ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

В ДРУГІЙ ПОЛ. 80-х— НА ПОЧ. 90-х РОКІВ

Ключові терміни та поняття

· нове політичне мислення

· „перебудова”

· демократизація

· гласність

· політична система

· стаття 6 Конституції СРСР 1977 року

 

· багатопартійність

· політична партія

· Закон про вибори

· опозиція

· Народна рада

· „група 239”

· Народний Рух України

Потреба нового осмислення всіх сфер суспільного життя. В середині 80-х років СРСР опинився на грані всеохоплюючої кризи. Вивести країну із застою адміні­стративно-командна система вже була неспроможна. Відчувалася гостра потреба в оновленні економіки, по­літичного ладу, державної сфери, соціального життя, потреба нового осмислення як внутріполітичного життя, так і зовнішньополітичної діяльності держави.

Однак шляхи, форми і засоби, глибина процесів онов­лення країни були усвідомлені далеко не зразу і зрозу­мілі далеко не всім державним діячам. Для цього по­трібні були нові політики, яким би вистачило рішучості приступити до перегляду старих догматів і стереотипів, спробувати виробити нові підходи в аналізі розвитку суспільства.

У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка, на пост Генерального Секретаря ЦК КПРС був обраний М. С. Горбачов. У квітні на пленумі ЦК було по-новому поставлено багато питань суспільно-політичного життя, покладено початок т. зв. «перебудові».

Нові підходи потрібно було закріпити рішеннями партійного з'їзду. Але підготовка до чергового, XXVII з'їзду КПРС, який мав відбутися в 1986 році, ускладню­валася тим, що в політичному керівництві було немало таких, які противилися перебудові. Не був готовим до неї і склад ЦК партії, обраний попереднім, XXVI з'їздом.

Саме тому січневий (1987 р.) пленум ЦК КПРС об­говорив питання «Про перебудову і кадрову політику партії». Посилюється гласність, на Україні виникають дискусійні клуби, в засобах масової інформації стика­ються різні точки зору.

Спроби реформувати економіку. Квітневий (1985 р.) пленум ЦК передбачав курсом на прискорення зробити такий могутній ривок в розвитку економіки, який зразу розв'яже всі соціально-економічні проблеми — продо­вольчу, житлову та ін. Основна ставка робилася на при­скорення науково-технічної революції та послаблення централізму в управлінні економікою. Але ні рішення XXVII з'їзду партії, ні рішення червневого (1987 р.) пленуму ЦК, ні Закон про державне підприємство (1987 р.) очікуваних позитивних наслідків не дали. Цьо­му заважало: монополізація виробництва, відсутність конкуренції та збереження директивної системи управ­ління.

Поглиблення перебудови, реформи в політичній сис­темі. Політичне життя в Україні перебувало під впли­вом рішень XXVII з'їзду КПРС та XIX партійної конфе­ренції. Перш за все, відбуваються зміни в кадровій по­літиці: в ряді областей (Дніпропетровська, Львівська та ін.) замінені перші секретарі обкомів партії; дуже повільно і з великим опором відбуваються процеси по­ступового зменшення партійної монополії на владу; багато робиться для реорганізації Рад народних депута­тів, які з самого початку їх існування були придатком лдміністративно-бюрократичного партійного всевладдя; розробляється законодавство про вибори до органів вла­ди, внаслідок чого в жовтні 1989 р. Президія ВР УРСР видала Закон про вибори народних депутатів Україн­ської РСР; в цьому ж році відбулися вперше в історії системи Рад вибори народних депутатів на альтернатив­ній основі. В своїй теоретичній діяльності партія само­критично кваліфікувала побудоване в СРСР суспільство як «деформований соціалізм» і відмовилася від концеп­ції «розвинутого соціалізму».

Пробудження громадсько-політичної активності на­роду України. Проголошення в квітні 1985 р. т. зв. «пе­ребудови» та втілення її в життя викликали дуже швид­ку політизацію суспільної свідомості, сприяли пробуд­женню громадсько-політичної активності народних мас України:

— приховування від народу масштабів Чорнобиль­ської трагедії і всієї правди про неї викликало різке невдоволення політикою Москви і Києва і вилилося в де­сятки акцій протестів у різних формах;

— позитивні наслідки мало святкування у 1988 р, 1000-річчя прийняття християнства на Русі: віднині по­чинається позитивний етап відносин держави з католи­цькою церквою та представниками інших конфесій в УРСР;

— особливий спротив українського народу виклика­ли глибинні процеси русифікації, які продовжувалися і після початку «перебудови». 13 червня 1988 р., у відпо­відь на заборону властей м. Львова провести установчі збори Товариства української мови ім. Т. Шевченка, львів'яни висловлюють недовіру ЦК КПУ, Львівському обкомові партії та управлінню КДБ;

— під тиском низки політичних акцій, а також «на­пору» української письменницької інтелігенції ВР України в жовтні 1989 р. приймає Закон «Про мови в Україн­ській РСР», який вводиться в дію з 1 січня 1990 р. За цим законом українська мова отримала статус держав­ної мови, а Рада Міністрів республіки розробила Дер­жавну програму розвитку української мови на період до 2000 року;

— в Україні, як і в інших республіках, розгортається широкий національно-демократичний рух, спрямований на розширення суверенітету республік та на перегляд Союзного Договору 1922 р. Під натиском цього руху ЦК КПРС після 66-річної «перерви» поставала на роз­гляд пленуму ЦК (вересень 1989 р.) національне питан­ня, яке вона вважала вже «розв'язаним» остаточно й без­поворотно»;

— в липні 1989 р. Україну потрясла ще одна політич­на подія—11-денний (15—26) страйк шахтарів Донбасу та Західної України.

В українському суспільстві з кожним днем наростала соціальна напруга, а Уряд проявляв повну безпорадність щодо цього. Вересневий Пленум ЦК КПУ 1989 р. звіль­няє В. В. Щербицького від обов'язків Першого секрета­ря ЦК, у зв'язку з виходом на пенсію, і обирає Першим секретарем ЦК Володимира Івашка. Компартію Украї­ни охоплює глибока криза.

Початок процесу формування багатопартійної систе­ми в Україні. Криза КПУ, яка охопила її в к. 80 — на поч. 90-х рр., посилюється виникненням незалежних від владних структур та Комуністичної партії громадських рухів, об'єднань, політичних партій, до рук яких посту­пово переходила ініціатива від партійної влади, що втра­чала свій авторитет в народі;

— в лютому—березні 1989 р. опубліковано проект Народного Руху України та починається його обговорен­ня в пресі. Керівництво республіки (окрім тодішнього секретаря ЦК з ідеологічних питань Л. Кравчука) зай­няло жорсткий курс проти НРУ. Але зупинити це вже було неможливо: у вересні 1989 р. відбулося організаційне оформлення масової політичної опозиції щодо Компартії України(Установчий з'їзд НРУ 8—10 верес­ня прийняв програму і статут Руху та обрав його голову, ним став І. Драч). Цей політичний акт поклав початок процесу становлення багатопартійності в Україні;

— виникли і почали широку роботу в масах: Україн­ське історико-просвітницьке товариство «Меморіал»; Асо­ціація «Зелений світ»; Українська спілка студентів («УСС»); Демократична спілка студентів («ДСС»); Сол­датське братство; товариство української мови ім. Т. Шев­ченка; Українська Республіканська партія («УРП»); Де­мократична партія України («ДПУ»), всього 16 партій;

— це дало можливість (на основі наслідків альтерна­тивних виборів до українського парламенту) оформити в червні 1990 р. у ВР України конструктивну парламент­ську опозицію (Народну Раду), головою якої було обра­но І. Юхновського;

— на опозицію в наступ перейшов ЦК КПУ на чолі з його Першим секретарем С. Гуренко, обраним на цю посаду XXVIII з'їздом Компартії України, перший етап якого відбувся в червні 1990 р.

Тоталітарна система невблаганно рухалася до свого об'єктивно-закономірного кінця:

— 16 липня 1990 р., через місяць після «старшого брата» (Росії), ВР України приймає Декларацію про державний Суверенітет України, робиться перший крок до незалежної Української Держави;  

— к. липня — поч. жовтня: загострюється політична ситуація в Україні, відбуваються масові протести (у ви­гляді демонстрацій) проти КПУ в ряді міст України, голодують студенти; у ВР створюється узгоджувальна комісія, яка намагається розв'язати конфлікти: уряд Фокіна подає у відставку;

— водночас відбувається відставка Голови Верховної Ради В. Івашка, натомість обирається Л.. Кравчук, який поступово змінює курс Верховної Ради стосовно опози­ції;

— важливого значення для піднесення національної самосвідомості населення України в цей період набули: широке відзначення 500-річчя українського козацтва, 340-х роковин битви під Берестечком та інших пам'ят­них дат в історії українського народу, які раніше замов­чувалися;

— в перш. пол. 1991 р. в Україні, як і в цілому в СРСР, кризова ситуація ще більше зростає. В керівни­цтві КПУ посилюються розбіжності щодо політичного курсу, посилюється спротив найбільш консервативних сил, які закликають до наступу на опозицію. Активізу­ється група «Союз» у Верховній Раді СРСР. 17 березня 1991 р. про­водиться Всесоюзний референдум, на якому населення України окрім питання по СРСР повинні були відповіс­ти окремо на питання по УРСР: «Чи згідні Ви з тим, що Україна повинна бути у складі Союзу Суверенних ра­дянських держав на засадах Декларації про Державний Суверенітет України?». На питання республіканського референдуму 80,2 % виборців відповіли «так», 18 % — ні.

                            З а п и т а н н я:

1. Якими об'єктивно-необхідними процесами була «покликана» до життя т. зв. «перебудова»?

2. Що Ви можете розповісти про спроби реформування еконо­міки в др. пол. 80-х років?

3. Чому без реформ в політичній системі неможливо було про­вести всю низку перебудовчих процесів суспільного життя?

4. Як Ви можете довести той факт, що в к. 80-х—на поч. 90-х років в Україні спостерігається висока, небачена десятиліттями тоталітарної системи громадсько-політична активність мас?

5. З чим пов'язаний початок формування багатопартійної систе­ми в Україні?

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 223; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!