Особливості монгольської армії

Высокого уровня развития во времена Киевской Руси достигла самобытная культура, которая сложилась на местной восточнославянской основе. Животворным источником и основой духовной культуры было устное народное творчество, которое зародилось в глубокой древности. Эпические песни и былины отражали в возвышенном духе исторические события и прославляли героизм в борьбе с захватчиками (наиболее известный исполнитель Баян, певец XI в ). Популярными героями былин были воины-богатыри Илья Муромец, Добрыня Никитич, и крестьянин Микула Селянинович

Неоценимое значение для развития древнерусской культуры имело появление письменности, которая возникла на Руси не позднее чем в IX ст. т е еще до введения христианства. Уже в первой пол X ст. подписывались письменные договоры с Византией (911, 944) Появление и развитие письменности способствовало распространению образования на Руси. Уже во времена Владимира Великого и Ярослава Мудрого основываются школы для обучения княжеских и боярских детей, а также для детей старост и священников Школы, как правило, открывались при монастырях. Существовали и библиотеки. Первой из них была библиотека при Софиевском Соборе, основана в 1037 г

Другие крупные библиотеки существовали при монастырях и церквях, где книги не только хранились, но переписывались и переводились с иностранных языков
В период Киевской Руси развивалась оригинальная литература. Одним из известных писателей XI ст. был митрополит Илларион. В своем произведении "Слово о законе и благодати", Илларион прославляет деятельность князя Владимира, за то, что он сделал Русь извечной во всех концах земли Князь Владимир Мономах в своем "Поучении детям" учат детей правилам морали, выступает против удобных войн, защищает идею единства Руси Историческая литература (летописи) - писались по годам. Наиболее известная - "Повесть временных лет", написанная монахом Киево-Печерского монастыря Нестером в н. ХIIв.. Вершиной всей древнерусской литературы стало "Слово о полку Игореве" (ХIIв) Киев Первой древнерусской энциклопедией стал "Изборник" митрополита Иллариона (1073 г)

Усилиями и трудом народных масс высокого развития во времена Древнерусского государства достигли архитектура и разные отрасли искусства. К древнейшим памятникам архитектуры принадлежит Десятинная церковь в Киеве, построенная князем Владимиром в 989 -996 гг. Церковь была разрушена в 1240 во время взятия Киева монголо-татарами. В 1036 г. был построен Спасо-Преображенский собор в Чернигове. При Ярославе мудром в Киеве построен Софийский собор (заложен в 1037) и недалеко от него - церкви Ирины и Георгия, а также княжеские палаты. В 1051 г. основан Киево-Печёрский монастырь. Во времена Ярослава Верхняя часть Киева была обнесена валом с тремя воротами, главные из них получили название Золотых ворот. Развивается живопись: фрески-рисунки минеральными красками по сырой штукатурке; мозаики - изображения, выложенные из кусочков цветного стекла или смальты; иконопись - изображения ликов святых. Одновременно были распространены книжные миниатюры - заставки и заглавные буквы рукописных книг

Развивается прикладное искусство - ювелирные изделия из золота и серебра, украшения с разноцветными эмалями (диадемы, кулоны, Киев), резьба по кости, дереву, камню.

11. Україна у склады Великого князівства Литовського (серед. XIV – ХVI ст.). Національно-визвольний рух.

Причини битви: прагнення коаліції зупинити агресію Тевтонського ордену, що претендував на землі Великого князівства Литовського.

Причини й передумови об»єднання ВКЛ і Польщі

1)прагнення польщі отримати руські землі

2)права руських, польських шляхтичів на єдині права с польськими землевласниками.

3)захист від турецько-татарських набігів.

Зміст Кревської унії (1385 р.)
1) Великий князь литовський Ягайло одружувавсяз польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;
2) Польща та Литва об'єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;
3) у Литві поширювалося католицтво. Значення унії:
— допомогла об 'єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);
— спричинила роздавання українських земель польськими феодалам;
— сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема.

ВІтовт домігся свого призначення довічним правителем ВКЛ

Люблінська унія( 1596)

1) Польща і Литва об»єдналися в єдину Річ Посполиту

2) Король, Великий князь Литовський є головним

3)Король обирався польсько-литовським сеймом

4)запроваджувалася єдина монета

6) польська шляхта отримала право на землеволодіння в Литві, а литовці — у Польщі;
7) Польща та Литва проводили спільну зовнішню політику;
8) українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.
Таким чином, Литовське князівство зберегло певну автономію в судочинстві та виконавчій владі. Наслідки Люблінської унії для України:
— майже всі українські землі об'єдналися в одній державі;
— об'єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку — посиленню експлуатації селянства;
— українські міста перетворюються на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;
— українські землі активно залучаються до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море;
— поширюється католицизм, почався наступ на православ'я.\
Особливості розвитку українських земель у складі ВКЛ

-1557р статус на волоки виділяв кращі землі на фільварки

-починається формування фільварків.

-Річ Посполита головний імпортер зерна

13. Соціально-економічний розвиток України у серед. XVI – пер. пол. XVII ст. Литовські Статути.

Литовские статуты - кодексы феод. права Вел. княжества Литовского. Известны три Л. с, к-рые были утверждены в 1529, 1566 и 1588. Л. с. содержали право гос., зем., уголовное, процессуальное, наследственное. Наиболее разработанный Л. с. 1588 действовал в отдельных своих частях в Вост. Белоруссии до 1831, а в др. р-нах Белоруссии и Литве был окончательно отменен в 1840. Л. с. 1529 и 1566 во время своего действия не были напечатаны, Л. с. 1588 был напечатан в том же году. Язык Л. с. - белорус. Л. с. 1588 был неоднократно переведен на польск. (впервые в 1614), рус. (перевод-редакция нач. 17 в., при подготовке Соборного уложения 1649 и в 1811), франц. и лат. яз. Источниками Л. с. 1529 были Русская правда, привилеи 1447, 1529 и др. годов, судебные решения, римское, польск. и нем. право. При подготовке последующих Л. с., помимо предшествующих Л. с., использовались текущее законодательство и судебные постановления, римское, польск. и нем. право. Л. с. имеют ярко выраженный клас. характер, закрепляя привилегии феодалов. Все Л. с. отразили процесс усиления закрепощения крестьян. Л. с. 1588 оформил создание единого сословия крепостного крестьянства путем слияния челяди невольной с различными разрядами крестьян. Уголовные статьи Л. с. были направлены на защиту движимой и недвижимой феод. собственности (особенно земельной). В Л. с. 1529 были закреплены условия, необходимые для зачисления в шляхетское сословие, в результате чего нек-рые слои населения были исключены из него. Л. с. отразили эволюцию политич. строя Вел. княжества Литовского от магнатской монархии к шляхетской в связи с усилением экономич. и политич. роли мелкой и средней шляхты. Издание Л. с. 1529 (первого общегос. кодекса) и означало начало ограничения произвола крупных магнатов в отношении шляхты. Однако Л. с. 1529 еще отразил первенствующее положение магнатов, закрепив за ними ведущую политич. роль и особую юрисдикцию. Но уже в Л. с. 1566 была установлена общая подсудность всей шляхты и обязательное присутствие ее на поветовых сеймиках. Это было закреплено и Л. с. 1588. Зем. право Л. с. охраняло монополию зем. собственности шляхты Вел. княжества Литовского прежде всего от посягательств со стороны польск. магнатов. В период между Л. с. 1566 и 1588 была заключена Люблинская уния, в результате чего Вел. княжество Литовское потеряло значит. часть своей терр. и гос.-политич. самостоятельности. Однако Л. с. 1588, в противоположность акту Люблинской унии, закрепил значит. гос.-политич. самостоятельность Вел. княжества Литовского. Сам Л. с. 1588 был подготовлен и издан в качестве общегос. кодекса права Вел. княжества Литовского как входящего в федеративное гос-во вместе с Польшей, так и могущего существовать самостоятельно. Изучение Л. с. началось в нач. 19 в. О них имеется богатая марксистская и бурж. ист. лит-ра рус., польск., белорус., укр., литов. ученых. Л. с. - важный источник по социально-экономич. истории Вел. княжества Литовского в 15-16 вв.

14. Кревська, Віленська, Городельська, Люблінська, Берестейська унії та їх наслідки для населення українських земель.

Кревская уния – 1385. в ВКЛ. Попытка объединения ВКЛ и Польши. Брак Ядвиги и Ягайла.

Виленская уния - договор, заключённый 18 ноября 1561 года в Вильне между Сигизмундом II, великим князем Литовским и королём Польским, и Готхардом Кетлером, ландмайстером Тевтонского ордена в Ливонии. В соответствии с этим документом, на части земель Ливонского ордена образовывалось светское государство — Герцогство Курляндское и Семигальское во главе с Готхардом Кетлером в качестве герцога, а остальная часть отходила Великому княжеству Литовскому.

Городельская уния - договор вел. кн. Литвы Витовта с польск. королем Ягайлом, подписан 2 окт. в с. Городле (на Зап. Буге). По Г. у. было признано, что Литва будет иметь своего государя под верховенством польск. короля, литов. феодалы после смерти Витовта примут на княжение предложенную Польшей кандидатуру. Польша, в случае смерти Ягайла без наследников, изберет короля с ведома и совета литовцев. В Литве вводилось одинаковое с Польшей адм. деление; на литов. бояр-католиков были распространены права польск. шляхты. Г. у. укрепляла силы Литвы и Польши для борьбы с агрессией Тевтонского ордена, но она облегчила польск. феодалам проникновение в зап. и юж. рус. земли.

Люблинская уния – 1569г. Объединение ВКЛ и Польши в Речь Посполитую.

Берестейская уния - 1596 год. Присоединение к Римско-католической церкви ряда епископов и епархий православнойКиевской митрополии (в составе Константинопольского патриархата) во главе с «митрополитом Киевским, Галицким и всея Руси» Михаилом Рогозой на территории Речи Посполитой в соответствии с решениями Собора в Бресте в октябре1596 года. В результате унии, традиционное православие оказалось в Речи Посполитой в положении нелегальной и гонимой властями конфессии.

15. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості. Запорізька Січ та її суспільно-політичний устрій.

Причини виникнення козацтва:

Економічні: захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, неста­ча власної землі у селян і як наслідок — пересе­лення селян на Дике поле, у Запоріжжя та нижнє Подніпров'я;

— соціальні: посилення феодального гніту, оформ­лення кріпосної залежності;

— політичні: намагання Польщі встановити кон­троль над утікачами в Подніпров'ї;

— національно-релігійні: політика колонізації, гоніння на православну церкву;

— військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Козаками ставали передусім селяни, а також міща­ни і дрібна шляхта. За національним складом козаць­ка спільнота була дуже неоднорідною: до неї входили молдавани, литовці, білоруси, росіяни і навіть татари, але найбільше було українців.

Основні заняття козаків: землеробство, скотар­ство, полювання, рибальство, торгівля. Нерідко гра­бували татарських купців. Заможні козаки мали най­митів, у тому числі з козацького середовища, які до­помагали вести господарство.

Своєрідною столицею козаків біла Запорозька Січ.

На січі були склади, арсенали. У центрі розташо­вувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки - курені, у яких жили січовики.

Для оборони козаки використовували табір- чотирикутне рухоме укріплення з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою. 

Реєстрове козацтво – це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.

Права та привілеї реєстрового козацтва:

1) право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею;

2) отримували плату за військову службу;

3) звільнялися від сплати податків та виконання повинностей;                                                

4) обирали гетьмана і старшину на козацькій Раді;

Значення козацтва в історії України:

— засвоїли степові запустілі землі;

—  були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів;

—  брали участь у народних повстаннях;

— сформували основи козацької державності.

16. Козацькі повстання проти Речі Посполитої (кінець XVI – поч. XVII ст.).

Было 10 казацких востаний:

1. 1490 -1492гг. Восстание под руководством Мухи.

2. 1591 – 1593гг. Восстание под руководством Криштофа Косинского. 

3. 1594 – 1596гг. Восстание под руководством Северина Наливайка.

4. 1616 – 1622гг. Восстание под руководством гетьмана Петра Конашевича – Сагайдачного.

1621г. – битва под. Хотином.

5. 1625г. - Восстание под руководством Марка Жмайла.

6. 1630г. - Восстание под руководством Тараса Трясилы.

7. 1635г. - Восстание под руководством Ивана Сулимы. Разрушение крепости Кодак.

8, 9, 10. 1637г. - Восстания под руководством Павла Бута, Дмитрия Гуни и Карпа Скидана.

17. Причини Української Національної революції середини XVII ст. та її основні етапи.

Причины:

- неудачные 10 восстаний.

- усиление 3х видов гнёта со стороны поляков.

- потребность всего украинского населения в своїм независимом гос-ве.

Национально-освободительная война началась в 1648г. под. началом Б.Хмельницкого.

Она делилась на 3 этапа.

1й) 1648 – 1651гг. Победа казаков под Желтыми водами, Корсунем, Пилявцами, Зборовом, Збаржем.

2й) 1651 – 1654гг. Поражение под. Берестечком, победа под Кнутом, Жванцем.

  1654г. – Переяславская рада.

3й) Освобождение территории Речи Посполитой от казацких войск. Вхождение Левобережья в состав Московского царства.

18. Ліквідація старого державного ладу та утворення української козацької держави в середині XVII ст.

Гетьманщина мала всі ознаки державності.
1. Політична влада (військова, політична, адміністративна) належала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв'язували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.
2. Територією Гетьманщини були завойовані українськими військами землі. Її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.
3. Політико-адміністративний устрій складався з полків, що ділилися на сотні. Кількість полків змінювалася; за Зборівським договором, їх було 16. Полк міг охоплювати від 11 до 22 сотень. Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них належала магістратам. Рештою міст керували городові отамани, а селами — сільські отамани; посада отамана була виборною. Запорозька Січ була автономною й не входила до жодного полку. Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Найвищим органом влади була військова рада.
4. Право та судочинство ґрунтувалися на нормах звичаєвого, козацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені пока

5. Фінансова система та податки: введено посаду генерального підскарбія (1654 р.). який опікувався бюджетною сферою, податкову й митну системи; є згадки про карбування власної монети (втім, жодна монета не збереглася).
6. Соціальна структура населення включала п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство.До привілейованих верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.
7.. За військовою організацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII ст.
8. Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні контакти з Росією, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою, Молдовським князівством, Трансільванією; Гетьманщину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

Мета війни: звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну Українську державу.
Причини війни склалися у 30-40-х роках XVII ст. Соціально-економічні причини:
1) посилення кріпосного гніту: 5-6 днів панщини на тиждень, зростання податків через товарне виробництво хліба у Польщі;
2) погіршення становища міщан через свавілля польської адміністрації; самі поляки визнавали: «В Україні беззаконня
3) скорочення реєстрового козацтва до 6 тис. чоловік відповідно до «Ординації війська Запорозького» (1638 р.); нереєстрові козаки перетворювалися на кріпаків, скасовано козацький суд, козакам заборонено обирати гетьмана, а територія їхнього проживання обмежена.

Характер війни: антифеодальний, національно визвольний під релігійними гаслами.
Рушійні сили: козацтво, селянство, міщани, дрібні шляхта та православне духовенство. Керівна роль на лежала українській козацькій старшині.

Перші перемоги повстанців (1648 р.): 19 квітня — 6 травня 1648р. — битва в урочищі біля річки Жовті Води, в якій загинув командувач польським загоном Стефан Потоцький.
15—16 травня 1648р. — битва під Корсунем; у полон потрапили польські командувачі М. Потоцький і М. Калиновський.

11—13 вересня 1648 р. — битва під Пилявцями; польські війська тікали разом із командувачами. Козакам дісталися 90 гармат, запаси пороху та зброї, коні та інше майно на суму близько 10 млн злотих.

19. Українсько – Російський договір 1654 р. та його оцінка в історіографії.

Собрание представителей украинского народа, принявшее решение о воссоединении Украины с Россией. П. р. была созвана гетманом Б. Хмельницким 8(18) января в г. Переяславле (современный Переяслав-Хмельницкий). Завершила движение за воссоединение с Россией, которое особенно усилилось во время Освободительной войны украинского и белорусского народов 1648—54. Принятию решения о воссоединении Украины с Россией способствовали близость языка и культуры украинского и русского народов, общность религии, наличие между ними экономических, политических и культурных связей. Важное значение имели также особенности в государственном устройстве России и политика русского правительства в отношении Украины. В России существовали казацкие края (на Дону, Яике), которые не знали крепостничества и пользовались известной политической автономией. Русское правительство предоставляло убежище украинским крестьянам и казакам и селило их на правах свободных людей. На смежной с Украиной территории была образована область из украинских переселенцев и создан казацкий реестр (Слободская Украина). Крестьянство Украины надеялось обеспечить себе под властью России положение свободного населения и избавиться от национального гнёта и религиозных преследований. Украинская старшина и шляхетство стремились с помощью царизма закрепить свои сословные привилегии и превратиться в правящий класс на Украине путём обеспечения политической автономии в рамках Русского государства.

Накануне собрания Б. Хмельницкий встретился с главой царского посольства боярином В. В. Бутурлиным; утром 8(18) января он созвал старшинскую раду, единогласно высказавшуюся за воссоединение Украины с Россией. В середине дня была созвана открытая рада. Кроме представителей полков, расквартированных на освобожденных от власти Польши землях, на ней присутствовали переяславские горожане и крестьяне окрестных сёл. Выступивший с речью Б. Хмельницкий напомнил о жертвах, понесённых украинским народом в освободительной борьбе, и подчеркнул, что единственным средством закрепить завоевания народа является признание власти России. Предложение было встречено единодушным одобрением. После этого состоялась присяга на верность царю старшины, затем казаков и мещан. Воссоединение Украины с Россией имело прогрессивное значение для последующего экономического, политического и культурного развития украинского народа, оно укрепило союз и дружбу двух братских народов, совместно боровшихся против иноземных захватчиков, за социальное и национальное освобождение.

20. Політичний розвиток України у др. пол. XVII ст. – поч. XVIIІ ст. Руїна.

Зміни в українському суспільстві внаслідок Національно-визвольної війни

— Польську шляхту як панівний клас замінило козац­тво, а козаком, за традицією, міг стати кожен. Згідно з московським переписом 1654 р., близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Так, межі між суспільними станами стали розмити­ми, а ідея суспільної рівності набула небаченого для Східної Європи розмаху.

— Значно покращилося становище селянства. Се­ляни відвоювали особисту свободу, право розпо­ряджатися власним майном, переселятися коли і куди завгодно. Проте вони мусили виконувати певні повинності на користь Війська Запорозько­го: забезпечувати його транспортними засобами, провізією та сплачувати податки.

— Чимало української знаті та заможних козаків обійняли високі посади і використовували їх для зміцнення свого впливу та достатку.

Доба Руїни

Період від смерті Богдана Хмельницького до по­чатку гетьманування Івана Мазепи історики, почи­наючи з М. Костомарова, називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козаць­кої старшини за владу та іноземним вторгненням

в Україну.

Причини Руїни

— Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.

— Розкол серед української еліти з питань внутріш­ньої і зовнішньої політики: частина орієнтувала­ся на Москву, частина — на Річ Посполиту. Нездатність старшини поставити державні інте­реси над особистими.

— Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.

— Втручання у внутрішньо українські справи та без­посередня агресія з боку Речі Посполитої, Мос­ковської держави, Османської імперії та Кримсь­кого ханства.

21. Культура України у XIV – пер. пол. XVII ст.

Вследствие трудностей исторического пути Украины (монголо-татарское завоевание в XIII веке, польско-литовская экспансия в XIV—XVI веках, зависимость от Российской и Австрийской империй в XIX—ХХ веках) в отечественной традиции народная культура сыграла исключительную роль. Это произошло, так как в XVI веке, когда феодально-боярская знать приняла католичество и польскую культуру, и к концу XVIII века, когда верх казацкой старшины был русифицирован, украинское общество развивалось в значительной мере без полноценной национальной культурной элиты.

Истинными творцами и носителями культуры продолжали оставаться широкие массы общества — крестьяне, казаки, ремесленники. Украинская культура на протяжении длительных периодов своей истории развивалась как народная. В ней большое место занимали фольклор, народные традиции, которые придавали ей особое очарование и колорит. Особенно ярко это проявилось в искусстве — народных думах, песнях, танцах, декоративно-прикладном искусстве. Именно благодаря сохранению и продолжению традиций, корни которых восходят к культуре Киевской Руси, стал возможным подъём украинской культуры и в XVI—XVII веках, и культурное возрождение в XIX веке.

В то же время ощутимы и отрицательные последствия такого характера развития украинской национальной культуры. В течение длительного времени много талантливых людей, которые родились и выросли на Украине, затем покидали её, связывали свою дальнейшую жизнь и творчество с русской, польской и другими культурами. Кроме того, прогресс в области естественных наук был выражен слабее, чем в гуманитарной.

Вместе с тем, самобытная и старинная система образования, которая достигла своего расцвета во время Казачества и обеспечила практически сплошную грамотность населения, давняя традиция книгописания, ориентированность на ведущие центры Европы, в частности на византийские культурные традиции, роль Украины-Руси как центра христианства в восточнославянском мире, а также как центра наук и высшего образования благодаря развитой сети коллегиумов, Острожскойи Киево-Могилянской академии; меценатство и государственная поддержка культуры рядом выдающихся государственников — Константином Острожским, Петром Конашевичем-Сагайдачным, Иваном Мазепой и др. — всё это позволило поднять украинскую культуру на мировой уровень, создать ряд классических шедевров в области книгопечатания, архитектуры, литературы, достичь значительных успехов внауке.

Известный исследователь украинской культуры Иван Огиенко отмечал, что украинской культуре с самого начала были присущи открытость миру, отсутствие ксенофобии и гуманизм. Говоря о гуманистической сути украинской культуры, нужно отметить и то, что сама система ценностей данной культуры в период её активного развития (XVII—XIX века) была довольно специфической. Богатый материал для такого вывода даёт творческое наследие Григория Сковороды, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Кулиша, Тараса Шевченко. В своих философских сочинениях они решали вопрос о сущности и условиях человеческого счастья, о смысле человеческого существования.

В отличие от общественного мнения других европейских стран, где проблемы бедности, болезней и бескультурья планировалось преодолеть путём технического прогресса, повышения производительности труда, с помощью усилий просвещённых монархов и социального экспериментирования, украинские мыслители призывают к другому. «Родственный труд» и самопознание, свобода, ради которой не жалко расстаться с благополучием, ограничение жизненных потребностей, предпочтение духовности, нежели материальности — вот те пути и рецепты счастья, которых придерживались и которые пропагандировали ведущие украинские мыслители в духе более позднего европейского экзистенциализма. Сегодня такие подходы имеют особое значение для всего человечества.

Украинский народ имеет богатую и бурную историю. Жить ему пришлось на распутье, через которое проходило много разных народов и племён. Почти каждый из них покушался на украинскую землю. В таких тяжёлых, сложных условиях приходилось защищать свою свободу от врагов, приходилось быть и порабощённым. Эта борьба воспитала в украинцах яркую, характерную черту — свободолюбие. Именно она привела к тому, что уже в конце XVI века на Украине осуществлялась самая первая в то время демократия. Запорожская Сечь стала мощнейшим бастионом демократии и свободы не только у себя, но и для соседних народов. Поэтому и всё творчество народа пронизано свободолюбивым характером. Не раз теряя свободу, независимость, украинцы тосковали по ней, и эту тоску и борьбу за свободу воспроизводили во всех проявлениях своего творчества — в безбрежном море задушевных песен,дум, легенд; в живописи, вышивке, гончарстве, ткачестве и т. д.

22. Правобережні та Західноукраїнські під владою Польщі (др. пол. XVII - XVIIІ ст.)

Правобере́жная Украи́на — историческое наименование территории по правому берегу Днепра. Сформировалась в ходе Руины, после того как левобережные полки отказались признавать власть Юрия Хмельницкого и начали избирать собственного гетмана. Это положение было закреплено Андрусовским перемирием 1667 года, в котором Правобережная Украина была подчинена Речи Посполитой, в это время появился и сам термин «Правобережная Украина».

Бучачский мир 1672 разделил Правобережную Украину на 3 части: Подолье (область по Бугу и Левобережью Днестра) овладела Турция; Брацлавщина (часть нынешней Винницкой и части Хмельницкой области) и южная Киевщина попали под власть правобережного казацкого гетмана-вассала Турции — П. Д. Дорошенко; остальная территория Правобережной Украины принадлежала Польше.

В 1683 турецкое господство на Правобережной Украине было ликвидировано. В результате войны против Турции Польша по условиямКарловицкого мира 1698—1699 восстановила своё господство над частью Правобережной Украины, где насаждался тяжкий национальный, религиозный и социальный гнёт. Народные массы Правобережной Украины вели борьбу против польско-шляхетского режима (восстания1702—1704, 1734, 1750, 1768 и др.).

В 1793 в результате второго раздела Польши Правобережная Украина вошла в состав Российской империи.

23. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи.

1687 р. відбулася козацька рада, на якій було обрано гетьмана України Івана Мазепу.

25 липня

 Політика І. Мазепи
Соціально-економічна політика: 1) Уклав із Росією Коломацькі статті (1687р.): підтверджено козацькі права та привілеї;1687 р.

— у столиці Гетьманщини Батурині розміщувався полк московських стрільців;
— українським купцям заборонялося торгувати в Московській державі та підтримувати торгові зв'язки з Кримським ханством;
— українці повинні приймати знецінені московські гроші під загрозою смертної кари;
— рекомендувалося заохочувати українсько-московські шлюби для об'єднання народів «у нерозривну і міцну згоду».
2. Всіляко підтримував Росію; російські урядовці зазначали: «Ніколи ще не було гетьмана кориснішого й вигіднішого для царя».

3. Наділяв землями та привілеями козацьку старшину, формуючи верхівку українського суспільства.
4. Створив систему найманих військ для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби.
5. Надавав пільги організаторам промисловості, особливо рудних, паперових, порохових мануфактур; розвивав вівчарство, конярство, соляний промисел, виробництво селітри.
6. Розвивав торгівлю як внутрішню, так і зовнішню (з Польщею, Кримом, Московським царством, Кавказом, Персією), що занепала за часів Руїни.

7. Запровадив панщину в два дні на тиждень (уперше після Національно-визвольної війни).

8. Силою придушував селянські повстання та виступи опозиції

Договір про створення незалежної Української держави в союз із ШІведією:

— козацький реєстр складав ЗО тисяч чоловік;
— зберігалися компанійські полки(Компанійські полки — вільнонаймані кінні полки, створені та | оплачувані гетьманським урядом)

— обмежено право гетьмана розпоряджатися військовими землями;
— гетьману заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, він має дотримуватися Вічного миру з Річчю Посполитою (тобто відмовитися від претензій на Правобережжя);
— гет1.

 Реставрував 20 та заснував 12 храмів; унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний український архітектурний стиль назвали «мазе-пинськебароко».
2. Розбудував столицю Батурин за зразком Версалю, палацу французьких монархів.
3. Домігся надання Києво-Могилянській колегії статусу академії, призначив їй щорічну субсидію. У часи гетьманування Мазепи тут навчалося найбільше студентів — до двох тисяч.
4. Видав на власні кошти Євангеліє арабською мовою.ьман був зобов'язаний надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Ту-реччиною

5. Обдаровував цінними речами, іконами українські церкви і монастирі.
6. Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Максимовича, Ф. Прокоповича, С. Яворського; сам писав вірші.
7. Направляв дітей старшини на навчання за кордон.

Зовнішня політика
1. Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні відносини з багатьма європейськими державами.
2. Установив таємні контакти з польським та шведським королями.
3 У 1708 р. уклав таємний українсько-шведський союз проти Росії, який у 1709 р. трансформував

24. Конституція Пилипа Орлика «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького.

При казацком совете 5 апреля 1710 был одобрен документ "Пакты и конституции законов и вольностей Войска Запорожского" (впоследствии этот документ назвали "Конституцией Пилипа Орлика" и "Бендерская конституция ").

Основу "Пактов и конституций ..." составляла соглашение между гетманом и казачеством, которое выступало от имени украинского народа, о взаимных правах и обязанностях.

Это и отличало принятый документ от традиционных гетманских статей, базировавшихся на соглашениях между гетманом и монархом-протектором

Впервые новоизбранный гетман заключал официальное соглашение со своими избирателями, четко указывая условия, согласно которым он получал власть

Кроме того, в документе обосновывался государственный строй Украины. Именно поэтому его считают первой украинской Конституцией.

Содержание Конституции Пилипа Орлика

Документ состоял из введения и 16 статей.

Основные положения статей:

провозглашалась независимость Украины от Московии и Речи Посполитой;

обусловливались протекция шведского короля и союз с Крымским ханством

территория Украины определялась согласно Зборовским договору 1649 г.

казакам возвращались их традиционные территории в Поднепровье

при гетмане образовывалась Генеральный совет с законодательной властью, которая состояла из генеральной старшины, полковников, выборных депутатов от каждого полка и из делегатов от запорожцев

совет собирался три раза в год - на Рождество, Пасху, Покров

дела о несправедливости гетману и вины старшины рассматривал Генеральный суд, в который гетман не имел права вмешиваться

государственная казна и имущество подчинялись генерального казначея, на содержание гетмана назначались отдельные земли

устанавливалась выборность полковников, сотников с последующим их утверждением гетманом

специальная комиссия должна была осуществлять ревизию государственных земель, которыми пользовалась старшина, а также повинностей населения; гетман должен был защищать казачество и все население от чрезмерных налогов и повинностей, помогать казацким вдовам и сиротам

Провозгласив Украины независимой республикой, Конституция Пилипа Орлика стала высшей ступенью тогдашней политической мысли не только в Украине, но и вообще в Европе, поскольку ни одна из стран в то время не имела подобных документов

Конституция значительно ограничивала права гетмана, предусматривала создание представительного органа - Генерального совета. В ней были заложены основы принципа разделения властей на исполнительную и судебную ветви, вводилась выборность должностей. Такие особенности документа дальновидно предусматривали будущие направления развития демократических государств

25. Остаточна ліквідація царизмом автономії України (1722 – 1786 рр.)

1765р. -ліквідовано козацькі полки на Слобожанщині та перетворено їх на регулярні гусарські полки

1765-1769рр.- проведено Генеральний опис Малоросії, що став основою для поширення на Україну загальноросійського законодавства

1775р. - остаточно зруйновано Запорозьку Січ

1781р. - ліквідовано полково-сотенний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини, за­проваджено імперський адміністративний поділ на намісництва

1782-1786рр. - ліквідація Генерального суду, полкового і сотенного правління, інших адміністра­тивних і судових установ колишньої Гетьманщини, заміна їх на загальноімперські уста:

1783р. - остаточне закріпачення селян.

1785р – проведено секуляризацію ( конфіскацію) монастирських маєтків

26. Три розподіли Польщі у кінці XVIIІ ст. та доля Українських земель.

З ватажків повстання врятувався лише сотник Уласенко, який утік до Молдови з сином Ґонти. Епізод з поеми Шевченка «Гайдамаки», де Гонта вбива двох своїх синів, є художньою вигадкою поета.
Поділи Польщі і входження Правобережної
 України до складу Російської імперії Причини поділу Речі Посполитої:
— політична анархія в країні, спричинена боротьбою за владу різних шляхетських угруповань;
— втручання іноземних держав у внутрішні справи Польщі;
— розорення країни внаслідок постійних повстань, війн зі Швецією та Росією, міжусобиць. Ініціатором поділу Польщі став прусський імператор Фрідріх II, якйй залучив до цієї акції Австрію та Росію. Всього було здійснено три поділи Польщі.

І поділ Польщі (1772 р.)Назва держави Територія, яку отримала держава Росія Частина Східної Білорусі,Австрія Східна Галичина,Пруссія Помор'я (без Гданська)
II поділ Польщі (1793 р.)Назва держави Територія, яку отримала держава,Росія Правобережна Україна, Центральна Білорусь,Австрія Нічого не отримала,Пруссія Гданськ, значна частина Великої Польщі
III поділ Польщі (1795 р.)
Назва держави Територія, яку отримала держава Росія Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські та литовські землі,Австрія Галичина, частина Волині, так звані малопольські землі з Краковом і Познанню.

Унаслідок трьох поділів Польська держава перестала існувати.
Таким чином, під владою Російської імперії опинилися всі українські землі Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини й Закарпаття, що перебували в складі Австрійської імперії.
Перші заходи російської влади на землях Правобережжя

27. Українські землі у складі Російської імперії у др. пол. XVIIІ – пер. пол. ХІХ ст.

Сільське господарство

Феодально-кріпосницького виробництва.

— Домінування кріпосницьких відносин

— Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова, грошова, натуральна рен­та. Посилення експлуатації селян: урочна система

— Витіснення селян на неродючі віддалені землі; знеземлення селян.

— Державні селяни сплачували грошову ренту і вико­нували повинності на користь держави.

— Існували військові поселення (1817-1857 рр.):частина війська передавалася на утримання селянам.

— Зниження прибутків землевласників

Проникнення капіталістичних відносин у сіль­ське господарство.

— Розширення посівів технічних культур (буряки, тютюн, льон, коноплі, соняшник), що вимагало поліпшення обробітку землі, використання доб­рив.

— Початок використання більш продуктивної найманої праці; передання землі в оренду купцям, заможним селянам тощо.

— Зростає товарність виробництва, спеціалізації окремих районів і поміщицьких

господарств.

Промисловість

— Тісний зв'язок із сільським господарством: відкриття цукрових заводів.

— Більшість промисловців - поміщики, купці; роз­виток державної промисловості.

Торгівля

— Пожвавлення торгівлі внаслідок розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва.

— Україна стала складовою частиною загальноросійського внутрішнього ринку.

— Ярмаркова торгівля Товари, що вивозилися з України: збіжжя, м'ясо, вовна, тютюн, сало, олія, цукор; товари, що завозилися з Росії: тканини, вироби з металу, скло.

— Зовнішня торгівля велася через порти Чорного та Азовського морів.

28. Українські землі у складі Австрійської імперії у др. пол. XVIIІ – пер. пол. ХІХ ст.

Западная Украина, которая входила в состав Австрийской империи, была очень отсталой в социально - экономическом отношении. Это был один из самых бедных районов Европы. Галичина вошла в состав Габсбургской империи во время правления императора Иосифа 2, который использовал Галичину как область для испытания своих социально - экономических и образовательных реформ. При нем были уменьшены повинности крестьян в пользу помещика, уничтожена личная зависимость крестьянина от помещика. Однако после его смерти большая часть реформ была отменена.

В 1848 - 1849 годах в Австро - Венгрии произошла революция в результате которой было отменено крепостное право, было создано парламентское представительство. Поляки попытались добиться того, чтобы все делегаты от Галичины были поляками. Против этого выступили украинские представители. Они начали требовать прав автономии для украинского населения. Начал издаваться украинский журнал Зоря Галицкая. Открылось образовательное литературное товарищество Галицко - Русская Матица.

На Западной Украине крайне не хватало земли для обработки, особенно в Карпатах. Именно поэтому многие западные украинцы начинают эмигрировать на запад - в Канаду, США, Австралию, Бразилию и другие страны. Пик этой эмиграции пришелся на конец 19 - начало 20 века. Особенно много крестьян переселилось в Канаду. А Западная Украина в основном так и оставалась сырьевым придатком Австрийской империи. Отсюда вывозили древесину, здесь начали добывать нефть, но перерабатывали все это уже на западе.

- Переход от феодализма к капитализму быстрее, чем в России.

- Не было запрета на употребление украинского языка.

29. Антифеодальна боротьба народних мас в Україні у XVIIІ – пер. пол. ХІХ ст.

Причини:
посилення кріпосного гніту; безправне становище кріпаків; зловживання імперських чиновників. Мета: скасування кріпацтва й отримання землі. Основні форми протесту: псування знарядь праці; відмова виконувати повинності; підпали маєтків та вбивства поміщиків; втечі з маєтків;
збройний опір поміщикам та місцевій адміністрації, повстання;
партизанські напади на поміщицькі маєтки.
Масові повстання Повстання проти режиму військових поселень у Чугуєві (Харківщина) 1819 р. Селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820рр.)> Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині. У 1843 очолюлювані Кобилицею селяни 16 сіл відмовилися Відбувати панщину и прогнали з маєтків кількох поміщиків. Австрійські війська придушили виступ і заарештували його провідників, уX числі и Лук я на Кобилицю. Але в 1848 р. він виступає вже як депутат рейхстагу, вимагаючи обмеження самодержавства та скасування кріпацтва. Після розпуску парламенту Кобилиця повернувся на Буковину, де розпочинається масовий селянський рух. Кобилиця закликає до збройного опору й непокори місцевим адміністраціям. Придушити це повстання урядовим військам вдалося лише в 1851 р. Кобилицю заарештували й засудили до заслання. Помер він у Гура-Гуморі — місті, де через декілька років народиться талановита українська письменниця Ольга Кобилянська.
— Рух опришків — традиційна форма збройної боротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправлялися з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали до 1848 р.
— «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмеження пересування селян (карантини) через епідемію холери, проте виступи були
(1832-1833 рр.)

Виступи під проводом У. Кармелюка (1813 1835 рр.) на Поділлі.«Київська козаччина» (1855 р.) — масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану. Підсумки повстань: повстання були стихійними й неорганізованими, тому не мали успіху;
засвідчили, що більшість населення України виступає проти кріпосництва і готова до збройного спротиву; змусили окремих представників українського дворянства шукати шляхів покращення умов життя селянства.Інтелігенція була нечисленною.
Антифеодальна боротьба на західноукраїнських землях Виступи проти землевласника: колективні скарги селян до владних органів, судові процеси селянської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, панських підприємств, розправа над сільською старшиною.
Виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати державні податки, бойкотування рекрутських наборів.
Селянські повстання, що придушувалися військами (особливо поширені в 30-40-х роках). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самоврядування. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 рр.).

Процес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIII ст..
— Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національному відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний характер українського національного руху.
— Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському рухам.
— Значний вплив культури Наддніпрянщини.
— Основні етапи національного відродження: фольклорно етнографічний — до 30-40-х років XIX ст.; до кінця 40-х років — культурна стадія; починаючи від революції 1848 р. — перехід до політичного етапу.

30. Буржуазні реформи 60-70х років ХІХ ст. в Україні та їх історичне значення.

Отмена крепостничества способствовали развитию капитализма в России и вызвала необходимость преобразований во всех областях государственной жизни.

Наиболее значимой и прогрессивной стала судебная реформа 1864 г., так как старые николаевские суды вершили приговоры без общественного контроля, были пристрастны, грешили произволом и взятками. Подготовкой реформы руководили министр юстиции Замятин и статс-секретарь Запрудный.

Новый суд основывался на бессословных началах, были провозглашены несменяемость судей, независимость суда от администрации, гласность, устность и состязательность судопроизводства (обвинение в лице прокурора и защита в лице адвоката рассматривали обстоятельства дела, а окончательное решение по делу выносили присяжные заседатели, которых выбирали из различных сословий). Прогрессивным новшеством было создание прокурорского надзора и суда присяжных.

Новая судебная система соответствовала развивающимся буржуазным отношениям и принципам демократии, что вызвало острое недовольство со стороны самодержавия. По этой причине в 60-70 гг. 19 в. судебная реформа была подвергнута пересмотру.

После получения крестьянством свободы появилась потребность создания всесословных органов местного самоуправления. 1 января 1864 г. было опубликовано «Положение о губернских и уездных земских учреждениях», согласно которому в уездах и губерниях создавались земства или земские собрания. Земские собрания формировали земские управы (исполнительные органы). Компетенция земств была ограничена решением вопросов общественной жизни (хозяйство, просвещение, медицина, сбор налогов для местных нужд).

В 1870 г. было издано «Городовое положение», которое ввело всесословное местное управление в городах.

Городские думы были бессословными и избирались из местной среды. Они выполняли те же функции, что и земские учреждения в сельской местности.

31. Селянській та робітничий рух в Україні у пореформену добу (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст)

С начала XX в. рабочее движение в России поднялось на новую ступень и стало, по словам В. И. Ленина, «...постоянным явлением нашей жизни..» (Поли. собр. соч. Т. 5. С. 15). Ежегодно в стране бастовало от 85 тыс. (1901) до 270 тыс. (1903) рабочих. И хотя большинство стачек имело экономический характер, все же процент политических выступлений пролетариата вырос с 8,4 % в 1898 г. до 53 % в 1903 г. Кроме традиционной формы классовой борьбы (забастовки, стачки) рабочие начали применять и новые формы — демонстрации. Иногда экономические стачки сочетались с политическими демонстрациями, что придавало рабочему движению еще большее общественно-политическое значение. Наиболее крупные события в рабочем движении этого времени — празднование 1 Мая в Харькове (1900), когда рабочие впервые выдвинули лозунг «Долой самодержавие!», первомайские демонстрации в Баку, Вильно и в других городах, столкновение рабочих Обуховского завода в Петербурге с полицией и войсками 7 мая 1901 г., получившее название «Обуховская оборона». В ноябре 1902 г. экономическая стачка в Ростове-на-Дону переросла в широкое политическое движение более 30 тыс. рабочих. Все эти выступления прошли под руководством социал-демократов. В стачках и демонстрациях участвовал интернациональный пролетариат разных отраслей промышленности. Росли организованность, сплоченность и солидарность рабочего класса, становившегося более восприимчивым к пропаганде социал-демократов.
Высшего накала борьба рабочих в начале XX в. достигла в 1903 г. во время всеобщей стачки рабочих юга России. Бастовало около 225 тыс. рабочих Баку, Батуми, Одессы, Киева, Николаева, Керчи, Тифлиса и других городов. К рабочим присоединились торговые служащие, телефонисты, печатники. Экономические требования сочетались с политическими: повышение заработной платы, улучшение условий труда, 8-часовой рабочий день, свобода стачек, собраний, слова, печати, ликвидация самодержавия и установление демократической республики. С помощью войск правительство подавило стачку. Требования рабочих не были удовлетворены. Однако всеобщая стачка 1903 г. имела большое значение — это была первая в истории международного рабочего движения массовая политическая стачка. Движение рабочих в 1903 г. показывало, что Россия стоит «накануне баррикад» (см.: Ленин В. И. Поли. собр. соч. Т. 9. С. 251).
В 1904 г. стачки и демонстрации продолжались в разных районах страны. Наиболее крупной из них явилась 18-дневная всеобщая стачка рабочих Баку (декабрь 1904 г.). В ней участвовало до 50 тыс. человек. Руководил стачкой Бакинский комитет РСДРП. Рабочие требовали созыва Учредительного собрания, улучшения своего положения, 8-часового рабочего дня, прекращения русско-японской войны. Бакинскую стачку поддержали рабочие Петербурга, Москвы, Самары и других городов, готовилась всеобщая стачка. Размах движения, солидарность и сплоченность рабочих напугали правительство. Стачка в Баку закончилась победой рабочих: впервые в истории рабочего движения в России был заключен коллективный договор между рабочими и предпринимателями. В нем продолжительность рабочего дня устанавливалась в 9 часов, а в предпраздничные дни — 8 часов.
Стачечно-демонстрационное движение 1900—1904 гг. доказало, что многонациональный пролетариат России превратился в самую активную общественную силу, готовую к решительной схватке с царизмом, и является гегемоном всего демократического движения.
Под непосредственным воздействием борьбы рабочего класса в общественное движение втягивались и другие слои населения России.

32. Українське національне відродження у ХІХ ст.: етапи, організації, лідери.

Стадії національного відродження

— Фольклорно-етнографічна: збирання і публікація народних пісень, вивчення історії, звичаїв, мови свого народу.

— Культурно-літературна: відродження мови,боротьба за розширення сфери її використання. Поширення літературних, драматичних, наукових творів, написаних рідною мовою.  Зростання національної самосвідомості.

— Політична: боротьба нації за звільнення, зародження масового національного руху, який може привезти до незалежності нації. Виникнення політичних організацій, програми яких містять вимоги автономії або незалежності.

 

Декабристський рух в Україні

 

Декабристи - - представники дворянства Росії, які боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. В 1 825 р. підняли антицарське повстання, яке закінчилося поразкою.

Причини:

— дворяни розуміють, що кріпацтво і самодержавство є головними причинами відсталості Росії;

—  вплив війни з Наполеоном 1812 р., яка виховала патріотизм майбутніх декабристів і зблизила їх з народом, та закордонних походів російської армії 1813-1814 рр., що ознайомили росіян із західни­ми революційними вченнями;

—  розчарування в Олександрі І, який спочатку спри­яв розробці реформаторських проектів, а після наполеонівських воєн установив реакційний режим;

— вплив міжнародних подій: зростання національно-визвольного руху в Італії, Греції, Іспанії.

Передумови:

— Діяльність масонських лож, які об'єднували пред­ставників привілейованої верхівки суспільства і були своєрідною підготовкою до вступу в таємні декабристські товариства (найвідоміші — пол­тавська «Любов до істини» (1818 р.), київська «Ложа об'єднаних слов'ян» (1818 р.);

Масонство — релігійно-етичний рух, прибічники якого закли­кали до морального самовдосконалення й об'єднання людей за принципами взаємодопомоги, братерства, рівності. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну роль у революційних та національно-визвольних рухах.

Діяльність декабристів

Першими декабристськими організаціями ста­ли «Союз порятунку» та «Союз благоденства» (1816-1818 рр.), внаслідок реорганізації в 1821 р. виникло 2 осередки — Північне товариство з центром у Петербурзіі та Південне товариство з центром у Тульчині (Україна). Згодом було засновано ще 2 управи Південного товариства – Каменську та Васильківську.  Крім того 1823р- було засновано Товариство об’єднаних слов’ян у  Новограді-Волинському (фундатори — брати Борисови).

Між організаціями існували суттєві розходження які можна простежити в їхніх програмних документах.

Повстання декабристів

У 1825 р. помер імператор Росії Олександр І, і де­кабристи вирішили скористатися періодом міжцарювання. 14 грудня 1825 р. вони підняли повстан­ня у Петербурзі, яке було придушене (від місяця в який відбулося повстання, походить назва руху — декабристський). Ця поразка змусила Південне то­вариств терміново підготувати виступ. 28 грудня 1825р. С. Муравйов-Апостол піднімає повстання Урядові війська змогли ізо­лювати повстанців. Солдати здалися практично без бою.

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 388; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!