Оз. Баластне – база т/к «Непосіди» м. Вознесенськ
Пройдена відстань –10 км
Ходовий час – 2,5 години
Метеорологічні умови – мінлива хмарність
Виспалися. Підйом о 8-00. Старт о 10-00. Додому не хочеться. Та треба. Гарним хвойним лісом (чудовий подарунок на останній день), простуємо на схід, до с. Пряме. Звідти на Пд- Пд-Зх по садам і виноградникам чимчикуємо в доброму темпі до нашої бази. Фото-45. Зліва від нас – промзона м. Вознесенська. Дійшли за три переходи. Перший привал біля с. Пряме, другий на північному куті Мар’їного гаю. 12-40 ми вдома. Попереду півтора дні вихідних, відмитись, відіспатися, і навіть підготуватися до школи !!!
Фотозвіт
Фото 1. біля Таборівського Будинку культури
Фото 2. Таборівське водосховище
Фото 3. Підвісний міст в кінці с. Таборівка
Фото 4.Лебеді на Мертвоводі
Фото 5.Вид на Воронівку та верхів’я Таборівського водосховища
Фото 6. Дамба на Мертвоводі в с. Воронівка
Фото 7. Ночівля за Воронівкою
Фото 8.в каньйоні р. Арбузинка
Фото 9. Ночівля в Актовській школі
Фото 10. Каньйон на р. Мертвовод . Ділянка під назвою «Страшне»
Фото 11. Обладнане джерело «Добра вода» в «Бузиннику»
Фото 12. Каньйон на р. Мертвовод «Гамазеня»
Фото 13. «Гамазеня»
Фото 14.Каньйон быля Петропавлівки
Фото 15. Актовська школа
Фото 16. Переправа через Мертвовод біля «Страшного»
Фото 17. Підйом вільним лазінням
|
|
|
Фото 18. Курс на Трикратський ліс
Фото 19.»Столітній дуб» у Виноградному саду
Фото 20. Кам’яний потік. Струмок «Сопливець». Розподіл між Виноградним та Мироновим садом.
Фото 21. Гніздування сірих чапель у Мироновому саду
Фото 22.Сірі чаплі
Фото 23. Кормушка для косуль у Мироновому саду
Фото 24. Обід біля Братської траси. Розподіл між Василевою пасікою та
Мироновим садом
Фото 25. В’їзд до Трикрат зі сторони Братського
Фото 26. Центр Трикрат
Фото 27. маєток Скаржинських
Фото 28. Міст через р. Арбузинку в «Лабіринті»
Фото 29. Ліс «Лабіринт» водоспад біля каналу – одного з розгалужень
р. Арбузинки, штучно побудованого В.П.Скаржинським силами селян.
Фото 30. Один з 150 дубів Скаржинського в «Лабіринті»
Фото 31. Підвісний міст в центрі Трикрат через р. Арбузинку
Фото 32. Трикратська школа
Фото 33. За дітьми добре видно дерев’яну кладку через ставок
на р. Арбузинка в Трикратах.
Фото 34. Кар’єр на північній околиці Трикрат
Фото 35. Обід в с. Заря
Фото 36. На виході із Зарі
Фото 37. Запинка станції Трикратне
Фото 38. Ночівля на р. Південний Буг за Олександрівкою
|
|
|
Фото 39. Стартуємо на «Мальту» За річкою видно с. Прибужжя
Фото 40. Кар’єр «Мальта» під Олександрівкою
Фото 41. Обід на березі Бугу в районі дач
Фото 42. Заповідник «Бузький»
Фото 43. «Директорське» озеро
Фото 44. Ночівля на оз. «Балластному»
Фото 45. З с. Пряме через виноградники скоріше додому!!!
Краєзнавство
Під час походу була проведена величезна краєзнавча робота. Дана місцевість просто просякнута історією.
Поблизу міста Вознесенськ, виявлено залишки поселень та знарядь праці епохи пізньої бронзи кін. 2 тис. до н.е. , кургани скіфського часу 4-2ст. до н.е., знайдено римські монети 2 ст. н.е. Перші відомості про місцевість датовані кін.14 – поч.15 ст. В той час литовські князі, скориставшись роздробленістю Золотої Орди, захопили землі між Дніпром і Дністром до Чорного моря. Для захисту від ворогів литовці починають зводити фортеці. Одне з таких укріплень князя Вітовта Соколець з’явилося на перехресті річок Південний Буг та Мертвовод на місці турецької фортеці Чичаклей.Згодом фортеця стала форпостом польських володінь, а після тривалого штурму нею заволоділи запорізькі козаки.
|
|
|
На початку 18 ст. вздовж Південного Бугу, на землях між гирлами річок Мервовод і Гнилий Єланець, був заснований зимівник Соколи. Запорожці мали тут переправу через Південний Буг, яка називалась Соколиною.
Після закінчення російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. на прикордонних землях вздовж Південного Бугу були поселені козаки Бузького козацького війська. Керівництво полку знаходилось в Соколах.
У 1789 р. генерал-фельдмаршал Г. Потьомкін звернувся до Катерини ІІ з пропозицією побудувати на місці Соколова місто під назвою Вознесенськ. 2 жовтня 1789 р. цариця підписала указ, яким дозволяла заснувати місто. А наказом від 27 січня 1795 р. було дано розпорядження заснувати нову Вознесенську губернію та місто “вдоль р.Буга в окружностях местечка Соколов” під назвою Вознесенськ, назване царицею на честь великого релігійного свята Вознесіння Господнього.
На фото-1 видно Таборівський будинок культури. Перед ним Братська могила 27-ми радянських воїнів.На постаменті встановлена дошка з текстом: «Вечная слава павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины. 1941-1945 гг.» Далі список загиблих воїнів. "От благодарных граждан села Таборовки».Пам'ятник встановлено в 1963 році рішенням виконкому Таборівської с/р і керівництва колгоспу в день 18-ї річниці Перемоги.
|
|
|
Знаменитий родовий маєток славного козацького роду Скаржинських розташований в селі Трикрати Миколаївської області. Він був побудований ще в XVIII ст., В той час він належав герою Російсько-турецької війни полковнику Петру Скаржинському. Родинна резиденція збереглася до наших днів. Двоповерхова будівля з фамільним гербом над головним входом, тепер вона є власністю місцевої школи мистецтв.
| 
|
З тих пір село Трикрати стає невід'ємною частиною історії Скаржинських.
Генерал маєтком не займався, вважаючи за краще жити в Санкт-Петербурзі.
А молодший син, Віктор, відвідавши ці місця, полюбив їх на все життя — Віктор успадкував від батька територію від Мигії (Первомайський район Миколаївської області) до Маложенівки (Єланецький район). Збереглася легенда про перші відвідини Віктором Петровичем батьківських угідь, коли тут тільки вітер гуляв та трава росла заввишки з людину. З козаками-поселенцями розбив табір. Але вітер і пилова буря змели їх за ніч. Удруге побудували мазанки, і їх зруйнував сильний ураган. Тільки після того, як посадили в цих місцях ліс, укріпили береги річок, вистояло поселення. А назвали село Трикрати на пам’ять про триразову спробу першопоселенців. Тож головною справою життя для Віктора Петровича стало лісорозведення й удосконалення всіх галузей сільського господарства у своєму маєтку. Урочище «Лабіринт»— справді унікальне заповідне місце, що збереглося до цих пір. Розпланував його Скаржинський за власними проектами. Ліс посаджений у формі лабіринту, у вигляді двох літер «Г». Найбільш визначна пам’ятка парку — 150-річні дуби заввишки 30 м і до метра завширшки. Сьогодні їх 154, кожен узятий на облік, пронумерований і охороняється як пам’ятка природи. Зараз село стало справжнім туристичним центром, насамперед, завдяки природі. Село розташоване на перетині трьох річок, на кордоні парку «Бузький Гард».
Парк в 60 гектарів — це не тільки ліс. Звивисті береги річки Арбузинки Скаржинський зміцнив гранітом. Штучні дамби, шлюзи, рукотворні ставки, озера, водоспади, традиційний місток закоханих, алейки і галявини збереглися донині.
Граф Потоцький, коли створював свій Софіївський парк, розповідають, особисто приїжджав до Скаржинського набиратися досвіду. Нині із забуття доводиться підіймати і саме ім’я Скаржинського, і його заслуги перед цими землями. Свого часу було зруйновано фамільний склеп родини Скаржинських. Тільки торік завдяки зусиллям краєзнавчої громади на чолі з відомим миколаївським благодійником Михайлом Кондратьєвим на місці склепу встановили пам’ятний знак. У селі Трикрати 2011-й — рік 150-річчя смерті лісовода — оголосили Роком Скаржинського.
Чому забули про Скаржинського, а в 30-ті роки ХХ століття навіть зруйнували пам’ятник йому в Одесі? Відповідь проста: не могли, на думку ідеологів соціалізму, заслуги щодо розведення лісів на півдні України, ідеї створення лісозахисних смуг належати поміщику, «експлуататору селянства», дворянину, офіцерові царської армії. Тим більше, що на той час активно впроваджувався «Сталінський план перетворення природи». Героєм лісорозведення міг бути тільки вождь народів.
Для степовоїМиколаївщини ліс — особлива цінність і велике благо. Він надійний заслін вітрам-суховіям, а отже, зберігач ріллі. Серед степового роздолля і літньої спеки це острівець особливого мікроклімату, що приваблює птахів, звірів, людей. Зрештою, ліс — це просто неповторна краса і насолода.
В одній зі своїх робіт Віктор Петрович Скаржинський писав: «Я ріс в колисці степовій ще тоді, коли гасали у наших краях загони запорожців і нишпорила татарва. Виріс і постарілий в степу, я знав усі його невичерпні скарби. Розумів, що степу не вистачає тільки лісу і води, щоб назвати його благословенним краєм. Але я вірю в золоте майбутнє степу. І ліси покриють його, і проб’ються з глибини чисті прохолодні джерела». Історія довела: вірити варто. Помер В.П.Скаржинський в липні 1861, коли йому було 74 роки. Одесити зібрали гроші і встановили вченому красивий мармуровий пам'ятник. За радянських часів він був знищений як пам'ять про класового ворога - поміщика. За радянських часів краєзнавці писали: «Поміщик переселив 100 кріпаків, куплених у Київській та Подільській губерніях. Над річкою виріс розкішний поміщицький палац, а віддалік стояли глиняні халупи кріпаків ». Тим, хто нині побував у «палацу», така розповідь викликає гомеричний сміх. Дуже скромний двоповерховий будиночок (сьогодні у середнього достатку українця значно краще дачі!)з високими стелями сьогодні займає школа мистецтв. Колись у Скаржинського пів поверху займала велетенське бібліотека. У 1917-1919 рр., Коли за наказом викинули «поміщицькі книги», багато в рулонах (рукописи!), Висота гори викинутих книг досягала балкона II поверху. Частина книг викурили місцеві курці. Незабаром, знову за наказом, книги були викинуті в річку. І довго ще пливли і валялися по берегах безцінні скарби геніального Скаржинського, з сумом дивлячись на тупе і бездарне рішення нових «царів», що прийшли до керівництва державою. Розповідають, що Скаржинський, над яким довгий час знущалися: «Дурень, дивак, начитався», любив повторювати:
- «Своя Своїх не познаша» (мовляв, немає пророків у своїй вітчизні)
- «Що нас обрадує в старості?»
- «Зрілість любить простір, а це природа!»
- «Керувати тільки почуттям прекрасного - все вийде. І будете щасливі! »
- «Не примушуйте природу - і все буде добре!»
- «Зроби головну справу свого життя - посади дерево».
- «Посаджене дерево - крапля радості в келиху життя на землі».
Як розповідають краєзнавці, лісове диво «Лабіринт» було посаджено Скаржинським з 1849 по 1870 роки. Зімкнуте дубове насадження зберігалося до 1914 р. Ці насадження сильно постраждали в роки війни: більша частина лісу безжально вирубувалися. Під час сильної бурі (серпень 1947) звалилися 570 стовбурів величезних дерев. Дуби, як хороші друзі, більше сотні років підтримували один одного. Безладні вирубки порушили цю силу і 570 старих дерев впали на землю. Нині залишилися дерева,які вимагають особливого ставлення і охорони. Кожен має свій номер, лісники постійно стежать за їх здоров'ям. Особливу увагу привертає Дуб Любові, що зберігся в Виноградному саду. З ним пов'язано кілька місцевих традицій. Про нього розповідають самі неймовірні легенди. Величезне дерево, що нагадує серце, пам'ятає багато чого. Доля його пов'язана з лебедями. Колись в цьому місці жила сім'я дивовижних лебедів. Одного разу, куниця поранила крило лебідоньки, що сиділа на гнізді. Дітей сім'я виростила, але сама мама - лебедушка не змогла полетіти у вирій. Просив красень-лебідь дочекатися його з вирію - адже вів від зими своїх дітей. Прийшла весна, першим прилетів лебідь до свого гнізда. Але померла його кохана. Від горя розправив він крила над гніздом і завмер. Не витримало його серце туги за коханою. А незабаром на місці загибелі великої любові піднявся незвичайний дуб. Він виріс з двох люблячих сердець. У 2000 році, внаслідок катастрофічного обледеніння, один з трьох величезних стовбурів відломився. Вже почала затягуватися рана, та наступне обледеніння відхилило західний стовбур на, майже 30 см. Якщо негайно не обпиляти сухостій, він може загинути, а за ним і все дерево! На жаль керівництва заповідником так багато, разом з бюрократією, а любові так мало, що прийдеться оббити немало порогів, щоб вирішити питання рятувальних робіт. Можливо цей призив, з Вашими обласними зв’язками якось допоможе!!!
Картографічний матеріал
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 224; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!