Правовий режим земель рекреаційного призначення.
Основні положення про землі рекреаційного призначення містяться в ЗК Україні (глава 9), ЛК України, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р., «Про туризм» від 15 вересня 1995 р., прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення. Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначеної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них розташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.Особливістю правового режиму земель рекреаційного призначення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну специфіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділянки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації останніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначення можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню власниками земель рекреаційного призначення і державній землевпорядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, передбачених проектами землеустрою.Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній власності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної документації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призначення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.
|
|
|
|
|
|
115. Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення.
|
|
|
Окремі види земель рекреаційного призначення мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про землі рекреаційного призначення також і спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими земель рекреаційного призначення встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, туристсько-оздоровчих об'єктів, дачних ділянок, земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, земель, призначених для туристичної діяльності, земель, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, земель, на яких розташовані музеї, не віднесені до пам’яток культурної спадщини.
Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. Згідно з частиною другою ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", правовий режим приміських і зелених зон визначають сільські, селищні, міські ради при розробці генеральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з відповідними радами, на території яких створюються зелені і приміські зони. Проекти планування приміських і зелених зон підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі. Зелена зона визначається ГОСТ 17.5.3.01-78 Охорона природи. Землі. Склад і розмір зелених зон міст як території за межами міста, зайняті лісами і лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції та є місцем відпочинку населення. Під приміською зоною звичайно мається на увазі територія, що служить резервом для подальшого розвитку міста, виконує переважно господарські функції. Зелені зони поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини. Відповідно до частини другої ст. 74 Лісового кодексу, у лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх упорядкування. Пункт 49 Санітарних правил у лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 27 липня 1995 року, передбачає особливий режим санітарної охорони зелених зон. Правила відтворення лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1 березня 2007 року, передбачають цільове вирощування лісів на території зелених зон. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19 січня 1996 року. Зелені зони підлягають окремому обліку у державному лісовому і земельному кадастрах.
|
|
|
Спеціальний правовий режим земель, зайнятих рекреаційно-оздоровчими об'єктами. Щодо створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку й інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, діють Державні санітарні правила розміщення, облаштування й експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 172 від 19 червня 1996 року. Межі зон відпочинку, функціональне зонування території таких об'єктів повинні відповідати вимогам містобудівних і гігієнічних нормативів. На території зон відпочинку зазначеними санітарними правилами забороняється будівництво нових, розширення і реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих і населення. Наявні у межах зон відпочинку промислові підприємства й інші об'єкти, що справляють шкідливий вплив на довкілля, перешкоджають використанню земель рекреаційного призначення, підлягають виносу за межі зон відпочинку або перепрофілюванню.
Спеціальний правовий режим земель дачних ділянок. Визначення цільового призначення земель як для дачного будівництва здійснюється за клопотанням зацікавлених осіб, яким відводяться відповідні земельні ділянки рекреаційного призначення. Норма безкоштовної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва складає 0,1 га згідно зі ст. 121 Земельного кодексу. Земельні ділянки для дачного будівництва надаються в загальному порядку, встановленому розділом 4 Земельного кодексу. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Варто мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 13 травня 1996 року, забороняє будівництво дач на землях водного фонду.
Спеціальний правовий режим земель, використовуваних для туризму. Він визначений законодавством про туризм, зокрема – Законом України "Про туризм" у редакції від 18 листопада 2003 року. Під туризмом у Законі мається на увазі тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Права й обов'язки суб'єктів туристичної діяльності у зв'язку з використанням земель рекреаційного призначення визначені Законом "Про туризм". Особи, що надають туристичні послуги, зобов’язані забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо на землях рекреаційного призначення, здійснювати заходи щодо охорони земель рекреаційного призначення від забруднення та засмічення внаслідок туристичної діяльності. В обов'язки туристів входить дотримання правового режиму земель рекреаційного призначення, зокрема, виконання вимог щодо запобігання їх забрудненню та засміченню. Правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для туристичної діяльності, передбачає комплекс заходів для забезпечення безпеки туристів.
Спеціальний правовий режим використання земель, на яких здійснюється спортивна діяльність. Встановлений законодавством України про фізичну культуру і спорт. Ст. 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993 року визначає фізичну культуру як складову частину загальної культури суспільства, спрямовану на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою цариною виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічній, інтелектуальній та іншій підготовці шляхом змагальної діяльності. Ст. 40 зазначеного Закону встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.
Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї. Визначається спеціальним законодавством про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону "Про музеї та музейну справу" від 29 червня 1995 року, музеї – це культурно-освітні і науково-дослідні установи, призначені для вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Інші музеї розташовуються на землях рекреаційного призначення (крім музеїв на землях природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення, музеїв, розташованих на території підприємств, установ, організацій, у квартирах громадян).
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!