Робота адвоката — захисника в суді першої інстанції

Відповідно до статті 48 КПК України захисник має право:

• брати участь у судових засіданнях;

• ставити в судовому засіданні питання підсудним, по­терпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і від­повідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

• подавати докази, заявляти клопотання і відводи, ви­словлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопо­тань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­курора і суду;

• виступати в судових дебатах;

• ознайомлюватися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

• знати про принесені у справі подання прокурора, апе­ляції, подавати на них заперечення;

• брати участь у засіданнях суду у процесі апеляційного розгляду справи.

Під час попереднього розгляду кримінальної справи від­повідно до статті 253 КПК України суддя приймає рішення щодо призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов'язковою.

На підставі статті 255 КПК України після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити за­хисникові за його клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи. Захисник має право робити з ма­теріалів необхідні виписки.

Стаття 261 КПК України проголошує, що сторона обви­нувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний по­зивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, за­хисник і законний представник, цивільний відповідач і йо­го представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь у їх до­слідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судо­вих дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Під­судний, відповідно до положень статті 263 КПК України, має право мати захисника.

О.Д. Святоцький та М.М. Михеєнко зазначають, що у стадії судового розгляду справи найбільш повно порівняно з іншими стадіями реалізуються демократичні принципи кримінального процесу, у тому числі змагальності, презумп­ції невинуватості, гласності, усності, безпосередності дослі­дження доказів. Сторони обвинувачення і захисту є рівно­правними і через те мають більші можливості для форму­вання й обстоювання своїх процесуальних позицій у справі97.

Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник має право на по­бачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребування і при­єднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотан­ня інших учасників судового розгляду.

Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсуд­ного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ст. 266 КПК України).

Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі в судовому розгляді кримі­нальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали кримінальної справи, зробити необхідні для за­хисту виписки і нотатки, ґрунтовно переговорити з підза­хисним, узгодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де пе­редбачити заявлення клопотань у підготовчій частині су­дового розгляду, пропозиції про порядок дослідження до­казів, визначити основні пункти захисту, конкретні проце­суальні дії (допити окремих осіб, поставлення питань екс­перту, оголошення документів тощо). Захисник повинен брати активну участь у судовому слідстві з тим, щоб допомогти суду дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину чи звільняють від кримінальної відповідальності98.

Визначаючи послідовність допиту підсудного, адвокат повинен виходити з позицій доцільності та ефективності для дослідження справи з погляду інтересів підзахисного, враховуючи конкретні обставини справи, характер епі­зодів, що досліджуються, причетність підсудних, потерпі­лих та свідків до обставин справи, особливості показань свідків на досудовому слідстві та інші моменти.

Під час допитів адвокат повинен:

• уточнити показання підсудних, потерпілих та свідків;

• з'ясувати необхідні для вирішення справи істотні об­ставини;

• усунути прогалини в показаннях підсудних, потерпі­лих і свідків;

• виявити моменти, які мають значення для підтвер­дження версії захисту.

Допит необхідно проводити так, щоб уникнути неконк­ретних відповідей.

Найбільшу складність під час допиту становить викрит­тя завідомо неправдивих показань. Методика викриття завідомо неправдивих показань включає:

• оцінку загальної правдоподібності показань та вста­новлення неправдивих;

• виявлення мотиву неправдивих показань;

• викриття неправдивих показань;

• спонукання до правдивих показань.

Використання тактичних і тактико-психологічних при­йомів під час допиту свідка в суді дає змогу психологічно впливати на нього, щоб отримати правдиві показання або відмовити від неправдивих свідчень. І.Ю. Гловацький про­понує такі прийоми:

• засіб максимальної деталізації показань;

• засіб стимулювання відновлення у свідка спогадів про окремі деталі його показань;

• засіб асоціативного вибору (свідок достеменно знає об­ставини явища, але не може згадати час події. У такій си­туації ставляться питання щодо інших достовірних фак­тів, які стали відомі до чи після потрібних подій. Таким чином свідок наближається у своїх роздумах до події, яка цікавить суд);

• засоби стимуляції згадування з використанням асо­ціації за подібністю (свідок узагалі не може пригадати об­ставин, щодо яких викликаний. Захисник може вико­ристати наочний матеріал, наприклад знімки місцевості, яка була об'єктом спостереження свідка. Побачивши це, останній може пригадати обставини справи);

• засоби асоціативного стимулювання згадування за контрастом (в аналогічній ситуації свідкові повідомляють ознаки, не властиві об'єкту, що досліджується, і, заперечу­ючи їх, свідок наближається до істини).

П. Сергеїч ще наприкінці XIX ст. сформулював основні правила допиту свідків у судовому засіданні:

• не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;

• не питати про те, що не має значення;

• не ставити випадкових запитань;

• встановлювати джерело інформації свідка, не допус­кати показань з чужих слів;

• зупинитися вчасно;

• питати так, щоб свідок не міг вгадати очікуваної від­повіді;

• відокремлювати факти від суб'єктивної думки свідка

про ці факти99.

І.Ю. Гловацький, крім того, наводить такі практичні ре­комендації щодо допиту захисником свідків у судовому за­сіданні:

• не запитувати про обставини, що не стосуються функ­ції захисту;

• не ставити питань, коли шанси сприятливої відповіді незначні;

• запитувати про сумнівні й малоймовірні обставини з

великою обережністю;

• допит проводити спочатку в частині показань, яка найбільш важлива для завдань захисту;

• просто і зрозуміло формулювати запитання;

• слухаючи відповідь, дивитися свідкові в очі, що спри­ятиме психологічному контакту100.

Досліджуючи матеріали експертизи, адвокат перевіряє додержання процесуальних умов проведення експертизи, своєчасність повідомлення підсудного про проведення екс­пертизи, використання підсудним наданих йому прав що­до відводу експерта, ставить експерту запитання, реагує на випадки виходу експерта за межі своєї компетенції.

Частина друга статті 318 КПК України визначає поря­док проведення судових дебатів: спочатку виступає проку­рор, потім — потерпілий та його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, і лише після цього, перед останнім словом підсудного, виступає захисник.

Підготовка до захисної промови складається із:

• збирання матеріалів;

• аналізу матеріалів справи;

• систематизації матеріалів;

• письмової підготовки до промови.

І.Ю. Гловацький вважає, що письмово складена промо­ва (як і тези) повинна містити:

• усі найважливіші докази;

• хід думок щодо кожної ідеї промови;

• необхідні фактичні та юридичні висновки;

• у разі необхідності — суспільно-політичні висновки.

Захисну промову доцільно складати з таких частин:

• вступної;

• викладу фактичних обставин справи (як їх встановле­но в суді);

• аналізу пред'явленого обвинувачення;

• аналізу й оцінки доказів (при цьому слід мати на увазі, що захисник має право посилатися лише на ті дока­зи, які було досліджено в судовому засіданні);

• юридичної кваліфікації встановлених фактичних обставин;

• аналізу обставин, що обтяжують та пом'якшують вину;

• характеристики особистості підсудного (а за необхід­ності — потерпілих, свідків);

• аналізу причин та умов, які сприяли вчиненню злочину;

• міркувань з приводу виду і міри покарання, а також цивільного позову;

• заключної частини.

При цьому слід мати на увазі, що захисник повинен точ­но і правдиво викладати фактичні обставини справи, дока­зи, досліджені у судовому засіданні, не перекручувати їх та аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, адже немає гіршого прийому захисту, ніж не­справедливі причіпки та нападки на потерпілих102.

Щодо форми захисна промова повинна відповідати та­ким критеріям:

• ясність;

• точність;

• простота;

• виразність;

• повнота;

• лаконічність;

• використання художньої і спеціальної літератури103.

П. Сергеїч сформував низку правил, якими доцільно керу­ватися у промові, аналізуючи й оцінюючи докази, а саме:

• не доводьте очевидного;

• якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечен­ня, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки;

• відкиньте всі посередні й ненадійні доводи;

• не втрачайте нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, пере­конливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката;

• не бійтесь погодитися з опонентом, якщо є можливість повернути його твердження проти нього або принаймні до­вести безперспективність аргументу для справи, марність такого твердження;

• якщо аргументи сильні, краще наводити їх нарізно, ґрунтовно розвиваючи кожний з них;

• намагайтесь підкріплювати один доказ іншим;

• не намагайтеся пояснити того, чого самі не зовсім ро­зумієте;

• не намагайтесь довести більшого, якщо можна обме­житись меншим;

• не допускайте суперечностей у висновках і документах.

Для спростування захистом висунутих аргументів П. Сергеїч рекомендує такі прийоми:

• узагальнені доводи поділіть на складові і розбивайте на окремі;

• заперечуючи, не виявляйте надмірного старання;

• не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів;

• не доводьте, якщо можна заперечувати;

• відповідайте фактами на слова;

• не виступайте проти незаперечних доказів і правиль­них думок опонента, не робіть із грішника янгола;

• максимально використовуйте факти, визнані опонентом;

• якщо опонент обійшов мовчанням певну обставину, зверніть на це увагу — у нього немає аргументів проти неї;

• не провокуйте неймовірного — це все одно, що воюва­ти з вітряками104.

Відповідно до частини четвертої статті 318 КПК Украї­ни суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових де­батів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи.

Після закінчення промов учасники судових дебатів ма­ють право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить підсудному. Обмін репліками не повинен пере­творюватись на лайку сторін обвинувачення і захисту. У своїй репліці адвокат коротко і коректно може звернути увагу суду на перекручення фактів, позиції захисту, до­мисли, принципово неправильні судження, допущені сто­роною обвинувачення.

Відповідно до статті 88 КПК України адвокат, який брав участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з моменту одержання повідомлення про виготовлення протоколу су­дового засідання може ознайомитися з протоколом і пода­ти на нього зауваження. Головуючий розглядає зауважен­ня на протокол судового засідання і в разі згоди з ними по­свідчує їх правильність. У разі незгоди головуючого із за­уваженнями вони виносяться на розгляд судового засідан­ня. Про час розгляду зауважень інформуються всі учасни­ки судового розгляду, але їх неявка не перешкоджає роз­гляду зауважень.

Зауваження на протокол розглядаються:

• якщо справа розглядалася суддею одноособово — го­ловуючим;

• якщо справа розглядалась колегіально — цим судом чи більшістю його складу.

У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які подали зауваження, думка інших учасників судового розгляду, за необхідності відтворюється технічний запис процесу, якщо він здійснювався, опитуються особи, щодо змісту показань яких подано зауваження. Суддя — постановою, а суд — ухвалою за наявності до того підстав задо­вольняють чи відхиляють зауваження. Зауваження на про­токол, постанова чи ухвала про їх розгляд долучаються до справи. Якщо з якихось причин зауваження розглянути неможливо, вони приєднуються до справи і оцінюються су­дом вищого рівня в сукупності з усіма матеріалами справи.

---

Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 11; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!