Соціально-економічні і екологічні проблеми розвитку економіки регіонів та шляхи їх вирішення.
Ключові фактори, які поглиблюють регіональні диспропорції в процесі реформування соціально-економічного розвитку економіки регіонів:
– неоднорідна адаптованість регіонів з різною структурою економіки до функціонування в умовах ринкової конкуренції;
– галузевий принцип управління економікою, що спричиняє стимулювання лише базових областей, які мають високий ступінь територіальної локалізації: недостатньо інтенсивне співробітництво між різними регіонами;
– ослаблення ролі держави щодо регулювання регіонального економічного розвитку й вирівнювання диспропорцій у темпах і напрямках;
– несиметричність впливу держави через існуючі механізми на розвиток різних регіонів;
– реформування системи державного управління шляхом децентралізації без створення належної нормативно-правової бази для цього процесу, що нівелювало б вплив протистояння центральної й регіональної влади на розвиток регіональних економік;
– незбалансованість механізму бюджетного регулювання, що часто функціонує на основі двосторонніх домовленостей між регіонами й центром.
Серед проблем, які істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, є соціально-політичні, що особливо загострюються в період президентських чи парламентських виборів. Протистояння різних політичних У групувань відволікає велику кількість управлінських кадрів від практичної діяльності з економічного розвитку як країни, так і регіонів.
|
|
|
До суспільно-політичних проблем належать також і проблеми подальшого вдосконалення законодавчо-нормативного поля, оскільки через нерозроблені механізми узгодження дій на різних рівнях управління існує дисбаланс між розподілом капіталів та підтримкою намагань регіонів вирішувати свої нагальні проблеми.
До найважливіших напрямків діяльності органів регіонального управління щодо здійснення трансформаційних перетворень слід віднести:
- раціональне використання природно-ресурсного потенціалу; структурно-товарну перебудову промисловості; - структурно-майнову перебудову агропромислового виробництва; - розвиток зовнішньоекономічних зв'язків та транскордонного співробітництва; - інвестиційне забезпечення.
Екологічні проблеми розвитку економіки регіонів:
1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиліть, без врахування можливостей природних регіонів до самовідтворення й самоочищення.
2. Довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів та інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація гігантоманських планів втручання в природне середовище.
|
|
|
3. Повне нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.
4. Перехімізація сільського господарства й хибні засади його організації (типу величезних колгоспно-радгоспних господарств).
5. Розгортання меліораційних робіт і їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обгрунтувань і ефективних технологій.
6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом повоєнного періоду.
7. Використання на переважній більшості виробництв старих і дуже старих технологій і обладнання, які вже давно потребують заміни.
8. Відсутність ефективно діючих законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації.
9. Відсутність постійної об'єктивної інформації широких мас населення про екологічний стан довкілля, причини його погіршення, винуватців забруднень і заходи для поліпшення ситуації.
10. Надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.
|
|
|
11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні в зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX ст.— аварією на Чорнобильській АЕС.
12. Відсутність дійових економічних стимулів ресурсо- й енергозбереження.
13. Відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання за шкоду довкіллю.
Аналіз динаміки екологічного стану України показав, що за останні п'ять років екологічна криза продовжує розвиватися, розростається, охоплюючи все більші території України. Цьому сприяють: майже повна відсутність асигнувань на серйозні природоохоронні міри у всіх галузях промисловості; відсутність контролю й практична безкарність губить природу,; ріст кількості й потужності техногенних аварій через тотальне спрацювання устаткування й технологій на виробництвах, а також дуже низька ефективність очисних споруджень, з тих, які все-таки працюють; надзвичайно низький рівень екологічного утворення населення.
Необхідно в першу чергу підвищувати рівень екологічного утворення населення України, і ввести великі матеріальні штрафні санкції за заподіюється шкода навколишньому середовищу, як для промислових підприємств, так і для фізичних осіб. Матеріальна стимуляція таких заходів теж необхідна, але не у вигляді загадкових напрямків бюджетних засобів невідомо на що і невідомо куди, а великі податкові пільги тим підприємствам, які поставлять у себе очисні спорудження високої ефективності, і які будуть строго стежити за кількістю стоків, що скидаються.
|
|
|
Активна пропаганда в засобах масової інформації про необхідність збереження природних ресурсів і висвітленні реального стану навколишнього середовища в Україні. Паралельно із цими мірами варто збільшувати площу біосферних заповідників, національних парків, навіть якщо прийде значно скоротити площа експлуатованих земель.
У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані так:
1. Принцип «нульового» рівня споживання природних ресурсів. Даний принцип використовується в багатьох економічно розвинутих країнах для регулювання споживання первинних переробних ресурсів у державному масштабі. Називається він так тому, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний — перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом.
2. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалу регіону. Дотримання вказаного принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклу використання і відновлення.
3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємозв'язку змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив людини на окремі компоненти екосистеми та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів екосистеми призводять до змін в інших, а іноді до зміни якості екосистеми в цілому.
4. Принцип збереження природно зумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувалися циклічністю, але й щоб циклічні процеси являли собою послідовні стадії виробництва, пов'язані між собою чи комплексністю переробки сировини чи її постадійним використанням.
5. Принцип економічної зацікавленості й відповідальності. Суть принципу зводиться до того, що природоохоронна діяльність має бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв'язувати в процесі самого виробництва.
6. Принцип погодження виробничого і природних ритмів. Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковуються своєму часовому ритмові.
7. Принцип партнерства. Принцип передбачає необхідність налагодження тісного співробітництва між органами державної влади всіх рівнів та органів місцевого самоврядування у справі поліпшення екологічної ситуації в Україні.
8. Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються факторами як короткочасними, так і тривалої дії. Звідси випливає необхідність їх урахування і в поточній і в перспективній виробничій діяльності. Тому потрібно дотримуватися такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу щодо економічної ефективності поточного природокористування, тим більше, що у сфері природокористування всі негативні екологічні наслідки господарської діяльності є незворотніми.
Дата добавления: 2015-12-19; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!