Стан адвокатури на західноукраїнських землях
Необхідно відмітити, що на протязі 1939-1940 pp. в Україні відбулись істотні зміни адміністративно-територіального поділу, що стало результатом возз'єднання Західної України і Північної Буковини в єдиній Українській державі. Як відомо, ці території були насильно включені відповідно до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. і Румунії за Сен-Жерменським (1919 р.) та Севрським (1920 р.) договорами. До 1944 р. ще залишалася на правах колонії Закарпатська Україна.
В зв'язку з цим є необхідність у більш докладнішій характеристиці особливостей організації адвокатури в західних областях України.
Перш за все слід наголосити на тому, що на Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах2. Усіма, справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом. В місцевостях окружних судів діяло 12 делегатур СУА. З 1927 р. Спілка українських адвокатів видавала свій часопис «Бюлетень СУА», а з 1928 р. органом СУА було «Життя і право».
За даними СУА, в Галичині в 1926 р. працювало 230 українських адвокатів, із них 109 були членами Спілки. В 1933 р. їх уже налічувалося 371 (242 — члени СУА).
Структурно Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні.
СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі.
|
|
|
Палати адвокатів (їх було у Польщі вісім) мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді у Варшаві. Важливе місце в ній належало представникові української адвокатури3.
Всі адвокати мали (й зобов'язані були мати) вищу юридичну освіту. Адвокати мали титул «доктор», який присвоювався ще з часів панування Австрії після написання докторської праці. А за Польщі адвокатам, які закінчували університет, присвоювали титул «магістр». У судах адвокати виступали в чорних мантіях, що було символом вільної думки адвоката, його незалежності й служіння тільки законові4.
Прогресивні погляди українських адвокатів непокоїли польський уряд, тому він дедалі більше ускладнював вступ до адвокатури української молоді. Так, ще законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. А відповідно до закону від 4 травня 1938 p., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб, котрі мусили відповідати таким вимогам: мати польське громадянство й користуватися всіма громадянськими та цивільними правами; мати витриманий характер і своєю поведінкою гарантувати збереження честі адвокатського стану; належно володіти польською мовою усно й письмово; мати університетську юридичну освіту й скласти належно іспит; відбути певну судову практику в загальних або військових судах і скласти іспит; пройти дворічний стаж адвокатської практики й скласти адвокатський іспит. Крім цього, кожний новоприйнятий адвокат, перед тим як розпочати свою професійну діяльність, повинен був сплатити внесок і перед «деканом» дати присягу такого змісту: «Пам'ятаю про благо держави, а також честь стану адвокатського, обіцяю урочисто, що обов'язки адвоката виконуватиму згідно з правом і справедливістю, віддаючись їм з усією совістю й старанністю, начальства буду слухатись, а в своїй поведінці буду керуватися принципами честі й чесності»1.
|
|
|
За згаданим нормативним актом без проходження стажування до адвокатури приймалися: професори й доценти юридичних факультетів, судді Найвищого адміністративного трибуналу, судді при стажі три роки, провізори з таким же трудовим стажем, вищі службовці кодифікаційних комісій, Ради Міністрів, міністерства юстиції, сейму та сенату. За адвокатурою встановлювався нагляд Міністерства юстиції Польщі.
У 1939 р. в Галичині було 2713 адвокатів, із них 439 (або 16,2%) українців.
|
|
|
Після возз'єднання у 1939—1940 pp. Західної України і Північної Буковини в єдину Українську державу адвокатура в цих областях організовувалася з допомогою діючих колегій адвокатів України.
Повертаючись до загальної характеристики адвокатури республіки, слід відзначити, що в цей період НКЮ СРСР у розвиток Положення про адвокатуру видав ряд нормативних актів. Так, наказом від 11 вересня 1939 р. він зобов'язував президії колегій адвокатів реорганізувати існуючі колективи адвокатів в юридичні консультації, затвердити кількість, місцезнаходження і склад юридичних консультацій3. 2 жовтня 1939 р. НКЮ затвердив «Інструкцію про порядок оплати юридичної допомоги, що надається адвокатами населенню»4, а також видав роз'яснення до такси оплати праці адвокатів. З метою поліпшення юридичного обслуговування підприємств, установ і організацій НКЮ СРСР наказом від 24 січня 1941 р. дозволив персональне прикріплення адвокатів до них, затвердив таксу оплати за надання юридичної допомоги юрконсультаціями колегій адвокатів підприємствам, установам і організаціям, а також 4 квітня 1941 р.
29 червня 1945 р. у Москві був підписаний договір між СРСР і Чехословацькою Республікою, згідно з яким Закарпатська Україна увійшла до складу Української РСР. Цей договір був ратифікований 27 листопада 1945 р. Президією Верховної Ради СРСР, цим був завершений процес возз'єднання всіх українських земель у єдину Українську РСР.
22 січня 1946 р. на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР у складі УРСР була утворена Закарпатська область. 24 січня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР на території Закарпатської області було запроваджено законодавство України. Декрет і Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури припинили свою дію.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!