Видові особливості морфології статевих органів самок окремих видів тварин
Особливості статевих органів самок великої рогатої худоби. Статеві губи у корів та буйволиць є складкою шкіри, сполучної тканини і розміщених між ними гладких та поперечно-смугастих м’язових волокон, що утворюють стискувач вульви.
Дорсальний кут вульви заокруглений, вентральний – гострий і дещо звисає у ді-лянці між сідничними горбами. Ззовні шкіра вульви вкрита коротеньким волоссям, у ній є потові та сальні залози.
Слизова оболонка статевих губ вистелена плоским багатошаровим епітелієм.
У нижньому куті вульви розміщений клітор, що складається з прикріплених до сідничних горбів двох довгастих кавернозних тіл (довжиною до 12 см), які закінчу-ються голівкою.
Морфологічні особливості статевих органів свійських тварин
Присінок довжиною 8–10 см плавно переходить у власне піхву. Розміщений на межі присінку та піхви отвір сечівника розділений поперечною складкою на дві час-тини: передня спрямована до сечівника, а задня – до сліпого мішка або дивертикулу.
У товщі бокових стінок присінку є великі вестибулярні (або бартолієві) залози і розміщені нижче поблизу клітора малі залози, що зволожують слизову оболонку. Отвори останніх відкриваються з боків отвору сечівника. Канал присінку у корів, як і у інших тварин, скерований знизу догори і вперед, що дозволяє, при потребі, розрі-заючи промежину, значно збільшити просвіт зовнішніх статевих органів і полегшити хірургічні маніпуляції у порожнині присінку і виведення плода.
|
|
|
Для піхви великої рогатої худоби (довжиною 25–30 см) характерна велика кіль-кість поздовжніх складок слизової оболонки; вона вкрита багатошаровим плоским епітелієм. На верхній її стінці відкриваються отвори гартнерових проток (рудименти вольфових каналів).
Матка рогатої худоби відзначається коротким (у корів 2–6 см довжиною) тілом, різко відмежованою шийкою (у корів довжиною до 12 см) і добре вираженими рогами (довжиною 25–30 см, діаметром 2–4 см), які на значному протязі зливаються між со-бою, утворюючи перетинку. Це злиття рогів добре помітне ззовні у вигляді так званої міжрогової борозни, що служить однією з характерних ознак при ректальній діагнос-тиці неплідності та ранніх стадій тільності. Поступово звужуючись і дещо звиваю-чись краніально, роги матки переходять у яйцепроводи.
Розміщений під слизовою оболонкою м’язовий шар складається з масивного цир-кулярного і слабше розвиненого поздовжнього шару з розміщеним між ними судин-ним прошарком.
На слизовій оболонці матки розміщені у чотири ряди випуклі, беззалозисті боро-давкоподібні утворення – карункули – зачатки материнських плацент (від 75 до 120). З вікомтварин і особливо під час вагітності їх кількість тарозміри збільшуються. Так, у 6–11-літньої симентальської корови їх розміри, згідно Ю. М. Серебрякова, склада-ють: довжина – 4,4–13,8 мм, ширина – 3,2–9,1 мм і висота – 1,2–4,7 мм.
|
|
|
У товщі слизової оболонки рогів і тіла матки розсіяно біля мільйона трубчасто-альвеолярних залоз, протоки яких відкриваються в просвіт матки по всій її поверхні, за винятком карункулів.
Ззовні матка вкрита серозною оболонкою, яка з боків переходить у широку матко-ву зв’язку, що кріпиться на крижових м’язах у верхній частині тазової порожнини.
Яйцепроводи рогатої худоби лежать у складці серозної оболонки, що є частиною широкої маткової зв’язки довжиною 25–30 см; вони мають добре виражене лійко-подібне розширення з отороченими краями, у товщі яких є пучки гладких м’язових волокон. Слизова оболонка яйцепроводу, що вистелена одношаровим циліндричним миготливим епітелієм, зібрана у чисельні великі та малі поздовжні складки.
Яєчники корів та телиць мають овальну форму, довжиною 2–5 см і шириною 1–2 см. Форма та розміри яєчників залежать від віку, живої маси та фізіологічного стану тварин. Більша поверхня яєчника позбавлена серозного покриву. Правий яєч-ник у дорослих тварин буває дещо більшим за лівий.
|
|
|
Розділ 1
Топографія статевих органів залежить від віку, кількості родів, величини тварини. У телиць вони розміщені у тазовій порожнині, після 2–4-х отелень вони опускаються у лобкову ділянку черевної порожнини, у старих корів шийка матки розміщена на межі черевної і тазової порожнини, а вся матка – у тазовій порожнині, яєчники роз-мішені на рівні першого крижового хребця.
Статеві органи овець та кіз мають таку ж будову, лише дещо менші за розміром. Так, довжина присінку у них 4–5 см, власне піхви 8–12 см, шийки матки у ярок 3–5, у дорослих маток 5–7 см. Слизова оболонка шийки складчаста і вкрита секреторним циліндричним епітелієм. На ній чітко виступають 7–8 поперечних складок, що збіль-шуються в напрямку піхви (рис. 5). Висота складок у каудальній частині цервікаль-ного каналу досягає 1 см. Остання складка виступає у піхву, утворюючи зів у вигляді риб’ячого рота, у вході в який з боку піхви є так званий замикальний клапан.
Як і у корів, тіло матки тут виражене слабо (довжиною 2–4 см), воно плавно пере-ходить у звивисті роги, довжиною 8–20 см, що, поступово звужуючись, переходять у яйцепроводи. Міжрогова борозна добре виражена. Безладно розміщені на слизовій оболонці рогів карункули мають не грибоподібну форму, а із заглибленням у центрі. Звивисті яйцепроводи мають довжину 9–18 см, а їх слизова оболонка вкрита цилін-дричним миготливим епітелієм з невеликою кількістю бокалоподібних клітин і зібра-на у поздовжні складки.
|
|
|
Яєчники овальної форми, масою від 3 до 6 г, розміром у стадію гальмування 0,5–1 см × 0,3–0,5, а в стадію збудження – 2,2 × 2 см.
Статеві органи свині. Статеві губи (вульва, петля) свині вкриті тонкою шкірою, у якій закладено багато потових та сальних залоз. У нижньому загостреному куті вульви виступає довгастий, тонкий, з притупленою голівкою клітор. Присінок піхви дещо видовжений (від 5 до 12 см) з чітко вираженими поздовжніми та поперечними складками слизової оболонки; дрібні вестибулярні залози тут розміщені поздовжніми рядами у товщі слизової оболонки. У нижній ділянці бокових стінок присінку, під слизовою оболонкою, є скупчення кавернозної тканини. На межі між присінком та піхвою молодих свиней добре виражений сечовий клапан, що має форму напівкруглої чи круглої складки; у старих свиней ця складка згладжується.
Піхва свиней нагадує вузьку м’язову трубку, яка, поступово потовщуючись в кра-ніальному напрямку, без чітких границь переходить у довгу (12–20 см) шийку. Слизо-ва оболонка вульви, присінку та піхви вкрита плоским багатошаровим епітелієм. На слизовій оболонці шийки матки є багато дрібних поздовжніх та грубих притуплених хрящеподібних виступів, які, входячи у вільні проміжки між виступами протилежно-го боку, надають цервікальному каналу неправильної звивистої форми, утворюють так звані “замки” матки (О. В. Квасницький). Завдяки розміщенню у декілька рядів, вони щільно закривають отвір шийки матки.
Тіло матки у свиней також невелике (довжиною 2–8 см). Воно переходить плавно у роги, які спочатку виявляються зрощеними між собою на віддалі 5–10 см, а потім розходяться покрученими петлями, підвішеними на брижі, кожен довжиною від 100
Морфологічні особливості статевих органів свійських тварин
до 200 см і навіть 250 см у поросних свиноматок. Роги матки, поступовозвужуючись, переходять у яйцепроводи.
На межі між рогом матки та яйцепроводом є матково-трубне з’єднання, яке має складну будову і виконує функцію регулювання потоку рідини у яйцепроводах та контролю часу переходу яйцеклітин (ембріонів) у ріг матки. Тут є своєрідний клапан слизової оболонки, в основі якого знаходиться масивний шар поздовжніх та цирку-лярних м’язових волокон.
На слизовій оболонці матки, вкритій одношаровим епітелієм, є дифузно розсіяні заглиблення (крипти). У слизовій оболонці яйцепроводів, поряд з секреторними клі-тинами, є приблизно така ж кількість війчастих клітин.
Яйцепроводи нагадують собою тоненькі звивисті трубочки, довжиною до 25–30 см. Звужена частина яйцепроводу (істмус), що прилягає безпосередньо до рога, складає від 1/4 до 1/2 його довжини, а ампульна частина закінчується лійкоподібним розширенням з нерівними каймистими краями (фімбрія). Лівий яйцепровід звичай-но довший за правий. Слизова оболонка матки та яйцепроводів вкрита одношаровим епітелієм. У яйцепроводах, поряд з секреторними клітинами, є приблизно така ж кіль-кість війчастих клітин.
Яєчники дорослих свиней мають неправильну бобоподібну форму, яка значно змі-нюється у зв’язку з вікомта стадіями статевого циклу. У новонароджених свинок вони гладко-овальні, у 2–3-місячних – бобоподібні, у статеводозрілих свинок, у зв’язку з розвитком багатьох фолікулів та жовтих тіл, вони стають гроноподібними. Діаметр фолікулів напередодні тічки сягає 0,8–1 см. З 8-го по 15-й день статевого циклу діа-метр жовтих тіл близько 1 см. Розмір яєчників коливається від 2 до 3,5 см в довжину, 1,5 до 2 – в ширину та 0,9 до 1,3 см в товщину. Значно рідше яєчник знаходиться у лійкоподібному розширенні яйцепроводу і буває огорненим ззовні яєчниковою бур-сою – складкою яєчникової брижі. Розміщена матка у черевній порожнині попереду лобкових кісток, яєчники – на рівні 5-го поперекового хребця.
Статеві органи кобили та ослиці. Статеві губи кобили відрізняються своєю фор-мою, їх вентральний кут закруглений, у шкірі губ є багато потових та сальних залоз. Слизова оболонка вульви та присінку вистелена багатошаровим епітелієм. Клітор має добре виражену голівку, слизова оболонка присінку з його боків утворює характерні складки, що закінчуються біля голівки так званою вуздечкою клітора. У товщі при-сінку, довжиною 8–16 см, у його бокових стінках, є два ряди трубчастих залоз, що відкриваються у його просвіт вивідними протоками. Поряд з цим у верхньому куті вульви відкриваються отвори великих вестибулярних (бартолієвих) залоз. З боків присінку, під його слизовою оболонкою, є два печеристих тіла, вкритих щільною фі-брозною оболонкою – цибулина присінку, наповнення якої кров’ю під час статевого акту викликає зяяння статевої щілини. Піхва у кобил довга і широка, з добре вираже-ним склепінням.
Слизова оболонка піхви зібрана у велику кількість високих поздовжніх та дрібних поперечних складок. Вона вкрита плоским багатошаровим епітелієм і не містить залоз.
Розділ 1
Шийка матки, довжиною 4–8 см і діаметром 3–5 см, добре виражена, її каудальна частина виступає на 1/3 у порожнину піхви на 2–2,5 см у вигляді втулкоподібного ви-пинання; велика поздовжня складчастість слизової оболонки (поперечних складок не-має) надає устю піхвового випинання зірчастий вигляд. Хоча формашийки, її окремих структур, може значно змінюватися в залежності від фізіологічного стану геніталій.
Матка у кобил дворога, узв’язку з чим тіло матки у них добре розвинене, сягаючи 8–15 см у довжину і 7–12 см у ширину. В ньому виділяють дно тазу – ділянку тіла, розміщену між рогами. Роги матки короткі, прямі, плоскі, довжиною 14–30 см, шири-ною 3–7 см і скеровані верхівками догори.
Яйцепроводи у кобил, як і у інших тварин, мають форму сильно покручених тру-бок довжиною 14–30 см з характерним лійкоподібним розширенням. Оторочені краї черевного кінця яйцепроводу утворюють складки поблизу та навколо овуляційного заглиблення яєчника.
Яєчники у кобили досить великі і, залежно від стадії статевого циклу, кількості та розміру фолікулів, що в них дозрівають, вони мають різну форму. Так, у стадію зрівноваження яєчник має бобоподібну форму, довжиною 5–8 см, товщиною 5–8 см, шириною 2,5–4 см; у стадію збудження – збільшується до 15 см і набуває грушопо-дібної чи круглої форми.
Яєчники кобили вкриті гермінативним епітелієм лише в овуляційній ямці. Оче-ревина, що щільно вкриває яєчник від дорзального до вентрального краю, щільно прилягає до його білкової оболонки. Підвішені яєчники у черевній порожнині – пра-вий під 3–4-м, лівий – під 4–5-м поперековими хребцями. За допомогою яєчникової зв’язки, що починається від каудального краю яєчника щільним сполучнотканинним з прошарком м’язових волокон тяжем, яєчник з’єднаний з верхівкою рога матки.
Статеві органи кобили – яєчники, яйцепроводи, роги, тіло, шийка матки та части-на піхви – підвішені у черевній порожнині на широких маткових зв’язках – парних складках очеревини, які починаються широкими пластинами з боків хребта і прикрі-пляються до судинного краю яєчника, яйцепроводу, малої кривизни рогів і бокових поверхонь тіла та шийки матки. Передній край зв’язки називається яєчниковою зв’яз-кою. У товщі широких маткових зв’язок є волокна гладких м’язів.
Статеві органи ослиці відзначаються меншими розмірами, замість чітко вираже-ного склепіння піхви у них є його випинання з боків шийки матки.
Статеві органи верблюдиці мають в загальному ті ж риси будови, лише розмі-щений у нижньому куті вульви клітор майже виступає назовні; отвір сечівника зна-чно вужчий, з його боків знаходяться рудименти гартнерових ходів у вигляді двох заглиблень. На слизовій оболонці піхви поряд із поздовжніми є циркулярні склад-ки, склепіння піхви слабо виражене, піхвова частина шийки матки виступає лише на 0,5–1 см, слизова оболонка піхви вистелена кубічним епітелієм, що переходить біля шийки матки у призматичний.
Шийка матки відзначається потужним м’язовим шаром і масивними циркулярни-ми складками слизової оболонки. Тіло матки коротке (5–6 см), роги добре розвинені
Морфологічні особливості статевих органів свійських тварин
(довжиною 12–14 см), але на слизовій оболонці матки немає карункулів. У місці пере-ходу верхівки рогів матки у яйцепроводи є сосочкоподібні виступи. Яєчники круглі.
Статеві органи м’ясоїдних. Валикоподібна вульва має тупий верхній кут та заго-стрений нижній, що звисає нижче рівня сідничних горбів; клітор з добре вираженою голівкою та тілом частково захований у кільцеподібній складці.
З боків присінку є добре розвинені печеристі утворення – цибулина присінку, наповнення кров’ю яких призводить до звуження просвіту піхви і обумовлює утво-рення “замка”. Вестибулярні залози є лиш на вентральній стінці присінку. Попере-чні складки слизової оболонки в ділянці отвору сечівника маскують його клапан. У окремих випадках клапан сечівника повністю перекриває просвіт піхви, що пере-шкоджає виділенню тічкового слизу. Піхва видовжена (4–10 см), її м’язова оболон-ка у передній частині піхви утворює потужний циркулярний шар, що спазматично скорочується під впливом механічних подразнень. На слизовій оболонці піхви є до-бре виражені поздовжні та поперечні складки. Досить коротка (1–2 см) та щільна шийка матки помітно виступає у просвіт піхви і формує на нижній частині виступу півмісячний валок.
У краніальній частині тіла матки є перегородка, що розділяє йоговпродовж декіль-кох сантиметрів. Тонкостінні роги розходяться прямолінійно вперед і на боки. Матко-ві залози розсіяні по всій слизовій оболонці. Особливості будови широких маткових зв’язок у м’ясоїдних обумовлені в певній мірі наявністю у них рудимента пахового каналу – круглих маткових зв’язок, що відходять від верхівок рогів і скеровуються до внутрішнього пахового кільця.
Крім того, на широких маткових зв’язках є значні жирові нашарування. Ці від-кладення є також на сильно покручених тонких, коротких яйцепроводах з добре ви-раженою каймистістю лійкоподібних розширень на їх черевних кінцях. Яєчник суки окутаний периоваріальною бурсою, утвореною двома сполучнотканинними містка-ми, простір між якими заповнений великою кількістю жирової тканини.
Роги і тіло матки розміщені у черевній порожнині, а відносно довга піхва – у та-зовій порожнині. Брижа яйцепроводу утворює характерну складку яєчникову бурсу (bursa ovarii), у багатих жирових відкладеннях якої розміщаються невеликі овально видовжені, діаметром 1–2 см, часто сплюснуті з боків яєчники.
Статеві органи кішок відрізняються меншими розмірами – довжина присінку – 1–1,5 см, піхви – 3–5 см, шийки матки – 1–2 см, тіла – 1,5–2,5 см, рогів матки – 7–10 см. Зверху над шийкою матки стінка матки утворює кишенькоподібне заглиблен-ня – склепіння піхви. Матка, яйцепроводи і яєчники розмішені у черевній порожнині.
Статеві органи самок гризунів. Як відзначалося вище, у гризунів подвійна мат-ка, тобто, у них є дві самостійні матки, кожна з яких має свою шийку, тіло і ріг, що підвішені на широкій матковій зв’язці; яйцепроводи порівняно невеликі, малопоміт-ні. Яєчники мають овальну форму, що нагадує невелику горошину чи квасольку. По-верхня яєчників у статево дозрілих самок нерівна, горбкувата.
Розділ 1
1.2. Морфологічні особливості статевих органів самців свійських тварин
Статеві органи самців представлені двома сім’яниками з придатками і сім’япрово-дами; групою додаткових чи як їх ще називають придаткових залоз; статевим членом (прутнем). Фізіологічне призначення статевих органів полягає в утворенні сперміїв і введенні їх у геніталії самки; виробленні статевих гормонів. Виконання цих функцій забезпечується характерними для кожного виду тварин специфічними особливостями будови статевих органів та відмінностями динаміки статевого акту.
Сім’яник (testis, didymis, orchis) – парна складна трубчаста залоза, яка заклада-ється у поперековій ділянці черевної порожнини плода в кінці внутрішньоутробного чи на початку постнатального періоду і разом з придатком сім’яника опускається на сім’япроводах у пахову область, а звідтіль через паховий канал у мішок сім’яника, зо-внішнім шаром якого є калитка. Затримання сім’яників у черевній порожнині (крип-торхізм) призводить до імпотенції самців.
Сім’яники статеводозрілих тварин виконують дві функції: генеративну (утворен-ня чоловічих статевих клітин – сперміїв) і секреторну (вироблення чоловічих стате-вих гормонів – тестостерону, неактивних сполук андрогенного ряду – андростерону, дегідроандростерону, адреностерону, невеликих кількостей естрогенів та інгібіну фо-лікулостатину).
Розносячись з током крові по організму, статеві гормони обумовлюють появу вто-ринних статевих ознак – міцних рогів, масивної шиї, грубішого голосу, буйної пове-дінки і т. п. Видалення ж сім’яників (кастрація) робить самців неплідними і зупиняє розвиток у них вторинних статевих ознак на тій стадії, у якій вони були до кастрації.
Сім’яники бугая, барана та цапа мають форму видовженого еліпсоїда, у жереб-ця – яйцеподібну, у кнура – овально-бобоподібну, у пса – овальну;на них розрізняють два кінці – головчастий і хвостатий, два краї – придатковий і вільний і дві поверх-ні – латеральну і медіальну.
На головчастому кінці сім’яника виділяється голівка придатка сім’яника, сюди входять судини та нерви, які беруть участь у творенні сім’яного канатика. На проти-лежному хвостатому кінці є сильне потовщення – хвіст придатка, з якого виходить сім’япровід. До придаткового краю сім’яника прикріплюється брижа і прилягає тіло придатка, що з’єднується з сім’яником з його медіальної поверхні.
Ззовні сім’яник вкритий серозною, що щільно зрослася з білковою оболонкою (tuniсa albuginea testis), яка на головчастому кінці занурюється в товщу сім’яника і утворює середостіння або гайморове тіло. Від нього відходять сполучнотканинні перегородки – трабекули, які, скеровуючись до білкової оболонки, ділять паренхі-му сім’яника на велику кількість пірамідальних дольок. У кожній такій дольці є 1–5 звивистих (покручених) каналиків довжиною 30–50 см і діаметром 0,15–0,2 мм, у яких безперервно і хвилеподібно, починаючи від статевого дозрівання, відбувається утворення сперміїв. У сполучній тканині навколо цих канальців є групи секреторних
Морфологічні особливості статевих органів свійських тварин
11 17 12 1712
10 8 2 114 13
6 5 4 16
2 111 10 9 3
8 13
6 45
А Б
12 11 17
1 17 12 9
3 13
В
15 16
7 6 55
3 2 115 16
8 13
Г
Рис. 12. Статеві органи самців:
А – жеребця; Б – бугая; В – барана; Г – кнура: 1 – нирки; 2 – сечопроводи; 3 – сечовий міхур; 4 – сім’яник; 5 – при-даток сім’яника; 6 – калитка; 7 – сім’яний канатик; 8 – спермопроводи; 9 – міхурцеві залози; 10 – простатична залоза; 11 – тазова частина статевого члена; 12 – цибулинні (куперові залози); 13 – статевий член (пеніс); 14 – тіло статевого члена; 15 – кінцева частина (голівка) пеніса; 16 – препуційний мішок.
клітин Лейдіга, що виробляють стероїдні сполуки. У ділянці середостіння звивисті каналики переходять у прямі, а далі об’єднуються у сітку сім’яника (rete testis). З неї виходить 10–30 сильно покручених сперміовиносних каналиків (ductus efferens), які на верхньому полюсі сім’яника переходять крізь білкову оболонку у голівку придатка сім’яника.
Придатоксім’яника (epididymis) складається з голівки, тіла і хвоста придатка; сперміовиносні каналики тут об’єднуються в сильно покручену протоку придатка (ductus epididymis), що сягає у коня довжини 72–86 м і, дещо розширившись, пере-ходить у сім’япровід (сперміопровід). Останній разом з судинами і нервами та вну-
Розділ 1
4 3
трішнім підіймачем сім’яни-ка утворює сім’яний канатик (funiculus spermaticus), що по піхвовому каналу проходить у черевну порожнину, дося-гає сечового міхура, над яким сім’япроводи утворюють ам-
2 1
пулоподібні розширення. Біля шийки сечового міхура спер-міопроводи об’єднуються в загальну еякуляторну протоку (duсtus ejaculatoris), що впа-дає у сечовивідний канал (се-чівник), перетворюючи його в сечостатевий канал (cana-
Рис. 13. Схема будови сім’яника:
1 – звивисті канальці; 2 – прямі канальці; 3 – чудова сітка; 4 – вивідні канальці; 5 – голівка придатка; 6 – тіло придатка; 7 – хвіст придатка.
lis urogenitalis). Пройшовши по дну тазової порожнини і обігнувши сідничну вирізку,
сечостатевий канал досягає кавернозних тіл прутня, розташовується між ними в уретральному жолобі і закінчу-ється на передньому кінці голівки статевого члена.
Сім’яники разом з придатками розміщені у мішку сім’яника, утвореному калит-кою, парним підіймачем сім’яника та парною загальною піхвовою оболонкою.
Калитка (scrotum) є шкірно-м’язовим випинанням черевної стінки, що захищає сім’яники від дії зовнішніх факторів і виконує терморегулюючу функцію.
Калитка складається з: 1) вкритої дрібними волосками, багатої на потові та сальні залози шкіри, щільно зрощеної з основою м’язово-еластичної оболонки, що ділить загальну порожнину калитки на дві половини, у яких розміщується по одному сім’я-нику з придатком та сім’яним канатиком; до м’язово-еластичної оболонки прилягає зовнішній мускул-підіймач сім’яника; 2) загальної та спеціальної піхвової оболонок з розміщеною між ними і з’єднаної з черевною порожниною піхвовою порожниною.
У баранів та бугаїв калитка відвисла, тому температура в її порожнині нижче тем-ператури тіла на 3–5 ºС. У холодну погоду калитка скорочується і сім’яники тісно прилягають до черевної стінки. У гарячу погоду сім’яники опускаються, віддаляю-чись від тулуба, сприяючи віддачі тепла в атмосферу шляхом конвекції та випромі-нювання і зменшуючи в той же час одержання тепла від черева. Одночасно зростає площа калитки і починається потовиділення.
Істотну роль у терморегуляції відіграє також тісний анатомічний зв’язок між ар-теріальними і венозними судинами у сім’яному канатику. Сім’яна артерія тут оточена густим мереживом анастомозів гілок внутрішньої сім’яної вени, що містить значно холоднішу венозну кров.
Морфологічні особливості статевих органів свійських тварин
Додаткові статеві залози. До додаткових статевих залоз належать міхурцеві, пе-редміхурова, цибулинно-сечівникові та уретральні залози; їх секрети сприяють про-суванню сперміїв по сім’япроводу та збереженню їх життєздатності.
Міхурцевізалози (glandulae vesiculares) – парні, розташовані над шийкою сечового міхура з боків ампул сім’япроводів. Кожна залоза відкривається на сім’яному горбику уретри спільним із сім’япроводомотвором. Убугая, барана, цапа вони досить щільні, з горбкуватою поверхнею, у кнура – гладенькі, у жеребця мають форму мішків з рівною поверхнею. У секреті залози містяться великі концентрації білка, ліпідів, фруктози, глюкози, сорбіту,інозиту,аскорбінової, цитринової кислот,амінокислот,неорганічного фосфору та інших речовин, конче необхідних для забезпечення енергетики спермія.
Передміхурова (простатична) залоза (glandula prostata) складається із розміщеної на шийці сечового міхура і початковій частині сечостатевого каналу застінної час-тини, що відкривається чисельними вивідними протоками в уретру та розсіяної між слизовою та серозною оболонками тазової ділянки сечостатевого каналу пристінної частини залози, що відкриваються двома парними рядами в дорзальній стінці каналу. Виділяє залоза невелику кількість рідкого секрету слабо-кислої реакції, що містить амінокислоти, ферменти і такі біологічно активні речовини, як простагландини, що викликають скорочення матки. Тут високий вміст мікроелемента цинку, якому при-писують важливу роль у виведенні сперміїв зі стану анабіозу.
Цибулинно-сечівникові (куперові) залози (glandulae bulbo–uretrales) – парні, роз-міщені на виході з тазукаудальної частини сечостатевого каналу. Залози овальної фор-ми відкриваються 5–8-ю протоками кожна. Вони виділяють рідкий слизовий секрет.
Уретральнізалози (залози Літре) розсіяні в товщі слизової оболонки вздовж се-чостатевого каналу. Вони виділяють рідкий секрет, що промиває перед еякуляцією сечостатевий канал від лишків сечі.
Секрети додаткових статевих залоз утворюють рідку частину сперми – плазму. Вони очищають сечостатевий канал від лишків сечі, розбавляють густу масусперміїв і сприяють просуванню їх по статевих шляхах, виводять сперміїв із стану анабіозу і по-стачають їх поживними речовинами. Ці секрети містять всі ферменти і біологічно ак-тивні речовини, необхідні для забезпечення високої активності і живучості сперміїв.
Статевийчлен (прутень) – penis є органом парування. Він складається з кореня, тіла і голівки. Голівка прутня утворена одним венозним, а основа тіла – двома артеріаль-ними печеристими (кавернозними) тілами – видозміненими кровоносними судинами. Починається статевий член на горбах сідничної кістки двома ніжками (корінь), вкри-тими сідничнокавернозним м’язом, які, об’єднуючись, формують тіло прутня, що роз-міщується між загальними піхвовими оболонками сім’яників під черевною стінкою.
Печеристе тіло основи прутня вкрите білковою оболонкою, яка формує на вен-тральній поверхні тіла поздовжній сечостатевий жолоб, в якому розміщується се-чівник. Під час статевого збудження внаслідок наповнення каверн кров’ю прутень видовжується, потовщується і ущільнюється. Вільна частина прутня закінчується го-лівкою, характерною для кожного виду тварин. По дорзальній поверхні прутня прохо-дять кровоносні судини і нерви. Корінь та тіло прутня вкриті шкірною складкою, що
Розділ 1
переходить і на голівку, утворюючи крайню плоть, або препуцій, що натягується на голівку прутня кружальним мускулом препуція. Зовнішній отвір препуція оточений волосками. На внутрішній поверхні препуція є багато залоз, що продукують особли-вий секрет – смегму, яка виконує роль змазки для голівки прутня.
Сім’яник тапридаток сім’яника живляться кров’ю через гілки внутрішньої сім’яної артерії, асім’япровід – через внутрішню сім’яну, пупкову тасечостатевуартерії; додат-кові статеві залози – через сечостатеву, внутрішню соромітну та промежинну артерії; тазова частина уретри – через гілки сечостатевої, внутрішньої соромітної, промежин-ну та бульбоуретральну артерії, а вільна його частина – через сідничо-кавернозну, гли-боку та дорсальну артерії статевого члена; калитка, піхвові оболонки та препуцій – по-стачаються гілками зовнішньої соромітної, зовнішньої сім’яної та дорзальної артерій статевого члена. Відпливає кров від статевих органів самця по аналогічних венах, які мають дещо більший діаметр, утворюють чисельні анастомози та венозні сплетіння.
Статеві органи самців іннервуються гілками соматичних (що йдуть від крижо-вого та поперекового нервових сплетінь) та вегетативних нервів (від пограничного симпатичного стовбура, черевно-аортального, каудального брижового підчеревного і тазового нервових сплетінь). Нервові закінчення статевих органів чутливі на дотик, біль, температуру і тиск.
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!