Механізми засвоєння ґендерних ролей в контексті психологічних теорій

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 5Следующая ⇒

Яким же чином відбувається засвоєння ґендерних ролей та набуття ознак жіночої та чоловічої психології? Різні психологічні школи дотримуються власних поглядів на цей процес.

Механізм гендерної ідентифікації найбільш глибоко досліджений у психоаналізі. Традиційна психоаналітична концепція приписує основну роль у Гендерній диференціації біологічним факторам і вважає основним її механізмом ідентифікацію дитини з батьками. "Анатомія"— це доля", — вважав З.Фройд. Розвиток особистості розумівся ним насамперед як психосексуальний розвиток, а процес ідентифікації пояснювався за допомогою понять "Едіпів комплекс" та "комлекс Електри". В реальному житті комплекси Едіпа чи Електри проявляються в тому, що хлопчики говорять про своє бажання одружитись з матір'ю, а в дорослому віці залишаються синами, досить близькими до матері, а також вибирають дружину, подібну на матір. Дівчатка часто залишаються ближчими до батьката обирають чоловіка, чимось схожого на батька.

Анатомія - це доля, вважав Зігмунд Фройд. У працях Фройда та його учнів підкреслюється, що чоловіче властиве чоловікові, а жіноче - жінці, а відхилення від цієї норми симптомом психічного розладу. В праці «Жіночість» Фройд стверджував, що пенісна заздрість», відкриття своєї кастрації провідний чинник формування жіночої психології. Дівчатка почуваються тяжко покривдженими, часто кажуть, що й собі хотіли б «мати отаке»... Коли дівчатка усвідомлюють факт, що їм бракує пеніса, це аж ніяк не означає, що вони змирилися і цим фактом... Далі від нього пролягають три шляхи розвитку: один веде до сексуального гальмування або неврозу; другий - до зміни характеру в дусі комплексу чоловічості і, нарешті, третій-до нормальної жіночості...», [78, С.593-595 ].

Відома американська феміністка Кейт Мілст зазначила, що аналіз Фройда набув би великої ваги, якби він достатньо об'єктивно визнав, що жінка народжується жінкою в суспільстві, в якому панує чоловік і яке схильне поширювати свої цінності навіть на анатомію.

Психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, а й у юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.

Відомо, що в оцінці ґендерної ролі тривалий час домінувала точка зору про їхню уніполярність. К.Юнг [88] першим ввів у категорію архетипів два додаткові біполярні: "аніма" як жіноче начало душі чоловіка та "анімус" як чоловіче в особистості жінки. Він зазначав, що культурний стереотип суспільства орієнтує

розвиток на вияв лише однієї грані "Я". Проте тільки відкриваючи в собі ґендернопротилежні якості, людина наближається до природного "Я".

Дещо іншої думки дотримувався інший теоретик психоаналізу, представник "его-аналізу", Е.Еріксон [87]. Поділяючи погляди фройдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, який ставить перед особистісним "Я" розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е.Еріксон, на відміну від.Фройда, назвав "психосоціальними", а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати. Формування ж здорової тендерної ідентичності залежить частково від того, наскільки успішно була виконана задача, яка стояла перед індивідом па попередній стадії розвитку.

У формуванні гендерної ідентичності, за Е.Еріксоном, велике значення має соціальний фактор, а традиційний психоаналіз не в змозі цілком осягнути ідентичність саме тому, що він не виробив термінології, яка б описувала соціальне середовище. Метою соціалізації, за Е.Еріксоном, є "розвиток рольової ідентичності", "інтеграція Я", досягнення рівня "самодостатності" особистості.

Послідовниця Фройда, К.Горні [80], виявилась особливо запеклим опонентом поглядів свого вчителя на диференціацію ідентичності та психологію статей. Вона наголошувала па тому, що неповноцінність почування себе жінкою базується на економічній, політичній та психосоціальній залежності від чоловіка чи чоловіків. Дівчаток протягом історії виховували залежними та несамостійними з установкою на перевагу хлопчиків. Якщо жіноцтво прагне набути маскулінних якостей, то не від заздрості до пеніса, а до того становища чоловіків, яке вони посідають в суспільстві, а це сила, сміливість, незалежність, успіх, сексуальна свобода, право вибирати партнера. Особливо негативно позначаються на психіці жінки рольові контрасти, як, наприклад, між традиційною роллю жінки та вибором кар'єри або інших цілей. Саме такий рольовий контраст породжує тривожність та невротичні потреби жінки, які так часто можна спостерігати у "слабкої" статі.

Якщо фройдизм статеву детемінацію психіки вбачає у жіночих та чоловічих статевих органах та особливостях сприйняття дитиною власного тіла, то представники біологічної науки - у спадкових факторах. Відомий вчений В.А.Геодакян* розглядав живі різностатеві істоти як інформаційні системи, яким відведені полярні ролі в процесі еволюції. Чоловічі завдання подібні як на тваринному рівні, так і на рівні hоmо sаріеns. Чоловічі істоти пристосовані до того, щоб сміливо, безстрашно досліджувати зовнішній світ. Обстежуючи та освоюючи нові території, представники чоловічої статі або гинуть, або повертаються «до своїх земляків» в новій, вищій адаптаційній якості. Жіноча біологічна роль, згідно з Геодакяном, полягає в тому, щоб сприйняти здобуту інформацію та використати на рівні виживання в нових умовах. Це жіноче завдання на біологічному рівні реалізується через вибір такого батька майбутнього потомства, який би виступив носієм більш досконаліших властивостей. Звідси менша територіальна пасивність самок, їхня динамічна стійкість, обережність, стабільність, а зрештою, і більша живучість. В рамках подібних біологічних систем чимало вчених, як наприклад, Біанкі В.Л, Філіпова О.Б.*, пояснюють психологічні відмінності чоловіків та жінок, зокрема залежність, пасивність, несміливість слабкоїї статі.

Якщо розглядати психоаналітичні підходи з точки зору гендерних досліджень, то їхнім головним недоліком, як зазначають вчені, є утвердження біологічної детермінації психологічних відмінностей між чоловіками та жінками.

Представники біхевіоризму висувають протилежні фройдизму погляди на розвиток Гендерної поведінки як на диференційоване підкріплення середовищем її статевоадекватних форм. Згідно з точкою зору прихильників поведінкової школи, найближче оточення з перших днів народження дитини підкріплює типові, як правило, статевовідповідні реакції і тим самим роблячи з неї чоловіка чи жінку. З таким висновком важко не погодитись. Згадаймо голубу і рожеву стрічечки, які відрізняють дві статі, і відповідні їм диференційовані зауваження батьків, які супроводжують малюка в дитинстві: "Ти ж дівчинка, будь акуратною!" або ж " Ти ж хлопчик, козак! Ти повинен вміти захищати себе та інших!" Не випадково біхевіористичну схему засвоєння чоловічих та жіночих ролей називають теорією статевої типізації.

В університеті Д. Хопкінса Джон Б. Уотсон (1878-1958) користувався величезною популярністю серед студентів. Йому присвятили випускний альбом і оголосили найкращим професором. Його книга " Психологія з точки зору біхевіориста" була опублікована в 1919році. В ній стверджувалось, що методи і принципи, які рекомендовані для зоопсихології, є доцільними також і при вивченні поведінки людей. Він закохався в свою аспірантку і асистентку Розалію Рейнер_гУотсон писав їй пристрасні (хоча і дещо наукоподібні) любовні послання: «Кожна клітинка мого тіла належить тобі, індивідуально і в сукупності... - Моя загальна реакція на тебе тільки позитивна. Відповідно позитивна і реакція мого серця...»

Уотсон вважав, що люди діють, як машини, що їхньою поведінкою в якості споживачів можна контролювати і передбачати, як і поведінку інших машин. Для того, щоб керувати споживачем, " необхідно лише поставити перед ним фундаментальний чи умовний емоційний стимул... сказати йому щось таке, що скує його страхом чи викличе легке роздратування, або ж викличе приступ ніжності і любові, чи торкнеться глибоко захованих психологічних чи житейських потреб".

* Бианки В.Л., Филиппова Е.Б. Асиммєтрия мо л а и пол. — СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1997. - С.4.

В 1928році він опублікував книгу " Психологічне виховання дитини", в якій описав систему виховання дитини, що базується на суворих принципах формування стійких зв'язків з оточуючим середовищем. Книга містила багато рекомендацій з виховання в дусі біхевіоризму. Наприклад, батькам заборонялось " обіймати і цілувати дітей" і рекомендувалось " ніколи не дозволяти їм садити дітей до себе на коліна. Можна у крайньому випадку один раз поцілувати дитину в чоло, коли вона приходить сказати " надобраніч". Зранку можна потиснути дитині руку. Можна погладити дитину по голові, якщо вона дуже добре виконала важке завдання...»

Покоління дітей, включаючи його власних, були виховані відповідно до встановлених приписів. Син Уотсона Джеймс, підприємець з Каліфорнії, згадував в 1987 році, що батько не міг дозволити собі проявів ніжності стосовно дітей, ніколи не цілував їх і не доторкувався до них. Він писав, що батько був " нечуйним, не здатним до емоційного спілкування, він не вмів висловити власні почуття і переживання, не міг впоратися з ними. В 1957році, коли йому виповнилось 79 років, американська психологічна асоціація проголосувала за те, щоб внести його ім'я до почесного списку. "В останній момент Уотсон відмовився ввійти в зал церемонії. Він боявся, що у відповідальний момент почуття захлиснуть його і що апостол повного контролю за поведінкою не витримає і розридається".*

Дослідження Альберта Бандури [89] доводять, як швидко діти копіюють та наслідують моделі поведінки та ставлення. До цього висновку вченого підштовхнув досить мудрий експеримент. Осторонь шести-семирічних дітей, які звично грались у дитсадку, починав свою гру дорослий, своєрідна " підсадна качка", або, як її називав Бандура, модель. Чим же займалась ця модель? На очах у дітей гралась з надувною іграшкою Бабу, причому характер її гри видозмінювався перед різними групами дітей. Так, на очах однієї з груп модель поводилась з лялькою дуже брутально - жбурляла її, била дерев'яним молотком, сідала верхи. При цьому модель супроводжувала свої дії невідомими дітям лайливими висловами. Виявилось, що діти, які навіть мимоволі спостерігали за дивною грою дорослого, починали вже в наступні дні відтворювати не лише поведінку моделі, а й навіть імітувати незрозумілі для них лайливі фрази. На очах іншої групи модель поводились з об'єктом гри досить чемно, і такою ж була надалі поведінка дітей.

Який висновок ми, дорослі, можемо зробити з дослідів Альберта Бандури? Поведінка дорослих є найпершою Гендерною моделлю, з якої беруть приклад наші сини та дочки.

Прихильники теорії научіння Мічел В., Бассі К. [95] вважають основним механізмом засвоєння Гендерної ролі спостереження, наслідування та відтворення

[1] Шульц Д.П., Шульц С.З. История современной психологии /Пер с англ. - СПб.: «Евразкя», 1.998. - С. 278-281.

Механізми засвоєння гендерних ролей в контексті психологічних теорій

нормативів і приписів гендерної поведінки в процесі соціалізації. Діти навчаються виконувати гендерні ролі, спостерігаючи, як поводяться люди різної статі, як вони різняться манерами спілкування, професіями, сімейними обов'язками. Не випадково провідним соціально-психологічним механізмом тендерної ідентифікації прихильники теорії научіння вважають імітацію. Підтвердження своєї концепції вони вбачають у тому, що вихідці із кризових сімей, як правило, відтворюють помилки батьків у створенні власної сім'ї, що вихованці закладів інтернатного типу та сиротинців, які зростали за межами родини, попри найбільшу мрію мати сім'ю, досить часто не здатні у дорослі роки створити гармонійні подружні стосунки та успішно виконувати батьківські ролі тощо.

Зауважимо, що дошкільні роки відіграють провідну роль у засвоєнні статевотипізованої поведінки, і це підтверджується багатьма психологічними дослідженнями. Якщо, наприклад, через розлучення чи інші причини хлопчик виховувався без батька (дідуся чи старшого брата), то він або наслідував типово жіночу поведінку (манери спілкування, види дівчачих ігор та іграшок), або ж виявляв гіпертрофовані риси чоловічої поведінки, так звану " компенсаторну мужність" — був підкреслено грубуватим у манерах та виклично-агресивним. У разі спілкування з сильнішим за себе партнером поведінка змінювалась на ухильну та залежну. Чимало досліджень проведено на молодих жінках, дівчатках-підлітках, які також переконливо свідчать — брак спілкування з батьком (дідусем, старшим братом, дядьком) в дошкільні роки позначається на характері подальших контактів з особами іншої статі. За останні роки американські психологи дійшли висновку, що роль батька у вихованні андрогінної поведінки доньки не менша, ніж матері. Чим кращі стосунки доньки та батька, чим більшою мірою він орієнтує її на здобуття освіти та професійної кар'єри, тим вищого соціального статусу досягають такі дівчата в дорослі роки.

Вчені доводять важливість як материнського, так і рівною мірою батьківського впливу на становлення особистості дитини, зокрема її Гендерної ідентифікації. Ось чому потрібно замислитись про реальний престиж батьківства в українській сім'ї.

Пам'ятаймо слова великого педагога Антона Семеновича Макаренка про те, що батьки виховують дітей не тільки тоді, коли повчають їх чи розмовляють з ними. Виховання дитини продовжується і тоді, коли батьків немає вдома. Те, як вони залишили свій одяг, які книги, газети читали - все має свій відбиток у свідомості дитини. Першим і найголовнішим методом виховання, на його думку, є «батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожнім своїм кроком» [56, С. 341 ].

Навчання гендерним ролям відбувається не лише в дитячі роки, а й в дорослі. Соціально схвалені моделі поведінки вивчаємо з екранів телебачення, спостерігаючи за поведінкою політиків, акторів, бізнесменів. Жінки на телеекрані часто з'являються в романтичних, подружніх чи сімейних ролях; вони

зображуються емоційними, пасивними і слабкими. Чоловіки частіше відіграють роль лідерів чи зображуються на роботі; вони раціональні, активні і сильні. Який вплив роблять ці стереотипні портрети? Як неважко здогадатися, діти, котрі дивляться багато телепередач, приходять до більш стереотипних поглядів на чоловіків і жінок. Наприклад, Кімбел (КітЬаІІ, 1986) вивчав стереотипи гендерних ролей у маленькому канадському містечку, розміщеному в долині, де не було телемовлення, доки в 1974 році там не встановили телепередач. Уявлення дітей про риси особистості, поведінку, професії і стосунки з однолітками, характерних для чоловіків і жінок, вивчалися до і після введення телемовлення. Погляди хлопчиків стали більш стереотипними за параметрами щодо агресивності та інтелектуальних здібностей. Наприклад, щодо професій, хлопчики вважали, що дівчатка можуть бути вчительками і кухарками, а хлопчики — лікарями та суддями. Після показу телевізійних передач, дівчатка почали вважати, що хвастощі і лайка — характерні риси хлопчиків, а взаємодопомога і прагнення поділитись — характерні риси дівчаток. [31].

Когнітивний підхід до розуміння психологічної природи засвоєння Гендерної ролі та набуття гендерної ідентичності представлений у роботах Л.Колберга [92]. Якщо в теорії научіння Гендерна ідентичність є результатом набуття все більшої подібності до статевоспіввіднесених моделей, то в когнітивній - поетапного пізнання, поглиблення та розширення інформації про правила поведінки статей та про себе як статеву істоту. Лоуренс Колберг пов'язував диференціацію поведінки статей з різними етапами розвитку моральної свідомості в процесі дозрівання мислительних функцій. На ранніх стадіях онтогенезу уявлення про стать, норми поведінки хлопчиків та дівчаток є досить конкретними і базуються на вимогах та інформації з найближчого сімейного оточення. При цьому дитина оперує конкретними наочно-дійовими алгоритмами диференціації статей, як, наприклад, " Якщо я буду акуратною дівчинкою, мама мене похвалить; Мама каже, що я майбутня жінка, а жінки - це ті, які носять сукні, роблять зачіску, манікюр, фарбують губи; чоловіки носять брюки, палять, мають коротке волосся, ремонтують машини " тощо.

Джерелом нормативів Гендерної поведінки залишається для дитини середовище, яке "вимагає" від неї дотримання певних статевотипізованих правил, прийнятих в родині, школі, колі однолітків. Чим старшими стають діти, тим різними гранями відкриваються для них гендерні ролі, тим чіткіше проявляються механізми самокатегоризації, самовизначення в нормах поведінки чоловіків та жінок.

Л.Колберг назвав цей процес самосоціалізацією. Він вважав, що діти самі готують себе до життя в суспільстві на основі вербальної і невербальної соціальної взаємодії. Діти сприймають різні зразки поведінки, а критерієм для їхнього закріплення слугують відповідні реакції ровесників. Аналізується також виникнення конфліктності у процесі ідентифікації, зокрема підкреслюється, що певні риси батьків можуть загальмувати або полегшити статеву типізацію, але не можуть викликати її (наприклад, домінантність батька в сім'ї та його сердечність у взаєминах із сином сприяє статевій типізації сина, а в сім'ях, де домінує мати, сини меншою мірою маскулінні).

Пізнання гендерних відмінностей проходить стадії від первинного закарбування інформативних паттернів до їх самокатегоризації поглиблення, розширення, пересортування, відбору найбільш привабливих моделей тендерної поведінки. Як прихильники теорії научіння, так і послідовники когнітивного підходу поділяють точку зору про імітацію як рушійний чинник ідентифікації гендерної ролі. Проте перші спонукою наслідування вважають винагороду матері-батька, а другі - імманентно притаманні дитині сили до пізнання, пошуку, досягнення автономності виконання гендерної ролі.

Погляди вчених на засвоєння дитиною гендерних ролей відкривають шлях до розуміння методів виховання чоловіків та жінок. Звідки, наприклад, у зовсім маленької дитини беруться уявлення про те, хто перед нею тітка чи дядько? Чому вже з дошкільного віку як хлопчики, так і дівчатка за характером та сюжетом ігор, змістом та манерами спілкування є ніби двома полярними таборами?

Основоположниця теорії схем американська дослідниця Сандра Бем, [91] яку ще називають хрещеною матір'ю "гендерних" досліджень, вважала, що оточуюче дитину середовище буквально ліпить чоловіків та жінок, розводячи їх по різні боки життя, бо постійно кодує свідомість маленьких дітей статевоспіввіднесеними схемами різної поведінки. Схеми як фільтр типової та нетипової поведінки діють як на свідомому, так і підсвідомому рівні, відсіюючи нестандартні ролі та якості. Схеми зберігають гендернотипові моделі. Так, наприклад, чимало наших уявлень про те, якою має бути жінка чи чоловік, походять від образів матері-бабусі, тата- дідуся. З раннього дитинства така схема матриця-спогад формує образ "ідеальної дружини" чи "ідеального батька". Підтвердження своїх думок прихильники теорії схем психологи Мартін та Хелверсон бачать у результатах свого експерименту, коли підліткам пропонували переглянути безліч картинок, де хлопчики та дівчатка займались нетиповими для своєї статі справами: дівчатка боксували на рингу, а хлопчики куховарили, прибирали приміщення, прали і т.п. Коли ж через певний час дітей попросили пригадати, що саме вони бачили в тому наборі картинок, то більшість описували їх сюжети у так би мовити статевотипізованому вигляді, де дійові особи хлопчики та дівчатка виконували традиційні ролі. Тобто, біля духовки у спогадах дітлахів порались дівчата, а хлопчики займались боксом. Все стало на свої місця, без втручання ззовні... [97].

Теорія гендерних схем передбачає, що оскільки гендерними ролями людина оволодіває в процесі научіння, то ці стереотипні ролі можна змінити, позбувшись стереотипів.

Теорія соціальних ролей (А. Іглі) проголошує, що ряд гендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підгримують або гальмують в чоловіках

і жінках певні варіанти поведінки. Різні ролі формують різні навички та установки, і саме це призводить до відмінної поведінки чоловіків і жінок. З того, що чоловіки і жінки займаються різними справами, робиться висновок, що вони є несхожими людьми.

Теорія природної взаємодоповнюваності статей. Важливу роль в утвердженні гендерного стереотипу про закріплення соціальних ролей відповідно до статі відіграла концепція Т. Парсонса і Р. Бейла, які розглядали диференціацію жіночих і чоловічих ролей у структурно-функціональному плані. На їх думку, в сучасній сім'ї подружжя повинно виконувати дві різні ролі. Інструментальна роль полягає в підтриманні зв'язку між сім'єю і зовнішнім світом - це професійна діяльність, що приносить матеріальний прибуток і соціальний статус; експресивна роль передбачає передовсім турботу про дітей і регулювання внутрішньосімейних відносин. Т. Парсонс і Р.Бейл вважають, що здатність жінки до дітонародження і догляд за дітьми визначає одночасно її експресивну роль, а чоловік, який не може виконувати ці біологічні функції, стає виконавцем інструментальної ролі. Ця теорія сприяла інтеграції в єдину схему соціально-антропологічних і психологічних даних. Однак феміністська критика показала, що в основі дихотомії інструментальності та експресивності лежать не стільки природні статеві відмінності, скільки соціальні норми, дотримання яких пригнічує індивідуальний саморозвиток і самовираження жінок і чоловіків.

Представники гуманістично-екзістенціального підходу (Р..Бернс, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл) наголошують на важливості вільного вияву особистісного "Я" незалежно від статевої належності, на самоактуалізації особистості. З точки зору гуманістичної психології в самій сутності людини будь-якої статі закладена здатність до самовдосконалення, яка іноді може зникнути через зовнішні перепони.

Слід підкреслити, що наведені вище теорії гендерної соціалізації є не стільки альтернативними, скільки взаємодоповнюючими. В кожному із вищенаведених напрямків можна виокремити те позитивне, що поєднуватиметься з позиціями іншої психологічної школи. Лише за умови комплексного методологічного підходу концепція Гендерної ідентифікації має отримати свій подальший розвиток.

Керуючись положеннями вітчизняної психологічної школи (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштєйн, Г.С. Костюк, ПР.Чамата, М.Й.Боришевський, С.Д.Максименко, І.Д.Бех, Т.В. Говорун, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін.) та спадщиною педагогів-гуманістів, ми виходимо з положення про соціально-культурне наслідування гендерних властивостей та схильностей, активне засвоєння індивідом нормативів сімейних та соціальних ролей, етноісторичну зумовленість характеру гендерної поведінки.

На наш погляд, саме методологічні засади генетичної психології дають змогу визначити стратегію та тактику гендерної соціалізації виховання в контексті людського розвитку. Як зазначає академік С.Д.Максименко [57], генетична психологія розглядає походження психічних явищ, їхнє становлення у життєвих процесах, функціонування та відновлення. Т.В.Говорун [18] наголошує, що розвиток Я-концепції в процесі гендерної соціалізації є формування узагальненого уявлення про себе як про статеву істоту. Концепція Я-жінка (чоловік), Я-дівчинка (хлопчик) - це система Гендерних настановлень стосовно себе, яка розвивається разом з загальним психосоціальним розвитком особистості.

Важливою для нас є думка доктора психологічних наук, член-кореспондента АПН України М.И. Боришевського про те, що образ "Я" як узагальнений глобальний механізм саморегуляції поведінки забезпечує людині набуття ідентичності, відчуття самототожності [5]. Крім того, образ "Я" у структурі особистості є основою вибору провідної лінії поведінки, базою розвитку особистісних установок щодо готовності індивіда поводитись певним чином: " Щоб збагнути винятково важливу роль самосвідомості... слід підкреслити, що предметом чи, точніше, об'єктом самосвідомості... є все єство людини, будь-які її сторони: це усвідомлення й оцінка свого тіла в цілому, його особливостей порівняно з тілесними характеристиками оточуючих людей, усвідомлення й оцінка... власних моральних якостей..., своїх ставлень, свого місця серед них - і так до нескінченності." * Подібно до того, як у змісті самосвідомості представлене все єство людини, у гендерній ідентифікації можна виокремити низку значущих ставлень, що мотивують найрізноманітніші аспекти процесу становлення особистості як представника певної статі.

Гендерні приписи та нормативи поведінки інтеріоризуються суб'єктом діяльності у процесі онтогенезу, набуваючи суб'єктивного осмислення, переживання гендерної ролі, яке проявляється в єдності поведінки і самосвідомості (М.Боришевський [5], Т.Говорун [19], О.Кікінежді [33]). Ми виходили з того, що усвідомлення людиною своєї належності до чоловічої або жіночої статі і ототожнення себе з її типовими представниками значною мірою визначають зміст поведінки, спосіб життя, а також формування особистісних якостей. Збагачення самоставлення Я - чоловік, Я - жінка виступає своєрідною віссю гендерної соціалізації, розвитку образу Я, набуття досвіду виконання гендерних ролей.

Озброєння психологів, педагогів і представників інших соціальних професій знаннями та навичками в галузі гендерних ролей сприятиме наданню практичної консультативної допомоги дітям та дорослим у вирішенні проблем гендерного характеру, розвиткові умінь проводити гендерний аналіз соціально-культурних та суспільно-економічних явищ.

Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!