А) Приватизація земельних ділянок, які перебувають у власності громадян.
Академія муніципального управління
Кафедра менеджменту
Реферат
З дисципліни Муніципальні землі
На тему :« Приватизація громадянами земельних ділянок»
Виконала:
Ст. Пазунка Х.Л.
група М-34
Перевірив:
Третьяков І.М.
Київ 2013
План
1. Земельна реформа в Україні………………………………………………..3-6
2. Поняття приватизації земель……………………………………………….6-9
3. Порядок проведення громадянами приватизації земельних ділянок….9-14
4.Список використаної літератури……………………………………………15
1. Земельна реформа в Україні.
Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин.
Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних, соціальних та інших правовідносин.
Термін «реформа» з латинської означає перетворюватися, змінювати що-небудь.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» остання є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин.
Очевидно, що це - спрощене розуміння земельної реформи, оскільки будь-які зміни у використанні земель зачіпають цілу низку інтересів людини і суспільства в цілому.
Потрібно враховувати й те, що земля у житті людини виконує не лише економічні, а й інші, не менш важливі, функції - біологічні, екологічні, соціальні.
|
|
|
Отже, земельну реформу доцільно розглядати як складову економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних, державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці та ідеології.
Земельна реформа має акумулювати елементи «революційних» і «еволюційних» перетворень земельних правовідносин, виключаючи однобокість їх змістової сторони і спростовуючи ідеологічне гасло, згідно з яким реформування - це лише створення нових економічних умов для нового «середнього» власника.
Тому земельна реформа - це процес створення організаційно-правових, економічних, наукових та інших соціальне орієнтованих засад для здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:
а) найбільш ефективне й економне використання, відтворення та захист ґрунтів;
б) підвищення продуктивності праці на землі;
в) захист ґрунтів, особливо на землях сільськогосподарського призначення;
г) охорону земель як специфічних екосистем;
д) захист прав суб'єктів земельних правовідносин;
е) отримання оптимального економічного зиску від їх використання;
ж)задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих,
|
|
|
лікувальних та інших духовних життєво необхідних потреб людини.
Нормативно-правовим порядком визначено, що земельна реформа спрямована на перерозподіл земель одночасно з передачею їх у приватну і колективну власність, надання у користування
юридичним і фізичним особам з метою створення умов для
рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.
На підставі викладених положень можна констатувати, що земельна реформа - це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб'єктів та сукупність) організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, і землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.
Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі України.
Завдання земельної реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею її у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі їх раціонального використання і охорони.
|
|
|
Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, обласними управліннями і районними відділами земельних ресурсів.
З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських земель у 1992 році, поряд з державною, були введені колективна і приватна форми власності на землю.
Проведення земельної реформи ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедуру та механізми реформування підприємств.
Визначальною серед них є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року насамперед у частині гарантування права власності на землю і непорушності права приватної власності. Наприклад, у статті 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У Статті 41 Конституції зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У цій же статті зазначено, що право приватної власності є непорушним. Поряд з тим встановлено, що використання власності не може погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.
|
|
|
Отже, першою ластівкою земельної реформи можна назвати постанову Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року. Цей документ визначав основні завдання земельної реформи саме як "перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель". Наступним логічним кроком на шляху реформи став Земельний кодекс, який був чинний протягом десятиріччя. Цей документ ухвалено 13 березня 1992 року. Він був далеким від досконалості, проте ним намагалися врегулювати питання продажу приватизованих земельних часток. Однак із неабиякими застереженнями - наприклад, зазначалося, що "переважне право на купівлю мають співвласники", було введено заборону на продаж землі протягом шести років від моменту приватизації.
Проте, практично, норми на той час нового ЗК України ініціювали і стимулювали проведення земельної реформи шляхом перерозподілу монопольної державної земельної власності, розширення сфери приватної і колективної власності на землю, збільшення числа форм права землекористування юридичними особами і громадянами.
Потім світ побачив Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", яким уточнювалися терміни приватизації землі, водночас дозволялося продавати присадибні, дачні, гаражні ділянки та землю під будівництво.
Черговим кроком став указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи", виданий 10 листопада 1994 року.
Одним із сутнісних моментів, які законодавчо мали б обґрунтовувати процеси земельної приватизації, стало ухвалення відповідної статті в Конституції України. У ст. 14 Основного Закону України вказувалося, що "право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Наступним документом у контексті земельної реформи, який викликав пристрасне обговорення та дискусії, став президентський указ від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", який поставив на меті зрушити з місця це саме реформування земельних відносин "на засадах приватної власності". Реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно мало бути проведене шляхом "забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності".
Водночас практика проведення земельної реформи вже виявила серйозні прогалини у правовому забезпеченні принципу соціальної справедливості при розподілі земель між працівниками деяких державних, колективних сільських господарств та іншим верствами населення, зокрема тими, хто проживає у міський поселеннях і бажає придбати землю у власність для різний господарських потреб. Прийнята Верховною Радою України постанова про земельну реформу від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і доповненнями) не забезпечила необхідних для проведення земельної реформи економічних, науково-технічних, методичних, організаційних і державно-правових гарантій. Не вирішила проблем і Концепція роздержавлення та приватизації підприємств, землі й житлового фонду, схвалена Верховною Радою України у частині приватизації землі на підставі земельних бонів.
Приватизація, або процес трансформації власності (державної чи колективної) у приватну, важливий для сільського господарства України в двох основних аспектах:
• для посилення індивідуальної або групової мотивації власників у ефективному використанні ресурсів;
• для утворення підприємств нового типу, орієнтованих на ринкові відносини.
Стимульована сьогодні земельним законодавством приватизація земель має бути орієнтована насамперед на реальну безоплатну передачу частини земельних ділянок низькорентабельних, економічно слабких сільськогосподарських підприємств з оперативним юридичним оформленням права колективної або приватної власності на ці ділянки відповідним юридичним і фізичним особам з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на засадах асоціювання сільськогосподарських виробників, розвитку селянських (фермерських) господарств, різноманітних форм використання земель особистих підсобних господарств, присадибних ділянок, дач, садів.
Станом на початок 2007 р. майже 6, 1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн. громадян. Отже, можна стверджувати: зроблено перший вагомий крок до реалізації кінцевої мети земельної реформи - безоплатної передачі землі у власність тим, хто на ній працює, формування платних орендних відносин і ринку землі.
Станом на перше 1 січня 2001 року в населення Львівської області перебувало:
• Землі приватизовані населенням - 542, 8 тис. га. сільськогосподарських угідь, що збільшилися на 150, 6 тис. га;
• Землі під особистими колишніми підсобними господарствами - 183, 2 тис. га;
• Колективне садівництво - 9 тис. га;
• Приватизовані колективні городи - 29, 9 тис. га;
2. Поняття приватизації земель
За своєю суттю приватизація - це процес перетворення у приватну власність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об'єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється на основі законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України.
Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає приватизація земель.
Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію, коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3 та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення - це процес передачі земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а приватизація - це передача цих же земель у приватну власність їх членів. Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме - об'єднував два етапи демонополізації державної власності: корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув, таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення земель сільськогосподарського призначення» підтримувався і у юридичній літературі.
Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій як передача їх із державної власності у приватну власність громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:
1) роздержавлення земель сільськогосподарських підприємств і організацій;
2) паювання земель сільськогосподарських підприємств і організацій;
3) виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш широкою, стало етапом приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організації.
Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1-2) розуміє під нею передачу земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і гаражного будівництва, - безоплатно один раз, про що обов'язково робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює.
В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених законом джерел (наприклад, резервного фонду).
Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення відносин власності на землю - юридичний склад, що включає прийняття рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості), видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, під впливом законодавства про приватизацію земель державної форми власності та їх платного відчуження в юридичній літературі сформувалися два основні підходи до визначення цього процесу.
По-перше, приватизація в широкому розумінні як процес передачі земельних ділянок із власності держави у власність фізичних та недержавних юридичних осіб. Таке визначення склалось під впливом роздержавлення та приватизації державного майна і державного житлового фонду, що було обумовлено перш за все Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, яка у ч. 1 п. 1.6 визначила роздержавлення та приватизацію як платне придбання державного майна, включивши до останнього і землю. Можливо, саме цей документ (до речі, із законодавчо не визначеним юридичним статусом) вплинув на розширене тлумачення приватизації земель і сприяв створенню зазначених законодавчих колізій.
По-друге, приватизація у вузькому розумінні як процес безоплатної передані частини земель державної власності у власність громадян та їх колективів.
Деколи під приватизацією розуміють спеціальний різновид земельних процесуальних правовідносин, у яких за допомогою активної діяльності їх суб'єктів проводиться безоплатна передача земельних ділянок із державної власності у приватну власність громадян тау колективну власність їх об'єднань з метою створення умов для її ефективного використання в результаті здійснення земельної реформи в Україні.
Коло суб'єктів отримання земель в ході приватизації (у вузькому розумінні) згідно з чинним законодавством обмежується громадянами України та їх колективами сільськогосподарських напрямів діяльності. До них також слід додати об'єднання власників будинків, які згідно з чинним законодавством реєструються і набувають статусу юридичних осіб. Право одержання ними земельних ділянок у власність передбачено Положенням про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків5. Спостерігаємо ще одну колізію між земельним законодавством та підзаконним нормативним актом. У той же час це Положення, встановивши нового суб'єкта приватизації земель, на відміну від згаданих вище указів Президента України, дотримується принципу безоплатної їх передачі, а також основних етапів його здійснення та їх документального забезпечення.
Реалізація правовідносин з приватизації земельних ділянок тісно пов'язана із спеціальною правосуб'єктністю громадян України та їх об'єднань. Всі інші фізичні особи не можуть бути суб'єктами приватизаційних земельних правовідносин. Водночас, хоча суб'єктами приватизації є виключно громадяни України, в ролі суб'єктів таких правовідносин, поряд з ними, можуть виступати відповідні ради народних депутатів або їх виконавчо-розпорядчі органи (у разі делегування останнім вказаних функцій), землевпорядні та контролюючі органи інші заінтересовані особи.
Отже, особливості суб'єктного складу дають можливість розглянути декілька процедур приватизації земель в Україні:
І. Отримання земельних ділянок у власність громадянами України із земель запасу, крім для цілей ведення селянського (фермерського) господарства (повна процедура).
ІІ. Приватизація громадянами України земельних ділянок, наданих їм у користування (скорочена процедура).
III. Приватизація громадянами земельних ділянок для зайняття селянським (фермерським) господарством.
IV. Приватизація землі громадянами через колективні форми власності, яка в свою чергу може відбуватись у таких процесуально-правових формах:
1) передача землі в колективну власність сільськогосподарським підприємствам;
2) передача земельних ділянок у власність для спорудження житлових будинків;
3) передача прибудинкових територій у власність об'єднанням власників будинків.
Аналіз чинного законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні характеризуючи ознаки приватизації земель:
а) приватизацією є сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій, спрямованих на виникнення права колективної та приватної власності на землю шляхом перерозподілу земельного фонду;
б) приватизація передбачає безоплатну передачу земель у приватну або колективну власність;
в) частина земель передається громадянам України або спеціальним сільськогосподарським об'єднанням громадян;
г) передача земель провадиться виключно за рішенням відповідних рад народних депутатів;
д) передача земель провадиться тільки одноразово для кожного виду землекористування з відповідними записами у документі, що посвідчує громадянство особи;
е) обов'язковим є юридичне посвідчення права власності на землю у Державному акті на право власності;
ж) реєстрація Державного акта на право власності на землю здійснюється у реєстраційних документах (відповідних рад народних депутатів.
Отже, з огляду на викладені обставини можна вивести наступне теоретичне визначення - приватизація земель - це юридичне визначена процедура (процес, порядок), за якої реалізується матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спрямована на виникнення права приватної чи колективної власності громадян на землю.
Іншими словами, приватизація - це спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, за якими за допомоги активної діяльності їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земельного фонду України та виникає право приватної власності громадян і колективної власності їх об'єднань на земельні ділянки. Характерною особливістю цих правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолютних, тобто повноваження щодо набуття права відповідної форми власності належать законодавчо визнаним суб'єктам, а всі інші особи зобов'язані утримуватись від порушення цих повноважень, відповідні ради народних депутатів повинні здійснити комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значний дій щодо юридичного посвідчення вказаних повноважень громадян та їх об'єднань стосовно індивідуально відособлених земель них ділянок.
Вказаним земельно-процесуальним правовідносинам притаманні всі ознаки правовідносин: підстави виникнення, зміни і припинення, наявність суб'єктивного складу та змісту.
Об'єктом приватизації є всі землі в межах території України. Об'єктами конкретних приватизаційних земельних право відносин можуть бути, переважно, земельні ділянки резервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу та наступній передачі у приватну й колективи власність.
Зміст цих правовідносин складає низка прав і обов'язків юридичне визначених фізичних і юридичних осіб.
Відповідно із законом приватизація має здійснюватися безоплатно, але гарантії щодо цього практично проігноровані, оскільки розробка проектів відводу здійснюється у різних регіонах комерційними землевпорядними структурами за рахунок осіб, які приватизують земельні ділянки.
Очевидно, що матеріальні і процесуальні права найменш врегульовані у чинному законодавстві, а це є реальною перешкодою на шляху реформування земельних правовідносин.
Припинення земельних приватизаційних правовідносин здійснюється на підставі сукупності юридичних фактів, які юридичне фіксуються видачею Державною акта на право власності і його реєстрацією у відповідній раді народних депутатів. Отже, будь-які інші форми придбання чи набуття права власності на землю не можуть розглядатися як приватизація і підлягають регулюванню іншими актами законодавства (купівлі-продажу, дарування, обміну тощо).
3. Порядок проведення громадянами приватизації
земельних ділянок
Практично приватизація земельних угідь громадянами України розпочалася з прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року.
Декретом передбачено протягом 1993 року сільським, селищним, міським радам народних депутатів забезпечити передачу у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у межах норм, встановлених Земельним кодексом України.
Згідно Декрету передача земельних ділянок у приватну власність для вищеперерахованих цілей проводиться безоплатно один раз. Місцеві Ради народних депутатів обов'язково роблять відмітку про факти передачі у приватну власність земельної ділянки у паспорті або документі, який його заміняє.
"Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Право приватної власності громадян на земельні ділянки, що передані їм, посвідчується відповідною радою народних депутатів. Факт передачі земельної ділянки і її розмір заноситься у земельно-кадастрові документи, а громадянам видається державний акт на право приватної власності на землю.
Декретом надано право громадянам України продати або іншим способом відчужувати земельні ділянки, передані їм для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, але без зміни цільового призначення земельної ділянки. При цьому договори купівлі-продажу або інші способи відчуження земельної ділянки посвідчується у нотаріальному порядку і реєструється у відповідній Раді народних депутатів, на території якої розташована земельна ділянка.
Абзацом 3 статті 4 Декрету обумовлено, що продаж земельної ділянки здійснюється за ціною по угоді сторін, але вона не може бути меншою за нормативну ціну землі.
Вартість земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для сплати державного мита і для розрахунків при заставі земельної ділянки.
На виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року прийнято ряд нормативних документів якими слід керуватись при приватизації земельних ділянок,
• Наказ Держкомзему України від 20 січня 1993 року "Про приватизацію земельних ділянок",
• Наказ Держкомзему від 15 лютого 1993 року "Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадян України",
• Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України та Держкомзему від 12 лютого 1993 року "Про порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок".
• Лист Держкомзему "Щодо приватизації земельних ділянок громадянами" від 25.06.2001 р.
Нині діючий Земельний Кодекс України серед підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки передбачає окремими пунктами:
- безоплатну передачу із земель державної і комунальної власності;
- приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.
А) Приватизація земельних ділянок, які перебувають у власності громадян.
Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!