Регулювання кредитного ринку.
Суб'єкти фінансового ринку.
Основними суб'єктами фінансового ринку виступають: домашні господарства; підприємства; фінансові інститути; держава; іноземні учасники.
Домашні господарства інвестують тимчасово вільні кошти в фінансові активи, купуючи цінні папери або отримуючи кредити на придбання житла, техніки та інших необхідних речей.
Підприємства належать до інститутів поза фінансової сфери. На фінансовому ринку вони емітують і розміщують власні фінансові ресурси, або беруть у користування на визначених умовах для розширення діяльності кошти. Для цих суб’єктів ринку основними джерелами виступають кредити, позики, облігації та акції.
Фінансові інститути шляхом переливу заощаджень домашніх господарств, поза фінансових інститутів, іноземних учасників до суб’єктів господарювання, які їх потребують надають можливість задовольняти потреби останніх в коштах для розширення діяльності. Тобто, основною функцією фінансових інститутів є допомога в передачі коштів від тих в кого є вільні до тих, хто їх потребує.
До державних представників фінансового ринку належать Центральні та місцеві органи влади і управління та Центральний банк України. Свій вплив на діяльність ринку держава здійснює через керування відсотком, грошовою масою, валютним курсом та ін. Держава регулярно розміщує на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання, надаючи кредити здійснює фінансову підтримку суб’єктів господарювання; здійснює регулювання фінансового ринку.
|
|
|
До іноземних учасників ринку належать міжнародні організації, іноземні уряди, фінансові інститути, фізичні особи, що не є резидентами України. Також як і інститути поза фінансової сфери іноземні учасники можуть залучати, емітувати або розміщувати на фінансовому ринку фінансові активи.
Всі суб’єкти фінансового ринку виступають в ролі позичальника, інвестора чи посередника. До посередників належать фінансові інститути, що забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи - емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, і небанківські установи - страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи.
Діяльність посередників вигідна як для позичальників, так і для інвесторів. Через використання послуг посередників у позичальника і інвестора відпадає потреба в пошуку один одного; за рахунок зменшення витрат часу та інших фізичних зусиль на залучення капіталу у декількох інвесторів для одержання потрібної суми, знижуються операційні витрати позичальника; інвестори, які мають незначний капітал одержують можливість отримувати прибутки за рахунок його залучення; знижується ризик неефективних капіталовкладень або неповернення позики.
|
|
|
Характеристика об'єктів фінансового ринку
Товарами фінансового ринку є гроші і цінні папери, що виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку. Гроші – це особливий товар, засіб суспільного вираження економічної цінності блага і виступають як засіб платежу, виміру цінності реалізованих благ і засіб накопичення.
Цінні папери – це документи, що засвідчують з дотриманням установленої форми і обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення і передача яких можливі лише при його пред’явленні.
Цінні папери мають наступні властивості:
ринковість, тобто здатність цінних паперів виступати як самостійний платіжний засіб, а також бути об'єктом купівлі, продажу, позики, спадщини, дарування, гарантії і ін..
прибутковість - властивість цінних паперів виступати як засіб збереження і накопичення багатства;
ризикованість – відображає невизначеність, пов’язану з величиною та часом отримання доходу за даним цінним папером у майбутньому, властивість цінних паперів принести власникам грошові втрати через зменшення своєї прибутковості під впливом різноманітних факторів;
|
|
|
ліквідність - можливість цінних паперів швидко перетворюватися в готівку без знаних втрат для власника;
спекулятивність - можливість цінних паперів перепродаватися, тобто стати об'єктом спекуляцій;
стандартність - по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів вимогам, визначеним у законодавстві країни; по-друге, однаковість правових наслідків для суб'єктів ринку щодо операцій з цінними паперами окремих груп і видів.
Цінні папери за багатьма своїми функціями тотожні грошам.
Тотожність грошей і цінних паперів:
- емітент багатьох цінних паперів і грошей держава й уповноважені їм органи;
- іноді випускаються для покриття дефіциту державного бюджету;
- строго стандартизовані;
- мають визначений ступінь захисту від підробок;
- обіг регулюється тими ж органами, що їх випустили;
- можливо функціонування в безготівковій формі;
- можуть бути конвертованими: гроші - в іноземну валюту, цінні папери - у фінансові інструменти іншого виду, класу, серії;
- можуть бути як іноземними, так і національними;
- є сегментами фінансового ринку;
- підпадають під дію інфляційних процесів. Знецінювання грошей відбувається, якщо їх випущено більш, ніж потрібно для обслуговування товарообігу, а цінних паперів, якщо їх емісія перевищує місткість фондового ринку;
|
|
|
- можуть накопичуватися, бути засобом утворення скарбів;
- можуть використовуються як засоби платежу.
Гроші і цінні папери є таким товаром, що має значення не сам по собі, а лише як представник, інструмент відповідних ринків, потреби яких вони й обслуговують. При цьому гроші виступають як вартісна природа усього товарного світу, а цінні папери - як відображення вартості інвестицій. Тому власна внутрішня вартість грошей і цінних паперів дорівнює вартості виготовлення самого папера. З огляду на це цінні папери можна визначити як представницьку форму реального капіталу. Сказане вище не ліквідує важливих розбіжностей між цінними паперами і грошима.
Регулювання кредитного ринку.
Основна мета регулювання кредитного ринку – безпека банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Регулювання кредитного ринку України покладено на НБУ (НБУ).
НбУ виконує адмін. та індикативне регул. I. Адмiнiстративне регулювання:
1) реєстрацiя банкiв i лiцензування їх дiяльностi;
2) встановлення вимог та обмежень щодо дiяльностi банкiв;
3) застосування санкцiй адмiнiстративного чи фiнансового характеру;
4) нагляд за дiяльнiстю банкiв;
5) надання рекомендацiй щодо дiяльностi банкiв.
II. Iндикативне регулювання:
1) встановлення обов’язкових економiчних нормативiв;
2) визначення норм обов’язкових резервiв для банкiв;
3) встановлення норм вiдрахувань до резервiв на покриття ризикiв вiд активних банкiвських операцiй;
4) визначення процентної полiтики;
5) рефiнансування банкiв;
6) кореспондентських вiдносин;
7) управлiння золотовалютними резервами, включаючи валютнi iнтервенцiї;
8) операцiй з цiнними паперами на вiдкритому ринку;
9) iмпорту та експорту капiталу.
Ціль банківського нагляду - стабільність банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки збереження коштів клієнтів на банківських рахунках.
НБУ, здійснює постійний нагляд за дотриманням фінансово-кредитними установами законодавства і нормативних актів, а також економічних нормативів, які встановлюються Національним банком. До таких нормативів відносять: розміри обов’язкових резервів, що розміщуються в НБУ: нормативи ліквідності, кредитного ризику, відкритої валютної позиції, достатності капіталу.
Система банківського нагляду б Україні функціонує у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ і має такі рівні:
• відділ банківського нагляду регіонального управління;
• Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні;
• начальник регіонального управління;
• відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;
• заступник Голови Правління НБУ;
• Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при НБУ.
Для здійснення постійного контролю за діяльністю банків, використовується система дистанційного нагляду. Ця система дозволяє вчасно виявити проблемні банки, яким може бути заборонено створення нових філій, надання нових позик, обмежено чи заборонено доступ до грошового ринку.
У разі порушення банківського законодавства, Національний банк адекватно вчиненому порушенню має право застосовувати такі заходи: - письмово застереження; підвищенні економічні нормативи; штрафи; усувати керівництво банку та інше.
- а також скликати загальні збори учасників для прийняття програм фінансового оздоровлення або реорганізації банку;
- зупиняти виплати дивідендів;
- встановлювати підвищені економічні нормативи;
- накладати на керівників банків у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
- накладати штрафи на банку відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;
- реорганізовувати банк;
- призначати тимчасову адміністрацію.
У разі порушення, що спричинило значну втрату активів або доходів НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. З метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку НБУ має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час правління тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Фінансові установи, на які поширюються повноваження Національного банку України, мають право оскаржити в суді рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб. При цьому оскарження не зупиняє виконання оскарженого рішення або дії.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!