Множинність осіб у зобов’язанні.
Лекція із спецкурсу «Зобов’язальні правовідносини».
1. Загальна характеристика вчення про зобов’язання.
2. Поняття і система цивільно-правових зобов'язань. Договірні та недоговірні зобов’язання.
3. Множинність осіб у зобов’язанні.
4. Додаткові (акцесорні) зобов’язання.
5. Виконання зобов’язань: поняття, правова природа та стадії.
6. Суброгація як новий інститут у зобов’язальному праві України: відмежування від регресу та цесії.
Загальна характеристика вчення про зобов’язання.
За словами відомого французького вченого Рене Давида, зобов'язальне право вважається центральним розділом цивільного права, головним об'єктом юридичної науки, який завдяки своєму великому практичному значенню є об'єктом постійної уваги юристів.
Як зазначає Н.С. Кузнєцова, зобов'язальне право і за своїм значенням у системі цивільно-правових норм, і за обсягом правового матеріалу виходить далеко за межі звичних уявлень про правовий інститут і фактично є структурованою підсистемою, підгалуззю цивільного права. Як підгалузь цивільного права (поряд із такими підгалузями, як речове право, право інтелектуальної власності, спадкове право, міжнародне приватне право) зобов'язальне право розглядається і вченими інших пострадянських держав (Суханов Е.А., Сулєйменов М.К., Басін Ю.Г. та ін.).
Системно-структурна побудова норм зобов'язального права дає підстави поділяти його на три частини: загальні положення про зобов'язання, загальні положення про договір та окремі види зобов'язань, що в cвою чергу охоплюють низку тісно пов'язаних між собою субінститутів.
|
|
|
Зобов'язання (obligatio) з часів римських юристів (попри те, що з'явилося воно значно пізніше від речових правовідносин) і до наших днів завдяки своєму значенню в регулюванні цивільних майнових відносин завжди було предметом пильної уваги не лише законодавця, але і представників науки цивільного права.
Поняття зобов'язання пройшло в своєму історичному розвитку тривалу і складну еволюцію, і нині воно не лише далеко не те, чим було на початку свого існування в римському праві, але і відрізняється за окремими своїми характеристиками від того зобов'язання, яке понад 80 років існувало в радянському і пострадянському цивільному законодавстві (до прийняття ЦК України).
Основні радянські роботи:
Агарков М.М. Обязательства по советскому гражданскому праву.
Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950.
Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975.
Гавзе Ф.И. Обязательственное право: Общие положения.–Минск, 1968.
Толстой В.С. Исполнение обязательств. – М.: Юрид. лит., 1973.
|
|
|
В сучасній Україні здійснені ґрунтовні наукові дослідження в галузі зобов'язального права та окремих його аспектів, серед яких слід назвати наступні:
Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. Дзери О.В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
Договірне право України: Навч. посібник // За заг. ред. О.В.Дзери – В 2-х томах. - К: ЮрІнком Інтер. – 2008.
Боднар Т.В. Теоретичні проблеми виконання договірних зобов’язань (цивільно-правовий аспект): Дис... докт. юрид. наук– К., 2005.
Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005.
Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві (загальні положення) . – К.: Юстиніан. – 2007.
Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Дис... докт. юрид. наук. — К. 2006.
Беляневич О.А. Теоретичні проблеми господарського договірного права: Дис... д-р. юрид. наук. — К., 2006.
Отраднова О.О. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 2009.
Поняття і система цивільно-правових зобов'язань. Договірні та недоговірні зобов’язання.
Ще В.І. Синайський вказував на те, що термін «зобов'язання» має кілька значень, а саме: ним позначається право кредитора, обов'язок боржника, акт укладення зобов'язання і власне правовідношення (Синайский В.И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002).
|
|
|
У різних значеннях цей термін вживається і в сучасному законодавстві та в спеціальній літературі. Зокрема, в Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. вживається термін «казначейське зобов'язання» для позначення державного цінного папера. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. розуміє зобов'язання як заборгованість підприємства.
Іноді термін «зобов'язання» вживають у значенні боргу, обов'язку. Так, у Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. іпотечний борг розуміється як основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.
Легальне визначення поняття цивільно-правового зобов'язання встановлене в ЦК України, який визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509).
|
|
|
Як бачимо, вперше в законі цивільно-правове зобов'язання визначається як правовідношення. До цього воно харакризувалося як правовідношення лише в науковій та навчальній літературі.
Як правовідношення, що має всі ознаки цивільного правовідношення, зобов'язання наділене, крім того, низкою притаманних лише йому особливих ознак, на які звертали увагу в своїх працях багато вчених, зокрема, Г.Ф .Шершеневич, В.І. Синайський, М.М. Агарков, О.С. Іоффе та інші. Зокрема, О.С.Іоффе у роботі «Обязательственное право» (1975) надав наступне визначення: «зобов’язанням є закріплене цивільним законом суспільне відношення з переміщення майна і інших результатів праці, в силу якого одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення визначених дій і пов’язаного з цим утримання від здійснення визначених інших дій».
До головних особливостей зобов'язання як правовідношення, що дозволяють відрізнити його від інших цивільних правовідносин (передусім речового правовідношення), загалом належать:
а) майновий характер правовідношення, на відміну від немайнових цивільних правовідносин. Питання про майновий характер зобов’язальних правовідносин залишається дискусійним в науці цивільного права. Проти недопущення зобов'язань із немайновим інтересом виступав ще Г.Ф. Шершеневич. Серед вчених, які вважають, що зобов'язальні правовідносини мають винятково майновий характер слід назвати також Г. Дернбурга, О.С. Іоффе, М.І. Брагінського та інших.
На думку Т.В.Боднар ця ознака наявна і тоді, коли йдеться про види об'єктів, що мають товарну, але не обов'язково речову (матеріальну) форму, — результати послуг, майнові права, деякі нематеріальні блага. В сучасній літературі окремі автори не лише підтримують, але і розвивають думку щодо існування цивільних зобов'язальних правовідносин немайнового характеру (Майданик Р. Поняття зобов'язання в цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 3. — С. 68-71). На думку Р. Майданика, зміст зобов'язального правовідношення можуть складати винятково умови немайнового характеру;
б) протиставлення управненій особі (кредитору) конкретної зобов'язаної особи (осіб), що обумовлює відносний характер зобов'язального правовідношення, на відміну від речових прав, передусім, права власності, в якому управненій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (абсолютний характер правовідношення). Саме тому в зобов'язальному відношенні, писав В.І. Синайський, не може бути того безпосереднього панування управненої особи над речами, що його дає речове відношення. Саме тому зобов'язальне відношення відрізняється від речового за об'єктом: у першому випадку об'єктом буде дія боржника, в другому — річ;
в) зобов'язання закріплює (опосередковує) переміщення матеріальних благ (майна, майнових благ), тоді як речові правовідносини закріплюють присвоєння матеріальних благ. Якщо керуватися з того, що нормами зобов'язального права оформлюється економічний обіг майна і майнових благ, що мають характер товару (товарообмін), тобто оформлюється динаміка цивільних відносин. В юридичній літературі цивільні відносини економічного обігу іменують ще динамічними цивільними відносинами;
г) зобов'язанню притаманний активний характер поведінки зобов'язаних осіб (обов'язок боржника вчинити певні дії на користь кредитора), тоді як для речових правовідносин характерною є пасивна поведінка (обов'язок утриматися від порушення речових прав).
Питання класифікації і систематизації цивільно-правових зобов'язань є не лише об'єктом уваги дослідників, але і предметом їх наукових дискусій.
В основу класифікації зобов'язань науковцями покладаються різні критерії, найпоширенішими з яких є: а) підстави виникнення, б) зміст і співвідношення прав і обов'язків сторін, в) характер предмета виконання, г) суб'єктний склад зобов'язання.
1) за змістом і співвідношенням прав і обов'язків сторін виокремлюють такі види зобов'язань:
а) односторонні і взаємні (двосторонні), серед яких вирізняють зустрічні зобов'язання;
б) прості (сторони зв'язані лише одним обов'язком і одним правом) і складні (кожна із сторін має кілька обов'язків і кілька прав);
в) змішані (комплексні), що складаються з кількох різноманітних договірних зобов'язань.
2) За характером (визначеністю) предмета виконання зобов'язання поділяються на альтернативні і факультативні, основні і додаткові (акцесорні). Окремо виділяються грошові зобов'язання, предметом яких є дії щодо сплати грошей.
3) За суб'єктним складом розрізняють зобов'язання з множинністю осіб (боржників або кредиторів), зобов'язання з участю третіх осіб та зобов'язання з переміною осіб.
4) Особливе значення і загальне визнання в цивілістиці отримала класифікація зобов’язань, запропонована Іоффе О.С. у роботі «Обязательственное право» (1975) за так званим комбінованим класифікаційним критерієм, що поєднує економічні та юридичні ознаки:
1) зобов’язання по оплатній реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, довічне утримання);
2) зобов’язання по оплатній передачі майна в користування (майновий найм, найм жилого приміщення);
3) зобов’язання по безоплатній передачі майна у власність або в користування (дарування, позичка);
4) зобов’язання по виконанню робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);
5) зобов’язання по наданню послуг (доручення, комісія, зберігання, експедиція);
6) зобов’язання із перевезень (залізничних, морських, повітряних тощо);
7) зобов’язання по кредиту та розрахунках (позика, банківське кредитування, банківський рахунок, розрахункові правовідносини, чек, вексель);
8) зобов’язання по страхуванню (майнове та особисте страхування);
9) зобов’язання із сумісної діяльності (громадян, організацій);
10) зобов’язання, що виникають із односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);
11) охоронні зобов’язання (зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).
5) За підставами виникнення зобов'язання поділяються на три групи:
а) зобов'язання з договорів та інших правочинів (за критерієм правомірності ця група зобов'язань деякими авторами іменується регулятивними зобов'язаннями);
б) зобов'язання із неправомірних дій (за критерієм правомірності — охоронювальні);
в) зобов'язання з інших юридичних фактів.
Більш простий і звичний поділ цивільних зобов'язань за вказаним критерієм, який уже став традиційним як в юридичній літературі, так і в ЦК України, на договірні і недоговірні, серед яких окремо виділяють деліктні зобов'язання.
Саме в такому ключі побудований ЦК України. До того ж основні наукові дослідження здійснюються в напрямках договірного права:
Договірне право України: Навч. посібник // За заг. ред. О.В.Дзери – В 2-х томах. - К: ЮрІнком Інтер. – 2008.
Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві (загальні положення) . – К.: Юстиніан. – 2007.
Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Дис... докт. юрид. наук. — К. 2006.
Беляневич О.А. Теоретичні проблеми господарського договірного права: Дис... д-р. юрид. наук. — К., 2006.
та недоговірних зобов 'язань:
Отраднова О.О. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер. – 2009.
Множинність осіб у зобов’язанні.
Характеризується в літературі як певне ускладнення у зобов’язальних правовідносинах, пов’язане з появою:
А) кількох кредиторів та/або боржників з однаковими правами/обов’язками (солідарна множинність);
Б) основного і додаткового боржника – субсидіарна множинність;
В) кількох кредиторів або боржників з частковими правами/обов’язками (часткова множинність).
Допускається також множинність одночасно і на стороні кредитора, і на стороні боржника. Законодавчим підґрунтям є ст. ст. 540-544 ЦК України.
Особливої актуальності питання множинності осіб набуло у зв’язку із застосуванням в практичній сфері такого способу забезпечення зобов’язань як порука у контексті порядку заявлення вимоги до основного та додаткового боржника. Так, при солідарній множинності кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з боржників – чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред’являти свої вимоги, що знаходить підтвердження у судовій практиці.
У лютому 2004 року Банк звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ВАТ “Комінтернівський Райпостач” про стягнення 276 025 грн. 09 коп. на підставі договору поруки від 21 січня 2002 року № 7/Ю-П. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути 271 975 грн. 13 коп., у тому числі 135 059 грн. 50 коп. заборгованості по кредиту, 128 709 грн. 82 коп. відсотків, 8 205 грн. 81 коп. пені.
Позивач зазначав, що на підставі вказаного договору порукою забезпечено виконання зобов’язань ТОВ “Сільгосп-Нафта” за кредитним договором від 21 січня 2002 року № 7/Ю, укладеним з Банком. Строк надання кредиту згідно з додатковою угодою від 15 вересня 2003 року № 9 закінчився 27 листопада 2003 року. Проте ТОВ “Сільгосп-Нафта” кредит повністю не повернуло та проценти по кредиту не сплатило. Позов мотивувався посиланням на статті 553, 554, 1054 ЦК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08 квітня 2004 року позов задоволено в повному обсязі.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22 червня 2004 року до участі у справі залучено ТОВ “Сільгосп-Нафта” відповідачем.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20 липня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; з ТОВ “Сільгосп-Нафта” на користь позивача стягнуто 135 059 грн. 50 коп. заборгованості по кредиту, 128 709 грн. 28 коп. відсотків, 200 грн. пені; в позові до ВАТ “Комінтернівський Райпостач” відмовлено.
Постановою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 1 березня 2005 року скасовано постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2004 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 липня 2004 року, а рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2004 року залишено в силі з наступних мотивів.
Як зазначив суд касаційної інстанції, судами правильно встановлено, що договором поруки забезпечувалося виконання зобов’язань ТОВ “Сільгосп-Нафта” перед Банком за кредитним договором; за умовами договору поруки ВАТ “Комінтернівський Райпостач” зобов’язалося відповідати перед Банком солідарно (курсив наш – О.М.) у тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, за повернення кредиту, сплату процентів, комісійних, пені, відшкодування збитків.
Водночас судом апеляційної інстанції не враховано, що при солідарному обов’язку боржників кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Отже, сутність солідарного обов’язку полягає у тому, що кожен з боржників, до якого пред’явлена вимога кредитора, повинен виконати зобов’язання у повному обсязі. При цьому кредитор, вирішуючи питання щодо пред’явлення вимоги до всіх боржників разом чи до кожного з них окремо, діє на свій власний розсуд та не зобов’язаний дотримуватися будь-якої послідовності, оскільки це не передбачено законом[1].
Також аналіз практики ВСУ свідчить, що у більшості випадків вимога пред’являється до поручителя і боржника одночасно.
Прокурор м. Олександрії Кіровоградської області в інтересах держави в особі Олександрійського відділення № 3070 Ощадбанку звернувся з позовом про стягнення боргу до К., яка відповідно до умов кредитного договору отримала кредит на будівництво будинку строком на десять років зі сплатою 32 % річних та П. і Б. як поручителів за вказаним зобов’язанням. Рішенням Олександрійського міського суду Кіровоградської області позов задоволено. Стягнуто з К., П. та Б. солідарно суму боргу в повному обсязі[2].
При субсидіарній множинності перед тим, як заявити вимоги до поручителя, кредитор повинен звернутися до основного боржника. Відмова останнього від задоволення цієї вимоги або неотримання на неї відповіді в розумний строк дають кредитору право звернутися з позовом до поручителя.
Порука може бути також частковою , що виникає тоді, коли поручитель поручився не за все зобов’язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10 000 грн. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.
У лютому 2003 року ТОВ “Терра Нова” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Есма” та АТ “Лебідь” про стягнення 876364 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що АТ “Лебідь” не виконало зобов’язань за Форвардним договором про поставку сільськогосподарської продукції № 21-03-01 від 23.03.2001 року, укладеного між ним та позивачем, де п.2.2 передбачено, що АТ “Лебідь” поставляє ТОВ “Терра Нова” на умовах самовивозу продукцію в термін до 1 березня 2002 року.
Позивач також просив стягнути з ТОВ “Есма” 79800 грн. штрафу відповідно до п.2.2 Договору поруки № 4/21 від 23.03.2001 року, згідно з яким у випадку неналежного виконання договірних зобов’язань продавцем ТОВ “Есма” сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми контракту.
Відповідач 1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що сільськогосподарська продукція була в необхідній кількості готова для поставки, але позивач всупереч п.2.2 Договору №21-03-01 в термін до 1 березня 2002 року не забрав продукцію на умовах самовивозу.
Відповідач 2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до договору поруки № 4/21 встановлено граничний розмір виплати зобов’язання, що дорівнює 50000 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2003 року, залишеним без зміни постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2003 року та постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 3 лютого 2004 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Есма” на користь ТОВ “Терра Нова” 50000 грн. штрафу та стягнуто з АТ “Лебідь” 798000 грн. основного боргу та 14364 грн. неустойки. Суд виходив з того, що АТ “Лебідь” документально не підтвердило готовність своєчасно відвантажити продукцію позивачу, оскільки згідно положень Форвардного договору зобов’язання вважається виконаним з моменту підписання акта приймання-передачі[3].
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 34; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!