Жанрова специфіка творів І. Франка для дітей і про дітей.
ЛЕКЦІЯ
Тема: ВНЕСОК ІВАНА ФРАНКА У РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ
ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Мета: розглянути вимоги письменника до дитячої літератури; ознайомити студентів з жанровою різноманітністю творів І. Франка для дітей молодшого віку; визначити роль письменника у процесі становлення української дитячої літератури; удосконалювати навички конспектування лекції; формувати вміння студентів сприймати літературу передусім як естетичну цінність; прищеплювати студентам любов до рідного слова, почуття гордості, виховувати кращі моральні риси.
Зміст
1. Теоретичні обґрунтування вимог І. Франка до дитячої літератури.
2. Казки письменника.
3. Жанрова специфіка творів І. Франка для дітей і про дітей.
4. Дитячі оповідання автобіографічного характеру.
5. Художні твори митця про школу.
6. Роль І. Франка у процесі становлення української дитячої літератури.
Література основна
1. Тихолоз Н.Б. Крутійська одісея «Рудого кардинала» («Лис Микита» Івана Франка: текст, підтекст, контекст, інтертекст) // Дивослово. – 2005. – № 2. – С. 58-63.
2. Швець А. Модель дитячого світу у прозі Івана Франка // Дивослово. – 2005. – № 9. – С. 53-57.
3. Тихолоз Н.Б. З вірою в силу розуму (ідейно-художнє новаторство Івана Франка у збірці казок для дітей “Коли ще звірі говорили”) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 6. – С. 59-67.
|
|
|
4. Гуменний М. Особливості мовної індивідуалізації персонажів І. Франка (на матеріалі дитячих оповідань) / М. Гуменний, В. Гуменна // Дивослово. – 1996. – № 8. – С. 18-21.
5. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. / І.О. Денисюк. – Львів: Науково-видавниче товариство “Академічний Експрес”, 1999. – 280 с.
6. Грушевський М.С. Казка / М. Грушевський // Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. – Т. 1. – К.: Либідь, 1993. – С. 330-369.
Література додаткова
1. Іван Франко в школі / Ред. кол. М. Гуняк (гол. ред.), Л. Гуревич, О. Баган та ін. – Дрогобич: Коло, 2003. – 260 с.
2. Іван Франко і світова культура: Матеріали Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО: У 2 кн. – К., 1990.
3. Рильський М.Т. Іван Франко – майстер художнього слова / Максим Рильський // Рильський М.Т. Статті про літературу. – К.: Дніпро, 1980. – С. 226-242.
4. Зорівчак Р.П. Франкова поема – казка “Лис Микита” по-англійському / Р.П. Зорівчак // Твори для дітей і про дітей у вітчизняній і зарубіжній літературі. Тези і матеріали доповідей обласної міжвузівської науково-методичної конференції 11–15 травня 1991 р. Ч. 1. – Одеса, 1991. – С. 52-53.
Теоретичні обґрунтування вимог І. Франка до дитячої літератури.
І. Франко виступає як критик дитячої літератури, розробляє питання її теорії. У всіх своїх працях він підкреслює, що виховна цінність художніх творів визначається їх ідейним і художнім рівнем. Від дитячої літератури І. Франко вимагає:
|
|
|
· реалістичного зображення життя;
· народності;
· глибокої ідейності;
· високої художньої майстерності.
Література для дітей має сприяти виробленню в них твердих переконань і власних поглядів на речі й явища, широких поглядів на життя. Отже, загальні вимоги до дитячої літератури, за Франком, мусять бути тими самими, що й до літератури для дорослих. І в той же час він виявляв глибоке розуміння і підкреслював велике значення специфічних рис і якостей дитячої літератури. Вона, - стверджував І. Франко, - має бути максимально дохідливою, цікавою, веселою. У творах для дітей цілком правомірною є вигадка, домисел, фантастика. Неабияке значення, вважав критик, має й те, що дитяча література впливає на почуття юних читачів, дає їм естетичну насолоду. Власне у творі “Байка про байку”, перша частина якого є своєрідною теоретичною статтею про специфіку дитячої літератури, Франко наголошує, що розмова з юним читачем має свої особливості, зумовлені психологією дитини.
|
|
|
Основними теоретичними висновками І. Франка щодо дитячої літератури є такі:
· дитячі книги повинні відтворювати правду життя, відзначатися реалізмом, поширювати кругозір дітей, а також сприяти їх моральному вихованню й виробленню у них здорового світобачення;
· дитяча література повинна підлягати усім вимогам літератури дорослої, однак її автори мусять зважати на особливості дитячого сприймання, зумовлені їх психологією;
· дитяча література повинна творитися засобами української літературної мови;
· серед багатьох жанрів дитячої літератури одним із його важливіших є казка, оскільки саме вона якнайкраще відповідає особливостям дитячого сприймання;
· у формуванні дитини-читача першорядного значення набуває педагогічне керівництво дитячим читанням. Забезпечення системи, яка передбачала б ознайомлення саме з найкращими творами, усвідомлення їх ідейного багатства і художньої сили, Франко покладав на батьків та вчителів словесності.
Оглядаючи видавану на той час дитячу літературу, критик засуджує поширені в шкільних бібліотеках незграбні переробки та переклади іноземних книжок, пройнятих консервативним моралізаторством і невиправданою сентиментальністю. Бібліотеки, як свідчать наведені Франком факти, заповнені “кисло моральними оповіданнями Гофмана, кисло релігійними пустодзвонствами пана Шміда та різними старинами, сагами та небилицями різних Бекерів, Швабів, Шмідів і чортзна-яких проповідників”.
|
|
|
Казки письменника
Серед творів, написаних Каменярем для дітей, більшість складають казки. У Франка ми знаходимо і кумулятивну казку (“Ріпка”), і казки-притчі (“Рубач”), і казки-байки (“Свиня”), і казки-поеми (“Про багача, що їздив біду купувати”), і казки-оповідання (“Історія кожуха”, “Куди діваються старі роки”), і казки-драми (“Суд святого Николая”). Письменник часто використовував у них сюжети, взяті з народної творчості різних країн світу. З цього приводу цікавим є міркування М. Грушевського: “В способі оброблення інтернаціональних тем, в наданні їм нової оригінальної літературної краси і артистичного інтересу взагалі проявляє себе творчий геній як індивідуальний, поодиноких творців, так і колективний – цілої нації. Коли завдяки обробленню в новій версії, в новій національній сфері артистична вартість сих тем підіймається, коли вона набуває інтересних історичних прикмет – се дає високе свідоцтво словесної творчості народу”. Сюжети, використані Франком, набували глибоко актуального значення, відзначалися яскравим національним колоритом, виявляли виразне виховне спрямування. У казках І. Франка особливо цікавили ідейний зміст, моральна спрямованість, співзвучність з тими проблемами й справами, якими жило тоді суспільство. Серед казок Франка є твори розповідного призначення. Так, для дітей-дошкільнят він написав свій варіант сюжету “Ріпка”, а також донині популярну серед українських малят “Кицю”, яка стала пісенькою, (“Плакала киця на кухні, аж їй очиці попухли”). Якщо перша казка прозова, але з відчутно ритмічною мовою (“Пішли вони у город – гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку; торгають руками, упираються ногами, – промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень”), то друга, як і “Лисиця-сповідниця” та “Медвідь”, належать до віршових казок Івана Франка. Усі вони описують ситуації, зрозумілі для малят. У сучасних виданнях казки “Ріпка” використовується переважно Франковий текст, тобто казка, по-новому переказана письменником, витіснила первісний, народний варіант. Автор наділив персонажів іменами, наблизивши їх до читачів: “Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка ...”. Як бачимо, героями трьох останніх казок є звірі. Звірі населяють і славетну збірку Франка “Коли ще звірі говорили” (перше видання 1899 рік, друге – 1903).
У передмові до другого видання збірки “Коли ще звірі говорили” Франко мотивує перевагу казок про тварин над іншими групами казок тим, що “вони найбільше відповідають смакові дітей від шести до дванадцяти літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи”. Збірка “Коли ще звірі говорили” містить 20 казок, запозичених і перероблених письменником з фольклору інших народів – німецького, індійського, російського, грецького, сербського.
Однією з кращих у збірці є казка “Фарбований Лис”. У ній показано хитрого і нахабного Лиса, який вважав, що “нема нічого неможливого для нього”. Одного разу, ховаючись від псів, він вскочив у діжку з фарбою. А коли став фарбованим і побачив, що його вигляду жахаються всі звірі, скористався цим, щоб здобути царську владу. Правда, ставши царем, Фарбований Лис завів звичайні царські порядки: ”Справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший; а хто слабший, той ніколи не вигравав справи. Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, того їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той богу дякував, що жиє”. Проте, є серед казкового доробку І. Франка і твори гостро сатиричні, викривальні. Як правило, автор зображує в них хижаків. Прикладом такої казки може бути великий віршовий український варіант казки під назвою “Лис Микита”, що призначена уже для дітей середнього шкільного віку. В основу твору Франко поклав поширений у фольклорі й літературі різних народів сюжет, надавши йому сучасного звучання і нової ідейної спрямованості, українського національного колориту. У казці відтворено галицьку дійсність кінця ХІХ століття, державний лад Австро-Угорської імперії, соціальна несправедливість. Сам І. Франко вказував на це у передмові: ” ... й у нас, між хрещеними людьми, не одне таке діється, про яке тут у казці розказано”. У цьому царстві привільно почувають себе Лев, Вовк, Ведмідь. Серед них добре влаштувався і хитрий та винахідливий (властиво такий, що може і вміє “змикитити”) Лис Микита, який вміло використовуючи слабкості інших, завжди виходить сухим з води і має до того ж ще й значні вигоди.
Славетний “Лис Микита” й арабські казки – “Абу-Касимові капці” та “Коваль Бассім” репрезентують у творчості Івана Франка синкретичне жанрове утворення – казку-поему. У “їхній поліфонічній художній структурі органічно поєднано розважально-авантюрний і сатирично-викривальний первні, що породжує двоплановість текстів (за захопливими сюжетними перипетіями ховається гостро соціальний підтекст) і поглиблює характерну для літературної казки двоадресність (ці твори однаково цікаві й доступні для дітей і дорослих”.
Саме поєднання несерйозного з серйозним, авантюрного з сатиричним, комічного з трагічним визначають незаперечну самостійність та самобутність Франкових казок-поем – справжніх шедеврів у жанрі літературної казки, що ввійшли до золотого фонду українського письменства.
Жанрова специфіка творів І. Франка для дітей і про дітей.
Починаючи з 1890 р., І. Франко активно працював у галузі дитячої літератури, розробляючи такі її жанри, як пісня, байка, казка, (призначені для молодшого читання), оповідання, повісті, поеми (адресовані дітям середнього і старшого віку).
На матеріалі народної творчості письменник збагатив дитячу літературу низкою цікавих казок, доступних дітям дошкільного й молодшого шкільного віку.
Сам І. Франко найчастіше вдавався до жанру “байки звірячі, притчі і апологи, т. є. короткі оповідання, звичайно морального або загалом дидактичного змісту, в яких героями являються звірі або інші не одушевлені”.
Сюжет поеми-казки “Лис Микита” є мандрівним і настільки цікавим, що часто зазнавав літературних обробок, (зокрема Гете “Рейнеке Лис”). Ця літературна обробка спричинилася до закидів самому І. Франкові, на які він відповідав у статті “Хто такий “Лис Микита” і звідки родом”, що супроводжувала друге (1896) та третє (1902) видання цього твору.
І.Франко так характеризує свою інтерпретацію відомого сюжету: «Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу».
У своїх творах про дітей І. Франко виступає майстром оповіді. “Образ автора” настільки конкретизований, що оповідання та новели інколи дістають забарвлення репортажу, не будучи публіцистикою. У деяких оповіданнях письменник навіть згадує свої твори, передає дискусії про них, оцінки читачів чи фрагменти самокритики...
Жанрова палітра дитячих творів І. Франка багата. Її спектр зумовлювався орієнтацією на особливості вікового сприйняття. Орієнтуючись на молодшого читача, автор розробляє такі жанри, як пісня, байка, казка; для дітей середнього і старшого віку призначені Франкові оповідання, повісті, поеми.
Жанровою особливістю Франкових оповідань є авторські відступи:
· публіцистичні (“Малий Мирон”);
· ліричні (“У кузні”, “Малий Мирон”);
· філософські (“Мій злочин”).
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 34; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!