Предметом регулювання житлового права визначається сукупність однорідних суспільних відносин, спрямованих на єдиний об’єкт задоволення потреб людини – житло.
Право громадян на житло передбачає обов’язок держави створити умови, за яких кожен громадянин вільно, на власний розсуд, забезпечить свої житлові потреби відповідно до власних можливостей. Забезпечення житлом державного і комунального житлового фонду за договором найму передбачає укладення договору не тільки соціального найму, а й:
· комерційного найму (в т.ч. з правом викупу);
· безоплатного користування;
· купівлі-продажу з розстрочкою платежів;
· іншого договору.
Потреба у житлі є тим юридичним фактом, з яким закон пов’язує трансформацію абстрактного конституційного права на житло у конкретне суб’єктивне право.
До однорідних суспільних відносин можна віднести ті, що складаються при:
· переведенні жилих приміщень у нежилі і навпаки;
· забезпеченні громадян жилими приміщеннями;
· користуванні жилими приміщеннями у будинках державного, комунального і приватного житлового фонду;
· користуванні жилими приміщеннями спеціального призначення; виникненні та припиненні права власності на жилі приміщення;
· утриманні житлового фонду; виселенні із жилих приміщень.
Предметом житлового права є нормативно врегульовані суспільні відносини з приводу:
1) виникнення, здійснення, припинення права власності, користування, розпорядження жилими приміщеннями державного і комунального житлового фонду;
2) користування житлом приватного житлового фонду;
|
|
|
3) користування загальним майном власників приміщень;
4) відповідності приміщень жилим і виключення їх із житлового фонду;
5) утримання і ремонту жилих приміщень;
6) переобладнання і перепланування жилих приміщень;
7) управління багатоквартирними будинками;
8) створення і діяльність житлових товариств співвласників житла, права і обов’язки їх членів;
9) надання комунальних послуг і їх проплати;
10) контроль за використанням і збереженням житлового фонду, відповідності жилих приміщень вимогам законодавства.
Головне місце серед них посідають відносини, завдяки яким громадяни трансформують належне їм конституційне право на житло в конкретні правові відношення. Виходячи з ст. 47 Конституції України формами реалізації права на житло є: будівництво; придбання житла у власність; оренда житла; надання платно чи безоплатно житла державою або органами місцевого самоврядування.
У Цивільному кодексі визначені основні поняття права власності на житло, встановлено загальний порядок укладення договорів найму житла, їх види, права і обов’язки наймача, то житлове право конкретизує і деталізує положення Цивільного кодексу України стосовно об’єкта правового регулювання та особливостей житлових правовідносин.
|
|
|
Особливість житлових відносин полягає в тому, що вони виникають до моменту отримання житла, норми житлового права поширюються на осіб, які не мають житла, але потребують поліпшення житлових умов.
Житлове право регулює однорідні суспільні відносини, які слугують задоволенню житлових потреб громадян, які можуть належати до різних галузей права, які на стадії користування трансформуються у цивільно-правові.
У сучасній юридичній літературі до права громадян на житло також відносять забезпечення здорового навколишнього середовища; житлового середовища, гідного цивілізованої людини, можливість безпосереднього поліпшення житлових умов, а також право на недоторканність житла і свободу вибору місця проживання.
Житлове законодавство ґрунтується на необхідності забезпечення умов для здійснення громадянами права на житло, його безпеки, недоторканності і недопустимості свавільного позбавлення житла, безперешкодного здійснення прав, а також у визнанні рівності учасників житлових правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження житлом, порушених житлових прав, їх судового захисту, використання жилих приміщень за призначенням.
|
|
|
До методу впливу права на суспільні відносини належить позитивне закріплення суспільних відносин, що випливають із природних прав людини. Він виявляється в тому, що держава, розробляє і приймає закони та інші нормативні акти, що спрямовані на здійснення державного управління суспільством. За допомогою закріплення у правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються способи впливу на поведінку суб’єктів житлових відносин.
Диспозитивні методи впливу, що знайшли своє вираження у цивільному законодавстві України, надають можливість сторонам житлових правовідносин встановлювати для себе суб’єктивні права і брати обов’язки, із дотриманням встановлених законом обмежень. При здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків, особа діє у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, не завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства.
Діяльність державних органів більше спрямована не на забезпечення, а на недопущення правопорушень у сфері особистого життя або інших пов’язаних із цим прав, у випадках, коли суспільні інтереси переважають над приватними.
|
|
|
Принципи житлового права
Цивільно-правова охорона права на житло полягає у наданні фізичній особі можливості мати особисте житло, на власний розсуд визначати правила поведінки у ньому, проникнення до житла людини. Засобами правової охорони необхідно вважати його недоторканність.
Держава в особі спеціально створених органів приймає законодавчі акти на основі певних установок, соціальної справедливості, які виступають як форма суспільної свідомості, що зумовлює міру поведінки людей, виступає мірою усвідомлення своїх прав та обов’язків. Житлове право – не тільки механічна сукупність норм, а й правові принципи, що лежать в основі розвитку житлового законодавства і зумовлюють головним чином зміст та розвиток суспільних відносин. Правові принципи визначають межі здійснення права, поза якими воно не може існувати, і тому вони повинні закріплюватися в законі, становити складову частину закону.
Законодавство України йде шляхом надання державним органам дедалі більших повноважень у прийнятті рішень. У процесі трактування конкретних правових норм посадові особи використовують такі поняття, як моральність, суспільне життя, справедливість, добросовісність, розумність, звичай, публічний порядок, яким законодавство не може дати точного пояснення. Правові принципи повинні бути спрямовані на досягнення мети, поставленої законом, не порушити та не вийти за норми і принципи, визначені законом.
Зокрема йдеться про принципи:
1) конституційний – неприпустимість втручання у сферу особистого життя людини;
2) кримінально-правовий – неприпустимість позбавлення власності на житло;
3) цивільно-правовий – точне застосування чинного законодавства відповідно до принципів справедливості, добросовісності та розумності; доступність житла, його недоторканність;
4) цивільно-процесуальний – рівність перед законом і судом;
5) житлово-правовий – гласність; здійснення прав на житло відповідно до його призначення; доступності користування житловим фондом.
Принципи житлового права аналогічні принципам інших галузей права і випливають із Конституції.
Принципи можуть мати практичне значення тільки у випадку їх втілення у практичній діяльності. Розвиток житлового права полягає у чіткому закріплені принципів відповідно до предмета правового регулювання, чіткому їх застосуванні.
Основні принципи житлового права:
· законність надання і здійснення права на житло,
· недоторканність житла,
· свободу вибору місця проживання і пріоритетності прав людини;
· свободу реалізації права на житло,
· доступність користування житловим фондом,
· цільове використання житла,
· недопустимість обмеження права користування жилими приміщеннями.
4. Джерела житлового права
До 1982 р. житлове законодавство в основній частині входило до цивільного законодавства. 1 січня 1982 р. були введені в дію основи житлового законодавства Союзу PCP, відповідно до яких у союзних республіках були прийняті житлові кодекси.
Наступний етап розвитку житлового права пов’язаний із прийняттям у 1983 р. Житлового кодексу УРСР. На цьому етапі всі норми, що регулювали житлові правовідносини, вилучені з Цивільного кодексу, крім ст. 277 «Договір найму жилого приміщення».
У Радянському Союзі основною формою забезпечення житлом громадян було безоплатне надання житла за рахунок держави тим, хто потребує поліпшення житлових умов. Разом із тим, хоча право на житло в радянській юридичній літературі визначалося як гарантована можливість громадян задовольнити свої житлові потреби, проте при дотриманні певних умов, за яких громадянин визнається таким, що потребує житла. Державою встановлювався критерій для таких громадян, а також порядок надання жилих приміщень.
Наступний етап розвитку житлового права в Україні пов’язаний із отриманням незалежності і декларуванням переходу до ринкових умов.
Тому під терміном «джерело житлового права» у вузькому значенні розуміють конкретні форми вираження правових приписів, що виходять від органів державної влади, які видають нормативні акти в межах своєї компетенції, на підставі й на виконання чинного законодавства. Тобто під джерелом права розуміють зовнішню форму об’єктивізації його норм.
Сучасне право характеризується високим ступенем інтеграції норм різних нормативних актів, а це, в свою чергу, зумовлює появу комплексних правових інститутів, норми яких мають подібний предмет правового регулювання, Підвалини комплексного регулювання закладають норми міжнародно-правових актів, що знайшли своє закріплення в Конституції України. Правові засади права на житло передбачені в кримінальному та адміністративному праві. Проголошені в Конституції житлові права без відповідного галузевого забезпечення були б декларативними.
Найвищу юридичну силу серед нормативно-правових актів має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Конституція закріплює напрями розвитку права, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.
Житлові відносини в Україні регулюються системою законодавчих актів, серед яких визначальним є Житловий кодекс УPCP 1983 р. Він регулює питання забезпечення громадян жилими приміщеннями державного та комунального житлового фонду та інші, пов’язані з наймом приміщень державного та громадського житлового фонду, користуванням службовими жилими приміщеннями, гуртожитками, приватному житловому фонді, забезпеченням схоронності житлового фонду, відповідальністю за порушення житлового законодавства. Він визначає структуру житлового права.
В той же час частина норм Цивільного кодексу захищає особисті немайнові права людини, а не охороняє їх, що не створює цілісної системи цивільного законодавства. Це тягне за собою прийняття розрізнених нормативних актів, для закріплення права людини на житло, проте призводить до звуження можливості у носіїв суб’єктивних житлових прав отримати відповідний гарантований, ефективний правовий захист особистих немайнових прав.
До міжнародно-правових документів у житловій сфері слід віднести й інші зобов’язання держави.
Судові рішення. Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції забезпечення конституційного контролю у державі.
Рішення суду загальної компетенції. Суд зобов’язаний виносити рішення відповідно до принципів, визначених конкретним законом, і принципів певної галузі права в цілому, і не повинен обмежувати чи зменшувати обсяг прав, визначених законом.
Звичаї. Право – це форма існування та закріплення юридичних уявлень, традицій, звичаїв. Право не завжди виступає у формі законодавства. Можливі навіть форми, що є законом, прецедентом і правовим звичаєм.
Коли житлові правовідносини не врегульовані житловим законодавством або угодою учасників, за відсутності норм цивільного законодавства, що прямо регулюють зазначені відносини, застосовується житлове законодавство, що регулює схожі суспільні відносини. Якщо неможливо використати аналогію закону, то зміст прав і обов’язків учасників житлового правовідношення повинен визначатися на основі принципів житлового та цивільного права: добросовістності, розумності, справедливості, гуманності тощо.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!