Конструктивна географія І.П. Герасимова
Конспект лекції (для самостійного вивчення)
Конструктивний метод - як основа
Конструктивного напряму в географії
Вступ.
Конструктивна географія І.П. Герасимова .
Конструктивна географія наприкінці ХХ століття.
Сучасна криза в конструктивній географії.
Вступ.Конструктивна ідея щодо природних систем протягом тривалого часу розвивалася як конструктивний метод (генетичний) - один із засобів дедуктивної побудови наукової теорії. Виник він на початку 20-го століття і був розроблений в роботах Л.Я. Брауера, А. Гейтинга, А.М. Колмогорова, П. Лоренцена та ряду інших дослідників як спроба перебороти труднощі аксіоматичного обґрунтування математики та логіки (з метою уникнення парадоксів в ряді математичних теорій). На відміну від аксиоматичного метода при конcтpуктивній побудові теорії не тільки намагаються звести до мінімуму вихідні (ті, що не доводяться в рамках цієї теорії) твердження і терміни, що не визначаються, але і навмисно турбуються про їхню змістовну обґрунтованість. Основне завдання, яке покладається на конструктивний метод, полягає в послідовному конструюванні (реально здійснюваному або можливому на базі засобів, що є у розпорядженні) розглянутих у формальній системі об'єктів і тверджень про них. Задавання вихідних об'єктів теорії і побудова нових здійснюється з допомогою сукупності спеціальних операційних (конструктивних) правил і визначень. Всі інші твердження системи виникають з вихідного базису теорії з допомогою специфічної для конструктивних теорій техніки висновку і так званих рекурсивних визначень, якi засновані на принципах математичної індукції. В наш час конструктивний метод знаходить широке застосування, в основному, в галузі формальних наук - у математиці і логіці (конструктивна логіка). Водночас, немає причин відкидати можливість застосування цього методу до побудов у природничому знанні (Философский словарь, 1981).
|
|
|
Існує так званий конструктивний тип методів - теоретична конструкція (і процедура ії побудови), яка формується на основі абстрагування (абстракція конструктивізації, тобто відходу від невизначеності меж реальних об'єктів) і наділення особливим самостійним статусом властивостей певних природних подій і процесів. Конструктивний тип і процедура його одержання протиставляється запропонованому М. Вебером поняттю "ідеальний тип" і, відповідно, процедурі його побудови. Якщо ідеальний тип розуміється як "суто логічна модель" (ідеалізований предмет в логіці), то конструктивний тип - це "абстрактна модель" (абстрактний предмет в логіці). В основі побудови конструктивного типу знаходяться не процедури ідеалізації, а абстрагування, схематизація і типологізація. Відповідно, якщо ідеальному типу (як суто мислеутворенню) може не відповідати жоден реальний предмет, подія, явище, то конструктивний тип обов'язково корелює з референтами. Він спирається на вивчення прецедентів, на базі яких і формується засобом мислепроцедур, містить визначення меж застосування і вбудовану в собі розмірність, тобто задає певний континуум властивості, яка вивчається і яка може бути кількісно представлена (може бути виміряна). Більш того, в межах конструктивного типу можуть бути виділені, в залежності від інтенсивності прояву об'єкту, який вивчається (і супутніх факторів), різні підтипи. Наприклад, ми можемо сформувати континуум, в якому знаходяться всі форми традиційної поведінки природних систем. В якості теоретичного припущення приймається теза про те, що вони характеризуються насамперед тільки двома ознаками, які накладаються одна на одну, - ознака самовартісності форми (яка не може бути порушена ні при яких умовах) і ознака обов'язкової завантаженості символічністю (тобто 1радиційні форми мають орієнтацію не на прямий результат дії, а на Їхню змістовну складову). Тоді в межах континууму може бути задана дихотомічна шкала, один полюс якої «гола форма», а інший - «абсолютний символ», а будь-яка форма традиційної поведінки опиняється на шкалі або в центральній її частині, або ближче до одного з полюсів. Вона може бути зафіксована як самостійний підтип традиційної поведінки. Наприклад, закартований природний територіальний комплекс (контур) максимально намагається наблизитися до полюса символа, а описова форма комплексу – до полюса форми. Тим самим, конструктивний тип - це така штучно створена з метою пізнання абстракція, яка дозволяє впорядкувати предметний, змістовний матеріал і виявити та сформулювати критерії його організації. В цьому метод конструктивного типу наближений до завдань природничої типологізації, водночас він принципово протилежний процедурам індуктивно-статистичної типологізації за прийнятими засобами здійснення. Окрім того, під час використання методу конструктивного типу важлива не стільки «наповнюваність» (статистичні характеристики) типу, ЩО виділяється, скільки можливість його присутності серед сукупності випадків, яка вивчається. В цьому відношенні конструктивний тип займає проміжне положення між «ідеальним типом» і «статистичною типологією», з одного боку, і є перехідною формою між дослідженнями в «теорії» і «емпірики». В основі конструктивного типу закладено ряд гіпотез-припущень: 1) передбачається наявність казуалістичності між дійсною поведінкою і конструктивним типом з цього приводу створеного; 2) враховується коректуючий фактор, який є супутнім ДО умов і факторів (контекст); 3) вимагається обов'язковий вихід на рівень наявності; 4) конструктивний тип не описує одиничне, а виявляє якраз типове (Лукьяненко, 2000). Метод конструктивного типу широко використовувався в структурно-функціональному аналізі природних систем.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Конструктивна географія І.П. Герасимова
Одним з перших, хто зрозумів доцільність застосування конструктивного методу в географії, був Ш. Герасимов. У 1966 році він обґрунтовує сам термін "конструктивна географія" - географічні дослідження, спрямовані на розробку проблем планомірного перетворення природного середовища з метою ефективного використання природних ресурсів. Правда ще раніше в Києві була видана монографія Богорода під назвою "Конструктивна географія регіону" де остання розглядалась в дуже вузькому розумінні – як проблеми містобудування.
У конструктивній географії І.П. Герасимова мета непорівняльно ширша - перетворення природного середовища людиною з одночасовим ефективним використанням її природних ресурсів. Щодо перетворення, то тут все зрозуміло, - це реальне багатопланове (багатоваріантне), як правило деструктивне втручання людини в природу, яка при цьому виступає в ролі єдиного джерела її існування. Деструктивність такого втручання "забезпечується" практично повною відсyтнiстю наукових знань про закономірності просторово-часового функціонування об'єкта експлуатації – реальних природних територіальних і природно-господарських систем.
Щодо ефективного використання природних ресурсів, то це завдання має щонайменше два аспекти: 1) одержання максимального прибутку при мінімальних витратах; 2) яким чином якомога довше експлуатувати певні природні ресурси. Тобто у визначенні конструктивної географії, навіть на рівні підзавдання, відсутня вимога раціонального природокористування.
Засобом досягнення подібної конструктивної мети І.П. Герасимов вважає "активний вплив на природні сили і явища". У зв'язку з цим висувається завдання вивчення "динаміки природних географічних явищ методами стаціонарних спостережень, за допомогою штучних експериментів, в тому числі у формі моделювання природних процесів" (1976).
Необхідно одразу зауважити, що така форма постановки завдання є цілком конструктивною, оскільки реально пропонується здійснити конструктивну операцію - моделювання об'єкту дослідження, що є обов'язковим етапом процесу конструювання. Щодо штучного моделювання таких процесів, то тут проблеми не було. Наявність непродуманого (або недостатньо продуманого) втручання людини в природне середовище є настільки грандіозно різноваріантним, що жодного "пробілу" тут не існує, а, відповідно, і проблем з вивчення наслідків такої перебудови природи цілком достатньо.
Чітко проявляється в роботах І.П. Герасимова з конструктивної географії достатньо загальна тенденція, що прослідковується в багатьох географічних роботах тих років - тяжіння до глобалізації. Тому таку складну проблему як конструювання природних територіальних систем він розглядає переважно на регіональному і навіть глобальному рівнях. Для прикладу перерахуємо деякі з аналізованих ним географічних проблем того часу: штучне регулювання рівня Каспійського моря і перекидання вод північних річок до басейну Волги, обводнення пустель Середньої Азії і ліквідація Аральського моря, осушення боліт Західного Сибіру, ліквідація льодового покриву Арктики, утеплення берегів Охотського моря шляхом зміни напрямків теплих і холодних морських течій, штучне керування багаторічною мерзлотою тощо. Певний авантюризм поставлених проблем був продиктований загальною авантюрно-глобальною політикою щодо природи тодішнього керівництва країни. Водночас розгляд саме таких проблем (регіонального і глобального планів) був зумовлений відсутністю наукових напрацювань з дослідження закономірностей просторово-часової організації територіальних систем локального рівня організації. Не дивно, що на такому фоні в географії виник напрямок, що одержав назву "Перетворювальна географія" (Герасимов, 1976).
Локальний рівень застосування конструктивних ідей передбачає наявність відповідно розвинутого ландшафтознавства. Нажаль ландшафтознавство ще не було готове до вирішення подібних складних проблем, оскільки, як зазначав І.П. Герасимов, знаходилося на описовому рівні розвитку. Тим самим поставленням доволі складних проблем перед ландшафтознавством конструктивна географія співдіяла його якісному розвитку.
Основне завдання формулювалося наступним чином: "планомірне прогресивне підвищення загальної виробничої ефективності природного середовища". Все це буде здійснено "шляхом конструювання і створення нових структур географічного середовища. В цих структурах корінні природні елементи будуть збережені тільки частково; в основному вони будуть перетворені і доповнені новими суто технічними елементами, правда органічно поєднаними з природними в єдине Ціле. Навряд чи буде доцільно зберігати за такими структурами середовища поняття "природних комплексів (ландшафтів), перетворених людиною"; більш вірно розглядати Їх як абсолютно нові структури природно-технічного характеру" (Герасимов, 1976).
Коментарі тут практично зайві. Намагання перетворити ландшафтну сферу Землі на техносферу є не чим іншим як проявом все тієї ж самої державної авантюрно-глобальної політики. Водночас це свідчить, що Герасимов вбачав основне завдання конструктивної географії саме у конструюванні і реальному створенні специфічних природничо-технічних структур, просторово-часове функціонування яких буде цілком знаходитися під керівним контролем людини, тобто природоорганiзуючi закономірності, спрямовані на гармонізацію географічної оболонки в цілому пропонується замінити суспільноорганiзуючими, спрямованими на всебічне задоволення потреб людини. Ну як тут не згадати вже хрестоматійний вираз: "Нам нечего ждать милости от природы...". Саме ландшафтознавство, на переконання Герасимова, цілком повинно бути поставлене на послуговування конструктивній географії.
У доповіді на V з'їзді Географічного товариства СРСР (1970 р.), П.І. Герасимов проголосив, що мова йде про розвиток абсолютно нової науки (Конструктивної географії) яка є "наукою планомірного перетворення і керування природним середовищем в Інтересах подальшого забезпеченого існування і розвитку людства". "Лозунгова" войовничість проявлялась і у пропонованих головних напрямках, які повинні складати "фронт" конструктивних науково-дослідних географічних робіт з проблем оточуючого середовища. їх варто навести:
- розробка наукових прогнозів визначення потреб господарства у природних ресурсах, подальше виявлення таких ресурсів, Їхнє раціональне використання і економічна оцінка;
- вивчення стихійних природних явищ і розробка шляхів їхнього прогнозування, активного впливу і методів захисту;
- наукові основи боротьби із забрудненням оточуючого середовища, а також із зміною її складу у шкідливих для людини напрямках;
- перетворення природного середовища, яке повинно забезпечувати раціональну експлуатацію природних ресурсів і пошук розміщення суспільного виробництва, яке б забезпечувало ліквідацію і послаблення негативних наслідків впливу людини на середовище;
- охорона природного середовища з метою наукових досліджень і створення рекреаційних зон.
Перший напрямок важко віднести до конструктивно-географічних, оскільки саме створення відповідних географічних конструкцій тут не передбачається. З другим напрямком з конструктивної точки зору наче все в порядку, але насторожує все той самий "шапкозакидальний" тон. Неврахування прогнозів розвитку стихійних природних явищ та закономірностей їхнього виникнення, а відразу активного на них впливу. Щонайменше виглядає так, неначе пропонується поставити "воза поперед коня". Боротьба із забрудненням навколишнього середовища безумовно корисна і вкрай необхідна, та от до чого тут знову таки конструктивна географія, жодних конструкцій тут явно не передбачається. Щодо проблеми спрямованого перетворення природного середовища, то якщо для цього в якості експериментального методу застосувати відповідні модельні конструкції, то таке завдання безумовно повинно бути віднесене саме до конструктивної географії. Пропонований генеральний напрямок охорони природного середовища явно виглядає якось приліпленим, оскільки носить другорядний характер. Не охорона організуючих просторо во-часових відносин між взаємодіючими природними територіальними системами (або нехай вже природно-технічними системами) пропонується (що якраз і спроможна здійснювати конструктивна географія), а "широким жестом" пропонується лише залишити певні площі для наукових досліджень і розвитку рекреаційної діяльності. Все, на цьому вичерпується вся проблема природоохоронних територій.
Доволі гострий аналіз праць І.П. Герасимова вважаємо цілком виправданим, оскільки саме там, на самому початку зародження, знаходяться зародки сучасної кризи конструктивної географії.
У главі "Природная среда как общественное достояние и предмет современного научного изучения», яка була опублікована в книзі "Человек, общество и окружающая среда" (1973) П.І. Герасимов у співавторстві з А.А. Мінцем і В.С. Преображенським розвинули вище наведені конструктивно-географічні напрямки. Пропонувалося:
- розробити теоретичні та методичні основи наукового прогнозування зростаючого впливу різноманітної діяльності суспільства на оточуюче середовище;
- створити загальну теорію цілеспрямованого перетворення природи і регіональних конструктивно-перетворювальних моделей оптимізації середовища;
- розробити наукову теорію на основі вивчення обміну речовиною, енергією та інформацією раціональних природно-технічних систем і створення оптимальних моделей таких систем в якості форми територіальної організації виробничих сил суспільства.
Це вже було, не дивлячись на все ще гегемоністичне ставлення до природного оточення, дійсно напрямками конструктивного плану. Від прогнозування наслідків втручання в природу, через створення загальної теорії спрямованого перетворення природних систем до розробки наукової теорії просторово-часової їх організації за допомогою цілком конструктивного методу - моделювання. Таким чином, загальна структура конструктивної географії як наукового напрямку цілком обґрунтовано була розроблена.
Наступною працею, яка на думку І.П. Герасимова цілком відповідає конструктивним засадам, була стаття, написана в співавторстві з А.А. Мінцем "Региональные проблемы рационального использования естественных ресурсов, охраны и преобразования окружающей среды в СССР" (1974). В ній запропоновано у вигляді певної системи ряд "конструктивно-наукових пропозицій". Загалом вони зводилися до наступних альтернатив: деконцентрація виробничих сил і Їхнє відносно рівномірне розміщення на більшій частині освоєних і частково резервній території країни з метою недопущення ущільнення джерел забруднення середовища, докорінна перебудова розміщення окремих (найбільш "агресивних" у відношенні до якості середовища) виробництв з їхнім винесенням у незаселені та віддалені від основних центрів райони і резервування певних територій з оптимальним станом оточуючого середовища для населення і рекреаційного використання.
Загалом наведені пропозиції конструктивними не є, це безумовно завдання для наступних досліджень. При цьому завдання дуже загального плану, оскільки вони не містять навіть регіональної прив'язки. Реально, щодо вимог розвитку конструктивно-географічного напрямку, тут зроблено крок назад. Вже немає вимоги розробки відповідної теоретичної основи і конструктивного методу здійснення таких завдань, тобто відповідного моделювання ситуації.
В наступних роботах: "Современные конструктивно-географические проблемы больших городов" у співавторстві з Г .М. Лаппо; "Актуальные проблемы взаимодействия человека и природы" у співавторстві з М.І. Будико, И.П. Герасимов все більше ототожнює конструктивно-географічні дослідження, завдання і методи з прикладними. Розробка принципів різного роду районувань, вивчення географічного положення великих міст, географічна експертиза певних антропогенних втручань в природу, організація моніторингу оточуючого середовища - всі ці проблеми суто прикладного характеру відносяться ним до конструктивних.
Водночас він посилається на свої більш ранні роботи (наприклад, "Советская географическая наука и проблемы преобразования природы" 1961 р.), де він декларує проблеми конструктивного перетворення природи як докоріннy перебудову природних умов певних територій за наперед складеною схемою -конструкцією. Тобто він тут цілком розуміє, що конструктивне вирішення будь-якої проблеми полягає у створенні певного конструкта, а, відповідно, методи, теоретичні засади і практичне втілення такого конструкта і будуть складати сутність конструктивної географії.
Найбільш повно ідеї конструктивної географії викладені І.П. Герасимовим у статті "Конструктивная география; цели, методы, результаты" (1966). В ній знайшла Відображення ціла серія конструктивно-географічних ідей. Так, говориться про необхідність знаходження "опорних механізмів" у структурі просторово-часового функціонування географічного середовища, які контролюють внутрішні (прямі і зворотні) зв'язки між різними компонентами середовища. В основному під компонентами середовища І.П. Герасимов розуміє тепловий режим земної поверхні, водний баланс території, біологічну продуктивність ландшафтів тощо. Тобто все досить розпливчасто і неконкретно, оскільки одразу виникають запитання: поверхні якої (Землі, материка, природної зони, чи будь-якої), території якої розмірності, ландшафта якого таксономічного або морфологічного рангу?
Водночас необхідно зауважити, що ідея була слушною і цілком конструктивною, якщо застосувати її до конкретної природної територіальної системи.
Труднощі на шляху виявлення "опорних механізмів" вбачалися у необхідності переходу від звичних якісних і описових географічних характеристик і розробок до кількісних, значно більш точних, які мають конкретний технічний та економічний зміст, дозволяють здійснювати побудову певного модельного конструкта. Для здолання цих труднощів пропонувалося розгорнути нові дослідницькі можливості математичного, фізичного, хімічного і біологічного характеру.
Все вірно, тільки який конкретний природний об'єкт пропонується досліджувати? І.П. Герасимов усвідомлює хиткість власних пропозицій і шукає допомоги у "молодого" (на його думку) наукового напрямку - ландшафтознавства. Водночас він цілком справедливо піддає цей напрямок серйозній критиці за збереження описового науково-методичного підходу в якості основного. Тут Герасимов виступає як науковець, якому під силу побачити далеку перспективу науки і головне її основні проблеми. Збереження описовості у ландшафтознавстві вже в наші дні стало значним гальмом для подальшого розвитку цього наукового напрямку і впритул підвело його до кризового стану, який загрожує перетворити ландшафтознавство лише у загальнонауковий ландшафтознавчий метод.
Поряд з тим, він ратує за всебічні дослідження ландшафтних систем з структурно-системних позицій, які здатні виступати в якості теоретико-логічних моделей із значним інформаційним змістом. Зважаючи на це, головною метою конструктивно-ландшафтознавчих робіт ш. Герасимов вважає створення штучного конгломерату з ландшафтних систем і техніки (де провідну роль буде відігравати саме техніка) - нових структур географічного середовища з метою планомірного прогресивного підвищення загальної продуктивності природного середовища (чи потрібне природі підвищення продуктивності її складових і які можуть бути наслідки такого підвищення для людства подібно нікого при цьому не цікавить).
Безумовно, що здійснення таких грандіозних проектів потребує Їх відповідного теоретичного обґрунтування, тому створення загальної наукової теорії конструктивної географії висувається у розряд нагальних (що, до речі, так і не було здійснено).
Розуміючи складність завдання, І.П. Герасимов пропонує розподілити проблему між спецалістами-природниками (біологами, кліматологами, геологами тощо) при збереженні синтезуючої ланки роботи в руках у географів. І знову такі особливі надії у вирішенні цього архіскладного питання він покладає на ландшафтознавство.
Підіб'ємо підсумки. Безумовно, І.П. Герасимов є фундатором сучасного конструктивно-географічного напрямку. З відстані у сорок років його легко критикувати за розпливчатість і неточність ідей, глобалізм, ігнорування Напрацювань відомих вчених (насамперед математиків) в області конструктивного методу тощо. Водночас основні його ідеї носили справді конструктивний характер, оскільки вимагали роботи з певною моделлю-конструктом, в якості якої він вбачав особливі нові структури природно-технічного характера.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 31; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!