Тема 10. Аналіз фінансових звітів

10.1. Сутність, завдання та методи аналізу фінансових звітів.
10.2. Аналіз бухгалтерського балансу.
10.3. Оцінка звіту про фінансові результати.
10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів.
10.5. Оцінка звіту про власний капітал.
10.6. Аналіз ліквідності та фінансової стійкості підприємства.
10.7. Аналіз прибутковості підприємства.

1. Сутність, завдання та методи аналізу фінансових звітів.
В сучасних умовах переходу економіки України до ринкових відносин особливо важливим і практично значущим задля забезпечення беззбиткової діяльності суб’єктів господарювання та запобігання їх банкрутству є систематичний і якісний аналіз фінансової діяльності, зокрема, аналіз фінансових звітів.
При вивченні теми про аналіз фінансових звітів необхідно приділити увагу сутності, цілям та задачам аналізу фінансового стану підприємства.
Для забезпечення якісного та детального аналізу фінансових звітів необхідно оволодіти загальними концептуально-методичними принципами підходів і трактовок фінансового стану підприємства.
Під фінансовим станом розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективного використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю підприємства.
Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. (3, с.409-410).
Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, які відображують процес формування та використання його фінансових ресурсів. В ринковій економіці фінансовий стан підприємства по суті справи відображає кінцеві результати його діяльності. (5, с.277).
Фінансовий аналіз підприємства складається з трьох взаємопов’язаних розділів:
перший – аналіз фінансових результатів;
другий – аналіз фінансового стану;
третій – аналіз ділової активності. (11, с.3).
Фінансовий стан – рівень збалансованості окремих структурних елементів активів і капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану підприємства є однією із головних умов успішного його розвитку в майбутньому періоді. В той же час кризовий фінансовий стан підприємства свідчить про сер’йозну загрозу його банкрутства. ( 4, с.476, т.2).
Фінансовий аналіз підприємств включає велику кількість різних видів оцінок результатів їх діяльності. Його оптимізація та обсяги залежать, перш за все, від поставленої мети: визначення доходності фірми для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств чи оцінка підприємства з точки зору його ринкової вартості. (9, с.11).
Фінансовий аналіз є одним з методів спостереження за пристосуванням підприємств до змін умов ринку. Фінансовий аналіз – це процес дослідження й оцінки, головна мета якого – розробка найбільш вірогідних передбачень й прогнозів майбутніх умов функціонування підприємств. Фінансовий аналіз включає питання аналізу фінансового стану, прибутку, реалізації продукції та її собівартості. Ці питання мають вирішальний вплив на фінансовий стан підприємства. (7, с.7-10).
Фінансовий аналіз – це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру (8, с.47-56).
Фінансовий стан господарюючого суб’єкта – це характеристика його фінансової конкурентоспроможності, (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов’язань перед державою та іншими господарюючими суб’єктами (6, с.411).
Фінансовий стан підприємства – це найважливіша характеристика його ділової активності і надійності. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, є гарантом ефективності діяльності як самого підприємства, так і його партнерів. (12, с.206).
Слід підкреслити, що основу фінансового аналізу, як і фінансового менеджменту в цілому, складає аналіз фінансових звітів. (8, с.53-56).
Фінансова інформація являє собою набір даних (в систематизованій певним чином формі) про склад:
- господарчих ресурсів, зобов’язань і фінансових джерел фірми;
- рівня прибутку й витрат, які дозволяють судити про очікувані доходи та пов’язані з ними ризики;
- оборотів фірми та якісті її активів;
- об’єму та якості потоків грошових коштів.
Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, які складені на основі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень. (1, с.170-171).
В світовій і національній практиці побудова фінансової звітності базується на принципах:
а) відкритості інформації;
б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її основі;
в) корисності чи значущості та вірогідності;
г) припущень і обмежень, які дають змогу адекватної інтерпритації фінансової звітності. (1, с.172-174).
У фінансовому менеджменті використовують наступні концепції фінансового обліку:
1) грошового вимірювання;
2) реалізації;
3) обережності;
4) матеріальності;
5) співставлення (накопичення);
6) вартості;
7) функціонуючого підприємства;
8) самостійно господарюючого суб’єкта;
9) постійності;
10) розкриття інформації;
11) об’єктивності;
12) подвійності;
13) перевіряємості. (10, с.17).
Слід особливо підкреслити, що коли необхідно порівняти показники різних фірм, потрібно бути обережним. Не можна порівнювати з якоюсь фірмою тільки тому, що вона відноситься до тієї ж галузі промисловості. Потрібно вибирати компанії з даної галузі промисловості, які мають схожі характеристики:
- близький асортимент продукції;
- аналогічні розміри;
- одну дату закінчення фінансового року;
- використання схожої облікової політики;
- аналогічне фінансування своїх активів (тобто рівень використання “забалансового” фінансування);
- близькі дати переоцінки своїх споруд;
- використання схожих методів виробництва;
- знаходження в регіонах з однаковими рівнями накладних витрат;
- повинні використовуватись схожі методи ( практика оцінки запасів на кінець року). (10, с.193).
Головна мета аналізу фінансових звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки в фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.
При цьому необхідно вирішити наступні задачі:
1) На підставі вивчення взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.
2) Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарчої діяльності й наявність власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану за різноманітних варіантах використання ресурсів.
3) Розробка конкретних заходів, які направлені на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства. (3, с.410).
Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2), звіт про власний капітал (форма №3), звіт про рух грошових коштів (форма №4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.
Мета аналізу фінансових звітів – допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрямки майбутньої діяльності фірми.
Аналіз фінансових звітів допомагає також вивчити ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість, кредитоспроможність підприємства.
При аналізі фінансових звітів найважливішим є фінансовий стан фірми в минулий час і в звітний період. Такий аналіз дозволяє визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми, а саме:
- фінансову структуру – активи, які належать компанії і зобов’язання, котрі вона на себе взяла, в тому числі її гнучкість;
- оперативний цикл – стадії, через які проходить компанія для того, щоб її продукція та послуги з’явились на ринку;
- тенденції та порівняльну ефективність – напрямок розвитку компанії в тому вигляді, в якому він проявляється, виходячи зі співставлення фінансових результатів за ряд періодів цієї компанії.
Головне в аналізі фінансових звітів – це зрозуміти та правильно інтерпретувати результати обробки даних.
Масштаб і напрямок роботи при аналізі фінансових звітів залежать від конкретної мети аналізу.
Аналіз фінансових звітів починається з попереднього знайомства з компанією, далі проходить до поглибленого розгляду її діяльності та структури її фінансів, відображених в фінансових звітах фактичного чи прогнозованого характеру.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:
- придбання, продажу та володіння цінними паперами;
- участі в капіталі підприємства;
- оцінки якості управління;
- оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
- забезпеченості зобов’язань підприємства;
- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
- регулювання діяльності підприємства.
Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два запитання:
1) Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік;
2) Чи спроможна фірма виконати свої зобов’язання і чи не приведе таке виконання зобов’язань до ліквідації фірми в зв’язку з нестачею фінансових ресурсів.
За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:
- попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;
- аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
- аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;
- аналіз фінансових результатів підприємства;
- аналіз обертання оборотних активів;
- оцінка потенційного банкрутства;
- аналіз доходності (рентабельності);
- аналіз використання капіталу;
- аналіз рівня самофінансування;
- аналіз валютної самоокупності. (5, с.278; 6, с.411).
Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності ї забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Діючий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.
Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об’єднуються у відповідні розділи.
Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.
Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо).
Фінансовому менеджеру слід добре розбиратися в фінансових звітах компанії, з тим, щоб скласти вірну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність компанії.
При аналізі фінансових звітів використовуються різні методи та прийоми.
До прийомів аналізу відносять:
1) горизонтальний (часовий) аналіз;
2) вертикальний (структурний) аналіз;
3) трендовий аналіз;
4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів);
5) порівняльний аналіз;
6) факторний аналіз.
Методи можна узагальнити в дві основні групи:
1) неформалізовані:
- експертних оцінок;
- порівняльні;
- побудови системи показників;
- побудови системи аналітичних таблиць та ін.
2) формалізовані:
- ланцюгових підстановок;
- арифметичних різниць;
- балансовий;
- відсоткових чисел;
- простих і складних процентів;
- дисконтування та ін.
Крім того, широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики:
- середніх та відносних величин;
- групування;
- індексний та ін. (2, с.263-265).
Для аналізу фінансових звітів використовують комплекс показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.
Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства – акціонерів, банків, податкових адміністрацій – свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів. (2, с.266-275).
Розглянемо структуру аналізу фінансового стану підприємства. (рис.10.1).

Рис. 10.1. Структура аналізу фінансового стану підприємства.
Після того, як фінансові звіти проаналізовані, аналітик повинен зробити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.
Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.
Показниками та факторами належного фінансового стану підприємства, зокрема, можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.
До найбільш загальних показників комплексної оцінки фінансового стану підприємства належать показники доходності та рентабельності.
Важливе значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. При цьому важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.
При оцінці фінансового стану підприємства користуються різними видами фінансового аналізу. Розглянемо класифікацію видів фінансового аналізу на рис.10.2.

Рис. 10.2. Класифікація основних видів фінансового аналізу.

В залежності від мети, що ставить перед собою фінансовий аналітик, він вибирає ті чи інші види фінансового аналізу.

10.2. Аналіз бухгалтерського балансу.
Основним звітним документом фірми є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану фірми на певну дату. Баланс дозволяє зробити оцінку найсуттєвіших ознак фірми. Саму процедуру оцінок прийнято називати читанням балансу. Вміння читати баланс – важлива професійна характеристика фінансиста, яка надає йому можливість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами фірми. До того ж, вміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правильну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.
Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.
Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.
Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:
- назва підприємства, його організаційно-правова форма та місце знаходження;
- назва звіту;
- дату, на яку складено звіт;
- валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.
Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.
Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є:
· активи;
· зобов’язання;
· власний капітал.
Активи і зобов’язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.
Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.
Методичну послідовність проведення фінансового аналізу балансу підприємства розглянемо по даних умовного підприємства.
При аналізі балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності.
Горизонтальний аналіз полягає у співставленні фінансових даних підприємства за 2 періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях (табл. 10.1).
Табл.10.1
Горизонтальний аналіз балансу підприємства.
(тис. грн.)

	на початок року	на кінець року	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
Активи
Основні засоби
Основні засоби, первинна вартість	624,4	1297,1	672,7	107,74%
Основні засоби, кінцева вартість	514,2	1074,0	559,8	108,87%
Нематеріальні активи, первинна вартість	2,2	4,2	2	90,9%
Нематеріальні активи, кінцева вартість	1,4	0,9	-0,5	-35,71%
Незавершене будівництво	1,8	4,1	2,3	127,78%
Необоротні активи, всього	666,2	1079,0	412,8	61,96%
Оборотні засоби
Виробничі запаси	551,0	377,8	-173,2	-31,43%
Незавершене виробництво	52,9	29,1	-23,8	-44,99%
Готова продукція	121,1	115,6	-5,5	-4,5%
Грошові кошти, в нац. валюті	80,9	66,5	-14,4	-17,79%
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	893,2	1219,7	325,9	36,4%
Дебіторська заборгованість за розрахунками	271,7	269,0	-2,7	-0,97%
Інша поточна дебіторська заборгованість	902,8	29,9	-872,9	-96,69%
Інші оборотні активи	117,2	105,3	-11,9	-10,15%
Оборотні активи, всього	2879,1	2212,9	-666,2	-23,14%
Активи, всього	3545,3	3291,9	-253,4	-7,15%
Пасиви
Власний капітал
Статутний капітал	177,2	177,2	0	0
Інший додатковий капітал	459,4	459,4	0	0
Нерозподілений прибуток	433,3	402,4	-30,9	-7,14%
Власний капітал, всього	1069,6	1039,0	-30,6	-7,14%
Довгострокова заборгованість
Облігації до оплати	-	-
Довгостроковий банківський кредит	-	-
Довгострокова заборгованість, всього	-	-
Короткострокова заборгованість
Кредиторська заборгованість	1288,3	504,0	-784,3	-60,87%
Поточні зобов’язання за розрахунками	236,9	757,8	520,9	219,88%
Інші зобов’язання	0,5	46,1	45,6	912%
Банківська позика	950,0	945,0	-5	-0,53%
Заборгованість за податками
Короткострокова заборгованість, всього	2475,7	2252,9	-222,8	-9,07%
Пасиви, всього	3545,3	3291,9	-253,4	-7,14%

Наведені дані дозволяють зробити такі висновки:
1. Загальна сума активів зменшилася на 251.4 тис. грн. або більш, ніж на 7%. Це зменшення відбулось переважно за рахунок значного зменшення оборотних активів. Абсолютна величина зниження у оборотних активах склала 666,2 тис. грн або більше, ніж 20% їх річної величини. У той же час, майже удвічі збільшилася сума основних засобів підприємства (в абсолютному вимірюванні – на 672.7 тис. грн.) Це відбулось внаслідок купівлі обладнання для переоснащення виробництва. Незначно збільшилися і витрати на торгівельну марку й гудвілл.
2. Що стосується структури оборотних коштів, то можна зазначити, що вона значно погіршилася. Виробничі запаси зменшилися за рік на 173.2 тис. грн або на 31.43%. Зменшилася також величина готової продукції (на 5.5 тис. грн.) і грошові кошти (на 14.4 тис. грн.). Все це свідчить про скорочення обороту підприємства і негативні тенденції у його роботі. В той же час, збільшилася сума і частка дебіторської заборгованості за товари та послуги — в абсолютному вимірюванні на 325.9 тис. грн. (або на 36.4%). Це означає, що підприємство фактично кредитувало своїх партнерів по бізнесу, які вчасно не розраховувалися за товари та послуги, що надавалися підприємством. Але з іншого боку, якщо підприємство має надійних партнерів, то слід очікувати надходження коштів у наступних періодах, що трохи поліпшить ситуацію з показниками ліквідності.
3. При аналізі пасивів підприємства слід зазначити, що зобов’язання підприємства скоротилися, у тому числі короткострокові зобов’язання зменшилися на 222.8 тис. грн. (9%). Це відбулося внаслідок значного скорочення кредиторської заборгованості (на 784.3тис. грн). Таким чином, підприємство вчасно розрахувалося з постачальниками та підрядчиками за виконані роботи та отримані послуги. Проте значно (більш, ніж утричі) збільшилися поточні зобов’язання за розрахунками, у тому числі, з оплати праці і за авансами, що одержані від інших підприємств у рахунок наступних поставок продукції.
В цілому слід зазначити, що динаміка показників ліквідності є позитивною. Зменшення короткострокової заборгованості підприємства збільшує ліквідність підприємства і його фінансову стійкість.
4. Слід зазначити, що аванси, отримані підприємством, на кінець року майже удвічі менше дебіторської заборгованості за товари та послуги, що надані підприємством.
Аналіз балансу підприємства свідчить, що підприємству слід покращити показники фінансової стійкості та ліквідності, а саме:
· поліпшити взаємовідносини із постачальниками і споживачами продукції, вдатися до поліпшення ситуації із дебіторською заборгованістю підприємству;
· поліпшити структуру оборотних коштів, більш продуктивно використовувати нове обладнання, збільшити обсяг продукції, що виготовляється;
· зменшити поточну заборгованість підприємства, намагатися перейти від короткострокових до довгострокових кредитів банку.
Вертикальний аналіз балансу дозволяє зробити висновок про структуру балансу в поточному стані, а також проаналізувати динаміку цієї структури. Технологія вертикального аналізу полягає у тому, що загальну суму балансу приймають за 100% і кожну статтю фінансової звітності представляють у вигляді процентної частки від прийнятого базового значення.
Проведемо вертикальний аналіз на підставі даних балансу умовного підприємства (табл. 10.2).
Табл. 10.2
Вертикальний аналіз балансу підприємства

	на початок року	на кінець року	Частка у % до суми балансу на початок року	Частка у % до суми балансу на кінець року
Активи
Основні засоби
Основні засоби, первинна вартість	624,4	1297,1	17,6%	39,4%
Основні засоби, залишкова вартість	514,2	1074,0	14,5%	32,7%
Нематеріальні активи, первинна вартість	2,2	4,2	0, 06%	0,1%
Нематеріальні активи, залишкова вартість	1,4	0,9	0,04%	0,03%
Незавершене будівництво	1,8	4,1	0,05%	0,1%
Необоротні активи, всього	666,2	1079,0	18,8%	32,8%
Оборотні засоби
Виробничі запаси	551,0	377,8	15,6%	11,5%
Незавершене виробництво	52,9	29,1	1,5%	0,9%
Готова продукція	121,1	115,6	3,4%	3,7%
Грошові кошти, в нац. валюті	80,9	66,5	2,3%	2,0%
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	893,2	1219,7	25,2%	37,1%
Дебіторська заборгованість за розрахунками	271,7	269,0	7,7%	8,2%
Інша поточна дебіторська заборгованість	902,8	29,9	25,5%	0,9%
Інші оборотні активи	117,2	105,3	3,3%	3,2%
Оборотні активи, всього	2879,1	2212,9	81,2%	67,2%
Активи, всього	3545,3	3291,9	100%	100%
Пасиви
Власний капітал
Статутний капітал	177,2	177,2	5,0%	5,4%
Інший додатковий капітал	459,4	459,4	12,9%	14,0%
Нерозподілений прибуток	433,3	402,4	12,2%	12,2%
Власний капітал, всього	1069,6	1039,0	30,6%	31,6%
Короткострокова заборгованість
Кредиторська заборгованість	1288,3	504,0	36,3%	15,3%
Поточні зобов’язання за розрахунками	236,9	757,8	6,7%	23,1%
Інші зобов’язання	0,5	46,1	0,0	1,4%
Банківська позика	950,0	945,0	26,8%	28,7%
Короткострокові заборгованості, всього	2475,7	2252,9	69,4%	68,4%
Пасиви, всього	3545,3	3291,9	100%	100%

Аналізуючи дані вертикального балансу підприємства, можна зробити такі висновки.
1. Частка обігових активів у балансі підприємства є значною: на початок року вона складала більше 80%. Проте протягом аналізованого року відбулося скорочення цієї частки, а на кінець року ця тенденція ще більше закріпилась. Зрозуміло, що скорочення частки оборотних коштів позначається негативно на показниках фінансової стійкості та ліквідності, тому що свідчить про зменшення запасів, розмірів виробництва, готівки для придбання матеріально-речових факторів виробництва.
2. Частка основних засобів має тенденцію до збільшення, причому, протягом року відбулося зростання долі основних засобів у сумі балансу в 1.7 рази. З одного боку, це явище свідчить про політику підприємства щодо розширення матеріально-технічної бази підприємства та його технічного переозброєння. З іншого боку, підприємство погіршило свої показники ліквідності й фінансової стійкості внаслідок вилучення коштів на поповнення оборотних активів.
3. Власний капітал підприємства знаходиться на рівні 30.6% — на початок року і 31.6 % — на кінець року від загальної суми пасивів, що говорить про низьку платоспроможність, напрочуд низькі показники ліквідності і фінансової стійкості й високий рівень ризику підприємства стати банкрутом.
4. Довгострокових зобов'язань підприємство не має, лише на кінець року в нього з'явилися відстрочені податкові зобов'язання. Проте негативним явищем є наявність досить великої частки короткострокових заборгованостей, які у структурі пасивів займають за звітний період 68-69%.
Отже, основними висновками, зробленими при вертикальному аналізі балансу підприємства можуть бути такі:
- структура статей балансу демонструє тенденцію до зростання частки основних засобів і незначного зменшення частки оборотних активів;
- у той же час, закріпилася негативна тенденція до збільшення частки дебіторської заборгованості і зменшення грошових коштів у національній валюті.
Підприємству слід вдатися до аналізу структури видатків, налагодити більш стабільні зв'язки з постачальниками, а також посилити контроль за витратами, запобігаючи нецільового витрачання ресурсів.
Таким чином, аналіз балансу підприємства у горизонтальному і вертикальному розрізі показав, що підприємству бракує оборотних активів, що позначається на рівні показників фінансової стійкості та ліквідності. Зокрема, спостерігається значна частка короткострокових зобов'язань і подальше зменшення частки грошей у сумі балансу. Частка власного капіталу є незначною величиною (біля 30%), що говорить про велику ймовірність банкрутства аналізованого підприємства.

10.3. Оцінка звіту про фінансові результати.
Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства.
Звіт про фінансові результати (форма №2) складається з трьох розділів. Структура розділу І звіту про фінансові результати показана на рис.10.3.
Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Таким чином, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:
1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
2. Розрахунок валового прибутку (збитку);
Звіт про фінансові результати

Рис. 10.3. Структура розділу І звіту про фінансові результати
3. Визначення фінансового результату – прибутку (збитку) – від операційної діяльності;
4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;
5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності;
6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. [1, с.119-128].
У розділі ІІ звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів (рис.10.4).

Рис. 10.4. Взаємозв’язок класифікації операційних витрат за функціями та економічними елементами.

ІІ розділ звіту про фінансові результати наведений в таблиці 10.3.
Таблиця 10.3.

Розділ ІІ звіту про фінансові результати

ІІ. Елементи операційних витрат

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Матеріальні витрати	230
Витрати на оплату праці	240
Відрахування на соціальні заходи	250
Амортизація	260
Інші операційні витрати	270
Разом	280

ІІІ розділ звіту про фінансові результати містить розрахунок показників прибутковості акцій (табл.10.4).
Таблиця 10.4.

Розділ ІІІ звіту про фінансові результати

ІІ. Розрахунок показників прибутковості акцій

 

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
1	2	3	4
Середньорічна кількість простих акцій	300
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	310
Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію	320
Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію	330
Дивіденди на одну просту акцію	340

Показники прибутку на акцію (ПНА) використовуються для оцінки минулих результатів операційної діяльності підприємства з метою формування висновку щодо його потенціалу і прийняття рішень про інвестиції. Його економічний зміст полягає в розкритті ефективності (прибутковості) використання підприємством ресурсів, наданих власниками його звичайних акцій.
Потенційні прості акції – це фінансовий інструмент або інший контракт, за яким в майбутньому його власнику надається право на прості акції. До них відносяться:
· облігації, які можна конвертувати у звичайні акції;
· варанти на акції;
· опціони на акції;
· акції, які можуть бути придбані за спеціальними програмами для працівників;
· контракти, учасники яких матимуть право на отримання простих акцій в залежності від виконання вимог, передбачених цими контрактами.
У примітках до звіту про фінансові результати надають більш детальну інформацію про доходи (рис.10.5).

Рис. 10.5. Вимоги до розкриття інформації про доходи у примітках до звіту про фінансові результати.
Проаналізуємо звіт про фінансові результати на умовному прикладі (табл. 10.5). Цей аналіз дає змогу проаналізувати, які фактори вплинули в звітному періоді на валовий прибуток підприємства на фінансовий результат від операційної діяльності підприємства та на фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування. Із даних таблиці видно, що підприємство не мало надзвичайних доходів і витрат, і його кінцевий фінансовий результат є результатом звичайної діяльності.

Таблиця 10.5
Формування чистого прибутку підприємства.
(тис. грн.)

№ п/п	Показники	За звітний період	За минулий період	Відхилення	% до минулого року
1	2	3	4	5	6
1	Дохід (виручка) від реалізації продукції	6218,23	4427,23	1791,0	40,45
2	ПДВ	1036,37	737,83	298,54	40,45
3	Акцизний збір
4	Інші відрахування з доходу
5	Чистий дохід(виручка) від реалізації (1 – 2 – 3 – 4)	5181,86	3689,4	1492,46	40,45
6	Собівартість реалізованої продукції	3857,9	2735,0	1122,9	41,0
7	Валовий прибуток (5 – 6)	1323,96	954,14	369,82	38,75
8	Інші операційні доходи	140,9	98,73	42,17	42,7
9	Адміністративні витрати	354,76	291,47	63,29	21,7
10	Витрати на постачання	71,0	59,0	12,0	24,5
11	Інші операційні витрати	14,0	17,4	-3,4	-12,4
12	Фінансовий результат від опе­раційної діяльності                (7 + 8 – 9 – 10 – 11)	1 025,1	685,4	339,7	49,6
13	Дохід від участі в капіталі
14	Інші фінансові доходи	283,7	306,8	-23,1	-7,5
15	Інші доходи	168,9	163,7	5,2	3,2
16	Фінансові витрати	26,8	27,3	-0,5	-1,8
17	Витрати від участі в капіталі
18	Інші витрати
19	Фінансовий результат від зви­чайної діяльності до оподат­кування (12 + 13 + 14 + 15 – 16 – 17 – 18)	1 450,9	1 128,6	322,3	28,6
20	Податок на прибуток від звичайної діяльності	435,3	338,6	96,7	28,6
21	Фінансовий результат від звичайної діяльності після оподаткування (19 – 20)	1 015,6	790,0	225,6	28,6
22	Надзвичайні доходи
23	Надзвичайні витрати
24	Податок з надзвичайного прибутку
25	Чистий прибуток підприємства (поз.21+ 22 – 23 – 24)	1 015,6	790,0	225,6	28,6

Наведені дані свідчать, що у підприємства, яке аналізується, наявні істотні резерви збільшення чистого прибутку. Про це свідчить хоча б той факт, що дохід (виручка) від реалізації продукції підприємства в звітному періоді порівняно із минулим періодом зріс на 40,45%, тоді як чистий прибуток підприємства збільшився лише на 28,6%. Отже, темп зростання чистого прибутку був нижче у 1,4 раза. Основною причиною цього є зростання у звітному порівняно із минулим періодом у 1,4 раза собівартості реалізованої продукції, а також зростання адміністративних витрат, витрат на постачання, зниження інших фінансових доходів.
Доцільно здійснювати як горизонтальний, так і вертикальний аналіз фінансових результатів роботи підприємства.
Горизонтальний (або трендовий) аналіз результативності грунтується на вивченні динаміки окремих її показників у часі. В процесі використання такого аналізу визначаються загальні тенденції зміни рівня показників.
Горизонтальний аналіз свідчить про приріст в звітному році порівняно з попереднім усіх складових прибутку підприємства. Так, доход від реалізації продукції, як і чистий доход збільшилися на 40,45%. Фінансовий результат (прибуток) від операційної діяльності збільшився на 49,6%, фінансовий результат від звичайної діяльності, як і чистий прибуток підприємства – на 28,6%. Взагалі прибуток підприємства збільшився на 225,6 тис. грн. На прибуток від реалізації продукції мали позитивний вплив зростання обсягів реалізації (в результаті росту випуску і зменшення залишків нереалізованої продукції) і цін на неї.
Вертикальний (або структурний) аналіз результативності грунтується на структурному розкладі показників результативності. В процесі застосування такого аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових показника результативності. Можна виділити такі види вертикального (структурного) аналізу:
— структурний аналіз результативності, сформованої за окремими сферами діяльності підприємства. В процесі здійснення цього аналізу розраховуються показники результативності щодо операційної, інвестиційної, фінансової діяльності. Такий аналіз дає змогу оцінити операційну, інвестиційну, фінансову діяльність підприємства;
— структурний аналіз результативності за окремими видами продукції. Такий аналіз дає можливість оцінити ефективність діяльності підприємства за випуском окремих видів продукції.
Вертикальний аналіз структурних складових прибутку свідчить, що чистий дохід від реалізації склав 5181,86 тис. грн. – у звітному році, а в минулому – 3689,4 тис. грн. якщо прийняти суму цього прибутку за 100%, то питома вага інших його складових становитиме (табл. 10.6)
Таблиця 10.6
Вертикальний аналіз структурних складових прибутку підприємства

№ п/п	Показники	За звітний період	За минулий період	відхилення
1	Валовий прибуток	16,3	17,1	-0,8
2	Прибуток від операційної діяльності	22,2	20,8	+1,4
3	Прибуток від звичайної діяльності
	- до оподаткування	31,5	34,1	-2,6
	- після оподаткування	22,0	23,9	-1,9
4	Чистий прибуток	22,0	23,9	-1,9

Вертикальний аналіз свідчить, що порівняно з минулим роком питома вага прибутку від операційної діяльності збільшилась на 1,4 відсоткових пункти, а інших видів прибутку знизилась від 0,8 до 2,6 відсоткових пункти.
Найбільший дохід в обох аналізованих періодах підприємство отримало від операційної діяльності, а найбільші збитки - від уцінки матеріальних цінностей в минулому періоді і від ліквідації основних активів по акту перевірки в звітному періоді (списання за неможливістю подальшого використання).
В процесі оцінки звіту про фінансові результати доцільно аналізувати вплив факторів як на формування прибутку в цілому по підприємству, так і на формування прибутку по основних видах продукції підприємства.

10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів.
Наступним звітом, який складає підприємство є звіт про рух грошових коштів (форма №3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.
Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.
Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:
- надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);
- надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);
- платежі постачальникам;
- виплати працівникам тощо.
Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:
- платежі, пов’язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;
- надходження коштів від продажу необоротних активів;
- надання позик іншим підприємствам;
- надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).
Фінансова діяльність – це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це:
- випуск власного капіталу (акцій);
- отримання позик та їх погашення;
- викуп акцій власної емісії;
- виплата дивідендів.
Застосовуючи розглянуту класифікацію слід мати на увазі, що віднесення руху коштів до відповідної групи залежить в першу чергу від характеру господарської діяльності підприємства. Приміром, інвестиції в цінні папери, звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але є основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії.
Негрошові операції – це операції, які не потребують грошових коштів або їхніх еквівалентів. Це:
- бартерні операції;
- надходження основних засобів на умовах фінансового лізингу;
- перетворення зобов’язань на власний капітал.
Негрошові операції не включаються до звіту про рух грошових коштів.
Для складання звіту про рух грошових коштів використовують показники балансу, звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.
Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів (рис.10.6).

Рис. 10.6. Послідовність складання звіту про рух грошових коштів

У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів:
А) склад грошових коштів та їх еквівалентів;
Б) склад статей “Інші надходження”, “Інші платежі” та інших статей, які об’єднують декілька видів грошових потоків;
В) негрошові операції інвестиційної і фінансової діяльності;
Г) наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.
У випадку придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:
А) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;
Б) частину загальної вартості майнового комплексу, яка відповідно була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;
В) суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;
Г) суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) та зобов’язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей [1, с.164].
Фінансовий стан підприємства будь-якого виду діяльності і форми власності значною мірою залежить від руху грошових коштів та правильного управління грошовими потоками.
Аналіз стану грошових коштів підприємства здійснюється на основі бухгалтерського звіту про рух грошових коштів. Розглянемо методичну послідовність такого аналізу на основі даних, наведених у таблиці 10.7, побудованої за структурою звіту про рух грошових коштів.
Звіт про рух грошових коштів дозволяє аналізувати джерела та сфери споживання грошових коштів компанії.

Таблиця 10.7
Звіт про рух грошових коштів за ________ 20 _______ р.
Форма №3 Код за ДКУД

Стаття	Код	За звітний період		За попередній період		Звітний до по­перед­нього
		надход-ження	вида­ток	надход-ження	вида­ток
1	2	3	4	5	6	7
І. Рух коштів в результаті операційної діяльності Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування	010	7888,8		5132,7		153,7
Коригування на: Амортизацію необоротних активів	020	1319,0	х	1195,4	х	110,3
Збільшення (зменшення) забезпечень	030
Збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць	040
Збиток (прибуток) від неопераційної діяльності	050		99,8
Витрати на сплату відсотків	060		х		х
Прибуток (збиток) від операційної ді­яль­ності до зміни в чистих оборотних активах	070	9108,0		6328,1		143,9
Зменшення (збільшення) оборотних активів	080		3384,7		594,9	569,0
витрат майбутніх періодів	090	0,4		0,2
Збільшення (зменшення) поточних зобов’язань	100	2969,5		293,6		1011,4
доходів майбутніх періодів	110
Грошові кошти від операційної діяльності	120	8693,2		6027,0		144,2
Сплачені: Відсотки	130	х		х
податки на прибуток	140	х	2366,6	х	1539,8	153,7
Чистий рух коштів до надзвичайних подій	150	6326,6		4487,2		141,0
Рух коштів від надзвичайних подій	160
Чистий рух коштів від операційної діяльності	170	6326,6		4487,2		141,0
ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності Реалізація: фінансових інвестицій	180		х		х
необоротних активів	190		х		х
майнових комплексів	200
Отримані: відсотки	210		х		х
дивіденди	220		х		х
Інші надходження	230		х		х
Придбання: фінансових інвестицій	240	х		х
необоротних активів	250	х	1826,3	х	1991,3	91,7
майнових комплексів	260	х		х
Інші платежі	270	х		х
Чистий рух коштів до надзвичайних подій	280		1826,3		1991,3	91,7
Рух коштів від надзвичайних подій	290
Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності	300		1826,3		1991,3	91,7
ІІІ. Рух коштів в результаті фінансової діяльності Надходження власного капіталу	310		х		х
Отримані позики	320		х		х
Інші надходження	330	61420,0	х		х
Погашення позик	340	х		х
Сплачені дивіденди	350	х	314,2	х	193,9	162,0
Інші платежі	360	х	61322,5	х
Чистий рух коштів до надзвичайних подій	370
Рух коштів від надзвичайних подій	380
Чистий рух коштів від фінансової діяльності	390		216,7		193,9	111,8
Чистий рух коштів за звітний період	400	4283,6		2302,0		186,1
Залишок коштів на початок року	410	3499,2	х	2537,9	х	137,9
Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів	420	17,0		323,7		5,3
Залишок коштів на кінець року	430	7799,8	х	5163,6	х	151,1
У % до залишку на початок року		222,9		203,5

Як видно з таблиці, рух коштів розглядається за трьома напрямами: за результатами операційної діяльності, за результатами інвестиційної діяльності та за результатами фінансової діяльності.
Чистий рух коштів від операційної діяльності по аналізованому умовному підприємству склав у звітному періоді 6326,6 тис. грн., на 41% більше, ніж у попередньому періоді.
Позитивний вплив на чистий рух коштів від операційної діяльності мали такі фактори:
· збільшення у звітному періоді порівняно з попереднім періодом прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на 53,7%;
· збільшення прибутку від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах на 43,9%;
· збільшення поточних зобов’язань у звітному періоді порівняно з попереднім у 10,1 раза.
Негативний вплив на рух коштів у результаті операційної діяльності мали такі фактори:
· наявність у звітному періоді на відміну від попереднього періоду збитків від не операційної діяльності у сумі 99,8 тис. грн.;
· збільшення у звітному періоді порівняно із попереднім періодом у 5,7 рази видатків від необоротних активів;
· збільшення на 53,7% податку на прибуток.
Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності на аналізованому підприємстві як у звітному, так і у попередньому періоді складався з придбання необоротних активів. У звітному періоді видатки від придбання необоротних активів склали 1826,3 тис. грн., на 8,3% менше, ніж у попередньому періоді.
Рух коштів у результаті фінансової діяльності аналізованого підприємства складався із: інших надходжень та інших платежів у сумах відповідно 61420 тис. грн. та 61322,5 тис. грн.; сплати дивідендів у звітному періоді в сумі 314,2 тис. грн. або у 1,6 рази більше, ніж в попередньому періоді.
В цілому чистий рух коштів за звітний період склав 4283,6 тис. грн., або на 86,1% більше, ніж у попередньому періоді. При цьому залишок коштів на початок року складав у звітному періоді 3499,2 тис. грн., на 37,9% більше, ніж у попередньому періоді, а на кінець року – 7799,8 тис. грн., або на 51,1% більше, ніж у попередньому періоді.
Слід відзначити, що як у звітному, так і в попередньому періоді залишок коштів на кінець року був удвічі більшим, ніж на початок року.
Аналіз руху грошових коштів багато в чому сприяє виявленню тенденцій в змінах ліквідності та платоспроможності підприємств.

10.5. Оцінка звіту про власний капітал.
Наступним звітом є звіт про власний капітал (форма №4).
Власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями:
К = А – З
Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.
Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:
1) довгострокового фінансування;
2) відповідальності і захисту прав кредиторів;
3) компенсації понесених збитків;
4) кредитоспроможності;
5) фінансування ризику;
6) самостійності і влади;
7) розподілу доходів і активів.
Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.
Користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:
· джерела капіталу підприємства;
· правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;
· обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;
· пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.
Власний капітал утворюється двома шляхами:
1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.
Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів; непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).
Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:
- інвестований (вкладений або сплачений капітал);
- нерозподілений прибуток.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
- статутний капітал;
- додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.
Бухгалтерський звіт про власний капітал підприємства має бути інформаційною базою для аналізу змін у структурі капіталу, оцінки прогресивності його руху та виявлення резервів поліпшення використання власного капіталу підприємства.
Такий аналіз здійснений за даними бухгалтерського звіту по умовному підприємству, наведеними у таблиці 10.8.
Із таблиці можна зробити висновок про досить істотні зміни в структурі власного капіталу, що відбулися протягом аналізованого року. Так, на початок року власний капітал підприємства складав 19828,1 тис.грн., в тому числі статутний капітал – 467,7 тис.грн. або 2,4%, інший додатковий капітал – 15904,3 тис.грн. або 80,2%, резервний капітал – 118,0 тис.грн. або 0,6%, нерозподілений – 3338,1 тис.грн. або 16,8%.
Таблиця 10.8
Звіт про власний капітал за ____________ 20 _______ р.
Форма №4

Стаття	Код	Ста-тут-ний капі-тал	Па­йо-вий капі-тал	Додат­ко­вий вкла­дений капітал	Ін-ший дода-тко-вий капітал	Ре-зерв-ний капі-тал	Нероз-поділе-ний при-буток	Нео-плачений капі-тал	Ви-луче-ний капі-тал	Разом
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Залишок на початок року	010	467,7			15904,3	118,0	3338,1			19828,1
Коригування: Зміна облікової політики	020
Виправлення помилок	030
Інші зміни	040
Скоригований залишок на початок року	050	467,7			15904,3	118,0	3338,1			19828,1
Переоцінка активів: Дооцінка основних засобів	060
Уцінка основних засобів	070
Дооцінка незавер­шеного будівництва	080
Уцінка незаверше­ного будівництва	090
Дооцінка нематері­альних активів	100
Уцінка нематері­альних активів	110
	120
Чистий прибуток (збиток) за звітний період	130						5522,2			5522,2
Розподіл прибутку: Виплати власникам (дивіденди)	140						448,9			448,9
Спрямування прибутку до статутного капіталу	150
Відрахування до резервного капіталу	160						677,8			677,8
	170
Внески учасників: Внески до капіталу	180	155,9								155,9
Погашення забор­гованості з капіталу	190
	200
Вилучення капіталу: Викуп акцій (часток)	210
Перепродаж викуплених акцій (часток)	220
Анулювання вику­п­лених акцій (часток)	230
Вилучення частки в капіталі	240
Зменшення номі­на­льної вартості акцій	250
Інші зміни в капіталі: Списання невід­шкодованих збитків	260
Безкоштовно отримані активи	270
	280						1090,8			1090,8
Разом зміни в капіталі	290	155,9				677,8	3304,7			4138,4
Залишок на кінець року	300	623,6			15904,3	795,8	6642,8			23966,5
В % до залишку на початок року		133,3			100,0	674,4	199,0			120,9

Протягом року підприємством було отримано 5522,2 тис.грн. чистого прибутку, з якого 448,9 тис.грн. (8,1%) було витрачено на виплату дивідендів власникам підприємства, 667,8 тис.грн. (12,3%) було відраховано до резервного капіталу. Крім того, 155,9 тис.грн. склали внески учасників до власного капіталу підприємства (2,8% до чистого прибутку, отриманого підприємством за звітний період або 33,3% до суми статутного капіталу на початок року).
Внаслідок руху капіталу підприємства у звітному періоді відбулися істотні зміни у структурі власного капіталу на кінець звітного року. Так, питома вага статутного капіталу склала 2,6%, що на 0,2 відсоткових пункта або у 1,3 раза більше, ніж на початок року. Інший додатковий капітал у загальній сумі власного капіталу склав 66,4% проти 80,2% на початок року. При цьому сума іншого додаткового капіталу залишилася незмінною, а питома вага знизилась внаслідок істотного (на 20,9%) збільшення загальної суми власного капіталу підприємства на кінець року.
Суттєво збільшилася внаслідок додаткового відрахування протягом року 667,8 тис. грн. питома вага резервного капіталу: з 0,6% на початок року до 3,3% на кінець року або у 6,7 раз. Значно, майже удвічі, збільшилась на кінець року сума нерозподіленого прибутку, склавши на кінець року 6642,8 тис.грн., внаслідок чого питома вага нерозподіленого прибутку у загальній сумі власного капіталу підприємства збільшилась протягом року з 16,8 до 27,7%. Однак навряд чи таку тенденцію можна назвати позитивною, оскільки нерозподілений прибуток мав би бути спрямований на виробничий та соціальний розвиток підприємства.
Оцінка стану і тенденцій власного капіталу підприємства враховується в процесі аналізу фінансового стану підприємства, зокрема його ліквідності та фінансової стійкості.

10.6. Аналіз ліквідності та фінансової стійкості підприємства.
Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.
Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.
Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.
Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявності ліквідних коштів.
Для аналізу ліквідності також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, період інкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості, обертання матеріальних запасів, обертання постійних та усіх активів.
Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру. (2, с.275-279).
Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства та визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.
Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість;
2) нормально стійкий фінансовий стан;
3) нестійкий фінансовий стан;
4) кризовий фінансовий стан.
Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси тв витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями.
Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на основі комплексу показників. (2, с.279-282).
Розглянемо методичну послідовність аналізу ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства на умовному прикладі.
Будь-якого користувача фінансової звітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти:
1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) – Кп , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов’язань.
2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності – Кшл , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами.
3. Коефіцієнт абсолютної (грошової) ліквідності (Каб.л), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити своїми коштами негайно.
У таблиці 10.9 наведені розраховані за даними балансу підприємства значення перелічених коефіцієнтів у порівнянні з їх нормативними значеннями.
Таблиця 10.9
Аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємств.

№ п/п	Показники	Індекс показника	Порядок розрахунку показника	Оптимальне значення	На по­чаток року	На кінець року
1	Коефіцієнт по­к­риття (загальної ліквідності)	Кп	Оборотні активи___ Поточні зобов’язання	>1	2,03	2,27
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності	Кшк	Оборотні активи мінус запаси________ поточні зобов’язання	0,6÷0,8	1,56	1,77
3	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Кабс	Грошові кошти та їх еквіваленти_________ поточні зобов’язання	0,2÷0,35	0,94	1,12

З даних таблиці видно, що підприємство спроможне погасити свої поточні зобов’язання:
· за рахунок грошових коштів усі короткострокові зобов’язання;
· за рахунок грошових коштів та коштів у розрахунках з дебіторами – на 177% короткострокових зобов’язань;
· за рахунок усіх оборотних активів – 227% короткострокових зобов’язань.
Отже, аналізоване підприємство можна охарактеризувати як стійке і незалежне.
Оцінку фінансової стійкості підприємства здійснимо на умовному прикладі по даних балансу (табл.10.10).
Таблиця 10.10
Аналіз показників фінансової стійкості підприємства

№ п/п	Показники	Індекс показ­ника	Порядок розрахунку показника	Оптимальне значення	На по­чаток року	На кінець року
1	Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності)	Кавт	Власний капітал Підсумок балансу	> 0,5	0,83	0,78
2	Коефіцієнт фінансової стійкості	Кф.с	Власний капітал Загальна сума зобов’язань	> 1,0	4,93	3,58
3	Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами	Кзвз	Власні оборотні засоби Матеріальні оборотні активи	> 0,1	2,20	2,53
4	Коефіцієнт ефективності використання активів	Кеа	Чистий прибуток Середня величина активів	Зростання	0,20	0,13
5	Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу	Кек	Чистий прибуток Середня величина власного капіталу	Зростання	0,25	0,16
6	Коефіцієнт від­ношення необо­ротних і обо­ротних активів	Кн/об	Необоротні активи Оборотні активи	–	1,92	1,02

Для характеристики фінансової стійкості підприємств доцільно використовувати, в першу чергу, шість таких показників:
1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) – Кавт , що показує, яку частину у загальних вкладеннях у підприємство складає власний капітал. Він характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.
2. Коефіцієнт фінансової стійкості – Кф.с – що показує співвідношення власних і залучених засобів, вкладених в діяльність підприємства. Характеризує здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування.
3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами – Кзвз – показує, яка частина матеріальних оборотних активів фінансується за рахунок засобів чистого оборотного капіталу.
4. Коефіцієнт ефективності використання активів – Кеа – показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню загальних вкладень в його діяльність. характеризує прибутковість цього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження.
5. Коефіцієнт ефективності використання власного капіталу (коефіцієнт прибутковості власного капіталу) – Кевк – показує, скільки чистого прибутку має підприємство в середньому на кожну гривню власного капіталу, тобто характеризує ефективність власних інвестицій.
6. Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів – Кн/об – характеризує співвідношення необоротних і оборотних активів.
Із таблиці видно, що більшість показників фінансової стійкості підприємства мають фактичні значення вищі за нормативні. Це характеризує підприємство як фінансово стійке.
Коефіцієнт автономії протягом року знизився з 0,83 до 0,78. однак як на початок, так і на кінець року цей коефіцієнт вище за оптимальне його значення. Значення коефіцієнту свідчить, що на кінець року в кожних ста гривнях вкладених активів підприємства 78 грн. складають власні кошти (власний капітал).
Коефіцієнт фінансової стійкості також дещо знизився протягом року (з 4,93 до 3,58). Однак в обох аналізованих періодах він мав значення, вищі за оптимальне. Значення цього коефіцієнту на кінець року свідчить про те, що на кожну гривню залучених коштів припадає 3,58 грн. власних коштів.
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами протягом року підвищився з 2,20 до 2,53 і має значення, вищі за оптимальне.
Негативним в роботі аналізованого підприємства є зниження коефіцієнту ефективності використання активів з 0,20 до 0,13, коефіцієнту ефективності використання власного капіталу з 0,25 до 0,16 та коефіцієнту відношення необоротних і оборотних активів – з 1,92 до 1,02.
Отже, у підприємства наявні реальні можливості підвищення фінансової стійкості та стабільності.

10.7. Аналіз прибутковості підприємства.
Для аналізу прибутковості підприємства доцільно використовувати комплекс показників. Перш за все, це показник чистого прибутку в динаміці, який відповідно до чинних стандартів бухгалтерського обліку визначається шляхом додавання до фінансового результату від звичайної діяльності після оподаткування надзвичайних доходів та віднімання надзвичайних витрат і податку з надзвичайного прибутку.
Чистий прибуток аналізованого підприємства на початок року становив 1015,6 тис.грн., а на кінець року – 790,0 тис.грн. або на 22,2% менше. Це негативно характеризує прибутковість підприємства.
Крім абсолютного показника – чистого прибутку – для характеристики підприємства використовується також комплекс відносних показників. Це такі показники:
1. Рентабельність реалізованої продукції (Р1) визначається як частка від ділення чистого доходу від реалізації продукції. У нашому прикладі:
- за звітний період

- за минулий період

Отже, рентабельність реалізованої продукції у звітному році залишилася на рівні минулого року.
1. Рентабельність операційної діяльності (Р2) визначається як частка від ділення фінансового результату від операційної діяльності на виручку від реалізації продукції:
- за звітний період

- за минулий період

Отже, рентабельність операційної діяльності у звітному році зросла порівняно із минулим роком з 0,155 до 0,165, що позитивно характеризує прибутковість операційної діяльності.
3. Рентабельність основного капіталу (Р3) – визначається як частка від ділення чистого прибутку підприємства на підсумок балансу:
за звітний період

- за минулий період

Отже, рентабельність основного капіталу у звітному періоді зросла порівняно з минулим періодом з 0,223 до 0,309, що позитивно характеризує тенденції у прибутковості підприємства.
4. Рентабельність власного капіталу (Р4) – визначається як частка від ділення чистого прибутку на середню вартість власного капіталу:
за звітний період

- за минулий період

Отже, і цей показник рентабельності у звітному періоді порівняно з минулим періодом збільшився з 0,040 до 0,042, то є тенденцією позитивною.
5. Період окупності власного капіталу (Р5) визначається як частка від ділення середньої вартості власного капіталу на чистий прибуток:
за звітний період

- за минулий період

Отже, період окупності власного капіталу у звітному періоді порівняно з минулим періодом знизився з 25,1 до 23,6 дня або на 6%, що також є тенденцією позитивною.
При високих темпах інфляції визначення показників прибутковості підприємства доцільно здійснювати по даних балансу та звіту про фінансові результати, скоригованих на індекс інфляції.

Перелік літератури.
1. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. Курс лекций/ под ред. И.П. Мерзлякова. М. «Инфра-М», 1999 (с. 170-186).
2. Фінанси підприємств. Підручник / за ред. к.е.н.проф. А.М. Поддерьогіна: К; КНЕУ, 1999 (с.264-283).
3. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий. Учебное пособие. Минск, М. И.П. «Экоперспектива», 1998. (с.409-410).
4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента в II томах: К. «Ника-Центр», «Эльга», 1999 (с.476, т.2).
5. Финансовый менеджмент / под ред.акад. Г.Б. Поляка: М. «Финансы», «ЮНИТИ», 1997 (с.277-278).
6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Учебное пособие: М. «Финансы и статистика», 1998 (с.411).
7. Русак Н.А., Русак В.А. Основы финансового анализа. Минск, ООО «Меркаванне», 1995 (с.7-10).
8. Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности: М. «Финансы и статистика», 1998 (с.47-56).
9. Жак Ришар. Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия. / перевод з французского под ред. Л.П. Белых: М. «Аудит», «ЮНИТИ», 1997 (с.11).
10. Чедвик Л. Основы финансового учета / перевод с английского под ред. В.А. Микрюкова. М. «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 1997 (с.17, 193).
11. Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ: М. «Приор», 1997 (с.3).
12. Уткин Э.А. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов. М. «Зерцало», 1998 (с.206).
13. Джей К.Шим, Джоел Г.Сигел. Финансовый менеджмент. М.: «Филинъ», 1996 (с.30-56).
14. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.- К.: “Лібра”, 1999.
15.”Бухгалтер”, №3, февраль 2000г.
16 “Праця і зарплата”, №№ 6-9, 2000р.
17“Все о бухгалтерском учете”, №11, 7.02.2000г.
16. “Налоги и бухгалтерский учет”, №4, 28.02,2000г.

ТЕМА 11 ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ФІНАНСОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

11.1. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування
11.2. Фінансова стратегія підприємства
11.3. Поточне фінансове планування
11.4. Оперативне фінансове планування (бюджетування)
11.5. Контролінг виконання фінансового плану
11.6. Прогнозування показників фінансової звітності підприємства

11.1. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування.
Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.
Галузеві міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.
За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Для нових умов діяльності українських підприємств теорія і практика розробки техпромфінплану недостатні і, в той же час, система планів, яка використовується у розвинутій ринковій економіці, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.
Для перехідної економіки необхідна і перехідна теорія планування. Нині на окремих підприємствах в Україні зроблені спроби пристосувати для планування своєї поточної діяльності теорію бізнес-планування.
В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.
Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:
· перспективне фінансове планування;
· поточне фінансове планування;
· оперативне фінансове планування.
Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються.
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах в ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві – забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого – на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.
Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.
З 1992 року, в умовах інфляції і гіперінфляції, підприємства перестали розробляти річні фінансові плани, окремі з них складали їх лише на квартал.
Законодавчо поточне фінансове планування відроджено на державних підприємствах згідно Закону України від 21.09.2000 р. “Про внесення змін до статті 20 Закону України “Про підприємства в Україні”. Законом передбачено, що державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Підприємства інших форм власності згідно цього Закону розробляють і затверджують фінансові плани в порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Фінансове планування регулюється Положенням про порядок складання фінансового плану державним підприємством, крім казенного. Фінансове планування на державних підприємствах (крім казенних) стало обов’язковим з 2001 року.
Для недержавних підприємств вказане Положення носить рекомендаційний характер. За нескладення фінансового плану діючим законодавством не передбачено адміністративної, а тим більше кримінальної відповідальності, але може бути застосована дисциплінарна відповідальність., якщо це передбачено контрактом з керівником підприємства чи посадовою інструкцією.
Отже, фінансове планування представляє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищенню ефективності його фінансової діяльності у майбутньому періоді.
Основними задачами фінансового планування на підприємстві є:
· забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності;
· врахування інтересів підприємства, акціонерів та інших інвесторів при розподілі прибутку;
· визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
· установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання; банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;
· забезпечення виконання зобов’язань підприємств перед бюджетом і державними цільовими фондами, банками та іншими кредиторами;
· виявлення внутрішньогосподарських резервів та мобілізація всіх видів ресурсів з метою збільшення прибутку від звичайної діяльності, зростання інших доходів, включаючи і позареалізаційні;
· забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.
Умови ринкової економіки вимагають від підприємств якісного фінансового планування, оскільки вони відповідають за всі негативні наслідки і прорахунки розроблених планів.
Широке здійснення фінансового планування в сучасних економічних умовах обмежується:
· високим рівнем невизначеності на ринку, яка пов’язана з тривалими глобальними змінами у всіх сферах суспільного життя (непередбаченість їх ускладнює фінансове планування);
· відсутністю ефективної нормативно-правової бази у сфері внутріфірменного фінансового планування. Для державних підприємств така правова основа впроваджена з 2001 року; для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер.
· обмеженістю фінансових можливостей у більшості підприємств для залучення висококваліфікованих спеціалістів з метою виконання складних фінансових розрахунків. Особливо це стосується малих і середніх підприємств, в яких потреба у фінансовому плануванні є гострішою, ресурси ще більш обмежені і на їх діяльність значно впливає зовнішнє середовище.
Значення фінансового планування для підприємств полягає у:
· втіленні розроблених цілей у форму конкретних фінансових показників;
· забезпеченні фінансовими ресурсами закладених у виробничому плані економічних пропорцій розвитку;
· визначенні з його допомогою можливості життєздатності проекту підприємства за умов конкуренції;
· залученні фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.
Фінансове планування дає змогу підприємству визначити:
· розмір грошових коштів, що може мати підприємство в своєму розпорядженні;
· джерела їх надходження;
· відповідність фінансових ресурсів обсягу накреслених завдань;
· частину коштів, яка має бути перерахована в бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;
· механізм розподілу та використання прибутку на підприємстві;
· ступінь забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
В процесі фінансового планування використовуються різні методи: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; моделювання.
Зміст балансового методу полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
· максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;
· економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
· економія поточних витрат;
· мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
· максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансове планування (крім вже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель – це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
Фінансове планування – це складний процес, що включає в себе ряд етапів, відображених на рис. 11.1.

Рис. 11.1. Основні етапи фінансового планування на підприємстві

На першому етапі на основі фінансової звітності проводиться аналіз фінансових показників діяльності підприємства за попередній період. Основна увага приділяється показникам: обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку. На основі проведеного аналізу оцінюються фінансові результати діяльності підприємства, визначаються стан, недоліки і проблеми.
На другому етапі розробляється фінансова стратегія і фінансова політика за основними напрямами фінансової діяльності підприємства (складаються основні прогнозні документи, які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються до структури бізнес-плану, якщо останній розробляється на підприємстві).
На третьому етапі уточнюються і конкретизуються основні показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.
На четвертому етапі погоджуються показники фінансових планів з виробничими, комерційними, інвестиційними, будівельними і іншими планами і програмами, що розроблені підприємством.
На п’ятому етапі здійснюється оперативне фінансове планування шляхом розробки оперативних фінансових планів.
Завершується процес фінансового планування на підприємстві аналізом і контролем за виконанням фінансового плану. Шостий етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, співставлення із запланованими показниками, виявлення причин відхилення від планових показників, в розробці заходів по уникненню негативних явищ.

11.2. Фінансова стратегія підприємств
Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропозиції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.
За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об’єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства.
Фінансова стратегія представляє собою визначення довгострокової мети фінансової діяльності підприємства, вибір найбільш ефективних способів і шляхів їх досягнення.
Завданнями фінансової стратегії є:
· визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;
· визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб’єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;
· фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;
· вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;
розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.
Розробка фінансової стратегії – це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.
Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об’єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.
Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об’єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства.
Процес формування фінансової стратегії підприємства включає наступні основні етапи:
· визначення періоду реалізації стратегії;
· аналіз факторів зовнішнього фінансового середовища підприємства;
· формування стратегічної мети фінансової діяльності;
· розроблення фінансової політики підприємства;
· розроблення системи заходів по забезпеченню реалізації фінансової стратегії;
· оцінка розробленої фінансової стратегії.
Важливим моментом при розробленні фінансової стратегії підприємства є визначення періоду її реалізації. Тривалість цього періоду залежить в першу чергу від тривалості періоду формування загальної стратегії розвитку підприємства. Крім того, на нього діють такі фактори: динаміка макроекономічних процесів, зміни, що відбуваються на фінансовому ринку, галузева приналежність і специфіка виробничої діяльності підприємства.
В процесі формування фінансової стратегії велика увага приділяється аналізу факторів зовнішнього середовища, вивченню економіко-правових умов фінансової діяльності підприємства та врахуванню факторів ризику.
Формування стратегічної мети фінансової діяльності підприємства є наступним етапом стратегічного планування, головним завданням якого є максимізація ринкової вартості підприємства. Система стратегічних цілей підприємства повинна формуватися чітко і коротко, відображаючи кожну з цілей в конкретних показниках – нормативах. До таких нормативів відносяться:
· середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, що формуються із внутрішніх джерел;
· мінімальна частка власного капіталу;
· коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;
· співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства тощо.
На базі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямами фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна.
Фінансова політика підприємства – це сукупність методів фінансового менеджменту, яка здійснюється в короткостроковому періоді і враховує фактори, які діють у цей час.
Підприємство формує фінансову політику під впливом трьох груп факторів:
І група – фактори мікроекономічного характеру;
ІІ група – фактори макроекономічного характеру;
ІІІ група – специфічні фінансові фактори.
До першої групи відносяться: споживчий попит на продукцію (товари, послуги), які реалізовує підприємство та товарна пропозиція; рівень цін на товари; конкурентне середовище підприємства; ринкова частка підприємства та його конкурентоспроможність.
До другої групи відносяться: податкова політика; оплата праці; регулювання доходів та цін; кредитно-грошова політика; кон’юнктура ринків ресурсів та капіталів.
До третьої групи відносяться: фактори часу, інфляція, ризики. Врахування факторів ризику має важливе значення для формування фінансової стратегії. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.
В результаті розроблення системи заходів, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії, на підприємстві формуються “центри відповідальності”, визначаються права, зобов’язання і заходи відповідальності їх керівників за результати реалізації фінансової стратегії підприємства.
Заключним етапом розроблення фінансової стратегії підприємства є оцінка її ефективності. Така оцінка може бути основана на прогнозованих розрахунках різних фінансових показників, а також на основі прогнозу динаміки нефінансових результатів реалізації розробленої стратегії, таких як зростання ділової репутації підприємства, підвищення рівня управління фінансовою діяльністю його структурних підрозділів тощо.
Ефективність фінансової стратегії досягається за:
· відповідності розробленої фінансової стратегії загальній стратегії підприємства – ступеню узгодженості цілей, напрямків і етапів реалізації цих стратегій;
· узгодженості фінансової стратегії підприємства з прогнозованими змінами у зовнішньому підприємницькому середовищі;
· реалізації розробленої підприємством фінансової стратегії щодо формування власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів тощо.
У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.
Фінансова стратегія підприємства забезпечує:
· формування та ефективне використання фінансових ресурсів;
· виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;
· відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;
· визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.
Вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків фінансової діяльності підприємства, що здійснюється в процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу база для розроблення оперативних фінансових планів формується саме на стадії поточного фінансового планування.
Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.
Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.
Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:
· прогноз звіту про фінансові результати (про прибутки та збитки);
· прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);
· прогноз балансу активів та пасивів підприємства.
Прогнозний звіт про фінансові результати показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.
Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.
За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.
Таблиця 11.1
Прогноз руху грошових коштів

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.
Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства – це зведена таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких джерел (пасивів) передбачається створення активів.
Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.
Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

11.3. Поточне фінансове планування
Система поточного планування фінансової діяльності підприємства основана на розробленій ним фінансовій стратегії і фінансовій політиці. Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних фінансових планів. Останні дають можливість підприємству визначити всі джерела фінансування його розвитку на майбутній період, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, визначити структуру активів і капітал підприємства на кінець планового періоду.
Порядок складення фінансового плану державними підприємствами (крім казенного), закріплений наказом Міністерства економіки України від 25.12.2000р. № 277 “Про затвердження Положення про порядок складення річного фінансового плану державними підприємствами” (далі – Положення). Для підприємств інших форм власності це Положення носить рекомендаційний характер, однак воно стане необхідним атрибутом при отриманні кредитів і розробці бізнес-планів.
Поточний фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою за формою, що наведена у додатку …
Фінансовий план відображає обсяги надходжень та спрямування коштів у плановому році з метою забезпечення потреб діяльності, розвитку підприємства, виконання його зобов’язань, включаючи зобов’язання щодо сплати податків і обов’язкових платежів.
Включення окремих надходжень і витрат при розрахунку показників фінансового плану здійснюється з урахуванням національних стандартів бухгалтерського обліку (П(С)БО).
Ставки податків, зборів, обов’язкових платежів, вартість залучення кредитних ресурсів, ставки та порядок нарахування амортизаційних відрахувань, інші показники, що впливають на розрахунок показників фінансового плану, визначаються відповідно до їх рівня на момент складання фінансового плану. У подальшому зміни цих показників та їх вплив на виконання фінансового плану відображаються у звітах підприємства про виконання фінансового плану.
Фінансовий план складається із п’яти розділів:
1. Джерела формування і надходження коштів;
2. Приріст активів підприємства;
3. Повернення залучених коштів;
4. Витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів;
5. Покриття збитків минулих періодів.
В розділі І фінансового плану “Джерела формування та надходження коштів” відображаються суми коштів, які будуть сформовані (залучені) підприємством у плановому році, а також суми коштів, сформовані (залучені) у попередні періоди, що використовуватимуться для забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства, а також виконання зобов’язань у планованому році.
Показники розділу визначаються з врахуванням П(С)БО. Показники “Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування” та “Амортизаційні відрахування” визначаються з урахуванням П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, а інші показники – визначаються з урахуванням П(С)БО 2 “Баланс” (розділ “Пасив”).
Показник “Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу” відображає приріст кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, що отримуються підприємством для здійснення діяльності у плановому році на умовах відстрочки платежу.
В розділі ІІ фінансового плану “Приріст активів підприємства” відображаються суми витрат у плановому році, пов’язаних із придбанням та створенням (збільшенням) активів підприємства, визначені з урахуванням П(С)БО 2 “Баланс” (розділ “Актив”). Так, показник “Капітальні інвестиції” відображає суму витрат на придбання та створення матеріальних і нематеріальних активів з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства у плановому році, які обліковуються на рахунку 15 “Капітальні інвестиції” Плану рахунків бухгалтерського обліку. Показник “Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів” відображає суму витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію основних засобів, які відображаються на рахунку 10 “Основні засоби” Плану рахунків бухгалтерського обліку.
В розділі ІІІ “Повернення залучених коштів” відображається повернення коштів, залучених підприємством з усіх джерел, включаючи кошти, залучені у попередні періоди.
В розділі ІV “Витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів” відображається сума витрат підприємства на виконання зобов’язань перед бюджетом, включаючи погашення недоїмки минулих періодів, відстроченої та реструктуризованої заборгованості зі сплати податків та обов’язкових платежів.
В розділі V “Покриття збитків минулих періодів” відображається спрямування коштів на покриття збитків, які виникли у підприємства у минулі періоди.
Якщо фінансовим планом не передбачено отримання прибутку від звичайної діяльності підприємства у плановому періоді, то додатково до нього включається розрахунок фінансових результатів згідно додатку 2 до Положення.
Розрахунок показників, які характеризують формування фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році здійснюється з урахуванням П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” крім фінансових результатів від надзвичайної діяльності підприємств.
Розроблений проект фінансового плану керівник державного підприємства подає на затвердження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном (далі – орган управління) до 1 травня року, що передує плановому, разом із пояснювальною запискою щодо його обґрунтування.
Обґрунтування фінансового плану здійснюється на основі аналізу господарської діяльності підприємства у поточному році, а також показників діяльності та розвитку підприємства у плановому році згідно “Примірного переліку показників господарської діяльності та розвитку підприємства на плановий рік”.
До його складу відносяться:
1. Загальні відомості про підприємство (спеціалізація; виробнича потужність підприємства1; чисельність працюючих (на момент складання фінансового плану).
2. Основні показники щодо обсягу виробництва продукції (товарів, робіт, послуг) на плановий рік.
3. Характеристика положення підприємства на ринку та заходи щодо його покращення (оцінка попиту на основні види продукції (товарів, робіт, послуг) на плановий рік; оцінка монопольного положення підприємства (за наявності такого); оптимізація номенклатури випуску продукції (товарів, робіт, послуг); заходи, що спрямовані на пошук та освоєння нових ринків збуту продукції (товарів, робіт, послуг), підвищення ефективності збутової діяльності підприємства).
4. Заходи по підвищенню технічного рівня підприємства, його модернізації і реконструкції (завдання щодо освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг); технічне переобладнання підприємства, освоєння нових технологій; удосконалення системи управління, планування і організації виробництва1; заходи по зниженню матеріалоємності і енергоємності виробництва1; удосконалення організації і планування матеріально-технічного забезпечення1; заходи по підвищенню продуктивності праці).
5. Удосконалення організаційної структури підприємства (управління кадрами; підвищення кваліфікації працівників; удосконалення системи заробітної плати та матеріального стимулювання працівників; соціальний розвиток підприємства).
6. Заходи щодо реорганізації і реструктуризації підприємства (його окремих підрозділів, виділенню окремих підприємств, входження до складу об’єднань підприємств, промислово-фінансових груп, створенню дочірніх підприємств тощо).
7. Природоохоронні заходи (оцінка впливу виробництва на навколишнє природне середовище; проведення природоохоронних заходів (з визначенням строків і джерел фінансування)).
8. Основні показники фінансової і інвестиційної діяльності на плановий рік (оцінка загальної потреби у залученні фінансових ресурсів на плановий рік; заходи підприємства щодо залучення необхідних фінансових ресурсів; управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, включаючи заходи по забезпеченню повних і своєчасних розрахунків за відвантажену продукцію (роботи, послуги); по вилученню простроченої дебіторської заборгованості; забезпечення своєчасних розрахунків за спожиті (використані) матеріальні ресурси, по заробітній платі, податках і обов’язкових платежах, повернення коштів, що виділялися підприємству на зворотній основі з державного бюджету).
9. Оцінка можливих ризиків підприємства, включаючи техногенні (майнові) і фінансові ризики, дію факторів, що загрожують стабільності діяльності та реалізації підприємством заходів, спрямованих на їх запобігання і усунення, в тому числі створення резервних фондів, укладення договорів страхування майнових і фінансових ризиків тощо.
Проект фінансового плану підприємства розглядає орган управління у місячний строк та приймає рішення про його затвердження або відхилення. У випадку відхилення проекту фінансового плану орган управління у письмовій формі повідомляє підприємство про підстави. За відхилення проекту фінансового плану підприємство протягом 15 днів повинно врахувати зауваження органу управління та повторно представити його на затвердження.
Фінансовий план має бути стабільним фінансовим документом. Внесення змін до затвердженого фінансового плану державного підприємства протягом року дозволяється не більше двох разів за рішенням органу управління, який затвердив план. Проект змін до фінансового плану підприємство подає органу управління після закінчення звітного періоду (кварталу) не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Орган управління розглядає запропоновані підприємством зміни протягом 10 днів та приймає рішення про їх затвердження або відхилення. Відхилення органом управління запропонованих підприємством змін допускається за належної підстави (обґрунтування) та повідомлення його про це у письмовій формі.
Контроль за виконанням фінансового плану здійснює орган управління, який затвердив фінансовий план.
Підприємство самостійно вибирає метод складання фінансового плану з урахуванням реалізації заходів, спрямованих на активізацію збутової діяльності, пошук нових каналів збуту, модифікації номенклатури продукції, що виготовляється тощо.
Серед методів фінансового планування найбільш широко використовуються аналітичний метод та метод прямих розрахунків.
Суть аналітичного методу полягає у плануванні від досягнутого рівня у попередньому періоді, з врахуванням впливу на виробничу діяльність внутрішніх чинників та зовнішнього середовища. Підприємство проводить аналіз господарської діяльності, виділивши чинники, що впливатимуть на поліпшення (погіршення) кожного показника, визначає шляхи посилення дії перших та нейтралізації останніх і передбачає відповідні заходи. Складання річного фінансового плану є завданням усіх підрозділів при відповідальності керівника підприємства. Так, наприклад, показник реалізації продукції на плановий рік розраховується при взаємодії двох підрозділів: підрозділу, який відповідає за збут та підрозділів, що відповідають за виробництво продукції на підприємстві. Пропозиції першого підрозділу направлені на пошук нових ринків збуту продукції, розробку стратегії і тактики підприємства, спрямованих на встановлення вигідних економічних зв’язків, а другого – на зниження собівартості, покращення якості та споживчих характеристик продукції. На базі узагальнення інформації вказаних підрозділів плановий відділ визначає ступінь реальності даних, які будуть включені до обґрунтування фінансового плану відповідно до “Примірного переліку показників господарської діяльності та розвитку підприємства на плановий рік”. За таким принципом здійснюються розрахунки будь-якого показника фінансового плану. Однак, існують певні особливості щодо складу показників фінансового плану рентабельних і збиткових підприємств. Так, показник витрат включається до фінансового плану лише збиткових підприємств, а для рентабельних – разом із показником реалізації продукції він є основою розрахунку прибутку від звичайної діяльності (крім виробничого підрозділу), пошук шляхів поліпшення1 діяльності підприємства доцільно здійснювати за участю підрозділів, відповідальних за матеріально-технічне постачання та кадрових служб. Розраховані показники узагальнює економічна служба підприємства. Завдання фінансового відділу – сформувати на основі цих показників фінансовий план і подати його на підпис керівнику підприємства та до відповідного Міністерства чи іншого органу уповноваженого управляти державним майном для затвердження.
Основним критерієм оцінки фінансового плану з боку органу управління державним майном та прийняття рішення про його затвердження є поліпшення показників фінансово-господарської діяльності підприємства у порівнянні з поточним періодом. Підприємство повинно забезпечити зростання прибутковості його діяльності (показник “Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування”) та спрямувати кошти, залучені і сформовані за рахунок усіх джерел, включаючи амортизацію, кредити банків, цільове фінансування з бюджету на цілі, що відповідають інтересам держави як власника. До них відносяться:
· приріст активів підприємства: основних засобів – за рахунок капітальних інвестицій, спрямування коштів на модернізацію, модифікацію основних засобів; оборотних активів за рахунок грошових коштів та їх еквівалентів; зменшення дебіторської заборгованості, тобто усіх тих складових, які призводять до зростання власного капіталу підприємства та його ринкової вартості;
· збільшення надходжень до бюджету:
податків та обов’язкових платежів; погашення заборгованості перед бюджетом, включаючи заборгованість, що виникла у попередні періоди; реструктурованої заборгованості; відшкодування витрат бюджету, пов’язаних із виконанням гарантійних зобов’язань.
Отже, в механізм фінансового планування закладено певний зиск з діяльності підприємств держави, як власника.
В подальшому показники затверджених річних фінансових планів підприємств узагальнюються за окремими міністерствами, іншими органами, уповноваженими управляти державним майном.
За подання фінансового плану, яким не передбачено поліпшення показників діяльності підприємства у плановому році, він повертається для самостійного доопрацювання підприємству (або доопрацювання разом із органом управління державним майном) та розробки заходів, спрямованих на підвищення ефективності його діяльності. Безпосередньо втручатися в господарську діяльність підприємства орган управління не має права, але має право затвердити (або не затвердити) річний фінансовий план та вимагати від підприємства відповідні пояснення до поданого на затвердження фінансового плану.
Основним напрямом втручання органів управління у діяльність підприємств – це випадки, за яких при зростанні прибутку, амортизаційних відрахувань, підприємство не включило до фінансового плану витрати коштів на виробничий розвиток, погашення заборгованості перед бюджетом за минулі періоди, сплату поточних податків та обов’язкових платежів. У цьому випадку підприємство повинно дати органу управління пояснення щодо спрямування коштів та здійснити коригування фінансового плану з урахуванням зазначених вимог.
До річного фінансового плану державного підприємства згідно затвердженої форми включаються основні показники, які характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства у плановому році, в тому числі фінансовий результат діяльності підприємства, основні джерела формування та надходження коштів з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства, виконання його зобов’язань, перш за все, зобов’язань по сплаті податків та обов’язкових платежів.
За поданого для затвердження фінансового плану зі збитками порівнюється рівень збитків планового року з їх рівнем у поточному році та оцінюються заходи, передбачені підприємством для ліквідації або зменшення рівня збитковості. До фінансового плану підприємства, яке планує отримання збитків, обов’язково включається Розрахунок формування фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році. Органом управління державним майном аналізуються окремі статті доходів і витрат підприємства, які впливають на формування фінансового результату підприємства. В обґрунтуванні до фінансового плану вказуються заходи, направлені на збільшення доходів та скорочення витрат.
Особлива увага аналізу фінансового плану та діяльності підприємства приділяється у випадку його збитковості, оскільки збитковість свідчить про нераціональність господарської діяльності, пов’язану із неефективним використанням матеріальних та фінансових ресурсів. Діяльність збиткового підприємства припиняється або проводиться його реструктуризація, санація тощо, крім обґрунтування збиткової діяльності підприємства, що викликана соціальним ефектом та заходами у сфері оборони і екологічної безпеки,
Затверджена форма фінансового плану є розрахунковим документом, де визначено основні принципові показники, що підлягають контролю в процесі управління підприємством. До принципових показників відносяться:
· прибутковість діяльності підприємства;
· спрямування коштів на його виробничий розвиток;
· зростання власного капіталу;
· рівень надходжень податків та обов’язкових платежів;
· погашення заборгованості минулих періодів перед бюджетом.
За виконання цих показників відповідає керівник підприємства згідно укладеного з ним контракту.
Складання поточного (річного) фінансового плану починається з розрахунку показника прибутку від звичайної діяльності підприємства. Першим елементом фінансового плану є дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства. У статті Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто без врахування наданих знижок, повернення непроданих товарів та непрямих податків.
Дохід (виручка) від реалізації на підприємстві у розрізі окремих видів (груп) товарів, робіт, послуг при співставленні його з рівнем витрат на одиницю продукції (товарів, робіт, послуг), що забезпечує більш детальний аналіз та пошук шляхів оптимізації виробничої і збутової діяльності підприємства, збільшення обсягу прибутку від операційної діяльності, що є основою для підвищення рівня фінансового результату від звичайної діяльності.
Для підприємств, діяльність яких більшою мірою пов’язана із задоволенням державних потреб, планування доходів і надходжень доцільно проводити разом з відповідним органом – розпорядником бюджетних коштів. Особлива увага має приділятися органом управління державним підприємством до визначених витратних статей у фінансовому плані щодо раціонального використання бюджетних коштів. Це стосується Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, інших міністерств та відомств, де є такі підприємства.
Наступним етапом при складанні фінансового плану є розрахунки податків та інших вирахувань з доходу. У розрахунку формування фінансових результатів визначається показники “Податок на додану вартість” і “Акцизний збір”, що включаються до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
У статті “Інші вирахування з доходу” можуть відображатися знижки, повернення товарів, робіт, послуг, якщо їх надання планується підприємством.
“Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” визначається вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.
У статті “Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)” відображається виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) або собівартість реалізованих товарів. Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) визначається за П(С)БО 9 “Запаси” і П(С)БО 16 “Витрати”.
Планування собівартості реалізації продукції здійснюється підприємством з урахуванням проведення заходів, що спрямовані на удосконалення системи управління, планування та організації виробництва, зниження матеріалоємності та енергоємності виробництва, удосконалення та оптимізації матеріально-технічного постачання.
У статті “Інші операційні доходи” відображаються дохід від операційної оренди активів; відшкодування раніше списаних активів; від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій).
Показник “Адміністративні витрати” відображає витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Зниження та оптимізація витрат за цими статтями досягається також шляхом поліпшення фінансового плану, зниження збитків. З метою зменшення адміністративних витрат підприємство має передбачити заходи, спрямовані на удосконалення його організаційної структури та впорядкування штатів.
Показник “Витрати на збут” відображає витрати підприємства, пов’язані з реалізацією продукції (товарів), витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо. Ці витрати навпаки можуть мати тенденцію до підвищення, якщо підприємство планує активізацію своєї збутової діяльності.
Показник “Інші операційні витрати” відображає собівартість реалізованих виробничих запасів, визнаних на момент складання фінансового плану; економічні санкції; відрахування для забезпечення наступних операційних витрат, а також усі інші витрати, виникнення яких у плановому році підприємство вбачає на момент складання річного фінансового плану.
“Прибуток (збиток) від операційної діяльності” визначається як сума валового прибутку(збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Показник “Дохід від участі в капіталі” відображає доходи, отримані від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, якщо отримання доходів вбачається на момент складання плану.
Показник “Інші фінансові доходи” враховує дивіденди, відсотки та інші доходи, які можуть бути отримані підприємством від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі), у плановому році. До інших доходів можуть бути включені доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; інші доходи у процесі звичайної діяльності, не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.
Показник “Фінансові витрати” відображає сплачені проценти та інші витрати, пов’язані із залученням позикового капіталу з урахуванням довгострокових кредитів, інших видів позикового капіталу.
Показник “Втрати від участі в капіталі” відображає збитки, які визнані підприємством на момент складання фінансового плану.
Показник “Інші витрати” відображає собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; інші витрати, не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків). Показник прибутку від звичайної діяльності включається до відповідної статті до основної форми річного фінансового плану.
Стаття “Податки на прибуток” відображає суму податку на прибуток від звичайної діяльності, що визначена згідно з П(С)БО 17 “Податок на прибуток”. Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податку на прибуток.
Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.
При складанні фінансового плану приділяється увага елементам операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати) в процесі діяльності підприємства у плановому році за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. При цьому з урахуванням розрахованих обсягів витрат на оплату праці підприємство визначає обсяги відрахувань на соціальні заходи, включаючи відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, інші соціальні заходи.
На формування фінансових результатів діяльності підприємства впливають товарообмінні (бартерні) операції. Використання бартерних схем призводить до зменшення фінансових результатів діяльності підприємства.
Підвищенню ефективності процесу планування може сприяти застосування комп’ютерних технологій, зокрема, спеціально розроблених пакетів програмного забезпечення з проектного аналізу, бізнес-планування.
Зазначені вимоги до фінансового планування обумовлюють необхідність організації контролю за результатами складання та виконання річних фінансових планів шляхом аналізу зведених показників за окремими галузями управління державним майном.

Показники фінансового стану формуються на основі фінансової звітності за алгоритмом (табл. 11.2).
Приклад фінансового плану державного підприємства наведено у табл. 11.3.
Таблиця 11.2
МЕТОДИКА
розрахунку показників фінансового плану державного підприємства

Показники	Джерело для розрахунку рядка
1	2
І. Джерела формування та надходження коштів
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування	Звіт про фінансові результати. Оподатковуваний прибуток
Нерозподілений прибуток минулих періодів	Баланс. Нерозподілений прибуток
Амортизаційні відрахування	Звіт про фінансові результати. Амортизація
Довгострокові кредити банків	“Звіт про рух грошових потоків”. Надходження у формі позик. Бюджетний кредит
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	“Звіту про рух грошових коштів”. Надходження у формі позик суб’єктів господарювання
Інші довгострокові зобов’язання
Короткострокові кредити банків	“Звіту про рух грошових коштів”. Надходження у формі позик. Кредит 1 короткострок.+ Кредит 2 короткострок.
Суми авансів, одержаних від поставок продукції, виконання робіт (послуг)	Приріст рядка “Баланс. Отримані аванси”
Векселі видані	Приріст рядка “Баланс. Рахунки до оплати”
Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу	Приріст рядка “Баланс. Рахунки до оплати”
Цільове фінансування і цільові надходження, усього	Рядок “Інші надходження”: (обсяг фінансування інвестором, додаткові джерела фінансування)
у тому числі:
Субсидії, асигнування з бюджету (розшифрувати види бюджетних асигнувань)
Кошти спеціальних цільових фондів (розшифрувати)
Інші джерела (джерела)
ІІ. Приріст активів підприємства
Капітальні інвестиції, усього	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати. Разом
у тому числі:
капітальне будівництво	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати: Реконструкція верхньої будівлі залізничної дороги + Реконструкція газоочистки + Розвиток сировинної бази
придбання (виготовлення) основних засобів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати: Організація первинного підігріву сировини + Організація виробництва власної електроенергії
придбання (виготовлення) інших необоротних активів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати:
придбання (створення) нематеріальних активів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати:
Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати:
Довгострокові фінансові інвестиції	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати: Розміщення вільних грошових коштів. Цінні папери. Депозит, строком більше 12 міс.
Приріст оборотних активів підприємства	Приріст рядка “Баланс. Сумарні поточні активи” (разом по розділу ІІ).
Поточні фінансові інвестиції	“Звіт про рух грошових коштів”. Розміщення вільних грошових коштів. Цінні папери. Депозит, строком менше 12 міс.
Інші витрати (розшифрувати)
ІІІ. Повернення залучених коштів, усього	Виплати на погашення позик. Разом
у тому числі:
довгострокові кредити банків	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення позик. Бюджетний кредит
інші довгострокові фінансові зобов’язання
інші довгострокові зобов’язання
короткострокові кредити банків	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення позик: Кредит 1 короткострок. + Кредит 2 короткострок.
повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на зворотній основі з бюджету	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення позик.
відшкодування витрат бюджету, пов’язаних з виконанням гарантійних зобов’язань	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення та обслуговування кредиту ЕКСІМБАНКУ, наданих під гарантії уряду.
IV. Витрати, пов’язані з унесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів
Сплата поточних податків та обов’язкових платежів до бюджету, усього	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати. Разом.
У тому числі:
податок на прибуток	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Податок на прибуток
інші податки та обов’язкові платежі
Внески до державних цільових фондів, усього	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Відрахування в ФСС + Відрахування до Пенсійного фонду
у тому числі:
внески на загальнообов’язкове (державне) пенсійне страхування	“Звіт про рух грошових коштів” Податкові виплати: Відрахування до Пенсійного фонду
внески на соціальне страхування	“Звіт про рух грошових коштів” Податкові виплати: Відрахування в ФСС
внески на страхування на випадок безробіття	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Відрахування в ФССБ
Погашення податкової заборгованості, яка виникла на початок планового періоду, у тому числі реструктуровані та відстрочені суми, що підлягають сплаті в плановому році	Приріст рядка “Баланс. Відстрочені податкові зобов’язання.”
Інші обов’язкові платежі (розшифрувати)	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Плата за надра тощо
V. Покриття збитків минулих періодів	Графік погашення сум згідно наказу по підприємству

Таблиця 11.3
ПРИКЛАД СКЛАДЕНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ

Орган, з яким погоджено фінансовий план
______________________________________________
Затверджую
______________________________________________
(посада, ініціали ат прізвище керівника органу
управління державним підприємством)

Коди
Підприємство ____________________________ за ЄДРПОУ
Орган управління _________________________ за СПОДУ
Галузь __________________________________ за ЗКГНГ
Вид економічної діяльності ________________ за КВЕД
Місцезнаходження _______________________
Телефон ________________________________
Прізвище та ініціали керівника _____________

Фінансовий план
державного підприємства
на _2001_ рік
Одиниця виміру: тис. гривень

 

Керівник підприємства ___________ __________________
(підпис) (розшифрувати)

11.4. Оперативне фінансове планування (бюджетування)
Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово–господарської діяльності підприємства.
Оперативне фінансове планування необхідне підприємству для контролю за фактичним надходженням коштів на поточний рахунок, витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану.
Більшість підприємств вдається до спрощеної системи оперативного фінансового планування, коли складається лише окремі його елементи – платіжний календар та касовий план.
Головною формою такого фінансового завдання є бюджет (кошторис).
Бюджет – це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою по місцях (і менших періодах), що відображає надходження і витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово–господарської діяльності підприємства.
Підприємство самостійно вибирає види та структуру бюджетів. Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих індивідуальних бюджетів, що характеризують прогнозовані обсяги продажу, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.
Зведений (консолідований бюджет включає: операційний і фінансовий бюджет. До операційного бюджету входять: бюджет продажу, бюджет виробництва, бюджет витрат, бюджет фінансових результатів.
До фінансового бюджету включаються: бюджет грошових коштів, бюджет капітальних інвестицій, прогнозний бухгалтерський баланс.
Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. На початку періоду діяльності бюджет – це план або норматив; в кінці періоду діяльності він слугує засобом контролю, за допомогою якого фінансові менеджери можуть оцінити ефективність діяльності і прийняти управлінські рішення щодо вдосконалення діяльності підприємства в майбутньому.
Розробка бюджетів на підприємстві характеризується терміном “бюджетування” і спрямована на вирішення двох основних завдань:
1) визначення обсягу і видатків, що пов’язані з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства;
2) забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел.
Бюджети, що використовуються в процесі оперативного фінансового планування, класифікуються за:
1) сферами діяльності підприємства;
2) видами витрат;
3) обсягом номенклатури витрат;
4) методами розробки.
Особливою формою бюджету є платіжний календар, що розробляється за окремими видами руху грошових коштів і по підприємству в цілому (у даному разі деталізується поточний фінансовий план надходження і витрачання грошових коштів чи план доходів і видатків грошових коштів на короткий строк).
Правильно складений платіжний календар дозволяє виявити фінансові помилки, недостатність коштів, з’ясувати причину такого стану, намітити відповідні заходи, і таким чином оперативно уникнути фінансових ускладнень і забезпечити платоспроможність підприємства.

Значення бюджетів полягає у підвищенні продуктивності праці працівників підрозділів та ефективності використання матеріальних і фінансових ресурсів.
Бюджетування – це стандартизований процес, відповідно самостійно розроблених підприємством та загальновизнаних вимог і процедур. До яких відносяться:
1. розроблення бюджетів за всіма підрозділами, що сприяє поліпшенню координації дій усередині підприємства;
2. забезпечення єдиного процесу щодо підготовки, аналізу і затвердження бюджетів;
3. дотримання зкоординованої діяльності між підрозділами підприємства при розробленні бюджетів;
4. структурованість бюджетів;
5. обґрунтованість показників бюджетів на основі досягнутих результатів, тенденцій, економічних чинників та заданих темпів розвитку підприємства;
6. відкритість бюджетів до змін (надання менеджерам прав коригування показників бюджету, виявлення та розв’язання потенційних проблем з метою постійного відслідковування змін в обсягах виробництва і продажу);
7. участь у бюджетуванні менеджерів підрозділів, що відповідають за виконання бюджету.
Процес бюджетування на підприємстві включає складання оперативного, фінансового і зведеного (консолідованого) бюджетів, управління і контроль за виконанням бюджетних показників.
Бюджети, що застосовуються в системі оперативного фінансового планування, класифікуються за рядом ознак (рис. 11.1).
В процесі бюджетування враховуються такі чинники:
стадії життєвого циклу продукту; постійні і змінні потреби покупців; рівень конкуренції; трудові ресурси; тенденції у розвитку технології; рівень підприємницького і фінансового ризику; потреби і ресурси виробництва; запаси на складі; вартість сировини; маркетингові і рекламні умови; ціноутворення на товари (послуги); моральне старіння товарів і послуг тощо.
Бюджетування здійснюється “знизу нагору” і “зверху донизу”. Бюджетування “знизу нагору” (з рівня підрозділів) проводиться із залученням їх працівників.
За складання бюджету “зверху донизу” бюджет направляється від керівництва до менеджера структурного підрозділу для його деталізації та розроблення рекомендацій.

Рис. 11.1. класифікація основних видів бюджетів, що розробляються на підприємстві в процесі оперативного фінансового планування
Задачі оперативного рівня єдині із задачами підприємства, тому індивідуальні бюджети інтегровані у консолідований (зведений) бюджет підприємства.
Складання бюджету включає такі етапи:
1. Підготовка прогнозу і бюджету продаж.
2. Визначення очікуваного обсягу виробництва.
3. Розрахунок витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції.
4. Розрахунок і аналіз грошових потоків.
5. Складання планових фінансових звітів.
Підготовка до бюджетування включає функціонально-вартісний аналіз виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та визначення рівня, до якого можуть бути знижені витрати за одночасного збільшення прибутку, збереження якості й обсягу товарів (послуг).
До переваг бюджетного планування відносяться:
· надання структурним підрозділам більшої самостійності у витрачанні коштів економії по бюджету фонду оплати праці, що сприяє підвищенню матеріальної зацікавленості працівників в успішному виконанні планових завдань;
· зменшення непродуктивних витрат робочого часу працівників фінансової служби за рахунок мінімізації кількості контрольних параметрів бюджетів;
· досягнення режиму суворої економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства.
Структура та характеристика бюджетів
Бюджетування включає вибір видів і структури бюджету.
Консолідований (зведений) бюджет складається з інтегрованих один з одним бюджетів, що відбивають очікування керівництва щодо продаж, витрат, інших фінансових операцій у наступному періоді.
Консолідований бюджет – це скоординований за всіма підрозділами і функціями план діяльності підприємства загалом, що об’єднує блоки окремих бюджетів і характеризує інформаційний потік для прийняття і контролю управлінських рішень в області фінансового планування.
Зведений (консолідований) бюджет поділяється на дві частини:
· Операційний бюджет (operating budget).
· Фінансовий бюджет (financial budget).
Операційний (поточний, періодичний, оперативний) бюджет – це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати за операціями або окремими функціями підприємства.
Операційний бюджет включає:
· Бюджет продаж (sales budget).
· Бюджет виробництва (production budget).
· Бюджет витрат (єдиний, або за видами витрат: закупівлі і використання матеріальних витрат, трудових, загальновиробничих, адміністративних та витрат на збут).
· Бюджетний звіт про прибутки і збитки.
Фінансовий бюджет – це план, в якому відображаються обсяг і структура грошових коштів та їх використання. Фінансовий бюджет включає:
· бюджет грошових коштів;
· бюджет капітальних інвестицій;
· прогнозний бухгалтерський баланс.
Фінансовий бюджет складається на базі інформації бюджетного звіту про прибутки і збитки.
Бюджет не має стандартизованих форм. Найбільш широко використовується структура зведеного (консолідованого) бюджету з виділенням оперативного і фінансового бюджетів.
Структура зведеного бюджету подана на рис. 11.2.
Формування зведеного (консолідованого) бюджету починається з операційного бюджету. В операційному бюджеті звичайна діяльність підприємства відображається через систему спеціальних техніко-економічних показників, що характеризують окремі напрями і стадії операційної та інших видів діяльності.

Рис. 11.2. Структура зведеного (консолідованого) бюджету підприємства

В процесі його підготовки прогнозовані обсяги продаж і виробництва трансформуються у кількісні оцінки доходів і витрат для кожного з підрозділів підприємства.
Кінцевою метою операційного бюджету є складання зведеного плану прибутків і збитків.
Від величини і вартості реалізації (продаж) залежать обсяг виробництва, собівартість, прибуток тощо. Відправним етапом процесу бюджетування є бюджет продаж. Прогнозуються продажі, які (за реальності прогнозу) трансформуються у бюджет продаж. Розроблення бюджету продаж є складним процесом. Обсяг реалізації визначається не тільки виробничою потужністю підприємства, але й факторами кон’юнктури: діяльністю конкурентів; положенням на національному і світовому ринках, їх невизначеністю і непередбаченістю (особливо це стосується підприємств з великою часткою продажу на світовому ринку, де невизначеність посилюється іноземною конкуренцією, коливанням курсів валют та іншими факторами); політикою ціноутворення; коливаннями попиту і пропозиції; результативністю реклами; якістю продукції, тощо.
Бюджет продаж – це найважливіший розрахунок, який є основою бюджетування, враховує конкурентну позицію підприємства та напрями її поліпшення.
Бюджет продаж і його товарна структура визначають рівень і загальний характер усієї діяльності підприємства, впливають на ряд інших бюджетів, які побудовані на інформації, визначеної в бюджеті продаж.
Програма складання бюджету продаж включає п’ять стадій: перша стадія – аналіз руху продаж (аналіз реалізації продукції (sales) за ряд попередніх років за видами продукції, регіонами, типом покупців, сезонністю, основними товарними групами та їх динамікою, що викликано нерівномірним щорічним приростом продаж, що впливає на розроблення прогнозу);
друга – аналіз чутливості основних ринків збуту (врахування загального економічного розвитку, фаз циклу – спад, піднесення тощо);
третя – вивчення можливостей реклами своїх товарів, кооперації, умов кредитування, що впливають на обсяг реалізації.
четверта – аналіз інформації про вартість невиконаних замовлень та тенденції щодо нових замовлень на продукцію підприємства, що особливо важливе для продукції з тривалим виробничим циклом;
п’ята – розрахунок продаж за окремими товарними групами і загалом по підприємству. Це кінцева фаза складання бюджету продаж, коли формується основна стратегія та обсяг продаж.
Прогноз продаж – основа планування виробництва, а бюджет продаж –бюджету виробництва.
Бюджет виробництва показує, скільки одиниць продукції необхідно виготовити (надати послуг), щоб забезпечити запланований обсяг продаж і необхідний рівень запасів. Він включає: аналіз виробничих потужностей; план виробництва; розрахунок виробничого персоналу; розрахунок виробничих витрат. На основі бюджету виробництва складають бюджети закупівлі і використання матеріалів, трудових і загальновиробничих, адміністративних витрат і витрат на збут.
Бюджет закупівлі / використання матеріалів. У бюджеті визначаються строки закупівлі і кількість сировини, матеріалів і напівфабрикатів, який необхідно придбати для виконання виробничих планів. Використання матеріалів визначається бюджетом виробництва і пропонованими змінами у рівні матеріальних запасів. Бюджет закупівлі матеріалів визначається як добуток кількості одиниць матеріалів на їх закупівельні ціни. Планові потреби закупівлі і використання матеріалів можуть бути представлені одним документом або окремими самостійними бюджетами. Більшість підприємств складає єдиний бюджет.
Бюджет трудових витрат визначає необхідний робочий час у годинах, що потрібні для виконання плану виробництва. Він розраховується як добуток кількості одиниць продуктів (послуг) на норму витрат праці в годинах на одиницю продукції. В цьому бюджеті чи в окремому визначаються витрати праці в грошовому вираженні як добуток необхідного робочого часу на різні часові ставки оплати праці.
Бюджет загальновиробничих витрат являє собою деталізований план виробничих витрат, відмінних від прямих, які необхідні для виконання плану виробництва. Метою складання цього бюджету є:
· інтеграція всіх бюджетів загальновиробничих витрат, розроблених менеджерами по виробництву і обслуговуванню та формування інформації для обчислення нормативів цих витрат на плановий період.
Бюджет адміністративних витрат являє собою деталізований план поточних операційних витрат, відмінних від витрат, безпосередньо пов’язаних з виробництвом і збутом, необхідних для підтримки діяльності підприємства загалом. Бюджет необхідний для контролю адміністративних витрат. Велику частину цього бюджету складають постійні витрати.
Бюджет витрат по збуту. У ньому деталізуються всі планові витрати, пов’язані зі збутом продукції і послуг. Окремі з витрат є змінними, такі як комісійні і транспортні витрати, інші витрати – на рекламу і заробітну плату старших контролерів, – постійні.
За розробку і виконання бюджету витрат на збут несе відповідальність відділ продаж
Бюджети витрат розробляють менеджери усіх підрозділів підприємства. В консолідації та аналізі цих розробок головну роль відіграє фінансовий відділ. На базі аналізу витрат за підрозділами і загального їх обсягу фінансовий відділ визначає можливості вдосконалення розрахунків з метою отримання найкращого фінансового результату. Завдання фінансового менеджера – вказати іншим менеджерам напрями зростання прибутковості їх підрозділів.
Формування бюджету витрат розпочинається із детального їх аналізу за минулий та поточний роки (загальні витрати, на одиницю продукції та витрати на закупівлю сировини за видами продуктів).
При підготовці фінансовим відділом звітів за кожним підрозділом виділяються згідно Положень (стандартів) бухгалтерського обліку П(С)БО постійні та змінні витрати за кожним центром витрат (cost center). Змінні витрати – це витрати, що прямо залежать від обсягу виробництва. Постійні – ті, що не залежать від обсягу виробництва.
Змінні витрати розраховуються на базі аналізу поточних витрат та прогнозуванні їх зростання (зниження) протягом наступного періоду.
На базі вказаних даних, а також бюджету виробництва за кожним підрозділом визначаються змінні витрати і складається бюджет. Поряд із змінними витратами розробляється бюджет постійних витрат. Постійні витрати визначаються за такими методами розрахунку: метод відсотку від обсягу продажу; метод витрат на одиницю продукції; метод аналізу цілей та задач.
Найчастіше використовується метод витрат на одиницю продукції. Всі фінансові розрахунки проводяться у вартісному виразі на одиницю продукції. Витрати на маркетинг розраховуються за методом аналізу цілей і задач. Результатом розрахунку є визначення тенденцій у зміні витрат на рекламу до обсягу продаж, співвідношення витрат на рекламу до обсягу продаж у вартісному виразі, а також витрат на рекламу на одного покупця, на вид товару тощо.
Розрахунки змінних і постійних витрат за підрозділами (центрами витрат) фінансовий відділ використовує при розробленні бюджету витрат. Останній складається на основі принципу аналізу маржинального прибутку, що дозволяє розробити декілька варіантів досягнення фінансового результату. Фінансовий менеджер оцінює “загальну картину” витрат по підприємству і при потребі уточнює бюджет витрат.
При бюджетуванні здійснюється аналіз беззбитковості і визначається точка беззбитковості. Вона відповідає обсягу продаж, за якого виручка дорівнює сумі постійних та змінних затрат відповідно заданого обсягу виробництва та коефіцієнту використання виробничих потужностей. Аналіз беззбитковості допомагає визначити можливості для зростання прибутку. Чим нижча точка беззбитковості, тим більший прибуток і менший операційний ризик.
Операційний бюджет прибутків і збитків включає:
1. Виручку від реалізації продукції.
2. Собівартість продукції, що реалізується.
3. Валовий прибуток (п.1-п.2).
4. Витрати на збут.
5. Адміністративні витрати.
6. Прибуток (збиток) від продаж (п.2-п.4-п.5).
Прогноз грошових потоків дає змогу визначити майбутні грошові надходження підприємства та його витрати. Такий прогноз дозволяє забезпечити у майбутньому контроль за грошовими потоками. Бюджет руху грошових коштів – це план грошових надходжень і платежів. Принципово важливим у бюджетуванні руху грошових коштів є визначення часу (терміну) фактичних надходжень і платежів. Бюджет грошових коштів підприємства складає фінансовий відділ. Бюджет складається на місяць, декаду, що дає можливість врахувати сезонні коливання у грошових надходженнях. Грошові потоки підприємства забезпечують його ліквідність. Прогнози грошових потоків є більш достовірними на найближчий час, ніж на далеку перспективу. Побудова “бюджету грошових коштів” починається з аналізу надходжень за реалізовану продукцію.
Грошові кошти, що надходять від продажу продукції (робіт, послуг), використовуються підприємством і, відповідно, складається розпис витрат.
Розпис витрат використовується для прогнозування суми чистих грошових потоків, а також складання бюджету грошових доходів і видатків на кожний місяць. Сума чистих грошових потоків може бути позитивною (надлишки) і негативною (дефіцит). Сальдо чистого грошового потоку на початок місяця збільшується на суму вхідного грошового потоку, зменшується на суму вихідного грошового потоку поточного місяця і визначається залишок чистого грошового потоку на початок наступного місяця.
Для підтримки ліквідності підприємство може залучати зовнішні джерела фінансування (банківський кредит, тощо).
Покрити дефіцит коштів підприємство може також іншими способами - відстрочити капітальні витрати або продати частину активів.. За надмірних сум залишків грошових коштів і сприятливої ситуації на фондовому ринку, їх можна направляти на купівлю цінних паперів, які за необхідності в подальшому можуть бути реалізовані. Планування бюджету грошових надходжень і витрат підприємства в тому й полягає, що бюджет допомагає запобігти можливим неплатежам покупців продукції.
Варіанти прогнозів враховують зниження або зростання продаж, скорочення або продовження строку, між пред’явленням рахунку до сплати та його оплатою.
Бюджет капітальних інвестицій. Бюджетування капітальних інвестицій відображає планові витрати, вибір проектів та джерела фінансування. Бюджетування капітальних інвестицій визначає розвиток підприємства та ефективність діяльності..
Бюджет капітальних інвестицій на основі вибраного критерію рентабельності інвестицій визначає, які довгострокові активи необхідно придбати або побудувати. Бюджет капітальних інвестицій впливає на бюджет руху грошових коштів, на бюджетний звіт про прибутки і збитки, на бюджетний бухгалтерський баланс (змінюючи величину основних засобів та інших довгострокових активів).
Бюджетування капітальних інвестицій здійснюється за урахування аналітичних показників їх економічної ефективності: періоду окупності інвестицій; внутрішньої ставки доходу (стандартний внутрішній коефіцієнт прибутковості); чистої теперішньої вартості; індексу рентабельності.
Прогнозний бухгалтерський баланс характеризує зміни фінансового і майнового стану підприємства за умови виконання в інших бюджетах господарських і фінансових операцій.
Прогнозний баланс комерційної діяльності підприємства складається методом відсоткового відношення до продаж. Він ґрунтується на тому, що на рух активів підприємства впливають зміни обсягу реалізації. При скороченні обсягу продаж зменшується сума активів і, навпаки, при зростанні продаж виникає необхідність у збільшенні суми активів.
Метод відсотків передбачає диференціацію активів. Виділяються активи, на які впливають зміни обсягу продаж (вони називаються спонтанними), й активи, незалежні від цих змін. Більша частина активів залежить від обсягу продаж. Так, дебіторська заборгованість, товарно-матеріальні запаси прямо пов’язані зі зменшенням або збільшенням продажу.
Аналогічно визначаються статті пасиву балансу за змін, що відбуваються. Так, збільшення кількості зайнятих приведе до зростання показника “нарахована, але не виплачена заробітна плата”, зросте також сума “нарахованих податків” через збільшення бази для оподаткування. Для розрахунку прогнозного балансу необхідно, перш за все, проаналізувати баланс за попередній рік.
Такий розрахунок можливий за задовільного фінансового стану підприємства і аналогічного рівня запасів сировини, дебіторської заборгованості тощо. Якщо ж передбачаються зміни, то відповідно і прогнозовані активи / пасиви визначаються із врахуваннями відсотку їх зростання чи падіння.
Якщо сума визначених (розрахованих) пасивів не покриває всі активи, то підприємству необхідно додатково збільшити фонди підприємства на різницю між пасивами та активами.
Сума коштів, що необхідна підприємству, покривається за рахунок зростання заборгованості або збільшення власного капіталу. При визначенні джерел фінансування враховується структурна політика щодо формування капіталу

11.5. Контролінг виконання фінансового плану
Важливим елементом бюджетування є контроль. Контроль – це зворотній бік бюджетування. Ієрархічна система бюджетів підприємства дозволяє встановити жорсткий контроль за надходженням і витрачанням коштів, створити реальні умови для вироблення ефективної фінансової стратегії.
Бюджет є основою для контролю. Це проявляється в тому, що по мірі реалізації закладених у бюджеті планів контролюються фактичні результати діяльності підприємства. Бюджетний контроль здійснюється через порівняння фактичних показників з плановими. Основна увага приділяється показникам, які відхиляються від планових та з’ясовуються причини цих відхилень. Це один з способів одержання всебічної інформації про діяльність підприємства, перевірки виконання бюджетів.
Виявлення відхилень фактичних показників від планових (бюджетних) та їх аналіз необхідно здійснювати кожний місяць. Менеджер зацікавлений в отриманні такої інформації, за допомогою якої можна розробити заходи, направлені на зміну способу виконання планів або перевірку вихідних положень, на яких базується бюджет. Потрібно припускати ситуацію, за якої виявиться, що бюджет був складений на основі невірних вихідних положень. Реальність бюджету визначається величиною відхилень фактичних значень від запланованих. Чим ближчі фактичні і бюджетні значення показників, тим вища реальність бюджету.
Реальність бюджету оцінюється за умови, що:
· Фактична виручка Виручці за бюджетом
· Фактичні витрати Витратам за бюджетом
· Фактичний прибуток Прибутку за бюджетом
Велика різниця між бюджетними і фактичними значеннями показників свідчить про недосконале планування з причини некомпетентності виконавців та неефективного використання ресурсів.
Бюджети постійно повинні переглядатися і в міру необхідності коригуються з тим, щоб зберегти їхню контрольну роль. Бюджет на рік уточнюється кожного кварталу. Чим нестабільніші умови діяльності підрозділу підприємства, тим частіше коригується бюджет. Завданням контролю є зменшення витрат, що досягається за рахунок поліпшення методів і технологій виробництва, підвищення відповідальності працівників за якість товарів (послуг).
За умов, коли бюджет не відповідає вимогам реальності і перестає бути інструментом управління, його необхідно змінити. Бюджет коригується, коли відбуваються суттєві зміни у послідовності виконання робіт, у витратах або у підприємства з’являються нові конкуренти. Доцільно також змінити всі бюджети, якщо прогнозований обсяг продажу в значній мірі відрізняється від фактичного.
Важливо визначити, коли і за яких умов починається віддача від вкладених коштів, що досягається за розрахунку точки беззбитковості. Точки беззбитковості – елемент самоокупності. Продажі за межею точки беззбитковості є елементом самофінансування.
Розрахунок точки беззбитковості, її аналіз є основними аспектами управління постійними і змінними витратами та обсягом реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Розрахунок точки беззбитковості дозволяє визначити, за якого обсягу продажу підприємство буде беззбитковим, тобто той обсяг продажу, нижче якого підприємство починає втрачати кошти.
Точка беззбитковості – це рівень фізичного обсягу продажу при заданій ціні протягом окремого періоду часу (місяць, квартал, рік), за рахунок якого підприємство покриває витрати. Дохід у підприємства виникає за точкою беззбитковості. Точка беззбитковості показує, за якого обсягу виробництва і реалізації продукції виручка від реалізації дорівнює витратам на виробництво. Для підприємства має сенс виробляти продукцію, якщо проект дозволить забезпечити виробництво і реалізацію товару в обсязі, що перевищує поріг беззбитковості, тільки тоді проект починає приносити прибуток. За обсягів випуску продукції, що нижчі за поріг беззбитковості, підприємство понесе збитки.
Точка беззбитковості розраховується за наступною формулою:
О = Зпост / (Ц – Ззм ),
де О – обсяг виробництва, при якому досягається беззбитковість;
Зпост – умовно-постійні затрати;
Ц – ціна одиниці продукції;
Ззм – змінні витрати у розрахунку на одиницю продукції.
Зміни, що постійно мають місце при здійсненні різних видів діяльності, обумовлюють зміни і точки беззбитковості. Якщо відбулися зміни у структурі підприємства або системі його фінансування, вона має бути перерахована. На підприємстві має здійснюватися постійний аналіз щодо точки беззбитковості, використовуючи наступні методичні підходи до її розрахунку.
Приклад розрахунку точки беззбитковості. Вихідні дані:
постійні (загальновиробничі) витрати складають 60 млн. грн. у рік; змінні витрати на одиницю продукції (на матеріали, комплектуючі вироби, відрядна заробітна плата тощо) складають близько 75 тис. грн.
Ціна одиниці продукції складає 115 тис. гривень.
Розрахунок точки беззбитковості (Тб) здійснюється за формулою:

Відобразимо на графіку (рис. 10.5) взаємозв’язок показників обсягу виробництва, витрат і прибутку.
Із графіка видно, що обсяг доходу, який знаходяться між лініями змінних і загальної їх суми (постійні витрати плюс змінні), вище точки беззбитковості, представляє собою прибуток.
Аналіз розрахованої точки беззбитковості необхідний для:
· визначення критичної виробничої програми підприємства;
· оцінки стану підприємства.

Рис. 11.3. Графік взаємозв’язку показників обсягу виробництва, витрат і прибутку

де: N – обсяг виробництва продукції у вартісному вираженні;
Z – повна собівартість продукції (витрати на виробництво);
K – точка критичного обсягу виробництва;
QК – критична кількість одиниць продукції;
NК – критичний обсяг виручки (поріг рентабельності, точка беззбитковості);
NФ – фактичний обсяг виручки;
Ф – запас фінансової міцності (різниця між фактичною виручкою і порогом рентабельності).
Важливу роль щодо величини точки беззбитковості відіграють наслідки підвищення або зниження ціни продукції. Аналіз впливу цін має бути направлений на забезпечення необхідного прибутку.
Наприклад, якщо ціна за одиницю продукції знизилася на 2000 грн., тоді виникає потреба у збільшенні обсягу випуску продукції, щоб не відбулося зниження прибутку.

У нашому прикладі точка беззбитковості у випадку зниження ціни складатиме 1579 од., тобто на 79 од. більше, ніж за первинного розрахунку.
Таким чином, аналіз беззбитковості дозволяє визначити:
· обсяг продажу, який забезпечує покриття витрат і отримання необхідного прибутку;
· залежність величини прибутку підприємства від змін ціни реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), змінних і постійних витрат;
· значення кожного виду продукту в покритті загальних витрат.
До переваг методу аналізу беззбитковості потрібно віднести:
· простоту використання;
· наглядність при плануванні прибутку;
· врахування впливу операційних змін на прибутковість підприємства;
· можливість визначення оптимального співвідношення постійних і змінних витрат.
Метод аналізу беззбитковості використовується у випадках:
· введення у виробництво нового продукту;
· модернізації виробничих потужностей;
· створення нового підприємства;
· зміни виробничої або адміністративної діяльності підприємства.
При розрахунку точки беззбитковості потрібно врахувати окремі обмеження і допущення:
- ціна продукту, що виготовляється, вважається постійною величиною протягом всього розрахункового періоду;
- здійснюється аналіз тільки одного виду продукту або, у випадку випуску декількох продуктів, змішані продажі вважаються стабільними;
- ефективність виробництва вважається постійною величиною протягом всього розрахункового періоду;
- не враховується зміна виробничих запасів із періоду в період;
- змінні витрати на виробництво одиниці продукції вважаються постійними протягом всього розрахункового періоду;
- загальна сума виробничих витрат є постійною.
Точка беззбитковості дозволяє розрахувати діапазон безпеки, що є одним із показників ризику. Чим менше значення резерву безпеки, тим вищий ризик попадання підприємства у область збитків.
Для розглянутого прикладу запланований обсяг продаж складає 195,5 млн. грн. (1700 одиниць по ціні 115 тис. грн.), за цього значення рівня резерву прибутковості (РРП) як частки від запланованого обсяг продажу складатиме:

За виробництва і збуту одночасно декількох видів продуктів необхідно враховувати, що вони відрізняються за ціною, величиною змінних витрат, їх часткою в розподілі загальновиробничих витрат, а тому точка беззбитковості буде залежати від частки кожного виду продукту у загальному обсязі продаж.
Алгоритм розрахунку беззбитковості для виробництва багатьох видів продукції:
1) визначається частка кожного виду продукту у загальному обсязі продажу;
2) розраховується сумарний зважений дохід.
Приклад 1.
Підприємство виготовляє продукти А і Б. Необхідно визначити точку беззбитковості за виробництва продуктів двох видів.
Дані для розрахунку точки беззбитковості випуску продукції двох видів представлені в табл.11. .
На основі вихідних даних, наведених в табл. 10.8, спочатку визначаємо сумарний зважений дохід на одиницю продукції (ЗД):
ЗД = (21000 х 0,7) + (15000 х 0,3) = 192000 грн.
Таблиця 11.
Вихідні дані для розрахунку точки беззбитковості.

Потім визначаємо точку беззбитковості:

Приклад 2.
Підприємство виробляє три види продуктів – А, Б, В. Відомі дані показників на рік щодо обсягу продажу кожного продукту, річних змінних витрат по кожному продукту, а також постійних витрат, що представлені в табл. 10.9. Необхідно визначити точку беззбитковості окремо для кожного продукту.
Загальна точка беззбитковості (ЗТБ) для всіх продуктів у вартісному вираженні складатиме:

Таблиця 11

Точка беззбитковості для кожного продукту визначається (загальні значення точки беззбитковості необхідно помножити на валовий прибуток) у відсотках виручки від продажу відповідного продукту:
А = 46154 х 0,255 = 11769 тис. грн.,
Б = 46154 х 0,450 = 20769 тис. грн.,
В = 46154 х 0,295 = 13615 тис. грн.

Аналіз умов беззбитковості при обґрунтуванні інвестиційних проектів
Розрахунок точки беззбитковості за своєю сутністю є спробою визначити необхідні обсяги продажу при різних цінах з врахуванням постійних витрат.
Точка беззбитковості – це обсяг продажу, якого потрібно добитися за аналізованого (або заданого) рівня ціни, щоб збитки (постійні витрати) підприємства були нульовими. Як було відзначено вище, на точку беззбитковості впливають постійні і змінні витрати і вона розраховується за допомогою графічної побудови.
Приклад. Вихідні дані для розрахунку:
ціна продукції прийнята на рівні 35000 грн. за одиницю; максимальний обсяг виробництва за наявних у підприємства потужностей складає 15000 одиниць; максимальна виручка від продаж при повному використанні потужностей може скласти відповідно 525 млн. гривень. Однак прогноз продаж дає оцінку максимуму на рівні 9000 шт., що відповідає 315 млн. грн.; сума постійних витрат, необхідних для діяльності фірми, складає 40 млн. грн., що визначає розрахунок постійних витрат; змінні витрати на виготовлення однієї одиниці продукції складають 17500 грн., а максимальний обсяг випуску – 262,5 млн. гривень; якщо проводити розрахунки по випуску 15 тис. од., продукції в сумі 262,5 млн. грн., ми покриємо тим самим постійні витрати у 40 млн. гривень; у той же час і змінні витрати розраховуються на випуск відповідного числа виробів. Наприклад, обсягу виробництва у 5000 од. відповідає величина змінних витрат 87,5 млн. грн., плюс 40 млн. грн. постійних витрат. Всього витрати складали 127,5 млн. грн. (87,5 + 40). Використовуючи графічний метод, можна знайти точку перетину ліній виручки від продажу і загальної величини витрат, що і буде точкою беззбитковості.
Різниця між беззбитковим і максимальним обсягом продаж представляє запас фінансової безпеки. Запас фінансової безпеки – це обсяг продукції (товарів), який підприємство, згідно з прогнозами ринку, може надіятися продати понад її обсягу, що забезпечує його беззбитковість.
Будь-який прогноз має діапазон погрішностей. Погрішність у 5 – 7% від загального обсягу продаж свідчить, що від даної операції не буде отримано прибутку, але і не буде досягнута беззбитковість. Точка беззбитковості може бути визначена за вище наведеною формулою.
У нашому прикладі ми отримаємо:

Цьому обсягу виробництва за аналізованого рівня ціни у 35000 грн. і відповідає беззбиткова сума виручки від реалізації у 80 млн. грн. (2,3 тис. шт. х 35 тис. грн.).
У новому виробництві, коли випуск продукції зростає від місяця до місяця, графік беззбитковості допомагає визначити, у якому місяці підприємство доб’ється беззбитковості.
Отже, за більш високої ціни продажу точка беззбитковості буде досягнута за меншого обсягу випуску і раніше у часі, а за більш низької ціни часовий лаг збільшується. Проводиться також аналіз стратегії фінансування, що відображається у заключній частині фінансового розділу бізнес-плану. В цій частині необхідно здійснити контроль за раціональністю визначення:
· суму необхідних коштів для здійснення заходів;
· джерел отримання необхідних коштів;
· очікуваного періоду повного повернення позикових коштів і отримання інвесторами доходу;
· розміру доходу.
При розробці фінансового розділу бізнес-плану необхідно врахувати реальні економічні умови і фінансову політику держави, у протилежному випадку отримані результати можуть бути далекими від реальних.
На базі оцінки бюджету, контролю за його виконанням, аналізу точки беззбитковості виявляється можливість вдосконалення фінансової роботи підприємством, напрями поліпшення його фінансового становища, бюджетування і фінансового планування загалом.

11.6. Прогнозування показників фінансової звітності
Оцінка ефективності діяльності підприємства і управління його фінансовими ресурсами є важливим етапом фінансового менеджменту. Запорукою успішності будь якого бізнесу є передбачення майбутнього фінансового стану підприємства, визначення очікуваного розміру його фінансування. Визначення ймовірної діяльності підприємства в майбутньому може бути забезпечено шляхом розробки прогнозних фінансових документів – проектів майбутніх звіту про фінансові результати, звіту про грошові потоки та бухгалтерського балансу. Прогнозний звіт про фінансові результати та звіт про грошові потоки являють собою робочий план для всього підприємства в цілому, а прогнозний бухгалтерський баланс відображає сумарний вплив передбачуваних майбутніх управлінських рішень на фінансовий стан підприємства. Розробка прогнозних фінансових звітів являє собою складний процес фінансового прогнозування, яке повинно здійснюватись у чіткій послідовності. Фінансове прогнозування включає складання таких бюджетів на фінансових звітів:
· бюджетів поточної діяльності;
· грошового бюджету;
· прогнозних фінансових звітів.
Складові частини фінансового прогнозування(бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень (рис. 11.4)
Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. 11.4 показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому.

Рис. 11.4 Система прогнозування фінансових звітів
Наведена система є основою визначення методичних підходів та послідовності прогнозування фінансових звітів. Прогнозування кожного фінансового звіту базується на своїй основі.
1. Звіт про фінансові результати складається на основі формування:
· Бюджету доходів підприємства на прогнозний період з розподілом їх за видами діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова) та за структурними підрозділами (центрами доходів) підприємства;
· Загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства;
· Бюджету витрат підприємства на прогнозний період з розподілом їх за структурними підрозділами (центрами витрат);
· Загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства;
· Загального бюджету доходів та витрат підприємства, що трансформується в прогнозний звіт про фінансові результати;
· Розрахунок фінансових показників на основі прогнозного звіту про фінансові результати та співставлення їх з очікуваними значеннями.
2. Звіт про рух грошових потоків – складається в результаті проведення прогнозних операцій підприємства за видами його діяльності на касову базу. Послідовність формування цього звіту така:
· Розмежування надходжень та витрат грошових коштів за видами діяльності підприємства;
· Визначення розміру мінімального постійного залишку грошових коштів;
· Встановлення точного часу виникнення грошових надходжень та витрат притоків та відтоків;
· Формування надходжень (притоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства, переведеного на касову базу;
· Формування витрат (відтоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства, переведеного на касову базу;
· Координація за часом графіку надходжень і витрат грошових коштів;
· Координація притоків та відтоків грошових коштів на основі фінансового та інвестиційного планів;
· Узагальнення прогнозних надходжень і витрат грошових коштів в прогнозному грошовому бюджеті, який являє собою прогнозний звіт про рух грошових коштів;
· Співставлення суми загального прогнозного притоку чи відтоку грошових коштів з сумою прогнозного прибутку підприємства.
3. Бухгалтерський баланс – складається на завершальному етапі прогнозування на основі:
· Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій підприємства інформації, представленої в загальних (агрегованих) бюджетах доходів і витрат підприємства;
· Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій інформації, представленої в прогнозному грошовому бюджеті;
· Складання узагальненого прогнозного журналу господарських операцій підприємства;
· Складання прогнозного бухгалтерського балансу на основі прогнозного журналу господарських операцій;
· Розрахунок прогнозних фінансових коефіцієнтів на основі прогнозного бухгалтерського балансу та формування висновків про прогнозний фінансовий стан підприємства.
Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для заключень (висновків) про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Література
1. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планорование в условиях рынка. – М.: ИНФРА – М., 1999. – 260 с.
2. Бень Т.Г. Довбня С.Б. Бюджетування як інструмент удосконалення системи фінансового менеджменту підприємств //Фінанси України. – 2000 - № 7. с. 48-55
3. Мойсеєнко І.Є. Фінансове планування на підприємстві // Фінанси України – 2000. - №9. с. 155-158.
4. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие / ред. Т.Г. Морозова. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 318 с.
5. Прогнозирование и планирование: Учебное пособие / Е.А. Черныш. М.: Приор, 1999. – 176 с.
6. Теплова Т.В. Планирование в финансовом менеджменте: Учебное пособие. М., 1998. – 140 с.
7. Финансовое планирование и контроль: Учебное пособие / под. Ред. М.А. Поукова, А.Х. Тейлора. М.: ИНФРА – М., 1996. – 479 с.
8. Фінанси підприємств. Підручник / за ред. А.М. Поддєрьогіна . К.: КНЕУ, 2000, 460 с.
9. Харко А.Ю. Бюджетування у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства // Фінанси України. – 2001. № 9. с. 87-91.

Тема 12. Антикризове фінансове управління підприємством

12.1.Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління підприємством
12.2. Система раннього попередження та реагування
12.3. Прогнозування банкрутства підприємства
12.4. Управління фінансовою санацією підприємства
12.5. Фінансова санація в ході провадження справи про банкрутство
12.6. Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління

12.1. Сутність та основні завдання антикризового фінансового управління підприємством
Вивчення теми “Антикризове фінансове управління підприємством” дозволяє студентам отримати базову підготовку з питань запобігання фінансової кризи та управління фінансовим оздоровленням підприємств різних форм власності та напрямків діяльності.
Необхідність оволодіння основами антикризового фінансового управління зумовлена тим, що в умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність знаходячись під постійним впливом несприятливих внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства. Перш ніж перейти до вивчення питань, пов’язаних з антикризовим фінансовим менеджментом, слід розглянути сутність та причини виникнення фінансової кризи на підприємстві.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан суб’єкта господарювання полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак дозволяє правильно визначити діагноз фінансової неспроможності підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог антикризових заходів.
Для підтримання фінансової рівноваги, забезпечення стабільної ліквідності, платоспроможності та прибутковості фінансовий менеджмент повинен організувати фінансове господарство на підприємстві таким чином, щоб операційна, інвестиційна та фінансова діяльність здійснювалися з врахуванням вимог політики антикризового фінансового управління.
В чому ж полягає антикризове фінансове управління? В загальному вигляді - це система прийомів та методів управління фінансами спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент у значній мірі повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом”, який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств. Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:
по-перше, - це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;
по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання.
Враховуючи ту обставину, що одним із головних факторів виникнення фінансової кризи та неефективності заходів щодо оздоровлення багатьох вітчизняних підприємств є низький рівень менеджменту і фінансового менеджменту зокрема, елементи системи антикризового управління доцільно запроваджувати як на підприємствах, які є порівняно благополучними і функціонують успішно, так і на тих, які опинилися у фінансовій кризі. У першому випадку, основне завдання системи полягає в недопущенні фінансової кризи, а в другому - подолання фінансової кризи, тобто фінансове оздоровлення підприємства.

12.2. Система раннього попередження та реагування (СРПР)
Типовою для багатьох підприємств є проблема неефективного управління ризиками (запізніле їх ідентифікування та нейтралізація) та швидкого виявлення і використання додаткових шансів покращення діяльності. Наслідком чого може бути зменшення потенціалу розвитку та фінансова криза. З метою своєчасної ідентифікації чинників, які сигналізують про той чи інший напрямок розвитку окремих показників, внутрішніх та зовнішніх параметрів діяльності підприємства, вжиття превентивних заходів в рамках антикризового фінансового управління підприємством доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР).
Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики та шанси, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Згідно із найновішими підходами до побудови системи контролінгу на підприємстві, в СРПР інтегруються елементи як стратегічного так і оперативного контролінгу. Сама ж СРПР повинна логічно вписуватися в систему планування та контролю.
Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення ознак кризи на підприємстві, тобто прогнозування можливого банкрутства. З іншого боку, за допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб’єкта господарювання. На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає в себе ідентифікацію ризиків; їх оцінку та нейтралізацію.
Процес створення системи раннього попередження може складатися з таких етапів:
1. Визначення сфер спостереження - визначення об’єктів внутрішньої та зовнішньої діагностики. До основних сфер спостереження в рамках внутрішньої діагностики належать: фінансова, виробнича, збутова, організаційна. Зовнішня діагностика побудована на аналізі ситуації на ринку (клієнти, конкуренти, кон’юнктура), макроекономічної ситуації в країні та економіко-правових умов діяльності підприємства.
2. Вибір індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу.
3. Розрахунок граничних значень індикаторів та безпечних інтервалів їх зміни. В ході даного етапу розраховується, наприклад, зона безпеки, тобто позитивна різниця між фактичною виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості; величина продуктивності праці, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємства; рівень фінансових показників, достатній для підтримки стабільної ліквідності та платоспроможності суб’єкта господарювання; розрахунок частки ринку, необхідної для забезпечення планового рівня рентабельності тощо.
4. Формування конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів. До таких завдань можуть належати прогнозування банкрутства підприємства, СВОТ-аналіз, бенчмаркінг тощо.
5. Формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв’язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів.
6. Узагальнення одержаних аналітичних висновків та підготовка пропозиції і рекомендації щодо розвитку сильних сторін та нейтралізації слабких, що є основою розробки проектів управлінських рішень.
Розрізняють дві підсистеми СРПР: система, орієнтована на внутрішні параметри діяльності підприємства та система, орієнтована на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, перш за все зі сторони контрагентів, держави, конкурентів тощо. Яскравим прикладом застосування даної підсистеми СРПР є проведення банківськими працівниками аналізу підприємств-позичальників в рамках оцінки їх кредитоспроможності. Внутрішньоорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків та шансів, які криються всередині підприємства. В своєму розвитку дана підсистема пройшла три покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані в основному на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого - на визначення симптомів; третього - на виявлення першопричин.
Найскладнішим завданням, яке слід вирішити в процесі організації системи раннього попередження та реагування є підбір індикаторів раннього попередження та визначення критеріїв їх інтерпретації. В науково-практичній літературі здебільшого вирізняють наступні блоки індикаторів:
· загальноекономічні - індикатори, які дозволяють своєчасно виявити зміни в тенденціях розвитку кон’юнктури економіки в цілому (використовуються результати досліджень відповідних науково-дослідних економічних та соціологічних інститутів);
· ринкові індикатори - дозволяють виявити тенденції на ринках, на яких здійснює свою діяльність підприємство;
· технологічні індикатори - дають інформацію щодо появи на ринку нових продуктів, методів, процесів тощо;
· соціальні - демографічна ситуація в країні, вартість робочої сили, рівень мінімальної заробітної плати тощо;
· політичні - індикатори впливу на діяльність підприємств, які мають політичну природу, зокрема, тенденції в економічному законодавстві, політика протекціонізму тощо;
· внутрішні індикатори - система показників, які розраховуються на базі внутрішнього (управлінського) обліку та звітності.
Комбінація показників, які слугують внутрішніми індикаторами раннього попередження підбирається з урахуванням можливостей прогнозування на їх основі фінансового стану підприємства та загрози банкрутства. Згідно з найновішими розробками у сфері фінансового контролінгу, в якості ключового внутрішнього індикатора раннього попередження рекомендується використовувати показник Free Cash-flow. Цей показник є результатом руху грошових коштів у рамках операційної та інвестиційної діяльності і оперативно сигналізує про проблеми в сфері збуту, виробництва, управління оборотними активами тощо.

12.3. Прогнозування банкрутства підприємства
Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. В теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз.
В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії “хворих” чи “здорових” здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цого показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються “здоровими”, якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб’єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза.
Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.
В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:
1. Відношення Cash Flow до позичкового капіталу.
2. Відношення чистого прибутку до валюти балансу.
3. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
4. Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
5. Відношення робочого капіталу до валюти балансу.
6. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації).
З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств.
У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:
· Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
· Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
· Відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов’язань.
· Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації).
· Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365.
· Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.
Для кожного із приведених показників Вайбель побудував відповідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка значень показників протягом п‘яти років перед настанням у однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. У разі, якщо значення усіх шести показників аналізованого підприємства знаходяться в безпечній зоні відповідної шкали, то цьому суб’єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони “хворих” підприємств, то аналізоване підприємство вважається таким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, у яких менше трьох показників знаходяться у критичній зоні Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз.
Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об’єктивне прогнозування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій “дискримінантній функції”. В загальному вигляді, алгоритм лінійної багатофакторної дикримінантної функції можна представити в такій формі:
Z = a0 + a1x1 + a2x2 + a3x3 + .......+ anxn,

а1, а2, а3 ......, аn - коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції;
х1, х2, х3......., хn - показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг, характеризує різний вплив окремих показників (змінних), на загальний фінансовий стан підприємства. Віднесення аналізованого підприємства до групи “хворих” чи “здорових” залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв’язку дискримінантної функції, а також від будованої на основі емпіричних даних прямої поділу.
Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (1964), модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993).
Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву “розрахунок Z-показника” і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд:

Z = 0,012 X1 + 0,014 X2 + 0,033 X3 + 0,006 X4 + 0,999 X5

Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:
X1 - робочий капітал/ валюта балансу;
X2 - сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;
X3 - звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу; X4 - ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;
X5 - чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу.
Провівши аналіз 33-х пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив наступний висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:

ЗНАЧЕННЯ “Z”	ЙМОВІРНІСТЬ БАНКРУТСТВА
до 1.8 1.81 - 2.67 2.67 і вище	ВИСОКА НЕ МОЖНА ОДНОЗНАЧНО ВИЗНАЧИТИ НИЗЬКА

Цікавим є те, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника Z для фінансово неспроможних підприємств склало - 0,29, а для для групи успішно працюючих підприємств + 5,02. За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за 5 років до банкрутства - 36%; чотири роки до банкрутства - 29%; 3 роки до банкрутства -48%; 2 роки до банкрутства - 83%; 1 рік до банкрутства - 95%.
В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році К. Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці 12.1.
Таблиця 12.1
Параметри дискримінантної функції Беермана

Показник	Вага
Х1 = Позичковий капітал / валюта балансу	+0, 077
Х2 = Чистий прибуток / валюта балансу	+0,813
Х3 = Чистий прибуток/ позичковий капітал	+0,124
Х4 = Чистий прибуток/ чиста виручка від реалізації	-0,105
Х5 = Cash-flow / позичковий капітал	-0,063
Х6 = Чиста виручка від реалізації / валюта балансу	+0,061
Х7 = Запаси / Чиста виручка від реалізації	+0,268
Х8 = Сума амортизації/ Вартість основних засобів на кінець періоду	+0,217
Х9 = Введені основні засоби/ сума амортизації	+0,012
Х10 = Заборгованість за банківськими позиками/ позичковий капітал	+0,165

Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):
Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;
0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу
Z < 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство.
Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу може використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного виявлення симптомів фінансової кризи, так і банками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками:
по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;
по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупки та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;
по-третє, недостатнім рівнем об’єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії).
В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних “ключів” інтерпретації.

12.4. Управління фінансовою санацією підприємства
У разі, якщо заходи щодо попередження фінансової кризи на підприємстві не принесли жаданого результату (або вони взагалі не проводилися) і підприємство все ж опинилося у на межі банкрутства, то в арсеналі антикризового управління залишається ще один інструмент, з допомогою якого можна уникнути банкрутства та ліквідації - фінансова санація. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
При організації фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:
1. Розробка плану санації.
2. Проведення санаційного аудиту.
3. Менеджмент санації.
Як правило, розробкою санаційної концепції (плану), за дорученням власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми у тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо вони є на підприємстві). Якщо санація здійснюється в рамках провадження справи про банкрутство, то план санації за дорученням господарського суду розробляє керуючий санацією.
Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення власників підприємства, потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на основі аналізу фінансового-господарського діяльності та наявної санаційної концепції та плану санації.
Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що знаходиться у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а)стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;
б) конкурентних переваг;
в)виробничого та кадрового потенціалу;
г)реальної та дієвої санаційної концепції.
Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Вказані кількісні та якісні величини є тісно взаємопов’язаними між собою. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, в той же час, орієнтація лише на забезпечення ліквідності дає можливість забезпечити життєздатність підприємства лише в короткостроковому періоді. Санаційно спроможним підприємство буде в тому випадку, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.
Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох точок зору: з інституційної та з функціональної.
З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90 відсотків закінчується зміною керівництва.
Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації слід віднести контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ, страх нагляд тощо), консультанти, аудитори, керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарськного суду, представники банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів в рамках фінансового оздоровлення.
З функціонального боку, менеджмент санації - це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутства та фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей.
До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:
а) постановка цілей (загальні завдання та цілі менеджменту санації зображені на рисунку 12.1.);
б) формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза);
в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка їх реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);
г) прийняття рішення;
д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);
е) контроль;
є) аналіз відхилень.

Рис.12.1. Завдання менеджменту фінансової санації підприємства

Основне завдання фінансового менеджменту в ході санації підприємства - правильне визначення потреби у капіталі для проведення санації та мобілізація фінансових джерел санації підприємств. При визначенні конкретних шляхів мобілізації фінансового капіталу слід вивчити порядок визначення потреби в коштах, форми фінансування, правила, якими слід керуватися при формуванні активів та пасивів, методи оптимізації розміру та структури капіталу.
Форми фінансування суб’єктів господарювання класифікуються за джерелами надходження капіталу та за правовим статусом інвесторів. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів - власний капітал та позичковий капітал.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виключних випадках, шляхом одержання державної фінансової підтримки. За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство та
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
В першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
· зменшення номінального капіталу підприємства;
· конверсія власності в борг;
· конверсія боргу у власність;
· пролонгація строків сплати заборгованості;
· добровільне зменшення заборгованості;
· самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може приймати такі форми:
· альтернативна санація;
· зменшення номінального капіталу з послідуючим його збільшенням (двоступінчата санація);
· безповоротна фінансова допомога власників;
· безповоротна фінансова допомога персоналу;
· емісія облігацій конверсійного займу;
· залучення додаткових позик.
Детальна характеристика вказаних форм санації наведена в літературних джерелах, рекомендованих до вивчення теми. Ряд авторів виділяють також автономну санацію, яка здійснюється із використанням власних коштів підприємства та капіталу його власників і зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Окремий вид санації підприємств - це санація з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. В ряді випадків держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.
Досудова санація. Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” розрізняє поняття “санація” та “досудова санація”. Під санацією розуміються заходи щодо оздоровлення підприємства в рамках провадження справи про банкрутство. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, що здійснюються власниками боржника чи менеджментом підприємства, що знаходиться в кризі з метою запобігання його банкрутства та ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів в межах діючого законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.
При вивченні даного питання слід звернути увагу на те, що фінансове оздоровлення підприємства в досудовому порядку здійснюється з використанням стандартного набору інструментів та заходів, який є в арсеналі антикризового менеджменту. Якщо ж санація проводиться після порушення справи про банкрутство, тобто в судовому порядку, то в цьому разі слід враховувати специфічні вимоги та особливості санаційних процедур, передбачені Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом”.

12.5. Фінансова санація в ході провадження справи про банкрутство
До прийняття нового законодавства про банкрутство, під санацією в більшості випадків розумілося виключно задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, в тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання зазначених зобов’язань, тобто із терміном “санація” асоціювався лише інститут переведення боргу. Новим законодавством передбачена можливість реалізації плану фінансової санації після того як проти боржника порушена справа про банкрутство. Головна ідея інституту санації в ході провадження справи про банкрутство полягає у створенні умов для задоволення претензій кредиторів не лише за рахунок проведення ліквідаційних процедур, а й в результаті відновлення успішної фінансово-господарської діяльності боржника чи коштів його правонаступника.
Ухвала про проведення санації боржника приймається Господарським судом за клопотанням комітету кредиторів. До основних передумов прийняття рішення про проведення санації боржника після порушення справи про банкрутство належать такі:
1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність реального плану санації.
2. Наявність реальних можливостей виконання плану, відновлення платоспроможності підприємства-боржника та його успішної виробничо-господарської діяльності.
3. Наявність санатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.
Ініціатива про санацію може походити від потенційного санатора, розпорядника майна, а також від самого підприємства-боржника. У першому випадку, кредитори можуть вийти з клопотанням про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової інформації (офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства надійшли пропозиції від осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов’язання перед бюджетом і цільовими фондами. Натомість указані особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструктуризації боржника. Для санатора мотивуючими стимулами до участі в санації можуть бути такі:
-здобуття контролю над підприємством-боржником;
-ефект синергізму, пов’язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;
-збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо;
-приватизація підприємства, якщо воно належить да державної форми власності.
З пропозицією про санацію може вийти також розпорядник майна підприємства, який призначається ухвалою господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. З відповідною пропозицією розпорядник майна виходить, якщо в ході виконання своїх функцій він дійшов висновку про наявність у боржника реальних можливостей виходу із фінансової кризи.
У разі, якщо ініціатором санації є боржник, то справа про банкрутство, як правило, також ініціюється боржником. Це робиться в тому випадку, коли підприємство є санаційно спроможним, однак у нього бракує часу для реалізації плану санації. Заява про банкрутство подається з надією отримати відстрочки кредиторів зі сплати заборгованості в ході провадження справи про банкрутство, наприклад, в результаті укладання мирової угоди. Разом із заявою про банкрутство, в даному разі боржник подає в господарський суд план санації та проект мирової угоди.
Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або)інвесторів. З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника, а управління боржником переходить до керуючого санацією, який протягом трьох місяців з дня винесення ухвали зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення узгоджений план санації (реорганізації). Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
Господарський суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємства-боржника, які можуть бути у формі:
а) плану реорганізації (як правило, без збереження юридичної особи боржника)
б) плану фінансової санації (зі збереженням юридичної особи боржника)
Як правило, план реорганізації розробляється в тому випадку, якщо фінансування санації здійснюється зовнішнім санатором. Обов’язковими складовими частинами плану реорганізації є :
-умови участі санатора в задоволенні вимог кредиторів;
-умови та порядок реорганізації юридичної особи боржника;
-механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, послідовність, форми тощо).
Включення санатора в склад учасників (власників) підприємства може відбуватися такими основними способами:
а) в ході збільшення статутного капіталу боржника, за якого всі або більша частина корпоративних прав нової емісії викупляється санатором;
б) в результаті переуступки частини корпоративних прав на користь санатора власниками підприємства, що підлягає санації;
в) в результаті злиття, поглинання чи приєднання.
План санації зі збереженням статусу юридичної особи має свої особливості. Він у значній мірі базується на мобілізації внутрішніх фінансових резервів боржника та на участі в санації власників підприємства. Для реалізації плану підприємство повинно бути на певний проміжок часу звільнене від обов’язків виконання платіжних зобов’язань перед кредиторами. Цього можна досягти шляхом укладання мирової угоди. План санації в обов’язковому порядку повинен містити таку інформацію:
1. Аналіз причин фінансової кризи;
2. Оцінку фінансового стану боржника до початку санації;
3. Заходи щодо нормалізації фінансового стану боржника (спрямовані на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості);
4. Узгоджений з кредиторами порядок відстрочки виконання платіжних зобов’язань;
5. Інформацію про те, наскільки реалізація плану санації покращує шанси задоволення претензій кредиторів у порівнянні з вихідною ситуацією;
6. Порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у випадку реалізації плану санації та у разі задоволення вимог шляхом проведення ліквідаційних процедур.
7. Прогнозні показники фінансово-майнового стану боржника в процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.
8. Механізми контролю за ходом реалізації плану.
За заявою будь-кого з кредиторів або боржника, господарський суд може відхилити план санації, якщо будуть представленні обгрунтовані докази того, що в результаті прийняття рішення про санацію, становище однієї із зацікавлених сторін буде гіршим, ніж у випадку здійснення ліквідаційних процедур.
Функції нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна чи керуючого санацією). Повноваження арбітражного керуючого, членів комітету кредиторів та нагляд господарського суду зберігаються до повного виконання плану санації.
Процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Досить часто процедуру банкрутства використовують не для відновлення платоспроможності боржника та погашення його заборгованості перед кредиторами та працівниками (із заробітної плати), а для недобросовісного переділу власності (прихована приватизація).

12.6. Реструктуризація підприємства в системі антикризового фінансового управління
Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація. Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати в план санації.
Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентноспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Керуючись даним визначенням можна зробити розмежування між категоріями “реструктуризація підприємства” та “реорганізація”. Поняття “реструктуризація” є більш ширшим, оскільки включає в себе поряд з іншими, заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного капіталу даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.
В літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, в залежності від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації:
· Реструктуризація виробництва;
· Реструктуризація активів;
· Фінансова реструктуризація;
· Корпоративна реструктуризація (реорганізація).
Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін в організаційній та у виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. В рамках даного виду реструктуризації можуть проводитися такі заходи:
· зміна керівництва підприємства;
· впровадження нових, прогресивних форм та методів управління;
· диверсифікація асортименту продукції;
· покращення якості продукції;
· підвищення ефективності маркетингу;
· зменшення витрат на виробництво;
· скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.
Реструктуризація активів включає в себе заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу. До основних заходів в рамках реструктуризації активів слід віднести такі:
· продаж частини основних засобів;
· продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;
· продаж окремих підрозділів підприємства;
· зворотній лізинг;
· реалізація окремих видів фінансових вкладень;
· рефінансування дебіторської заборгованості.
Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури та розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів в рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі:
· реструктуризація заборгованості перед кредиторами;
· одержання додаткових кредитів;
· збільшення статутного капіталу;
· заморожування інвестиційних вкладень;
Зазначимо, що фінансова реструктуризація повинна в обов’язковому порядку супроводжуватися реструктуризацією виробництва, в противному разі, заходи щодо покращення ситуації з фінансування можуть лише відстрочити ліквідацію підприємства на більш пізній період.
Найбільш складним видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Корпоративна реструктуризація пов’язана з реорганізацією підприємства, її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного капіталу, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які проводяться в рамках корпоративної реструктуризації можна віднести наступні:
· часткова або повна приватизація;
· поділ крупних підприємств на частини;
· виділення із крупних підприємств окремих підрозділів;
· виділення із підприємства об’єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;
· приєднання чи злиття з іншими, більш потужними підприємствами.
За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис. 12.2):
1. Реорганізація, яка спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);
2. Реорганізація, яка спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);
3. Реорганізація без змін розмірів підприємства (перетворення).

Рис. 12.2. Форми корпоративної реструктуризації підприємств

У разі реорганізації підприємства слід враховувати ряд законодавчих передумов та вимог, а саме:
· порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб’єктів господарювання;
· вимоги антимонопольного законодавства;
· вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо;
· порядок емісії акцій (у разі реорганізації АТ);
· можливі екологічні, демографічні та інші наслідки.
Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема:
а) перевід боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора;
б) новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником;
в)порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переводом боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника;
г) уступка вимоги і перевід боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.
Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що знаходиться в кризі, який повинен базуватися на аналізі основних характеристик діяльності даної юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

Література
1. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 р. // Голос України від 39.07.1999.
2. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р.
3. Агенство з питань запобігання банкрутства підприємств. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організації // Українська інвестиційна газета. - 1998. - №3.
4. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Т.2 - К.1999. - с. 257-322
5. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Под ред. Н.Г. Данилочкиной. М.: Аудит, 1998.- с.163 - 227.
6. Фінанси підприємств, четверте видання: Підручник/ За ред. професора А.М. Поддєрьогіна - К.: КНЕУ, 2002.
7. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. Навч. посібн. - К.: КНЕУ, 2000. - 412с.
8. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Навч. посібн. - К.: КНЕУ, 2003. - 514с.
9. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління. - К.: КНЕУ, 1999. - 384с.

 

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 31; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!