Крім того, цивільним процесуальним правовідносинам притаманні такі особливості, як відносність, двосторонність, системність та обов’язкова правова форма.
Процесуальні правовідносини є відносними, якщо за основу поділу береться спосіб конкретизації зобов’язаних осіб. У відносних правовідносинах конкретно визначені як правомочні, так і зобов’язані суб’єкти.
Цивільні процесуальні правовідносини завжди виступають у правовій формі, поза якою існувати не можуть. Правова форма процесуальних відносин — не лише спосіб їх фіксації та закріплення, а й невід’ємна їх складова. Невід’ємність процесуальної форми цивільних процесуальних правовідносин визначається тим, що будь-які процесуальні відносини виникають із дій суду та осіб, які беруть участь у справі, здійснювані за правилами процесуального закону. Кожна процесуальна дія особи, яка бере участь у справі, має бути дозволена законом. Дія чи бездіяльність, не дозволені законом, породжують негативні правові наслідки для особи, яка їх учинила. Так, якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк не виконає вимоги щодо дотримання форми та змісту позовної заяви і подання копій позовної заяви та документів, що до неї додаються, чи не сплатить судовий збір або не оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу (ч. 2 ст. 121 ЦПК); або якщо апеляційна скарга подана після закінчення встановлених строків, то вона залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (ч. З ст. 294 ЦПК). Процесуальні дії тягнуть правові наслідки не лише для суду, а й впливають на процесуальне становище кожного учасника справи; їм обов’язково надається правова форма.
|
|
|
Наступною особливістю процесуальних правовідносин є їх системність. Цивільні процесуальні правовідносини складаютьсяй видозмінюються під час судової діяльності згідно з її стадіями, утворюючи систему.
Система цивільних процесуальних правовідносин індивідуальна та самостійна для кожної справи. Вона перебуває в постійному русі залежно від ходу процесу, стадії провадження, кількості суб’єктів, які беруть участь у процесі.
Будь-яке окремо взяте процесуальне відношення — це елемент (складова) системи цивільних процесуальних правовідносин, які визначають розвиток процесуальних дій у процесі розгляду й вирішення цивільних справ.
Основою єдності системи цивільних процесуальних правовідносин є предмет судової діяльності — спірне матері&льно-прявове відношення. Матеріально-правове відношення визначає можливість та необхідність виникнення процесуального правовідношення (хоча й не кожного) та системи в цілому, адже процесуальне правовідношення виникає, як правило, у зв’язку з необхідністю вирішення цивільної справи, в основі якої лежить матеріальне правовідношення.
|
|
|
Система відносин — це самостійна група якісно однорідних суспільних відносин, що характеризуються неповторними індивідуальними ознаками [7, с. 62].
Також треба зазначити той факт, що цивільні процесуальні правовідносини завжди є:
— двосторонніми, тобто у процесуальних правовідносинах обидві сторони мають права та обов’язки одна щодо другої;
— двосуб’єктними. На відміну від цивільного права, в якому відносини можуть бути й багатосуб’єктними (наприклад, ті, що виникають із договору страхування на користь третьої особи — ст. 985 ЦК), у цивільному процесі правовідносини завжди складаються між двома суб’єктами: судом та іншими учасниками процесу.
Зміст цивільних процесуальних правовідносин
Цивільні процесуальні права суб’єктів правовідносин та процесуальні дії з приводу їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці побутує думка, що змістом процесуальних правовідносин є лише права та обов’язки його суб’єктів. Існує також думка, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов’язки — форму правовідносин [1, с. 197—203; 4, с. 38].
|
|
|
До змісту цивільних процесуальних правовідносин входить разом із суб’єктивними правами та обов’язками суб’єктів і їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі, пов’язані зі здійсненням суб’єктивних прав і обов’язків. Від дій суб’єктів залежить виникнення та розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст. З ЦПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Обов’язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, як така зацікавлена особа подасть до суду заяву (крім випадків звернення до суду з заявою про забезпечення доказів чи з заявою про забезпечення позову до пред’явлення позову в порядку, передбаченому ст. 133 та ст. 151 ЦПК). Отже, право зацікавленої особи на звернення до суду за захистом реалізується шляхом подання до суду заяви (вчиненням процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов’язок суду прийняти чи не прийняти (вчинити процесуальну дію) заяву до розгляду. Між судом і зацікавленою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, і суб’єкти можуть реалізувати їх у ході процесуальних дій, установлених ЦПК, реалізовуючи свої процесуальні права та обов’язки.
|
|
|
Таким чином, лише сукупність процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій щодо їх реалізації зацікавленої особи і суду можуть бути змістом цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК регулює волю суб’єктів цивільного процесуального права (цивільні процесуальні права і обов’язки) та їх дії. Дії є засобом реалізації волі, а тому лише разом із суб’єктивними процесуальними правами та обов’язками вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку із цим цивільні процесуальні правовідносини є формою (способом, методом) здійснення учасниками процесу суб’єктивних прав і обов’язків, а самі права та обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом із процесуальними діями становлять їх зміст.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 409; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!