ОРГАНІЗАЦІЙНА ПОВЕДІНКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ І ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ

2.1. Організаційна поведінка.

Організаційна поведінка – дисципліна , яка інтенсивно розвивається, в рамках якої зараз проглядаються проблеми, які потребують серйозного теоретичного осмислення. Відома тенденція до зниження зацікавленості працівників у інтенсивній роботі і перенесення акцентів на ефективне використання вільного часу незабаром призведе до акцентуванню уваги, сконцентрованої на проблемах внутрішньої мотивації людини до професійної діяльності.

Проблемне поле «організаційної поведінки» в тому вигляді, в якому воно існує в наші дні, включає в себе основні суб'єкти організаційної поведінки (такі, як особистість і група), найважливіші концепції, пов'язані з формуванням поведінки людини і груп (наприклад, мотивація, влада або навчання), а також області, пов'язані з найважливішим видам поведінки в організаційному контексті (зокрема, прийняття рішень і комунікації). Слід підкреслити, що найчастіше виділення певних тем у рамках даної дисципліни викликає ускладнення, оскільки вони в рівній мірі можуть бути віднесені, наприклад, до теорії організацій.

Вихідним джерелом змін у навколишньому середовищі є глобальна світова економіка. Північноамериканський регіон торгівлі, розвинені країни Тихоокеанського регіону, Західна і Східна Європа будуть домінувати у світовій торгівлі протягом найближчого десятиліття. Проте й інші країни, орієнтовані на експорт (Китай, Таїланд, Малайзія, Індонезія, В'єтнам) будуть найважливішими гравцями на світовому ринку. Ця глобальна конкуренція являє собою найважливішу проблему сучасного менеджменту.

Інша найважливіша тенденція зміни навколишнього середовища - це другий етап ери інформатизації. Якщо перший етап характеризувався відносно простими процесами в обробці даних, то другий - пов'язаний вже з автоматизацією прийняття рішень, використанням різних телекомунікаційних технологій і так званої інформаційної супермагістралі (експертні системи, системи підтримки рішень, електронна пошта, Internet, що стали загальноприйнятими).

Ще одним напрямом розвитку є «революція якості послуг», що відбувається у всьому світі. Якість стає вирішальною перевагою на світовому ринку. Крім того, якість послуг стає критичним фактором в вибухоподібно розвиваючому сервісному секторі.

З'являється все більше доказів того, що поставка якісних послуг і продуктів безпосередньо впливає на успіх організації. Тут потрібно відзначити, що якість забезпечується використанням людських ресурсів фірми, а не рекламним слоганом або вибірковим контролем якості.

Проблемою є таке використання людських ресурсів, при якому співробітники поставляють якісні продукти як один одному, так і зовнішнім споживачам.

Безсумнівно, що нова парадигма вимагає розуміння і застосування перевірених часом мікрозмінних, динаміки і макрозмінних організаційної поведінки.

Організація - складна система. Якщо прагнути до того, щоб бути ефективним працівником, а потім і менеджером, то необхідно розібратися в конструкції діючих в ній механізмів. Компанії прагнуть найбільш ефективним способом об'єднати людину і технології. Беручи до уваги швидкий розвиток науки, управління технологіями є досить важким завданням. Розглядаючи їх у взаємодії з індивідами, ми отримуємо надзвичайно складну соціотехнічну систему. У той же час суспільний прогрес значною мірою визначається нашим розумінням таких систем і ефективністю управління ними. Поведінка людини в процесі праці в значній мірі непередбачувана. Поведінка колег, начальника і замовників виникає з глибоко закладених в них потреб, життєвого досвіду та індивідуальних систем цінностей.

Ідеальних рішень організаційних проблем не існує і не може бути. Однак працівники будь-якої компанії мають можливість удосконалити трудові відносини. Цей процес аж ніяк не простий, але його результати варті прикладених зусиль.

2.2. Сфери дослідження основних здобутків провідних шкіл менеджменту та умови їх ефективного використання.

Школа наукового управління почала зароджуватися наприкінці ХІХ ст. Творці школи наукового управління виходили з того, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити більшість операцій ручної праці, домогтися більш ефективного їх виконання. В результаті -- вони спочатку досліджують зміст самої праці і його основних елементів і, лише потім, приходять до висновку про те, що управління -- це особлива спеціальність, а наука про нього -- самостійна дисципліна. Підвищення продуктивності праці можна досягти, як вважають представники цієї школи, трьома основними способами:

Вивченням самого змісту праці -- його режиму, умов, операцій, раціоналізації робочих рухів. Вже одне це призвело до різкого підвищення продуктивності елементарного ручної праці і скорочення адміністративних витрат на виробництво.

Введенням контролю за колективним та індивідуальним працею на базі системи стимулювання та регламентації трудового процесу;

Визначенням оптимальної системи управління підприємством у цілому, системи, яка могла б забезпечити найвищі результати роботи цієї організації.

Наукове управління (1885-1920) найбільш тісно пов'язане з роботами Фредеріка Уінслоу Тейлора, Генрі Гантта, Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Форда. Ці творці школи наукового управління займалися вивченням праці окремого робітника і вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, домагаючись їх більш ефективного виконання.

Проводячи паралель, можна сказати, що як теорія Адама Сміта дала початок усім гілкам економічної теорії, так і система Фредеріка Тейлора - всьому подальшому менеджменту. Він припустив, що проблема низької продуктивності праці, яка стримувала економічний розвиток, викликана швидше поганою організацією праці, пов'язаної з некомпетентним поділом, кооперацією, спеціалізацією праці, відсутністю науково обґрунтованого нормування, тобто слабким менеджментом, ніж " недбальством " робітників. Тейлор наполягав на тому, що сам менеджмент повинен змінитися і ці зміни слід здійснювати тільки на основі результатів наукових досліджень. Тейлор говорив, що рішення повинні прийматися виходячи не зі старих правил і традицій, а з точних приписів, які даються після ретельного вивчення конкретних ситуацій.

У розвиток методів наукового управління значний внесок внесли послідовники Тейлора :

Подружжя Френк і Ліліан Гілбрет розробили метод аналізу мікрорухів робочого, в основі якого -- кінограма рухів робітника з наступним визначенням їх стандартних послідовностей і наборів. Ними було виділено 17 основних рухів кисті руки, названих терблігамі;

Лілан Гілбрет поклала початок галузі управління, яка тепер називається "управління кадрами". Вона досліджувала такі питання, як підбір, розстановка і підготовка кадрів;

Г. Гантт ввів в практику управління лінійний графік, що дозволяв планувати і перевіряти виконання досить складних комплексів робіт. Графік, або, як його інакше називають, діаграма Гантта став попередником широко використовуваних сьогодні в практиці планування мережевих графіків, будучи їх складовою частиною. Діаграми Гантта широко використовуються в сучасному календарному плануванні діяльності підприємств.

Г. Емерсон розглядав поняття продуктивності та напруженості праці, сформулював 12 принципів продуктивності

Г. Форд, механік і підприємець, організатор масового виробництва автомобілів в США, з'явився продовжувачем вчення Тейлора і впроваджував його теоретичні положення на практиці. Принципи організації виробництва Г. Форда: заміна ручної роботи машинної ; максимум поділу праці ;спеціалізація ; розстановка обладнання по ходу технологічного процесу; механізація транспортних робіт ; регламентований ритм виробництва.

Загалом, сферою досліджень наукової школи було масове виробництво. Починаючи з найнижчої ланки управління -- виробничого процесу -- представники школи заклали фундамент для подальших теорій менеджменту. Основний здобуток, що привносять дослідники, -- це розгляд управління на науковому рівні, до цього моменту управління проводилося здебільшого інтуїтивно.

Так, як наукова школа вперше сформувала менеджмент у науку, об'єктивно, що її представники не могли охопити всіх аспектів управління. Зокрема, в цьому підході ігнорується людина та її потреби. Мотивація розглядається лише з матеріального боку, тобто, ідеальним є той працівник, котрий має високу грошову мотивацію.

Ще одним недоліком цієї школи, як і всіх ранніх шкіл менеджменту, можна назвати пошук єдино вірного варіанту підвищення продуктивності праці . Тобто, представники школи розглядали проблеми виробничого характеру і в раціоналізації дій робітників вбачали головний фактор, котрий впливає на ефективність менеджменту, ігноруючи при цьому людський фактор, зовнішнє середовище та погляд на організацію в цілому.

Умовами ефективного використання наукового управління були умови початку ХХ ст. Тобто, впровадження масового виробництва і саме це дало поштовх розвитку цієї школи.

Якщо переносити філософію наукового управління у сучасні умови, то у "чистому" вигляді застосування поглядів школи не буде ефективним, адже суттєво змінилися умови бізнесу, управління набрало значно більших масштабів. Звичайно це не означає, що школа не має доцільних сфер впровадження у сучасності. Інструменти школи доцільно використовувати на нижчих рівнях виробництва, зокрема, у нормуванні праці та плануванні виробничих процесів підприємства.

Концепція виробничого менеджменту не могла продовжувати своє існування без погляду на організацію в цілому, тому у 20 роках ХХ ст. виникає інший напрям наукової думки, котрий отримав назву Адміністративної школи. Предметом вивчення у новому напрямку стали: управління як особливий вид діяльності, адміністрування, функції управління, принципи управління, організаційні структури. Метою засновників цієї школи стало встановлення закономірностей функціонування організацій, виявлення універсальних принципів ефективного управління фірмою.

Основними представниками даної школи були Анрі Файоль та Макс Вебер. Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту, за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємопов'язаних функцій.

Наступним важливим внеском А. Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів побудови структури організації. Однак, на думку А. Файоля, ці принципи повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь-яких запитів, оскільки "в адміністративних засадах немає нічого негнучкого та абсолютного;

Розглядаючи організацію як специфічний вид діяльності і як настільки ж своєрідну адміністративну систему і погоджуючи свої ідеї з принципами Тейлора щодо стимулювання кожного працівника, Файоль сформулював 14 принципів управління стосовно до діяльності вищої ланки управління.

Система з 14 положень є не просто гнучкою, але й такою, що припускала можливість уведення нових положень. Так у сучасній літературі до функцій управління найчастіше відносять планування, організацію, керівництво, облік, контроль і аналіз. Змінювався підхід до розуміння тієї чи іншої функції, однак у цілому, їх склад, визначений ще представниками класичної школи, залишався майже незмінним. Таким чином, після довгих трансформацій уявлення про управління стало приймати сучасні форми, до управління почали підходити як до цілісного поняття

Другий напрям досліджень "класиків" стосувався організації управління людьми. Наприклад, німецький учений М.Вебер у поняття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідеальний тип організації (див. Додаток Б), що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно цієї теорії, бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій. Яскравий приклад використання поглядів Вебера -- практика часів СРСР. Однак адміністративно-командна система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди "класиків" надмірною централізацією і регламентацією управління.

Внесок класичної школи в науку менеджменту: визначення принципів управління; опис функції управління; системний підхід до управління всією організацією. Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, Файоль, проте, указував, що їх застосування повинне носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Він відзначав, що система принципів ніколи не може бути довершена, навпроти, вона завжди залишається відкритою для доповнень, змін, перетворень, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні. Тому число принципів управління необмежено.

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується на чотирьох головних принципах: чіткий функціональний поділ праці; передача команд і розпоряджень зверху вниз; єдність розпорядництва дотримання "діапазону контролю" (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих) .

Усі вищевказані принципи побудови організації справедливі і для сучасних умов, незважаючи на те, що досягнення НТП наклали на них значний відбиток. Так, широке використання в практичній діяльності електронно-обчислювальної техніки спростило зв'язки між органами (ланками) управління в організації за рахунок прискорення обробки інформації.

У цілому ж для класичної школи менеджменту характерне ігнорування людини і її потреб. За це представники школи зазнають справедливої критики з боку теоретиків і практиків менеджменту. Недоліки класичної школи менеджменту: спрощене уявлення про мотиви людської поведінки; розгляд організації як замкнутої системи.

Знову ж таки, як і у наукової школи, класична не може бути застосована без коректив, на практиці в сучасних умовах, так як суттєво ігнорувався людський фактор. Проте, загальні принципи доречно брати за основу для побудови організаційної структури.

Поведінкові школи. Школа поведінкових наук почала формуватися у 1930-х роках, на фоні адміністративної школи, виокремлюючи людську поведінку в один з найважливіших факторів управління. Сама поведінкова школа поділяється на школу людських відносин (сферою досліджень є проблеми індивідуальної психології) та школу організаційної поведінки (вивчення типів групової поведінки) .

Одним з найперших дослідників поведінкової школи можна назвати Мері Паркер Фоллет. Хронологічно дослідження Фоллет припадали на становлення наукового менеджменту, де панувала думка, що індивідууми діють незалежно один від одного. Саме тоді вона висуває ідею групової психології, формує уявлення про групові конфлікти.

Важливим етапом формування поведінкової науки стали Хоторнські експерименти, якими займався Джордж Мейо та ряд інших дослідників, включаючи Фоллет на ранніх етапах. Ці експерименти почалися у м. Хоторн у 1924 році. Метою експериментів було виявлення впливу освітлення на продуктивність праці робочих. Проте, у ході цих експериментів було виявлено дещо інше, що назвали Хоторнським ефектом. При збільшенні освітлення, робочі дійсно почали працювати продуктивніше, але причиною цьому був фактор, котрий не врахували спочатку, а саме: новизна, усвідомлення людей, що вони є об'єктом дослідження. Ці експерименти зібрали достатню базу матеріалів, котрі досліджувалися протягом формування біхевіорестичних наук.

В результаті своїх досліджень Мейо починає розглядати організацію як певну соціальну систему, цей здобуток визначають основоположним у формуванні Школи людських відносин. Висновком досліджень Мейо є те, що на поведінку робітників впливають не тільки економічні стимули, але й соціальні потреби.

Важливим напрямком поведінкової школи стали теорії мотивації. Серед них можна виокремити теорії мотивації Маслоу, Мак-Клелланда, Герцберга Альдерхфера. Маслоу формує свою теорію на розмежуванні потреб людини на первині та вторинні рівні, тобто ієрархічно їх зображує за допомогою піраміди. За Маслою, перші два рівні потреб є базовими, а інші вищими. Він робить наступні твердження у своїх працях: потреби людини мають ієрархічну структуру і задовольняються виключно у визначеній послідовності, потреби людей ніколи не можливо задовольни в повному обсязі, стан незадоволення потреб змушує людину діяти, поведінка людини спрямовується її найбільш сильною потребою.

Сучасні теорії біхевіоризму (поведінкової науки) представляють Кріс Артжиріс, Дуглас МакГрегор та Вільям Оучі (див. Додаток Д, Ж). Сучасна школа поведінки почала формуватися з 1960-х років. Характерними її рисами є усвідомлення значення матеріальної, технічної бази сучасного виробництва та послуг; посилена увага до організаційної культури, демократизації, участі працівників у прибутках, здійснення управлінських функцій; посилення міжнародного характеру управління. [9, с. 321]

Дослідники сучасного біхевіоризму вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організаціях, лідерства, зміну змісту роботи і якості трудового життя.

Школа поведінкових наук значно відійшла від школи людських відносин, що зосередився насамперед на методах налагодження міжособистісних відносин. Новий підхід прагнув у більшому ступені надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей на основі застосування концепцій поведінкових наук до побудови і управління організаціями.

Основні положення школи:

- Підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

- Сприяння підвищенню ефективності окремого працівника та організації в цілому на основі правильного застосування науки про поведінку.

- Ідентифікація і аналіз методів мотивації поведінки працівника і його взаємодії з іншими людьми в організації.

Кількісна школа. Кількісна школа управління оголошує своїм завданням впровадження методів і апарату точних наук у дослідження управлінської діяльності. Її представники займаються головним чином дослідженням процесів прийняття такого класу рішень, які дозволяють застосовувати новітні математичні методи і технічні засоби. Мета, яку ставить перед собою ця школа, формулюється як підвищення раціональності рішень. Серед її різних течій можна виділити такі напрямки, як "дослідження операцій", "системний аналіз", "загальна теорія систем", економетрика та ін.. До представників даної школи можна віднести Л. Берталанфі, А. Рапопорта, Р. Акоффа, Л. Клейна, А. Гольдбергера, В. Леонтьєва та ін.

Математична школа управління (іноді її називають теорією кількісних методів менеджменту) зародилася на початку 40-х років і насамперед в управлінні військами під час 2 -ї світової війни. Потім випробувані кількісні методи були перенесені на управління цивільними організаціями. Перші кроки " нової школи " були пов'язані із застосуванням методу дослідження операцій в управлінні виробництвом, що знаходило своє вираження в побудові математичних моделей найбільш часто зустрічаються завдань управління, процесів прийняття рішень, оптимізації їх, а також спроби застосувати статистичні методи, теорію ігор та ін.

Багато фірм почали використовувати деякі математичні інструменти при наймі службовців, при розстановці обладнання на виробничих площах, плануванні складських операцій. Тобто математика носила прикладний характер в деяких областях менеджменту.

Математична школа характеризується насамперед використанням в менеджменті досліджень операцій і моделювання. По суті ця школа використовує кількісні методи для вирішення управлінських і виробничих проблем. Вона акцентує свою увагу на прийнятті рішень, економічної ефективності, формальних математичних моделях і використанні комп'ютерів.

Дослідження операцій в галузі менеджменту - це застосування кількісних методів до операційних проблем організації. Визначивши проблему, розробляють модель ситуації, яка наближено відображає суттєві властивості реальності, тобто спрощує. Це дозволяє надати змінним кількісні значення і об'єктивно порівняти і описати кожну змінну, а також взаємозалежності між ними. Ключовою характеристикою цієї школи є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.

Формування і розвиток цієї школи пов'язано з такими іменами, як Р. Акофф, С. Бір, Д. Форрестер та ін Поряд з дослідженнями операцій і моделюванням в рамках цієї школи отримує розвиток системний підхід до проблем менеджменту на основі системного аналізу, що призвело до створення " системотехніки ". Існують десятки визначень ключових слів, які розкривають суть даного підходу. Зупинимося лише на деяких з них, що дозволяють його зрозуміти. Система - це деяка цілісність єдності, складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого. Системний підхід - комплексне вивчення явища або процесу як єдиного цілого з позицій системного аналізу, тобто уточнення складної проблеми та її структуризація в серію завдань, що вирішуються за допомогою економіко -математичних методів, знаходження критеріїв їх вирішення, деталізація цілей, конструювання ефективної організації для досягнення цілей.

2.3 Загальна організаційно- економічна характеристика досліджуваного об’єкта.

Всі процеси, що відбуваються на підприємстві мають єдину систему, яка займається проблемами пов’язаними із визначенням цілей, плануванням робіт, організації структури управління, здійснення мотивації працівників до праці, забезпечення ефективного контролю за досягненням цілей; інформаційним забезпечення діяльності підприємства; визначенням набору способів впливу на працівників та виробничо-господарські процеси; підготовкою, обґрунтуванням та реалізацією управлінських рішень. Така система зазвичай має назву системи управління.

Система управління в кожному підприємстві реалізується завдяки існуванню потребі в управлінні, яка пов’язана, в свою чергу, із особливостями ведення виробничо-господарської діяльності.

Причинами потреби в управлінні є:

- наявність ресурсів, які потребують розподілу та використання;

- наявність горизонтального та вертикального розподілу праці;

- наявність підрозділів; - наявність цілей.

До системи управління окремих підприємств зазвичай входять організаційна структура управління, принципи управління, методи управління, управлінський процес та управлінський цикл, система інформаційного забезпечення, система розробки , прийняття та реалізації управлінських рішень.

Господарство розташоване в місцевості, що характеризується сприятливими агрокліматичними умовами для ведення сільського господарства та вирощування основних сільськогосподарських культур. Найпоширенішими ґрунтами на території ПАП “Провесінь” є чорноземи опідзолені, чорноземи глибокі малогумусні, темносірі опідзолені ґрунти. Ґрунтові води на плоских водозмінах залягають на глибині 35 м. Для підвищення родючості і забезпечення високої врожайності вирощуваних культур необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних заходів, підтримуючи особливу увагу в системі підживлення, обробітку ґрунту.

Предметом діяльності підприємства є виробництво сільськогосподарської продукції рослинництва та тваринництва, її заготівля та переробка, торгівельна діяльність в сфері оптової та роздрібної торгівлі, заготівля та переробка вторинних ресурсів, будівництво та ремонт об’єктів цивільного та промислового призначення, надання майна в оренду, надання інших послуг та виконання робіт на основі заключення господарських договорів.

Підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням. Воно не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. Взаємовідносини з власниками земельних і майнових паїв будує на основі договорів з виплатою орендної плати.

Майновий фонд приватного підприємства формується за рахунок майна, що передається власником на баланс підприємства. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Переважно таким майном є майновий пай, отриманий при виході з КСП. Законодавством не встановлено мінімального розміру статутного фонду приватного підприємства. Підприємство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з метою своєї діяльності і чинним законодавством.

Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об’єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених чинним законодавством.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Станом на 01.01.2015 року в землекористуванні досліджуваного підприємства перебувало 765 га сільськогосподарських угідь, всі вони є взятими в оренду (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1 – Наявність земельних угідь в ПАП “Провесінь”, га

		Роки		З них взято в оренду	Частка від загального обсягу,%
	2013	2014	2015	З них взято в оренду	Частка від загального обсягу,%
Усього сільськогосподарських угідь	765	765	765	765	100
у тому числі:
рілля	685	685	685	685	90
сінокоси	-	-	-	-	-
пасовища	85	85	85	85	10
багаторічні насадження	-	-	-	-	-

Як видно з таблиці 2.1. в структурі земельних угідь ПАП “Провесінь” усі земля складають сільськогосподарські угіддя, при цьому, 90 % займає рілля, 10 % - пасовища.

Особливості управління приватним підприємством полягають у його організаційно-правовій формі господарювання, яка дозволяє одноосібне володіння та управління такими типами підприємств.

Загалом, приватним підприємством визначається таке підприємство, яке засноване на власності окремого громадянина і відрізняється від індивідуального підприємства тільки правом наймання робочої сили.

Однією з переваг таких приватних формувань є те, що з ним більше бажають співпрацювати банківські структури, різні інвестори, що надаватимуть йому кредити ніж це має місце щодо інших недержавних сільськогосподарських підприємств

На сьогодні приватні підприємства з орендними відносинами виконують функції перехідного етапу до більш досконалих форм господарювання.

Економічну відповідальність за розвиток приватного підприємства несе виключно його засновник. Орендодавці ніякої відповідальності за результати роботи підприємства не несуть. Засновник підприємства у випадку економічної невдачі не має права висувати їм будь-які претензії або вдаватися до санкцій.

Управління підприємством здійснює його власник, який для забезпечення діяльності залучає громадянин до праці на основі трудового договору, а також інших форм, що регулюють відносини працівника з підприємством як суб’єктом підприємницької діяльності. Структура управління ПАП “Провесінь” на рисунку

Подана на рисунку 2.1. організаційна структура управління має функціональний характер, що відображає виробничу спеціалізацію наявних в господарстві підрозділів. Такий тип структур управління забезпечує можливість господарства формувати конкурентні переваги за рахунок зниження собівартості продукції, чому сприяє вузька виробнича спеціалізація.

Орендодавці і працюючі за контрактом не мають права втручатися у виробничу діяльність підприємства, в розпорядження і рішення його власника щодо господарського використання майна і землі.

Підприємство надає своїм працівникам соціальні та інші пільги і гарантії, вносить в бюджет соціальні платежі за працюючих у нього громадян, гарантує їм умови праці і відпочинку, передбачені чинним законодавством України.

Як можна судити із посадових інструкцій головних спеціалістів досліджуваного підприємства, основні обов’язки по виконанні функцій постачання покладаються на них. Так, наприклад, до обов’язків головного агронома, згідно із посадовими інструкціями, належать: забезпечувати господарство насінням кращих районованих сорті; організовувати закупівлю мінеральних і органічних добрив, забезпечувати і контролювати своєчасне виконання технологічних операцій.

Головний інженер організовує і контролює діяльність інженерної служби, зокрема: забезпечує якісне технічне обслуговування галузей та операцій господарства, відповідає за технічний стан машинно-тракторного парку, забезпечує запчастинами, нафтопродуктами та іншими матеріалами.

Рис. 2.1. Організаційна структура управління ПАП “Провесінь”.

До основних обов’язків головного зоотехніка, в даному аспекті, належить:

забезпечувати своєчасне завезення кормів на ферму, забезпечувати тваринників спецодягом тощо.

Отже, система управління ПАП “Провесінь” є типовою для більшості господарств району. Її функціональний тип дає можливість скорочувати виробничі витрати і досягати поставлених результатів.

2.4. Взаємозв’язок елементів внутрішнього та зовнішнього середовища в системі управління досліджуваного об’єкту.

Функціонування ПАП „Провесінь” здійснюється завдяки ефективному поєднанню зовнішніх та внутрішніх елементів середовища існування підприємства. Основними елементами внутрішнього середовища є: персонал, технологія, ціль, завдання та структура. Усі згадані елементи утворюють в сукупності систему управління підприємства. Відповідно до існуючої системи управління, основні функції управління в ПАП „Провесінь” здійснюються відповідно до його статусу на засаді поєднань прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права з управління безпосередньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права делегуються директору. Вищим керівним органом підприємства є власник майна, він же здійснює й виконавчі функції.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов’язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керівник призначає на посаду й звільняє з неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділів.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов’язкових прав, що регулюють її індивідуальну діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання.

У статуті визначається; точне найменування та місцезнаходження підприємства, власник або засновник; основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; повноваження трудового колективу та його виробничих органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації та припинення існування.

Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Важливим показником, який впливає на кінцеві результати господарювання є собівартість виробленої продукції. Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість – це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість – один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природо-економічних умовах господарювання.

Структура собівартості виробництва продукції у ПАП “Провесінь” подана в таблиці 3.1.

Як бачимо з таблиці 3.1. собівартість виробництва продукції рослинництва становила 464 тис. грн., тваринництва – 57 тис. грн.. В структурі собівартості продукції рослинництва, так само як і тваринництва, найбільшу частку займають матеріальні витрати – по 68 %. В структурі матеріальних витрат – це нафтопродукти і мінеральні добрива в рослинництві і нафтопродукти і корми в тваринництві. Дещо більшу частку займають витрати на оплату праці в тваринництві – 26,3 % проти 9,1 % в рослинництві.

В умовах формування розвитку ринкової економіки існування підприємства як ізольованої одиниці економічної системи є нереальним. Внаслідок цього обов’язковою умовою його існування є тісна взаємодія із зовнішнім середовищем. Суть цієї взаємодії полягає в отриманні із зовнішнього середовища, ресурсів, енергії запитів споживачів і виділення у зовнішнє середовище готової продукції, інформації, заробітної плати тощо.

Таблиця 2.2 – Структура собівартості виробництва продукції у ПАП “Провесінь”, тис. грн.

Статті витрат	Витрати на виробництво продукції
Статті витрат	Рослин– ництва	Тварин– ництва
Затрати на оплату праці	42	15	9,1	26,3
Відрахування на соціальні заходи	5	2	1,1	3,5
Матеріальні витрати	316	39	68,1	68,4
В т. ч. насіння	45		9,7	0,0
Корми		12		21,1
Мінеральні добрива	88		19,0
Нафтопродукти	95	20	20,5	35,1
Електроенергія	45	6	9,7	10,5
Запасні частини	43	1	9,3	1,8
Інші затрати	101	1	21,8	1,8
У тому числі орендна плата за земельні паї	71		15,3
Всього витрат	464	57	100,0	100,0

Зовнішнє середовище будь-якого підприємства характеризується певними особливостями і поділяється на два основних види: макросередовище і мікросередовище.

Макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інші чинники, що впливають на діяльність підприємства опосередковано.

До них належать:

1) демографічні (складові: чисельність населення; віковий ценз; рівень платоспроможності населення, активного населення);

2) природні (наявність природних ресурсів за видами);

3) науково-технічні (науково-технічна політика держави);

4) економічні (ступінь державного регулювання економіки; система оподаткування; мінімальний розмір заробітної платні і пенсії);

5) екологічні (екологічна безпека навколишнього середовища; екологізація виробництва);

6) політичні (політична стабільність суспільства, взаємодія виконавчої і законодавчої влади; міжнародне науково-технічне співробітництво; обсяги експорту-імпорту).

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство. Чинники мікросередовища поділяються на дві групи. До першої відносяться ті, що діють у близькому оточенні; до другої — що діють усередині організації.

До чинників близькою оточення відносять:

1) кліматичні (складові: природні умови, роза вітрів; переважаючий атмосферний тиск; середньодобова температура повітря, вологість);

2) постачальники (види сировини, матеріалів; обсяги постачань; ціни постачань; відстань доставки);

3) споживачі (асортимент продукції, що споживається; обсяги постачань; ціни постачань; рівень платоспроможності);

4) конкуренти (ступінь освоєння ринку; якість продовольчої продукції; орієнтовані сегменти ринку; асортимент продукції);

5) фінансово-кредитні організації (асортимент надання послуг; банківський відсоток за операціями; комфортність; простота оформлення документів; можливість інвестування та одержання кредиту);

6) державні органи (контроль за дотриманням законодавства: система керівництва; взаємовідносини з місцевою адміністрацією).

До чинників, які діють усередині організації (підприємства), слід віднести:

середній рівень заробітної плати; забезпечення трудовими ресурсами, кваліфікацію працівників; забезпеченість матеріальними ресурсами; організаційну структуру підприємства тощо.

Основними елементами зовнішнього середовища будь-якого сільськогосподарського підприємства є споживачі, постачальники, органи державної влади.

Особливістю сільськогосподарського підприємства є те, що воно рідко діє на ринку продукції призначеної для кінцевого споживання, найчастіше воно реалізує свою продукцію на ринку сировини. Внаслідок цього споживачами продукції ПАП “Провесінь” є суб’єкти ринку, які купують у аграрних підприємств сільськогосподарську продукцію для особистого споживання, подальшої переробки чи перепродажу. Головними споживачами продукції ПАП “Провесінь” є комбінат хлібопродуктів, спиртзавод, підприємства борошномельно-круп’яної промисловості, а також комерційні структури, які спеціалізуються на торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Взаємовідносини із названими суб’єктами ринку будуються на основі укладення договорів купівлі-продажу, в яких обумовлюються розміри партій, їх вартість, терміни поставки та відповідальність сторін. У випадках виникнення неузгодженості між сторонами вирішення спорів відбувається у суді.

Результати діяльності ПАП “Провесінь” значною мірою залежать від якості і своєчасності постачання сировини і матеріалів. Основними постачальниками матеріально-технічних ресурсів на підприємство є: ТОВ “Агротехсервіс” та ТОВ “Агрон”. Постачальниками насіння є ПП “Колодійчук”. Постачальниками мінеральних добрив та засобів захисту рослин є ПП “Володар” і ТОВ “Украгропродукт”.

До фінансово-кредитних установ, які формують зовнішнє середовище ПАП “Провесінь” належать банки, страхові компанії, кредитні та інші установи, з якими аграрні підприємства вступають у ділові стосунки при збереженні готівки, забезпеченні безготівкових операцій, страхуванні себе від різного роду ризиків, одержанні та сплаті кредитів тощо.

Основні фінансові операції підприємство здійснює через відділення банку “Райфайзенбанк-Аваль”. Той же банк здійснює кредитне обслуговування підприємства. До послуг страхувальних установ господарство поки що не зверталося.

Для ринку сільськогосподарської продукції характерним є наявність значної кількості конкурентів, що зумовлено специфікою сільського господарства та невеликими розмірами сільськогосподарських угідь агроформувань.

Отже, ПАП “Провесінь” функціонує в умовах насиченого зовнішнього середовища, яке регулюється законами ринку та органами державного управління шляхом застосування економічних важелів та видання нормативно-правових та регулюючих законодавчих актів.

Дата добавления: 2021-07-19; просмотров: 71; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!