Сутність і принципи кошторисного фінансування
Тема 7А: Бюджетне планування та фінансування в Україні (4 год.)
План
1. Суть, завдання та принципи бюджетного планування
2. Методи бюджетного планування
3. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету
4. Основи кошторисного фінансування:
4.1.Сутність і принципи кошторисного фінансування
4.2.Порядок складання проектів кошторисів, їх розгляд, затвердження та виконання.
-1-
У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання. Формування бюджетних доходів та видатків починається на стадії планування.
Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.
Бюджетне планування - це централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи та видах фінансових планів на підставі Державної програми економічного і соціального розвитку держави.
Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування. Рівень його організації, наукова обґрунтованість планових показників бюджету, їх збалансованість значною мірою визначають економічний і соціальний розвиток як окремих регіонів, так і держави в цілому.
|
|
|
Як один з важливих інструментів організації управління економікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-економічного розвитку суспільства. Процес бюджетного планування передбачає застосування планових показників, що характеризують розвиток економіки у майбутньому: економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з бюджетною системою, та лімітів, що відображають об´єктивно існуючу обмеженість ресурсів , на яку може розраховувати суспільство у плановому періоді.
У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з планом економічного і соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються матеріальні та бюджетні резерви.
Бюджетне планування на загальнодержавному рівні здійснюється у два етапи — зведене й адресне.
На першому етапі, який називається зведеним бюджетним плануванням, визначаються основні напрями організації роботи та засоби мобілізації бюджетних ресурсів, здійснюється взаємоузгодження основних макроекономічних показників.
|
|
|
На цьому етапі здійснюються комплексні економічні розрахунки за показниками валового внутрішнього продукту, національного доходу, визначається рівень бюджетних надходжень, мінімальний рівень соціальних потреб тощо.
На другому етапі проводиться адресне бюджетне планування, яке має на меті встановити конкретні зв'язки з іншими фінансовими планами держави.
Мінімально необхідні видатки обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними й фінансовими нормами та нормативами, установленими вищими нормами виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Бюджетне прогнозування - визначення вірогідних показників доходів і видатків бюджету на перспективу. Це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формується концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті.
Прогнозування показників бюджету здійснюється у такій послідовності:
|
|
|
- визначення цілей та відповідно завдань для досягнення поставлених цілей;
- збір, опрацювання та аналіз інформації;
- вибір моделі прогнозування;
- розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків.
В умовах поступової стабілізації фінансової системи, структурної перебудови економіки бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерством фінансів оприлюднюються планові показники місцевих бюджетів. Це дає можливість здійснити відповідні розрахунки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності.
Фінансове планування та прогнозування є важливими інструментами управління і дають реальні переваги органам виконавчої влади, а саме:
- пов'язує політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;
- окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям;
- поліпшує якість прийняття фінансових рішень;
- дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем;
- удосконалює процес формування бюджету;
- дозволяє краще оцінити бюджетні пропозиції та приймати відповідні рішення;
|
|
|
- сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.
Бюджетне прогнозування.
Під бюджетним прогнозуванням розуміють визначення основних показників бюджету на перспективу. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті. Розглянемо періоди, методи й етапи прогнозування (рис.).
Бюджетне регулювання.
Бюджетне регулювання — це складова бюджетного планування, яка регламентує міжбюджетні потоки. Ці потоки можуть рухатися у двох напрямах — як від бюджетів нижчого рівня до вищих, так і навпаки. В економічній літературі вживається значна кількість термінів, які пояснюють ці процеси — трансферти, дотації, субсидії, субвенції.
У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.
По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у грошових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої частини новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюджету суб´єктами господарювання. Водночас у даний період, коли поставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвитку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.
По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного господарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зростанню ефективності всього суспільного виробництва.
По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб´єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. Завдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.
По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб´єктів господарювання з метою дотримання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження податків і зборів до бюджету. Для запровадження ефективного державного контролю за витратами бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевого бюджетів, з 1997 р. було здійснено перехід на їх фінансування на основі кошторису. Кошторис — це основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період.
По-п´яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюджету виявляються не виконаними. Бюджетні резерви виступають джерелом відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи. Без них важко обійтися при ліквідації диспропорцій, що виникають у процесі виконання бюджету. Вони необхідні також для маневрування грошовими коштами в період сезонних касових розривів.
Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:
- комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв´язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг виробництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструктури тощо). Але розробка бюджету не зводиться лише до пасивного відображення завдань економічного і соціального розвитку. У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;
- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;
- визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ресурсів через бюджетний механізм;
- єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюджетної системи;
- наукова обґрунтованість бюджетного планування з використанням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;
- режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат. Відповідно до цього обсяг бюджетного фінансування має плануватися в такому розмірі, щоб забезпечувалося раціональне використання кожної гривні. Це означає, що у процесі бюджетного планування враховуються можливості усунення непродуктивних витрат і втрат, а також найбільш прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо.
Завдання бюджетного планування:
1. забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;
2. виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;
3. ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;
4. сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;
5. забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;
6. утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;
7. передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.
Принципи бюджетного планування:
1. наукова обґрунтованість;
2. оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат;
3. центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;
4. органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;
5. директивний характер бюджетних виплат;
6. єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;
7. наявність відповідних бюджетних резервів;
8. демократичність.
-2-
Методи бюджетного планування:
1.метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;
2.нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Цей метод дає змогу сповна виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;
Нормативний метод планування є найпростішим методом. Маючи норму (норматив) і об’ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник
Рис. Схема нормативного методу фінансового планування
Зміст нормативного метода полягає в тому, що на базі заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб’єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах.
Норма (лат. norma) — міра, якась середня величина. Норматив (лат. normatio — упорядкування) визначає технічний, економічний та т. п. показники норми відповідності, з якими виконується якась програма.
Нормування видатків – це визначення обсягу витрат на розрахункову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи, наприклад на один клас у школі.
Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:
— показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-мережні показники);
— норм бюджетних видатків на певний кількісний показник.
Оперативно-мережні показники поділяються на такі групи:
♦ виробничі показники, які характеризують профільну діяльність установи (наприклад кількість учнів у школі), що своєю чергою поділяються на:
— вхідні – об’єктивно існуючі на даний період часу;
— похідні – визначаються за певними нормами (кількість класів залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);
♦ загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад площа приміщень, їх санітарно-технічний стан тощо).
Бюджетне нормування передбачає встановлення єдиних вимірників видатків на однорідні, переважно масові, об’єкти фінансування, які мають однакові виробничі ознаки. Розрахунковою одиницею для розробки норм служать основні виробничі показники для відповідної установи (клас, ліжко тощо). Число розрахункових одиниць визначається на підставі даних з мережі та контингенту (наприклад кількість класів у школі), які своєю чергою встановлюються міністерствами та відділами держадміністрацій і затверджуються на кінець року. Сума видатків бюджетної установи визначається як добуток розрахункових одиниць на норму видатків.
Норма видатків – це величина затрат на планову розрахункову одиницю (наприклад на клас, на 1 м2 площі тощо). Для більшої конкретизації норми, як правило, встановлюються за однорідними видатками та однотипними установами.
Залежно від того, в яких одиницях вимірювання відображається норма, виділяють дві основні групи норм: матеріальні та грошові.
Матеріальні (натуральні) норми визначають затрати матеріальних ресурсів (у кількісному виразі) на розрахункову одиницю, наприклад склад і кількість продуктів харчування на одне ліжко в лікарні, кількість електроенергії на 1 м2 площі приміщення тощо). Матеріальні норми диференціюються за типами бюджетних установ.
Грошова норма – це матеріальна норма, переведена в грошовий вираз, виходячи з діючих державних цін, тобто це вартісний вираз натуральної норми.
Грошова норма може бути фінансовою та бюджетною. У тому випадку, коли бюджет є єдиним джерелом фінансування, фінансова норма буде одночасно і бюджетною. За наявності інших джерел фінансування фінансова норма поділяється на дві частини: одна фінансується з бюджету, а друга – за рахунок інших джерел (наприклад за рахунок коштів батьків).
Залежно від методу побудови, фінансові норми поділяються на індивідуальні, комбіновані та укрупнені.
Індивідуальні норми – це затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю, наприклад норма харчування на одного хворого. За цими нормами складаються індивідуальні кошториси бюджетних установ.
Комбіновані норми об’єднують групу індивідуальних норм за видом видатків, перерахованих на розрахункову одиницю, яка характеризує виробничу діяльність установи, наприклад норма видатків за видом «Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки» на 1 ліжко-місце в лікарні. Ця норма відображає загальну суму видатків, обладнання, медикаментів, перев’язувальних матеріалів, продуктів харчування та інших за кодом економічної класифікації 1130.
Укрупнені норми відображають всю суму затрат на розрахункову одиницю, наприклад норму видатків на один клас у школі.
Комбіновані та укрупнені норми широко застосовуються на перших етапах складання кошторису і надають можливість фінансовим органам виконувати планові розрахунки та перевіряти їх виконання.
Норми видатків поділяються також на обов’язкові та розрахункові.
Обов’язкові норми встановлюються, як правило, урядом і не можуть змінюватися в процесі складання та виконання кошторису бюджетної установи. Це норми видатків на відрядження, продукти харчування та ін.
Розрахункові норми – це середні норми видатків на розрахункову одиницю з урахуванням конкретних умов роботи установи. На їх основі визначається середній розмір окремих видів видатків бюджетних установ.
3.балансовий. За допомогою цього методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені;
Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоув’язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.
Сутністю балансового методу є узгодження обсягу затрат і джерел розширення ресурсів (доходів).
Балансовий метод застосовується передусім при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.
Наприклад, балансова ув’язка по фінансових фондах має вигляд:
Де, Зп – залишок коштів на початок планового періоду, грн.;
Н – надходження коштів до фонду, грн.;
В – витрачання коштів з фонду, грн.;
Зк – залишок коштів на кінець планового періоду, грн.
4.програмно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується при формуванні Державного і місцевих бюджетів як основний.
Програмно-цільовий метод передбачає, що будь-які бюджетні видатки мають здійснюватись на цілі, що відповідають середньо, або довгостроковій стратегії розвитку держави. Бюджети міністерств, відомств, місцевих органів влади – це витрати на досягнення політично визначених пріоритетів на основі розподілу функцій і повноважень. Кожен керівник органів влади чи бюджетної установи повинен замислюватись над тим, як витратити кошти з кращим результатом і меншими затратами згідно із пріоритетами державної політики чи рішеннями територіальної громади.
За такого підходу увага зосереджується не на розвитку мережі та збільшенні штатів установ, а на результатах програм, тобто не на тому, як витратити більше коштів на соціальну та виробничу сферу, а на тому, як послуги, надані за ці витрачені кошти, відповідають потребам громадян, що сплатили податки до бюджету. Відповідно для визначення результативності програм розробляється низка показників, за допомогою яких можна оцінити результати використання коштів.
В загально прийнятому визначенні програмно-цільовий метод в бюджетному процесі – це система планування та управління бюджетними коштами в середньостроковій перспективі, спрямована на розробку та виконання бюджетних програм та підпрограм, орієнтованих на кінцевий результат.
Розробка бюджету за програмно-цільовим методом завжди починається із визначення головної мети діяльності та структури розпорядника коштів.
Ціль бюджетної програми – це загальне визначення результатів, яких має досягти установа внаслідок реалізації зазначеної програми. Ціль програми повинна узгоджуватись із головною метою діяльності установи.
Завдання бюджетної програми – це конкретні напрямки та заходи, які будуть здійснені протягом певного періоду часу та які можна оцінити і виміряти. Завдання мають забезпечувати досягнення цілей і передбачають конкретні дії.
Показники виконання (результативності) програми – це статистичний індикатор, який містить інформацію про результати виконання програм. Показники виконання програм пропонуються самими бюджетними установами – виконавцями програм та підпрограм в процесі їх формування.
Показники виконання програм повинні:
будуватись на цілях та завданнях програми;
вимірювати один і той самий об’єкт за певний проміжок часу;
використовувати дані, що є доступними для учасників бюджетного процесу.
В програмі обов’язково має бути зазначена така інформація:
характеристика послуг, що надаються за програмою та підпрограмою;
опис цілей та завдань програми та підпрограм, їх відповідність стратегічному розвитку держави чи територіальної громади;
визначення обсягу видатків на виконання програми та підпрограм за рахунок бюджетних коштів;
показники оцінки виконання програми та підпрограм;
план видатків на середньострокову перспективу.
Особливо слід відзначити, що при програмно-цільовому методі планування здійснюється на середньострокову перспективу, що дає можливість реалізувати стратегію розвитку держави чи адміністративно-територіальної одиниці.
Характерними особливостями бюджетної програми є те, що вона виконується лише одним розпорядником коштів (на відміну від державної цільової програми), і її структура має залишатись незмінною з року в рік.
5.розрахунково-аналітичний. Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді. Зміст розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника.
В основі цього методу лежить використання експертної оцінки.
Рис. Схема розрахунково-аналітичного методу фінансового планування
Експертна оцінка є результатом проведення експертизи, обробки і використання цього результату при обгрунтуванні значення імовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математично-статистичних методів і процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.
6. оптимізації планових рішень. Сутністю методу оптимізації при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затрат чи максимального одержаного ефекту (результату). За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант
7. економіко-математичного моделювання. Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.
-3-
Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади у сфері фінансової діяльності – Міністерством фінансів.
Фінансування із бюджету – це перерахування коштів на рахунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), що відкрито у банківських установах і в органах казначейства у межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.
Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування – це планові суми, у межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету. Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов’язкову умову законодавчого затвердження цих видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільовим призначенням
Організацію фінансування покладено на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують кошти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.
Керівники бюджетних установ, які одержують у своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов’язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету – на головних, другого і третього ступенів, а по місцевих бюджетах – на головних і третього ступеня.
Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю економіки чи соціально-культурних установ. Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах – керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних державних адміністрацій, а по міських (міст районного підпорядкування), сільських і селищних бюджетах – голови цих рад [4].
До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерств і відомств, органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.
Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень). Наприклад, органи Державного казначейства України фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їхні керівники є розпорядниками коштів: голова Державного казначейства України – головним розпорядником коштів, начальники управлінь Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві і Севастополі – розпорядниками коштів другого ступеня, а начальники відділень Державного казначейства у районах, містах і районах в містах – розпорядниками коштів третього ступеня.
Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступені обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю поділяються на дві ланки. Так, районне управління освіти очолює керівник, який є головним розпорядником бюджетних коштів. Він має у своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.
Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обов’язків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів. Вони розробляють план своєї діяльності та на його підставі бюджетні запити, розглядають і затверджують кошториси підвідомчих установ, складають річні кошториси доходів і видатків у цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здійснюють у встановленому порядку перерозподіл бюджетних асигнувань з одних кошторисних підрозділів в інші.
Головні розпорядники мають право використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, яку вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчестоящими розпорядниками асигнувань. Одержані з бюджету кошти переводять у розпорядження підпорядкованим їм органам управлінь, організацій та установ, а в разі необхідності відкликають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування за кошторисом одних установ за умови скорочення на ту ж суму і за тими ж статтями кошторису іншим аналогічним установам. Вони здійснюють постійну перевірку законності й ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідальність за виконання кошторису згідно з бюджетними призначеннями не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ та організацій, а також контролюють стан обліку й звітності в цих установах [4].
Розпорядники коштів другого ступеня одержують бюджетні кошти від головних розпорядників бюджетних коштів як на видатки на утримання апарату самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для розподілу коштів підвідомчим установам і на централізовані заходи. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних призначень перед головними розпорядниками коштів.
Розпорядники коштів третього ступеня одержують бюджетні кошти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї установи. Вони мають свій кошторис, рахунки в установах Державного казначейства, ведуть самостійно бухгалтерський облік виконання кошторису, якщо їх облік не централізований, і складають установлену звітність. Вони не користуються правом подальшого розасигнування бюджетних коштів.
Розпорядники коштів другого і третього ступенів одержують бюджетні кошти безпосередньо з рахунка Державного казначейства (відповідного територіального органу казначейства) на оплату рахунків за виконані роботи, одержані послуги від підприємств, установ, організацій та готівкою для виплати заробітної плати своїм працівникам.
Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за економне та раціональне використання бюджетних коштів. Вони складають і подають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів.
Розпорядники коштів другого і третього ступенів також несуть відповідальність за цільове використання бюджетних коштів. Вони складають і надають звіти про використання бюджетних коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фінансовому органу.
Виділяють такі форми бюджетного фінансування:
1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;
2) бюджетні кредити – надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі, вони відрізняються від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процентних ставок та наданням на більш пільгових умовах;
3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа – кошторису, визначає у безповоро-тному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;
4) державні трансферти – це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу; державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.
Відомо два методи фінансування з бюджету: відкриття кредитів; перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.
Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів у різних ланках бюджетної системи.
Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи – видаткові розписи – повідомляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.
Сутність другого методу фінансування полягає в перерахуванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності коштів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для переказування на рахунки головних розпорядників коштів є затверджені в бюджеті суми видатків (призначень) – асигнування на певний період, передбачені у річному розписі бюджету.
Сутність і принципи кошторисного фінансування
Кошторисне фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ та організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління. Вони отримують кошти на своє утримання на підставі фінансових документів – кошторисів.
Кошторисне фінансування здійснюється на основі таких принципів:
1) Принцип цільового спрямування коштів полягає в тому, що всі витрати бюджетних установ згруповані відповідно до економічної класифікації видатків, яка визначає цільову спрямованість коштів. Тому вони плануються, виділяються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи.
2) Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету та місцевих бюджетів визначаються кожного року відповідно законом про Державний бюджет України та рішенням сесії відповідної ради.
3) Принцип ефективного використання коштів передбачає одержання максимального суспільно необхідного результату за мінімальних витрат грошових коштів.
4) Принцип здійснення постійного контролю, який дає можливість реалізувати всі наведені вище принципи. Фінансовий контроль дає можливість перевірити обґрунтованість планів, виявити недоліки та помилки у фінансовій діяльності, проаналізувати їх виконання, вжити заходів з їх усунення, надати інформацію для планування державних витрат.
Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.
Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Бюджетне призначення – це повноваження, надане головному розпоряднику коштів Бюджетним кодексом України, Законом України про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Кошторис має два складники:
— загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;
— спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.
План асигнувань із загального фонду бюджету установи – це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань упродовж року.
Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
Форма кошторису та плану асигнувань затверджується Мінфіном України.
План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом.
Кожна установа для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси та плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією.
Головний розпорядник коштів, розпорядник вищого рівня для подання Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам складають зведені кошториси та зведені плани асигнувань, що становлять зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією. Зведені кошториси не затверджуються.
Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.
Установи мають право брати зобов’язання та витрачати бюджетні кошти тільки на ті цілі і в тих межах, які встановлені затвердженими кошторисами та планами асигнувань.
У бюджетному плануванні, крім індивідуальних кошторисів (для кожної бюджетної установи), виділяються кошториси на централізовані заходи, які проводяться відповідними органами управління, і зведені кошториси, тобто злиті воєдино індивідуальні кошториси для окремого органу управління та кошториси на централізовані заходи. У такі кошториси входять видатки за всіма установами даного органу управління.
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 64; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!