Судовий та дипломатичний імунітет.

 

Іноземні держави та їх дипломатичні представництва мають еу* довий імунітет, що означає вилучення однієї держави з-під юрисдикції іншої. В основі судового імунітету полягає суверенітет і рів­ність держав.

Як закріплює ст.79 Закону, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як від­повідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке на­лежить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення по­зову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або зако­ном України.

Судовий імунітет держави у широкому сенсі складається з де­кількох елементів:

— непідсудність однієї держави суду іншої держави (судовий імунітет у вузькому сенсі);

— імунітет від попереднього забезпечення позову;

— імунітет від примусового виконання рішення суду.

Виділяють кілька видів судового імунітету держави:

— абсолютний Імунітет, суть якого полягає в тому, що держа­ва користується імунітетом у повному обсязі незалежно від харак-теру своєї діяльності, тобто не тільки у випадках здійснення нею функцій публічної влади, але і у випадках, коли держава виступає в приватно-правових відносинах;

 — функціональний імунітет, в основі якого лежить розмежу­вання діяльності держави як носія суверенної влади та діяльності держави як приватної особи. Держава може посилатися на судовий імунітет тільки в тому випадку, коли вона здійснює публічно-пра-вові функції. Виступаючи як приватна особа, займаючись підпри­ємницькою діяльністю, держава судового імунітету не має.

Дипломатичний імунітет регулюється внутрішнім законо­давством і міжнародними конвенціями. Дипломатичний імунітет — сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечого проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни). Згідно з ч.2 ст.413 ЦПК акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  Однак імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступлять у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку із позовами, що випливають з їх професій­ної чи комерці^рї діяльності, що здійснюється ними за межами службо­вих обов'язків.                                             

Імунітетом від юрисдикції судів України користуються також співро­бітники консульських установ — консульські посадові особи і консульські службовці. Вони не підлягають юрисдикції щодо дій, які вони вчиняють під час виконання консульських функцій.

Привілеї та імунітети, передбачені для членів дипперсоналу, поширю­ються на представників іноземних держав, членів парламентських та уря­дових делегацій, членів їх сімей.

 

57. Особливості виконання судових доручень іноземних судів на території України.

 

Процесуальний порядок виконання судами України доручень інозем­них судів регулюється нормами ст. 417-419 ЦПК України.

Доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вру­чення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуаль­них дій передаються судам України у порядку, встановленому міжнарод­ним договором, а у разі відсутності такого — дипломатичними каналами. Виконання доручень іноземних судів здійснюється за винятком випадків, коли воно:

   1)може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

   2)не належить до юрисдикції цього суду;

3)суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язко­вість якого надана ВРУ.

Виконання судового доручення здійснюється відповідно до ЦПК. Однак на прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України. Крім цього у разі надходження від іно­земного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судово­го доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі. Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.
У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

 Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або
уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.
Виклик чи інші документи   вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під
розписку.
 У разі відмови особи отримати виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду,
суддя, уповноважений працівник суду або представник адміністрації місця тримання особи робить відповідну позначку на документах, що підлягають врученню. У такому разі документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вважаються врученими.
У разі повторної неявки до суду без поважних причин особи, яку належним чином повідомлено про день, час та місце судового
засідання, у якому мають бути вручені виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, такі документи вважаються врученими.
Судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути
виконано працівниками дипломатичного представництва чи  консульської установи України у відповідній державі.     58. Відновлення втраченого судового провадження.

 
Провадження у цивільній справі відображається в письмових матері­алах цивільної справи, які ведуться відповідно до правил судового діло­водства. Не виключається, що частина або всі матеріали цивільної спра­ви можуть бути втрачені. Така ситуація називається втратою судового провадження.

Втрата судового провадження може статися внаслідок об'єктивних (пожежа, стихійне лихо тощо), а також суб'єктивних причин - недбалості або навмисних дій працівників суду чи інших осіб (наприклад, крадіжки, підпалу, пошкодження). Передбачаючи можливість втрати судового провадження або його частини, законодавець встановив процедуру його відновлення. При цьому відновлення втраченого судового провадження не передбачає нового розгляду справи по суті або її перегляду, а лише визначає встановлення результатів судового розгляду, який уже відбувся раніше. Відновлення втраченого провадження можливе у будь-якому виді цивільного судо­чинства: позовному, наказному або окремому провадженні,

У порядку, встановленому ЦПК, підлягають відновленню лише ті цивільні справи, у яких провадження завершилось ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття прова­дження. Якщо ж матеріали цивільної справи були втрачені до ухвалення відповідного судового рішення, то у разі повної втрати провадження позивач може пред'явити новий позов, а у разі часткової його втрати - особи, які беруть участь у справі, мають право надати суду наявні в них докази або клопотати про вчинення тих процесуальних дій, результати яких бу­ло втрачено (призначити експертизу, витребувати докази тощо).

    Порушити питання про відновлення втраченого судового прова­дження мають право особи, які брали участь у справі. Для цього їм слід звернутися до суду із заявою про відновлення провадження. Заявниками також можуть бути правонаступники осіб, які брали участь у справі, хоча прямо це законом не передбачено.

Заявник має бути особисто заінтересованим у поновленні провадження, адже у відповідній заяві необхідно зазначити мету відновлення втрачено­го судового провадження. Крім того, закон наділяє суд правом із власної ініціативи розпочати відновлення втраченого провадження. Проте законодавець не деталізує, в яких випадках суд може бути ініціатором відновлення провадження, то­му вирішення цього питання відбувається на розсуд суду.

Заявник має подати відповідну заяву до того суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Таким чином, відновлення втра­ченого провадження здійснюється тим самим судом, що розглядав справу. При розгляді справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого
провадження. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, також осіб, які виконували судове рішення.

59. Правовий статус суб'єктів міжнародного цивільного процесу.

 

Згідно ч. 1 ст. 26 КУ іноземці та особи без громадянства, які перебу­вають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими КУ, законами та міжнародними договорами України.

У цій конституційній нормі у загальному вигляді сформульовано принцип національного режиму, який закріплено і у ЦПК України та ЗУ «Про міжнародне приватне право». З метою за­хисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи ін­тересів іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іно­земні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України в порядку, встановленому ЦПК.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства» в судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й грома­дяни України.

Передумовою участі іноземних громадян і юридичних осіб у цивіль­ному процесі є процесуальна правосуб'єктність. Оскільки спеціальні правила визначення правосуб'єктності зазна­ченої категорії осіб у цивільному процесуальному законодавстві відсутні, для її визначення необхідно виходити із загального положення, що ци­вільна процесуальна правоздатність і дієздатність.

Іноземець — особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Статус іноземних юридичних осіб визначається за законодавством держави, в якій вони засновані. Їх правосуб'єктність підтверджується від­повідним документом.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність міжнародних організацій установлюється на підставі положень про те, що міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в межах, визначених міжнародними договорами.

Таким чином, на іноземних осіб поширюються як загальні правила ЩІК України, так і спеціальні, передбачені ЗУ і міжнародними догово­рами. Наприклад, іноземці можуть вести справу в суді особисто або через представників. Однак громадяни іноземних держав можуть бути пред­ставлені в суді консулами відповідних держав, причому відповідно до консульських конвенцій — без довіреності.

Поширення національного режиму на іноземних осіб ґрунтується на принципі беззастережності і не пов'язане з їх проживанням в Україні. Це означає, що норми цивільного процесуального права поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачені законодавством їх держав рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України.

 

 60. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

Контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють не тільки начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник ви­щестоящого органу Державної виконавчої служби, що прямо передбачено ст. 83 З У «Про виконавче провадження», але й суд.

Стаття 82 зазначеного Закону чітко розмежовує механізми оскаржен­ня рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадо­вих осіб державної виконавчої служби не лише для кожної з основних груп учасників виконавчого провадження (для сторін та осіб, які залуча­ються для проведення виконавчих дій), а також для стягувача та боржника окремо.

Так, боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служ­би виключно до суду, який видав виконавчий документ. Адміністративний спосіб захисту своїх прав чи інтересів для боржника виключений прямою нормою Закону, що можна пояснити намаганням законодавця прискорити здійснення виконавчого провадження, позбавивши боржника можливостей його затягу­вання, зокрема, шляхом оскарження тих чи інших дій виконавця спочатку в адміністративному, а потім у судовому порядку.

Стягувач та інші учасники виконавчого провадження (крім боржника) наділені правом оби­рати спосіб оскарження:

 - адміністративний:

• якщо скарга стосується рішень, дій чи бездіяльності самого держав­ного виконавця — до начальника відділу, якому безпосередньо підпоряд­кований державний виконавець;

 • якщо скарга стосується рішень, дій чи бездіяльності начальника від­ділу — до вищестоящого органу Державної виконавчої служби;

- судовий:

• якщо скарга стосується виконання судового рішення і подається стягувачем — до суду, який видав виконавчий документ;

• іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залу­чаються до проведення виконавчих дій, — до адміністративного суду.

---

Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 428; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!