Договір контрактації сільськогосподарської продукції
Тема 31. Договір поставки. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
1. Загальні положення про поставку.
2. Істотні умови договору поставки.
3. Відповідальність за порушення договору поставки.
4. Договір контрактації сільськогосподарської продукції.
До договору купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна – договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів повʼязана також із відмінними положеннями в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.
Торгівля, що здійснюється на підставі договорів поставки, є одним з найбільш поширених видів господарської діяльності, що забезпечує звʼязок між виробництвом та споживачем.
Поставка як форма оплатно-грошової реалізації товару за юридичною сутністю походить із купівлі-продажу, але має свої відмінності.
Саме тому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, однак закон може передбачати особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки (ст. 712 ЦК України).
Для встановлення рис, характерних для договору поставки, проаналізуємо його визначення, що містяться в Цивільному та Господарському кодексах України (далі – ЦК України та ГК України).
|
|
|
Згідно зі ст. 712 ЦК України, «за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовʼязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повʼязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму».
Згідно зі ст. 265 ГК України, «за договором поставки одна сторона – постачальник зобовʼязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобовʼязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму». При цьому сторонами договору поставки можуть бути лише субʼєкти господарювання.
Отже, договір поставки характеризується такими рисами:
– спеціальний субʼєктний склад: сторонами договору можуть бути лише субʼєкти підприємницької діяльності, зареєстровані як такі у встановленому законом порядку, один з яких зобовʼязаний поставляти товар, а інший – приймати й оплачувати його;
– договором поставки опосередкована підприємницька діяльність обох сторін: поставка товару та його придбання здійснюються в межах господарської діяльності не тільки постачальника, а й покупця, для якого закон встановлює вимогу щодо спеціальної мети використання предмета поставки;
|
|
|
– поставка здійснюється у встановлені сторонами строки, тобто для неї є типовим плановий характер, найчастіше не притаманний купівлі-продажу.
Договір поставки є консенсуальним договором, оскільки, відповідно до ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобовʼязані в будь-якому випадку погодити предмет (найменування, включаючи номенклатуру й асортимент, кількість і вимоги до якості товару), ціну та строк дії договору (час, упродовж якого існують зобовʼязання сторін, що виникли на підставі договору).
Тобто, сторони повинні погодити істотні умови договору. Так, до істотних умов договору відносять:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ. Предметомдоговору поставки може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України), причому це може бути товар, визначений як родовими, так і індивідуальними ознаками. Якщо передачі покупцеві підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, сторони мають погодити його асортимент.
|
|
|
Загальна кількість товару за асортиментом, сортаментом, номенклатурою визначається у спеціальному документі – специфікації за згодою сторін (ст. 266 ГК України), а відповідно до ст. 669 ЦК України ЦК України вона може бути погоджена і шляхом встановлення в договорі. Якість товару має бути засвідчена належним товаросупровідним документом і має відповідати умовам договору, вимогам щодо якості, передбаченим стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації та законодавству, а в разі погодження сторонами зразку чи опису – відповідно, зразку чи опису (ст. 673 ЦК України, ст. 268 ГК України).
2. ЦІНА ТОВАРУ. Цінадоговору складається із сумарної ціни товару, що підлягає поставці на підставі цього договору. Якщо ціни на товар, що є предметом поставки, не підлягають державному регулюванню, то ціна договору встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України, ст. 190 ГК України). Ціна в договорі, який не є зовнішньоекономічним контрактом, зазначається в національній валюті України – гривні (ст. 189 ГК України). Якщо при укладенні договору неможливо встановити його ціну, можна послатися на документи, які при поставці кожної партії товару додаватимуться до договору як його невідʼємні частини та кожного разу фіксуватимуть ціну товару (наприклад, суми, зазначені в накладних, якими оформляється прийом-передача товару, поставленого на підставі договору).
|
|
|
3. СТРОК ДОГОВОРУ. Строк є істотною умовою договору поставки.Договір поставки може бути укладений настрок, встановлений угодою сторін. Згідно зі ст. 267 ГК України, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Так, постачальник передає замовникові продукцію в обумовлені строки.
Особливістю договору поставки є також те, що укладення договору і передача товару не збігаються в часі; остання, як правило, має відбуватися пізніше. Товар, що його належить поставити, до часу оформлення договору може бути відсутнім у натурі.
Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначена лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на 1 рік (ч. З ст. 267 ЦК України).
4. Серед інших істотних умов договору поставки розглянемо такожумови поставки. Під умовами поставки слід розуміти, по-перше, строки поставки, які встановлюються сторонами з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів і, по-друге, базис поставки, який згідно зі ч. 4 ст. 265 ГК України, має бути викладений сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС". Правила ІНКОТЕРМС, які зараз діють у редакції 2000 р., встановлюють права й обов’язки сторін договору поставки з доставки товару і регламентують ризики втрати чи пошкодження товару, а також порядок несення витрат, повʼязаних з товаром, класифікуючи їх за чотирма відмінними між собою категоріями (E, F, C, D).
Крім істотних умов договору поставки, визначених як такі чинним законодавством, доцільно передбачити в договоріінші умови, які допоможуть уникнути в майбутньому можливих непорозумінь між сторонами. Зокрема, такими єумови здійснення розрахунків, які встановлюють вид оплати товару (попередня оплата чи продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу) та форму розрахунків (готівкова або безготівкова),умови прийому-передачі товару, які варто встановити відповідно до положень Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою Постановою Держарбітражу від 15 травня 1965 р. № П-6, а також Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю, затвердженою Постановою Держарбітражу від 25 квітня 1966 р. № П-7,умови про відповідальністьтощо.
Якщо предметом договору поставки є певний набір товару в комплекті (комплект товару), слід передбачитиумови про комплектність товару, що встановлюватимуть обовʼязок постачальника передати комплектний товар. Якщо сторони мають намір встановити обов'язковий порядок досудового врегулювання можливих спорів, це може бути передбачено вумовах про порядок вирішення спорів.
5. Покупець зобовʼязаний прийняти продукцію, що була поставлена. Проте ГК України, загальні положення ЦК України, а також положення про поставки передбачають підстави відмови покупця від прийняття продукції. Наприклад, ч. 5 ст. 268 ГК України передбачено право покупця відмовитися від прийняття і оплати товарів у разі, якщо вони більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), а якщо товари уже оплачені покупцем, – вимагати повернення сплаченої суми. Проте якщо продукція виявиться такою, що не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від неї на підставі загальних положень ч. 2 ст. 678 ЦК України.
Покупець також має право відмовитися від прийняття товару у разі неукомплектування продукції, що виявилася некомплектною, в установлений за погодженням сторін строк (ч. З ст. 270 ГК України); у разі поставки продукції в асортименті, що не відповідає умовам договору поставки, тощо (ч. 1 ст. 672 ЦК України); у разі передання продукції без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці (ст. 686 ЦК України) тощо.
Порядок приймання продукції за кількістю визначено Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6.
7. На відміну від договору купівлі-продажу, законодавство, що регулює поставку, досить чітко визначає санкції за порушення її умов. Оскільки санкції, що вказуються нижче, поширюються виключно на договори поставки (див., зокрема, п. 2 розʼяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 листопада 1993 р. № 01-6/1205 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повʼязаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних»), дуже важливим є вірно називати відповідні договори про передачу майна у власність та формулювати їх умови відповідно до назв.
Так, за прострочення постачання чи недопоставку продукції виробничо-технічного призначення постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8% вартості не поставленої в строк продукції за окремими найменуваннями номенклатури (асортименту). За прострочення постачання чи недопоставку товарів народного споживання постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 4%, а щодо ювелірних виробів і годинників з дорогоцінних металів – 1,5% вартості не поставлених у строк товарів з окремих найменувань асортименту.
За прострочення постачання чи недопоставку сільськогосподарської продукції стягується неустойка в розмірі 4% вартості не поставленої в строк продукції, а товарів дитячого асортименту – в розмірі 8% вартості не поставлених у строк товарів.
Якщо поставлена продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, іншої документації, зразкам (еталонам) чи умовам договору, а також якщо поставлена некомплектна продукція, виготовлювач (постачальник) сплачує покупцю (одержувачу) штраф у розмірі 20% вартості продукції неналежної якості чи некомплектної, а по ювелірних виробах і годинниках з дорогоцінних металів – 5% вартості товарів неналежної якості чи некомплектних. Зазначений штраф стягується з виготовлювача, а у випадках, передбачених у договорі, – з постачальника.
За постачання всупереч вимогам стандартів, технічних умов чи договору продукції без тари чи упакування або в неналежній тарі чи упакуванні постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 5% вартості такої продукції.
Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:
– відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї – на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобовʼязання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);
– сплати штрафних санкцій {неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) і договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобовʼязання щодо якості (комплектності) товарів – у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів, а також сплату пені за порушення строків виконання зобовʼязання– у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в тому числі положеннями про поставки) за більш типові та серйозні порушення договірних зобовʼязань;
– оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (ч. 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.
На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобовʼязань. Постачальник зобов'язаний: І) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів).
Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (зокрема, ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв»):
– при невиконанні державним замовником зобовʼязань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;
– державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);
– у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, повʼязані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції – завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.
7. Форма договору поставки. Договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються у письмовій формі; повній – шляхом підписання єдиного документа чи скороченій – шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).
Договір контрактації сільськогосподарської продукції
Сільське господарство як вид господарської діяльності посідає чільне місце у правовій базі. Безпосередньо договору контрактації сільськогосподарської продукції присвячений § 4 гл. 54 ЦК України та § 2 гл. 30 ГК України; крім того, у ч. 2 ст. 713 ЦК України прямо зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте опосередковано процес укладення відповідних договорів регулюється досить великою кількістю законодавчих та підзаконних нормативних актів, про що йдеться далі.
Поняття договору контрактації сільськогосподарської продукції
Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.
Подібне визначення містить ст. 713 ЦК України. Вона прямо підкреслює, що за відповідним договором виробник повинен насамперед виробити продукцію та передати її заготівельнику (контрактанту). У цьому разі договір контрактації буде поєднувати в собі ознаки договорів підряду, купівлі-продажу та поставки. Якщо продукція вже вироблена, договір контрактації укладається за правилами щодо договорів купівлі-продажу та поставки.
Договір контрактації сільськогосподарської продукції поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірним зобов'язань).
До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 713 ЦК).
Договір контрактації – двосторонній, оплатний, консенсуальний. Сторонами у цьому договорі виступають виробник та заготівельник (контрактант) сільгосппродукції. У ролі виробника частіше за все виступають сільськогосподарські організації, тобто господарські товариства, виробничі кооперативи, фермерські господарства тощо, які здійснюють підприємницьку діяльність з вирощування та виробництва сільгосппродукції. При цьому для договору контрактації не має значення правовий статус особи, яка реалізує таку продукцію. Головне полягає у тому, що така особа реалізує сільськогосподарську продукцію, вирощену і вироблену у власному господарстві. Тому немає законодавчих перешкод для того, щоб відносити до договорів контрактації також договори на реалізацію громадянами сільгосппродукції, вирощеної чи виробленої ними на присадибних або дачних ділянках.
Що стосується заготівельника, то це можуть бути юридичні особи у формі підприємницьких товариств (заготівельних, переробних, торговельних тощо) або фізичні особи - підприємці, які здійснюють професійну діяльність із закупівлі сільгосппродукції для подальшого її продажу чи переробки.
Трапляються випадки, коли заготівельник видає виробнику так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою одержувача, з яким він перебуває у договірних відносинах (поставки).
Предметом договору контрактації є сільгосппродукція, вирощена і вироблена у господарстві її виробника у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Це стосується насамперед нестандартної плодоовочевої та іншої продукції, яка швидко втрачає свої якості. Але сторони можуть передбачати також, що в рахунок виконання зобов'язання щодо здачі виробником продукції у сирому вигляді він продає частину продукції у переробленому вигляді.
Договір контрактації на практиці спрощує механізм оформлення відносин стосовно того випадку, коли не тільки треба виростити сільгосппродукцію, а також її переробити і направити споживачеві. Так, якщо укладається договір між заготівельником і підприємницьким товариством на сільгосппродукцію у сирому вигляді, за правилом це – договір поставки. Для того щоб реалізувати вже перероблену продукцію, треба також було б укласти новий договір поставки. Щоб уникнути укладення двох договорів з одним виробником: і на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді, і окремо у переробленому, – укладають договір контрактації. Але це не свідчить про неможливість для сторін самостійно обирати правову форму реалізації сільгосппродукції. Це може бути купівля-продаж, контрактація або поставка.
Походження та природа договору контрактації
На різних етапах розвитку нашої держави змінювався і зміст договору контрактації, тому залежно від конкретної історичної ситуації на перше місце виступали то одні, то інші його ознаки. Так, наприклад, договір контрактації в один період носив характер торгової угоди між виробниками сільськогосподарського сировини і промисловими підприємствами, що здійснюють її переробку; в інші періоди центр уваги переносився на виробничу допомогу посівальникам з розвитку продуктивних сил у сільському господарстві. Окремі риси договору виникали в процесі його розвитку (наприклад, зобов’язання контрактуючої організації постачати посівальникам мінеральні добрива); інші ж, навпаки, зникали, як, наприклад, обов’язок контрактуючої організації надавати селянським господарствам сільськогосподарські машини, трактори і т.ін. Першим же об’єктом договору контрактації історично вважається бавовна, що контрактувалася з Середньої Азії та на Закавказзі.
У цивільному законодавстві дореволюційних часів спеціальне регулювання відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції було відсутнє. Судова практика того часу виходила із можливості застосування до даних правовідносин правил про договір купівлі-продажу або про договір „запродажу”, що викликало суттєві заперечення з боку цивілістів (Мейер Д.И. Русскоегражданское право. – М.: „Статут”, 1997. – С. 585). Часто при цьому вживався термін „законтрактовані товари” для позначення товарів або припасів, яких ще немає в наявності у продавця і належать до виробництва або закупівлі ним у майбутньому, у відношенні яких, однак, вже укладений договір купівлі-продажу. Проблема ж, на думку Г.Ф. Шершеневича, полягала в тому, що за діючим тоді законодавством договір купівлі-продажу передбачав наявність речі, перебуваючої у володінні продавця. Предметом купівлі-продажу не могли виступати речі, що не існували на момент укладення договору, наприклад, майбутній врожай (Шершеневич Г.Ф. Учебникрусскогогражданского права. – Тула: Автограф, 2001. – С. 312). У договорі ж „запродажу” здебільшого об’єктом визнавалося лише нерухоме майно. Радянська правова доктрина і законодавство вирішили це питання, запровадивши правову конструкцію договору контрактації.
Для забезпечення себе сировиною підприємства переробної промисловості стали укладати попередні договори з селянськими господарствами, за якими вони зобов’язувалися прийняти й оплатити всю передбачену договорами продукцію і навіть авансувати господарства, що її виробляють, грошима, а в разі необхідності – і насінням. Селяни ж – здавачі сільськогосподарської продукції – зобов’язувалися засіяти відповідною культурою певну площу, передбачену договором, і згодом здати вирощену продукцію даному заготівельнику. Тим самим, договір контрактації забезпечував підприємство сировиною, а селянину давав впевненість у збуті вирощеної продукції – причому на заздалегідь відомих йому умовах – за матеріальної підтримки заготівника. Саме в цьому полягав зміст договору контрактації в початковий період його застосування. Переробні підприємства прагнули встановити безпосередні зв’язки із виробниками сировини, минаючи приватних посередників.
Надалі, в радянський період, відбувається значне посилення планово-регулюючого впливу держави на виробництво і закупки сільськогосподарської продукції, рекомендується укладення довгострокових договорів контрактації, що узгоджується з планами розвитку сільського господарства данного району. На державному рівні відбувалося затвердження плану контрактації, типових договорів і інструкцій з контрактації сільськогосподарської продукції. Типові договори мали ознаки нормативних актів, містили імперативні норми, що регулювали основні моменти укладення договорів контратації. В силу цього типові договори були обов’язковими для учасників відповідних правовідносин. Останні ж, як правило, не мали права включати у договори, що укладалися між ними, зміни або доповнення, які протирічили б типовим договорам. Більше того, наприклад, у 1935 р. типовим договорам контрактації була надана сила закону (див.: Постановление ЦИК і СНК СССР от 21 сентября 1935 года „О признанииконтракционныхдоговоровимеющими силу закона и об ответственности за нарушениеэтихдоговоров” // СЗ СССР. – 1935. – № 51. – Ст. 422).
Найбільш спірними у природі інституту контрактації є питання визначення співвідношення контрактації із договорами купівлі-продажу та поставки. Окремий правовий інтерес представляють також відмежування контрактації від міни, підряду та загально-договірних форм – правочину під відкладальною умовою та попереднього договору. Державна ж закупівля може з однаковим успіхом (після проведення відповідних конкурсних процедур) сьогодні врегульовуватись як за договором контрактації, так і за договором поставки, оскільки особливі вказівки щодо конкретних видів договорів у законодавстві відсутні. До того ж, у вітчизняному законодавстві окремо не передбачено особливого виду договору для закупівлі для державних потреб (на відміну від Російської Федерації, де існує „державнийконтракт”, а також відповідні договори поставки товарів для державних потреб, що укладаються у відповідності з ним – ст. 525 ЦК РФ, Закон РФ від 02.12.1994 р. „Про закупівлю і поставки сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства для державних потреб” (СЗ РФ. – 1995. – № 32. – Ст. 3303).
Щоправда, Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000 р. містить формулювання „договір про закупівлю”, однак, враховуючи положення ст. 34 – „договір про закупівлю укладається відповідно до положень Цивільного кодексу України”, – фактично не має особливого юридичного значення (норми є загальними та відсильними).
У 30-ті роки договір контрактації в юридичній літературі порівнювали з договором підряду. З визначення цих договорів та їхньої характеристики стає очевидним, що їх співставлення не є правильним – заготівельника, на відміну від замовника, при укладенні договору цікавить не виконання роботи певного виду (наприклад, вирощування чи спосіб постачання сільськогосподарської продукції), а саме обов’язок товаровиробника передати йому у власність визначену договором продукцію.
Стосовно співвідношення договорів купівлі-продажу, поставки і контрактації історично можна зустріти кілька відмінних одна від одної позицій:
– про самостійність кожного договору;
– про родовий характер договору купівлі-продажу по відношенню до договорів поставки та контрактації;
– про автономію договорів купівлі-продажу і поставки, але одночасно про родовий характер договору купівлі-продажу відносно договору контрактації.
Остання позиція, зокрема, прийнята і сучасним законодавством. Так, висновок про родовий характер для контрактації купівлі-продажу і поставки ми робимо з норм ст. 713 Цивільного кодексу України, де передбачено: «додоговору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом». Як приклад останнього необхідно наводити, перш за все, Господарський кодекс України, а також інше спеціальне законодавство у сфері державної закупівлі сільськогосподарської продукції. Фактично в межах єдиної глави 54 „Купівля-продаж” поряд із договором купівлі-продажу (ст. 655) закріпили договори поставки (ст. 712) та контрактації (ст. 713). При цьому не можна не помітити, що, з одного боку, всі договори на законодавчому рівні отримали формальну визначеність, а з іншого – на формулюванні договірних конструкцій не могли не позначитися ті зміни, що відбулися на рубежі 80-90 рр. у вітчизняних суспільно-економічних відносинах. До того ж, уперше договору контрактації було надане законодавче визначення. Зазначеним окремим видам договору купівлі-продажу в межах глави 54 ЦК України присвячені самостійні параграфи, при цьому сама глава 45 ЦК України має рамковий характер, оскільки розвиток і деталізація положень про окремі види договору купівлі-продажу забезпечуються за рахунок існування спеціального законодавства (законів та підзаконних нормативно-правових актів).
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 158; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!