Місце України у міжнародному екологічному співробітництві
Слід зазначити, що більшість конвенцій, підписаних в рамках саммітів Землі, вже ратифіковано. Крім цього, Україна виконує в основному свої зобов'язання стосовно інших документів, підписаних нею раніше. Це, зокрема, Конвенція про охорону навколишнього середовища басейну річки Дунай (Софія, 1994) та ін. Найближчими роками слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує велика кількість документів, приєднання до яких сприятиме посиленню можливостей нашої країни у сфері охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Найважливішими з таких Конвенцій є такі:
♦ Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971). Україна приєдналася до Конвенції у 1996 p .;
♦ Конвенція про охорону дикої фауни, флори та природного середовища їх перебування у Європі (Берн, 1979). Україна приєдналася до Конвенції у 1996 p .;
♦ Конвенція про охорону видів диких тварин, що мігрують (Бонн, 1979) та протоколи і угоди до неї. Україна приєдналася до Конвенції у 1999 p .;
439
♦ Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням токсичних відходів та їх видаленням (Базель, 1989). Україна приєдналася до Конвенції у 1999 p .;
♦ Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсинки, 1992). Україна приєдналася до Конвенції у 1999 p .;
|
|
|
♦ Рамкова Конвенція ООН із зміни клімату (1992) та Кіотсь-кий протокол до неї (Японія, Кіото, 1997). В Протоколі встановлюються кількісні національні цільові показники для обмеження та скорочення викидів парникових газів. Не дивлячись на те, що Протокол підписали 84 країни, станом на березень 2003 р. його ратифікували лише 33 країни. У відповідності з умовами цієї міжнародної угоди, Протокол матиме силу тільки після його ратифікації 55 країнами, на частку котрих приходиться не менше 55% глобальних викидів парникових газів у 1990 р. Для досягнення цієї умови дуже важливо, щоб Протокол ратифікувала Росія. Реалізація Протоколу повинна розпочатися у 2008 р.
Країни, що підписали Конвенцію про охорону біологічного різноманіття (1992; Україна приєдналася у 1994 p.), можуть отримувати фінансування від Глобального Екологічного Фонду (ГЕФ). ГЕФ був створений з метою очолити міжнародне співробітництво та фінансувати діяльність з усунення існуючих загроз навколишньому середовищу в чотирьох сферах: 1) скорочення біоріз-номаніття; 2) зміна клімату; 3) погіршення стану міжнародних вод; 4) виснаження озонового шару атмосфери. ГЕФ почав свою роботу у 1991 р. як експериментальне агентство і з того часу виконує роль фінансового механізму Конвенції про біологічне різноманіття та Конвенції про зміну клімату. Починаючи з 1991 p., в рамках фінансування ГЕФ було передано країнам Європи і Центральної Азії 627 мільйонів доларів США через Всесвітній Банк, ПРООН та Програму охорони довкілля ООН (Статегия сохранения.., 2003).
|
|
|
Оскільки для забезпечення найбільшої ефективності у збереженні біологічного різноманіття потребується прийняття заходів на регіональному та світовому рівні, регіон Європи і Центральної Азії підтримує збереження екосистем глобального значення, що входять до списку Global 200 (це перелік з більше, ніж 200 екологічних регіонів планети, які визначені Всесвітнім фондом дикої природи (WWF) в якості пріоритетних цілей глобальної програми із збереження біорізноманіття дикої природи). Саме на території цих екологічних районів знаходяться найбільш видатні і типові приклади різноманітних екосистем світу.
В лютому 2003 р. в Києві пройшла Конференція з питань зміни клімату, на якій представники Мінекоресурсів, Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та низка неурядових організацій України обговорили наслідки ратифікації Кіотського протоколу, а також оприлюднили план дій з питань зміни клімату на національному та регіональному рівнях (до речі, одним з наслідків цієї зміни для нашої країни стали постійні паводки на річках, особливо в її західних областях).
|
|
|
Міжнародне співробітництво здійснюється відповідно до пріоритетних напрямків, що забезпечують входження України в світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічної політики та системи стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки та раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов'язаних із закриттям ЧАЕС, впровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу, отримання інформації, баз даних та програмних продуктів в галузі охорони довкілля.
Україна є членом та бере участь у роботі провідних міжурядових організацій, діяльність яких пов'язана з вирішенням природоохоронних проблем. У 1995 р. Україну було прийнято до Ради Європи. Започатковано співпрацю у природоохоронній галузі з Європейським Союзом. На сьогодні Україна є стороною 26 природоохоронних Конвенцій глобального та регіонального характеру та 5 протоколів до них, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1994 p.), Бернська (1996 р.) та Рамсарська (1996 р.) Конвенції; за участю фахівців Мінекоресурсів готується підписання чи ратифікація ще декількох міжнародних Конвенцій.
|
|
|
Мінекоресурсів здійснює співробітництво в рамках 43 міжнародних угод та договорів. Воно координувало роботу з підготовки та участі представників України в Міністерській конференції "Довкілля для Європи". Працівники Міністерства представляли інтереси нашої держави на Генеральній Конференції МАГATE, конференції сторін Конвенції із змін клімату, Конвенції про біорізно-маніття та ін.
Зараз виконуються та знаходяться у стадії розробки понад 20 міжнародних довго- та короткотермінових програм та проектів у галузі екологічної безпеки на загальну суму близько 13 млн. доларів США. Більша частина проектів присвячена вирішенню проблем раціонального використання та захисту від забруднень водних ресурсів України. Головними донорами виступають США, Канада та держави Західної Європи. Фінансова допомога надається такими міжнародними організаціями, як Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.
У вересні 1996 р. була створена двостороння українсько-американська міждержавна комісія (Комісія Кучма-Гор), в рамках якої розвиваються двосторонні зв'язки в галузі охорони навколишнього природного середовища. У 2000 р. Україна ратифікувала: □ Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, які знаходяться під загрозою зникнення; □ Конвенцію про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами.
Інтеграція незалежної України у світове співтовариство уможливила безпосередню міжнародну економічну, технічну та експертну допомогу, головними напрямами якої є такі:
♦ Гранти (безоплатна допомога) та в майбутньому можливі кредити Програми розвитку ООН, Програми охорони навколишнього середовища. Перші гранти було спрямовано на збереження біорізноманіття (дельта Дунаю та Східні Карпати), а також регіонально важливим проектом є захист Чорного моря від забруднення;
♦ Допомога Європейського Союзу в рамках технічної допомоги країнам СНД (TACIS);
♦ Міжнародна допомога окремих розвинутих країн (США, Канади, Нідерландів, Німеччини, Данії, Великобританії тощо) як у рамках багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод. Ця допомога насамперед повинна використовуватися згідно з внутрішніми регіональними пріоритетами для розв'язання проблем Дніпра та інших річок України, проблем якості питної води, Донецько-Придніпровського регіону, Полісся, Чорного та Азовського морів, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та багато інших.
В рамках співробітництва з МАГ ATE, Комісією з ядерного регулювання США та Європейським Союзом (програма TACIS) виконуються понад 25 проектів у галузі ядерної та радіаційної безпеки. Тільки у 1995 р. допомога по цих проектах склала близько 800 тис. доларів США. Ведуться переговори щодо міжнародного фінансування нових екологічних проектів на загальну суму більше 40 млн. доларів США.
Українськими фахівцями разом з Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів здійснюються проекти "Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі" (1995-1996 роки) та "Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України" (1996-1998 роки), що законодавчо закріплено в "Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 p., відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. "Про концепцію збереження біологічного різноманіття України". Національна доповідь, підготовлена Мінекоресурсів за участю центральних органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, отримала схвалення учасників міжнародної конференції "5 років після Ріо", яка відбулася у червні 1997 р. в Євпаторії з ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).
Участь України в Конвенції про біорізноманіття має дуже позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної та екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі і авторитету, сприяє вирішенню конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській та світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці.
У 2000 році в Україні було затверджено "Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 pp ." Програму розроблено відповідно до рекомендацій "Загальноєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття " (1995 p.). В ній значну увагу приділено питанням формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафтів. Поєднання Національної екологічної мережі з екологічними мережами сусідніх країн, що входять до Загальноєвропейської, передбачається здійснити шляхом створення спільних транскордонних елементів екологічної мережі у межах природних регіонів та коридорів, узгодження проектів землеустрою на прикордонних ділянках.
Процесові екологічної європейської інтеграції України сприяє угода про партнерство та співробітництво між Європейським союзом і Україною, зокрема спільна стратегія ЄС щодо України. Міністерство екології та природних ресурсів брало активну участь у підготовці розділу з охорони навколишнього природного середовища та ядерного регулювання Програми інтеграції України до ЄС, прийнятої Указом Президента України від 14.09.2000 р. Співробітництво з ЄС здійснювалось у рамках програми TACIS. Впровадження в Україні природоохоронних проектів у рамках програми TACIS сприяє підвищенню ефективності природоохоронних заходів, що здійснюються як на державному, так і на регіональному рівнях, а також робить реальним виконання Україною зобов'язань, що випливають із підписаних конвенцій та угод в галузі охорони довкілля. Серед проектів, які впроваджувались у рамках програми TACIS в галузі охорони довкілля:
■ розвиток регіональної системи управління промисловими відходами в Україні;
■ транскордонний моніторинг та оцінка якості води річок Ужа, Латориці та Західного Бугу;
■ розвиток комунального господарства;
■ управління водними ресурсами, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття буковинських Карпат;
■ захист довкілля в Чорноморському регіоні.
Україна є стороною 35 двосторонніх угод, 14 з яких - міжвідомчі. Нашими партнерами є, зокрема, такі країни: Республіка Польща, Республіка Молдова, Угорська Республіка, Російська Федерація, Республіка Білорусь, Словацька Республіка, Румунія і Республіка Болгарія. Значного розвитку набуло співробітництво із США, Канадою, Нідерландами, Данією, Німеччиною, Швейцарією і Великою Британією. Розпочато роботу і здійснюються заходи щодо підготовки міжвідомчих угод про співробітництво в природоохоронній галузі з Естонією, Чехією, Грецією, Марокко, Аргентиною, Казахстаном, Бразилією. Україна уклала з Польщею угоду про транскордонне перевезення небезпечних відходів (1994 р.) та з Російською Федерацією - про співробітництво з питань відходів, що містять ртуть (1997 p.). У 1993 р. Україна підписала рамкову угоду з Республікою Молдова про співробітництво в галузі охорони довкілля. Обидві країни уклали також окрему угоду про використання і захист транскордонних водних об'єктів. Реалізація цих угод сприятиме захисту від забруднення ріки Дністер. Створено спільну робочу групу, яка має контролювати негативний вплив техногенних факторів на цю ріку.
Українсько-голландське співробітництво охоплює екологічне управління, розвиток природних заповідників, управління водними ресурсами і віднедавна - зміни клімату. Двосторонні угоди з Нідерландами і Швейцарією стосуються водоочисних проектів в Одесі та на цукрових заводах, а також реконструкції насосних станцій у місті Маріуполі на Азовському морі. Результатом співробітництва з Данією, зокрема, стали проекти для пілотних заводів для переробки токсичних відходів в індустріальних регіонах України, проект "чистих технологій" в машинобудівній індустрії України та ін.
Особливу цінність мають двосторонні відносини в частині вивчення досвіду вирішення певних екологічних питань та принципів побудови державної екологічної політики. У вересні 1997 року представники Білорусі, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Молдови, Румунії, Словаччини та України підписали Торунську декларацію про співробітництво в галузі охорони довкілля серед країн Центральної і Східної Європи. Країни зобов'язалися розвивати співробітництво в різних сферах охорони довкілля, включаючи зміну клімату, проблеми енергії і здоров'я, моніторинг стану довкілля, загальні й організаційні питання екологічної політики, сприяння регіональним стратегіям сталого розвитку. Представники країн, що підписали Декларацію, проводять щорічні зустрічі з метою обміну інформацією і досвідом.
Для поглиблення економічних зв'язків між країнами-учасниками Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ) та Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) вироблення і впровадження конкретних проектів у сфері охорони навколишнього природного середовища Україна активно використовує потенціал співробітництва в рамках цих угруповань.
Таким чином, Україна, як природна складова загальноєвропейського навколишнього природного середовища, проводить активну інтегруючу політику як з Європейським союзом, так і на двосторонній основі. Підписано і виконується багато договорів (двосторонніх і багатосторонніх), спільних програм. Виконані зобов'язання України в рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн "Великої сімки", Європейської комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС. На жаль, не виконується з боку європейських партнерів План підвищення безпеки об'єктів Чорнобильської АЕС після її закриття. А це створює нову еколого-техногенну загрозу не тільки національного, а й європейського масштабу.
Питання та завдання для самоконтролю:
1. Що називають системою екологічного законодавства?
2. Що є первісним елементом екологічного законодавства?
3. Визначте поняття екологічного права.
4. В чому виражається комплексний характер екологічного права?
5. Назвіть та охарактеризуйте предмет правового регулювання в галузі екології.
6. Що виступає джерелами екологічного права?
7. В чому проявляється взаємопов'язаність екологічного права з іншими галузями права?
8. Яке значення має проблема співвідношення між системою екологічного права та системою екологічного законодавства?
9. В чому різниця між системою екологічного права та системою екологічного законодавства?
10. Розкрийте ієрархічну структуру екологічного законодавства.
11. Назвіть основні принципи охорони навколишнього природного середовища.
12. Обгрунтуйте нормативне закріплення пріоритетності вирішення екологічних завдань.
13. Охарактеризуйте сучасний екологічний стан України.
14. Які статті Конституції України є дуже важливими з екологічної точки зору?
15. Назвіть основні екологічні закони України.
16. Охарактеризуйте діяльність Мінекоресурсів України та його основні завдання.
17. Назвіть основні напрями сучасної екологічної політики України.
18. Охарактеризуйте екологічний моніторинг довкілля.
19. Що передбачає створення Державної системи екологічного моніторингу?
20. Охарактеризуйте державну екологічну експертизу та її основну мету.
447
21. Що належить до основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів України?
22. В роботі яких міжурядових екологічних організацій бере участь Україна?
23. Охарактеризуйте міжнародну діяльність незалежної України стосовно проблем довкілля.
24. Охарактеризуйте таке поняття, як екологічний моніторинг. Яка мета і основні завдання моніторингу?
25. Що визначає "Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища в Україні"?
26. Назвіть масштабні рівні моніторингу та їх основні функції.
27. Які існують види регіонального моніторингу?
28. Охарактеризуйте міжнародні системи моніторингу природного середовища.
29. Яку структуру та рівні має система державного моніторингу навколишнього природного середовища?
30. Що є основними суб'єктами державного моніторингу в Україні?
31. Назвіть і охарактеризуйте етапи досліджень геосистем як підконтрольних об'єктів моніторингу.
32. Назвіть і охарактеризуйте тестові моніторингові райони України.
33. Що таке комплексний фоновий моніторинг геосистем?
34. Назвіть основні принципи екологічного районування України.
Література:
1. Андрейцев B.I. Екологічне право: проблеми удосконалення. -К.: "Юринком", 1990.
2. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К.: "Вентурі", 1996.
3. Андрусевич Н. Огляд екологічного права Європейського Союзу//Вісник екологічної адвокатури. №21. - Львів: ТзОВ "ЮМІ", 2003.-С. 18-25.
4. Водний кодекс України.
5. Данилишин Б.М., Дорогунцов СІ., Міщенко B.C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. - К., 1999. -715 с.
6. Дейченко Л.К. Погляд у майбуття. - К.: "Борисов", 1998.
7. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 р.
8. Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.12.1992 р.
9. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р.
10. Заповідна справа в Україні. Т. 4, вип. 1. - 1998.
11. Земельний кодекс України від 18.12.1992 р.
12. Кодекс України про надра від 27.07.1994 р.
13. Костицький В.К. Екологічна криза і складові її подолання. - К.: "Право України", 1998.
14. Костицький В.К. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації. - К.: "Право України", 1999.
15. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун СІ. Природні ресурси України. - Рівне, 2000. 192 с.
16. Кукурудза СІ., Гумницька Н.О., Нижник М.С. Моніторинг природних комплексів. -Львів, 1995. 142 с.
17. Макаренко П.Н. Економіка України: курс лекцій. - Львів, 1996.
18. Мельник Л.Г. Екологічна економіка. - Суми: Університ. книга, 2003. - 346 с.
19. Мусієнко М.М., Серебряков В.В. Екологія і охорона природи. Словник-довідник. - К.: Знання, 2002. - 550 с.
449
20. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 р.
21. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. - К., 2003.
22. Огляд 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища "Довкілля для Європи'7/Вісник екологічної адвокатури. №22. - Львів: БФ "Екоправо-Львів", 2003. -С. 5-8.
23. Окружающая среда для Европы. Проект декларации министров. - ООН, ЕЗК. - К., 2003. - 20 с.
24. Окружающая среда для Европы. 5-я Всеевропейская конферен-ция министров охраны окружающей среды. - ЕЗК ООН, 2003. -112 с.
25. Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє. - Юридичний Вісник України, 1997.
26. Плотнікова О.Б. Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства. - Одеса, 1997.
27. Попов В.К. Екологічне право. - Харків, 1995.
28. Стратегия сохранения биоразнообразия для Европейского и Центрально-Азиатского региона. - Март, 2003. - 128 с.
29. Черкащина О.Т. Розвиток екологічного права. - Одеса: "Розвиток", 1992.
30. Шищенко П.Г. Принципи и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. - К.: Фитосоциоцентр, 1999. -284 с.
31. Яцик А.В. Екологічна ситуація в Україні і шляхи її поліпшення. - К.: Оріяни, 2003. - 84 с.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 43; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!