Територіальні діалекти української мови.
Місцеві (територіальні) діалекти як нижчі форми загальнонародної мови – це залишки попередніх мовних формувань, що виникли за часів феодалізму і не розвинулися до рівня мови народності чи нації. Залишки колишніх територіальних діалектів за доби капіталізму влилися в систему національної мови, зазнаючи поступової нівеляції під впливом української літературної мови, основу якої склали центрально-наддніпрянські говори. Однак, незважаючи на процес значної нівеляції говіркових рис, територіальні діалекти відзначаються великою стійкістю.
У сучасній українській мові виділяють три основні групи діалектів: північну, південно-східну та південно-західну.
Північні діалекти. Територія північних діалектів відділена від південних умовною лінією, що йде на північ від Володимир-Волинського: Здолбунове-Житомир – Біла Церква – Корсунь-Шевченківський – Канів – Лубни і на захід від Сум до Суджі. На північ від зазначеної лінії знаходиться стокілометрова зона перехідних говірок до південно-західних і південно-східних діалектів.
Південно-Західні діалекти поширені в південно-західній Україні. Сюди входить і Закарпатська область. У них найбільше збереглися архаїчні форми і фонетичні риси давніх епох.
Південно-східні діалекти охоплюють територію більшої частини центральних (Київської, Черкаської, Полтавської, Харківської), південних і східних областей України (Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, більшої частини Одеської та частини Сумської).
|
|
|
Порівняно з іншими південно-східні діалекти виявляють менше відомостей і мають більше рис, спільних з українською літературною мовою. До південно-східної групи належать говори центральної Наддніпрянщини, які лягли в основу сучасної української літературної мови.
Південно-східні діалекти більш-менш одноманітні у центральній Наддніпрянщині, на Слобожанщині, у степовій Україні і на Донеччині. Крім того, окремі говіркові масиви розміщені в Краснодарському краї Росії, на Поволжі, в Західному Сибіру, а також у Казахстані, Киргиз стані, де діалектні особливості перехрещуються з літературними мовами цих країн. Так само в Україні наявні говірки російської, болгарської, молдавської та інших мов народів, які проживають на її території і володіють, як правило, української або російською літературною мовою.
Що дадуть Нам знання української літературної мови й вільне володіння нею?
Українська мова проголошена в Україні державною як мова основного корінного населення на її території.
Це записано в ст. 10 Основного закону – Конституції України, дотримуватися якого зобов’язані всі громадяни держави.
|
|
|
Що дадуть Нам знання української літературної мови й вільне володіння нею?
Найперше – це гарантію реалізувати всі права і свободи в межах України на всіх виборних, державних, виборчих посадах.
Друге – реалізувати свої творчі можливості в усіх сферах культурно-освітнього, науково-технічного, професійно-виробничого, народногосподарського життя, досконало оволодіти обраною професією.
Третє – мати доступ до джерел української духовності, культури, можливість постійно збагачувати духовне життя, утверджувати своє «я» в колективі і суспільстві.
Четверте – (можливо це основне) – відчувати єдність з Українською державою, яка про Нас піклується і яку Ми своїми знаннями мови зміцнюємо; єдність із землею, на якій Ми живимо, з народом - творцем і носієм української мови. Видатний український вчений і великий патріот Іван Огієнко писав: «Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання… І поки живе мова – житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності. От чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому і вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту».
|
|
|
П’яте – мати почуття впевненості, комфорту від того, що Ми вдома, серед своїх, що ми спадкоємці і носії історичної пам’яті однієї найдавніших мов, однієї з повносилих, повноцінних культур, історія якої сягає тисячоліть. Хіба заради цього не варто вивчити таку гарну мову, якою є сучасна українська літературна мова.
Використана література:
1. С. В. Шевчук Українське ділове мовлення;
2. І.Р. Вихованець Теоретична морфологія української мови. Київ видавництво «Пульсар», 2004.
3. І.П. Ющук Рідна мова: Підручник. – К: Освіта, 1994. – 239 с.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 128; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!