Сучасна українська літературна мова
Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та соціальні діалекти.
Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, уніфікованістю, розвиненою системою стилів.
Функціональне призначення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні усіх сфер діяльності суспільства. Вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Основна ознака літературної мови та, що вона є унормованою формою загальнонародної мови.
Багатогранність суспільного функціонування української літературної мови в усній і писемній формах відображає загальнонаціональне в ній, що й відрізняє літературну мову від територіально обмежених діалектів як форм побутового мовлення, та національних діалектів, обмежених невеликими соціальними колективами людей. Сучасна українська літературні мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних мов важливу роль відіграла художня література.
|
|
|
Норма (літературна норма) – прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполучення, речення тощо.
Літературні норми вимови звуків і звукосполучень, слововживання, запису звуків на письмі, написання слів та їх частин вживання граматичних форм слів, побудови словосполучень і речень, постановки розділових знаків, відбору мовних засобів відповідно до умов спілкування характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Ця остання ознака (стабільність) не суперечить властивості літературної норми змінюватися з часом. За ступенем стійкості літературні норми неоднакові на різних рівнях мовної структури. Найстабільнішими є норми граматичні, оскільки відношення системи і норми в граматиці спираються на усталені зразки і моделі парадигм, словосполучень, речень. Орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань з огляду на нові підходи.
Зміни літературної норми можуть бути викликані внутрішньомовними чинниками або позамовними. В оцінці норми і варіантів беруть до уваги традиції вживання, поширення, регулярна відтворюваність у мовленні. Наприклад, в українській мові при звертанні до особи нормативною є форма кличного відмінка. Називний відмінок однини у цій функції обмежений.
|
|
|
Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей.
Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов’язком кожного мовця.
Основні стилі сучасної української літературної мови.
Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.
Стиль – система мовних елементів, способів відбору й уживання їх, об’єднаних певним функціональним призначенням. основою виділення стилів мови є організація мовних елементів відповідно до настанови – спілкування, повідомлення, вольового впливу.
Розрізняють книжні й уснорозмовні стилі літературної мови. До книжних стилів української літературної мови належать: публіцистичний, науковий, офіційно-діловий та стиль художньої літератури.
|
|
|
Публіцистичний стиль – це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодично-громадських виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації. Основна настанова – популярний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спрямованість і націленість на досягнення результативного впливу. Це зумовлює доступність, яскравість і чіткість викладу, наприклад, у памфлеті, фейлетоні, відозві, листівці, зверненні. Це сприяє широкому використанню на тлі загальновживаної лексики слів суспільно-політичного звучання, термінів, емоційно забарвлених слів, фразеологічних зворотів. З синтаксичних засобів типовими є: використання імперативних (наказового способу) форм дієслів, спонукальних і риторично-питальних речень, уведення звертань, цитат. Яскраво виражена в окремих публіцистичних творах експресивність наближує публіцистику до стилю художньої літератури, а полемічність і логіка викладу думок – до наукового стилю.
Науковий стиль – обслуговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням; іншомовних слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, вставними словами, словосполученнями і реченнями, складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиць, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль – науково-популярний, якому властива настанована доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.
|
|
|
Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових та юридично-правових, виробничо-економічних і дипломатичних.
Офіційно-ділові папери відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі. У зв’язку з цим в офіційно-діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи; використання слів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів – він, вона, вони (у юридичних протоколах). У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу поширені інфінітивні конструкції спонукання та складні речення із відношеннями з’ясувальними, причиновими, умови і наслідку.
Стиль художньої літератури виділяється за функцією естетичною, яка накладається на комунікативну функцію. Усі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма, та інші – характеризуються емоційністю, експресивністю, естетичною мотивованістю мовних засобів, образністю.
Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури беруть елементи усіх стилів, передусім уснорозмовного, у тому числі й ті, що не належать дол. літературної норми, - діалектні, просторічні, арготизми та ін. Включаючись в індивідуально-образну систему художнього мовлення, усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.
На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів’ями, і приказками. Євангелієм та іншою церковно-релігійною літературою.
Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні, і синтаксичні засоби мови.
Уснорозмовний стиль виявляє себе як усне літературне мовлення та розмовно-побутове на під діалектному і діалектному рівнях української мови.
Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функцією мови виникає як потреба у спілкуванні., тобто діалогічне, то, природно, розмовний стиль має свою специфіку. Усне літературне мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм – правильної літературної вимови звуків, звукосполучень, дотримання правил постановки в словах наголосу, словесного і фразового наголосу, інтонаційного оформлення речень відповідної модальності, дотримання слово порядку й логічних пауз, що відповідають закономірностям мелодики української мови.
У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мовлення характеризується деякою довільністю у відборі лексичних засобів. Літературно-нормативні правила можуть порушуватися уживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються закономірності чергування звуків, наголосу, вимови, голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої мови, через незасвоєність літературної норми та з причин неуважного ставлення до побутового спілкування.
Різновидом усного стилю вважають ораторський, особливістю якого є монологічне мовлення із застосуванням прийомів ораторського мистецтва. Оратор повинен бути добре обізнаним, знати предмет розмови, психологію і рівень підготовки до сприйняття повідомлюваного аудиторії, уміти переконати і нав’язати свою волю, досягти поставленої мети. В ораторському мовленні елементи доказовості часто гіперболізовані, виступ супроводжується закликами, насичений лексичними повторами, перифразами, афоризмами, текс має логічно наголошену кінцівку.
Крім функціональних стилів літературної мови, виділяють експресивно-стилістичні різновиди мовлення: Урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуватий. Розрізняють також високий стиль та його різновиди – патетичний і знижений (аж до просторікування).
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 225; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!