Виконавча влада в Україні:поняття,принципи та функції
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах ЇЇ поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Вперше термін «виконавча влада» було вжито у Конституції США 1787 p.1
За радянських часів поняття виконавчої влади було вилучено з конституційно-правового вжитку, оскільки домінувала теорія про поєднання у радах законодавчої і виконавчої влади2.
Виконавча влада — це одна з гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання законів та інших пормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, охорона прав та свобод людини і громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів3.
Для розуміння сутності виконавчої влади необхідно визначити її співвідношення з поняттям «державне управління».
Державне управління — це певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах шляхом застосування державно-владних повноважень. Державне управління — це більш широке поняття, ніж виконавча влада, оскільки державне управління здійснюється не тільки у межах виконавчої влади, а й у внутрішньорганізаційній діяльності органів інших гілок державної влади, на рівні державних підприємств, установ і організацій1.
|
|
|
Характер виконавчої влади значною мірою зумовлений існуючою у державі формою правління.
(автореферат)З метою якісного визначення конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України, було встановлено, що правовий статус слід розуміти, в першу чергу, як правове положення суб’єкта права щодо інших суб’єктів права, з якими він може вступати у правове спілкування. Після проведеної класифікації поняття правового статусу було визначено, що конституційно-правовий статус органу виконавчої влади України є: правовим статусом у сфері публічного права; залежно від ситуації, яка розглядається, і характеру правовідносин, в які вступає орган виконавчої влади України, може бути загальним, особливим та спеціальним; даний статус, із теоретичної точки зору, можливо визначити як галузевий. Обґрунтовано, що базовим елементом конституційно-правового статусу органу виконавчої влади необхідно визнати його компетенцію, яка включає елементи як доктринального характеру: права і обов’язки, функції, так і нормативного характеру: повноваження, завдання, цілі, предмети відання (кола питань і справ). Сформована позиція, згідно з якою у питанні співвідношень “функції – повноваження”, “повноваження – права та обов’язки органу виконавчої влади”, необхідно визнати, що функції, права та обов’язки органу виконавчої влади є окремими складовими елементами компетенції та самостійним правовим явищем, що не є виправданим і, в свою чергу, спричиняє численні колізії у конституційному праві України. Функції, права та обов’язки органу виконавчої влади слід визнати доктринальними елементами його компетенції і дані поняття слід вилучити із текстів нормативно-правових актів.
|
|
|
Конституційні основи виконавчої влади в Україні являють собою вихідні, базисні характеристики та принципи, закріплені в нормах Конституції України та в конституційному законодавстві України, що визначають порядок організації та функціонування, цілі та завдання виконавчої влади як невід’ємного елементу загальної системи державної влади в Україні. З огляду на тісний взаємозв’язок між триваючим розвитком конституційних основ виконавчої влади сучасної України та її постанням як демократичної, правової, соціальної держави, слід визнати, що вдосконалення конституційних основ виконавчої влади є однією з необхідних і найважливіших умов реалізації конституційних цілей загальнодержавного розвитку України.
|
|
|
автор доводить, що серед основних напрямів систему базових конституційних принципів організації і функціонування виконавчої влади в Україні утворюють принципи: верховенства Конституції та законів України над іншими нормативно-правовими актами; пріоритету прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів виконавчої влади; поділу державної влади (органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження в межах, установлених Конституцією та законами України, самостійно від органів законодавчої та судової влади); децентралізації (органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність з максимальною передачею повноважень щодо надання адміністративних послуг та управління об’єктами державної власності нижчестоящим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування); деконцентрації (максимальної передачі функцій і повноважень установам та організаціям, в тому числі недержавним); єдиноначальності (органи виконавчої влади є єдиноначальними органами); гласності (органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність відкрито та регулярно інформують громадськість про неї, крім визначених законом випадків прийняття таємних рішень у зв’язку з вимогами національної безпеки України); збалансованості загальнодержавних, галузевих та місцевих інтересів у державному управлінні, та в оптимізації з цією метою взаємодії органів виконавчої влади всіх рівнів маж собою та з органами місцевого самоврядування.
|
|
|
Еволюція конституційних принципів виконавчої влади в Україні спричинила перегляд традиційних уявлень щодо визначення ефективності функціонування цієї владної гілки. Внаслідок чого властиве радянській юридичній науці “технічне” визначення ефективності (мається на увазі пропорція “витрати – результат”) було змістовно розширено через залучення до цієї формули критерію забезпеченості конституційних прав людини.
Автор вказує, що на сьогоднішній день нормативно-правове забезпечення конституційного принципу прозорості функціонування органів системи виконавчої влади в Україні передбачає консолідовану діяльність, що має реалізовуватись у двох основних напрямках: а) забезпечення реалізації чинного конституційного законодавства, яке гарантує доступ громадськості до інформації про функціонування органів виконавчої влади, а також зобов’язує ці органи постійно інформувати суспільство про свою роботу; б) прийняття ряду нових законодавчих актів (зокрема, це можуть бути закони “Про інформаційну відкритість органів державної влади та її посадових осіб”, “Про основи громадського контролю за діяльністю органів державної влади”, “Про центральні органи виконавчої влади”), які б чітко внормували обов’язки як окремих органів виконавчої влади, так і системи державної влади в цілому, щодо забезпечення принципу прозорості.
Наприкінці розділу подаються висновки та важливі узагальнення стосовно аналізованого в першому розділі матеріалу.
Функції виконавчої влади:
Державна влада нерозривно пов'язана з політичною владою. Конкретно цей зв'язок виявляється у соціальна-політичній функції виконавчої влади, яка спрямовує владно-політичну та владно-адміністративну діяльність усієї системи виконавчих органів на чітке і неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів і безпосереднє керівництво об'єктами управління.
На підставі соціально-політичної функції розкривається зміст наступної важливої функції виконавчої влади — пра-возастосовної, яка являє собою систему дій, що мають яскраво виражений організаційний аспект. Правозастосовна
1 Відомий реформатор П. А. Столипін зазначав з цього приводу: "Як легко законодавцям давати закони, будучи незалежними від необхідності їх виконувати" (Доповідь при відкритті 2-ї Державної думи 2 березня 1907 р.).
діяльність полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на те, щоб забезпечити втілення приписів правових норм у життя.
Правоохоронна функція виконавчої влади забезпечує хід реалізації правозастосовної діяльності і належну поведінку всіх учасників керованих процесів.
У сучасний період особливого значення набуває функція координації виконавчої влади. Це пояснюється багатоукладністю сфери управління. При цьому в правовиконавстві центр ваги зміщується у бік співробітництва і погодженості дій учасників координації і істотно зменшується сфера безпосереднього адміністративного розпорядництва, характерного для діяльності виконавчих органів колишнього СРСР.
Поділ державної влади в Україні на гілки влади значно обмежив нормотворчість виконавчої влади. Головним засобом у її діяльності стало розпорядництво, що забезпечує здійснення практичних заходів з проведення у життя законів та інших правових актів Верховної Ради України і Президента.
В обмеженому обсязі виконавча нормотворчість зберігається, зокрема, при розробці і здійсненні Кабінетом Міністрів загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України (ст. 116 Конституції).
У необхідних випадках регулювання має характер коректуючого впливу.
Розіїорядництво не є жорстким засобом втручання у діяльність об'єктів, щодо яких здійснюється управління. Воно має координуючий, коректуючий, регістраційний, наглядовий та правоохоронний характер.
В умовах впровадження ринкової економіки великого значення набуває функція державного регулювання, як одна з форм впливу, що грунтується на нормативно-правовій базі, реалізується органами виконавчої влади шляхом встановлення і застосування правил, націлених на корегування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, державного та недержавного секторів економіки, і підтримується можливістю застосування правових са.нкцій у разі виявлених порушень.
Особливого значення набувають контроль і нагляд, які конкретизуються у таких основних формах: в забезпеченні податкової і митної політики держави, аудиті, наглядовій діяльності за функціонуванням конкретних об'єктів управління тощо.
106.Кабінет Міністрів України-найвищий орган в системі органів виконавчої влади:склад,порядок формування та припинення повноважень:
У світовій практиці виокремлюють два основних способи формування урядів:
4) парламентський, коли уряд утворюється за результатами парламентських виборів (характерний для парламентських республік та монархій, змішаних республік; має місце в Україні після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 p.);
5) позапарламентський, в межах якого виділяють два різновиди:
— реально позапарламентський, за якого уряд не потребує довіри парламенту і формується незалежно від нього (характерний для президентських республік, дуалістичних монархій, деяких змішаних республік);
— формально позапарламентський, за якого уряд парламентом не призначається, але потребує його довіри4 (існував в Україні до внесення змін до Конституції України 08.12.2004 p.).
Конституція України
Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.
Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.
Процедура розгляду у Верховній Раді України запропонованої Президентом України для затвердження кандидатури Прем'єр-міністра України визначається Регламентом Верховної Ради України і передбачає таке:
1) з пропозицією про отримання згоди на призначення Прем'єр-міністра України до Верховної Ради України Президент України звертається особисто;
2) одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради України подаються інформаційні матеріали щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України, зокрема:
відомості про освіту, фах; витяг із трудової книжки про трудову діяльність; автобіографія з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності, що не становлять таємницю, яка охороняється законом;
декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, відомості про нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери відповідно до вимог, установлених для державного службовця першої категорії;
відомості (власноручно підписані кандидатом) щодо самостійного входження кандидата (або через представника) до складу керівних органів підприємств, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів тощо, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Під час розгляду кандидатури Прем'єр-міністра України в засіданнях Верховної Ради України бере участь Президент України. Він може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку голосування у Верховній Раді України щодо цієї кандидатури.
Перед внесенням на розгляд Верховної Ради України кандидатури Прем'єр-міністра України вона обговорюється у відповідних комітетах і може розглядатися в депутатських фракціях і групах.
У разі, коли запропонована Президентом України кандидатура на посаду Прем'єр-міністра України не здобула підтримки необхідної більшості депутатів, Президент України представляє Верховній Раді України в десятиденний строк іншу кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої Верховною Радою України кандидатури не допускається.
В обговоренні кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України можуть брати участь тільки народні депутати України.
Рішення про надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України приймається Верховною Радою України на її пленарному засіданні таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України.
Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку.
Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.
Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.
Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 591; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!