ВИБАГЛИВІСТЬ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР ДО УМОВ НАВКОЛИШНЕГО СЕРЕДОВИЩА(ТЕПЛОВИЙ,СВІТЛОВИЙ РЕЖИМИ)

ВИБАГЛИВІСТЬ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР ДО УМОВ НАВКОЛИШНЕГО СЕРЕДОВИЩА(ПОВІТРЯНО-ГАЗОВИЙ, ВОДНИЙ ТА РЕЖИМ ГРУНТОВОГО ЖИВЛЕННЯ)

-Інтенсивність росту і розвитку овочевих культур та їх урожай значною мірою залежать від умов навколишнього середовища, з яких основними є такі: кліматичні (світло, волога, температура, склад повітря); едафічні (грунт, його фізичні властивості, вміст вологи та елементів живлення); біо­тичні (шкідлива і корисна мікро- та макрофлора, фауна, взаємодія рос­лин у посівах); антропогенні, зумовлені діяльністю людини (застосування машин, внесення добрив, пестицидів, забруднення атмосфери, гібридиза­ція, щеплення, формування куща тощо).

-Кліматичні й едафічні фактори впливають на рослини безпосередньо. Усі вони діють на рослини у взаємозв'язку і є рівноцінними за дією: жодно­го з них не можна замінити іншим, оскільки це призводить до погіршення їх взаємодії та негативного впливу на рослинний організм. Тому врожай культур визначає той фактор, який перебуває в мінімумі. Отже, розробля­ючи систему агрозаходів для вирощування високого та якісного врожаю, слід брати до уваги умови зовнішнього середовища, своєчасно визначати фактори, які знаходяться в мінімумі та негативно впливають на ріст і роз­виток рослин. Так, для початку сівби овочевих культур у відкритому ґрунті основним фактором у весняний період є тепло, а влітку — волога. Тому під час сівби насіння теплолюбних культур у холодний грунт воно пліснявіє й загниває. У посушливі роки, а також у південних районах країни для виро­щування високого врожаю овочевих культур рослини треба поливати. Без поливання погіршуються процеси живлення, рослини перегріваються, внас­лідок чого знижується врожайність та погіршується якість продукції.

-Для вирощування овочів у зимовий період у спорудах закритого ґрун­ту основними факторами є тепло і світло. У разі сівби насіння або виса­джування розсади в недостатньо прогрітий ґрунт рослини випадають, а за недостатнього освітлення сповільнюються процеси асиміляції, затри­муються ріст і розвиток рослин, що знижує їх продуктивність. Під час вирощування овочів у гідропонних теплицях рослини систематично підживлюють вуглекислим газом. Тому своєчасне усунення і поліпшення впливу фактора, який перебуває в мінімумі, забезпечує високу продук­тивність рослин і поліпшує економічний ефект тієї чи іншої культури.

-У процесі вирощування овочевих культур дуже важливо враховувати дію комплексу факторів зовнішнього середовища. Усі вони залежать від біологічних особливостей культур, походження сорту, віку рослин, ґрун­тово-кліматичної зони вирощування, гранулометричного складу ґрунту, експозиції схилу, пори року, догляду за рослинами тощо. Вибагливість овочевих культур до умов зовнішнього середовища впродовж вегетації також неоднакова. Так, для проростання насіння потрібна підвищена воло­гість ґрунту й помірна температура, а під час плодоношення, навпаки, — помірна вологість І підвищена температура та сонячне освітлення. Слід зазначити, що реакція рослин на дію одного й того самого фактора може бути різною. Наприклад, добрива, внесені в ґрунт за достатнього зволо­ження, сприяють інтенсивному росту рослин і значному підвищенню їх продуктивності, тоді як нестача вологи призводить до шкідливої дії — рослини сповільнюють ріст і можуть загинути.

-Біотичні й антропогенні фактори здебільшого впливають на рослини опосередковано. Наприклад, забруднення покрівлі теплиці погіршує освіт­лення, а це, в свою чергу, послаблює фотосинтез рослин, що призводить до зниження врожаю і якості овочів. Внесення пестицидів зменшує забур'я­нення посівів, завдяки чому поліпшуються умови живлення та освітлення рослин і підвищується їх продуктивність.

Тепловий режим

За відношенням до тепла овочеві культури поділяють на п'ять груп.

1.Морозо- і зимостійкі (ревінь, щавель, цибулі багаторічні, спаржа,естрагон, любисток, хрін, часник, шпинат). Ці культури добре зимують у полі, починають проростати за температури 1 °С і навесні переносять зни­ження температури до мінус 6—10 °С. Оптимальна температура для їхньо­го росту і розвитку 12—18 °С.

2.Холодостійкі (морква, буряк, петрушка, селера, пастернак, редька літня, редиска, цибуля-ріпка, капуста, горох, біб, салат, кріп). Насіння їх починає проростати за температури 2—5 °С, рослини переносять корот­кочасні приморозки до мінус 3—5 °С. Оптимальна температура для їхнього росту і розвитку 15—20 °С.

3.Напівхолодостійкі (картопля, топінамбур). Листя гине за темпера­ тури 0 — мінус 1 °С. Оптимальна температура для росту кореневої систе­ми рослин 16—20 °С, а асиміляційного апарату— 18—25 °С.

4.Теплолюбні (помідор, огірок, гарбуз великоплідний і твердокорий,кабачок, патисон, перець, баклажан). Насіння їх починає проростати за температури 10—15 °С. Оптимальна температура для їхнього росту 22—29 °С. Зниження температури повітря до 7 °С і нижче згубно діє на розвиток рослин.

5. Жаростійкі (кавун, диня, квасоля, кукурудза, гарбуз мускатний). Насіння їх проростає за температури 12—15 °С. Оптимальна температу­ра для росту і розвитку рослин 25—35 °С. За температури нижче за 15 °С і вище за 40 °С асиміляція в рослинах припиняється.

 

-Оптимальна температура активізує процеси фотосинтезу. При цьому асиміляція переважає над дисиміляцією, внаслідок чого в рослинах на­громаджується суха речовина. З підвищенням температури процеси асимі­ляції й синтезу органічних речовин посилюються, але одночасно підви­щується й інтенсивність дихання. Тому за надмірного підвищення темпе­ратури може статися, що процеси синтезу речовин і витрати їх на дихання урівноважуються, внаслідок чого сповільнюється і припиняється ріст рос­лин. У разі різкого зниження температури в рослинах порушуються проце­си обміну речовин, що призводить до їх загибелі. Різкі зміни температури під час вегетації також зменшують приріст і сприяють ураженню рослин хворобами. Так, за різких змін температури огірок уражується борошни­стою росою, а помідор — фітофторозом, цибуля — пероноспорозом.

-Вибагливість овочевих культур до тепла неоднакова впродовж веге­тації. Якщо насіння може бубнявіти за температури 0—З °С, то у холодо­стійких культур воно проростає за температури 2—5 °С, а в теплолюб­них —10——15 °С. Підвищення температури грунту до 25—30 °С прискорює проростання насіння і появу сходів більшості теплолюбних культур, а до 18—22 °С — і холодостійких.

-Зниження температури після появи сходів позитивно впливає на ріст кореневої системи. Тому рослини ранніх строків сівби завжди продук­тивніші, ніж пізніх.

-Реакція рослин на температурний режим залежить від їх фізичного ста­ну. Сухе насіння витримує зниження температури до мінус 198 °С, вегета­тивні органи холодостійких рослин переносять короткочасне зниження її до мінус 6—9 °С, а теплолюбних — до 0—1 °С. Найчутливіші до знижен­ня температури генеративні органи. Так, капуста витримує зниження тем­ператури в розсадний період до мінус 5—8 °С, а суцвіття і квітки ЇЇ гинуть за мінус 1—2 °С. Пилок найчутливіший до високих температур, а маточ­ка — до низьких. Коренева система досить чутлива до різких коливань температури та її зниження. Однак оптимальною для неї є температура, яка на 1—3 °С нижча, ніж для росту і розвитку вегетативної маси, а вночі на 2—3 °С вища.

-Способи підвищення морозо-, холодо- та жаростійкості овочевих куль­тур. Морозостійкість — здатність рослин витримувати мінусові темпе­ратури впродовж тривалого періоду, а холодостійкість — переносити короткочасне зниження температури (від 0 до 6—9 °С).

-Для вирощування ранніх і високих урожаїв овочевих культур підви­щення морозо- і холодостійкості рослин має велике практичне значення. Воно дає змогу раніше висівати насіння й висаджувати розсаду у відкритий ґрунт. При цьому велике значення має загартування набубнявілого і пророслого насіння та розсади. Цей агроприйом сприяє підвищенню в рослинах вмісту цукридїв, розчинних мінеральних солей і осмотичного тиску, що, в свою чергу, знижує поріг коагуляції протоплазми. Стійкість рослин проти низьких температур підвищується також після підживлен­ня їх фосфорно-калійними добривами. Зауважимо, що молоді рослини швидше пошкоджуються приморозками, оскільки вони містять більше води і в них слабкіше розвинена кутикула.

-У створенні морозо- і холодостійких сортів важлива роль відводиться селекції. Останнім часом створено такі сорти шпинату, салату, петрушки, стрілкуючих форм часнику, рослини яких у зиму входять у фазі розетки. Рано навесні рослини, які перезимували, швидко відростають і залежно від погодних умов року на 25—ЗО діб і раніше дають товарну продукцію. Порівняно з весняною сівбою партенокарпічні гібриди огірка плодоно­сять у теплицях за температури, нижчої на 2 °С, ніж бджолозапильні.

-Дуже негативно на розвиток рослин впливають високі температури. За температури понад 35 °С пригнічується розвиток холодостійких, а за 45 °С — теплолюбних і жаростійких культур. При цьому збільшуються витрати продуктів асиміляції на процеси дихання. Припиняються ріст і розвиток рослин, вони в'януть, а потім гинуть.

-Для підвищення жаростійкості холодостійких овочевих культур засто­совують пІдзимнІ та ранньовесняні строки сівби, тому коренева система рослин ще до настання жаркої погоди проникає глибоко в грунт, і вони легше переносять нетривалу посуху. Цьому також сприяє безрозсадний спосіб вирощування капусти, помідора, перцю та інших культур.

-Велика увага в селекційній роботі приділяється підвищенню зимо-, холодо- і жаростійкості овочевих культур. Так, сорти, створені у півден­них районах, мають підвищену жаростійкість порівняно зі створеними в умовах помірного клімату.

-Вплив температури на ріст і плодоношення рослин. За оптимального співвідношення факторів зовнішнього середовища для росту й розвитку рослин велике значення має температурний режим. Після підвищення тем­ператури ріст і розвиток рослин посилюються. Наприклад, розсада цвітної капусти літніх строків сівби утворює 5—6 листків через 35—40, а вироще­на у лютому—березні — через 55—60 діб після появи сходів. У рослин моркви при висіванні насіння у другій декаді квітня пучкова стиглість настає через 56 діб, а при висіванні влітку — через 43 доби.

-Вплив температури повітря на ріст і розвиток рослин залежить від їх біологічних особливостей. Так, перець солодкий добре росте, формує ви­сокий урожай плодів і насіння тоді, коли сума ефективних температур понад 15°С перевищує 1900 °С, баклажана — 2000 °С, а баштанних куль­тур — 2200—2700 °С. За підвищених температур повітря і ґрунту краще достигають їх плоди і насіння. Саме тому такі культури, як перець солод­кий, баклажан і баштанні, в Україні вирощують у південних районах.

-Підвищення температури впливає на ріст і розвиток дворічних овоче­вих культур, особливо на другий рік вегетації. Наприклад, під час виро­щування насінників моркви за середньодобової температури 17,7 °С пе­ріод від утворення стебел до цвітіння центральних зонтиків становить 17— 20, а за 19,2 °С — 12—15 діб. Слід зазначити, що за температури по­над 20 °С цвітіння і визрівання насіння дворічних культур прискорюються. У насінників моркви цей період скорочується до 27 діб, тоді як за температу­ри нижче 19 °С і підвищеній вологості він становить близько 50 діб.

-Способи регулювання теплового режиму у відкритому і закритому ґрунті. Для вирощування ранніх овочів сівбу і висаджування розсади про­водять в оптимальні строки на південних або південно-західних схилах і грядках, вносять підвищені дози органічних добрив тощо. Холодостійкі культури висівають під зиму і рано навесні.

-У південних районах холодостійкі культури розміщують на площах із пониженим рельєфом, на північних схилах та застосовують дощування. Теплолюбні культури на Поліссі і в західних районах України вирощу­ють на південних схилах, де краще прогрівається ґрунт. На поверхні поля нарізують гребені або утворюють грядки, вносять підвищені дози орга­нічних добрив.

-З метою поліпшення мікроклімату деякі овочеві культури розміщують між кулісами високорослих культур (кукурудзи, сорго, соняшнику). Кулісні культури висівають упоперек напряму панівних вітрів. Ефектив­ним заходом регулювання температури ґрунту є мульчування посівів полі­мерними плівками, торфом, соломою тощо. У південних районах ефек­тивніша світла мульча, а в північних — темна. Під світлою мульчею темпе­ратура ґрунту на 1—З °С нижча, ніж під темною. Мульчування поліпшує тепловий режим і сприяє збереженню вологи у верхньому шарі ґрунту, де розміщується основна маса кореневої системи.

-Великої шкоди овочівництву завдають весняні приморозки. Щоб за­побігти пошкодженню рослин, добирають холодостійкі сорти, діють на насіння зниженими температурами у період проростання, загартовують розсаду, застосовують димлення і дощування посівів тощо.

-Оптимальний температурний режим у спорудах закритого ґрунту підтримують штучно; теплиці й парники за високих температур провітрю­ють, обприскують їх скляну поверхню розчином крейди або затінюють щитами, застосовують освіжні поливи, дощування покрівлі. Для зменшен­ня втрат тепла парники на ніч укривають матами, теплиці утеплюють поліетиленовою плівкою, закривають щілини, утеплюють тамбури. Те­риторію тепличного господарства обсаджують вітрозахисною огорожею.

Світловий режим

-Світло — джерело енергії для фотосинтезу рослин та один з основних факторів розвитку організму. Під довжиною дня слід розуміти не тільки кількість годин світла, але і його якість та інтенсивність освітлення.

-Різні овочеві культури неоднаково реагують на тривалість світлового дня (фотоперіодизм), інтенсивність освітлення і спектральний склад світла. Слабка інтенсивність сонячного освітлення в процесі онтогенезу сповільнює процеси фотосинтезу і нагромадження в рослинах органічної речовини, отже, подовжує період формування про­дуктивних органів.

-Світлова енергія сонця надходить до рослин у вигляді прямої і розсія­ної радіації. Пряма радіація потрапляє переважно на верхні яруси, розсі­яна, більш активна, — також і на нижні яруси листків. Пряма і розсіяна радіація, що проникає до земної поверхні, становить сумарну сонячну ра­діацію. Сонячне освітлення рослин за умов помірного клімату впродовж року і дня неоднакове. Найменше воно (не перевищує 3—4 тис. лк) з дру­гої половини листопада і до першої половини січня. У похмуру погоду в грудні в парниках і теплицях воно зменшується до 500—1000 лк. Мінімальна освітленість для росту і розвитку рослин огірка становить 2400 лк, помідора, перцю -— 4000, петрушки, селери та інших вигінкових культур — 1000—1500 лк. Тому в спорудах закритого ґрунту під час ви­рощування розсади світлолюбних культур застосовують штучне доосвіт-лення.

-Найінтенсивніше сонячне освітлення влітку — 60—-80 тис. лк. За над­мірного освітлення рослини перегріваються і процеси асиміляції в них сповільнюються.

-Тривалість сонячного освітлення впродовж дня влітку в південних райо­нах становить до 14, а в північних — 16—17 год. У процесі еволюцпу рос­лин виробилася реакція на зміну тривалості дня і ночі (фотоперіодизм), тому вони по-різному реагують на зміну тривалості світлового дня, інтен­сивність і спектральний склад сонячного проміння. За слабкої інтенсивно­сті сонячного освітлення сповільнюються процеси фотосинтезу І нагрома­дження рослинами органічних речовин. Довжина світлових хвиль також впливає на фізіологічні процеси рослин. Найактивніше червоно-оранжеве (довжина хвиль 600—710 нм) і синьо-фіолетове (380—500 нм) випроміню­вання. Кількість променів, що надходять на зелену поверхню рослин з дов­жиною хвиль 380—710 нм, називають фотосинтетичною активною радіа­цією (ФАР). У сонячному спектрі вона становить близько 45—50 % (решта припадає на інфрачервоне та ультрафіолетове випромінювання).

-У сонячні дні в розсіяній радіації переважають фіолетове й ультрафіо­летове випромінювання, а в похмуру погоду — червоне та інфрачервоне. Спектральний склад світла впродовж дня також змінюється. Вранці та ввечері підвищується вміст червоного і зменшується — фіолетового випро­мінювання. Так само впродовж доби і року змінюється й Інтенсивність ФАР. Найменша вона взимку, вранці та ввечері.

-Інтенсивність ФАР впливає на ріст і плодоношення сільськогосподар­ських культур. За даними В. П. Матвєєва, за її інтенсивності, нижчої за 0,055 Дж/(см2 . хв), рослини огірка в теплицях не ростуть, оскільки на дихання витрачається енергії більше, ніж на асиміляцію. Для активного росту і плодоношення огірка інтенсивність ФАР має бути не меншою, ніж 0,276 Дж/(см2 . хв). Використання сонячної енергії овочевими культу­рами незначне: у відкритому ґрунті воно становить 1—1,5, у закритому — 3,5—5 %. Оскільки скло не пропускає ультрафіолетове випромінювання, то овочева продукція, вирощена в спорудах закритого ґрунту, містить менше поживних речовин, ніж ті, що вирощені у відкритому ґрунті або навіть під плівковим тунельним покриттям.

-За потребами до інтенсивності освітлення овочеві культури поділяють на такі групи: світлолюбні, помірно світлолюбні і тіньовитривалі. До світлолюбних належать помідор, перець, баклажан, диня, кавун, гарбуз, огірок, квасоля, редиска, горох. Вони добре ростуть і розвиваються при освітленні 30—40 тис. лк. До помірно світлолюбних належать цибуля, час­ник, коренеплоди, капуста, боби, кріп, шпинат, салат. Оптимальне освіт­лення для них становить 20—30 тис. лк. Тіньовитривалі культури (петруш­ка, селера, ревінь, щавель) добре ростуть і за ослабленого освітлення -10 20 тис. лк, а за рахунок запасу поживних речовин у продуктових орга­нах та освітлення 0,5—2 тис. лк — вигінкові культури.

-Неоднакове відношення овочевих культур до інтенсивності освітлен­ня має велике практичне значення. Воно дає змогу висівати насіння в різні строки, вирощувати рослини у розріджених або загущених посівах залеж­но від їх призначення (на товарну продукцію чи насінники), в кулісах, а також вирощувати на одній площі одночасно дві культури. Наприклад, посіви огірка можна ущільнювати пекінською капустою, салатом, редис­кою; картоплі — квасолею та іншими овочевими культурами.

-У період утворення продуктивних органів пряме сонячне світло по­гіршує товарну якість деяких культур (капуста цвітна, цибуля-порей, спар­жа, салатний цикорій, цикорій). Тому їх у цей період треба затінювати.

-Вплив світла на цвітіння і плодоношення. Більшість овочевих культур, які походять з тропічних географічних широт (огірок, кавун, диня, пе­рець, баклажан, квасоля, помідор та ін,), за вибагливістю до тривалості освітлення (10—-12 год) є рослинами короткого дня. За такого освітлення у них нормально розвиваються генеративні органи. Тому під час вирощу­вання розсади у літній період штучне скорочення світлового дня приско­рює їх цвітіння і плодоношення. Овочеві культури, які походять із широт субтропічного І помірного клімату (капуста, салат, шпинат, редиска, морк­ва, петрушка, цибуля, кріп, цикорій та ін.), є рослинами довгого дня (три­валість світлового дня понад 12 год). За довгого світлового дня вони швид­ше починають рости і плодоносити, а за короткого (10 год) — їх ріст І плодоношення затримуються, а розвивається лише розетка листя, тому в разі пізньовесняних строків сівби скоростиглі культури (редиска, салат, шпинат та ін.) в умовах літнього довгого дня передчасно стрілкують (іноді без утворення продуктивних органів). Так, за ранньовесняної сівби зимо­вих сортів редьки ріст і розвиток рослин збігається з найдовшим днем літнього періоду і вони масово стрілкують, не утворивши коренеплодів. Тому для одержання високого врожаю коренеплодів насіння редьки ви­сівають улітку, щоб урожай формувався наприкінці літа або у першій по­ловині осені, коли тривалість дня значно зменшується.

-Усі овочеві культури досить вибагливі до наявності світла впродовж вегетаційного періоду. Недостатня освітленість у зимовий період під час вирощування розсади призводить до витягування сходів і навіть до їх за­гибелі. Щоб запобігти цьому, очищають скляні поверхні теплиць і пар­ників від бруду та застосовують штучне доосвітлення рослин. Рослини помідора у разі вирощування в зимовий період формують суцвіття над 9—11 листками, а влітку — над 6—8. Влітку плоди їх ростуть інтенсивні­ше і більші, ніж узимку. Ранні сорти редиски у весняний період формують товарні коренеплоди через 25-—30 діб після появи сходів, а в грудні—січ­ні — через 45—50 діб або зовсім не утворюють їх. Зелень петрушки після зрізування влітку відростає через ЗО—40, а взимку — через 50-—60 діб.

-Способи регулювання світлового режиму. У відкритому ґрунті світло­вий режим овочевих культур поліпшують, застосовуючи певні схеми розміщення, напрями сівби (з півдня на північ), регулюючи густоту рослин, систематично знищують бур'яни. Світлолюбні культури розміщують на південних схилах. З віком рослини розростаються і в загущених посівах затінюють одна одну. Так, для рослини помідора в 50-денному віці опти­мальна площа живлення становить 60, а в період плодоношення — 2500— 4900 см2. Тому з метою раціональнішого використання площі розсаду вирощують загущеним способом, а у відкритий ґрунт її висаджують з більшою площею живлення.

-Надмірне освітлення рослин улітку послаблюють загущенням посівів, застосуванням куліс, надламуванням або зв'язуванням над продуктивним органом листків (капуста цвітна), а також підгортанням (спаржа, цибуля-порей) тощо.

-У спорудах закритого грунту світловий режим залежить від конструкції теплиць і парників, площі світлопроникної поверхні та покривних мате­ріалів, розміщення труб для обігрівання тощо. З цією метою прозоре по­криття теплиць І парників утримують у чистому стані, обладнання, труби і каркас фарбують у світлий колір, проводять штучне доосвітлення і ра­ціонально розставляють розсаду на площі.

-Для кращого використання світла застосовують ущільнені посіви (на­приклад, огірок і помідор ущільнюють капустою пекінською, салатом, редискою). При цьому раціональніше використовується площа споруд І підвищується врожайність культур з одиниці площі.

-За надмірного освітлення (влітку) прозору покрівлю споруд затіню­ють, забілюючи її розчином крейди, зашторюють, накривають рогожами або щитами тощо. Це запобігає перегріванню рослин, посилює їх тургор і продуктивність.

-Останнім часом створено сорти І гібриди, які формують товарний уро­жай у спорудах закритого грунту в зимовий період, тобто в умовах недо­статнього освітлення. До них належать такі сорти салату головчастого, як Норан, Юстіна, ПВЛ 80; редиски —- Катруся, Хельро, Черкаська теп­лична; гібриди огірка — Амір, Вентура, Грибовчанка, Гермес, Естафета, Язер та ін.; помідора — Алла 2, ВерлІока, Раїса, Аделаїда, Шірлі, Сузір'я та ін. Зазначені гібриди стійкі також до грибних захворювань, що дуже важливо під час вирощування їх в умовах осінньо-зимової культури.

Повітря-газовий режим

-Рослинам для своєї життєдіяльності найбільше потрібний кисень і вуглекислий газ. Кисень рослини використовують для дихання. Він має надходити до всіх органів рослинного організму — листків, стебел, коре­невої системи. У приземному шарі атмосферного повітря вміст його стано­вить 21 %. Запаси кисню постійно поповнюються за рахунок фотосинтезу зелених рослин. Тому надземна частина рослин не відчуває його нестачі. Якщо ґрунт за гранулометричним складом важкий, недостатньо розпушений, перезволожений, то затруднюється обмін повітря між ним і атмосферою. У такому разі до кореневої системи надходить обмаль кисню і в ґрун­товому повітрі різко підвищується вміст вуглекислого газу, внаслідок чого ріст рослин дуже пригнічується. Особливо заважає нормальному обміну повітря між ґрунтом та атмосферою утворення на посівах ґрунтової кірки.

-Вуглекислий газ потрібний зеленим рослинам для проходження про­цесів фотосинтезу. В атмосферному повітрі вміст його становить 0,03 %. Рослини засвоюють вуглекислий газ із повітря за допомогою зелених листків для синтезу органічної речовини. Збільшення концентрації вугле­кислого газу в повітрі до 0,3—0,6 % за інтенсивного сонячного освітлення й оптимальній температурі повітря та ґрунту значно підвищує продук­тивність фотосинтезу. Так, за вмісту його в повітрі 0,03 % листя огірка і помідора впродовж 1 год засвоює його 1,9, а 0,2—0,3 % —6—9 г з розра­хунку на 1 м2 поверхні. Це посилює ріст рослин і підвищує їх продук­тивність. За посиленого живлення вуглекислим газом салат на 12—20 діб раніше формує врожай, у помідора ранній урожай підвищується на 15— 20 %, а в огірка в спорудах закритого ґрунту — на 3—4 кг/м2. У разі зни­ження вмісту вуглекислого газу в повітрі до 0,01 % в рослин припиняється асиміляція. Оптимальна концентрація вуглекислого газу в повітрі для редиски і помідора становить 0,1—0,2 %, моркви І капусти — 0,2—0,3, огірка —0,3—0,6%.

-Найбільше вуглекислого газу міститься в приземному шарі повітря. Це зумовлюється тим, що у процесі розкладання органічної речовини він постійно виділяється з ґрунту. Тому ґрунти, багаті на органічні речовини, завжди виділяють його більше, ніж бідні. Наприклад, упродовж 1 год чорно­земи виділяють 10—25, а супіщані ґрунти — 2—4 кг/га вуглекислого газу.

-Азоту в атмосферному повітрі міститься 78 %, але для живлення рослин його використовують переважно з ґрунту у вигляді мінеральних сполук.

-На розвиток і плодоношення овочевих культур впливають й інші гази. Так, під час вирощування огірка для стимулювання утворення жіночих квіток у теплицях використовують карбід кальцію (200—300 г на 1 м2). Цьому сприяє і димлення. Етилен прискорює достигання плодів помідо­ра. Однак підвищена концентрація таких газів, як аміак, сірчистий газ та Інші, згубно діє на рослини. Підвищення концентрації аміаку до 0,6 % спричинює опіки листя, а при 4 % рослини гинуть. Якщо концентрація сірчистого газу 0,02—0,01 %, в рослин обпадає листя. Щоб запобігти цьо­му, споруди систематично провітрюють, особливо після внесення підви­щених доз органічних добрив.

-Регулювання повітряно-газового режиму. Повітряно-газовий режим у відкритому ґрунті регулюють внесенням органічних добрив і систематич­ним розпушуванням у міжряддях ґрунту. На 1 га поля удобрений і добре оброблений ґрунт містить до 2 .1018 бактерій, які впродовж доби виділя­ють близько 500 кг вуглекислого газу, що достатньо для Інтенсивного живлення рослин. Мінеральні добрива, внесені в ґрунт, також активізують життєдіяльність мікроорганізмів, що, у свою чергу, посилює виділен­ня вуглекислого газу в приґрунтове повітря. Вміст вуглекислого газу в приґрунтовому повітрі залежить і від своєчасного обробітку ґрунту (руйнування ґрунтової кірки, боронування, розпушування міжрядь тощо). Підвищенню вмісту його сприяють полезахисні смуги і куліси, які послаб­люють силу вітру.

-Для посилення забезпечення кореневої системи рослин повітрям у за­критому ґрунті застосовують легкі ґрунтосуміші та пористі субстрати, вно­сять підвищені дози органічних добрив (200—300 т/га). При цьому по­стійно розпушують ґрунт. Внесення високих доз органічних добрив у теп­лицях, а також вирощування овочевих культур за біологічного обігрівання забезпечує достатнє виділення вуглекислого газу (до 75 г/м2) для процесів фотосинтезу і формування високого врожаю. У теплицях з мінеральними субстратами (гідропоніка) повітря постійно насичують вуглекислим га­зом. Рослини підживлюють у ясну погоду при закритій вентиляції (пере­важно з 7 до 16 год). Температура повітря при цьому має бути на 2 °С вищою за рекомендовану. За сприятливих температурних умов, достат­нього освітлення та живлення дорослі рослини огірка і помідора засвою­ють до ЗО—50 г вуглекислого газу з 1 м2 площі впродовж доби.

Водний режим

-Більшість овочевих культур у своєму складі містить 83—95 % води, тому, щоб мати високі врожаї, їх вирощують лише в умовах достатнього зволоження.

-За вибагливістю до вологи X. С. Даскалов, Н. Б. Колєв поділяють ово­чеві культури на три групи. До першої групи належать дуже вибагливі (капуста, селера, салат, шпинат, ревінь, цибуля ріпчаста, редиска тощо), до другої — вибагливі (огірок, помідор, баклажан, перець, горох, пе­трушка, квасоля) і до третьої — не дуже вибагливі (кукурудза, кавун, диня, гарбуз, хрін та ін.).

-Вибагливість овочевих культур до вологості ґрунту залежить від роз­витку і глибини проникання кореневої системи та величини надземного листкового апарату. За цими показниками вони значно різняться від по­льових культур. Наприклад, коренева система редиски, цибулі та огірка розміщується переважно в шарі ґрунту 40—60 см, капусти і помідора за безрозсадної культури — до 150 см, тоді як озимої пшениці — до 2, куку­рудзи — до 4 м. Поверхня листя пшениці майже в 60 разів менша за поверх­ню листя капусти. Більшість овочевих культур випаровує дуже багато води. Це також зумовлюється нещільною будовою тканини, наростанням великої листкової поверхні, співвідношенням між масою коренів і над­земної частини. Так, у рослинах огірка це співвідношення становить 1 : 25, помідора — 1:15, капусти — 1 : 11.

-Вбирання рослинами води з ґрунту залежить від осмотичного тиску в клітинах кореневої системи. В овочевих культур він менший, ніж у зерно­вих. Так, у рослин помідора він становить 5,5, а в зернових культур — 12 кг/см2. За здатністю вбирати воду з грунту і витрачати її надземними органами овочеві культури поділяють на чотири групи. До першої групи належать культури, які добре вбирають з грунту та інтенсивно витрача­ють воду (буряк, пастернак); до другої — культури, що добре вбирають та економно витрачають її (кукурудза, квасоля, помідор, перець, гарбуз, кавун, диня, морква, петрушка); до третьої — культури, які погано вби­рають воду з ґрунту і неекономно витрачають її (капуста, огірок, бакла­жан, шпинат, салат, коренеплоди з родини Капустяних); до четвертої — культури, що вбирають незначну кількість води з ґрунту, але економно її витрачають (цибуля, часник). Рослини третьої і четвертої груп вибагливіші до вологості грунту, тому вирощувати їх краще в умовах зрошення або на місцевості з пониженим рельєфом.

-Потреба рослин у воді в різні фази росту і розвитку неоднакова. В окре­мі періоди росту навіть короткочасне зниження вологості ґрунту негативно позначається на розвитку рослин. Такі періоди називають критичними. До них належить період проростання насіння. Нестача вологи в цей пе­ріод призводить до затримання появи і навіть загибелі сходів. Після по­яви їх рослини ростуть за помірного зволоження ґрунту. Однак під час Інтенсивного росту вегетативних і продуктивних органів значно підви­щуються потреби рослин до вмісту води. Нестача вологи у цей період при­зводить до формування дрібних плодів, коренеплодів, сприяє збільшен­ню вмісту в них клітковини. За недостатнього зволоження під час цвітіння обсипаються квітки і зав'язь. Значно підвищується вибагливість рослин до вологості ґрунту й повітря під час пересаджування розсади. У цей пе­ріод вологість ґрунту слід підтримувати в межах 85—90 % НВ.

-Надмірна зволоженість ґрунту шкідлива для розвитку рослин. При цьому змінюється співвідношення між твердою, рідкою і газоподібною фазами ґрунту, внаслідок чого коренева система загниває. Продуктивні органи формуються водянисті й несмачні. Нерівномірне зволоження ґрунту в період вегетації спричинює розтріскування коренеплодів моркви, редис­ки І головок капусти. На розвиток овочевих культур істотно впливає відносна вологість повітря. За високої температури та відносно низької вологості повітря посилюється випаровування води листям, що переви­щує її засвоєння з ґрунту. Рослини втрачають тургор, листя жовтіє і заси­хає, запилення квіток і розвиток зав'язі затримується, посилюються про­цеси дихання, сповільнюється ріст. Тривале зниження відносної вологості повітря зумовлює розвиток шкідників рослин: огірок пошкоджується па­вутинним кліщем, попелицею, а капуста -— попелицею та хрестоцвіт-ними блішками. За високої вологості повітря посилюється розвиток гриб­них хвороб: помідор уражується фітофторозом, білою і бурою плямистіс­тю, огірок — борошнистою росою; цибуля — пероноспорозом; капуста — слизистим і судинним бактеріозами тощо.

-Огірок І зеленні культури найкраще ростуть та утворюють товарний Урожай за відносної вологості повітря 85—90 %, капуста, баклажан, ци­буля, горох, коренеплоди — 70—80, помідор, перець, кукурудза — 60— 70, кавун, диня, гарбуз — 45—60 %.

-Регулювання водного режиму. Основну масу вологи рослини викорис­товують на транспірацію. Кількість води, яку рослина витрачає на утво­рення одиниці сухої маси, називають коефіцієнтом транспірації. В овоче­вих культур він досить високий: у капусти — 539—734, квасолі — 528— 773, гарбуза — 600—843.

-Для регулювання водного режиму велике значення мають осушен­ня перезволожених ґрунтів, зрошення та інші організаційно-агротех­нічні заходи. Перезволожені грунти осушують відкритим (прокладання каналів Із двостороннім регулюванням рівня води) І закритим (гон­чарним) дренажем. На торфовищах здебільшого застосовують кротовий дренаж.

-Зрошення здійснюють по борознах, дощуванням краплинним поли­вом. Особливо велику увагу приділяють зрошенню в південних районах країни. За даними Донецької дослідної станції ІОБ УААН, врожайність пізньої капусти без зрошення становила 312 ц/га, в умовах зрошення — 687, огірка — відповідно 67 і 306 ц/га. Зрошення також підвищує ефек­тивність добрив. У дослідах ІОБ УААН урожайність помідора після вне­сення добрив без зрошення становила 216, а після зрошення — 1001 ц/га. У Лісостепу в умовах зрошення врожайність овочевих культур підвищуєть­ся на 40—55 %. Навіть за умов достатнього зволоження такі культури, як огірок, капуста, помідор та інші, в окремі періоди року потерпають від нестачі вологи.

-Найефективнішим способом зрошення є дощування дощувальними машинами ДДА-100МА, ДДН-70, УДС-23, «Фрегат» ДМУ та ін. За крап­линного поливу вода подається в систему перфорованих труб згідно із заданою програмою. Він може бути підґрунтовим і наземним.

-За підґрунтового зрошення вода надходить у ґрунт по трубах, прокла­дених на глибині 25—50 см, а за ґрунтового — шланги прокладають на поверхні ґрунту поблизу рослин. При цьому поливна норма її зменшуєть­ся в 2—3 рази. Такий спосіб зрошування економічно найвигіднІший по­рівняно з іншими.

-Основними показниками режиму зрошення є зрошувальна і поливна норми, строки і види поливів. Зрошувальна норма — кількість води, по­трібна для зрошування культур на 1 га площі впродовж вегетаційного періоду. Поливна норма — кількість води, яку витрачають на 1 га площі за один полив. Строки поливів здебільшого визначають за вмістом воло­ги в грунті, концентрацією клітинного соку в рослинах тощо.

-Види поливів. В овочівництві застосовують такі поливи: вологозаряд-кові, передпосівні (передпосадкові), вегетаційні, освіжні та ін.

-Вологозарядкові поливи проводять з метою поповнення запасів во­логи в 1 — 1,2-метровому шарі ґрунту. Поливна норма води — 800— 1000 м%а.

-Передпосівні поливи застосовують за 2—3 доби до сівби або висаджу­вання розсади. Поливна норма води — 200—400 м3/га залежно від та погодних умов року.

Режим грунтового живлення

Упродовж періоду вегетації рослини неоднаково засвоюють поживні речовини. Так, після появи сходів винос рослинами поживних речовин незначний, але вони дуже чутливі до нестачі їх у грунті. За нестачі пожив­них речовин у цей період сповільнюється ріст рослин, листки стають блідо-зеленими і швидко відмирають.

Співвідношення елементів живлення змінюється також залежно від фази росту й розвитку рослин. Наприклад, на початку росту коренева система засвоює більше азоту, але менше фосфору і калію. Найбільше поживних речовин рослини засвоюють у період максимального середньо­добового приросту надземної маси. Під час формування продуктивних і репродуктивних органів підвищується вибагливість рослин до фосфор­но-калійного живлення. Поживний режим грунту регулюють внесенням відповідних добрив.

Продуктивність рослин підвищується у разі посилення діяльності мікрофлори ґрунту, особливо в теплицях. Так, після внесення в ґрунт азото­бактера або обробки ним насіння (Л. А. Ложкіна) врожайність огірка в закритому ґрунті підвищується на 20—25 т/га.

Особливості використання добрив в овочівництві. Найефективніше за­стосування органічних і мінеральних добрив спостерігається на опідзоле-них середньо- і важкосуглинкових ґрунтах. За даними ЮБ УААН, у ліво­бережному Лісостепу в умовах зрошення після внесення на чорноземах малогумусних вилугуваних 60 т/га гною І 2,9 т/га стандартних туків міне­ральних добрив урожайність овочевих культур за першу ротацію сіво­зміни підвищилася на 41,9 ц/га.

Найчутливіші до внесення органічних добрив огірок, цибуля, часник, усі види капуст, баклажан, перець, кабачок, гарбуз і кукурудза. Під цибу­лю, перець, баклажан, капусту ранню і цвітну краще вносити перегній. Внесення органічних добрив під моркву погіршує товарність коренеплодів (збільшується розгалуження і розтріскування). Урожай і якість помідора та моркви підвищуються після внесення органічних добрив під поперед­ники.

Гній і компости здебільшого вносять під зяблеву оранку і лише на ґрун­тах, які запливають, — навесні під переорювання зябу. Під огірок і капус­ту в південних областях його вносять 20—40, а в інших зонах — 40—60 т/га. Перегній І пташиний послід краще вносити під культивацію з розрахунку відповідно 20—40 і 4—5 т/га. Гноївку і фекалії переважно використову­ють для приготування компостів.

В овочівництві доцільно використовувати і стічні води, але при цьому слід звертати увагу на те, щоб вони не були забруднені пестицидами. Стічні води містять до 0,0032 % азоту, 0, 0003 фосфору і 0,0015 % калію. Найдо­цільніше збирати їх у водосховищах і використовувати для виготовлення компостів, а після відстоювання — для поливу.

Мінеральні добрива вносять під усі овочеві культури. За даними ЮБ УААН, при внесенні під капусту пізню сорту Амагер Й180Рі80К1|В0 на тем-но-сІрих опідзолених ґрунтах в умовах достатнього зволоження вро­жайність підвищилася на 23,8, а на чорноземах зрошуваних півдня Украї­ни після внесення ^2()Рі2оК9О — на 23,1 т/га. Внесення підвищених доз фосфорних і калійних добрив під цибулю, коренеплоди столові й капусту поліпшує їхню лежкість під час зберігання. Коефіцієнт використання по­живних речовин з органічних і мінеральних добрив овочевими культура­ми у перший рік вегетації наведено в табл. 3.

Ефективність використання мінеральних добрив рослинами залежить від строків і способів внесення їх у ґрунт. У південних і центральних райо-

Таблиця 3. Орієнтовний коефіцієнт використання овочевими культурами поживних речовин з добрив у перший рік вегетації, %

Вид добрив	N	Р2О3	К2О
Гній	18-30	30-35	45-55
Компост	20-25	30-50	50-70
Перегній	5-20	30-35	45-50
Гноївка	45-60	_	70-80
Пташиний послід	25-35	35^10	80-90
Мінеральні добрива	50-70	20-25	70-80

нах близько 60—65 % загальної кількості добрив вносять восени під зяб­леву оранку або культивацію, а решту — під передпосівну культивацію і в рядки. У західних областях і на Поліссі, де випадає багато опадів, міне­ральні добрива вносять напровесні або під передпосівну культивацію (крім важкорозчинних, які вносять восени) і в рядки.

На достатньо удобрених ґрунтах підживлення більшості овочевих культур неефективне. Підживлювати потрібно лише ті з них, що зимують у ґрунті (щавель, ревінь, озимі сорти часнику, цибуля-батун, літні посіви шпинату, петрушки тощо), по мерзлоталому ґрунту азотними добрива­ми. На підживлення азотними добривами добре реагують капуста рання і цвітна, кольрабі першого і другого строків висаджування. Ефективне підживлення овочевих рослин одночасно з поливом. Для цього викорис­товують 20—25 % загальної кількості мінеральних добрив, концентрація розчину їх у воді не має перевищувати 0,3 %.

Підживлюють овочеві культури також органічними добривами: пта­шиним послідом (0,5—0,7 т/га), гноївкою (2—4 т/га). Пташиний послід розбавляють водою у співвідношенні 1:10, гноївку — 1 : А—7 залежно від її концентрації. До гноївки додають суперфосфат — 75 кг/га. У процесі встановлення строків підживлення і доз добрив ураховують біологічні особливості культури і вік рослин. Так, рослини помідора у фазі 2 і 5—6 листків добре реагують на внесення фосфорних, а перед цвітінням ■— фос­форних і азотних добрив.

На слабокислих ґрунтах для підвищення ефективності добрив слід про­водити вапнування. Найефективніше проводити вапнування слабкокис-лих і кислих ґрунтів під капусту, цибулю, часник, буряк столовий, горох, менше — під огірок, капусту цвітну, найменше — під моркву, помідор, редиску. Солонцюваті ґрунти гіпсують.

Овочеві культури досить добре реагують на внесення мікродобрив. На підзолистих ґрунтах буряк столовий, морква і капуста цвітна досить чут­ливі до внесення борних добрив. Застосування їх запобігає пошкоджен­ню рослин гниллю сердечка і значно підвищує врожай товарної продукції. Для позакореневого підживлення використовують 0,005—0,05 %-й роз­чин борної кислоти.

Нестача мангану найчастіше спостерігається на ґрунтах з лужною ре­акцією або після вапнування. На карбонатних і піщаних ґрунтах на ріст і достигання квасолі, помідора і цибулі негативно впливає нестача цинку. На кислих ґрунтах ефективне внесення молібденових добрив під час сівби бобових культур. На внесення мідних добрив овочеві культури найбільше реагують у разі вирощування на осушених торфовищах і лучних грунтах.

Ґрунти, придатні для вирощування овочевих культур. Під овочеві сіво­зміни треба відводити високородючі ґрунти з вмістом гумусу 4—5 %. Такі ґрунти зазвичай мають хороші фізико-хімічні властивості: структурні, пористі, теплоємкі, мають високі вбирну здатність і буферність. У них нагромаджується багато легкодоступних для рослин поживних речовин. В Україні для вирощування овочевих культур найпридатніші темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи, окультурені торфовища, заплавні ґрунти.

Овочеві культури слід вирощувати на родючих легких за грануломе­тричним складом грунтах — супіщаних, легко- і середньосуглинкових. Супіщані ґрунти навесні швидко прогріваються і просихають, легкопро­никні для кореневої системи й повітря. Найвищі врожаї овочевих куль­тур на таких ґрунтах збирають у західних і центральних областях країни. Оскільки супіщані ґрунти швидко прогріваються, найдоцільніше на них вирощувати ранньостиглі та теплолюбні, на легких і середньосуглинко­вих — багаторічні та пізньостиглі овочеві культури. Високі врожаї (800— 1000 ц/га) їх збирають на осушених торфовищах із заляганням ґрунтових вод на глибині 60—120 см. На торфовищах овочеві культури доцільно розміщувати після обороту пласта багаторічних трав, оскільки він най­менше засмічений насінням бур'янів. З мінеральних добрив на торфови­щах переважно вносять фосфорно-калійні (Р_6о- ₁₂₀ К₁₈₀-₂₄₀), з азотних — аміачну селітру (N30-40). На торфовищах потрібно вносити мідні добри­ва, особливо вони ефективні на карбонатних торфовищах (25—30 кг/га мідного купоросу або 500 кг/га колчеданних недогарків). На цих ґрунтах найкраще вирощувати такі культури: пізню капусту, моркву, а також ка­пусту цвітну літніх строків вирощування.

Важкі поверхнево-оглеєні грунти для вирощування овочевих культур малопридатні.

7. НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕНН ТА МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГРУППИ КАПУСТНИХ

Капуста. Свіже листя, сік, квашена та розсол.

Свіже листя покращує моторику та мікрофлору кишкову. Клітчата сприяє виведенню з організму холестерину. Листя прикладають до гнійних ран, виразок, лишаїв, опіків, екзем, пухлин, наривів, ушибів, подагрі, радикуліті, ревматизмі. При головних болях свіжа капуста на ніч робить сон глибоким, заспокоює нервову систему. Вітрогонна властивість –виводить уратні солі, нормалізую водно-сольовий баланс. Пектин та клітчата вбирають в себе, нейтралізують та виводять з організму мікробні токсини, солі вадких металів, радіонукліди. Землистий колір обличчя, шкіра усипана прищами, висипаннях, п’ятнах проходять при „капусній дієті”.

Свіжий сік має протизапальну, відхаркуючи, сечогінну, протицинготну, послаблюючу дію.

Цвітна капуста. За вмістом поживних речовин, дієтичним властивостям смаку переважає всі інші види капуст. Вона має більше у 1,5-2 рази білку, 2-3 рази аскорбінової кислоти у порівнянні з білоголовою. Переважає за вмістом мінеральних солей лужного характеру (важливо при надлишковому вживанні білкової їжі).

Броколі. Висока біологічна активність.Суцвіття та молоді пагони у свіжому та консервованому вигляді. Смачні в супах, у відвареному та підсмаженому виді як гарнір до різних блюд. Кочергі та листя використовують для супів та відварів.Усі овочеві культури групи капуст належать до родини Капустяних (Вгаsісасеае) роду Вгаsіса. Серед них у виробництві найпоширеніша капуста білоголова (В. саріtаtа Lіzg. vаr. аlb), менше поширена цвітна (В. Саulіflorа Lizg.), червоноголова (В. саріtаtа Lizg. vаr. rubrа) і савойська (В. sаbаudа Lizg). Найменші площі займають капуста брюссельська (В. gemmifera Lizg.), кольрабі (В. саulorара Раsg.) і броколі (В. оlеrасеа vаr. іtаlіса Рlеrек). Усі види капуст є дворічними культурами, за винятком цвітної і броколі. У перший рік вони формують велику головку (бруньку), в якій відкладають поживні речовини, а на другий - утворюють сильно розгалужене квітконосне стебло, квітки і насіння. У капусти цвітної і броколі продуктивні органи (головка-суцвіття), стебло, квітки і насіння утворюються на першому році життя. Усі види капуст походять із районів Середземномор'я.

В Україні капуста займає 19 % площі овочевих культур. Цінність її полягає в тому, що вона добре зберігається і її можна споживати в свіжому вигляді впродовж осінньо-зимово-весняного періоду. Широко використовують таку капусту для консервування, квашення та в кулінарії.

Біологічні особливості капусти білоголової: + Відношення до тепла Усі види капуст холодостійкі культури / Т проростання насіння +4-5 С. / За +11 С сходи з являються через 12діб / за +20 С – через 3-4 доби після сівби / оптимальна температура росту +15-18 С. / понад +25 С ріст рослин сповільнюється. / після проростання насіння на поверхні грунту появляються два сім’ядольних листочки. / добре загартована розсада витримує короткочасне зниження температури до - 5-7 С / незагартована пошкоджується за мінус - 1 С. / при температуре 35С прекращается кочанообразование. / Ростовые процессы замедляются при температуре ниже +5+8С.

Коренева система капусти досить велика і розгалужена. За безрозсадної культури утворюється стрижневий корінь, який проникає в ґрунт на глибину до 150 см, а за розсадної, завдяки його прищипуванню, коренева система розміщується в шарі ґрунту 35—45 см. Тому вирощування капусти безрозсадним способом у південних районах сприяє кращому забезпеченню рослин вологою. Після підгортання капусти вологою землею вона швидко утворює додаткові корінці.

Листки у капусти, за винятком брюссельської, у перший рік розміщуються на стелі (качані) скупчено, утворюючи розетку, часто вкриті воско­вим нальотом. У біло- і червоноголової капусти вони цілокраї, рідше лопатоподібні, у червоноголової - фіолетові. У савойської капусти листки гофровані, брюссельської-ліроподібні з видовженими черешками, цвітної капусти і броколі - видовжено-еліптичні, іноді ланцетної, яйцеподібної чи напівовальної форми, а в кольрабі краї листків нерівнозубчасті.

Продуктивним органом у білоголової, червоноголової, савойської та брюссельської капусти є головка (листки), у цвітної і броколі -суцвіття (головка), у кольрабі - стеблоплід. Головка капусти утворюється в результаті швидкого наростання нових листків і сповільненого росту качана. Листки при цьому не встигають розгорнутися, внаслідок чого формується головка.

Квітки капусти жовті, зібрані в китицю, запилюються за допомогою комах (бджіл). Плід - стручок. Насіння дрібне, кулясте. У всіх видів капусти воно подібне, має темно-коричневе з синюватим відтінком забарвлення. Маса 1000 насінин 2,2-2,4 г, схожість зберігається впродовж 4-5 років.

Капуста належить до світлолюбних культур. У разі слабкого освітлення, особливо в розсадний період, рослини витягуються, внаслідок чого знижується їх продуктивність. За довготривалого дня в рослин прискорюються всі фази розвитку.

Рослини капусти досить вибагливі до вологості ґрунту й повітря. З урожаєм 100 т/га капуста виносить з ґрунту 5,5 тис. м³/га води. Найкраще ростуть її рослини за вологості 60-80 % НВ та відносної вологості повітря 75-90 %. Тому капусту переважно вирощують на заплавних ґрунтах і торфовищах. У разі нестачі вологи рослини утворюють дрібні листки і головки. Надмірна вологість ґрунту також негативно позначається на розвитку рослин: листки набувають фіолетового забарвлення, ріст рослин сповільнюється, вони уражуються судинним бактеріозом, що різко знижує їх продуктивність.

До родючості ґрунту капуста досить вибаглива. Так, з урожаєм 10 т/га вона виносить з ґрунту до 41 кг/га азоту, 14 - фосфору, 49 кг/га калію. Найпридатніші для вирощування капусти родючі ґрунти з високим вмістом органічної речовини і рН 6,2...7,5. На кислих ґрунтах рослини капусти уражуються кислою, а цвітної - ще й гниллю сердечка.

8. ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ РАННЬОСТИГЛОЇ БІЛОГОЛОВОЇ КАПУСТИ

Залежно від типу і родючості ґрунту під ранню капусту вносять повне мінеральне добриво N_60-120 P_60-100 K_60-150. Фосфорно-калійні добрива у південних і центральних районах вносять восени під зяблеву оранку або культивацію, а азотні - навесні. У районах достатнього зволоження всі види мінеральних добрив можна вносити й навесні під культивацію.

Ранню капусту у відкритий ґрунт висаджують одночасно із сівбою ранніх зернових: у південних районах і на Закарпатті - у другій половині березня, в Лісостепу - наприкінці березня - у першій декаді квітня, на Поліссі і в західних районах 1- (в передгір'ї Карпат - до 25 квітня).

Схема висаджування: 60 х 30-40 см (55,5 - 41,7 тис./га), 70 х 35 см (47,6 - 40,8 тис./га). У разі висаджування розсади за напрямними щілинами та за обробки міжрядь ротаційними робочими органами та плоскорізними лапами з прополювальними дисками її висаджують за схемою 90 х 25-30 см

(44,4-37 тис/га).

Під час садіння розсадосадильними машинами (СКН-6А) стежать, щоб рослини не пошкоджувалися і не засипалися землею. Горщечкову розсаду

висаджують на 2-3 см глибше горщечка, а безгорщечкову -на рівні нижніх листочків так, щоб рослини були щільно притиснуті до ґрунту.

Відразу після машинного садіння перевіряють його якість. Засипані рослини звільняють від землі, а там, де ґрунт навколо рослин недостатньо ущільнений, притискують до них вологу землю. У місцях, де розсаду : висаджено, підсаджують рослини вручну. Безгорщечкову розсаду висаджують з одночасним поливом. Через 5-6 діб після садіння у місцях падання рослин підсаджують розсаду.

Перше розпушування міжрядь проводять через 6-9 діб після висаджування розсади на глибину 4—6 см, наступні - через 8-10 діб після переднього. У разі використання звичайних робочих органів (лап-бритв, стрілчастих і долотоподібних) упродовж вегетаційного періоду проводять 3-4 розпушування міжрядь. Під час застосування ротаційних робочих органів і плоскорізних лап з прополювальними дисками проводять 6-8 розпушувань міжрядь культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2, причому перші 2 -З фрезерними культиваторами. Розпушування краще проводити після випадання дощу або поливу. Це сприяє швидкій регенерації кореневої системи рослин і поліпшує газообмін ґрунтового повітря. Під час першого розпушування міжрядь за потреби рослини підживлюють аміачною селітрою (100-150 кг/га). Ефективне також підживлення ранньої капусти аміачною водою або розчином гноївки (1 : 8-10). У цьому випадку концентрація робочого розчину під час першого підживлення має бути 0,6-1,0 %, а під час другого - 1,5-2,0 %. Рослини доцільніше підживлювати одночасно з поливом.

У південних районах упродовж вегетаційного періоду рослини 6-7разів поливають із розрахунку 300-400 м³/га. У Лісостепу кількість поливів зменшують до 4-6.

Збирають капусту ранню вибірково за 2-4 заходи у міру достигання головок, коли вони стануть щільними і досягнуть маси 0,4-0,5 кг. Використання конвеєрів (ТН-12 та ін.) під час збирання капусти підвищує продуктивність праці у 2-2,5 рази. Середня врожайність ранньої капусти становить 200-300 ц/га.

Особливості вирощування ранньої капусти у закритому ґрунті. Капусту ранню можна вирощувати під плівковим покриттям і в парниках. Насіння висівають 10-15 січня. Розсаду вирощують так, як і для відкритого ґрунту. На постійне місце її висаджують у першій половині березня дворядковими стрічками за схемою 40 + 30 х 30 см. Для приживання рослин парники ніч накривають рамами і матами. За потреби парники вентилюють, а з настанням теплої погоди рами знімають. Температуру повітря в період ве-гетації підтримують у межах 18-20 °С. Залежно від стану рослин проводять один-два підживлення мінеральними добривами: перше - через 10- діб після висаджування, друге - на початку формування головок. З органічних добрив використовують гноївку або курячий послід, розбавлений водою 1 : 10.

 З мінеральних добрив для першого підживлення в 10 л води розчиняють 10-12 г аміачної селітри,

20-25 - суперфосфату і

 10-15 г сульфату калію,

для другого - відповідно 18-20, 30-40 і 15-20 г. За потреби проводять поливи, розпушують ґрунт у міжряддях, виполюють бур'яни і підгортають рослини. Середня врожайність становить 6-8 кг/м².

9.ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ПІЗННЬОСТИГЛОЇ БІЛОГОЛОВОЇ КАПУСТИ

Технологія вирощування капусти середньо- і пізньостиглих сортів. Під середні й пізньостиглі сорти капусти після попередників, які рано звільнили площу, проводять напівпаровий осінній обробіток ґрунту. Під час збирання врожаю попередника пізно восени з метою подрібнення рослинних решток проводять дискування, а згодом глибоку зяблеву оранку плугами з передплужниками. У процесі оранки пожнивні рештки і шкідлива мікрофлора загортаються на глибину 25-30 см.

Напровесні на легких ґрунтах, де під зяблеву оранку внесли органічні добрива, закривають вологу, а на важких і перезволожених проводять культивацію на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням і коткуванням. До висаджування розсади ґрунт через кожні 7-10 діб культивують на глибину 10-12 см з боронуванням і коткуванням, внаслідок чого відбувається очищення верхнього шару від бур'янів. Ґрунти, які запливають, а також ті, на яких восени органічних добрив не вносили, культивують в один-два сліди, вносять органічні добрива (40-60 т/га) і переорюють на глибину 18-20 см. До висаджування розсади ґрунт підтримують у чистому від бур'янів розпушеному стані, проводячи 3-4 культивації з боронуванням і коткуванням. Під капусту середню і пізню залежно від родючості ґрунту вносять повне мінеральне добриво:

у західному Лісостепу і на Поліссі - N_100-180 P_110-160K_110-180,

 у лівобережному Лісостепу -N_100-130 P_60-90 K_45-60,

у Степу -N _90-135 P_50-80 K_35-50.

На торфових ґрунтах вносять 20-30 т/га гною повне мінеральне добриво ( N_30-60 P_150-180 К_180-240). а також мікродобрива із розрахунку 25-30 кг/га мідного купоросу або 4-5 ц/га піритних недогарків. Ефективне також внесення під капусту цинкових і молібденових, а на карбонатних ґрунтах - і манганових добрив. Кислі ґрунти вапнують вносять З-5 т/га вапняних добрив.

Перед висаджуванням розсади проводять культивацію або фрезерування на глибину 10-12 см залежно від типу ґрунту та умов вирощування (на богарних мілкіше, на зрошуваних глибше). Під передпосівну культивацію вносять гербіциди бутізан 400 - 1,75-2,5 кг/га, стомп 330 - 3,0-6,0, трефлан 240 - 4,0-6,0 або трефлан 480 - 2,0-3,0 кг/га, трифларекс, 24 % - 4,0-6,0 або 48 % - 2,0-3,0 кг/га під боронування за 10-15 діб до висаджування розсади. На легких ґрунтах норми пестицидів дещо зменшують, а на важких - збільшують. Найкраще загортати пестициди в ґрунт на глибину 2-6 см.

Капусту середньостиглу висаджують у два строки: розсаду, вирощену в спорудах закритого ґрунту, - в другій половині квітня, а в розсаднику - в другій половині травня. Велике значення мають строки садіння пізньої капусти. За надто раннього висаджування наприкінці вегетації головки переростають і розтріскуються, що знижує якість продукції. Запізнення з висаджуванням призводить до формування малих і нещільних головок, що значно знижує врожай. Кращими строками висаджування розсади капустипізньої в центральних і західних районах країни є остання п'ятиденка травня- перша декада червня. За дотримання таких строків, за даними УІОБ УААН, урожайність капусти становить 839-751 ц/га. Запізнення з висаджуванням розсади на 7 діб знижує врожайність на 88, а на 28 діб - на 448 ц/га.

У південних областях пізню капусту висаджують у другій половині червня - на початку липня. Схема висаджування капусти 70 х 50—70 см (28,6—20,4 тис./га), а за інтенсивної технології за напрямними щілинами - 90 х 40-50 см (27,8-22,2 тис./га). Глибина садіння - до першого справжнього листочка. Для кращого приживлення рослини висаджують у другій половині дня або після дощу чи поливання. За ніч у рослин відновлюється тургор, і на другий день вони менше в'януть і швидше приживаються.

Розсаду висаджують розсадосадильними машинами СКН-6А з одночасним поливом. У разі потреби з поливною водою вносять мінеральні добрива. Під час садіння стежать, щоб рослини не пошкоджувалися і не присипалися землею. У дощову погоду, коли машинне садіння неможливе, розсаду висаджують уручну в борозни або ямки. Через 5-6 діб після садіння у місцях випадання рослин підсаджують нові.

Упродовж вегетації ведуть боротьбу зі шкідниками і хворобами, плантації капусти підтримують у чистому від бур'янів стані, міжряддя систематично розпушують, а перед змиканням рядків рослини підгортають. Після появи однорічних бур'янів через 2-7 діб після висаджування розсади площу обробляють гербіцидом бутізан (1,75-2,5 кг/га), проти однорічних злакових використовують фюзілад супер 125 ЕС, або тарга супер (1,0-2,0 кг/га у фазі 2-4 листочків бур'янів).

Перше розпушування міжрядь проводять через 6-9 діб після висаджування розсади на глибину 4-6 см, наступні — через кожні 8-10 діб на 8-12 см. До змикання рядків проводять 3-4 розпушування.

У разі висаджування капусти за напрямними щілинами перші 2-3 розпушування (через кожні 8-10 діб) проводять ротаційними органами, наступ­ні (5-6 разів) - плоскорізними лапами з прополювальними дисками, а впродовж вегетаційного періоду міжряддя розпушують 7-9 разів. Захисна зона біля рослин під час розпушування не має перевищувати 3-5 см.

Капуста досить вибаглива до вологості ґрунту, тому протягом вегетації її поливають. Строки і норми поливу залежать від ґрунтово-кліматичних умов зони, стану рослин і способів зрошення. У південних районах капусту поливають 8-10 разів із розрахунку 400-500 м³/га. У Лісостепу кількість поливів зменшують до 4-6 поливною нормою 300-400 м³/га. У західних областях України капусту доцільно поливати в посушливі роки 1-2 рази із розрахунку 200-300 м³/га. Під час поливу по борознах норму води збільшують, під час зрошення дощуванням - зменшують. У першій половині вегетації, коли у рослин недостатньо розвинена листкова поверхня, витрати води мають бути меншими, ніж у другій.

Збирають капусту за один прийом у період технічної стиглості, коли головки будуть твердими, масою не менш як 1 кг. У разі запізнення зі збиранням головки капусти пізньої підмерзають і погано зберігаються. Для збирання врожаю застосовують конвеєри (ТН-12 та ін.), що сприяє підвищенню продуктивності праці в 2-2,5 рази порівняно з ручним збиранням. Останнім часом для збирання капусти використовують капустозбиральний комбайн МСК-1. При цьому продуктивність праці підвищується в 4-5 разів. Середня врожайність капусти становить 500-600 ц/га.

Безрозсадний спосіб вирощування капусти. Безрозсадним способом капусту вирощують на родючих і чистих від бур'янів площах. Підготовка ґрунту під неї така сама, як і під ранню. Через 10-12 діб після внесення стомп, семеро, пенитран, нитран, бутизан 400, трефлану або трифлурексу проводять передпосівну культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням. По вегетуючим рослинам капусти бутизан 400, лонтрел 300, набу, поаст, семерон, тарга, тарга супер, фуроре супер, фюзілад супер. Найкращим строком сівби насіння в центральних районах є друга половина квітня, а в південних - перша половина травня. Сівбу проводять з шириною міжрядь 70 см, а за напрямними щілинами 70-90 см сівалками СОН-4,2 та іншими на глибину 1-3 см. Норма висіву насіння - 1,5-2 кг/га (дражованого 1-1,2 кг/га). Відразу після сівби грунт коткують. Під час сівби сівалкою точного висівання норму висіву насіння зменшують до 0,8 кг/га.

Дуже важливо після появи сходів своєчасно обробити посіви пестицидами проти хрестоцвітної блішки. Запізнення з цим заходом на 1-2 доби може призвести до загибелі рослин. У разі позначення рядків міжряддя розпушують культиваторами, обладнаними плоскорізними (бритвами) лапами. Захисну зону біля рядка залишають завширшки 10-12 см. За меншої захисної зони рослини можуть присипатися ґрунтом і загинути. Після появи третього—п'ятого справжнього листка рослини проріджують на 40-70 см залежно від ширини міжрядь і заданої густоти. Вирвані рослини у фазі п'яти справжніх листків використовують як розсаду. Подальший догляд за рослинами проводять так само, як і за розсадною культурою.                          10. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ РОЗСАДИ КАПУСТИ БІЛОГОЛОВОЇ

Розсаду ранньої і 50 % середньої капусти вирощують у парниках або плівкових теплицях. Решту розсади середньої й розсаду пізньостиглих сортів капусти вирощують у розсадниках відкритого ґрунту. Перед сівбою насіння перевіряють на схожість, вологість, сортову чистоту, енергію проростання. Калібрують, прогрувають, замочюють, барботують, дражують, обробляють хімпрепаратами. Висівають свіже однорічне насіння підготовлене, яке забезпечує інтенсивний ріст. Прогрівання у воді в марльовому мішечку (+48...+50°С) на протязі 20 хвилин та швидко охолоджують у холодній кип’яченій воді 2-3 хвилини. Вище 50°С насіння втрачає схожість, нижче 48°С–неефективне. Просушка до сипучого стану розстилаючи тонким шаром на фільтрувальному папері.

Для хімічного знезараження проти збудників хвороб та коренеїда протруюють ридомилом (металаксил) -25% змочюючийся порошок (с.п.).4 г на 1 кг насіння. Ефективне також намочування його в розчинах мікроелементів.

Залежно від зони насіння ранньої капусти висівають з 10-15 січня до 5-15 лютого, а середньої - наприкінці лютого - у першій половині березня. На парникову раму висівають 10-15 г, а на 1 м² теплиці – 8-10 г насіння парниковими сівалками ПРСМ-7, СПО-22, СОП-43 та ін. Після сівби температуру в спорудах підтримують у межах 18-20 °С. Витягуванню рослин після появи сходів запобігають зниженням температури повітря впродовж 4-6 діб до 6-8 °С. Щоб посилити освітлення у парниках, на день знімають мати і протирають (миють) скло. Через 4-7 діб у сонячні дні температуру підвищують до 16-18 °С, а в похмурі - до 12-16 °С. Вночі її знижують до 6-8 °С. У разі потреби сіянці поливають теплою водою у першій половині дня, щоб до вечора поверхня ґрунту підсохла.

У фазі сім'ядоль рослини пікірують у торфоперегнійні горщечки розміром 6 х 6 см або в ґрунт парника чи теплиці. Після пікірування поверхню горщечків засипають тонким шаром перегною, до якого додають 5% попелу або вапна з метою мульчування та профілактики проти чорної ніжки. У сонячну погоду парники з пікірованими сіянцями на дві-три доби притінюють матами. Під час вирощування розсади температуру в сонячні дні підтримують у межах 14-18 °С, у хмарні – 12-16, уночі -6—10, ґрунту- 12-15 °С. Відносна вологість повітря має бути 60-70 %. За вищої температури рослини витягуються.

Через 7-10 діб після пікірування рослини підживлюють мінеральними добривами (20 г аміачної селітри, 40 г суперфосфату, 10 г сульфату калію розчиняють у 10 л води). Удруге їх підживлюють через 10-12 діб після першого (30 г аміачної селітри, 60 г суперфосфату і 20 г сульфату калію). На 1 м² витрачають 10 л робочого розчину. З метою запобігання опікам листя перед підживленням та після нього рослини поливають теплою водою.

За 10-15 діб до висаджування рослин у поле поливи припиняють і загартовують розсаду. Для цього спочатку на 2-3 доби посилюють вентиляцію, потім удень знімають з парників рами, а за тиждень до висаджування - і на ніч. Із теплиць доцільно за тиждень до висаджування розсади знімати і плівкове покриття або З0-50 % бічної огорожі. Короткочасне зниження температури повітря в цей період навіть до мінус 2-З °С не шкідливе для рослин. Перед вибиранням без горщечкової розсади її добре поливають. Розсаду ранньої капусти висаджують у 50-60-, а середньої –45-50-денному віці після утворення 5-6 справжніх листочків.

Для холодних розсадників вибирають ділянку з невеликим південним або південно-західним схилом, захищену від північних і східних вітрів. Підготовку ґрунту починають восени. Під зяблеву оранку вносять 60-80 т/га гною, а під передпосівну культивацію – 3-4 ц/га аміачної селітри, 4-5 суперфосфату і 2,5-3,0 ц/га калійної солі.

Насіння середньо- і пізньостиглих сортів капусти висівають овочевими сівалками у третій декаді березня, на півдні — у першій половині квітня, в Автономній Республіці Крим - наприкінці квітня - на початку травня. Спосіб сівби широкорядний (45 см) або стрічковий (8-11 рядків через 15 см) з відстанню між стрічками 50-70 см. Норма висіву насіння становить 18-20 кг/га, глибина загортання - 1,0-2,5 см залежно від вологості ґрунту. До і після сівби проводять коткування.

З появою сходів і в період росту розсаду 2-3 рази обпилюють пестицидами проти хрестоцвітної блішки. В міру потреби розсаду поливають і посіви підтримують у чистому від бур'янів, а ґрунт - у розпушеному стані. Після появи першого справжнього листочка посіви проривають, залишаючи найрозвиненіші рослини на відстані 2-3 см, і за потреби підживлюють мінеральними добривами або гноївкою, розведеною в 7-8 частинах води. Проти двосім'ядольних бур'янів рослини у фазі 2-3 справжніх листочків обробляють семероном (0,35-0,5 кг/га).

Розсаду висаджують у полі в 45-50-денному віці після утворення 5-6 справжніх листочків. Перед вибиранням розсади грунт звечора добре зволожують і вибирають її перед висаджуванням. З 1 м² розсадника вихід розсади становить 200-250 шт. Для машинного висаджування висота рослин (від кореневої шийки до кінця листків) має становити 12-15 см. Так, на 1 га розсадника вирощують розсаду капусти для 40 га площі.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 343; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!