Приголосні поділяються за місцем творення на губні й язикові.
Губні — творяться у результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами.
Язикові — залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мов-ного органа (зубів, піднебіння або задньої стінки глотки).
Приголосні поділяються за способом творення на зімкнені, проривні, африкати, щілинні, дрижачі.
При вимові зімкнених приголосних активний орган (нижня губа або язик) тісно змикається з пасивним. Під тиском повітря зімкнення з силою розривається, і при цьому утворюється характерний шум.
При вимові проривних приголосних у ротовій порожнині утворюється тісне зімкнення (як при [б] або [д]), проте одночасно повітря вільно виходить через носову порожнину.
При вимові африкатів передня спинка язика, наближаючись до піднебіння спочатку утворює зімкнення. Проте замість моментального прориву цього зімкнення в останній фазі в африкатів зімкнення поступово переходить у коротку щілину.
При вимові щілинних активний мовний орган, наближаючись до пасивно-го, утворює вузьку щілину.
При вимові дрижачих кінчик язика періодично або притискається до переднього піднебіння, або відходить від нього.
Групи приголосних за твердістю — м’ якістю.
М’якшення звуків виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння, чим може ускладнюватися основна артикуляція приголосних.
Мовні звуки, як реалізації відповідних фонем, звичайно слідують один за одним у мовному потоці. Поєднуючись між собою, фонеми потрапляють у неоднакові фонетичні позиції, внаслідок чого відбуваються різноманітні зміни, зумовлені різними конкретними причинами.
|
|
|
Транскрипція (від латинського слова transcriptio transcribo, що означає —переписую). Фонетична транскрипція — це передача звуків мови за допомогою спеціальних графічних знаків (у нашій фонетичній транскрипції використову - ються знаки українського алфавіту).
ОСНОВНІ ПРАВИЛА ФОНЕТИЧНОГО ЗАПИСУ СЛОВА ТАКІ:
1) не вживаються зовсім букви я, ю, ї, є, щ, ь і великі букви;
2) додатково використовуються значки [еи], [ие], [оу] для передачі:
[еи] — нечітку вимову ненаголошеного [е];
[ие ] — нечітку вимову ненаголошеного [и];
[оу] — нечітку вимову ненаголошеного [о] перед складом з наголошеним [у|
село [сеило], широкий [шиерокиǐ], голубка [гоулупка];
3) для позначення звука [в], що вимовляється після голосного перед приголосним
і в кінці слова використовується значок [у]:
завтра [заўтра], сказав [сказаў];
4) ['] — м’якість приголосного звука позначається скісною рисочкою, що ста-
виться справа зверху біля букви, яка означає цей приголосний звук:
|
|
|
рясно [р'асно], сядь [с'ад'];
5) дзвінкі звуки, які вимовляються спочатку шляхом розриву струменем видиху-
ваного повітря змички, утворюваної передньою частиною спинки язика і перед-
ньою частиною верхнього піднебіння, а потім проходженням щілинкою, утво-
реною органами вимовляння в ротовій порожнині, позначаються двома буква-
ми, накритими зверху «дашком» — [дж], [дз], [дз']:
джміль [джм’іл'], дзеркало [дзеркало];
6) [:] - довгі звуки, які утворилися через уподібнення в процесі вимовляння, поз-
начаються двокрапкою справа після букви, якою передається цей звук:
знання [знан:'а], зшити [ш:ити];
7) наголос позначається скісною рисочкою зверху над наголошеним складом:
весна [веисна], правдоподібний [праўдопод’ібниǐ];
8) [‘] - (апостроф) після приголосного – напівпом’якшену вимову приголосного;
9) букви я, ю, є передають відповідно два звуки (дві фонеми) [ја], [ју], [је]. У по-
зиціях на початку слова, після голосної, м’якого знака та апострофа букви я, ю,
є завжди передають два звуки. Після приголосного букви я, ю, є позначають го-
лосні [а], [у], [ e ] і м’якість попереднього приголосного;
10) буква ї завжди позначає звуки (дві фонеми) [јі];
11) буква щ завжди позначає два звуки [шч].
|
|
|
12) буква г в основному передає фарингальний звук (фонему) [г]:
[голова], [говоритие ].
СКЛАД І НАГОЛОС
Склад (рос. слог) — це частина слова, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
В українській мові складотворчим виступає голосний звук. У слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Приголосні приєднуються до голосного звука попереду чи після нього. Розрізняють відкриті і закриті склади за кінцевим звуком.
Відкриті склади закінчуються на голосний звук: при-ро-да , сто-ли-ця, се стра, лю-ди, ми-на-є, зо-ло-то-но-ша.
Закриті склади закінчуються на приголосний звук: швид-кість , край-ній, мож-на , прийдеш-ній, прав-да, ал-тай-ський, гар-буз.
За початковим звуком розрізняють склади п р и к р и т і (починаються приголосним (на-ші ді-ти)і н е п р и к р и т і (починаються голосним (у-спіхи
у-чня )).
Потік мовлення членується на склади на підставі таких закономірностей:
1) якшо між складотворчими є один приголосний звук, то він належить до нас-
тупного складу: Ре-ве гу-де не-го-донь-ка (Л. Укр.);
2) наявні між складотворчими два приголосні належать до наступного складу,
якщо вони обидва дзвінкі (на-зби-раю квітів) або глухі (на-ста-ла осінь) чи
|
|
|
становлять поєднання дзвінкого або глухого приголосного з наступним сонор-
ним: За-кри-чали гуси сірі, і-зня-лися й полетіли (К. П);
3) два приголосні, що вживаються між складотворчими звуками, розподіляються
між попереднім і наступним складами, якщо вони обидва сонорні (Чор-но-
бривці із куточка виглядають — К. П.), якщо попередній дзвінкий або сонор
ний, а наступний — глухий (Настали дні теплень-кі; Коли рав-лик спочиває,
ріж-ки й ніж-ку в ній ховає; В полі зай-чи-ка зустріну — К. Л.), а також коли
обидва приголосні проривні (Усе од-бивається в пісні — Л. Укр.);
4) якщо між складотворчими є три приголосні звуки, то вони належать:
а) до наступного складу, якщо два попередні є дзвінкими чи глухими, а тре-
тій — сонорним (Натуро-матінко! ...Ти і-скру божую збудила у моїх гру-
дях — Л. Укр.); рі-здвя-ний); якщо вони розміщені в порядку зростання
гучності: глухий — дзвінкий — сонорний; якщо всі три звуки є глухими
чи дзвінкими (і я[кшчо] якесь там жабеня із-під листя гляне ... — К. П.);
б) до різних складів: перший сонорний або дзвінкий, другий — глухий, тре-
тій — сонорний (...роз-цвіла-ся дівчина несміла — Л. Укр.), ман-друвати)
або дзвінкий чи сонорний і наступні два глухі (ужгород-ський , луган-
ський). Подібно розподіляються і чотири приголосні (дитин-ство).
Наголос — це виділення частини мовного потоку властивими для певної мови фонетичними засобами. Для української мови таким засобом є посилення голосу, тому український наголос називають с и л о в и м.
Розрізняють наголос словесний і логічний або смисловий наголос.
С л о в е с н и й наголос виокремлює склад у слові (ве-сня-ни'й ра'нок), причому він завжди падає на голосний звук, який внаслідок цього вимовляється з більшою силою, ніж ненаголошений, чітко й вирізняється більшою тривалістю. Логічний наголос падає на такт чи слово, які несуть у висловлюванні (фразі, реченні) смислове навантаження.
Словесний наголос в українській мові має вільний, рухомий характер.
Вільний характер українського наголосу виявляється в тому, що він не закріплений за певним складом (першим, другим, останнім) — наголошеним може бути будь-який склад слова: пáрта , шкільнúй, допомóга, переживáння. У процесі словозміни наголос часто переходить з одного складу на інший — у цьому вияв-ляється його рухомий характер: сестрá — сéстро ; брáт, брáта — братú . Віль-ний і рухомий характер наголосу забезпечує йому здатність виступати засобом розрізнення лексичного й граматичного значень.
В односкладових словах наголос не має видільної функції, але голосний звук зберігає всі ознаки наголошеного.
У багатоскладових словах, крім обов’язкового, головного ['], наявний наголос побічний [ ], слабший від головного: універмаг, гастроном. Вони обидва фіксуються в словниках.
У складних словах, які пишуться через дефіс, наголошується кожний компонент: директор-розпорядник, весняно-літній, вряди-годи.
У потоці мовлення логічний наголос припадає на такт чи слово, що несуть смислове навантаження у висловлюванні (фразі, реченні). Так, наголошуючи в реченні Правда, Київ давно вже став не той, що був раніше (В. Малик) різні слова, мовець виділить Київ, підкресливши, що йдеться саме про це місто, а не якесь інше; слово давно наголосить на тому, що повідомлене стосується минуло-го, а не сучасного; виділене слово став підтвердить, що повідомлене є фактом здійсненим і т. д.
СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ СЛІВ З ЧЕРГУВАННЯМ ГОЛОСНИХ І ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 183; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!