Строковість права інтелектуальної власності

Nbsp; Лекція №2

Тема № 2

Загальні положення про право інтелектуальної власності в Україні .

 

План лекції:

Вступ

1. Поняття права інтелектуальної власності та підстави його виникнення.

2. Зміст та здійснення права інтелектуальної власності.

3. Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності.

4. Види права інтелектуальної власності.

5. Захист права інтелектуальної власності.

Висновок

 

Література та нормативні акти:

 

1. Конституція України 1996 р.

2. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 20. Ст. 249.

3. Цивільний кодекс України – К.: Атіка, 2003.

4. Господарський кодекс – К.: Атіка, 2003.

5. Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р.

6. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р.

7. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993р.

8. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993р.

9. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р.

10. Паризька конвенція по охороні промислової власності 1883р. // Законодавство СРСР по винахідництву. – М, 1983. – Т.3.

11. Конвенция, учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности. Подписана в Стокгольме 14.06.67 г. // Законодательство СССР по изобретательству. – М, 1983. – Т.3.

12. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності. Навч. посібник.: К., 2002.

13.  Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні. Монографія. – Х, 2002.

14. Цивільне право України у 2 кн. \ Авт. колект. під керівн. Дзери О.В. – К.: Юринком Інтер, 2002.

15. Цивільне право України : Підручник \ Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003.

16. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах \ За заг. ред. Я.С. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003 р.

 

 

Приблизний розрахунок часу:

Вступна частина – 5 хв.

Перше учбове питання – 15 хв.

Друге учбове питання – 15 хв.

Третє учбове питання – 20 хв.

Четверте учбове питання – 15 хв.

П’яте учбове питання – 15 хв.

Висновок – 5 хв.

 

ВСТУП

 

Шановні студенти!

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як час­тини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяль­ність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

 Під інтелектуальною діяльністю розуміється розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання.

Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має пра­во володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї ін­телектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою “Право власності та інші речові права”, чим законодавець підкреслив соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права. Однак дана підгалузь є однією з найменш досліджених категорій цивільного права

Метою нашої сьогоднішньої лекції є вивчення загальних положень права інтелектуальної власності, його сутності, правової природи, елементів, тощо. Перейдемо до першого питання.

Питання 1. Поняття права інтелектуальної власності та підстави його виникнення.

Існують два види абсолютного права: речове право, що опосе­редковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Зазначені види абсолютного права відрізняються як за об'єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони вини­кають.

Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) пра­ця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, худож­нього конструювання (дизайну).

На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зраз­ком. З кожним із цих результатів пов'язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів. Проте всі вони мають ряд спільних ознак.

Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об'єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематері­альні об'єкти, вони не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.

Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.

Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інте­лектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.

Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набу­ла теорія природного права. Відповідно до останньої все зробле­не людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне пра­во розпоряджатися результатами власної творчої праці. Окремо історію розвитку законодавства про право інтелектуальної власності ми з вами розглянемо на наступному занятті.

Поняття “інтелектуальна власність” стало терміном міжнарод­ного права 1967 р., коли його було вжито у Стокгольмській кон­венції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літератур­них і художніх творів 1886 р. це значення мав термін “результати інтелектуальної творчості”.

Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелек­туальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуаль­ною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Основу інтелектуальної власності становлять галузі ав­торського та патентного права, проте вони не вичерпують це по­няття, оскільки воно охоплює також право на торговельну мар­ку, комерційне найменування, географічне зазначення, комер­ційну таємницю.

Термін “інтелектуальна власність” застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, про­те внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.

Аналіз існуючих поглядів щодо поняття “інтелектуальна власність” надає нам підстави надати наступне визначення. Інтелектуальна власність – це власність (ставлення як до своїх) на такі результати творчої діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.

Право інтелектуальної власності охороняє великий спектр прав різного характеру. Деякі з них, що є результатом інтелекту­альної творчості, визначають як її стимул і винагороду, інші, чи йдеться про інтелектуальну творчість, чи ні, надають із метою ре­гулювання конкуренції між виробниками.          

Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної влас­ності означає закріплені законом права, що є результатом інте­лектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літера­турній і художній галузях. Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавче оформити май­нові та немайнові права творців на результати їхньої інтелекту­альної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до твор­чості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соці­ального розвитку.

Породження людського розуму, такі як ідея, що стоїть за ви­находом, музичний твір або торговельна марка, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом охорони від ви­користання іншими особами через той факт, що хтось ними во­лодіє. Після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати кон­троль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуаль­ної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого.

Процеси розумової діяльності як такі перебувають за межами правового регулювання. Результати ж цієї діяльності, що містять елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.

Спільним для цих об'єктів є те, що вони мають ідеальну приро­ду, тобто є нематеріальними, проте можуть бути втілені у фізичні (матеріальні) предмети, які становлять певну економічну цінність.

Прихильники використання терміна “інтелектуальна влас­ність” підкреслюють, що йдеться про особливу власність, яка вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний ха­рактер.

Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом.

Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність(приклад нове слово Карл Чапек слово ”робот” 1929 р.).Результа­ти творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права. За законом до об'єктів права інте­лектуальної власності можна віднести торговельні марки та інші нетрадиційні об'єкти, які прирівняно до перших та які охороняє право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права визначає закон.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, передбачених законом. Суб'єкт майнового права інтелектуальної власності може з власної волі відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

Правовий режим власності, який традиційно пов'язаний із тілесними об'єктами і включає правомочність володіння, корис­тування та розпорядження цими об'єктами, не можна беззасте­режно застосовувати до нематеріальних результатів розумової діяльності. Він прийнятний лише для матеріальних носіїв резуль­татів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості за­стосовують режим виключних прав, який полягає в тому, що тільки творці цих продуктів, за винятком випадків, прямо зазначених за­коном, мають право користуватися та розпоряджатися ними.

Володілець має безстрокове й абсолютне право на матеріаль­ний об'єкт, у той час як виключне право на об'єкт інтелектуаль­ної діяльності є строковим і в передбачених законом випадках може зазнавати обмеження. Виключне право на результат інте­лектуальної діяльності обмежене у просторі, а право на творчий результат нерозривно пов'язане з особою творця.

Економічна функція у права інтелектуальної власності така сама, як і у звичайного права власності. Проте юридичний інстру­ментарій, застосовуваний для захисту, інший. Так, наприклад, володілець права інтелектуальної власності не може вимагати його оречевлення, оскільки такої речі не існує.

Право власності - це володіння, користування та розпоряд­ження майном, система правовідносин, які закріплюють і охоро­няють належність майнових благ і зміст права власника на на­лежне йому майно, способи та межі здійснення цього права.

Поняття “право інтелектуальної власності” вживають у двох зна­ченнях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти­тут- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності як інститут цивільного пра­ва традиційно виконує такі функції:

• визнання авторства на результати розумової праці;

• встановлення режиму їх використання;

• матеріальне та моральне заохочення;

• захист прав авторів, роботодавців та інших осіб, які набува­ють право інтелектуальної власності.

З огляду на характер результату визнання авторства не зале­жить (коли йдеться про твори літератури, науки, мистецтва) або залежить (коли йдеться про винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки) від реєстрації результату.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відпо­відно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Безумовно важливим елементом правового регулювання здійснення права власності є його законодавче підґрунтя.

Законодавство про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелекту­альної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охо­роняються законом.

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності базується на Конституції України і складається з відповідних норм цього Кодексу та інших законів України, що охороняють особисті немайнові та/або майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності.

 Застосування норм міжнародних договорів. Чинні міжнародні договори, які регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним законодавчим актом України, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

До національного законодавства з інтелектуальної власності крім Основного закону та ЦК України необхідно віднести: Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р., Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р., Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” 1993р., Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” 1993р., Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” 1993р., Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” 1993р. Закон України “Про охорону прав на топографію інтегральних мікросхем” 1993р. та інші.

Крім того до законодавства з інтелектуальної власності відносяться рішення Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Міжнародні конвенції, учасником яких є Україна (Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р., Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. та інші акти які ми розглянемо на наступних заняттях)

Строковість права інтелектуальної власності

Володілець права інтелектуальної власності має виключні по­вноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелек­туальної власності має строковий характер.

Строки, протягом яких діють виключні права на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації, розрізня­ють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засо­бу індивідуалізації. їх встановлює ЦК або спеціальне законо­давство.

Після закінчення певного строку, встановленого законодав­ством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особис­тих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстроково.

Висновок по першому питанню: отже інтелектуальна власність є одним із видів власності і полягає у ставленні особи як до своїх до результатів творчої та інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона. Право інтелектуальної власності визначається у об’єктивному та суб’єктивному розумінні. Щодо останнього, то це право особи на результат творчої та інтелектуальної діяльності. В об’єктивному розумінні це сукупність норм, які регулюють відносини в сфері створення, використання та охорони результатів інтелектуальної та творчої діяльності. Нами розмежовано два види абсолютного права: право власності та право інтелектуальної власності. До того ж до законодавства щодо розглянутої підгалузі цивільного права належить як національне так і міжнародне законодавство.

---

Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 225; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!