Французька преса 18-19 ст. Усні й писемні форми розповсюдження інформації періоду Відродження, особливості розвитку періодики в період революції та Наполеона.



Французька журналістика з перших своїх кроків якісно від­різнялася як від німецької, так і від англійської періодики своєю змістовністю.

Періодичні видання з'явилися у Франції дещо пізніше, ніж у Німеччині та Італії, але щоденне життя цікавило ще перших фран­цузьких хронікерів. Елементи журналістики були присутні і в «Га­зеті паризького буржуа» (1409 - 1444 рр.), і в «Скандальній хроніці» Жана де Труайе (1461 - 1483 рр.), і в «Газеті паризького буржуа» часів Франциска 1(1515- 1536 рр.).

Винахід друкарського верстата Гутенбергом не залишився непо­міченим у Франції. З 1470 року ректор Сорбонни Гійом Фіше і пріор Жан Ейніен були захоплені ідеєю створення друкарні при універси­теті, її перша продукція з'явилася в 1475 році. Друкувалися спо­чатку, як і скрізь, книги. І хоча до кінця століття в цій країні вже налічувалося близько 50 друкарень, імена перших друкарів і видав­ців невідомі, оскільки на перших порах їх діяльність не контролю­валася властями. У XVI ст. видавничий бізнес повністю потрапив під контроль монархів. Імена всіх власників друкарень стали відо­мими, оскільки займатися цим ремеслом можна було тільки з коро­лівського дозволу. Французькі історики друку повідомляють, що в 1547 році в Парижі налічувалося 116 друкарів, в Руані - 70, в Ліоні -42, в Тулузі - 7. Із паризьких видавців найвідоміші Карон, Андре, Корозе, Нівер, з ліонських - Рімар, Бренузе, Ломм.

Що ж друкувалося в цих друкарнях? Найчастіше це різні хроніки:

1 - хроніки придворного життя (опис вій­ськових походів, укладенню шлюбних союзів, похоронам і хрести­нам і т. д.)

2 - бюлетені дипломатичних місій (послання і тексти договорів)

3 - хроніки релігійного змісту (звернення, проповіді)

Неповторним національним явищем французької журналістики були сапапі– французький журналістський фольклор. Спочатку вони не були самостійною формою публіка­ції. У період з 1488 по 1529 рр. французькі історики виділяють близько 200 курйозних розповідей. З 1515 по 1529 рр. величезна їх кількість з'являлася в «Газеті паризького буржуа». 1560 року П'єр Боесто зібрав їх у збірку під назвою «Незвичайні історії». Також вони надруковані у «Французькому Меркурії» 1605 року. Сапати як самостійна форма публікацій, що набула значного поширення в ХVІ-ХVII ст., були брошурами форматом 80 на 125 мм. і обсягом 8-16 сторінок. Вони друкувалися на дуже поганому папері з вели­чезною кількістю помилок, але залишалися дуже популярними.

Існували ще й інші форми ранньої періодики. Це перш за все релігійні видання. Вони набули поширення у ХVІ-ХVII ст. Тільки з 1589 по 1594 рр. віддруковано 280 книжок на теми релігії, обсягом по 8-16-32 сторінки і тиражем від 200 до 500 примірників. Деякі з них, такі як «Щит зборів дійсних католиків», сягали обсягом до 47 сторінок і друкувалася тиражем близько тисячі примірників.

Окрім них, виходили ще альманахи і календарі, які вже мали чітку періодичність. Істотний вплив на розвиток французької періо­дики зробили бельгійські і голландські видавці, особливо Абрам Верховен, що видавав з 1605 року « Nieuwe Zydinghen » («Останні новини»). Газета Верховена, а також «Галло-бельгійський Мерку­ рій», що видавався у Франкфурті, послужили прообразами для видання в 1611 році «Французького Меркурія» (1611-1644). У пер­шому номері цього щорічника розповідалося про події у Франції та за її межами, починаючи з 1605 року. Видавали «Французький Меркурій» («Mercure franscais») спочатку Жан Рішар, а потім Етьєн Рішар.

Теофрасту Ренодо судилося створити першу національну французьку газету. Будучи королів­ським медиком, згодом був задіяний до журна­лістської діяльності в «Mercure franscais» у 1624 р. Там талано­витого журналіста помітив Ришельє, який запропонував йому ви­пускати нове періодичне видання. У 1630 р. Ренодо оформив офіційний дозвіл на володіння Адресним бюро і отримав монополію на збір інформації по всій території Франції. А в 1631 р. почав видавати «La Gazette» - першу національну фран­ цузьку газету. Назва газети походить від назви дрібної срібної монети (gazetta). З легкої руки Теофраста Ренодо слово «газета» увійшло в лексикон багатьох європейських мов. Перший номер «Газетт» вийшов 30 травня 1631 року і містив новини (в основному двотижневої давності) з Риму, Праги, Константинополя. Тематика - торгівля, війна, політична хроніка, дипломатичні но­вини. «Газетт» виходила по п'ятницях на чоти­рьох сторінках форматом 23 на 15 см. Пізніше число сторінок збільшилося до 12, а також з'явилися малюнки. Тираж не перевищував 1200 примірників. Зберігалася єдина нумерація випусків, а наприкінці року видавався «Recuil des Gazettes» («Річний збірник «La Gazette»). Протягом 1631 року випущено 31 номер «Газетт», які зібрані в річну збірку, присвячену Людовикові VIII.

Спочатку в «Газетт» друкувалися в основному новини з-за кор­дону, при цьому велика частина їх бралася з німецьких, італійських і голландських газет, що давало підставу для конкурентів і супро­тивників Ренодо звинуватити його в плагіаті. Але поступово з роз­витком газети в ній усе більше уваги приділяється внутрішній ін­формації, а новини з-за кордону вже виходять «з перших рук». Певна частина інформації надходила до газети «зверху» - від кардинала Ришельє і навіть від самого. За допомогою «La Gazette» Ришельє намагався встановити державну монополію на інформацію.

 «Газетт» залишалася лідером французької преси на довгі роки. Навіть першій французькій щоденній газеті «Журналь де Парі», що виникла в 1777 році, важко було з нею конкурувати.

Існували журнали літературно-критичного змісту, зокрема першим таким ж-лом став « Mercure galant » («Галантний Меркурій»), заснованого 1672 р. Видавав його Жан Донно де Візе. Спочатку ви­ходив нерегулярно, але з 1677 р. став щомісячником.

У XVIII ст. Європа почала змінюватися, почалася епоха Просвітництва.

У Франції найвідомішими просвітителями (у журналістиці) були – П'єро де Мариво та абат Прево. У таких журналах, як «La Spectateur franscais» («Французький глядач», 1722-1723), Мариво прагнув озна­йомити французів з англійськими культурними традиціями.

Антуан Франсуа Прево з 1733 р. почав видавати у Лондоні щотижневий жур­нал « Le Pour et le Contre » («За і проти», 1733-1740). Об'єктивність, достовірність і надійність інформації не підлягала сумніву.

Цензура у цей період мала «драконів­сякий» характер - одна з королівських декларацій (1757) оголошу­вала смертний вирок «усім, хто буде помічений у складанні та друкуванні творів, де будуть напади на релігію, образа королівської влади чи порушення порядку чи спокою у державі».

Цензурою переслідувалася знаменита «Енциклопедія» Дені Дідро та Жана Д'Аламбера, коли в 1759 р. генеральний прокурор Франції назвав це видання одним з видів державного перевороту.

Революція 1789 р. зняла всі цензурні заборони щодо друку. У «Декларації прав людини і громадянина» від 26 серпня 1789 р. зазначалося: «кожен може вільно говорити, писати і друкувати». Це положення знайшло своє вираження і в Конституції 1791 р., і, як наслідок, - зросла кількість періодики: якщо в 1788 р. по всій Франції було 60 періодичних видань, то в період з 1789 по 1792 рр. з'явилося понад 500 газет. Передові газети революції:

- « Patriot Franscais » («Патріот Франції») (1789-1793). Видавець - Жан-П'єр Бріссо;

- « L ’ Ami du peuple » («Друг народу») (1789-1793). Видавець -Жан-Поль Марат.

Луї Антуан Сєн-Жюст писав: «Преса не мовчить, вона є го­лосом, що безперервно звучить, зриває маску з усього брехливого, розкриває різноманітні інтриги та хитрощі...»

На жаль, починаючи з 1793 р., Французька Революція вступила в фазу «пожирання власних дітей» – смертній карі підлягали автори та видавці будь-якого виду друку, де є висловлювання про розпуск народного пред­ставництва чи про відновлення королівської влади. У цей період був страчений Бріссо. За ним знищені видавець газети «Le Реге Duchesne» («Батько Дюшес», 1790-1794) Жан Рене Ебер і Демулен.

Проте ця диктатура недовго проіснувала, її змінив період Ди­ректорії (1795-1799), установлений Конституцією III року (1795). Він також відрізнявся строгістю та жорстокістю цензури. За указом 1797 р. розстрілу підлягали всі, хто зробить спробу відновити коро­лівську владу.

1799 р. до влади прийшов Бонапарт. У Конституції VIII року про друк взагалі не згадувалося. Натомість «Консульський указ про газети» (17 січня 1800 р.) призвів до закритгя 60 із 73 газет, що виходили в Парижі.

Політична опозиція почала видавати свій друкований орган - журнал «Філософські, літературні та політичні декади», 1794-1807. Наполеон негативно сприйняв існування цього часопису, і в 1807 р. Це видання з «Журналом Імперії». З опозиційного він став проімперським.

Найбільш помітним явищем періоду Імперії варто назвати газети Луї Франсуа Бертена, зокрема «Журнал Фран­ ції», «Блискавка», остання з яких в 1797 р. закрита, а сам Бертен утік, щоб уникнути арешту.

У 1800 р. він разом з братом придбали « Журнал дебатів політичних і літературних», Ця газета заснована в Парижі ще в 1789 р. У 1803 р. він змінив формат газети - збільшив обсяг, і додаткова частина, відділена «лінією відрізу» (білим пропуском), стала називатися фейлетоном.

З серпня 1810 р. Наполеон підписав Декрет, згідно з яким у кожному департаменті дозволялося видавати лише одну газету.

У 1811 р. готувалася постанова про закриття майже всіх газет у Франції. У Парижі їх залишилося лише 4.

Після падіння режиму Наполеона у 1814 р. Конституційна хартія відновила свободу слова, яку тут же перекреслив закон від 21 жовтня 1814 р., який вводив цензуру для всіх періодичних видань.

До 1824 р. у Парижі виходило 12 щоденних газет.

У липні 1830 р. вийшло 5 указів, у яких король Карл Х змінив правила проведення виборів, а також увів дуже строгі цензурні правила. Почався період Липневої монархії.

У 1835 р. у Парижі Шарлем Луї Гавасом засновано також перше інформаційне агентство «Гавас».

Лідером французької «масової» преси став Еміль де Жирарден . Він починав із випуску журналу мод « La Mode » (1829-1854), а з 1836 р. політична газета « La Presse » («Преса»). У 1848 р. Жирардена навіть за­арештували, а газету на деякий час закрили. З іменем Жирардена пов'язується і поява першої «прихованої реклами».

Французька «масова» преса дата початок і такому газетному феномену, як «роман-фейлетон».

Паралельно у французькій журна­лістиці 1830-40 рр. спостерігається розквіт такого літературно-журналістського жанру як «фізіологія». Пік популярності - 1841 р. (80 фізіологій).

1861 р. – газета М. Мілло «Pette Journal» («Маленька газета»), яка завоювала аудиторію завдяки опису різних убивств (до 1869 р. тираж газети зріс до 470 000 примірників).

Офіційна преса Франції була представлена «Mercure français» («Французький Меркурій», 1611-1644), політичним і літературним періодичним виданням, заснованим Жаном Рішаром. Ставши першим міністром Франції в 1624 р., кардинал Рішельє прибрав до рук «Mercure français», поставивши на чолі цього видання людини, якого сучасники називали «сірим Преосвященством». Падре Жозеф, який залишив баронський титул заради чернечого ордену капуцинів, був найбільш довіреною особою кардинала Рішельє, його справжнім alter ego. Однак малотиражної «Mercure français», що виходив у світ один раз на рік, не відповідав політичним завданням Рішельє. Кардинал шукав можливість систематичного впливу на громадську думку, а для цього було необхідно періодичне видання іншого типу.

Особливе місце в культурі Франції і в історії світової преси посідає Теофраст Ренодо, особистий лікар короля, власник Адресного бюро, ініціатор відкриття безкоштовної лікарні для бідних, головний керівник державних благодійних установ і, нарешті, видавець першої друкованої французької газети “Ла газетт” (“Gazette”)*. Перший номер з”явився 30 травня 1631р. Чотири сторінки формату 23 х 15 містили інформацію з Іспанії, Германії, Італії. “Газетт” виходила раз на тиждень тиражем 1200 прим. Збільшуючи поступово кількість сторінок (до 12) і змінюючи якість графічного оформлення: покращується друк, з”являються малюнки. Поступово кількість внутрішньої інормації збільшувалася за рахунок придворної хроніки, дипломатичних, військових повідомлень. Офіційний характер газеті надавали і тексти укладених політичних, торгівельних угод, дипломатичних доповідей, добутих не без допомоги Рішельє, а потім кардинала Мазаріні. Широко користувався Ренодо і матеріалами з іноземних газет. Це навіть привело до порушення судової справи проти журналіста у 1634. Паризьке товариство друкарів і видавців вимагали скасувати привілеї, надані “Газетт”, і дозволити усім вільно публікувати усякі новини.Ренодо видавав і додатки до газети. Місячні огляди “Реляціон де нувелль дю монд” (поточні новини світу) містили навіть коментарі до старих і нових повідомлень в газеті. Публікації Ренодо відрізнялися майже літературним стилем, сам король читав «La Gazette» і навіть призначив редактору грошову винагороду за його журналістську працю. «La Gazette» сприймалася як друкований орган уряду, і з 1762 р. стала виходити в якості офіційного видання під назвою «La Gazette de France», проіснувавши у цілому до 1944 р. Сам Теофраст Ренодо не прагнув до конфронтації з урядом, що загрожувало втратою королівського патенту. Тому публікації в його виданні ототожнювалися з позицією кардинала, який неодноразово сам коригував тональність і спрямованість матеріалів. Найбільш вільний Ренодо був у обговоренні новин з далеких країн, наприклад, з Росії, інформація звідки приходила з двомісячним запізненням. Карьера Ренодо йшла успішно - у 1635 р. в його руки перейшов і «Mercure français». При допомозі «La Gazette» Рішельє постарався встановити державну монополію на інформацію. Кардинал не тільки сам писав у газеті (анонімно), але і залучив до «журналістиці» самого Людовика XIII. Газета увійшла у повсякденне життя французів

 


Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 815; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!