МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Теоретичні методи
Для вивчення стану розробленості досліджуваної проблеми використано теоретичні методи дослідження: аналіз, узагальнення, синтез, порівняння, класифікація даних наукової літератури, присвячених проблемі організації та проведення занять у спеціальних медичних групах.
Аналіз, синтез, узагальнення, систематизація даних вітчизняної науково-методичної літератури з теорії та методики фізичного виховання (Апанасенко Г. Л. [2] , Ашмарин Б. А. [4]), Боднар І. Р. [9], Вржеснєвський І. [13], Шиян Б. М. [30] та ін.) та педагогічної літератури (Дубогай О. Д. [16], Кучеров І. [20] та ін.) здійснювався з метою визначення мети та завдань фізичного виховання студентів, які віднесені до спеціальної медичної групи; вивчення загальних вимог до проведення оздоровчо-тренувальних занять у спеціальних медичних групах; форм організації занять у спеціальних медичних групах; нормування обсягу фізичних навантажень під час проведення оздоровчо-тренувальних занять зі студентами спеціальної медичної групи. У процесі дослідження опрацьовано 30 літературних джерел, у тому числі 9 статей у періодичних фахових виданнях.
Організація дослідження
Дослідження здійснювалося у три етапи.
На першому етапі складено програму теоретичного дослідження, що включала методологічний і процедурний розділи. Методологічний розділ передбачав: 1) формулювання проблеми, визначення об’єкта і предмета дослідження; 2) визначення мети і постановку завдань дослідження; 3) уточнення й інтерпретацію основних понять; 4) попередній системний аналіз об’єкта дослідження. Процедурний розділ включав: 1) складання принципового плану опрацювання літературних джерел; 2) виділення ключових понять, що виражають вузлові моменти досліджуваної проблеми: спеціальна медична група, фізичне виховання, стан здоров’я, методи і засоби фізичного виховання, нормування часу, фізичне навантаження.
|
|
|
На другому етапі проведено аналіз літературних джерел із предмета дослідження, узагальнено дані щодо мети та завдань фізичного виховання студентів, які віднесені до спеціальної медичної групи; загальних вимог до проведення оздоровчо-тренувальних занять у спеціальних медичних групах; форм організації занять у спеціальних медичних групах; нормування обсягу фізичних навантажень під час проведення оздоровчо-тренувальних занять зі студентами спеціальної медичної групи; наведено методику організації та проведення занять у спеціальних медичних групах.
На третьому етапі зроблено висновки, оформлено список використаних джерел у відповідності до бібліографічних вимог.
|
|
|
РОЗДІЛ 3
ФОРМИ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ
Форми організації занять у спеціальних медичних групах
Основна форма оздоровчо-тренувальних занять з фізичного виховання студентів спеціального навчального відділення − це обов'язкові заняття, передбачені навчальними планами і внесені до загального розкладу занять. Навчальний процес з фізичного виховання здійснює професорсько-викладацький склад кафедри у формі уроку. Характерними ознаками, що притаманні цим формам занять, є відносно постійний та однорідний склад студентів, чітка регламентація на діяльність і кількість занять протягом навчального року, обсяг і характер фізичних навантажень, наявність зв'язку із змістом попередніх і наступних занять. Академічні навчальні заняття проводяться у вигляді лекцій, бесід, методичних та практичних занять, індивідуальних занять під керівництвом викладача та консультацій [2, 9, 23, 28].
Ефективними формами організації оздоровчо-тренувальних занять студентів спеціального навчального відділення є:
Ø групові заняття під керівництвом викладача;
Ø індивідуальні заняття із студентами викладачів;
Ø групові індивідуальні заняття під керівництвом викладача;
|
|
|
Ø самостійні групові заняття студентів за груповими програмами;
Ø індивідуальні самостійні заняття студентів за індивідуальними програмами [3].
Основні форми проведення оздоровчо-тренувальних занять:
Ø прогулянки, ближній туризм, походи вихідного дня;
Ø дозовані сходження (теренкур);
Ø рухливі, спортивні ігри та естафети;
Ø участь у фізкультурно-спортивних заходах.
Окреме оздоровчо-тренувальне заняття складається із трьох частин:
Ø підготовча частина;
Ø основна частина;
Ø заключна частина.
У підготовчій частині оздоровчо-тренувального заняття вирішуються завдання оптимальної оперативної психофізіологічної підготовки студентів до виконання головного завдання. Найкраще цьому сприяють вправи типу потягування, нахилів, ходьби та стрибків на місці, в русі тощо [25].
В основній частині оздоровчо-тренувального заняття вирішуються завдання, що спрямовані на розвиток основних функціональних систем, рухових якостей, навичок, відновлення порушених функцій. У цій частині заняття широко використовуються загальнорозвивальні, аеробні, силові, спеціальні вправи, елементи спортивних ігор та естафети [21-25].
|
|
|
У заключній частині оздоровчо-тренувального заняття вирішують завдання, спрямовані на переключення організму на відновлювальний режим функціонування і створення умов для розгортання відбудовних процесів. Це досягається поступовим зменшенням інтенсивності виконуваних вправ, переключенням на дії, що дають ефект активного відпочинку, використанням релаксаційних, дихальних та інших вправ, що сприяють активізації відбудовних процесів [24].
Рекомендована схема проведення комплексного оздоровчо-тренувального заняття:
1. Підготовча частина
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
1.1.Самомасаж.
1.2.Вправи у потягуванні, на гнучкість та розтягування. Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
1.3.Повільна ходьба, біг підтюпцем.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
1.4. Ходьба, вправи на приведення організму у відносно спокійний стан.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
2. Основна частина
2.1. Аеробні вправи.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
2.2. Загальнорозвивальні вправи, спеціальні вправи для розвитку фізичних якостей.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
2.3. Вправи, що активізують діяльність серцево-судинної та дихальної систем.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
2.4. Прикладні вправи, вправи професійно-прикладної фізичної підготовки.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
2.5.Спеціальні вправи лікувальної фізичної культури. Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
2.6. Рухливі ігри, елементи спортивних ігор тощо. Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
3. Заключна частина
3.1. Легкі аеробні вправи.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
3.2.Дихальні вправи та вправи на розслаблення. Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю.
3.3.Масаж.
3.4. Визначення завдання для самостійної роботи з фізичного самовдосконалення.
3.5. Водні процедури.
Визначення ЧСС, результати записати в щоденник самоконтролю [5, 9].
Наводимо приклад комплексу вправ атлетичної гімнастики з гумою:
1. В.п. − o.с., ноги на середині гуми, гума за спиною, руки зігнуті до плечей. Енергійно розігнути руки в сторони; повільно повернутися у в.п. Повторити 10-15 разів.
2. В.п. − o.с., ноги на середині гуми, руки утримують гуму біля плечей. Випрямити руки вгору і повільно опустити у в.п. Повторити 10-12 разів.
3. В.п. − o.с., ноги на середині гуми, руки з гумою опущені. Зігнути руки до пахв і повільно опустити у в.п. Повторити 10-12 разів.
4. В.п. − стійка ноги нарізно на середині гуми, кінці гуми намотані на палицю, яку взяти на груди. Випрямити руки вгору і повільно повернутися у в.п. Повторити 10-12 разів.
5. В.п. − стійка ноги нарізно, руки вперед і тримають гуму, яка закріплена попереду посередині. Підняти прямі руки вгору і повільно повернутися у в.п. Повторити 10-12 разів.
6. В.п. − те саме, тільки стоячи спиною до гуми і розвівши прямі руки в сторони. Зведення прямих рук вперед і повільно повернутися у в.п. Повторити 10-12 разів.
7. В.п. − те саме, але тримаючи гуму зведеними руками вгорі. Колові оберти прямими руками вперед, потім назад. Повторити 10-12 разів у кожному напрямку.
8. В.п. − стійка ноги нарізно, руки вперед і тримають гуму, яка закріплена попереду посередині. Швидко опустити прямі руки донизу-назад і повільно повернутися у в.п. Повторити 10-12 разів.
9. В.п. − стійка ноги нарізно, обличчям до закріпленої гуми, одна рука відведена в сторону і утримує гуму, друга - вперед, тулуб трохи відхилений назад. Енергійним рухом руки і тулуба привести руку з гумою вперед і повільно повернутися у в.п. Те саме, повторити іншою рукою Повторити 8-10 разів кожною рукою [10].
Під оздоровчим фізичним тренуванням науковці розуміють систему спеціально організованих форм м'язової діяльності, направлених на досягнення належного рівня фізичного стану, обумовлюючого оптимальну фізичну працездатність і стабільність здоров'я. Оздоровче тренування має певні особливості, що суттєво відрізняють його від спортивного тренування. Основна мета спортивного тренування − досягнення максимальних результатів у вибраному виді спорту, оздоровчого − підвищення рівня фізичного стану та зміцнення здоров'я. Для досягнення кінцевої мети у спортивному тренуванні використовуються надпотужні фізичні навантаження, в оздоровчому − фізичні навантаження, що не перевершують функціональних можливостей організму, але достатньо інтенсивні, щоб досягти оздоровчо-тренувального ефекту [8-11].
Максимальний оздоровчий ефект спостерігається тільки за використання фізичних вправ, раціонально збалансованих за спрямованістю, потужності і об'єму у відповідності з індивідуальними можливостями людини. У зв'язку з цим оцінка функціональних можливостей та фізичної підготовленості організму − невід'ємна умова правильного дозування фізичних навантажень під час оздоровчо-тренувального процесу [14].
За останні роки значне поширення одержав метод визначення індивідуальних меж інтенсивності навантаження, зважаючи на енергетичні можливості людини. Сутність цього підходу полягає у підборі різних видів м'язової діяльності, у тому числі фізичних вправ, що не перевищують за своєю енергетичною вартістю індивідуальних енергетичних можливостей організму і разом з тим сприяють позитивним зрушенням в організмі людини [30].
Енергетичну вартість фізичних вправ позначають у метаболічних одиницях (MET). MET − величина енергетичних витрат у ккал/хв під час основного обміну, тобто за умов повного спокою (лежачи, натщесерце, через 16 годин після останнього вживання їжі, за комфортних температурних умов). Доведено, що енергетичні можливості організму тісно пов'язані з фізичною підготовленістю і віком людини: чим вище рівень фізичної підготовленості, тим більше енергетичних можливостей, і навпаки. З віком спостерігається зниження енергетичних можливостей на 10-15% порівняно з попереднім десятиліттям життя. Спеціальними дослідженнями виявлено енергетичні рівні фізичних навантажень для осіб різного віку, що мають різний рівень фізичної підготовленості, і підібрані еквівалентні їм вправи, що можуть бути використані в оздоровчому тренуванні студентів спеціального навчального відділення як гранично допустимі мінімальні величини [9].
Таблиця 3.1
Енергетична характеристика фізичних вправ
(Л. Я. Іващенко, 1983)
| Енерго-витрати, MET | Характеристика фізичних вправ |
| 4,1-5,0 | Ходьба зі швидкістю 5,5-6,0 км/год; біг підтюпцем; їзда на велосипеді із швидкістю 10-15 км/год; веслування на човні із швидкістю 65-70 м/хв; плавання із швидкістю 15-20 м/хв; робота на велотренажері потужністю 1,1-1,2 Вт/кг; катання на ковзанах чи роликах із швидкістю 6-10 км/год; гра у настільний теніс; теніс (парний розряд)' спортивні танці; ритмічна гімнастика |
| 5,1-6,0 | Ходьба із швидкістю 6,5 7,0 км/год; біг із швидкістю 6,0 6,5 км/год, їзда на велосипеді із швидкістю 15 -16 км/год; веслування на човні із швидкістю 70-80 м/хв; ходьба на лижах із швидкістю 5,5-6,0 км/год; Катання на ковзанах чи роликах із швидкістю 13-15 км/год; плавання із швидкістю 25-30 м/хв; робота на велотренажері потужністю 1,3-1,5 Вт/кг; спортивні танці; теніс (одиночна гра); ритмічна гімнастика |
| 6,1-7,0 | Біг із швидкістю 6,0-6,5 км/год; їзда на велосипеді із швидкісно 16,5-17,5 км/год; ходьба на лижах із швидкістю 6,0-6,5 км/год; катання на водних лижах; веслування на човні із швидкістю 80-85 м/хв; плавання із швидкістю 30-35 м/хв; робота на велотренажері потужністю 1,6-1,7 Вт/кг; гра у теніс (одиночний розряд); водний та гірський туризм; ритмічна гімнастика; спортивні танці |
| 7,1-8,0 | Біг із швидкістю 7-8 км/год; їзда на велосипеді із швидше по 17 18 км/год; веслування на човні із швидкістю 85-90 м/хв; веслування на байдарці; плавання із швидкістю 35-40 м/хв; ходьба на лижах зі швидкістю 6,5-7,0 км/год; гірськолижний спорт; робота на велотренажері потужністю 1,8-2,0 Вт/кг; гра у баскетбол; хокей; футбол; гірський та водний туризм; ритмічна гімнастика |
| 10,1-12 | Біг із швидкістю 10,5-12,0 км/год; їзда на велосипеді із швидкістю 19-20 км/год; веслування на човні із швидкістю 90-100 м/хв; плавання із швидкістю 45-50 м/хв; гра у гандбол; футбол; хокей (з елементами змагання); гірський та водний туризм |
| 12,1-14 | Біг із швидкістю 13- 15 км/год; їзда на велосипеді із швидкістю 21-22 км/год; ходьба на лижах із швидкістю 8-10 км/год; веслування на човні із швидкістю більше 100 м/хв; плавання зі швидкістю 52-55 м/хв; спортивні ігри (з елементами змагання); гірський та водний туризм |
Таблиця 3.2
Енергетичний рівень гранично допустимих та мінімальних оздоровчо-тренувальних навантажень осіб 20-29 років, МЕТ
| Рівень фізичного розвитку | Спрямованість фізичних навантажень | ||
| гранично допустимі | тренувальні | мінімальні | |
| Низький | Менше 10,7 | 5,0-7,5 | Менше 5,0 |
| Нижчий за середній | 10,7-11,6 | 5,3-6,2 | Менше 5,3 |
| Середній | 11,7-13,7 | 6,8-10,2 | Менше 6,8 |
| Вищий за середній | 13,8-15,1 | 7,0-11,0 | Менше 7,0 |
| Високий | Більше 15,1 | 9,0-12,0 | Менше 9,0 |
Ці дані викладачі фізичного виховання можуть з успіхом використати для підбору засобів оздоровчого тренування при плануванні навчального процесу, а також студенти для складання індивідуальної програми оздоровчо-тренувальних занять фізичного самовдосконалення [15].
Орієнтація на енергетичне обмеження під час вибору інтенсивності навантаження гарантує безпеку фізичного оздоровчого тренування навіть для студентів з низькими функціональними можливостями [1].
3.2. Нормування обсягу фізичних навантажень під час проведення оздоровчо-тренувальних занять із студентами спеціального навчального відділення
Фізичне виховання залишається не тільки провідним чинником підвищення фізичної та розумової працездатності студентів, але й основним засобом профілактики багатьох захворювань [4-7].
У процесі оздоровчо-тренувальних занять з фізичного виховання, проходження занять виробничої практики на підприємствах та в установах агропромислового комплексу, у природних життєвих умовах і ситуаціях студенти зустрічаються з необхідністю виконання великого обсягу фізичних вправ, різних за характером та інтенсивністю. Саме тому вони повинні бути в арсеналі фізичного виховання, але обсяги фізичного навантаження слід визначати оптимальні, тобто такі, які призводять до певної втоми і здатні компенсувати енергію після відпочинку, що була витрачена на реакцію фізіологічних систем [20].
Викладачами фізичного виховання і студентами при нормуванні обсягу фізичного навантаження необхідно враховувати такі їхні компоненти:
1) кількість фізичних вправ у комплексі;
2) тривалість виконання вправ;
3) тривалість інтервалів відпочинку між вправами та серіями;
4) види та характер відпочинку;
5) кількість повторень кожної вправи чи серії;
6) інтенсивність виконання вправ;
7) характер м'язового навантаження [16,19, 27].
Плануючи фізичні навантаження на організм, необхідно використовувати загальновідомою класифікацією навантажень, що складається із 5 зон інтенсивності [1-6; 23-24].
1. Зона низької інтенсивності (20-30%). У цій зоні робота може виконуватися досить тривалий відрізок часу. Фізіологічні функції організму не напружені, частота серцевих скорочень не перевищує 100-120 уд./хв.
Фізичні вправи: ходьба та оздоровчий біг, прогулянки на лижах, їзда на велосипеді, плавання у вільному режимі, гра у бадмінтон тощо.
2. Зона помірної інтенсивності (50 % від максимального фізичного навантаження). У цьому режимі розвивається загальна витривалість, гнучкість, координація рухів. Показники частоти серцевих скорочень під час виконання фізичних навантажень досягає 130-160 уд./хв. Фізичні навантаження у цій зоні сприяють встановленню взаємодії між функціями серцево-судинної, дихальної систем та рухового апарату.
Фізичні вправи: оздоровча ходьба та біг, їзда на велосипеді, плавання, біг на лижах і ковзанах, гра у волейбол, бадмінтон, баскетбол, настільний теніс тощо.
3. Зона великої інтенсивності (близько 70 % від максимального фізичного навантаження) сприяє найбільшій напрузі фізіологічних функцій.
Використання фізичних навантажень великої інтенсивності у поєднанні із помірною інтенсивністю сприяє розвитку швидкісної і загальної витривалості. Показники частоти серцевих скорочень досягають 150-170 уд./хв. Фізичні навантаження у цій зоні сприяють розвитку аеробно-анаеробних можливостей організму студента.
Фізичні вправи: рівномірний та рівноприскорений біг на дистанцію до 3000 м, біг на лижах, біг по місцевості із м'яким ґрунтом 1500-3000 м, рухливі ігри, естафети, спортивні ігри, атлетична та ритмічна гімнастика.
4. Зона субмаксимальної або високої інтенсивності (80 % від максимального фізичного навантаження). Вона відповідає режиму виконання фізичних вправ, при якому робота м'язів серця та інших фізіологічних систем забезпечується, в основному, анаеробними джерелами енергії. Можлива тривалість виконання фізичних навантажень протягом 50 с, а у більш тренованих студентів - 60-80 хв.
Фізичні вправи: біг на дистанціях 200, 400, 800 м, кроси на 1 км, естафети, повторний біг на короткі дистанції, прискорений біг на лижах, гімнастичні вправи, атлетична та ритмічна гімнастика, стрибки тощо [4].
Рекомендується використовувати фізичні вправи високої інтенсивності та статичних зусиль. Вплив статичних зусиль на фізіологічні функції організму, особливо на діяльність серцево-судинної системи, надзвичайно великий. Однак слід пам'ятати, що тривалість одного статичного зусилля, яке виконується студентами, не має перевищувати 15-20 с [28].
5. Зона максимальної інтенсивності (100% від максимального фізичного навантаження) відповідає виконанню фізичних вправ з максимальною швидкістю, максимальним темпом і зусиллями. Виконання фізичних вправ у зоні максимальної інтенсивності використовуються за відсутності в організмі хворобливих змін, що можуть бути протипоказаннями до їх виконання.
Фізичні вправи: біг з максимальною швидкістю на короткі дистанції 30, 60, 100, 200, 400 м, естафети, стрибки у максимальному темпі тощо [13].
3.3. Методи та методичні прийоми
Методи − це форми взаємної практичної діяльності студента і викладача, спрямовані на вирішення оздоровчих, освітніх та навчально-виховних завдань з використанням засобів фізичної культури і спорту [7].
Методичні прийоми це шляхи реалізації методів у конкретно обумовлених випадках та умовах проведення оздоровчо-тренувальних занять з фізичного виховання. Викладач, особливо той, який працює із студентами спеціального навчального відділення, повинен досконало володіти усіма методами фізичного виховання. Педагогічна майстерність викладача залежить від запасу у нього методичних прийомів. Творчий викладач протягом своєї практичної діяльності створює щоразу нові прийоми, яких безліч, і вони не підлягають суворому обліку. Обсяг методичних прийомів у педагогічному арсеналі викладача значною мірою визначає його професіоналізм та ефективність навчального оздоровчо-тренувального процесу з фізичного виховання [22].
Спеціально упорядкована сукупність методів, методичних прийомів, засобів і форм навчання утворює методику. Вона залежить від конкретної мети і завдань певного періоду навчального процесу. Наприклад, методика розвитку силових якостей; методика фізичного виховання студентів із захворюваннями серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату тощо.
Під час проведення практичних занять з фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи, методи використання слова і методи демонстрації. Виходячи з етапу навчання, рівня теоретичної, методичної і фізичної підготовленості студентів, кожен із зазначених методів можна використовувати більшою чи меншою мірою [27-30].
Практичні методи поділяються на чотири групи.
1. Методи навчання рухових дій (загалом, або в цілому, частинами, метод підвідних вправ). Розучування вправи загалом і частинами − це крайні варіанти у навчанні. Оскільки кожен із названих методів має свої позитивні сторони і недоліки, то найвищої ефективності можна досягти при умілому поєднанні їх, правильному чергуванні під час проведення навчальних оздоровчо-тренувальних занять.
2. Методи підвідних вправ використовують як допоміжні. Підвідні вправи повинні мати закінчену форму і бути доступними студентам. Різноманітність підвідних вправ збагачує руховий досвід, робить заняття цікавішими, а процес навчання − ефективнішим.
3.Метод удосконалення рухових дій і функціональних можливостей організму (ігровий і змагальний). Природу ігрового методу можна зрозуміти, зрозумівши суть гри, тому що для нього властиві ознаки, характерні для ігор, але набагато ширші за формами реалізації (Б. М. Шиян, 2002; Т. Ю. Круцевич, 2003). Під час використання ігрового методу підвищується позитивний фон, що сприяє адаптації студентів до оздоровчо-тренувальних впливів. Разом з тим під час проведення гри треба уважно стежити за тим, щоб надмірне збудження студентів не призвело до функціональних перенапружень, особливо у тих студентів, які мають вади в діяльності серцево-судинної системи. Змагальний метод під час занять спеціального навчального відділення майже не використовують, а якщо використовують, то слід ураховувати стан здоров'я і види захворювання студентів.
4. Методи вдосконалення фізичних якостей (безперервний, інтервальний, повторний, комбінований). Ці методи побудовані на закономірностях чергування рухової активності та відпочинку, напруження й розслаблення, співвідношення між обсягом виконаної роботи та її інтенсивністю. У кожному із наведених методів навантаження, тривалість виконання роботи та відпочинку мають відповідати стану здоров'я та виду захворювання студентів [5-9].
Метод використання слова використовують досить широко під час проведення навчального процесу з фізичного виховання. Загально-педагогічні прийоми цього методу мають своєрідний зміст і особливості застосування.
Розповідь − лаконічна оповідна форма викладення інформації, що застосовується при ознайомленні студентів із вправою; організації ігрової діяльності студентів; повідомлення завдань заняття.
Опис використовують для ознайомлення з технікою виконання вправ і тактичними діями при створенні уявлення про вправу або тактичні прийоми.
Пояснення − це прийом передачі інформації про техніку та особливості виконання вправи. Пояснюючи, треба говорити не тільки, проформи, методи ізасоби фізичного виховання студентів спеціального навчального відділення як виконується вправа, але й чому потрібно робити саме так, а не інакше.
Супровідне пояснення − це лаконічні коментарі та зауваження під час виконання вправи студентами з метою спрямування і поглиблення сприймання.
Інструкції і вказівки дають для оперативної передачі інформації про допущені помилки, шляхи їх усунення тощо.
Бесіда − форма вільного обміну думками з метою формування позитивного ставлення до навчання, оцінки стану здоров'я студентів тощо.
Розбір − особлива форма бесіди, яку проводять після виконання визначених завдань або участі у змаганнях з метою підведення їх підсумків.
Словесні оцінки − форма мовного схвалення або осуду діяльності студентів; це прийом корекції їхніх дій.
Команда − сигнал для спільних дій, який використовують для швидкого виконання дій, одночасного закінчення їх або зміни характеру діяльності.
Метод демонстрації. Науковцями доведено, що під час виконання рухових дій людина здебільшого мислить образами, а не вербально (словесно). Тому не випадково у фізкультурно-спортивній педагогічній діяльності найповніше образ вправи можна відтворити за допомогою показу. Найчастіше його застосовують на першому етапі навчання і тоді, коли у техніку виконання вправи вносять нові елементи або елементи, які змінюють раніше вивчені деталі, виправляють помилки [9-14].
Практикою доведено, що кращі результати в оволодінні технікою виконання фізичних вправ, елементів техніки спортивних ігор досягаються за умови правильного поєднання словесних і наочних методів навчання [18].
Висновки до третього розділу
Основними формами проведення занять з фізичного виховання у спеціальних медичних групах є: групові заняття під керівництвом викладача; індивідуальні заняття із студентами викладачів; групові індивідуальні заняття під керівництвом викладача; самостійні групові заняття студентів за груповими програмами; індивідуальні самостійні заняття студентів за індивідуальними програмами.
Оздоровче фізичне тренування науковцями представлено як система спеціально організованих форм м'язової діяльності, направлених на досягнення належного рівня фізичного стану, обумовлюючого оптимальну фізичну працездатність і стабільність здоров'я. Оздоровче тренування має певні особливості, що суттєво відрізняють його від спортивного тренування.
Викладачам фізичного виховання при нормуванні обсягу фізичного навантаження необхідно враховувати такі компоненти: кількість фізичних вправ у комплексі; тривалість виконання вправ; тривалість інтервалів відпочинку між вправами та серіями; види та характер відпочинку; кількість повторень кожної вправи чи серії; інтенсивність виконання вправ; характер м'язового навантаження. Плануючи фізичні навантаження на організм, необхідно використовувати загально відомою класифікацією навантажень, що складається із 5 зон інтенсивності.
Під час проведення практичних занять з фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи, методи використання слова і методи демонстрації. У кожному із наведених методів навантаження, тривалість виконання роботи та відпочинку мають відповідати стану здоров'я та виду захворювання студентів.
ВИСНОВКИ
Теоретичний аналіз даних наукової літератури з проблеми фізичного виховання у спеціальних медичних групах дозволив сформулювати такі висновки:
1. З’ясовано, що фізичне виховання у спеціальних медичних групах спрямоване, передусім, на виховання навичок здорового способу життя, та потреб до самостійних систематичних занять фізичною культурою. Основною особливістю занять з фізичного виховання у спеціальних медичних групах є цілеспрямоване використання фізичних вправ із метою поліпшення фізичного, психічного здоров'я, удосконалення функціональних можливостей організму за допомогою засобів лікувальної фізичної культури.
2. Основними формами проведення занять з фізичного виховання у спеціальних медичних групах є: групові заняття під керівництвом викладача; індивідуальні заняття із студентами викладачів; групові індивідуальні заняття під керівництвом викладача; самостійні групові заняття студентів за груповими програмами; індивідуальні самостійні заняття студентів за індивідуальними програмами.
3. У процесі навчальних занять з фізичного виховання при нормуванні обсягу фізичного навантаження необхідно враховувати такі компоненти: кількість фізичних вправ у комплексі; тривалість виконання вправ; тривалість інтервалів відпочинку між вправами та серіями; види та характер відпочинку; кількість повторень кожної вправи чи серії; інтенсивність виконання вправ; характер м'язового навантаження. Плануючи фізичні навантаження на організм, необхідно використовувати загальновідомою класифікацією навантажень, що складається із 5 зон інтенсивності.
4. Під час проведення практичних занять з фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи, методи використання слова і методи демонстрації. У кожному із наведених методів навантаження, тривалість виконання роботи та відпочинку мають відповідати стану здоров'я та виду захворювання студентів.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 218; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!