Тема 5. Основи побудови професійної кар’єри



Мета:сформувати у студентів знання щодо особливостей професійного самовизначення особистості, сутності та призначення кар’єри та технології її реалізації.

 

План

5.1. Професійне самовизначення: проектування професійного шляху.

5.2. Сутність і призначення кар’єри.

5.3. Технологія реалізації кар’єри.

 

Література

Основна:

1. Савельєва В. С., Єськов О. Л. Управління діловою кар'єрою. Навч. посібник. – К., 2007.

2. Крушельницька О. В., Мельничук Д. П. Управління персоналом: Навч. посібник. – К., 2003.

Додаткова:

1. Берг В. Карьера-суперигра. – М., 1999.

2. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения. – М., 2004.

3. Бодров В. А. Психология профессиональной пригодности. – М., 2001.

4. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. – К., 1988.

5. Климов Е. А. Как выбирать профессию. – М., 1990.

6. Поляков В. А. Технология карьеры. – М., 1995.

7. Пряжников Н. С. Профессиональное и личностное самоопределение. – М., 1996.

8. Резапкина Г. В. Секреты выбора профессии. – М., 2002.

9. Смирнов И. П. Человек – образование – профессия – личность. – М., 2002.

10. Белецкий Н. П. Менеджмент. Деловая карьера. – Мн., 2001.

11. Управление человеческими ресурсами / Под ред. М. Пула, М. Уорнера. – СПб., 2002.

Професійне самовизначення: проектування професійного шляху

Сучасний світ неможливо уявити без професійної сфери. Слово «професія» бере свої витоки з латини («profiteri»), що у перекладі означає «говорити публічно». Свого часу вважалося за потрібне оголосити іншим людям про свою справу, своє заняття, продукт своєї праці з метою встановлення ділових відносин, обміну товарами тощо. У наш час термін «професія» розуміється у кількох значеннях. Наприклад, словник С. Ожегова ототожнює це поняття з такими як спеціальність, кваліфікація, справа, кар’єра та ін.

Ми будемо вважати, що професія (лат. professio – спеціальність) – сталий і відносно широкий вид трудової діяльності, що вимагає певних знань та навичок і є джерелом існування людини.

Професійна кар’єра (італ. carriera – біг, життєвий шлях) – процес просування працівника ланками службової ієрархії чи послідовна зміна занять як у рамках окремої організації, так і впродовж усього життя, а також сприйняття людиною цих етапів.

Сьогодні для майбутнього фахівця у будь-якій галузі важливою передумовою професійного становлення є проектування професійного шляху.

Проектування професійного шляху – це правильний вибір професії та способу набуття знань і навичок щодо побудови траєкторії професійного майбутнього.

Інженер-педагог повинен уміти розв'язати дві надзвичайно важкі проблеми: вибудувати власний професійний шлях та зорієнтувати учнів професійно-технічних навчальних закладів у напрямку побудови власної кар’єри.

Сучасне суспільство за своєю сутністю є профорієнтаційним, бо від народження орієнтує дитину на «життєвий успіх» та «успішну кар'єру».

Професійна орієнтація – це широкий комплекс педагогічних, психологічних та інших заходів щодо надання молоді допомоги у виборі професії. Формами профорієнтації є профінформація, профагітація, профпросвіта, профдіагностика (профвідбір, профпідбір) і профконсультація.

Профінформація – відомості про світ праці та професій, потреби в кадрах для певного регіону, шляхи навчання різним професіям.

Профагітація – комплекс заходів, завданнями яких є пробудження зацікавленості до певних професій, формування позитивної суспільної думки щодо окремих професій тощо. 

Профпросвіта – повідомлення молоді відомостей про різні професії, їх значення для економіки країни, умови праці, вимоги, які висувають професії до психолого-фізіологічних якостей особистості, рівня професійної підготовленості, оплату праці тощо.

Профдіагностика – система психолого-педагогічних заходів щодо виявлення професійних здатностей людини, схильність до виконання певної професійної діяльності, виявлення професійно важливих якостей особистості та їх деформацій та ін.

Профвідбір – комплекс науково обґрунтованих спеціально організованих процедур, спрямованих на виявлення та оцінку осіб, які за своїми індивідуально-психологічними, психофізіологічними якостями і можливостями найбільш відповідають нормативним вимогам конкретної професійної діяльності.

Профпідбір – система методів щодо виявлення людей, які здатні якісно виконувати певну професійну діяльність.

Профконсультація – це індивідуально орієнтована допомога у професійному самовизначенні.

Поняття самовизначення тісно пов'язують з такими популярними нині поняттями як самоактуалізація, самореалізація, самоздійснення, самотрансценденція, самосвідомість. При цьому вказані поняття співвідносять саме з трудовою і професійною діяльністю. Наприклад, А. Маслоу вважає, що самоактуалізація проявляє себе «через захопленість значимою роботою»;             К. Ясперс зв'язує самореалізацію зі «справою», яку робить людина; І. Кон стверджує, що самореалізація проявляється через працю та спілкування;          П. Щедровицький відзначає, що «сенс самовизначення – у здатності людини будувати саму себе, свою індивідуальну історію, в умінні постійно переосмислювати власну сутність».

Разом з тим, у педагогічній діяльності поняття «самовизначення» розуміється як гармонійна рівновага між вільним розвитком учня і розумним керівництвом цим розвитком.

Виділяють три основні типи самовизначення: професійне, життєве та особистісне. На найвищих ступенях свого виявлення всі ці типи взаємопоєднуються та взаємопроникають один в одного. Наприклад, фахівець, який знаходить у роботі головний сенс життя, ймовірно, реалізує себе як особистість.

Професійне самовизначення – це визначення суб'єктом самого себе у професійному полі. Воно характеризується такими ознаками:

- значним ступенем формалізації та конкретизації (професіоналізм відображається у чітко окреслених знаннях, отриманих дипломах, сертифікатах, трудових книжках, у результатах праці тощо);

- значно залежить від зовнішніх обставин, тому потребує комплексу сприятливих чинників (соціального запиту на певний фах, відповідної організації навчання, праці, устаткування та ін.).

Життєве самовизначення – це планування та реалізація траєкторії власного життєвого шляху. Для нього характерні наступні ознаки:

- глобальність та всеохопленість того способу і стилю життя, який є характерним для соціокультурного середовища, у якому живе молода людина;

- ступінь незалежності від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;

- залежність від економічних, соціальних, екологічних та інших об'єктивних чинників, які визначають життя соціальної та професійної групи, до якої належить людина.

Особистісне самовизначення – це визначення себе як особистості з певними соціальними, психологічними, моральними, професійними та іншими якостями. Воно характеризується такими ознаками:

- неможливістю формалізації повноцінного розвитку особистості (адже ніде не можливо отримати диплом чи сертифікат, який би засвідчував, що його власник – особистість);

- розв'язання складних проблем та переборення перешкод сприяють більш повноцінному особистісному визначенню;

- особистісне самовизначення більшою мірою залежить від самої людини, ніж від зовнішніх обставин.

У сучасному світі людина проводить значну частину часу на роботі, тому особистісне та життєве самовизначення тісно пов'язані з професійним, і навіть від нього залежать.

Головна мета професійного самовизначення молодої людини – поступово сформувати у неї внутрішню готовність самостійно й усвідомлено планувати, корегувати та реалізовувати перспективи власного професійного розвитку.

Російський вчений Є. О. Климов виділяє два рівні професійного самовизначення: 1) гностичний (перебудова свідомості та самосвідомості, розширення власних первинних можливостей); 2) практичний (реальні зміни соціального статусу людини).

Поєднання цих рівнів визначають позитивну орієнтацію професійного самовизначення не лише на «престиж соціального статусу» та «високі заробітки», а й на побудову дійсно творчої лінії свого життя, спрямовану на найвищі людські цінності та ідеали.

У нашому суспільстві склалася система допомоги (й навіть певного управління) щодо професійного самовизначення молоді. Візьмемо за основу систему впливу на професійне самовизначення молоді, розроблену                        Є. О. Климовим:

- перший блок – основний об'єкт (суб'єкт) вивчення та впливу (самовивчення та самовпливу);

- другий блок – система чинників впливу на суб'єкта майбутньої професійної діяльності;

- третій блок – установи, навчальні заклади, фахівці, насамперед, педагоги, які здійснюють керівний вплив на молодь у питаннях її професійного самовизначення;

- четвертий блок – установи, виробництва та фахівці, які мають створювати сприятливе виробниче середовище, впроваджувати культуру трудової та професійної діяльності, привабливі умови роботи для молоді;

- п'ятий блок – заклади та установи (наукові й дослідницькі інститути, центри, вищі навчальні заклади), які забезпечують впровадження наукових, методичних основ у практику керівництва професійним самовизначенням молоді, розробляють теоретичні основи удосконалення цієї діяльності шляхом покращення фахової підготовки, впровадження інновацій в управління персоналом та ін.;

- шостий блок – органи управління та влади усіх рівнів у сфері керівництва суспільством, виробництвом, системами освіти та виховання. До них відносяться всі вищі органи влади, Міністерство освіти і науки України, обласні управління освітою та наукою, Міністерство та обласні управління у справах сім'ї та молоді, галузеві міністерства, відповідні районні й міські керівні органи.

Така складна система впливу на професійне самовизначення молоді має діяти на основі певних принципів як основних вимог, правил, яких треба дотримуватися. Наведемо один з варіантів принципів управління професійним самовизначенням, запропонованих Є. О. Климовим:

- нарівно поважати різні види праці. Це означає, що не слід виховувати повагу до одних видів діяльності, культивувати «професійну гордість» за рахунок зневаги до інших;

- культивувати уявлення про цілісну структуру діяльності у процесі профорієнтації, пропаганди та реклами будь-якої професії. Основними компонентами діяльності можна вважати: 1) проектування результату, який повинен бути значимим для суспільства; 2) усвідомлення цілей, задач діяльності та необхідності їх досягнення на основі вольового контролю;        3) володіння зовнішніми та внутрішніми засобами діяльності; 4) знання та усвідомлення реальної картини міжособистісних відносин у професійній діяльності. Наприклад, людина має знати, хто й що зробив для виготовлення певного продукту, створення умов праці, затрати часу різних фахівців тощо;

- відноситися до знань щодо світу професій як до важливих знань про суспільство і значної частини світосприйняття. Не можна стверджувати, що людина має розвинений світогляд, якщо вона не має чітких уявлень про різновиди професійної праці;

- культивувати не стільки уявлення про профвідбір, «відсів» людей, що не підходять для певної професії, скільки ідеї пізнання, розвитку і максимального використання цінних якостей людини. Слід опікуватися, перш за все, розвитком професійних здатностей людини, культивувати ідею покращення виробничого середовища, створення умов праці, які б відповідали особливостям конкретної людини;

- не вирішувати питання вибору професії за саму людину, а активізувати процес професійного самовизначення, надавати інформаційну, психологічну та емоційну підтримку;

- вважати самостійний та усвідомлений вибір професійного шляху молодої людини необхідною умовою успішності її праці і задоволеності у майбутньому (умова є необхідною, проте, не єдиною). Це відповідає ідеї громадянського правового суспільства, у якому людина має можливості реалізувати своє право на вибір професії у відповідності до власних уподобань та можливостей;

- доходити до кожного у справі керівництва професійним самовизначенням, а також і в процесі формування фахівця. Важливо при цьому оптимально використовувати масові, групові та індивідуальні методи роботи;

- дотримуватися професійної психолого-педагогічної тайни, вимог педагогічної етики. Відомості про характерні особливості того, хто обирає певний фах, дані про його особисту та сімейну ситуацію, здобуті педагогом у ході спілкування, не можуть бути розголошені або використані проти людини;

- діяти в інтересах людини, яка обирає професію (оптанта), отримує фах, допомагати їй здійснити цей вибір з уявленнями про благо суспільства і народу у цілому.

При цьому молода людина повинна усвідомлювати, що не слід налаштовуватися на вибір однієї професії на все життя. Одні професії старіють і сходять з арени, інші з'являються, вони об'єднуються або поділяються. Виникають і розвиваються нові технології не лише в матеріальній області, а й у духовній, інформаційній, освітній, а разом з ними – нові види праці, професії, посади.

Професійний вибір, на відміну від професійного самовизначення, як вважає Є. Головаха, – «це рішення, яке стосується тільки найближчої життєвої перспективи», яке може бути здійснене «як з урахуванням, так і без урахування віддалених наслідків прийнятого рішення». У останньому випадку вибір професії як досить конкретний життєвий план не буде опосередкований віддаленими життєвими цілями. Дж. С'юпер вважає, що впродовж життя людина неодноразово потрапляє в такі умови, які спонукають здійснювати певну кількість професійних виборів. Кар'єру він розглядає як «почергові професійні вибори».

Для здійснення професійного вибору молода людина повинна мати знання про типи професій. До створення різних типологій професій залучалися видатні вчені: М. Гінзбург, Л. Йовайша, Г. Сел'є, С. Струмилін, Е. Фромм, Е. Шпрангер та ін.

У сучасній науці найбільш поширеною вважається типологія професій, створена Є. О. Климовим, у якій критерієм виступає відношення людини (суб'єкта праці) до предмета праці. Всі професії поділяються на п'ять основних груп:

- людина – природа;

- людина – техніка;

- людина – людина;

- людина – знакові системи;

- людина – художній образ.

Наведемо приклади деяких професій, які відносяться до цих груп.

Професії групи «людина – природа». Представники цього типу професій мають справу з рослинними і тваринними організмами, мікроорганізмами і умовами їх існування. Приклади професій: агроном, біофізик, ветеринарний фельдшер, зоотехнік, овочівник, тваринник, пасічник, тракторист-машиніст широкого профілю.

Професії групи «людина – техніка». Працівники мають справу з неживими, технічними об’єктами праці. Приклади: оператор швейного устаткування, пресувальник пластмас, слюсар-інструментальник, технік-механік, оператор свердлильних і токарних станків з програмованим управлінням, електрозварювальник, фрезерувальник, наладчик машин і технологічного обладнання, формувальник, оптик, хімік-аналітик, технік-технолог громадського харчування.

Професії групи «людина – людина». Предметом пізнання, обслуговування, перетворення у цій сфері є соціальні системи, співтовариства, групи населення, люди різного віку. Приклади: інженер-педагог, вихователь дошкільних закладів, секретар офісу, продавець продовольчих товарів, провідник пасажирського вагону дальнього слідування, менеджер, медична сестра, евакуатор служби швидкої медичної допомоги, філософ-релігієзнавець, лікар.

Професії групи «людина – знакові системи». Природні та штучно створені мови, умовні знаки, символи, цифри, формули – ось ті предметні світи, які цікавлять представників цього кола професій. Приклади: коректор, діловод, поштар, оператор фотонабірного автомату, кресляр-конструктор, набірник ручного набору, програміст, економіст, редактор видавництва, математик (математичне моделювання).

Професії групи «людина – художній образ». Фахівців цієї сфери цікавлять явища та факти художньої дійсності. Приклади професій: художник-конструктор (дизайнер), живописець (з розпису фарфору), маляр з художньої обробки приміщення, квіткар-декоратор, ретушер, художник-реставратор, історик-мистецтвознавець, актор драматичного театру, концертний виконавець, артист балету.

За кордоном на сьогодні найбільш відома і популярна типологія професій                    Дж. Голланда, яка базується на співставленні типів особистості і типів професійного середовища.

Таблиця 5.1

Тип особистості

Тип професійного середовища


Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 169;