Євроінтеграція системи освіти України
Україна чітко визначила орієнтири на євроінтеграцію – входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої системи у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
Болонський процес (1999-2010 рр.) – це шлях і засіб європейської інтеграції та демократизації вищої освіти.
Стратегічні напрями модернізації освіти України визначаються як об’єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і внутрішньодержавними процесами.
До них відносяться:
- утвердження в суспільстві розуміння пріоритетності освіти та фактичне її забезпечення;
- виховання людини, здатної до ефективної життєдіяльності у ХХІ столітті.
Для досягнення цих цілей потрібно вирішити такі завдання:
1) Скорегувати спрямованість освітнього процесу. Сутність завдання полягає у тому, що не треба зводити навчання до засвоєння учнями певної суми знань. Слід навчити їх самостійно навчатися, сприймати зміни і творити.
Саме на вирішення цих проблем скеровані практичні зміни в освіті. Державний стандарт базової і старшої школи, розроблені на його основі плани, забезпечують профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів.
2) Модернізувати освіту, що передбачає перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, гуманізму, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням здібностей і особливостей учнів. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка.
|
|
|
3) Переведення матеріально-технічної бази закладів освіти на сучасний рівень. Сьогоднішня освіта неможлива без комп’ютерів, електронних підручників та ін.
4) Здійснення мовного прориву в освіті, а потім і в суспільстві, що забезпечується ґрунтовним вивченням української та іноземних мов. Для цього в усіх школах вивчення іноземних мов розпочинається з 2-го класу.
Значні зміни у контексті євроінтеграції України мають місце у вищій освіті – це приєднання до Болонського процесу. Таке рішення було прийнято 19 травня 2005 року на конференції міністрів освіти країн Європи.
Для створення Європейського освітнього і наукового простору потрібно:
- створення Європейської зони вищої освіти як шляху розвитку мобільності громадян та можливості працевлаштування;
- забезпечення конкурентоспроможності європейських вищих закладів освіти;
- підвищення якості освіти;
- досягнення більшої узгодженості національних систем вищої освіти.
Для приєднання до європейського освітнього простору необхідно ввести трирівневу систему вищої освіти:
|
|
|
- 1 рівень – бакалаврат (ступінь «бакалавр», 3 або 4 роки навчання);
- 2 рівень – магістратура ( ступінь «магістр», 2 або 1 роки навчання);
- 3 рівень – докторантура ( ступінь «доктор», 3 роки навчання).
Коректними у Болонському процесі визнали дві моделі навчання у вищому закладі освіти:
бакалаврат + магістратура + докторантура ( роки навчання ): 3+2+3 або 4+1+3.
Сучасна українська модель передбачає підготовку бакалавра впродовж 4-х років. Важливою і складною з огляду на практичну реалізацію є вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Семестр навчання складається з 30 кредитів, навчальний рік – з 60 кредитів. Для отримання студентом ступеню бакалавра йому треба опрацювати 180 кредитів за 3 роки навчання або 240 кредитів за 4 роки навчання, магістра – 300 кредитів протягом 5 років навчання.
Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження. Наприклад, це – участь у наукових дослідженнях, конференціях, олімпіадах тощо.
Упровадження системи навчальних кредитів вимагає збільшення часу на самостійну роботу студентів. У окремих країнах навчальне навантаження містить в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента. Це стимулює оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента. Оцінювання навчальних досягнень студента узгоджується з європейською системою оцінок : А, В, С, D, E, F (FX).
|
|
|
Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента є основою для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи, тобто академічної мобільності. Академічна мобільність передбачає можливість навчання студентів семестр або рік в закордонному навчальному закладі, перехід від одної програми навчання до іншої, отримання академічних кредитів у вищих начальних закладах інших країн.
Для досягнення кінцевої мети Болонського процесу – побудови єдиного освітнього простору – потрібен контроль якості освіти. Обов’язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти. До них, передусім, відносять ліцензування або акредитацію. Державною акредитаційною комісією розглядаються критерії готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних навчальних закладів. Розвиток міжнародного співробітництва у рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки в українських вищих навчальних закладах.
|
|
|
Питання для самоконтролю
1. Чи є складником системи освіти України органи управління освітою і підвідомчі їм установи та організації?
2. Яким чином забезпечується право громадян України на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах?
3. Схарактеризуйте основні принципи побудови системи освіти в Україні.
4. Чому система освіти в Україні має багато рівнів?
5. У чому полягає сутність безперервності освіти? Обґрунтуйте її доцільність.
6. Чому управління системою освіти здійснюють державні органи разом із громадським самоврядуванням? Обґрунтуйте доцільність такої «подвійності» в управлінні.
7. Схарактеризуйте стратегічні завдання розвитку освіти в Україні з метою приєднання до Європейського освітнього простору.
8. Визначте основні завдання щодо удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу.
Тема 4. Педагогічний процес та його компоненти
Мета: сформувати у студентів уявлення про історичний розвиток наукових поглядів щодо особливостей педагогічного процесу, його сутності, цілісності, закономірностей, принципів, складників, функцій, компонентів, рушійних сил, шляхів оптимізації; уміння характеризувати особливості історичного розвитку наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу, розпізнавання його компонентів, функцій, закономірностей та принципів.
План
4.1. Сутність і компоненти педагогічного процесу.
4.2. Види педагогічного процесу та його функції.
4.3. Рушійні сили педагогічного процесу.
4.4. Закономірності та принципи педагогічного процесу.
4.5. Оптимізація педагогічного процесу.
Література
1. Безрукова В. С. Педагогика. – Екатеринбург, 1998.
2. Васильев И. Б. Профессиональная педагогика: конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. – 2003. – Ч. 1, 2.
3. Волкова Н. П. Педагогіка. – К., 2003.
4. Коджаспирова Г. М. Педагогика. – М., 2006.
5. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Х., 2002.
6. Подласый И. П. Педагогика. – М., 2005. – Ч. 2.
7. Фіцула М. М. Педагогіка. 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль, 2008.
4. 1. Сутність і компоненти педагогічного процесу
У педагогіці навчання і виховання об’єднують у єдиний процес, який називають «педагогічний».
Педагогічний процес–це спеціально організована взаємодія суб’єктів навчально-виховної діяльності, спрямована на розв’язання завдань виховання, навчання та розвитку особистості як цілісної проблеми.
Проблема єдності навчання, виховання і розвитку виникла наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і знайшла обґрунтування у працях таких видатних педагогів як І. Ф. Гербарт, П. Ф. Каптерєв, М. П. Блонський, А. С. Макаренко, А. П. Пінкевич, С. Т. Шацький та інші. Особливе місце у розвитку ідеї цілісності педагогічного процесу належить працям з історії та теорії педагогіки П. Ф. Каптерєва (1849-1922 рр.), який виклав її у роботах «Дидактичні нариси» (1895 р.), «Педагогічний процес» (1905 р.) та ін.
У 30-ті рр. ХХ ст. вітчизняна педагогіка вивчала процеси навчання, виховання та розвитку як відокремлені та самостійні. З середини 60-х рр. ХХ ст. і далі до ідеї цілісності педагогічного процесу зверталися В. О. Сухомлинський («цілісна особистість формується цілісно»), Г. С. Костюк, Ю. К. Бабанський, М. О. Данилов, В. В. Краєвський, В. О. Сластьонін та ін. У сучасній науці педагогічний процес розглядається як цілісна педагогічна система, що упорядкована, ієрархізована, керована.
Педагогічний процес включає такі компоненти, тобтоскладники:цільовий, змістовий, операційно-діяльнісний, оціночно-результативний (схема 4.1).
Цільовий компонентпередбачає визначення мети та основних завдань педагогічного процесу. Значимість мети полягає у тому, що її наявність забезпечує спрямованість педагогічного процесу в майбутнє на основі науково обґрунтованого проектування. Цю особливість підкреслював В. О. Сухомлинський: “Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь – у неграмотну няньку, педагогіка – у знахарство.
Схема 4.1
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 495; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!