Об'єкт, предмет і основні категорії педагогіки

Стр 1 из 10Следующая ⇒

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА

ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА

АКАДЕМІЯ

Коваленко О. Е., Брюханова Н. О., Посохова І. С.,

Штефан Л. В., Лисенко С. А.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ:

Навчальний посібник

ЕН-ПМПН

Харків - 2010

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

Коваленко О. Е., Брюханова Н. О., Посохова І. С.,

Штефан Л. В., Лисенко С. А.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ:

Навчальний посібник

Рекомендовано

Науково-методичною Радою

Української інженерно-педагогічної академії

як навчальний посібник для студентів інженерно-педагогічних спеціальностей

протокол № 1 від 25.08.10

Харків - 2010

УДК 37.01: 005(075.8)

ББК 74.584р31я73

М 56

Автори: Коваленко О. Е., Брюханова Н. О., Посохова І. С., Штефан Л. В., Лисенко С. А.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1.4/18-Г-2502 від 03.12.08 р.)

Рецензенти: д. пед. н., проф. Золотухіна С. Т.,

д. пед. н., проф. Романовський О. Г.

Коваленко О. Е., Брюханова Н. О., Посохова І. С., Штефан Л. В., Лисенко С. А. Методологічні засади професійної освіти: Навчальний посібник для студентів інженерно-педагогічних спеціальностей. Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Харків: УІПА, 2010. – 191 с.

Дисципліна "Методологічні засади професійної освіти" спрямована на формування у студентів знань щодо предмету, функцій та завдань педагогіки, її основних категорій та місця у системі інших наук, методології науково-педагогічного дослідження та спеціальної теорії систем у педагогіці, які забезпечують цілісний підхід до вивчення педагогічних об’єктів, процесів та явищ. Розкриття сутності системного підходу сприяє оволодінню уміннями щодо аналізу особливостей функціонування різних педагогічних систем, їх складників та причинно-наслідкових зв’язків між елементами педагогічних систем, формує базу для подальшої теоретичної та практичної підготовки інженерів-педагогів.

Навчальний посібник створено на засадах науковості, системності, доступності навчального матеріалу. Він може бути використаний викладачами та студентами інженерно-педагогічних і педагогічних спеціальностей.

Зміст

Вступ	6
Частина 1. Теоретико-методологічні основи педагогіки	8
Тема 1. Педагогіка як наука та галузь практичної діяльності	8
1.1. Етапи становлення і розвитку педагогічної науки. Джерела розвитку педагогіки	8
1.2. Об'єкт, предмет і основні категорії педагогіки	16
1.3. Функції та завдання педагогіки	17
1.4. Педагогіка як наука і як мистецтво	18
Тема 2. Методологія і методи науково-педагогічних досліджень	22
2.1. Методологічні основи педагогіки	22
2.2. Основні компоненти педагогічного дослідження	25
2.3. Логіка педагогічного дослідження	34
2.4. Методи педагогічних досліджень	35
Частина 2. Системні основи педагогіки	43
Тема 3. Система освіти України	43
3.1. Поняття системи освіти, принципи її побудови	44
3.2. Структура освіти України, основні типи закладів освіти	48
3.3. Професійна освіта	56
3.4. Органи управління освітою	62
3.5. Євроінтеграція системи освіти України	64
Тема 4. Педагогічний процес та його компоненти	68
4.1. Сутність і компоненти педагогічного процесу	69
4.2. Види педагогічного процесу та його функції	76
4.3.Рушійні сили педагогічного процесу	82
4.4. Закономірності та принципи педагогічного процесу	84
4.5. Оптимізація педагогічного процесу	95
Тема 5. Основи побудови професійної кар’єри	98
5.1. Професійне самовизначення: проектування професійного шляху	99
5.2. Сутність і призначення кар’єри	108
5.3. Технологія реалізації кар’єри	113
Тема 6. Суб’єкти педагогічної системи	122
6.1. Учень як суб’єкт педагогічної системи	123
6.2. Професіографічний підхід до формування особистості учня професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ)	125
6.3. Педагог як суб’єкт педагогічного процесу	127
6.4. Структура педагогічної діяльності	129
6.5. Вимоги до інженера-педагога, зміст його теоретичної та практичної підготовок	135
Тема 7. Основи систем та системного аналізу в педагогіці	143
7.1. Поняття про системи та структури. Типи систем. Типи зв’язків між елементами систем	144
7.2. Реалізація системного підходу до об’єктів діяльності, педагогічних об’єктів	149
7.3. Сутність і застосування діяльнісного підходу в педагогіці	153
Схеми для повторення	156
Тести для самоконтролю	174
Відповіді до тестових завдань	186
Предметни й покажчик	187

ВСТУП

Сучасна концепція вищої інженерно-педагогічної освіти спрямована на формування професійної компетентності спеціаліста. Значною мірою це залежить від його базової підготовки з методологічних питань професійної освіти. Виходячи з цього, і було підібрано навчальний матеріал. У цьому контексті подано розділи посібника, в яких розглядаються теоретико-методологічні та системні основи педагогіки, компоненти педагогічних систем. Зміст розділів охоплює широке коло питань: філософсько-методологічні основи педагогіки як науки, методологію та методи науково-педагогічних досліджень, основи систем та системного аналізу в педагогіці, становлення та розвиток системи освіти України, системний підхід до розгляду педагогічного процесу, сутність особистості учня професійно-технічного навчального закладу та професіографічний підхід до її формування, сутність особистості педагога й особливості інженерно-педагогічної діяльності.

За підсумками вивчення дисципліни студент повинен уміти:

- аналізувати взаємодію педагогічної теорії та практики;

- розробляти науковий апарат педагогічного дослідження;

- використовувати понятійний апарат педагогіки;

- вибирати методи дослідження згідно з його метою та завданнями;

- аналізувати особливості педагогічних систем, педагогічниого процесу тощо;

- застосовувати технологічні засади (мету, зміст, методи, засоби, форми) педагогічного процесу;

- аналізувати і використовувати законодавчі документи про освіту при наданні характеристик принципам, рівням та закладам освіти;

- складати схему системи освіти України;

- аналізувати сучасний стан і тенденції розвитку професійно-технічної освіти та інженерно-педагогічної професії;

- аналізувати професіограму інженера-педагога;

- аналізувати види і структуру діяльності інженера-педагога.

Навчальний матеріал посібника відповідає змісту навчальної програми з дисципліни «Методологічні засади професійної освіти». Навчальний посібник адресований студентам і викладачам інженерно-педагогічних та педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

ЧАСТИНА 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

Тема 1. Педагогіка як наука та галузь практичної діяльності

Мета:сформувати у студентів уявлення про предмет та завдання педагогіки, історичні етапи розвитку педагогіки як науки, знання щодо основних категорій педагогіки, системи педагогічних наук, особливостей розвитку педагогіки як науки та як мистецтва.

План

1.1. Етапи становлення і розвитку педагогічної науки. Джерела розвитку педагогіки.

1.2. Об'єкт, предмет і основні категорії педагогіки.

1.3. Функції та завдання педагогіки.

1.4. Педагогіка як наука і як мистецтво.

Література

1. Волкова Н. П. Педагогіка. – К., 2003.

2. Коджаспирова Г. М. Педагогика. – М., 2006.

3. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Харків, 2002.

4. Подласый И. П. Педагогика. – М., 2008.

5. Харламов И. Ф. Педагогика. – М., 2007.

1.1. Етапи становлення і розвитку педагогічної науки.

Джерела розвитку педагогіки

Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів «пайдос» – дитя і «его» – вести. У дослівному перекладі слово «педагогіка» означає «дітоведення». У Давній Греції педагогом називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи, прислуговував їй на заняттях і поза ними. З розвитком суспільства роль педагога істотно змінилася, переосмислилося і само поняття, воно почало вживатися у ширшому сенсі для позначення мистецтва вести особистість по життю – навчати, виховувати, розвивати духовно і фізично. Надамо сучасне визначення педагогіці як науці.

Педагогіка–це наука про виховання людини протягом усього життя.

У своєму історичному розвитку педагогіка пройшла кілька етапів. Розглянемо їх.

I етап розвитку педагогіки – донауковий.

Елементи педагогіки з'явилися із зародженням виховання на ранньому етапі розвитку суспільства. До нас вони дійшли у вигляді прислів'їв, приказок, афоризмів, крилатих виразів. З появою писемності народні думки почали носити характер порад, правил і рекомендацій. Так зародилася народна педагогіка.

Узагальнимо особливості цього етапу.

· Особливості педагогічної діяльності.

Виховання не виділяється в особливу сферу соціальної діяльності людини. Виховання, навчання, освіта відбуваються у рамках щоденної побутової діяльності та спілкування представників різних поколінь. Перші вчителі – батьки, провіднароль належить жінці-матері. Надалі громада доручала освітню справу так званим «пестунам» та «годувальникам».

Наступною історичною формою стало поєднання педагогічної та основної діяльності. Зокрема, у різних народів педагогічною діяльністю займалися жерці-освітяни, ремісники-педагоги, воїни-вчителі, мандрівники-філософи. У Давньоруській державі педагогів називали “майстрами”, “книжниками”, “статутодержателями”.

· Особливості теоретичного осмислення.

Відбувається накопичення емпіричного досвіду та його узагальнення.

· Де відображено результати.

Емпіричний досвід знайшов своє відображення в прислів’ях, казках, легендах, міфах, піснях і т. і.

II етап розвитку педагогіки – формування теоретичних концепцій.

Спочатку педагогічні знання являли собою елементи філософії. З накопиченням фактів були зроблені спроби узагальнення досвіду виховання, виділення теоретичних витоків, сформовані перші загальнопедагогічні й методичні особливості, які дали початок педагогіці як науці. Першими теоретиками були давньогрецькі мислителі Сократ(469-399 рр. до н. е.), Платон(427-347 рр. до н. е.), Аристотель (384-322 рр. до н. е.), у працях яких відбиті ідеї та положення, пов'язані з вихованням людини, формуванням її особистості. Сократомбув розроблений і широко упроваджений в практику один з перших методичних прийомів навчання і виховання – метод питально-відповідального навчання («сократичний метод»). Сутність сократичного методу полягає у послідовній постановці питань таким чином, щоб, надаючи відповіді на них, той, хто навчається, сам приходив до певних думок.

Ідеї Сократа у подальшому вдосконалив його учень, видатний філософ Платон. У трактаті «Про державу» Платон розробив систему освіти і виховання, яка повинна була слугувати зміцненню «ідеальної держави». Відповідно до концепції Платона всі люди ділилися на три групи. Завдання системи виховання і навчання полягало у тому, щоб кожній групі забезпечити якнайкраще виконання її функцій. Група землеробів повинна була отримувати виробничі навички. Воїни і правителі спочатку мали пройти курс фізичного виховання – гімнастики, а потім вивчати такі предмети, як читання, письмо, рахунок. Це був підготовчий етап до заняття поезією та музикою. Вершиною освіти Платон вважав заняття діалектикою, вивчення якої повинно починатися після засвоєння гімнастики, музики та математики. Важливою заслугою вченого є відкриття біля Афін парипатетичної школи – Академії.

Педагогічні погляди Платона знайшли подальший розвиток у працях Аристотеля, який приділяв велику увагу вихованню етичних чеснот. Він вважав, що чеснота не дається людям від природи, хоча природа сприяє цьому. Головними є зусилля самої людини, її діяльність і спілкування. У цілому Аристотель розглядав виховання як єдність фізичного, етичного та розумового вдосконалення людини. Біля 18 років філософ відвідував Академію Платона. У подальшому він заснував свою школу – Лікей.

Своєрідним підсумком розвитку античної педагогічної думки став трактат «Про освіту оратора» римського філософа і педагога Квінтіліана. Праця Квінтіліана довгий час була основною книгою з педагогіки.

У період Середньовіччя церква монополізувала духовне життя суспільства, надавши вихованню релігійну спрямованість. Релігійний світогляд пронизував усі сфери особистого і суспільного життя. Виховання та освіта носили конфесійний характер. Ідея всебічного розвитку особистості, висунута в античний період, була забута. Відповідно до основної установки середньовічного світогляду про «порятунок» людської душі на перший план у вихованні вийшли ідеї релігійного аскетизму. Основною формою виховання стала церковна проповідь. Серед діячів церкви, що певною мірою впливали на формування педагогічної думки, були такі філософи, як Августин(З54-430 рр.), теолог Фома Аквінський(1225- 1274 рр.) та ін. Непорушні принципи догматичного вчення, характерні для цього періоду, існували декілька століть.

Значний етап у розвитку педагогічної думки пов'язаний з епохою Відродження (XIV-XVI ст.). У цей час відбувається повернення педагогічної думки до спадщини античності, до відродження античної культури. Педагогіка епохи Відродження була націлена на відновлення класичної освіти, на нову оцінку людини, її можливостей та здібностей. Гуманісти епохи Відродження були повні віри у безмежні можливості людини. Згідно з їхньою точкою зору людина – центр Всесвіту. Одна з ключових ідей педагогіки Відродження – природність земних радощів. У педагогіці цього періоду акцент знову робиться на фізичний розвиток людини. Серед основних завдань виховання – виховання гармонійно розвиненої особистості.

Епоха Відродження дала ряд яскравих мислителів, педагогів-гуманістів. Так, значний вклад у поглиблення педагогічної думки внесли італієцьВітторіно да Фельтре(1378-1448 рр.), француз Франсуа Рабле(1494-1553 рр.), англієць Томас Мор(1478-1535 рр.) та ін.

Мішель Монтень(1533-1592 рр.) у своєму відомому творі «Досліди» скептично оцінює релігійне вчення про божественне провидіння і наголошує на невичерпних можливостях людини. Цікавими є його ідеї щодо розвитку людини. Монтень розглядає дитину не як зменшену копію дорослого, а як природну індивідуальність, яка від народження володіє першозданною чистотою.

Голландець Еразм Роттердамський(1467-1536 рр.) у педагогічному трактаті «Про первинне виховання дітей» пише про необхідність поєднання античної та християнської традицій при виробленні педагогічних ідеaлів. На його думку, в основі виховання повинен знаходитись принцип активності, а до виховання слід приступати з перших років життя дитини. Програма навчання не повинна надмірно обтяжувати, щоб тим самим не відбивати бажання вчитися.

Узагальнемо особливості цього етапу.

· Особливості педагогічної діяльності.

У рамках розподілу праці з’являються школи, формуються системи освіти як окремі соціальні інституції.

· Особливості теоретичного осмислення.

У рамках філософії виникають перші теоретичні концепції навчання та виховання.

· Де відображено результати.

У творах філософів: античних (Платон, Сократ, Арістотель, Демокрит, Квінтіліан, Плутарх) та середньовічних (Ф. Аквінський, Т. Кампанелла, Ф. Рабле, Т. Мор, Е. Роттердамський,М. Монтень).

III етап розвитку педагогіки – науковий (з ХVІІ ст.).

Педагогіка XVII ст. значною мірою реалізувала ідеї англійського філософа Френсиса Бекона(1561-1626 рр.). Його провідна ідея «Знання –сила». За цих часів акцент робиться на досвід, емпіричне пізнання реального світу.

Особливе місце серед теоретиків педагогіки Нового часу займає великий чеський педагог Ян Амос Коменський(1592-1670 рр.). З його ім'ям пов'язане виділення педагогіки з філософії і оформлення її в самостійну науку. У працях Я. А. Коменського вперше визначено предмет, завдання і основні категорії педагогіки, сформульовано і розкрито ідею загального навчання всіх дітей незалежно від соціального положення їхніх батьків, статі, релігійної належності. Демократичні ідеї відбито у роботі «Велика дидактика», яка узагальнила досвід братських шкіл південно-західних слов’янських земель (України та Білорусії), а також чеських і словацьких шкіл. Велика заслуга Я. А. Коменського у тому, що він уперше розробив основи класно-урочної системи, яка й зараз є найпоширенішою у світі. Він був упевнений, що при відповідній організації навчально-виховного процесу будь-яка дитина може зійти на «найвищий рівень сходів освіти». Багато ідей Я. А. Коменського не втратили свою актуальність і сьогодні. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання (класно-урочна система, принцип природовідповідності та ін.) увійшли до золотого фонду педагогічної теорії.

Англійський філософ і педагог Джон Локк(1632-1704 рр.) зосередив головну увагу на теорії виховання. Заперечуючи наявність природжених якостей у дітей, він уподібнює їх «чистій дошці», на якій можна писати що завгодно, вказуючи тим самим на велику силу виховання. У роботі «Думки про виховання» він виклав погляди на виховання джентльмена.

Передові французькі мислителі Д. Дідро(1713-1784) рр., П. Гольбах(1723-1789 рр.), Ж.-Ж. Руссо(1712-1778 рр.), швейцарський педагог Й. Г. Песталоцці(1746-1827 рр.) вели непримиренну боротьбу з догматизмом та схоластикою у педагогіці, висунули положення про вирішальну роль виховання і середовища у формуванні особистості. Жан-Жак Руссостав засновником теорії «вільного виховання». На його думку, виховання не повинно заважати розвитку, а тому слід надавати дітям повну свободу, пристосовуючись до їх схильностей та інтересів. У основі педагогічної теорії Ж.-Ж. Руссо лежить принцип природного виховання, тобто виховання відповідно до вимог природи людини. Йоганн Генріх Песталоцці стверджував, що мета навчання полягає у гармонійному розвитку всіх сил і здібностей людини, вважав, що при визначенні основ освіти слід спиратися на знання людської психіки.

Педагогічна думка Київської Русі зародилася у взаємодії слов'янської язичничеської традиції та східного православного християнства. Особливо швидко культура і освіта на Русі почали розвиватися після прийняття християнства 988 року. У ХІ ст. з'явився широко відомий пам'ятник староруської культури «Повчання князя Володимира Мономаха дітям».У ньому Мономахом виділяються три основні лінії:

а) заклик бути гуманним по відношенню до своїх підданих;

б) бути сміливим і мужнім у боротьбі з ворогами рідної землі;

в) любити науку, почитати книжкове знання.

Проблеми освіти розроблялися й іншими староруськими мислителями (Іоан Златоуст, Кирило Туровський, Сімеон Полоцький). Величезний внесок у розвиток педагогічної думки вніс російський вчений-енциклопедист Михайло Васильович Ломоносов(1711-1765 рр.). За його ініціативою і проектом було відкрито Московський університет. Він виступав за навчання рідною мовою, його перу належить перша наукова праця з граматики російської мови («Російська граматика»). М. В. Ломоносов першим почав читати лекції для студентів рідною мовою. Він рекомендував свідоме, послідовне, систематичне, наочне навчання, засноване на принципі науковості.

Значний внесок у розвиток педагогічної науки зробив Микола Івановіч Пирогов (1810-1881 рр.), який виступив з передовими ідеями про сутність і призначення загальнолюдського виховання. Костянтина Дмитровича Ушинського(1824-1871 рр.) вважають засновником наукової педагогіки. Він підтримував традицію просвітництва, спрямовану на пошук педагогічних рішень соціально-політичних проблем. К. Д. Ушинський стояв за демократизацію освіти, за рівні права представників усіх прошарків суспільства. Особливе значення він надавав етичному вихованню, основою якого вважав релігію. Релігію він розумів, перш за все, як основу етичної чистоти. Ним створені капітальна праця з педагогіки «Людина як предмет виховання», підручники для початкової школи «Рідне слово» і «Дитячий світ», методичні посібники для вчителів. К. Д. Ушинський зробив спробу створення педагогічної антропології. У його роботах розглядаються найважливіші проблеми дидактики, трудового виховання, школоведення.

Антон Семенович Макаренко(1888-1939 рр.) висунув і перевірив на практиці принципи створення і педагогічного керівництва дитячим колективом, розробив методику трудового і родинного виховання, формування свідомої дисципліни. Йому належать праці «Педагогічна поема», «Прапори на баштах» та ін.

У подальшому істотний вклад в розвиток педагогічної науки зробив Василь Олександрович Сухомлінський(1918-1970 рр.), який досліджував моральні проблеми виховання молоді. Багато його дидактичних порад зберігають своє значення і в наш час при умові осмисленні сучасних шляхів розвитку педагогічної думки та освіти. Вдосконалення виховання молоді на основі демократичної педагогіки В. О. Сухомлинського означає: визнання особистості людини базовим компонентом навчально-виховного процесу, об'єктом і суб'єктом навчання і виховання; гуманне спілкування між людьми, створення умов для самовираження, самоствердження і активної самодіяльності людини.

Узагальнимо особливості цього етапу.

· Особливості педагогічної діяльності.

Поява масових шкіл для представників усіх верств населення.

· Особливості теоретичного осмислення.

Педагогіка виділяється у самостійну науку, предметом якої стають закономірності навчання та виховання.

· Де відображено результати.

У творах Я. А. Коменского. Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Д. Дідро, Дж. Локка, М. В. Ломоносова, М. І. Пирогова, К. Д. Ушинского, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та ін.

IV етап етап розвитку педагогіки – сучасний.

Наведемо особливості цього етапу.

· Особливості педагогічної діяльності.

Інтеграція та диференціація, поява технологічного підходу в освіті.

· Особливості теоретичного осмислення.

Використання міждисциплінарних підходів, серед яких:

· діяльнісний підхід;

· системний підхід;

· кібернетичний підхід та ін.

· Де відображено результати.

У наукових працях педагогів-дослідників ХХ ст.: С. Гессена, Б. Скіннера, Н. Тализіної, Н. Кузьміної, І. Лернера, В. Краєвського, Ю. Бабанського, В. Оконя та ін.

Сучасна педагогічна наука розвивається, спираючись на такі джерела розвитку педагогіки:

· практична діяльність,

· народна педагогіка,

· наукові дослідження,

· висновки інших наук і результати міждисциплінарних досліджень,

· педагогічна спадщина,

· передовий педагогічний досвід,

· художні твори про виховання.

Отже, педагогіка як наука пройшла складний шлях розвитку.

Об'єкт, предмет і основні категорії педагогіки

Для визначення педагогіки як науки важливо відповісти на питання: «Що ж вона вивчає?». Це можна зробити через осмислення об'єкта і предмета педагогіки.

Об'єкт– це область дійсності, яку досліджує дана наука. Об'єктом педагогікивиступають явища, які обумовлюють розвиток індивіда у процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. Предмет– це спосіб бачення об'єкту з позицій даної науки. Предметом педагогіки є свідомо і цілеспрямовано організований педагогічний процес. Як і всяка наука, педагогіка має свій категоріальний апарат.

Основні категорії педагогіки:

· виховання – це процес передання соціального досвіду людства від старшого покоління молодшому;

· розвиток– процес і результат кількісних та якісних змін у людини;

· навчання– спеціально організований, цілеспрямований та керований процес взаємодії педагога та тих, кого він навчає;

· освіта – процес і результат навчання.

Останнім часом до основих категорій все частіше відносять і категорію «формування», під якою розуміють процес становлення особистості під впливом усіх факторів (соціальних, економічних, педагогічних, екологічних та ін.). Деякі дослідники пропонують віднести до основних категогій і такі як «самоосвіта», «педагогічний процес», «інновації» та ряд інших. Але дані підходи мають дискусійний характер.

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 448; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!