Характеристика виховного процесу, його ф-ції.
Процес виховання – це система виховних заходів, яка спрямована на формування гармонійно розвиненої особистості.
Процес виховання характеризується такими особливостями:
- він цілеспрямований;
- якості особистості не виступають як ізольовані, а тісно пов*язані між собою;
- наслідки виховного процесу носять неоднозначний характер;
- процес виховання є неперервним.
Процес виховання та його організація залежать від ряду чинників, які ми можемо поділити на об*єктивні і суб*єктивні.
Об*єктивні чинники:
- розбудова державності України, зміна систем навчальних закладів;
- створення економіки на ринкових засадах;
- розвиток соціальної сфери;
- відродження національних звичаїв, традицій;
- інтегративні зв*язки, розширення межі спілкування, вплив навколишнього середовища.
Суб*єктивні чинники:
- діяльність сім*і і громадських організацій;
- навчально-виховна діяльність навчальних закладів;
- цілеспрямованв діяльність ЗМІ.
Процес виховання покликаний реалізувати такі ф-ції:
43.Закономірності виховного процесу.
Процес виховання будується на основі певних закономірностей. Під закономірностями слід розуміти стійкі повторювані, об*єктивно існуючі зв*язки у ньому. Знання цих закономірностей та їх реалізація забезпечує ефективність виховного процесу. До таких закономірностей належать:
1)виховання пов*язане із суспільними потребами і умовами виховання;
|
|
|
2)людина виховується під впливом об*єктивних і суб*єктивних чинників;
3)результат виховання залежить від свідомості, навичок, переконань, ідеалів дитини;
4)діяльність – навчальна, ігрова, трудова, спортивна, художня, спілкування;
5)в процесі виховання складаються ділові та міжособистісні стосунки в колективі;
6)учні складають індивідуальну програму самовиховання, що допомагає їм коригувати свою діяльність і поведінку;
7)у вихованні важливо впливати і створювати емоції.
Ці основні закономірності важливо враховувати при організації виховної роботи.
Рушійні сили виховання.
Підходи до виховання.
Підходи до виховання з*явилися в 80-х рр ХХ ст.
1) системний – це аналіз явищ і процесів певної системи, що дає можливість упорядкувати їх і розглядати як одне ціле;
2) структурний – це розгляд явищ, які входять в систему ієрархії – підпорядкування структурним елементам;
3) комплексний – різновид структурного підходу, але відрізняється тим, що об*єднує різні різнорідні фактори, які мають значення для виховання;
4) діяльнісний – головний фактор – єдність свідомості, поведінки і ставлення до праці, коли учнем здійснюється певна система видів діяльностей:
|
|
|
- ігрова діяльність,
- навчальна;
- трудова;
- спортивна;
- художньо-естетична;
- ціннісно-орієнтовна.
5) творчий підхід – це запорука успішного розвитку і здійснення навчально-виховного процесу на високому рівні: творчість учня буде залежати від творчості вчителя;
6) диференційований – передбачає поділ учнів на мікрогрупи к навчанні та вихованні за однорідними критеріями;
7) індивідуальний – врахування особистісних особливостей кожного учня, прогнозування їх розвитку;
8) суб/єктивно-об*єктивний підхід.
Традиційні принципи виховання.
Принципи виховання – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації виховного процесу.
В педагогіці розрізняють традиційні принципи та принципи національного виховання.
До традиційних принципів належать:
1.Цілеспрямованість – вихователь чітко зазначає із документів про освіту головну мету виховання. Для реалізації головної мети виховання вихователь визначає конкретну мету проведення виховних заходів.
2.Зв*язок з життям – вчитель готує учнів до трудової діяльності (пояснює роль і значення праці, приводить приклади різних професій і залучає до посильної праці). Інформування дітей про події, які відбуваються в житті країни, міста, села. В плані виховної роботи передбачаємо заходи, які є доступними для їх використання.
|
|
|
3.Єдність свідомості й поведінки – знання учнями правил поведінки та вироблення у нього вмінь прогнозувати результат його виконання; проводити профілактичну роботу щодо результатів його дій.
4.Виховання в праці – вчитель дає дітям поняття, що праця – це єдине задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Праця – це фактор всебічного розвитку людини. Сумлінне ставлення до праці – важлива риса особистості. Виховання нетерпимості до порушень трудової дисципліни.
5.Комплексний підхід – одночасне виконання завдань всіх складових виховання. Намагання вчителя реалізувати головну мету виховання. Відвідування дитиною позанавчальних закладів (музична школа, бібліотека, спортшкола, будинок дитячої творчості). В цих закладах також працюють педагоги, які допомагають школі у вихованні дітей.
6.Виховання особистості в колективі – колектив це могутній засіб виховання, певні риси особистості формуються тільки в колективі, участь учнів у колективній роботі сприяє розвитку самостійності.
|
|
|
7.Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю школярів – при складанні плану виховної роботи слід вислухати пропозиції дітей та їх думки. При організації конкретного заходу слід врахувати інтереси, можливості дітей, врахувати їх побажання.
8.Повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього – єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою вихованців, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки.
9.Індивідуальний підхід – умова реалізаціі це глибоке знання протікання психічних процесів та анатомо-фізіологічних властивостей учнів, інтереси та їх нахили. Знаючи це все, залучення школярів до тих видів діяльності, які дають можливість їм проявити себе якнайкраще (наприклад, при розподілі доручень у класі – староста, бібліотекар, сантрійка, квіткар, фізорг).
10.Наступність – складання плану виховної роботи передбачає єдність всіх складових вихованя і послідовність їх виконання (реалізації). З кожним роком вчитель передбачає і ускладнює завдання виховної роботи, враховуючи знання дітей, вміння і навички та рівень їх вихованості.
11.Єдність педагогічних вимог школи, сім*ї і громадськості – на батьківських зборах вчитель роз*яснює вимоги, завдання школи по вихованню дітей і залучає батьків до співробітництва.
12.Народність – єдність загальнолюдського і національного, національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі, шанобливе ставлення до культури і традицій України.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 525; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!