Державна підтримка фермерських господарств.



ЗУ «Про фермерське господарство» ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Стаття 9. Надання допомоги фермерським господарствам

1. Новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років), фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

 

Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств.Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.

 

2. Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок тощо).

 

3. За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.

 

4. Порядок використання коштів Державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам, фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим фермерським господарствам установлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Український державний фонд підтримки фермерських господарств

Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі Статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України.

Стаття 11. Використання коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств

Кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, а іншим фермерським господарствам підтримка надається тільки на поворотній основі, а також - спрямовуються на забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.

Новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами на безповоротній основі кошти надаються на такі цілі:відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств. На поворотній основі допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.

Іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок Державного бюджету України і місцевих бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, на поворотній основі строком до п'яти років на такі цілі: придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, будівництво та реконструкцію виробничих і невиробничих приміщень, у тому числі житлових, закладення багаторічних насаджень, розвиток кредитної та обслуговуючої кооперації, зрошення та меліорацію земель.

66. Характеристика  законодавчих і нормативно-правових актів щодо особистого селянського господарства.

Відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. особисте селянське господарство це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробницт-ва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків га надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого ту-ризму. Отже, особисте селянське господарство громадян — це особлива форма господарсько-трудової діяль-ності сімейного об'єднання, заснованого на приватній власності на землю, рухоме і нерухоме майно з засто-суванням особистої праці з метою виробництва сільськогосподарської продукції для задоволення своїх сі-мейних матеріальних і побутових потреб.

Правову базу для створення та припинення існування селянське (фермерське) господарство (СФГ )створює законодавство, яке можна поділити на три групи:

1) загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб'єктів;

2) галузеве (земельне, аграрне, цивільне, трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і торкається СФГ;

3) фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що лише формується як галузеве утворення і яке присвячено лише СФГ.

Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить Конституції України. Її прийняття створило досить чіткий правовий фундамент для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства.

У зв'язку з тим, що виникнення СФГ пов'язано насамперед з земельними відносинами, важливе значення для цього має стаття 14 Конституції, яка гарантує право власності на землю, а саму землю правомірно оголошує «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». І хоч у самій статті немає терміну «приватна» власність, він, на нашу думку, презюмується оскільки у статті 14 говориться про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою «виключно відповідно до закону». Для земельних відносин таким основним законом є Земельний кодекс України, який передбачає право громадян України одержати у приватну власність земельну ділянку перш за все для «ведення селянського (фермерського) господарства» (ст. 6). Підтвердження зазначенної думки ми знаходимо і в Статті 41-й Конституції України, яка закріплює норму про те, що «право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом». І хоч не зовсім досконало (особливо в частині земель запасу), але такий порядок у законодавстві встановленний (зокрема, щодо паювання земель).

Важливе значення для визначення правового становища СФГ мають конституційні норми щодо підприємництва (стаття 42). Адже, фермерство є одним з найяскравіших проявів аграрної підприємницької діяльності, і вона. згідно з Конституцією, повинна бути під державним захистом (якого дуже потребує).

Хоч законодавством України проголошено принцип «рівноправності всіх форм власності» (точніше: суб'єктів усіх форм власності) практично фермери його реалізувати не можуть у зв'язку з величезною різницею економічної бази, наприклад, колективних сільскогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств. Тому СФГ повинна бути законодавчо і практично гарантована державна підтримка. На превеликий жаль, у Конституції не знайшов прямого закріплення генеральний принцип пріоритетності сільського господарства, притаманний законодавству інших країн світу. На наш погляд, слід створити конкретний правовий механізм реалізації для тих. конституційних норм, які можуть вже зараз допомогти функціонувати фермерським господарствам. Зокрема, стаття 41 Конституції, яка регламентує базові відносини власності (в тому числі і приватної) містить норму про те, що «громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності відповідно до закону». Отже, закон міг би встановити конкретні форми здійснення цієї норми для фермерів, які теж є громадянами. Це, наприклад, могло би бути надання пільгових державних транспортних послуг, торговельних та складських приміщень для реалізації фермерської сільськогосподарської продукції.

Стаття 42 Конституції України цілком слушно говорить про те, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Для фермерів це повинно означати створення знову ж таки певних пільгових державних умов цієї конкурентної підприємницької діяльності, адже ж стартові її умови, для великого давно існуючого КСГП і маленького щойно створеного СФГ є дуже різними. Практично це могло б знайти втілення у наданні фермерам пільгових цільових кредитів, звільнені на більш тривалий термін (на п'ять років) не лише від сплати земельного, а й інших податків та державних зборів. Цей принцип законодавче стверджений у більшості країн світу (зокрема, в США) і дає необхідний економічний та соціальний ефект. Він знаходить там свою реалізацію через систему стабільної державної підтримки сільського господарства як зони особливого природного ризику, дію цільових державних програм підтримки різних видів сільськогосподарського виробництва, державної дотації діяльності фермерів тощо. У нас, на превеликий жаль, про пріоритетність села здебільшого лише говориться (особливо останнім часом), але відсутність конституційного закріплення цього принципу позначається і на подальшому його розвитку в поточному законодавстві і на практиці діяльності органів державної влади та управління всі рівнів, які щороку змушені приймати конкретні «авральні» заходи для забезпечення весняних посівних, або осінніх збиральних робіт.

Закон же України «Про пріоритетність соціального розвитку села»-є нормативно-правовим актом не конституційного рівня, а поточного законодавства, а тому здебільшого встановлює певні конкретні (дуже важливі) пільги для аграрних суб'єктів і не забезпечує дію принципу пріоритетності села як загальнодержавного; до того ж і він на практиці майже не виконується (частково по зазначеній раніше причині).

Важливе значення для правової регламентації відносин у СФГ має Закон України від 7 лютого 1991 року «Про власність». Закон України від 7 лютого 1991 року «Про підприємництво», закони України про банкрутство, податки, пенсійне забезпечення тощо.

У Цивільному кодексі слід передбачити, окрім спільної сумісної власності членів СФГ, також і можливість приватної власності окремих членів господарства.

Цивільне законодавство, і у першу чергу Цивільний кодекс України, мають універсальну сферу дії щодо всіх суб'єктів майнових відносин у частині загальних положень, принципових засад права власності, зобов'язувального права, договірних відносин тощо. У той же час, багато з цих положень повинні знайти спеціалізоване закріплення в спеціальному-фермерському законодавстві.

У другій групі (галузевого) законодавства домінуючу роль для СФГ має земельне законодавство.Саме воно створює безпосередні правові умови для створення селянського (фермерського) господарства і для його функціонування як землевикористувача. Тому особливе значення тут відіграє Земельний кодекс України. Так, його ст. 6, встановлюючі право приватної власності громадян України на землю, перш за все говорить про те, що це їх право може бути реалізовано для створення СФГ. Порівняно з іншими суб'єктами земельних відносин ЗК України найбільш детально регламентує ці відносини саме щодо СФГ. Ст. 50-55 регулюють умови і порядок надання земель, розміри земельних ділянок для СФГ, інші земельні питання щодо них. Цим підкреслюється значення фермерства в умовах реформування земельних відносин.

Важливе значення для СФГ має законодавство щодо плати за землі, про їх пільги щодо земельного оподаткування. Поширюються на фермерів і законодавчі акти про охорону навколишнього природного середовища і, зокрема, відповідний Закон України від 25 червня 1991 року, Лісовий та Водний кодекси України, Кодекс про надра.

Після одержання земельної ділянки для голови і членів СФГ важливим є питання про організацію їх праці, а також праці найманих працівників. З огляду на це їм треба знати деякі положення законодавства про працю. Слід особливо виділити норми статті 3 кодексу законів про працю, якими встановлено, що особливості праці членів селянських (фермерських) господарств «визначаються законодавством та їх статутами». Звідси випливає значення статутів СФГ, у яких члени господарства повинні врегулювати як членскі трудові відносини, так і трудові відносини з найманими працівниками. Всім працюючим у СФГ повинні бути забезпечені гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, інвалідів відповідно до норм законодавства про працю.


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 403; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!