Тема: ФІЗІОЛОГІЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ



Лекції

З біології та фізіології

З основами анатомії людини

для студентів спеціальності

6.120201 Фармація

І семестр 10/17 + 54 сам

Лекція №1

Тема: ОРГАНІЗМ ЯК ЄДИНЕ ЦІЛЕ. ГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ

План:

1. Організм людини як єдине ціле, єдність організму і навколишнього середовища.

2. Гуморальна регуляція (внутрішня секреція).

2.1. Загальна характеристика.

2.2. Класифікація та властивості гормонів.

2.3. Механізм дії гормонів.

2.4. Гіпофіз.

2.5. Епіфіз (шишкоподібне тіло).

2.6. Щитоподібна залоза.

2.7. Прищитоподібні залози.

2.8. Загрудинна залоза.

2.9. Надниркові залози.

2.10. Підшлункова залоза.

2.11. Статеві залози.

Організм людини як єдине ціле, єдність організму і навколишнього середовища.

Організм людини (від лат. organizo – влаштовую) – складна, взаємопов’язана система клітин, тканин, органів і систем органів.

Регулюють життєві функції організму людини у цілому, а також окремих його органів та систем, узгоджують їхню діяльність, підтримують сталість внутрішнього середовища – нервова, імунна системи, а також система залоз внутрішньої секреції (ендокринна система). Ці системи тісно взаємопов'язані між собою і впливають на діяльність одна одної.

Між органами та системами організму підтримується зв’язок, необхідний для реалізації потреб всього організму. Зв’язок цей може здійснюватися двома способами: за допомогою передачі імпульсів по нервових клітинах, з’єднаних між собою відростками (це нервова регуляція функцій організму), та за допомогою рідин, які переносять по судинах тіла різні фізіологічні речовини (гуморальна регуляція функцій). Нервова регуляція функцій здійснюється відносно швидко за допомогою рефлекторних реакцій, гуморальна відбувається повільніше, відповідно до швидкості руху крові, або лімфи. Обидва види регуляції функцій взаємодоповнюються, утворюючи єдиний регулювальний механізм – нейрогуморальну регуляцію функцій (наприклад, емоційне збудження рефлекторно посилює виділення адреналіну, який переноситься кров’ю з наднирників до серця, посилюючи його діяльність).

 

Гуморальна регуляція (внутрішня секреція).

Загальна характеристика.

Біологічно активні речовини, за допомогою яких здійснюється гуморальна регуляція, називаються гормонами, їх виділяють залози внутрішньої секреції. На відміну від залоз зовнішньої секреції вони не мають вивідних проток і виводять свій секрет у кров.

До залоз внутрішньої секреції належать: гіпофіз, епіфіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, тимус, острівці підшлункової залози (інсулярний апарат), надниркові, статеві залози. Роботою ендокринних залоз керує відділ головного мозку – гіпоталамус.

Гормони стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток і функціонування окремих органів і всього організму в цілому, впливають на обмін речовин, розвиток і ріст організму, статеве дозрівання тощо.

Діяльність ендокринних залоз залежить від регуляції їх нервовою системою, а вони, в свою чергу, чинять вплив на неї.

 

Класифікація та властивості гормонів.

Серед гормонів виділяють такі, що здатні безпосередньо впливати на органи-мішені, їх відносять до ефекторних, інші регулюють синтез і виділення ефекторних гормонів — це тропні гормони. Ще одну категорію становлять нейросекрети гіпоталамуса, які регулюють синтез і виділення тропних гормонів аденогіпофізом, — це рилізинг-гормони. Рилізинг-гормони є своєрідними універсальними хімічними чинниками, які виступають посередниками при передачі імпульсів на ендокринну систему. Їх поділяють на ліберини (збудники, їх 6) і статини (інгібітори, їх 3) тропної функції аденогіпофіза. Ці рилізинг-гормони продукуються гіпоталамусом.

За хімічною структурою гормони поділяють на три основні класи сполук: 1) стероїдні; 2) похідні амінокислот; 3) білково-пептидні.

Гормони мають дистантний характер дії, тобто місце прояву дії гормону може бути у віддаленій від залози частині організму. Реакції органів і тканин на вплив гормонів специфічні. Гормонам властива висока біологічна активність, тому вони продукуються залозами внутрішньої секреції в малій кількості. Гормони порівняно швидко руйнуються в тканинах, зокрема в печінці, проте залози неперервно поповнюють їх необхідну кількість. Гормони специфічно впливають на органи-мішені, тобто кожен гормон діє лише на конкретні фізіологічні системи чи органи, що пояснюється існуванням гормонспецифічних рецепторів клітинних мембран.

 

Механізм дії гормонів.

Механізм дії гормонівполягає у впливі на клітинні мембрани, взаємодії з білками-рецепторами, зміні внутрішньоклітинних ферментативних процесів. При цьому одні гормони не проникають у клітину, а взаємодіють з рецептором на клітинній мембрані (група нестероїдних гормонів); інші гормони проникають крізь мембрану, впливаючи на цитоплазму і ядро (стероїдні гормони).

Механізм дії перших викликає підвищення активності аденілатциклази, яка в цитоплазмі клітини сприяє перетворенню АТФ на цАМФ.

Механізм дії стероїдних гормонів пов'язаний з переходом гормону крізь клітинну мембрану в цитоплазму і безпосереднім специфічним впливом на певні внутрішньоклітинні структури. Їх дія розгортається повільно, оскільки вони, як правило, впливають на процеси транскрипції в ядрі (з утворенням іРНК), змінюючи процеси синтезу певних клітинних білків.

 

Гіпофіз.

Гіпофіз розміщений у гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа. При своїй масі — 0,65 г — гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз, ЦНС, ріст і розвиток організму.

Гіпофіз поділяється на дві частки – аденогіпофіз і нейрогіпофіз.

Аденогіпофіз (передня частка гіпофіза) має кілька типів клітин, які виробляють певні гормони.

Соматотропін (гормон росту) стимулює синтез білка в органах і тканинах та їх ріст. Соматотропін має стимулювальний вплив на епіфізарні хрящі кісток, а отже, й на ріст їх у довжину. Секреція соматотропіну регулюється рилізинг-гормонами гіпоталамуса, а також залежить від концентрації в крові глюкози, амінокислот і вільних жирних кислот.

Ряд гормонів аденогіпофіза мають регулювальний вилив на функцію інших залоз внутрішньої секреції. Їх називають тропінами. Це тиротропін, кортикотропін, гонадотропіни.

Тиротропін стимулює ріст щитоподібної залози і регулює вироблення й виділення нею гормонів.

Кортикотропін посилює ріст і функцію пучкової й сітчастої зон надниркових залоз. Кортикотропін спричинює розпад і гальмує синтез білка, отже, є антагоністом соматотропіну.

Гонадотропіни регулюють розвиток і функцію статевих залоз, розвиток вторинних статевих ознак і розмноження. Гонадотропіни — це три гормони: фолітропін, лютропін і пролактин. Фолітропін стимулює утворення естрогенів та ріст і розвиток фолікулів, а у чоловіків стимулює сперматогенез. Лютропін, діючи на жіночі статеві залози, визначає настання овуляції й утворення жовтого тіла, а в сім'яних залозах — стимулює продукцію тестостерону. Пролактин має стимулювальний вилив на залозисті клітини молочних залоз.

Проміжна частина гіпофіза виділяє меланотропін, що є регулятором пігментації шкіри. Пігментні клітини — меланоцити. Зміни забарвлення шкіри пов'язані з перерозподілом пігменту.

Нейрогіпофіз(задня частка гіпофіза) пов'язаний з передачею гіпоталамічних гормонів вазопресину і окситоцину в кров. У надзорових ядрах гіпоталамуса продукується головним чином вазопресин, а в пришлуночкових — окситоцин.

Вазопресин зумовлює специфічні реакції — пресорну, антидіуретичну й гіпоглікемічну. Особливо важлива його антидіуретична дія. Так, коли у людини порушується секреція вазопресину, діурез підвищується. Хворий може виділяти близько 20 л сечі за добу, відчуваючи постійну спрагу. Це захворювання дістало назву сечовиснаження, або нецукрового діабету. Механізм антидіуретичної дії вазопресину полягає в посиленні зворотного всмоктування води через сечозбірні трубки нирок. Окситоцин стимулює скорочення гладких м'язів матки і молочних залоз.

Епіфіз (шишкоподібне тіло).

Епіфіз розташований у ділянці чотиригорбкової пластинки середнього мозку. У ньому виробляється гормон мелатонін, який активно впливає на пігмент шкіри. Функцію шишкоподібного тіла до кінця не з'ясовано. Вважають, що залоза гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз.

 

Щитоподібна залоза.

Це одна з найбільших (30—50 г) залоз внутрішньої секреції. Вона розміщена попереду трахеї та гортані і складається з двох часток, з'єднаних перешийком. Паренхіма залози складається з пухирців — фолікулів. Стінка кожного фолікула утворена шаром клітин — фолікулярних ендокриноцитів, фіксованих на базальній мембрані. У порожнині фолікулів міститься в'язкий колоїд, що має високу гормональну активність. Між фолікулами розміщені парафолікулярні ендокриноцити.

Щитоподібна залоза продукує гормони: тироксин, трийодтиронін і кальцитонін.Перші два синтезуються фолікулярними ендокриноцитами, вони є йодовмісними. Кальцитонін синтезується парафолікулярними ендокриноцитами і не містить йоду. Концентрація йоду в щитоподібній залозі у 200-300 разів вища, ніж у крові. Йод є обов'язковим компонентом залози, тому її нормальна функція можлива за умови регулярного надходження йоду в організм. Йод надходить в організм у складі їжі, води і акумулюється у щитоподібній залозі під впливом тиротропіну — гормону гіпофіза.

Тироїдні гормони посилюють енергетичний обмін, окисні процеси, особливо в мітохондріях, обмін білків, ліпідів і вуглеводів. Ці гормони прискорюють транспорт глюкози в кишках, регулюють її рівень у крові, підвищують чутливість до адреналіну, посилюють процеси еритропоезу в кістковому мозку. Гормони щитоподібної залози можуть змінювати швидкість мобілізації жирів із жирових депо та їх окиснення.

Крім йодовмісних гормонів залоза продукує кальцитонін, який знижує вміст кальцію в крові. Гормон активізує функцію остеобластів, які сприяють утворенню кісткової тканини і поглинають кальцій з крові. Функцію щитоподібної залози контролює гіпофіз шляхом секреції тиротропіну, який гуморальним шляхом досягає залози, активізуючи її функцію.

 

Прищитоподібні залози.

Розміщуються на задній поверхні бічних частин щитоподібної залози.Зовнішня сполучнотканинна капсула формує глибокі прошарки між групами клітин — прищитоподібних ендокриноцитів (паратироцитів). Ці клітини продукують паратгормон (паратиреокрин). Він активує функцію остеокластів, які руйнують кісткову тканину, і підвищує рівень кальцію в крові. При введенні в організм паратгормон зумовлює гіперкальціємію. Враховуючи велике значення кальцію в забезпеченні різних функцій в організмі (збудливість нервової системи, скоротливість м'язів, зсідання крові, тощо), у разі недостатньої функції залози виникає гіпопаратироз — захворювання, яке супроводжується підвищенням збудливості нервової системи, появою судом, значним зменшенням вмісту кальцію в крові при підвищенні рівня фосфатів. Судомне скорочення дихальних м'язів може призвести до смерті.

 

 

Загрудинна залоза.

Загруднинна залоза (тимус) розташована за грудиною. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нагадують вила (вилочкова залоза. Період найбільшої активності її — перші місяці життя. Після статевого дозрівання починається зворотний розвиток залози — вона атрофується. Нормальна функція залози забезпечує надійний імунітет до багатьох захворювань, крім того контролює розвиток і розподіл Т-лімфоцитів, які відповідають за клітинний імунітет. Виділено кілька біологічно активних речовин залози: тимозин, тимопоетин та ін. Під впливом тимозину відбувається диференціація попередників Т-лімфоцитів до імунокомпетентних Т-лімфоцитів.

 

Надниркові залози.

Надниркові залози — парні, розташовані над верхнім кінцем нирки. Складаються з кіркової і мозкової речовин. Кіркова речовина має три зони: клубочкову (зовнішню), пучкову (середню) і сітчасту (внутрішню). Усі зони чітко відмежовані, і їх кіркові ендокриноцити виробляють різні гормони: клубочкова — мінералокортикоїди, пучкова — глюкокортикоїди, сітчаста — статеві гормони.

З кори надниркових залозвиділено понад 40 стероїдних сполук, однак лише вісім з них мають високу біологічну активність.

Мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон) беруть участь у регуляції мінерального обміну в організмі, насамперед натрію і калію в плазмі крові. З цих гормонів найбільшу активність має альдостерон.Він збільшує реабсорбцію натрію в канальцях нирок, що забезпечує підвищення його вмісту в крові, і разом з тим знижує реабсорбцію калію, що призводить до його втрати. Підвищення концентрації натрію в крові під впливом альдостерону призводить до затримки води в організмі і сприяє підвищенню артеріального тиску. Нестача мінералокортикоїдів призводить до втрати натрію, що спричинює зміни у внутрішньому середовищі організму, несумісні з життям.

Глюкокортикоїди (кортизол, кортизон, гідрокортизон і кортикостерон) регулюють вуглеводний, білковий і ліпідний обмін. Найактивнішим з них єгідрокортизон.Глюкокортикоїди підвищують рівень глюкози в крові, але не за рахунок глікогену печінки, а шляхом перетворення безазотистих залишків дезамінованих амінокислот на вуглеводи (глюконеогенез). У стані стресу активізується виділення аденогіпофізом кортикотропіну, а під його впливом і глюкокортикоїдів у надниркових залозах, що підвищує захисні реакції організму. Статеві гормони кори надниркових залоз (андрогени, естрогени) відіграють важливу роль у розвитку статевого апарату дітей, коли ще недосконала ендокринна функція статевих залоз. Підвищена секреція статевих гормонів кори надниркових залоз призводить у дітей до передчасного статевого дозрівання. Після настання статевої зрілості їх роль є незначною. Проте після припинення функції статевих залоз у старості кора надниркових залоз залишається єдиним джерелом андрогенів і естрогенів.

Мозкова речовина надниркових залоз забезпечує секреціюкатехоламінів — адреналіну і норадреналіну.

Адреналін і норадреналін є симпатичними медіаторами, тому їхня дія подібна до дії симпатичної нервової системи. Адреналін підвищує систолічний артеріальний тиск, активізує роботу серця, підвищує рівень глюкози в крові за рахунок глікогену печінки, збільшує вміст вільних жирних кислот у плазмі крові, підвищує рівень основного обміну, знижує тонус гладких м'язів шлунку і кишок, пригнічує їх рухову активність, підвищує тонус скелетних м'язів. У високих дозах спричинює аритмію і екстрасистолію внаслідок підвищення збудливості серця. Незалежно від дії на серце адреналін звужує кровоносні судини, але сприяє розширенню стінки артеріол внутрішніх органів (шлунку, печінки, кишок). Норадреналін впливає на серцево-судинну систему своєрідно. Якщо адреналін зумовлює тахікардію, то норадреналін — брадикардію внаслідок впливу блукаючого нерва. При внутрішньовенному введенні адреналін підвищує активність нервової системи.

Катехоламіни підтримують гомеостаз в умовах змін зовнішнього середовища, сприяють забезпеченню функціонуючих систем кров'ю, її перерозподілу в загальній системі кровообігу. Таким чином вони мобілізують резерви організму на боротьбу зі шкідливими стимулами (стресорами) і залучають інші адаптивні механізми, що підвищують опірність організму.

Підшлункова залоза.

Ендокринна частина підшлункової залози представлена панкреатичними острівцями (острівцями Лангерганса) — це скупчення клітин - ендокриноцитів — без вивідних проток, оточені густою капілярною сіткою, мають велику кількість автономних нервових волокон. Розрізняють ά-ендокриноцити, які виробляють глюкагон, β-ендокриноцити, що синтезують інсулін і δ-ендокриноцити, що синтезують соматостатин.

Інсулін —це речовина поліпептидної природи. Він стимулює синтез глікогену в печінці (глікогенез), гальмує перетворення глікогену на глюкозу (глікогеноліз) і утворення вуглеводів із амінокислот (глюконеогенез). Інсулін сприяє підвищенню проникності клітинних мембран для глюкози, забезпечуючи її утилізацію.

Під впливом інсуліну підвищується проникність клітинної мембрани і для амінокислот, з яких синтезуються білки. Внаслідок уведення великих доз інсуліну різко знижується рівень глюкози в крові. Насамперед відчувають цей дефіцит головний і спинний мозок, оскільки глюкоза є основним джерелом енергії для нервових клітин. Коли вміст глюкози знижується до 2,5 ммоль (45-50 мг%), виникає гостре порушення функції мозку — інсуліновий шок (кома).

Вивести з такого стану може внутрішньовенне введення розчину глюкози.

Зниження вмісту інсуліну в крові внаслідок недостатньої функції підшлункової залози призводить до цукрового діабету, що супроводжується гіперглікемією.

Головним стимулом для виділення інсуліну є підвищення концентрації глюкози в крові. Крім того, такий самий ефект спричинює подразнення блукаючого нерва. Подібність ефектів, що виникають під впливом інсуліну і блукаючого нерва, взаємозв'язок між ними зумовили об'єднання їх у єдину вагоінсулярну систему.

Другий гормон підшлункової залози глюкагон, фізіологічна дія його пов'язана насамперед з вуглеводним обміном. Він збільшує рівень глюкози в крові за рахунок розпаду глікогену в печінці і в цьому є синергістом адреналіну. На виділення глюкагону впливає зниження рівня глюкози в крові й соматотропін гіпофіза. Симпатична стимуляція підвищує секрецію глюкагону.

 

Статеві залози.

До статевих залоз належать яєчка в чоловіків і яєчники в жінок. Внутрішньосекреторна частина статевих залоз виробляє статеві гормони, які надходять у кров і лімфу. Чоловічі статеві гормони (андрогени) — тестостерон і андростеронстимулюють ріст і розвиток статевого апарату, вторинних чоловічих статевих ознак і появу статевих рефлексів.Андрогени впливають на функціональний стан ЦНС, збільшують утворення білка, особливо в м'язах, підвищують основний обмін.

Жіночі статеві гормони (естрогени) синтезуються в зернистому шарі фолікулів, а також у їх внутрішній оболонці. Естрогени (естрадіол, прогестерон)стимулюють ріст жіночих статевих органів, розростання ендометрію, сприяють розвиткові вторинних жіночих статевих ознак і появі статевих рефлексів. Прогестерон забезпечує нормальний перебіг вагітності.

 

Лекція №2

Тема: ФІЗІОЛОГІЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

План:

І. Загальна характеристика будови і функцій нервової системи.

ІІ. Рефлекторна діяльність нервової системи.

ІІІ. Поняття про нервові центри та їх властивості.

ІV. Фізіологія центральної нервової системи.

1.    Будова і функції спинного мозку.

2.    Структури головного мозку.

3.    Довгастий мозок.

4.    Задній мозок.

5.    Середній мозок.

6.    Сітчастий утвір.

7.    Проміжний мозок.

8.    Кінцевий мозок.

V. Фізіологія автономної (вегетативної) нервової системи.

 


Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 102; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ