Тенденції розвитку соціальної структури в сучасній Україні
Більшість західних соціологів вважає, що радянське суспільство носило закритий характер, йому була властива станово-статусна структура.
Багато людей в радянські часи отримали освіту, підвищили своє місце у соціальній ієрархії.
Разом з тим, важко не погодитися, що радянському суспільству була властива жорстко фіксована ієрархія: соціальна структура радянського суспільства, її склад строго контролювалися партійними органами.
Особливо пильно здійснювався контроль компартією за каналами вертикальної мобільності. Існували певні квоти на прийом до лав правлячої партії і посідання керівних посад вихідців із певних соціальних та національних груп.
Допускаючи певну свободу на початкових стадіях кар'єри, система ставала тим жорсткішою, чим ближче особа просувалася до високостатусних позицій.
У радянській системі соціальної мобільності виключалася роль випадку, успіху, ринкової стихії. Просування визначалося рішеннями вищих інстанцій. Соціальний організм поступово ставав малорухливим і закритим для переміщень.
Різкі зрушення в масовій свідомості в 80-ті рр. XX ст., зумовлені горбачовською політикою "перестройки", серйозно підірвали довіру населення до існуючих у Радянському Союзі принципів формування і функціонування соціальної структури. Вони перестали виконувати свою стабілізуючу роль, що і привело до розпаду СРСР.
|
|
|
Як показала практика, відсутність авторитетної еліти і сильного середнього класу є одними із найголовніших проблем українського суспільства.
В стабільних суспільствах (США, Англія, Франція та ін.) вищий клас давно став спадковим.
Україна ж тільки за період новітньої історії пережила декілька значних хвиль соціальних пертурбацій і маргіналізації вищого класу.
У період революції 1917—1920 рр. (у Західній Україні в 1939 і 1944 рр.) із соціальної структури були "вибиті" дворянство і буржуазія, які становили еліту суспільства.
Можна сказати і про винищення сталінським режимом у 30-х рр. XX ст. української інтелігенції. Ті, що прийшли їм на зміну за новим сталінським наказом, втратили багато базових якостей, притаманних цій соціальній групі. Як і нова політична та бізнес еліта, нова інтелігенція відірвалася від того класу з якого вийшла, але не стала повноцінним представником нового класу.
Ще одна хвиля маргіналізації настала на початку 90-х рр. XX ст.
Внаслідок переходу українського суспільства від соціалізму до капіталізму сталися серйозні зміни в соціальній структурі. У середині 80-х рр. різниця між бідними і багатими в нашій країні була приблизно 5—7-ми кратною. За останні роки ця диференціація стала набагато вищою. Протягом короткого часу сформувався вищий клас власників (близько 3 %), а також низи суспільства (близько 70 % населення).
|
|
|
Те, що одні заробляють більше за інших — не є чимось обурливим.. Ба, більше — країні, яка намагається позбутися соціалістичної зрівняйлівки потрібне сильне потрясіння, щоб ви рвати людей із летаргійного сну під гаслом "краще за гривню лежати, ніж за десять — бігти". І велика різниця, в доходах може відіграти стимулюючу роль. Однак, це стається лише у тому випадку, коли держава встановлює чіткі закони, які диктують однакові, для усіх умови соціального зростання. Наприклад, у проведених у 1979 і 1988рр. соціологічними службами на замовлення Конгресу США дослідженнях платників податків, що мають власний бізнес, серед іншого вивчалось таке питання: що сталося у 1988р. з тими платниками, які у 1979 р. опинилися у групі 20 % із найнижчими доходами. З'ясувалося, що за неповних дев'ять років 85 % із них піднялися до груп із середніми і вищими доходами, а 15% виявилися серед тих, хто має найвищі доходи! Ось які можливості для соціальної динаміки створює ліберальна економіка.
В Україні ж вирішальну роль у становленні і розвитку приватного сектора економіки відіграють тіньові фактори, найголовніший з яких — використання владою свого службового становища.
|
|
|
"Нова еліта" сформувалася зі старої еліти, а також найрізноманітніших вихідців із нижчих прошарків суспільства: дисидентів, нових бізнесменів, криміналітету тощо.
На думку сучасних російських соціологів Володимира Добренькова й Альберта Кравченка, новий вищий клас в Росії склався із таких груп населення: радянської номенклатури — 70 % , тіньових комерсантів, які почали свою бізнесову діяльність ще за часів СРСР, а також із різного роду кримінальних елементів — 15 % ; і ще 15 % становлять різного роду "спритники", які виявилися корисними або номенклатурі, або криміналітету.
Мабуть, не буде великою помилкою вважати, що структура українського вищого класу загалом така сама, як і в російського.
Більшість людей, які становили середній клас за радянських часів, здійснила низхідну мобільність і перетворилася на бідноту.
За дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології, в 1998 р. близько 90 % населення України перебувало в дуже скрутному матеріальному становищі: їм було складно купувати одяг і взуття, оплачувати комунальні послуги, а приблизно половині громадян України ледве вистачає грошей на їжу. До того ж, на відміну від старої бідноти (хворих на алкоголізм та різного роду декласованих елементів), нові бідняки є досить специфічним соціальним класом. Вони мають доволі високий рівень освіти, володіють доволі престижними професіями — вчителі, інженери. Ці люди опинилися серед бідноти тільки за економічним критерієм. Саме ця верства і поставляє за межі України величезну кількість економічних емігрантів, яких, за різними даними на 2006 р. нараховується від 3 до 7 млн осіб.
|
|
|
Серйозною проблемою для України є відсутність у ній сильного середнього класу. Наявність його в соціальній ієрархії розвинутих країн дозволяє їм зберігати стійкість і стабільність. Адже тоді соціальне напруження спаде не стільки завдяки силі репресивного апарату, скільки нейтральною позицією більшості. Середній клас демонструє нижчому класові взірці діяльності і життєвого укладу, які цілком реальні для них за певних умов. Якщо у США середній клас становить 70 % населення, у Німеччині — 65 % , у Чехії — 37, у Польщі — 33, то в Україні — менше 10 % .
Очевидно правильніше буде сказати, що в сучасній Україні середній клас у традиційному для Заходу розумінні ще не склався взагалі. Адже на Заході один із найголовніших критеріїв при виділенні середнього класу — дохід — тісно пов'язаний з іншими характеристиками: рівнем освіти, професійної підготовки, місцем праці. В Україні нині рівень доходів і стиль життя дуже різні. Єдиним критерієм, який можна використовувати для виділення категорії населення України, яка претендує на приналежність до середнього класу, сьогодні є тільки рівень доходів.
Контрольні питання та завдання
1. Які Ви знаєте історичні типи стратифікації?
2. Назвіть критерії соціальної стратифікації.
3. Які Ви знаєте теорії соціальної стратифікації?
4. Чому нині зростає роль освіти, знань для підвищення соціального статусу?
5. Назвіть основні показники соціального розшарування. За якими ознаками конкретну людину можна віднести до пев ної соціальної страти?
6. Чим, відрізняються націоналістський і конфліктологічний підходи розуміння, соціальної нерівності?
7. Які види соціальної мобільності Вам відомі?
8. Чим. зумовлюється індивідуальна соціальна мобільність, а чим. — групова? Наведіть приклади.
9. Які основні відмінності між закритим, і відкритим, суспільствами? Як у них здійснюється, соціальна мобільність?
10. Які існують шляхи для вертикального переміщення, індивідів у суспільстві? Що заважає їм долати межі між соці альними прошарками під час соціальної мобільності?
11. У яких творах художньої літератури описано маргіналів?
12. Що таке "процес міграції"?
13. Яким чином, виштовхування, притягання і шлях міграції впливають на формування міграційних потоків?
14. Що таке "канали вертикальної соціальної мобільності"?
15. Що таке "середній клас"? Чи існує в Україні середній клас?
16. У чому, на Вашу думку, полягають проблеми щодо визначення критеріїв соціальної стратифікації в Україні?
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 182; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!