Соціальна мобільність та її види

У межах соціальної структури відбувається постійне пере­міщення як індивідів, так і груп — з однієї страти в іншу, а та­кож і в межах тієї самої страти. Соціальна мобільність вияв­ляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. У соціології розрізняють:

— вертикальну соціальну мобільність — переміщення з од­нієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і низхідну (доцент став таксистом чи сміттярем);

— горизонтальну соціальну мобільність — перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти (наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу, як-от: доцент Львівського університету стає доцентом Дніпропетровського університету).

Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову(групова, як правило, є наслідком серйозних соціаль­них зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів та ін.).

При­кладом групової соціальної мобільності може бути:

- падіння со­ціального статусу професійної групи вчителів, які свого часу посідали дуже високі позиції в нашому суспільстві,

-  знижен­ня статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу.

Пітірім Сорокін описав своєрідні канали вертикальної мо­більності,які функціонують у кожному суспільстві, яким би закритим воно не було.

Він вважав, що між стратами завжди існують своєрідні "ліфти", якими індивіди їдуть нагору-вниз, такі, наприклад, як:

Армія.Пітірім Сорокін дослідив, що із 92 римських імпе­раторів 36 досягли цього, починаючи із нижчих чинів, із 65 ві­зантійських імператорів — 12. Кромвель, Вашингтон, Будьонний — приклади видатного соціального авансу завдяки вій­ськовій кар'єрі.

Церква.Пітірім Сорокін вивчивши біографії 144 римських пап, виявив, що 28 із них вийшли з низів,а 27 — із середніх прошарків. Папа Григорій VII був сином столяра, а Геббон, архієпископ Реймський, в минулому був рабом. Разом з тим, церква була серйозним каналом низхідної мобільності: єрети­ки, язичники, вороги церкви, серед яких були і володарі та знать, — стали банкрутами і були знищені.

Школа, освіта. Прикладом тут можуть служити добре ві­домі біографії Тараса Шевченка, Івана Франка чи Михайла Ломоносова.

Власність. Сорокін встановив, що не всі, а тільки деякі професії сприяють нагромадженню багатств. У 29 % випадків це дозволяє зробити справа фабриканта, у 21 % — банкіра і біржовика, у 12 % — торгівельника. Щоправда, у часи Сорокіна ще не існувало багатьох нових професій і видів діяльності, ха­рактерних для сучасного постіндустріального суспільства.

Сім'я і шлюб. Згадаймо повість Марка Вовчка "Козачка" у якій описано пониження місця в соціальній ієрархії козачки, яка, вийшовши заміж за кріпака, перетворилася на кріпачку. Історія знає і протилежні приклади: відомий соціаліст-утопіст Роберт Оуен значну частину коштів для своїх соціальних екс­периментів отримав саме завдяки вдалому одруженню, яке перетворило його з управителя фабрики на її співвласника.

Разом з тим, варто пам'ятати, наголошував Пітірім Сорокін, що в історії ніколи не існувало суспільства, в якому вертикаль­на мобільність була би абсолютно вільною.

Завжди в межах кож­ної страти існує своєрідне "сито", яке "просіює" індивідів, доз­воляючи одним із них закріпитися у межах певної страти і не дозволяючи цього іншим.

 Роль такого "сита" відіграє певна субкультура, спосіб життя кожного прошарку, який має за­своїти особа, що претендує на входження у зазначену страту.

Щоб закріпитися у новій страті, ця особа має прийняти спосіб життя цієї суспільної групи, її культуру, співвідносити свою поведінку із заведеними у ній нормами і правилами, має досяг­ти визнання з боку значимих її представників.

Часто це вима­гає надто високого психологічного напруження і виявляється непосильним для деяких людей. Згадайте, хоча б п'єси Жана-Батіста Мольєра "Міщанин — шляхтич" чи Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля". Увесь гумор як однієї, так і іншої, побудований на тому самому прийомі: людина нижчого соціаль­ного стану нездатна засвоїти спосіб життя і субкультуру вищої соціальної страти.

У соціології для описання такої ситуації, коли людина ви­являється нездатною адаптуватися до чужої для неї субкультури, існує поняття "маргінальність".

Маргінальність.Це термін, який походить від лат. таrgіпіs — край, межа — був введений у науковий обіг наприкінці 20-х рр. XX ст. американським соціологом Робертом Парком.

Він досліджував переселенців із міста в село — "мешканців око­лиць" (звідси й термін — "маргінал").

Роберт Парк виявив, що ці переселенці становлять особливу соціальну групу, яка відрізняється як від міщан, так і від селян. Вони були вже не сільськими мешканцями, але ще не городянами.

 Втративши вже традиційну селянську мораль і ще не засвоївши етику поліса, вони ніби "випали" з однієї культури і не вписалися в іншу.

 Роберт Парк розглядав їх як жертви урбанізації, які не розумі­ли і не любили міста і мстилися йому за своє приниження і са­мотність. Сьогодні у соціології цей термін застосовується не тільки щодо переселенців, а трактується ширше.

Маргінальність — це пограничний стан індивіда або соці­альної групи щодо суспільства чи певної суспільної верстви. Маргінали — це люди, які не зуміли пристосуватися до домі­нуючої культури чи субкультури і виявилися витісненими на узбіччя соціального життя.

Маргінал — це індивід, який втратив свій попередній соці­альний статус і виявився нездатним адаптуватися до того соціо - культурного середовища, в межах якого він змушений функціо­нувати.

 

 Наприклад, інженер, який втратив роботу за спеці­альністю і змушений торгувати на базарі, але не адаптувався на новому місті, відчуває приниження в своєму новому соціаль­ному стані.

Від старих культурних цінностей і звичок він від­мовлятися не може і не хоче, а нові сприймати не бажає. Так само у маргінальній ситуації опинилися і представники ниж­чого класу, які поповнили ряди "нових українців": у них є проблеми з тим, як пристойно себе поводити, розмовляти, одя­гатися відповідно до вимог нового соціального статусу.

Численні маргінальні групи виникають тоді, коли відбу­вається масова міграція чи "виштовхування" зі звичних соці­альних умов певної частини населення (втрата роботи, позбав­лення громадянських чи політичних прав та ін.).

 Маргіналізація охоплює широкі верстви суспільства в умовах його переструктуризації, політичної та економічної нестабільності.

Деякі вчені (Володимир Добреньков, Альберт Кравченко) вва­жають, що маргінальність це тимчасовий феномен.

 Так, селя­ни, які переселилися до міста — маргінальні, але їхні діти уже лише частково успадковують деякі елементи цієї субкультури, а вже через два-три покоління маргінальність зникає.

Якщо маргінальні групи починають становити у суспільстві помітну частину, то вони можуть стати для суспільства джере­лом небезпеки, оскільки дуже часто маргінали не просто не сприймають основних цінностей спільноти, у якій проживають, але й вважають їх ворожими.

Міграція

Із поняттями горизонтальної і вертикальної соціальної мо­більності також тісно пов'язане поняття міграції.

Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон краї­ни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд для прожи­вання із села в місто і — навпаки.

Російський соціолог Сергій Фролов, розглядаючи необхідні умови, які змушують людей покинути рідні місця і переселитися в інші міста, регіони чи країни, поділяє їх на три основні групи: виштовхування, притягання і шлях міграції.

Виштовхуванняпов'язане знезадовільними чи важкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовху­вання великих мас людей буває зумовлене,

-  серйоз­ними соціальними потрясіннями (міжнаціональними і релігій­ними конфліктами, диктатурами, війнами),

-  економічними кри­зами,

-  стихійними лихами (землетрусами, повенями тощо). При індивідуальній міграції, силою, що виштовхує, може служити невдача в кар'єрі, смерть родичів, самотність та ін.

Притягання— це сукупність привабливих умов для прожи­вання в інших місцях, наприклад уреґіонах, де існує вища оплата праці, де можна здобути вищий соціальний статус, де існує політична стабільність, яка вселяє почуття впевненості в завтрашньому дні.

Чим більшою є різниця соціальних, еконо­мічних чи політичних умов існування удвох реґіонах, тим ймо­вірнішою є міграція під впливом сил притягання в райони з кращими умовами.

Різниця в умовах життя може бути створена і штучно, для керування потоками мігрантів і для притягнення робочої сили й інтелектуального потенціалу уті райони, де їх не вистачає.

Шлях міграції— це характеристика безпосереднього пересу­вання мігранта з одного географічного місця в інше.

 Шлях мі­грації включає в себе доступність переміщення мігранта, його бага­жу і родини в інший регіон, атакож наявність або відсутність бар'єрів на шляху.

 Дуже часто саме недоступність переміщен­ня зводить нанівець дію сил виштовхування і притягання.

Наприклад, зростання цін на квитки не дозволяє виїхати пев­ному індивіду і його родині в іншу країну. Те ж саме можна сказати про мовні бар'єри, отримання дозволу на виїзд і в'їзд, відсутність інформації про умови життя на новому місці і бага­то інших труднощів, що трапляються на шляху мігрантів.

Зазвичай, розрізняють міграцію міжнародну (тобто переїзд з однієї держави в іншу) і внутрішню(переїзд у межах однієї країни). Обидва види міграції вважаються природними і нор­мальними до певних меж.

 У тому випадку, якщо кількість мі­грантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і реґіонів), міграція стає надлишковою, і її розглядають як не­гативне явище.

Надлишкова міграція може привести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і "ста­ріння" населення, перевага чоловіків або жінок у реґіоні), до нестачі, або навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, негативних змін у культурі реґіону і багатьох інших наслідків.

Таким чином, процес мобільності в цілому набуває найрізноманіших форм — від простого переходу з родини в родину, до хитромудрих і складних дій, спрямованих на досягнення вищого статусу. Мобільність значною мірою залежить від мо­тивації індивідів і їхніх стартових можливостей. Причому мож­ливості для вертикальної мобільності різні в кожному су­спільстві і можуть змінюватися.

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 920; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!