Це може призвести до розпаду групи.

Nbsp; СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА 4.2.1. Сутність і основні елементи соціальної структури Суспільство організоване таким чином, що кожна особа має визначене місце щодо інших людей і, як власник цього місця, вона розуміє чого від неї очікують інші особи і чого очікувати від інших людей. Якби так не було, то при кожній зустрічі з іншими особами ми не знали б як себе поводити. Соціальний світ без структури був би хаосом. Структура з лат. — "будова", "розміщення", "по­рядок". Під "структурою" розуміють сукупність функціональ­но пов'язаних між собою елементів, зв'язків і залежностей, що складають внутрішню будову об'єкта. Структуру об'єкта ви­значають: кількість складових, порядок їх розміщення і харак­тер залежності між ними. Соціальна структура є тривалим укладом соціальних вза­ємодій між елементами суспільства: статусами, ролями, гру­пами, організаціями, соціальними інститутами. Кількість цих суспільних елементів, порядок їх розміщен­ня і характер взаємозалежності визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства. Хоча структура описує стійкий, нерухомий момент будови суспільства (соціальну структуру можна порівняти з кістяком суспільства), все-таки вона змінюється у процесі історичного розвитку. Структура є рухомою.  Різкі зрушення в масовій свідомості можуть серйоз­но підірвати довіру людей до існуючих соціальних структур. Тоді починається нестабільність. Наприклад, 80-ті рр. XX ст. в СРСР розмивання комуністичних ідеалів, переорієнтація ма­сової свідомості на інші цінності підірвали довіру людей до ста­рих структур і вони більше не могли виконувати свою стабілі­зуючу роль, що в результаті й привело до розпаду Радянського Союзу.

Соціальні статуси і ролі

Соціальний статус.Фундаментальним елементом соціальної структури є соціальний статус, який визначає місце особи в групі та суспільстві.

Саме з допомогою статусів ми ідентифі­куємо один одного в різних соціальних структурах.

 Мама, ди­тина, священик, президент, машиніст — усе це є статуси. Зна­ючи статус особи, розуміємо — хто перед нами і чого від нього очікувати.

Соціальний статус — це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків.(Статус "викладач" має сенс тільки стосовно статусу "студент", але не щодо статусу "міліціо­нер" чи "перехожий").

Поняття "статус" прийшло в соціологію з латинської мови. Цим словом у Стародавньому Римі позначали правовий стан особи.

 У наш час під поняттям "статус" розуміють соціальне становище людини усуспільстві.

 Соціальне становище — по­няття набагато ширше, адже цим поняттям охоплюється і еко­номічне становище людини (заможний рантьє, низькооплачуваний працівник),

- і його професійне становище (лікар, шофер),

- і політичне становище (член демократичної партії, безпартій­ний),

-  і демографічні особливості людини (вік, стать).

Виділяють чотири основних складовихдля описання понят­тя "статус":

— назва статусу (звичайно складається з одного слова: дівчи­на, офіцер, сестра та ін.);

— визначення статусу (описує суть статусу та його місце у суспільстві чи у конкретній групі. Наприклад, сантехнік — працівник, який виконує роботу, пов'язану із обслуговуванням водопровідних і каналізаційних мереж);

— зміст статусу — сукупність прав і обов'язків носія ста­тусу;

— ранг статусу — місце певного статусу в соціальній ієрархії (високе, середнє, низьке; вище за одні статуси і нижче за інші).

Статус— це позиція людини у соціальному просторі.

 Ці позиції є незмінними і досить стійкими. Але варто пам'ятати, що взаємодіють все-таки не статуси, а тільки їх носії, тобто кон­кретні люди.

Кожна людина має багато статусів, оскільки є членом бага­тьох груп (син, студент, юнак, читач бібліотеки, споживач та ін.).

Але в статусному наборі обов'язково виділяється головний.

Для чоловіківвін найчастіше (але не обов'язково!) є пов'язаний із місцем роботи (директор, президент, шофер),

а для жінок — із сім'єю (мама, дружина).

 Часто домінуючим статусом є вік, який визначає очікувану поведінку його носіїв і ймовірну реакцію інших (уявіть собі, наприклад, що дідусь починає себе поводи­ти як підліток і якою буде реакція оточуючих на такий стиль поведінки).

Статуси є природжені(чоловік, негр, українець) і набуті(сту­дент, шофер, батько).

Іноді можливе неспівпадіння статусів.Це трапляється за таких умов:

 

— коли індивід має високий статус в одній соціальній групі і низький — в іншій.

 Наприклад, високооплачуваний банкір ймовірно, але не обов'язково, матиме високий статус у власній родині або в групі футболістів-аматорів;

— коли права й обов'язки одного статусу суперечать вико­нанню обов'язків іншого (статус хорошої матері та дружини й ефективного працівника).

Неспівпадіння статусів часто призводить до серйозної осо­бистої драми. Люди по-різному виходять із таких життєвих ситуацій, але це завжди є досить проблематично.

Існує також приписаний статус.

 Це статус, у якому люди­на народжена (природжений статус), але за яким, крім того, суспільством визнані певні соціальні ознаки. Це статуси, по­в'язані зі статтю,расою, національністю, віком.

Наприклад, циган — природжений статус, у тому сенсі, що змінити націо­нальну приналежність, колір шкіри, антропологічні риси є неможливо.

 Але суспільство має певне ставлення до всіх ци­ган, як до носіїв певного роду соціальної поведінки.

 

Приписа­ними статусами, наприклад, є також статус "член королівської родини" чи "старша пані"тощо.

 

У примітивних, традиційних суспільствах мало статусів: вождь, шаман, мужчина, жінка, чоловік, дружина, син, донь­ка, мисливець, збирач, дитина, дорослий, старий та ще деякі інші. Загалом, їх неважко перерахувати.

У таких суспільствах статуси найчастіше бувають приписаними і набуття кимось певного соціального становища залежить від виховання. Чоло­вік, наприклад, від народження готувався бути мисливцем,рибалкою чи воїном.

У сучасних індустріальних суспільствах тільки професійних статусів нараховується більше 40 тис, а є ще і сімейні, і полі­тичні, і релігійні, і демографічні тощо. В індустріальному су­спільстві маємо значно більшу свободу щодо набуття особи­стістю певного соціального статусу. Це пояснюється насамперед тим, що для успішного функціонування сучасного суспільства необхідна значна мобільність трудових ресурсів і тому відбу­вається орієнтація в основному на особистісні якості індивідів, на зміну їх соціальних статусів відповідно докладеними ними зусиллями.

Соціальна роль.Цей термін активно використовується як соціологією, так і соціальною психологією. Він зосереджує увагу на універсальних, загальних вимогах, що їх ставить суспіль­ство до поведінки людини, яка займає певну соціальну пози­цію.

Соціальна роль — модель поведінки, орієнтована на пев­ний статус. її ще називають динамічною стороною статусу.

Якщо статус вказує на позицію індивіда всередині групи, то роль — на поведінку властиву цьому статусові.

Люди не можуть поводити себе як їм заманеться. Вони діють так, як, на думку оточуючих, повинен діяти носій цієї ролі. Соціальна роль неможлива без очікуваньчленів групи поведін­ки, властивої для носія певного статусу. Наприклад, учитель повинен себе поводити як учитель, а не як клоун чи міліціонер.

Уявіть собі, що в аудиторію до студентів зайшов якийсь чоловік, "стрельнув" у них цигарку, а згодом запропонував купити в нього джинси, і при тому він запевняє, що він є ви­кладачем соціології. Навряд, чи йому повірять. Викладачам со­ціології зазвичай не властива поведінка такого роду. У кожно­му випадку такої поведінки ні студенти, ні колеги від них не очікують.

Однак необхідність відповідності рольової поведінки носіїв певних статусів тим очікуванням суспільних груп зовсім не означає, що всі носії цього статусу будуть виконувати свою роль ідентично.

 Жоден вчитель не подібний на іншого, всі матері по-різному виконують свою соціальну роль та ін.. Тобто в ме­жах кожного статусу для особистості існує вибір свого варіанта рольової поведінки.

Проте, чим вищою є престижність статусу, тим жорсткіше суспільство контролює його носіїв і тим вуж­чий для них є варіант вибору рольової поведінки.

Наприклад, суспільство значно терпиміше поставиться до підпитого сантех­ніка, ніж до військового чи викладача у такому ж стані.

Рольовий набір.Кожен статус включає в себе не одну роль, а цілий комплекс ролей. Наприклад, статус викладача перед­бачає не лише те, що він читає лекції і проводить семінарські заняття, він є ще й наставником молоді, автором наукових статей, фахівцем у своїй галузі, колегою для інших викладачів, адміністратором тощо. Хоча кожен статус має певний рольо­вий набір, жодна із ролей у цьому наборі не закріплена за ним. Тобто статус може втрачати якусь із ролей, натомість з'являєть­ся інша. Скажімо, викладач може більше зосередитися на на­писанні наукових статей і читанні лекцій, відійшовши від про­ведення семінарських занять і активної виховної роботи зі сту­дентами.

Або, наприклад, статус дружини передбачає такий рольовий набір, як:

- роль соціального партнера,

- сексуального партнера,

- вихователя дітей,

- домогосподині

- та годувальниці.

Як­що дружина приділятиме значно більше уваги зароблянню гро­шей, тобто якщо у неї значно переважатиме статус годуваль­ниці сім'ї, то ймовірно вона перестане бути жінкою - домогосподинею, а іноді і жінкою-матір'ю.

Статуси і ролі — це своєрідні "цеглинки" для ширших і складніших соціальних структур, передусім соціальних груп.

4.2.3. Соціальні групи

Соціальна група— це сукупність людей, виділена за соці­ально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспіль­ством.

За визначенням Роберта Мертона, група — це сукупність двох або більше людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до цієї групи і вва­жаються членами цієї групи з погляду інших.

Класифікація соціальних груп.Одним із головних критеріїв типології груп є їхня чисельність. У соціології розрізняють малі, середні та великі групи.

Чим менша група, тим більше можли­востей індивід отримує для того, щоб пізнати інших людей івстановити з ними тісні стосунки.

Різниця між малими, серед­німи й великими групами полягає, насамперед, у характері комунікаційних процесів. Тісне міжособистісне спілкування в малих групах дозволяє їм виробляти норми й цінності, зраз­ки поведінки, а також здійснювати соціальний контроль ефек­тивніше, ніж у середніх, а особливо — у великих групах.

 Більше того, великі та середні групи тільки тоді можуть демонструва­ти зразки організованої поведінки, формувати стійкі внутрішньо групові норми й цінності, коли самі вони включають малі групи як елементи своєї структури.

Однак критерій чисельності — це лише формальний інди­катор різниці між великими, малими й середніми групами. Саме через його формальність неможливо точно вказати, де саме про­лягає чисельна межа між цими групами. Чисельність лише відоб­ражає якісні розходження в можливостях безпосереднього міжособистісного спілкування у групах різної чисельності, зок­рема, різні можливості зворотного зв'язку.

- Малі групи — це добре знайомі між собою люди, які об'єд­нані спільними цілями, інтересами і постійно взаємодіють між собою (сім'я, студентська група, виробнича бригада, компанія друзів). У малих групах кожен її член може безпосередньо кон­тактувати з будь-яким іншим членом тієї самої групи; зокрема, він завжди може зреагувати на поведінку кожного із її членів, і, в свою чергу, спостерігати, як реагує на його поведінку кожен член групи. Таким чином, у малій групі існує постійно діюча система прямого й зворотнього зв'язку між усіма її членами.

Можливості такого зв'язку обмежуються, з одного боку, ефективністю каналів зв'язку між індивідами; з іншого боку, — розміром групи. Постійні тісні контакти індивідів можливі тільки в порівняно невеликих групах, а тому часті міжособистісні стосунки в групах по 17—20, або й ЗО осіб здаються малоймовірними. Дослідження соціологів, показали, що нефор­мальні молодіжні групи найчастіше нараховують від 2—3 до 8 осіб (близько 70 % груп) і від 8 до 12 осіб (близько 30 % груп).

 

Щоправда, до малих соціальних груп можуть належати і ви­соко формалізовані цільові об'єднання, наприклад бригада на виробництві або студентська академічна група.

Однак навіть у такому випадку групові контакти втрачають деякі властивості малої групи.

 Зокрема, постійність зв'язків між членами групи і взаємовплив членів групи один на одного.

Зазвичай, у групах, які нараховують більше семи осіб відбувається "поділ" на під­групи, тобто виділяються й об'єднуються особи, які мають власні інтереси і цілі, відмінні від тих, які властиві іншим чле­нам групи.

Це може призвести до розпаду групи.

Отже, очевидно правильно буде вважати верхньою межею малої групи все-таки об'єднання 5—7 осіб. Така група є досить великою, щоб її члени відчували, що можуть вільно висловлю­вати свої емоції і навіть вступати у суперечки один з одним, але вона є достатньо малою, щоб її члени могли не звертати один на одного уваги.

Серед малих груп вирізняють первинні і вторинні.

Первинні групи— це малі групи, що утворюються з таких причин: шлюбно-сімейні зв'язки, симпатія, емоційна прив'яза­ність тощо.

Стосунки в первинних групах є емоційно забарвленими і, зазвичай, не мають для їх учасників утилітарної цінності (ми дружимо з кимось не тому, що це принесе нам якусь вигоду, а тому, що ця людина нам симпатична, близька по духу).

 Пер­винні групи формують особистість, її моральні принципи, сма­ки. Не випадково кажуть: "З ким поведешся, від того й набе­решся".

Вторинні групимістять у собі деяку кількість первинних груп.

Скажімо, академічна студентська група, спортивна ко­манда чи відділення солдатів завжди внутрішньо розділені на менші групи осіб, контакти між якими є частішими, мають емо­ційніший характер.

У первинних групах відносини між людь­ми індивідуальні (одним людям ми сипатизуємо більше, ін­шим — менше; ніхто не змусить нас полюбити людину, яка нам не є симпатична),

а вторинні групи об'єднують людей, пов'яза­них між собою у зв'язку з виконанням ними певних функцій, статусів, ролей, а не через симпатію.

 У таких групах соціальні контакти знеособлені і мають утилітарний характер.

Напри­клад, стосунки бригадира і підлеглих йому робітників знеособ­лені, а їхні функції повинні виконуватися, незалежно від друж­ніх чи ворожих стосунків між ними.

 

Чим міцніші первинні групові зв'язки, тим ефективніше функціонує і вторинна група. Американські соціологи досліди­ли, що під час Другої світової війни успіх німецьких бойових підрозділів, у першу чергу, досягався тим., що командування зуміло налагодити у військових частинах ті близькі дружні стосунки, які властиві для первинних груп у цивільному житті. Німецькі солдати, які разом проходили військову підготовку — разом і воювали у тому ж складі. Більше того, якщо війська союзників поповнювалися в міру того, як окремі бійці вибували із ладу, то німецькі підрозділи воювали доти, доки зберігалася, така можливість; і аж згодом, підрозділ виводився в тил. для. переформування і утворення нової бойової одиниці.

Середні групи — це такі групи, у яких кожен член може знати кожну іншу людину, що входить у групу, але не може відстежити реакцію кожного з них на окремий елемент своєї поведінки, оскільки для цього група є занадто великою (напри­клад, студенти факультету, робітники цеху тощо).

Великі групи — це такі групи, у яких окремі їх члени мо­жуть не бути особисто знайомі один з одним (мешканці Львова, українці, члени конфесійної групи).

Це багатотисячні групи лю­дей, що розсіяні на великих просторах і для яких властиві опо­середковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).

Великі групи поділяють на номінальні (їх виділяють тільки для потреб статистики, наприклад:

-  споживачі прального порош­ку "Аріель";

- пасажири приміських поїздів;

- ті, що стоять на обліку в лікарні та ін.)

і реальні(критерієм їх виділення є ре­альні ознаки — стать, дохід, раса, національність, місце про­живання, освіта, професія та ін.).

 

Виділяють три головних типи реальних груп:

— стратифікаційні групи— рабство, касти, стани, класи;

— етнічні групи — раси, нації, народи, племена, клани;

— територіальні групи — вихідці із однієї місцевості, горо­дяни, селяни.

Реальні групи -— реальні проблеми для суспільства, номі­нальні ж — не створюють подібного за масштабом і характером спектру соціальних проблем.

Ми легко можемо пригадати собі якісь расові чи класові, чи селянські бунти, але годі шукати в історії прикладів заворушень серед покупців прального по­рошку чи пасажирів приміських автобусів.

Великі групи є носіями основних рис культури. Саме вели­ка група (етнічна, професійна, міська та ін.) здійснює відбір і утверджує основні звичаї, традиції, цінності і за посередниц­твом малої групи "доносить" цей відбір до кожного індивіда.

 

Взаємодію в групі чисельністю в 15—20 осіб можна організувати таким чином, що вона буде функціонувати як мала група.

 Тобто кожен індивід, який входить до неї зможе точно знати, як ставиться до кожного його вчинку кожен інший член цієї групи. З іншого боку, якщо в групі чисельністю 10 осіб не налагодити ефективного механізму міжособистісного спіл­кування, цілком може виявитися, що вона буде поводитися як середня за чисельністю група, коли, наприклад, індивід буде реагувати скоріше на якусь усереднену думку групи, ніж на думку кожного окремого її члена.

Референти групи. Поведінка людини, її цінності і переко­нання формуються під впливом тієї групи з котрою людина себе ототожнює.

У своєму щоденному житті людина постійно по­рівнює себе з іншими, щоб окреслити свою поведінку (хто я?). Це порівняння відбувається найчастіше автоматично, без дов­гих роздумів, проте, якщо індивід приймає якесь важливе для нього рішення, скажімо, яке стосується вибору чи зміни профе­сії, школи, місця проживання тощо, то таке порівняння є сві­домим.

Оскільки усі люди належать до багатьох груп, кожна з яких є унікальною субкультурою (наприклад, сім'я, компанія друзів, професійна, конфесійна, етнічна група тощо), то зразки пове­дінки тієї ж людини у різних групах також відрізняються.

Це не означає, що люди є поведінковими хамелеонами, які постій­но змінюють свою поведінку, свої цінності, мотивації і переко­нання, залежно від того, з якою групою вони себе ототожню­ють у конкретний момент.

 Люди обов'язково виділяють важ­ливіші для себе групи, через призму цінностей яких будують свою поведінку.

 

.

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 409; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!