Судово-психіатрична оцінка епілепсії
Епілепсія (падуча хвороба, священна хвороба, хвороба римських легіонерів та ін.) – ендогенне психічне захворювання, що проявляється різними судомними припадками або безсудомними нападами (пароксизмами), гострими чи затяжними психозами, а також специфічними змінами особистості, що в тяжких випадках призводять до слабоумства.
Експертна оцінка епілептичної хвороби дуже складна. Навіть один і той же хворий може бути визнаний осудним щодо злочину, вчиненого у між припадковомуперіоді, та екскульпованим стосовно діяння, що відноситься до періоду пароксизму.
Встановлення діагнозу епілепсії ще не обумовлює однозначного експертного висновку. Необхідно довести наявність або відсутність тих чи інших пароксизмальних явищ, інших психічних розладів під час вчинення правопорушення. Навіть в умовах стаціонарної судово-психіатричної експертизи не завжди вдається спостерігати епілептичні напади та їх еквіваленти, часто на заваді стає симулятивна поведінка суб’єкта, тому важливим є ретельне вивчення відповідної медичної документації (історій хвороби, амбулаторних карт, журналів медичного спостереження за станом хворого), а також даних лабораторних і додаткових методів дослідження.
Найважливішими і найскладнішими в усій судово-психіатричній практиці є розпізнання і експертна кваліфікація швидкоплинних, у т. ч. епілептичних, розладів, що нерідко стають причиною суспільно небезпечних дій (зокрема, спрямованих проти особи). Труднощі такої експертизи визначаються необхідністю ретроспективного відтворення клінічної картини стану хворого, що спостерігався в момент протиправних дій. Основну роль при цьому відіграють показання свідків.
|
|
|
Важливі також первинні покази звинуваченого, що були дані ним відразу після скоєного, тому для експертів першочергове значення мають ретельно зібрані матеріали справи, які містять характеристики поведінки хворого, його висловлювань, зовнішнього вигляду напередодні, в момент і після правопорушення.
Кримінальні дії, вчинені у затьмарених станах свідомості, характеризуються певними особливостями (відповідним почерком): раптовістю, безмотивністю, відсутністю умислу – спеціального наміру, неприйняттям заходів перестороги, відсутністю намагань приховати наслідки та сліди вчиненого діяння. Діагностичними в цьому плані є ознаки незрозумілої та надзвичайної жорстокості нанесення жертві численних тяжких ушкоджень нерідко з наступним спотворенням і розчленуванням трупа. Подібний характер злочину, зрозуміло, зумовлює припущення про наявність присмеркового (сутінкового) потьмареного стану.
|
|
|
Додаткові дані про виникнення припадку в період, близький до правопорушення, наступні різка зміна психічного стану – “дивний вигляд” (розсіяний погляд, загальмованість рухів або немотивоване збудження) та сон (часто просто на місці злочину, іноді поряд із жертвою), наявність подібних станів у минулому роблять діагноз присмеркового стану достатньо переконливим.
При проведенні судово-психіатричної експертизи потрібно мати на увазі, що існують різні варіанти затьмарених станів, у т. ч. з невеликою глибиною зміни свідомості, зі збереженою здатністю хворих до грубого орієнтування і поверхневого контакту з оточуючими (т. зв. орієнтовані сутінки), а також можливе психотичне забарвлення хворобливих (галюцинаторно-маячних) переживань. Іноді в присмерковому стані хворі спрямовують свою агресію проти осіб, з котрими раніше були в конфліктних стосунках.
Симптоми амнезії для експертизи є лише додатковим критерієм, якийвраховується в комплексі та у співставленні з іншими даними, тому що підекспертні можуть використовувати цей факт з захисною метою. Одночасно потрібно мати на увазі можливість відставленої (ретардованої) амнезії. Так, на перших допитах хворий сповіщає про свої переживання і певні факти, а пізніше не пам’ятає не тільки про них, а й іноді про самі допити. Хворі стосовно діянь, скоєних у присмерковому стані, визнаються неосудними і підлягають екскульпації.
|
|
|
Правопорушення, скоєні в стані дисфорії, трапляються рідше. Як правило, це різні агресивні дії. Їх судово-психіатрична оцінка залежить від глибини дисфоричного стану. Виникнення маячних переживань, порушення свідомості на висоті такого стану вимагають визнати особу неосудною.
Вчинення суспільно небезпечних дій можливе, хоч і рідше, в станах інших короткочасних епілептичних розладів. Це стосується малих епілептичних припадків, амбулаторних автоматизмів і т. д. На практиці з такими явищами переважно зустрічаються у справах, пов’язаних із випадками аварій на транспорті (наїздів, порушень правил дорожнього руху), підпалів, актів ексгібіціонізму (оголення статевих органів у присутності осіб протилежної статі) тощо. Такі особи теж визнаються неосудними.
Підлягають екскульпації й особи з гострими, затяжними та хронічними психозами.
У випадках, коли правопорушення вчиняється в міжприпадковому періоді, рішення залежить від ступеня зміненості психіки. За наявності виразної деградації особи (слабоумства) хворі визнаються неосудними. Деградація особистості і глибина інтелектуальних порушень можуть маскуватися під час збільшення припадків, видаватися глибшими. Хворих, що не мають виразних змін психіки, при неглибоких змінах особистості стосовно правопорушень, вчинених ними в той час, коли не було епілептичних пароксизмів, визнають осудними, їм призначають лікувальні заходи на загальних підставах.
|
|
|
Прогресуючий перебіг хвороби, резистентність до терапії слугують додатковим критерієм для екскульпації хворого чи застосування статей 19, 20 ККУ щодо обвинуваченого та ст. 84 ККУ, ст. 408 КПКУ щодо засудженого.
У випадках позбавлення волі хворих, визнаним осудними стосовно вчинених ними правопорушень, з метою попередження у них подальшого прогресування захворювання та профілактики повторних правопорушень в акті експертизи рекомендується проведення амбулаторного, підтримуючого лікування за місцем відбування покарання. Також оговорюється і вказується на небезпечність роботи хворих із припадками біля вогню, на висоті і біля механізмів, які рухаються.
При судово-психіатричній експертизі свідків і потерпілих для визначення можливості правильно сприймати обставини справи і надавати про них вірні свідчення, остаточне рішення залежить від перебігу хвороби та виразності і глибини психічних порушень. Особи з явно вираженим слабоумством свідками бути не можуть.
У цивільному процесі при вирішенні питання дієздатності хворих на епілєпсію судово-психіатрична оцінка дається з урахуванням ступеня і виразності слабоумства. Цивільно-правові акти не укладаються і не визнаються дійсними під час пароксизмальних станів та еквівалентів.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 224; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!