Судово-психіатрична оцінка психічних захворювань, що виникли після здійснення злочину.
Судово-психіатрична оцінка психічних захворювань, що виникли після вчинення злочину. Є випадки, коли особа, яка вчинила злочин у стані психічного здоров'я, в процесі розслідування занедужує на психічну хворобою. Такий хворий не може розуміти значення проваджених з ним дій і того, що відбувається в суді.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 КК України: «Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постанови вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню».
На відміну від неосудних осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності і чиї діяння не визнаються злочинами, особи, які захворіли на глибокий психічний розлад після вчинення злочину, визнаються такими, що вчинили злочин, є осудними щодо скоєного ними діяння, але не підлягають покаранню до свого одужання. Відповідальність за злочин у вигляді покарання в даному випадку не може настати за двох причин: 1) досудове або судове розслідування без участі обвинуваченого (підсудного), який захворів, не може проводитись, а справа не може бути закінченою винесенням вироку; 2) саме покарання неможливо ні призначити, ні виконати стосовно суб'єкта з глибоким психічним розладом.
|
|
|
При остаточному вирішенні питання про можливість стати перед судом або слідством особи, яка перенесла психічне захворювання, що виникло після вчинення злочину, необхідно встановити, наскільки ця особа здатна правильно оцінювати навколишнє, своє становище, скоєне діяння, сутність пред'явленого обвинувачення, значення доказів тощо. Не менш важливо з'ясувати, у якій мірі правильно враховує особа дані досудового і судового слідства і чи може вона здійснювати право на захист, подати скаргу тощо. Таким чином, психічний розлад робить обвинуваченого процесуальне недієздатним.
Глибина враження психічних функцій, що обумовлює неосудність і процесуальну недієздатність, практично однакова — особа позбавлена можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Тобто юридичний критерій у цьому визначенні єдиний.
Медичний критерій має одне визначення - психічна хвороба. Але характер хвороби з точки зору тривалості й відворотності (виліковування) має принципово важливе значення.
У випадках, коли психічна хвороба призводить до незворотного порушення цих спроможностей, стан хворого повинний розцінюватися як хронічна душевна хвороба, і кримінальна справа у відношенні такої особи підлягає припиненню, а вона - звільненню від покарання. У такому випадку значне поліпшення стану психічного здоров'я не очікується, а тому питання про необхідність покарання такої особи не виникає. У даному разі до психічно хворого можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
|
|
|
Якщо особа після вчинення злочину захворіла на тимчасову психічну хворобу і це перешкоджає закінченню провадження у справі, то, відповідно до п. 2 ст. 206 КПК України, провадження в справі лише призупиняється до поліпшення психічного стану суб'єкта, доки він знову зможе брати участь у проведенні процесуальних дій.
Якщо судово-психіатрична експертиза не може відразу визначити характер захворювання, що виникло в особи після вчинення злочину, остаточне вирішення з цього питання відкладається до видужання після проведеного лікування або до виявлення прогресуючого перебігу захворювання.
При направленні на судово-психіатричну експертизу в таких випадках на вирішення експертів виносять такі питання:
Чи хворіє підекспертний на якусь психічну хворобу, яка виникла після вчинення ним злочину?
Яка глибина психічного розладу?
Який характер перебігу душевної хвороби (хронічна чи тимчасова)?
|
|
|
Коли виник психічний розлад?
Якщо підекспертний хворіє, то чи можна проводити з ним слідчі дії (допити, очні ставки тощо)?
Якщо слідство в справі закінчено, то порушують питання про те, чи може дана особа за своїм психічним станом стати перед судом?
Якщо обвинувачений визнаний хворим, то варто з'ясувати, яких примусових заходів медичного характеру він потребує?
Застосування ч. 3 ст. 19 КК України обумовлює необхідність проведення повторної судово-психіатричної експертизи після припинення примусових заходів медичного характеру для з'ясування здатності особи до оцінки матеріалів справи, самостійного права на захист, можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Наявність у обвинуваченого психічних недоліків, які не впливають на його осудність, не перешкоджає проведенню розслідування справи і винесенню вироку. Такі обвинувачені розглядаються в одному ряду з іншими, що не в змозі внаслідок захворювань чи дефектів самостійно здійснювати свої процесуальні права (а саме право на захист). Маються на увазі німі, сліпі, глухі та інші особи з фізичними та психічними вадами (ст. 45 КПК України). В таких випадках обов'язковою є участь у процесі захисника, що процесуальне компенсує наявність психічного розладу. Тому коли виникають сумніви щодо психічного стану обвинуваченого та призначається з цього приводу судово-психіатрична експертиза доцільно також ставити питання про наявність чи відсутність психічних недоліків, які перешкоджають самостійному здійсненню права на захист.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 437; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!