Об'єкти і суб'єкти соціальної політики
Сутність соціальної політики
Соціальнії політики — це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює; усі сфери життєдіяльності людей - виробничу, соціальну, політичну, духовну тії регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.
Мета соціальної політики — створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутпіспих сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.
Головним завданням будь-якої соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи: формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів.
Такими результатами повинні стати: зменшення бідності та нерівності в суспільстві;
уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності.
Соціальна політика за умов реформування економічних, правових І суспільних відносин спрямовується на:
- поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; - посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи.
|
|
|
Об'єктами соціальної політики є особи, групи або спільноти, які потребують певної соціальної підтримки чи захисту (інваліди, діти і молодь, непрацездатне населення, люди похилого віку, мігранти, біженці тощо).
Суб'єктами соціальної політики є реалізатори програм і заходів, спрямованих у соціально-трудову сферу (людина (особистість), держава, суспільство, політичні партії, громадські організації).
СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ І СОЦІАЛЬНА РІВНІСТЬ
У сучасному суспільстві щораз активніше формуються елементи соціальної нерівності, яка, на перший погляд, здасться елементом об'єктивної саморегуляції суспільства. Економічну рівність можна запровадити авторитарними методами, розподіливши вироблений продую порівну, але така рівність ніколи не буде інтелектуальною, моральною, фізичною — ці категорії закладені в кожній окремій людині, особистості Богом і жодними вольовими (виховними) заходами зміниш цю природу людини неможливо.
Розгляд сучасних інтерпретацій соціальної держави грунтується на визначеннях понять "соціальна справедливість", "соціальна рівність" та їх трактуванні як додатка до характери стик й сучасного українського суспільства. Принципи соціальної справедливості, соціальної рівності, залежно від конкретного суспільного контексту, можуть істотно впливати на життя суспільства, розподіл матеріальних ресурсів і навіть призводити до значних соціальних вибухів.
|
|
|
Рівність в її спрощеному, егалітарному, розумінні - це рівність Індивідів у всіх сферах; розумовій, маргінальній, фізичній, економічній та інших. Таке трактування призводить до зрівнялівки, яка свого часу спричинила значні перекоси у практиці реального соціалізму радянського зразка. Рівність у ліберальному, елітарному, розумінні — це рівність можливостей, рівність, пропорційна конкретним заслугам, здібностям, досягненням, Ні перший, ні другий типи рівності не можуть існувати в чистому вигляді, оскільки в теорії і практиці ці два поняття є ідеалізованими категоріями соціальних цінностей, які визначають поняття "соціальна рівність".
Декларована за соціалізму соціальна рівність реалізувалась у порівнянні доходів суспільного виробництва, нерівномірному розподілі матеріальних благ через неоднаковий доступ до них. Тому егалітарна рівність трансформується в свою протилежність, тобто нерівність, яка викликає більш гостре почуття невдоволення в суспільстві, аніж нерівність у сфері ринкових відносин. Цей тип нерівності, заснованої на суб'єктивних критеріях розподільчої системи, можна визначити як несправедливу нерівність. З цих же причин існує нерівність, заснована на інверсії поняття "елітарна рівність" через відмінності в індивідуальних здібностях людей попри рівність стартових можливостей і рівність усіх перед законом. Нерівність такого типу визначається як справедлива. Отже, категорія нерівності є об'єктивним фактором людського існування (життя), закладеного природою у систему соціальних відносин суспільства. У нашому суспільстві, де значна частина послуг виробляється колективно чи в суспільному секторі, відчуття невдоволеності проявляється гостріше, оскільки очікування рівномірного розподілу цих благ ніколи не справджується через фактично нерівний доступ до них. Так, нерівність в отриманні освіти чи користуванні громадськими послугами сприймається значно болючіше, ніж нерівність доступу до платних послуг. Існують моделі нерівності різного походження:
|
|
|
1) "Домашня" нерівність, пов'язана з розподілом обов'язків всередині родини.
|
|
|
2) Громадянська нерівність, стан, за якого люди рівні лише тоді, коли "кожний втілює частку спільної волі". 3) Ринкова нерівність — Індивіди класифікуються відповідно до кількості різноманітних благ, які вони можуть придбати.
4) Виробнича нерівність, коли кожен Індивід оцінюється за досягненнями.
3.ЗМІСТ ТА МЕТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства, забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.
Мета соціальної політики: забезпечення стабільного функціонування суспільства; досягнення належного рівня життєдіяльності людей; забезпечення індивідуального розвитку.
Головною метою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.
Соціальна політика держави включає: регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; розподіл і перерозподіл доходів населення; формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; створення системи соціального захисту населення; забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.); захист навколишнього середовища тощо.
Завдання соціальної політики
Головним завданням будь-якої соціальної політики е забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів система; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів.
Такими результатами повинні стати:
- зменшення бідності та нерівності в суспільстві;
- уникнення економічної та соціальної маргшалізацц недієздатних членів
спільноти;
- зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп
населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізацЇЇ та
самодостатності.
Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання; соціальної
та економічної безпеки особи.
Такі кроки стануть реальними лише зб, умови діалектичної .єдності процесів конструктивної саморегуляції соціального розвитку і цілеспрямованої державної
регулятивної діяльності.
Зміст соціальної політики, її мета та завдання визначають функції соціальної політики, а саме: вираження, захист, узгодження інтересів певних соціальних груп і шарів суспільства, а також окремих кого членів; оптимальне розв'язання суспільних суперечностей; широка інтеграція різних шарів населення, гармонізація їхніх інтересів, створення, умов для суспільної злагоди; соціальних захист населення; управління; соціальними процесами та інші.
Об'єкти і суб'єкти соціальної політики
Об'єкти соціальної політики — окремі особи, групи або спільноти, які
потребують певної соціальної підтримки чи захисту.
Споживачами або об'єктами соціальної політики можуть бути недієздатні, немічні, інваліди, діти і молодь, непрацездатне населення або ті, хто втратив засоби до існування (хоча і працездатні), пенсіонери, люди похилого віку, -самотні батьки, специфічні члени чи групи суспільства (діти-сироти, ветерани, мігранти, біженці, особи з девіантною поведінкою, ув'язнені).
До головних об'єктів соціальної політики (які водночас є її предметом), варто віднести соціально-трудову сферу, яка характеризує ступінь соціального розвитку, відображає єдність і взаємозумовленість відносин праці і соціальних відносин. Соціально-трудова сфгра досить повно описує всі фази відтвореная робочої сили та соціальний супровід цього процесу, її основними елементами є:
- суто соціальна сфера (тобто галузі соціально-культурного комплексу: освіта, наука, охорона здоров'я, культура, відпочинок і туризм тощо); ринок праці, служби зайнятості;
- перекваліфікація та перепідготовка кадрів (у тому числі безробітних); Суб'єктами соціальної політики е реалізатори програм і заходів, спрямованих у соціально-трудову сферу.
До головних суб'єктів соціальної політики належать; людина (особистість), держава, суспільство, політичні партії, громадські організації! Сюди варто віднести і деякі інші суб'єкти, які функціонують на самодіяльних засадах або входять асоційовано до вже відомих інститутів.
Одним з головних суб'єктів соціального розвитку та творення соціальної політики є людина, особистість, індивідуальність, і суспільний прогрес відбувається лише тоді, «оли людина з об'єкта соціальної політики та соціальної безпеки перетворюється на суб'єкт, що самореалізує свій багатий соціальний потенціал.
Основним суб'єктом, що координує усі сфери соціальної політики, виступає
соціальна держава. ;
Суспільство — це організована соціальна спільнота, яка характеризується високим ступенем єдності, усвідомленням своєї відмінності від інших спільнот такого типу, значним взаємовпливом між членами, що формує певні сприятливі
соціальні стандарти.
Найвищим ступенем розвитку суспільства є громадянське суспільство, яке спільно з державою налагоджує розвинені правові відносини;' це суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але активно взаємодіє з нею заради спільного блага.
Чільне місце серед суб'єкти соціальної політики посідають політичні партії та рухи (політичні формування).
За сучасних економічних умов українська держава часто "уникає" розгляду широкого кола питань, що стосуються життя знедолених, у тому числі неповносправних, залишаючи за собою переважно лише функцію їхнього соціального захисту. Тому особливо зростає роль громадських організацій, асоціацій та мікрогруп громадян, зокрема тих, що об'єднують представників, різних об'єктів соціальної політики Ізабезпечують неухильність соціальних процесів.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 975; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!