Закон кількості грошей, необхідних для обігу, його суть, вимоги та наслідки порушення вимог даного закону.



Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць). Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера МV = PQ, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

де V — швидкість обігу грошей; Р — середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг); Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номінальний національний продукт); М — середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистична кількість грошей).

Американський економіст І. Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки праці «Купівельна спроможність грошей» (1921 р.). У цій книзі він обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються під час здійснення товарообігу (трансакційних операцій).

Показник швидкості обігу грошей (V) називають — показником ділової активності в державі, тому що величина V залежить від: частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами господарювання; рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення; збалансованості попиту і пропозиції на ринку; рівня розвитку маркетингу; рівня інфляції; рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи, цінних паперів) та інших факторів.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.

Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулю­вання грошового обороту.

Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передання грошей від платника до їх одержувача.

Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін. Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами росту параметрів грошової маси.

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов’язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами:

- загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);

- рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим

- вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

- ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

- швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого вигляду:

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи (економіки) на певний період повинна бути та необхідна сума грошей (Мн), яка потрібна всім активним суб’єктам господарювання для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв’язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки, при зменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується.

Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізації мають найважливіше значення для нормалізації товарно-ринкових відносину будь-якій країні. Адже грошам, що перебувають в обігу, належить особлива роль: саме через їхнє посередництво здійснюється суспільне оцінювання затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл національного продукту між споживачами та здійснюються зв’язки між усіма суб’єктами господарювання. За відсутності стійкості валюти, яка спричинена збалансованістю між кількістю грошей і товарною масою, що перебувають в обігу, ринок стає непрогнозованим та непередбаченим, що призводить до інфляційних процесів, які можуть досягти катастрофічних масштабів.

При металевому обігу кількість грошей регулювалася стихійно, за допомогою грошей у функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалася, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, а якщо збільшувалась, то відбувався приплив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні.

При обігу розмінних на золото банкнот можливість їхнього вільного обміну на метал (золото, срібло) виключає перебування в обігу зайвої кількості їх.

Якщо обіг обслуговується банкнотами, нерозмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється відповідно до закону паперово-грошового обігу.

Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їхнього знецінення. Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей — зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Існує багато механізмів зміни маси грошей в обороті, зокрема:

1. Емісія готівкових грошей Національним банком України (НБУ) і продаж її комерційним банкам (КБ);

2. Емісія безготівкових грошей Центральним банком:

— надання позичок комерційним банкам шляхом їхнього рефінансування;

— через купівлю в комерційних банках цінних паперів;

— через купівлю в комерційних банках та їхніх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву;

3. Купівля готівкових грошей комерційними банками у НБУ;

4. Вилучення безготівкових грошей з обороту шляхом погашення зобов’язання КБ перед НБУ;

5. Безготівкова емісія грошей комерційними банками через грошово-кредитну мультиплікацію їхніх вільних резервів та депозитних вкладів.


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 396; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!