Етапи розвитку латинської мови
Період формування та розвитку класичної латинської мови був пов'язаний з перетворенням Риму в найбільшу рабовласницьку державу Середземномор'я, що підкорила своїй владі обширні території на заході та південному сході Європи, у Північній Африці та Малій Азії. У східних провінціях Римської держави (у Греції, Малій Азії та на північному узбережжі Африки), де на момент завоювання їх римлянами були широко розповсюджені грецька мова та високо розвинена грецька культура, латинська мова не отримала великого розповсюдження. Інакше було на західному Середземномор'ї.
На кінець ІІ століття до н.е. латинська мова панує не тільки на всій території Італії, але й поширюється як офіційна державна мова в підкорені римлянами області Піренейського півострова та нинішньої Південної Франції. Через римських солдатів та торговців латинська мова в її розмовній формі знаходить доступ у маси місцевого населення, будучи одним з найефективніших засобів романізації завойованих територій. Найактивніше романізуються найближчі сусіди римлян – кельтські племена, що проживали в Галлії (територія нинішньої Франції, Бельгії, частково Нідерландів та Швейцарії).
Підкорення її римлянами почалося ще в другій половині ІІ ст. до н.е. і завершилося в кінці 50-х років І ст. до н.е. в результаті довгих військових дій під командуванням Юлія Цезаря (галльські війни 58-51 рр.) Водночас римські війська входять у зіткнення з германськими племенами, які жили в обширних районах на схід від Рейну. Цезар здійснює також два походи на Британію, але ці короткочасні експедиції (в 55 та 54 рр.) не мали серйозних наслідків для стосунків між римлянами та британцями (кельтами).
|
|
|
Лише через 100 років, у 43 р. н.е. Британія була завойована римськими військами, які перебували там до 407 року. Таким чином, упродовж п’яти століть до падіння Римської імперії в 476 році племена, які населяли Галлію та Британію, а також германці зазнавали сильного впливу латинської мови на свою мову.
Латинська мова в її народному різновиді – так звана вульгарна латина – зберігає основні характерні риси свого ладу приблизно до V ст. н.е., тобто до того часу, коли Західна римська імперія перестала існувати як самостійне політичне ціле. З цього часу мова є вже якісно іншою, так що доводиться говорити не про єдину мову римлян - латинську, а про різні романські мови, що виникли у взаємодії з нею. Отже, вульгарна латина стала основою для нових національних мов, що об’єднуються під загальною назвою романських (від лат. Romanus – римський). До них належать італійська мова, що утворилася на території Апеннінського півострова в результаті історичної зміни латинської мови, французька та провансальська мови, що розвивалися в колишній Галлії, іспанська та португальська – на Піренейському півострові, ретороманська – на території римської колонії Реції (в частині нинішньої Швейцарії та північно–східній Італії), румунська - на території римської провінції Данії (нинішня Румунія), молдавська (Молдова) та деякі ін. Характерною рисою, що відрізняє романські мови від латинської, є те, що граматичні значення, які латинською виражаються формами змінених слів, у романських мовах часто передаються особливими словами. Виходячи з цієї різниці, латинську мову можна віднести до мов так званого синтетичного типу, а романські мови – до мов аналітичного типу.
|
|
|
Незважаючи на витіснення латинської мови національними мовами нової Європи, свою роль важливого фактора культурного життя латинська мова зберігає і в новий час.
Під впливом культури Стародавньої Греції (підкорено в ІІ ст. до н.е.) римляни створили свою яскраву і багату культуру. Антична культура – культура Стародавньої Греції і Риму – впродовж багатьох віків живила і продовжує живити європейську, а через неї, - і світову культуру.
Періоди розвитку латинської літературної мови
|
|
|
В історії розвитку латинської літературної мови розрізняють такі періоди: архаїчний, класичний, післякласичний і період пізньої латини.
-Архаїчний (докласичний) період (ІІІ-І ст. до н.е.) – відомий діяльністю епічних поетів Невія (пом. 201 р. до н.е.), Еннія (239-169 рр. до н.е.), славетного комедіографа – Плавта (бл. 250-184 рр. до н.е.), драматурга Теренція
(190-159 рр. до н.е.).
-Класичний, або ”золотий” період (І ст. до н.е. – початок І ст. н.е.). Найвизначнішими представниками класичного (”золотого”) періоду латини є політичний діяч й історик Цезар (100-44 рр. до .е.), знаменитий оратор Цицерон (106-43 рр. до н.е.), Лівій (59 до н.е.-17 н.е.), поет Лукрецій (бл.98-55 до н.е.), Марон (70-19 рр. до н.е.), Флакк (65-8 рр. до н.е.), Назон (43 р. до н.е. – 18 р. н.е.). Вони створили загальноприйнятий канон прозаїчної та поетичної мови.
-Післякласичний, або ”срібний період” (І-ІІ ст. н.е.). Найвідоміші письменники цього періоду: Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), Марціал (43-104 рр. н.е.), Тацит (55-120 рр. н.е.), Ювенал та ін.
-Пізньої латини (ІІ -V ст. н.е.). Відомі численні твори цього періоду з історії, літератури, архітектури. З поширенням християнства з'являються твори християнських авторів: Ієроніма (348-420 рр.), Августина (354-430 рр.) та ін.
|
|
|
У 476 році н.е. Західна римська імперія розпалася на багато самостійних держав. Поступово зменшилося значення латини, яку замінили сучасні мови. Але вона і надалі була мовою школи (освіти), юриспруденції, церкви, дипломатії, науки. Нею писали свої твори письменники і вчені Середньовіччя та епохи Відродження.
В епоху Середньовіччя латинською мовою складаються хроніки: "Історія готів" Іордана, "Історія франків" Григорія Турського (540-594 рр.), "Історія Данії" Саксона Граматика, "Життєпис Карла Великого" Ейнхарда тощо.
В епоху Відродження латинською мовою пишуть свої твори Еразм Роттердамський (1466-1536) у Голландії, Томас Мор (1478-1535) в Англії, Джордано Бруно (1548-1600) і Томазо Кампанелла (1568-1639) в Італії.
У XVII-XVIII ст. написані твори філософів, фізиків і математиків: Бекона (1561-1626 рр.), Декарта (1596-1650 рр.), Гассенді (І592-1655 рр.), Спінози (1632-1677 рр.), Ньютона (1643-1727 рр.), Лейбніца (1643-1716 рр.) та ін.
Поширеною була латинська мова і в Україні. Нею писали окремі твори такі вітчизняні вчені й письменники, як Юрій Дрогобич (бл. 1450-1494 рр.), Станіслав Оріховський (1513-1566 рр.), Іван Домбровський (поч. XVII ст.), Стефан Яворський (1658-1722), Феофан Прокопович (1681-1736 рр.), Михайло Ломоносов (1711-1765 7 рр.); її досконало опанували Петро Сонашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Григорій Сковорода та багато інших діячів нашої історії та культури. До кінця XVIII ст. латиною читалися також лекції з різних галузей знань, зокрема, курси поетики й риторики: в Києво-Могилянській Академії та колегіумах.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 1552; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!