Tempus fugit, aeternitas manet



Час біжить, вічність залишається

МОДУЛЬ І

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ

ФОНЕТИКА ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ

Усього: 18 год., 0,5 кредита, 15 балів

Практичні заняття: 8 год.

Самостійні заняття: 8 год.

Модульна контрольна робота (МКР): 2 год.

Аудиторна робота

Практичне заняття І. Історія розвитку латинської мови

1. Заснування Рима

2. Найдавніші пам’ятки

3. Етапи розвитку латинської мови

4. Латинська мова – основа романських мов

5. Періоди розвитку латинської літературної мови

6. Латинська мова в наш час

 

Латинська мова отримала свою назву від племені латинів (Latini), яке населяло в І тисячолітті до нашої ери невелику область Лаціум (Latium), розташовану в центральній частині Апеннінського півострова за нижньою течією річки Тібр із головним містом Рим (Roma).

Заснування Рима

Рим, столиця могутньої Римської держави, виник не відразу. Минули століття, перш ніж він став багатолюдним містом, яке викликало подив і захоплення чужинців своїми урочистими храмами, розкішними палацами, високохудожніми скульптурами. Місто виникло на березі річки Тібр за 25 км від моря на високих пагорбах, зручних для оборони. Цих пагорбів було сім: Палатин, Капітолій, Квірінал, Вімінал, Есквілін, Целій, Авентин, і тому Рим інколи називають "містом на семи пагорбах", septimontium. Пізніше йому дали назву „Вічне місто”– Urbs aeterna.

Згідно з легендою, Рим завдячує своїм виникненням братам-близнюкам Ромулу і Рему, нащадкам троянця Енея, який після загибелі міста Трої приплив до італійських берегів. Про подорож Енея до Італії та його пригоди на цьому шляху в поетичній формі розповів відомий римський поет Публій Вергілій Марон у поемі "Енеїда".

Ось що повідомляє легенда про заснування Рима. Син Енея Юл заснував у Італії місто Альба Лонга, де пізніше правив один із нащадків Енея – Нумітор. Але молодший брат Нумітора Амулій, зневаживши право старшого та волю батька, прогнав Нумітора і став замість нього правителем. Побоюючись помсти, підступний Амулій убиває сина Нумітора, а дочку його Рею віддав у жриці богині домашнього вогнища Вести. Ці жриці (весталки) не мали права брати шлюб.

Однак Рея народила двох хлопчиків-близнюків – Ромула і Рема, батьком яких, за легендою, був сам бог війни Марс. Жорстокий Амулій ув’язнив Рею, а дітей наказав слузі вкинути у Тібр. Проте той змилосердився над ними і залишив їх у кошику на березі річки. Там малюків знайшла вовчиця і вигодувала своїм молоком. Згодом дітей побачив царський пастух Фаустул, який забрав дітей до себе і замінив їм батька. Коли Ромул і Рем виросли, стали мужніми і міцними юнаками, вони підняли повстання проти Амулія, убили його і повернули законну владу своєму дідові Нумітору.

Ромул і Рем вирішили заснувати своє місто. Для цього вони обрали місце, де їх колись знайшла вовчиця – Палатинський пагорб. Сварку за першість, що виникла між ними, брати хотіли розв’язати за допомогою небесних віщувань, слідкуючи за льотом птахів. Рем першим помітив шість шулік, але Ромул через мить побачив їх аж двадцять. Спалахнула суперечка і закінчилася загибеллю Рема. Ромул став засновником славетного міста – Рима. Він запряг у плуг вола й корову і виконав священний обряд заснування міста – оборав територію, поклавши таким чином певні межі новому поселенню.

Це сталося, як розповідає легенда, написана римським істориком Тітом Лівієм (59 р.до н.е. – 17 р.н.е.), 21 квітня 753 р. до н.е.

Але жити в новозбудованому Римі не було кому, адже Ромул мав лише невеликий загін. Для збільшення населення свого міста на Капітолії влаштували пристановище для всіх прибульців, рабів-утікачів і навіть злочинців – справжній рай для навколишніх розбишак. Поступово з поселення пастухів та хліборобів Рим, розбудувавшись, став красивим містом.

Однак у ньому не було жінок, а добровільно родичатися з римлянами ніхто з сусідів не хотів. Довелося піти на хитрість. Ромул оголосив, що влаштовує велике свято, ігри й гуляння на честь Нептуна і запрошує сусіднє плем'я сабінянів, чиї жінки славилися своєю вродою. Під час банкету римляни підступно викрали сабінянок (узявши на руки, несли їх силоміць, звідси - звичай вносити наречену на руках через поріг у хату) й одружилися з ними. Скривджені сабіняни пішли війною на Рим, та жінки зуміли помирити суперників. За обопільною згодою римляни й сабіняни об'єдналися в одну країну і стали називатися "римським народом квіритів" під орудою Ромула і сабінського царя Тита Тація. Після смерті останнього Ромул правив один упродовж 37 років, ведучи переможні війни з сусідами і роздаючи своєму народові загарбані землі. Рим перетворився на могутню державу.

Згідно з повідомленнями римських істориків, населення у найдавнішому Римі складалося з 300 родів. Приналежність до того чи іншого роду відображалася в родовому імені. Тільки члени старовинних родів були повноправними громадянами Риму або патриціями. Старійшини цих родів утворювали раду – сенат - і називалися сенаторами (лат. senex – старий). Рим зростав за рахунок сусідніх племен. До старовинних родів ці люди не належали, їх називали плебеями. Плебеї ставали постійними жителями міста, але не мали політичних прав і домагалися їх силою. У 451-450 р. до н.е. під тиском плебейських мас були укладені і видані „Закони XII таблиць” (Lex Duodecim Tabularum або Duodecim Tabulae) – перший кодекс римського права (ius publicum, privatum et sacrum).

Найдавніші пам’ятки

Латинська мова належить до числа індоєвропейських мов до яких відносяться також мови слов’янські, балтійські, германські, індійські, іранські, древні- і новогрецькі та ін. Разом з осською та умбрською латинська мова складала італійську групу індоєвропейської сім’ї. Поряд із ними на території сучасної Італії була у вжитку етруська, кельтська, грецька та інші мови. У процесі історичного розвитку древньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і з часом зайняла панівне становище у західному Середземномор’ї.       

Найдавніші писемні пам'ятки латинської мови умовно датуються VI–V століттям до н. е. Серед них – надпис з стародавнього міста Сатрика, знайдений у 1978 р., що датується останнім десятиліттям VI ст. до н.е., уривок сакрального надпису на уламку чорного каменю (знайдений у 1899 р. при розкопках римського форуму, що належить приблизно до 500 року до н.е.) та надпис на так званій пренестинській фібулі (золота застібка, яку знайшли в 1871 році у древньому місті Пренесте (Палестрині, на схід від Рима)). До стародавніх пам'яток архаїчної латини належать також досить численні надгробні надписи та офіційні документи середини ІІІ – початку ІІ ст. до н.е. (найвідоміші з них - епітафія римських політичних діячів Сципіонів та текст сенатської постанови про святилища бога Вакха), до пізніших пам’яток відносяться надписи на глиняному посуді, що носять назву надписів Двеноса.

Лише починаючи з ІІІ ст. до н.е., кількість пам’яток швидко зростає.

ІІІ століття – час стрімкого росту могутності міста Рима, що об’єднало під своєю владою більшу частину Італії. Вказані джерела дають багатий матеріал для відновлення фонетичної будови прадавньої латинської мови і розуміння процесів, що в ній відбувалися.


Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 175; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ