Швидкоспоруджувані сховища. Найпростіші укриття

Швидкоспоруджувані сховища будують для повного забезпечення населення міст захисними спорудами у разі виникнення надзвичайних ситуацій. За своїми захисними властивостями вони майже не поступаються ПРУ.

Підготовка до будівництва швидкоспоруджуваних захисних сховищ (ШЗС) проводиться у мирний час: вибирається тип і місце сховища, накопичуються будівельні матеріали, конструкції, деталі.

Будівництво ШЗС здійснюється будівельними організаціями та виробничим персоналом підприємства. Будівельні організації викону­ють найбільш трудомісткі види робіт (монтаж важких залізобетонних конструкцій, установлення захисних дверей і ін.), а персонал будує котловани для ШЗС, обладнує вентиляційним обладнанням. Місткість ШЗС може бути від 50 до 300 чоловік.

Укриття повинні бути збудовані для місцевого населення в строк до 1 доби, для евакуйованих - до 2 діб від моменту введення відповідно­го ступеня готовності.

Найпростіші укриття будують на 10-40 чол. До них належать відкриті та перекриті щілини (траншеї). Перекрита щілина з товщиною захисного шару 60 см послаблює дозу радіації в 50 разів.

Захисні споруди повинні забезпечувати укриття всіх працівників за місцем роботи і за місцем проживання; усього не зайнятого у вироб­ництві населення за місцем проживання, а також укриття населення в місцях можливого скупчення людей під час евакуації та захисту особо­вого складу формувань під час проведення рятівних та інших невідклад­них робіт (РІНР).

 

Евакуація

Евакуація є найефективнішим, але складним організаційно і недешевим способом захисту людей у надзвичайних ситуаціях.

Евакуація - це комплекс заходів для організованого вивезення (виведення) людей із районів (місць) та зон можливого впливу наслідків НС, що загрожують життю і здоров'ю людей, та розміщення їх у безпеч­них районах (містах).

Безпечний район - це придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням виконавчої влади за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, ка­тастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а та­кож небезпечного радіоактивного забруднення в межах своєї області.

Безпечний район попередньо готується до приймання і розташу­вання евакуйованих. Підготовка району охоплює будівництво ПРУ і пристосування для цього різних будівель, споруд, підземних виробок, підготовка житлового фонду, будівництво і пристосування для розмі­щення людей санаторіїв, пансіонатів, туристичних баз, закладів кому­нального, медичного і культурно-побутового обслуговування, а також розвиток дорожньої мережі і системи зв'язку.

Підставою для евакуації є фактичні показники у разі НС (рівень радіації, щільність забруднення, розміри зон забруднення території СДОР, час підходу хвилі прориву до населених пунктів після аварії на гідровузлі.

Крім цього, за рішенням уряду України або, у екстрених випад­ках, за рішенням командувача оперативним напрямком проводиться евакуація з районів бойових дій, яка планується завчасно в прикордон­них областях України. Не зайняте у виробництві населення може евакуюватися завчасно (часткова евакуація) в період загрози бойових дій. Часткова евакуація дітей до 5 років з матерями та вагітних жінок відбувається за рівнів радіації 1,5 до 15мР/год.

Повна і часткова евакуація.Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:

на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України;

на регіональному рівні — Рада Міністрів АРК, голови обласних держадміністрацій;

на місцевому рівні — голови Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, голови районних держадміністрацій; на об'єктовому рівні — керівники об'єктів.

Залежно від обставин евакуація може бути частковою і загальною (повною), тимчасовою або безповоротного характеру.

Загальна евакуація в особливий період проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок небезпечного радіоактивного забруд­нення навколо АЕС; загрози катастрофічного затоплення місцевості з 4-годинним добіганням проривної хвилі; загрози або виникнення зброй­ного конфлікту в районах 50- кілометрової прикордонної смуги.

Евакуація проводиться вивезенням основної частини населення з міст, небезпечних районів усіма видами транспорту та виведенням пев­ної частини людей пішки.

У межах своєї області за кожним підприємством, установою, організацією, об'єктом закріплюють район або пункт розміщення. У разі, якщо евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області, частину його можна розміщувати у сусідній області з обов'яз­ковим узгодженням з керівниками відповідної області. Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навко­ло атомних станцій визначається не менш як два райони для розміщен­ня евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для місцевості напрямку вітру.

Часткова евакуація проводиться, як правило, в умовах переведен­ня системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування противником сучасних способів ураження, а в мирний час - у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Часткова евакуація проводиться завчасно для визначених кате­горій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих бу­динків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами та їх персоналом.

У мирний час евакуація планується на випадок загальної аварії на АЕС, усіх видів аварій з викидом СДОР, загрози катастрофічного затоп­лення місцевості, великої торф'яної або лісової пожежі, землетрусу, зсувів та інших геологічних і гідрометеорологічних небезпечних явищ.

На всій території України прийнято виробничо-територіальний принцип організації і проведення евакозаходів, тобто вивезення (виведення) у приміську зону виробничого персоналу, членів їх сімей, сту­дентів вищих закладів освіти, організовується по підприємствах та навчальних закладах. Інше населення (не зайняте у виробництві та сфері обслуговування) евакуюється за місцем проживання через ЖКО за територіальним принципом.

У надзвичайних умовах мирного і воєнного часу евакозаходи повинні бути завершені в мінімальні строки. Цій вимозі найбільше задовольняє комбінований спосіб проведення евакозаходів. Сутність цьо­го способу полягає в тому, що виведення частини населення пішки збігається з одночасним вивезенням залишеного населення всіма вида­ми транспорту, вільного від військових і негайних народногосподар­ських перевезень. У мирний час для евакуації залучається весь транс­порт, а у воєнний — той, що не поставляється у Збройні Сили України.

Залізничний транспорт використовується з максимальним збільшенням вагонів і ущільненими нормами посадки людей.

Для виконання евакоперевезень автотранспортом останній формують в автоколони до 30 автомобілів. Колони забезпечуються перепустками.

Для забезпечення організованості і порядку серед евакуйованих призначаються відповідальні особи.

Евакуація має бути розпочата не пізніше 4 год. після отримання розпорядження (це час на підготовку евакозаходів: розгортання евакоорганів, підготовка документів тощо).

Евакуаційні органи. Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти.

Персональний склад евакуаційних органів визначається рішен­ням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а на об'єктах - наказами керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і підпорядкування.

Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів вико­навчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання і розміщення населення. Вони здійснюють контроль за підготовкою і розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень, визначенням станцій, портів для посадки (висадки) населення, визначенням маршрутів руху населення пішки, про­веденням евакуації, прийманням евакуйованого населення та веденням його обліку, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.

Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, для формування піших і транспорт­них колон та ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пунк­ти посадки на транспортні засоби. Кожний ЗЕП має свій номер і за кожним з них закріплюється пев­на кількість об'єктів. До складу ЗЕП входять начальник ЗЕП, заступник начальника ЗЕП, медпункт, робочі групи реєстрації і обліку, формування ешелонів (колон), охорони громадського порядку, стіл довідок, кімната матері і дитини, комендант.

Для зустрічі евакуйованих у приміську зону людей, обліку і відправлення їх у кінцеві пункти розміщення в сільських районах утво­рюються приймальні евакокомісії і приймальні евакопункти (ПЕП). Районну приймальну евакокомісію очолює заступник голови рай­виконкому. До складу комісії входять представники районного управ­ління сільським господарством, військового комісаріату і відділів рай виконкому (народної освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечен­ня, міліції та інших служб).

У приймальних евакокомісіях створюються робочі групи обліку евакуйованих та інформації, організації розміщення населення, транспортного забезпечення. Приймальні евакуаційні пункти розгортаються в пунктах висад­ки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправ­лення до районів (пунктів) розміщення.

На приймальних евакуаційних пунктах проводиться дозиметричний контроль, спеціальна обробка населення та знезараження одягу і транспортних засобів.

Приймальні евакопункти (НЕП) розташовуються поблизу станцій (пристаней) висадки. До робочого апарату ПЕП входять групи зустрічі і тимчасового розміщення населення, обліку прибулих, відправки і супроводження, чергові по кімнаті матері і дитини, пост охорони громадського порядку, медпункт.

Проміжні евакуаційні пункти розгортаються на межах зон радіоактивного забруднення або хімічного зараження, а також у разі значної протяжності маршруту (до 100 км).

Збірні, проміжні та приймальні евакуаційні пункти забезпечують­ся зв'язком з районними, міськими, районними у містах, сільськими, селищними об'єктовими евакуаційними комісіями, пунктами посад­ки на транспортні засоби, вихідними пунктами руху пішки з медични­ми і транспортними службами.

Порядок проведення евакуації.З отриманням розпорядження на проведення евакуації евакуаційні комісії оголошують про початок евакуації, контролюють збір населен­ня, формування колон, забезпечують переміщення їх до приймальних пунктів евакуації, підтримують постійний зв'язок з начальниками мар­шрутів та з органами влади районів розміщення евакуйованих, інфор­мують їх про хід евакуації.

У райони розміщення приймальних евакуаційних органів направ­ляються представники евакокомісій для вирішення завдань життєза­безпечення евакуйованого населення.

Керівники житлово-експлуатаційних організацій оповіщають непрацююче населення про порядок проведення евакуації, разом з пра­цівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я забезпечують прибуття на ЗЕП громадян, які з поважних причин не можуть само­стійно прибути на ці пункти.

Начальники ЗЕП уточнюють з керівниками підприємств та органі­зацій чисельність евакуаційного населення і порядок його відправлен­ня, організовують реєстрацію та облік населення, формують піший рух і транспортні засоби, доповідають евакуаційній комісії району, міста, району у місті про його відправлення та інструктують начальників еше­лонів і старших колон, організовують надання медичної допомоги ева­куйованому населенню, охорону громадського порядку.

Керівник органу виконавчої влади і евакуаційна комісія району, куди прибувають евакуйовані, організовують підготовку пунктів висадки, роз­гортають ПЕЇЇ, уточнюють кількість прибулих і порядок подачі транспор­тних засобів для їх вивезення з пунктів висадки, а також з проміжних пунктів до пунктів розміщення, контролюють роботу керівників об'єктів безпечних районів з прийому і розміщення евакуйованого населення.

У разі оголошення евакуації громадяни самостійно пішки або на міських транспортних засобах, які у цей період працюють цілодобово, прибувають на ЗЕІІ. На ЗЕП громадян, які підлягають евакуації, розподіляють за транспор­том , інструктують їх і забезпечують посадку на транспортні засоби.

Отримавши повідомлення про початок евакуації, з собою слід взяти:

1) засоби індивідуального захисту (протигази, респіратори, проти-пилову тканинну маску або ватно-марлеву пов'язку, одяг і взуття, при­стосовані для захисту шкіри);

2) аптечку індивідуальну АІ-2 разом з іншими необхідними ліками, індивідуальний протихімічний пакет ІПЇЇ-8, пакет перев'язувальний ППМ і інші перев'язувальні матеріали, йод;

3) комплект верхнього одягу і взуття до сезону;

4) постільну білизну і туалетне приладдя;

5) триденний запас продуктів і води;

6) документи (паспорт, військовий квиток, документи про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей), гроші й цінності.

Всі речі й медикаменти укладаються в рюкзак (мішок, валізу), на який кріпиться записка з зазначенням прізвища, імені та по батькові, адреси постійного місця проживання власника. Загальна маса 50 кг.

Вимикається газ, електроприлади, знеструмлюеться електро­мережа, здається ключ до ЖЕКу, після чого в призначений час евакуйо­вані прибувають на ЗЕП, до якого вони приписані. Дітям дошкільного віку вкладається в кишеню записка, де зазначається прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батькові матері й бать­ка, рік народження.

У ЗЕП евакуйовані реєструються, де їм вказують транспорт чи колонну, в складі якої належить іти до пункту призначення.

Евакуація населення пішки колонами зазвичай планується на відстані одного добового переходу (25-30 км). Маршрути вибираються по дорогах, не зайнятих евакоперевезеннями. Чисельність колон виз­начається до 1000 чоловік, середня швидкість – 4-5 км/год, а дистан­ція між колонами - 500 м.

Для відпочинку і підтягування колони передбачаються малі при­вали на 10-15 хв через 1 - 1,5годруху, великий привал тривалістю до 2 год. - у другій половині добового переходу.

Місця привалів вибирають поблизу джерел води і там, де є яри, балки та інші складки місцевості, які можуть бути використані для укриття людей.

Якщо назначені райони розташовано в приміській зоні в межах добового переходу, піші колони виводяться безпосередньо в заплано­вані для проживання населення пункти.

В інших випадках для тимчасового розміщення людей створю­ються проміжні пункти евакуації (ППЕ).

Із ППЕ населення вивозять у райони постійного розміщення транспортом сільських районів чи вивільненим транспортом з міст.

Евакуація населення у разі виникнення аварії на радіаційно- або хімічнонебезпечному об'єкті.Із30-кілометрової зони евакуація відбувається негайно після отри­мання оповіщення про радіаційну аварію до підходу радіаційної хмари.

ЗЕП не призначаються. Транспорт подається до виходів зі сховищ, ПРУ, будинків. Відбувається термінова посадка і вивезення людей за межі 30-кілометрової зони. Постійно проводиться дозиметричний контроль.

Вивезення населення проводиться у два етапи:

перший - від місця перебування людей до межі зони забруднення;

другий - від межі зони перебування до пункту розміщення ева­куйованого населення в безпечних районах.

На межі зони забруднення в проміжному пункті евакуації здійснюєть­ся пересадка евакуйованого населення на не забруднені транспортні засоби.

Забруднений транспорт використовується для перевезення насе­лення тільки забрудненою місцевістю.

У разі хімічної аварії людей евакуюють швидко (негайно) до межі забруднення (перший етап), а далі, залежно від обстановки, у безпеч­ний район (другий етап). Виведення (вивезення) людей із зони зара­ження проводять у сторони, перпендикулярні до напрямку вітру. Ева­куйовані повинні мати 313.

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 357; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!