Лекція 4 Методи вимірювань та їх класифікація

При лабораторних вимірюваннях похибка кожного вимірювання оцінюється за даними, що одержані при цьому вимірюванні.

Технічнівимірювання виконуються в заданих умовах згідно з розробленими та рекомендованими раніше методиками, при цьому похибки вимірювання, які при його виконанні не визначаються, повинні бути нижче встановлених меж.

Класифікація вимірювань

Рис.4.1 Класифікація вимірювань

Результат вимірювання – значення фізичної величини, знайдене шляхом її вимірювання.

Під принципом вимірюваннярозуміється сукупність фізичних явищ, на яких засновані ці вимірювання. Сукупність прийомів використання принципів та засобів вимірювання складає метод вимірювання.

Метод вимірювань - спосіб використання принципів і засобів вимірювань, його основна ознака - це спосіб виконання операції порівняння.

Алгоритм вимірювань - детермінований (регулярний) або стохастичний (нерегулярний) - це сукупність правил підготовки і виконання операцій процесу вимірювань.

Існує велика кількість методів вимірювання. Одну та ту ж ФВ можна вимірювати декількома різноманітними методами. Вибір того або іншого з них визначається видом вимірюваної величини, необхідною точністю, швидкістю проведення вимірювання, економічними міркуваннями.

В залежності від характеру використання ЗВТ основні методи прямих вимірювань розподіляють на дві групи: метод безпосереднього оцінювання ФВ та метод порівняння.

Метод безпосереднього оцінювання вимірювання -значення величини отримують безпосередньо по відрахунковому при­строю вимірювального приладу прямої дії.

Методи порівняннязасновані на порівнянні вимірюваної величини зіншою, що відтворюється мірою. Вони забезпечують більш високу точність вимірювання, проте вимірювальні прилади, засновані на цьому методі, як правило, складніші в конструктивному відношенні. Розрізняють такі різновиди методів порівняння:

Метод порівняння з мірою- це метод вимірювання, при якому вимірювана величина порівнюється з іншою, що відтворюється мірою. Наприклад, вимірювання напруг постійного струму на конденсаторі порівнянням із ЕДС нормального елемента.

Метод протиставлень- метод порівняння з мірою, при якому вимірювана величина та величина, що відтворена мірою, одночасно впливають на прилад порівняння, за допомогою якого встановлюється співвідношення між цими величинами. Наприклад, вимірювання маси на рівноплечих вагах з розміщенням вимірюваної маси та зрівноважуючих її гир на двох шальках ваг; вимірювання частоти за фігурами Ліссажу.

Диференціальний метод- метод порівняння з мірою, при якому на вимірювальний прилад діє різниця між вимірюваною та відтвореною мірою величиною. Цей метод дозволяє одержати результати звисокою точністю, навіть при застосуванні відносно грубих приладів. Прикладом методу може бути вимірювання ЕРС ( Е_х ) порівнянням її з еталонною ЕРС ( Е_ет ).

Метод заміщень- метод порівняння з мірою, при якому вимірювану величину заміщують відомою величиною, відтвореною мірою. При цьому методі вимірювана величина заміщується відтвореною мірою величиною таким чином, що показання індикатора вимірювального приладу залишаються незмінним. Прикладом може служити зважування з почерговим розміщенням вимірюваної маси та гир на одну та ту ж саму шальку ваг.

Метод збіжностей- метод порівняння з мірою, при якому різииця між вимірюваною величиною та величиною, що відтворена мірою, вимірюється за допомогою використання збіжності позначок шкал або періодичних сигналів. Цей метод використовується при вимірюванні довжини за допомогою штангенциркуля з ноніусом. Сюди також відносяться методи, що використовують явища биття, стробоскопічний ефект, інтерференцію світлових хвиль тощо.

Нульовий метод- метод порівняння з мірою, при якому результуючий ефект дії вимірювальної величини та відомої величини, яка відтворюється мірою, на приладі порівняння доводять до нуля. Метод застосовується в тому випадку, коли використовується багатозначна міра (міра, що відтворює ряд однойменних величин різноманітного розміру) або набір мір. Класичним прикладом використання нульового методу є різноманітні мостові схеми для вимірювання індуктивностей, ємностей та інших величин.

Планування та організація вимірювань

Вимірювання фізичних величин є основою як наукового експерименту, так і масових вимірювань в усіх галузях народного господарства. Досліджуючи об'єкт чи технологічний процес, доводиться вимірювати багато різних фізичних величин та параметрів технологічних процесів.

Загалом вимірювання фізичних величин є багатоступінчастим процесом, що поєднує як саму процедуру вимірювань з її типовими вимірювальними операціями, так і ряд підготовчих та заключних процедур, які необхідно виконати до та після самих вимірювань.

Процес вимірювання можна розділити на три етапи:

- підготовка та планування вимірювань;

- виконання вимірювань;

- опрацювання та аналіз отриманих даних.

З точки зору отримання результатів вимірювання всі три етапи є важливими, але багато в чому успіх експерименту залежить від рішень, що прийняті на першому етапі - етапі підготовки та планування вимірювань. Основні питання, які потрібно вирішити:

- визначити мету вимірювання, яка встановлює потрібну точність вимірювань та значною мірою впливає на вибір моделі досліджуваного об'єкта та вимірюваних величин. Досліджуваний об'єкт та мета досліджень здебільшого задаються. Але навіть у цьому випадку звичайно уточнюють мету та завдання вимірювального експерименту проаналізувавши, як будуть використовуватись результати вимірювань для оцінки досліджуваного об'єкта, ефективності його функціонування.

- вибрати модель досліджуваного об'єкта, адекватну умовам мети та об’єкту досліджень з урахуванням економічних аспектів;

- визначити вимірювані параметри моделі, наприклад, для синусоїдного струму необхідно знати, який із параметрів вимірюватиметься: ефективне, амплітудне або миттєве його значення, чи інший параметр (частота);

- при непрямих вимірюваннях визначити залежності між величинами, значення яких необхідно визначити експериментально;

- вибрати оптимальні методи вимірювань окремих величин;

- з’ясувати умови вимірювань та фактори, що будуть на них впливати;

- визначити допустимі похибки вимірювань, а при непрямих вимірюваннях - допустимі похибки вимірювань кожної із безпосередньо вимірюваних величин;

- вибрати потрібні засоби вимірювальної техніки з відповідними метрологічними характеристиками;

- вибрати способи корекції похибок вимірювань,

вибрати необхідні алгоритми та засоби опрацювання експериментальних даних для забезпечення їх достовірності та надійності;

- визначити форму подання результатів вимірювань;

 необхідні затрати для виконання поставленого завдання.

Важливим етапом підготовки до вимірювань є визначення характеру та можливих значень досліджуваних величин з урахуванням властивостей досліджуваного об'єкта. Оцінюються границі можливих значень вимірюваних величин, частотний спектр, взаємні зв'язки тощо. Все це уточнюється на основі апріорних даних і, якщо необхідно, за попередніми вимірюваннями.

Для оцінки потрібної точності вимірювань враховують мету вимірювань. При масових вимірюваннях вимоги до точності диктуються економічними міркуваннями. Вимоги до точності повинні бути обґрунтованими і їх не можна завищувати, бо чим ви­ща точність вимірювань, тим більше при інших однакових умовах потрібно ресурсів та часу для виконання експерименту. Крім цього, чим точніші та чутливіші прилади, тим вони звичайно складніші, вимагають кваліфікованого обслуговування.

Основні терміни та умови планування та проведення вимірювального експерименту визначає ГОСТ 24026-80 "Исследовательские испьітания. Планирование зксперимента". Згідно з цим стандартом план експерименту - це сукупність даних, що визначають кількість, умови та послідовність виконання дослідів. Мета планування - підвищення ефективності одержання інформації про об'єкт дослідження, що потрібно для побудови його моделі, яка виражає залежність його вихідних величин від вхідних факторів, або для оцінювання параметрів моделі, якщо вона заздалегідь вибрана. Вибір моделі визна­чається не тільки властивостями об'єкта, але й її призначенням, вимогами адекватності, простоти та компактності.

Вимірювальні експерименти поділяють на пасивні та активні. Планування пасивних експериментів полягає в оптимізації збирання та опрацювання інформації про об'єкт дослідження без впливу дослідника на факторний простір. При активному експерименті дослідник задає рівні факторів. В однофакторному активному експерименті змінюють рівні одного фактора при фіксованих рівнях інших факторів. В багатофакторному експерименті змінюють рівні декількох факторів при однакових комбінаціях інших факторів.

Мы поможем в написании ваших работ!