КЛАС МОНОГЕНЕТИЧНІ СИСУНИ, АБО МОНОГЕНЕЇ, -MONOGENOIDEA
Представники класу (за різними даними - від 600 до 2,5 тис. видів) є в переважній більшості ектопаразитами холоднокровних тварин, здебільшого риб. Так, із 140 видів фауни України близько 100 паразитує на прісноводних і 35 - на морських рибах.
Довжина тіла - 0,03-20 мм, інколи - до 30 мм. Добре виражені органи фіксації, що є пристосуванням до зовнішнього паразитування. Так, на задньому кінці тіла є прикріпний диск із присосками, гачками, клапанами. На передньому кінці, де знаходиться рот, розміщені 2-4 лопаті з присосками або залозами, що виділяють клейку речовину. Ці пристосування служать паразитам для фіксації на тілі жертви під час живлення. Видільний отвір у моногенетичних сисунів відкривається на передній частині тіла, тоді як у трематод - на задній.
Життєвий цикл моногеней відбувається без зміни хазяїв і без чергування поколінь. Із заплідненого яйця розвивається личинка, яка деякий час вільно плаває за допомогою вієчок, потім прикріпляється до шкіри чи зябер риби (у цьому їй допомагають гачки, які є на задньому кінці тіла), де й закінчує свій метаморфоз. Так розвивається більшість моногеней, що паразитують на рибах.
Представники: жаб'ячий багатоуст (Polystomum integerrimum), двійчак парадоксальний (Diplozoon paradoxum), дактилогіруса (Dactylogyrus vastator).
КЛАС СТЬОЖКОВІ ЧЕРВИ, АБО ЦЕСТОДИ, - CESTODA
Усі представники цього класу (близько 3500 видів) - ендопаразити. В Україні поширено понад 500 видів. У статевозрілій стадії вони, за деяким винятком, паразитують у кишках людини і хребетних тварин. І лише представники одного роду паразитують у безхребетних (малощетинкових червів). Тіло сплющене, видовжене, у більшості видів поділяється на членики (проглотиди). Розміри - від 1-2 мм до 30 м. На передньому кінці знаходиться головка, або сколекс, з органами фіксації: присосками, ботріями (щілинами), гачками, ботрідіями, які утворені видовженими присосками, поділеними перегородками. Частина тіла позаду сколекса є зоною росту і називається шийкою. Тут відростають членики, які в сукупності утворюють тіло паразита, або стробілу (кількість члеників буває від 3-4 до кількох тисяч). Задні членики в міру розвитку і дозрівання відриваються від стробіли і виходять назовні. Покриви тіла цестод виконують також функцію живлення, оскільки травна система в них редукована..
|
|
|
Цестоди - малорухливі тварини, тому мускулатура в них розвинена гірше, ніж у вільноживучих плоских червів - турбелярій (представлена кільцевими і поздовжніми м'язами). Нервова система складається із центрального вузла, розташованого в сколексі, і поздовжніх тяжів, що проходять через усе тіло. Органи чуття представлені лише чутливими сенсилами, розкиданими по всьому тілу, проте найбільша їх кількість концентрується на сколексі.
|
|
|
.
За типом розвитку цестод відносять до біогельмінтів, тобто в цих тварин спостерігається зміна хазяїв. Організм, у якому відбувається розвиток паразита в личинковій стадії, зветься проміжним хазяїном, а організм, де проходить його статеве дозрівання, - остаточним (дефінітивним). Із яйця у більшості цестод розвивається перша личинкова стадія - онкосфера. Ця личинка діаметром 20-30 мкм укрита міцною захисною оболонкою і має шість гострих гачечків. За їх допомогою онкосфера пробуравлює стінки кишок, проникає в кровоносні або лімфатичні судини і розноситься до різних органів проміжного хазяїна. Тут вона локалізується і розвивається в наступну личинкову стадію - фіну.
В Україні поширений свинячий солітер (ціп'як озброєний) -Taenia solium, завдовжки 2-3 м. Дефінітивний хазяїн - людина; солітер живе в тонких кишках людини по одному, по двоє, зрідка їх буває навіть п'ять. Органи фіксації - присоски і хоботок із гачечками. Із випорожненнями дефінітивного хазяїна дозрілі членики паразита виділяються назовні ланцюжками по 3-5. Проміжний хазяїн - свиня - заражується солітером, поїдаючи членики з травою або риючись у нечистотах. У кожному членику міститься до 50 тис. яєць. Розвиток фіни з онкосфери триває 2-4 місяці. Людина заражується, якщо споживає недоварене або недосмажене фінозне м'ясо.
|
|
|
Бичачий солітер (ціп'як неозброєний) Таеniarhynchus saginatus - має довжину 4-10 м. Живе у тонких кишках людини, здебільшого один, іноді по два або три. Органи фіксації -присоски. Членики паразита виділяються з випорожненнями хазяїна або виповзають самі поодинці. У кожному із члеників міститься 150-170 тис. яєць. Проміжний хазяїн - велика рогата худоба. Людина заражується, споживаючи м'ясо цих тварин, яке не пройшло достатньої термічної обробки. Іноді ослабленим дітям дають їсти сиру печінку, яка також може бути джерелом зараження.
Широкий стьожак (Diphyllobothrium latum) паразитує в тонких кишках людини та рибоїдних тварин, зокрема собак і котів. Стробіла складається з 3-4 тис. члеників, досягаючи довжини 10-15 м. Органи фіксації - ботрії. Розвиток відбувається зі зміною не одного, а двох хазяїв. Запліднене яйце для подальшого розвитку має потрапити у воду, де з нього розвивається вкрита вієчками личинка - корацидій. Корацидія проковтують веслоногі рачки (циклопи, діаптомуси), у шлунку яких розвивається наступна стадія - процеркоїд - дрібна (0,5 мм) червоподібна личинка; для її розвитку потрібно близько 3 тижнів. Заражених рачків поїдають риби (щука, окунь, минь, судак та ін.), в організмі яких процеркоїд пробуравлює стінки кишок і проникає до м'язів та інших тканин і органів. З нього розвивається плероцеркоїд завдовжки до 1-5 см, на передньому кінці якого є ботрії. Тут він перебуває доти, поки не потрапить до дефінітивного хазяїна. Людина заражається, вживаючи сиру чи недостатньо термічно оброблену рибу або ікру. Широкий стьожак паразитує один або групами, викликаючи тяжке захворювання - дифілоботріоз.
|
|
|
Ехінокок - Echinococcus granulosus - складається з 3-4 члеників, 2-6 мм завдовжки. Остаточні його хазяї - собака, вовк, шакал та інші хижаки з родини Собачих, у кишках яких він оселяється; проміжні - численні рослиноїдні тварини: вівці, кози, корови, верблюди, північні олені. Випадковим проміжним хазяїном може стати і людина. Трапляються випадки захворювання дітей, які заражуються, якщо не миють рук після контактів із собаками, вживають немиті овочі і фрукти. Від остаточного хазяїна яйця ехінокока потрапляють у навколишнє середовище. Вони дуже стійкі до температурних і метеорологічних коливань: переносять дванадцятиденне висушування або перебування у воді. У печінці, легенях або інших внутрішніх органах проміжного хазяїна розвивається пухирчата стадія ехінокока - фіна (ехінококовий міхур), яка іноді досягає дуже великих розмірів (до 60 кг у великої рогатої худоби).
Альвеокок (Alveococcus multilocularis) за будовою дорослої стадії подібний до ехінокока. Остаточні хазяї альвеокока - лисиці, собаки, вовки; проміжні - гризуни, а також людина, у якої альвеокок уражає здебільшого печінку та легені. Личинка альвеокока, розміром як грецький горіх, має вигляд грона міхурців, кожен з яких містить зародкові сколекси. Вона має здатність розростатися, проникаючи з одного органа до іншого (цим вона нагадує рак). Лікування лише хірургічне.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1707; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!