НАДКЛАС ПРОМЕНЕНІЖКИ - ACTINOPODA



ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ

Цей тип об'єднує вільноживучих і паразитичних найпростіших, органоїди руху яких - псевдоніжки або джгутики. Іноді обидва ці види органоїдів існують одночасно або ж змінюють один одного під час життєвого циклу. Тип об'єднує 3 підтипи: Саркодові (Sarcodina), Джгутикові (Mastigophora, або Flagellata) та Опалінові (Opalinata).

ПІДТИП САРКОДОВІ - SARCODINA

Об'єднує 8-10 тис. видів, близько 80% яких населяють моря і прісні водойми. Є паразитичні форми. Характерні особливості саркодових: 1) тіло вкрите тоненькою цитоплазматичною мембраною, тому вони легко змінюють форму. У деяких є псевдохі-тинова черепашка, просякнута карбонатом кальцію або кремнеземом; 2) рухаються і хапають здобич за допомогою псевдоніжок (псевдоподій).

Ділиться на два надкласи: 1. Корененіжки (Rhizopoda); 2. Промененіжки (Actinopoda). Представники надкласу Корененіжки мають рухомі псевдоподії, до цього надкласу належить клас Справжні амеби (Lobosea) з підкласами Голі та Черепашкові амеби.

До підкласу Голі амеби належать представники, які не мають черепашки та скелетних утворень. Єдиною структурою, що відокремлює тіло голих амеб від зовнішнього середовища є клітинна мембрана - плазмалема. Населяють здебільшого прісні (рідше солоні) водойми, деякі ґрунт; є серед них паразитичні форми. Форма тіла непостійна; розміри - від 10-15 мкм до 2-3 мм. Переміщуються і захоплюють їжу за допомогою псевдоніжок. Ядро здебільшого одне, іноді трапляються двоядерні форми. Розмножуються поділом надвоє. Живляться бактеріями, одноклітинними водоростями, мікроскопічними тваринками. Перетравлення їжі відбувається в травних вакуолях, яких буває декілька. Неперетравлені рештки викидаються назовні в будь-якій частині клітини. У прісноводних форм є пульсуючі вакуолі. За несприятливих умов амеби інцистуються; у такому стані можуть перебувати тривалий час (місяцями).

Типовим представником є амеба протей (Amoeba proteus), яка населяє стоячі водойми з гниючими рослинними рештками. Розміри - 0,2-0,7 мм; форма тіла постійно змінюється. Поживу обволікає цитоплазмою; сюди з ендоплазми надходять травні ферменти, що розщеплюють білки, жири та вуглеводи, і відбувається перетравлення їжі. Такий тип травлення має назву внутрішньоклітинного, або фагоцитозу. Рідкі продукти травлення надходять в ендоплазму, а вакуоля з неперетравленими рештками викидається назовні в будь-якій частині клітини. Живиться мікроскопічними водоростями, дрібними тваринками, а також детритом - дрібними часточками органічної речовини. У середовищі, багатому на розчинені у воді поживні речовини, у амеби спостерігається утворення тоненьких трубочок із канальцями, якими вона ніби «п'є» поживну рідину.

У кишечнику людини і тварин живе велика кількість амеб. Так, дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica), живучи в товстих кишках людини, звичайно живиться бактеріальною флорою. У такому випадку вона, як і Entamoeba coli, є коменсалом і шкоди людині не завдає. Але за певних умов дизентерійна амеба проникає під слизову оболонку кишки і починає живитися червоними кров'яними тільцями (стає паразитом), викликаючи захворювання, що має назву амебіоз, або амебна дизентерія. Живлячись еритроцитами, вона спричинює утворення виразок, що кровоточать, її цисти у великій кількості виносяться назовні разом із випорожненнями хворої людини і розсіюються в навколишньому середовищі. Зараження цистами відбувається через брудні руки, некип'ячену воду, немиті овочі та фрукти. Тому для профілактики захворювання на амебіоз великого значення набуває дотримання особистої гігієни.

Підклас Черепашкові амеби (Testacea 1оbоsіа) об'єднує одноклітинних, тіло яких укрите однокамерною черепашкою, утвореною з органічних речовин чи з піщинок, склеєних виділеннями цитоплазми. У черепашці є отвір (вустя), через який виходять назовні псевдоподії. Розміри - від 50 до 150 мкм. Розмножуються поділом, причому одна з ново­утворених амеб залишається під старою черепашкою, а навколо другої утворюється нова. Живляться шляхом фагоцитозу. Входять до складу бентосу прісних водойм (окремі водяться в лиманах); поширені також у торфових болотах, вологих сфагнових мохах та в ґрунті прибережної зони.

Мешканцями наших водойм є арцела (Arcella vulgaris), черепашка якої має форму блюдечка, дифлюгія (Difflugia), що має черепашку грушоподібної форми, їх можна знайти у ставках, канавах, болотах у придонному шарі чи на підводних рослинах.

НАДКЛАС ПРОМЕНЕНІЖКИ - ACTINOPODA

Налічує близько 8 тис. видів, переважна більшість яких населяє моря й океани з високою концентрацією солей і порівняно високою температурою води (тому вони майже зовсім відсутні в північних морях; немає їх і в опріснених Чорному та Азовському морях. Зустрічаються на різних глибинах (до 8 тис. м), хоча переважна більшість живе у верхніх шарах, входячи до складу планктону.

Розміри - від 40-50 мкм до 1 мм. Характеризується великою різноманітністю форм, проте найпоширеніші кулясті радіолярії з численними аксоподіями у вигляді променів, що розходяться радіусами. Скелети радіолярій найрізноманітніші за формою, відзначаються витонченістю та красою. Більшість радіолярій плаває у воді пасивно, живлячись водоростями та іншими найпростішими, яких вони виловлюють сіткою з переплетених філоподій. Розмножуються переважно безстатевим способом, поділом надвоє. У багатьох виявлено статеве розмноження - копуляцію.

Типові представники: акантометра (Acanthometra elastica); аулаканта (Aulacantha scolymantha); мінливий костанідіум (Costanidium variabile) та інші.

Із черепашок радіолярій утворюється радіолярний мул, що з часом перетворюється в осадові гірські породи - радіолярити: кремнисті глини та сланці, трепел, опали, халцедони, яшми.

 

Тип Апікомплексні.

Цей тип об'єднує понад 6 тис. видів внутрішньоклітинних, рідше порожнинних паразитів тварин і людини.

За даними електронної мікроскопії встановлено, що мерозоїти і спорозоїти (активні фази життєвого циклу) цих одноклітинних мають особливий план будови. Як відмічає Л.М. Серавін (1984), їх тіло вкрите не однією, а трьома розміщеними паралельно мембранами, що утворюють мембранний комплекс — пелікули. Під нею - шар поздовжніх мікротрубочок, що тягнуться від переднього кінця клітини до заднього. Разом вони утворюють опорну або опорно-рухову систему (цитоскелет). Переважно посередині тіла є мікропора, або ультрацитостом (мікроскопічний рот), через який відбувається живлення шляхом ультрафагоцитозу (чи піноцитозу).

На передньому кінці клітини розташований ультраструктурний морфологічний комплекс – апікальний, що містить органели для проникнення паразита в клітини хазяїна: коноїд, роптрії та ниткоподібні мікронеми. Коноїд має форму зрізаного конуса і складається зі спірально закручених фібрил, які щільно прилягають одна до одної. Він єопорною структурою. Роптрії, очевидно, заповнені ферментами, які розкладають поверхню клітини.-Апікомплексним властивий метагенез - чергування нестатевого і статевого поколінь. Інвазійною стадією є спорозоїти, які проникають у клітини хазяїна, де звільняються від оболонки, живляться і ростуть (трофозоїти), розмножуються шляхом шизогонії (найчастіше). Утворюються мерозоїти, які виходять з ураженої клітини і проникають у нові. Через кілька поколінь утворюються гамонти, з яких розвиваються гамети. Статевий процес - копуляція гамет, внаслідок чого утворюється зигота. Вона вкривається оболонкою (ооциста); шляхом мейозу утворюються спорозоїти, вкриті оболонкою (спори). Цей процес має назву спорогонії.

Тип об'єднує 2 класи: Споровики (Sporozoea) та Perkinsea з єдиним родом Perkinsus, до якого належать паразити морських м'якунів.

КЛАС СПОРОВИКИ - SPOROZOEA

Об'єднує близько 4000 видів виключно паразитичних одноклітинних, які паразитують у клітинах, тканинах і органах тварин та людини, викликаючи тяжкі захворювання. Органоїдів руху немає, і лише в статевих клітин (гамет) іноді є джгутики. Травних і скоротливих вакуолей не мають, живляться за допомогою мікропори. В їхньому життєвому циклі спостерігається чергування шизогонії, статевого розмноження (копуляції) і спорогонії. Спорогонія — процес утворення зародкових клітин — спор, вкритих щільною захисною оболонкою, їх утворення сприяє поширенню паразитів і завершує життєвий цикл споровиків.

Підклас Кокциди - Coccidia

Більшість представників цього підкласу - внутрішньоклітинні паразити людини і тварин. Представники ряду Власне кокцидії паразитують у клітинах епітелію кишок і протоків печінки кроликів, великої рогатої худоби, домашніх птахів та ін., спричиняючи захворювання - кокцидіоз. Інколи трапляються групові захворювання дітей на цю хворобу.

Заходи боротьби з кокцидіозами в основному профілактичні, спрямовані на перешкодження занесення ооцист із кормом і водою. Крім того, для лікування хворих тварин використовуються лікарські препарати. Кроленятам, щоб уберегти їх від захворювання кокцидіозом, з 20-денного віку з кормом дають антибіотики.

До кокцидій належить також токсоплазма (Toxoplasma gondii) - паразит багатьох видів ссавців і людини. Основними хазяями є представники родини котячих, а проміжними - людина, гризуни, копитні. Клінічні прояви токсоплазмозу в людини досить важкі: уражаються нервова система, лімфовузли, м'язи. Людина може заразитися через ооцисти (від інвазованих кішок), під час необережного поводження з проміжними хазяями - хворими людьми чи тваринами (мерозоїти можуть виділятися з сечею, слизом, сукровицею), а також через недостатньо термічно оброблене м'ясо інвазованих тварин (свиней).

До ряду Кров'яні споровики належать паразитичні форми, частина життєвого циклу яких протікає в еритроцитах хребетних тварин і людини. На відміну від кокцидій у кров'яних споровиків спорогонія ніколи не відбувається в зовнішньому середовищі, а здебільшого в тілі комах-кровососів.

В еритроцитах крові паразитують малярійні плазмодії (4 види), спричиняючи тяжке захворювання - малярію. Життєвий цикл плазмодію (Plasmodium vivax) відбувається у двох стадіях (безстатевій і статевій) зі зміною хазяїв. В організмі людини (проміжний хазяїн) відбувається безстатеве розмноження, а в самки комара з роду анофелес (основний хазяїн) - статевий процес. При укусі людини комаром, зараженим паразитом, разом із слиною у кров потрапляють спорозоїти плазмодію. Потоком крові вони заносяться до клітин печінки, де перетворюються в шизонти, які розмножуються шляхом шизогонії. Мерозоїти, що при цьому утворюються, проникають не лише в клітини ураженого органа, а й в еритроцити крові, де живляться, ростуть, розмножуються способом шизогонії, внаслідок чого утво­рюються еритроцитарні мерозоїти (12-18). Уражені еритроцити руйнуються, спричинюючи вихід мерозоїтів у кров'яне русло. При цьому до плазми крові потрапляє чорна речовина — меланін та отруйні продукти обміну речовин паразита, що й спричиняє приступ малярії. Із плазми мерозоїти знову проникають в еритроцити, і процес шизогонії циклічно повторюється.

На певному етапі розвитку мерозоїти перетворюються на мікро- і макрогаметоцити (гамонти), з яких у кишках малярійного комара, що насмоктався крові хворої людини, розвиваються статеві клітини - одна нерухома макрогамета і 8 рухомих мікрогамет. Вони копулюють і дають початок рухливій зиготі (оокінеті), що перетворюється на зовнішній поверхні кишок комара в ооцисту. Ооциста осмотично живиться, росте. У ній шляхом шизогонії розвивається кілька тисяч спорозоїтів. Оболонка ооцисти лопається, спорозоїти проникають до слинних залоз комара і під час укусу передаються людині.

На спорогонію вирішальний вплив має температура навколишнього середовища. При температурі нижчій за 16°С спорогонія не відбувається; при 17°-18°С - цикл розвитку в тілі комара триває 3 тижні; при 25°-27°С - тиждень. Висока температура значно прискорює спорогонію, зумовлює утворення великої кількості цист, а також спричиняє частіший напад комарів на людину.


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 641; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!