Концепція ноосфери В.І. Вернадського



В.І. Вернадський не був ознайомлений із розвитком ідей Тайяра де Шардена (його «феномен людини» з'явився після смерті російського вченого). Він знав лише ту ще мало розвинуту ідею ноосфери, яку висунули Леруа і Тайяр де Шарден наприкінці 20-х років XX століття. Сам Володимир Іванович так розглядав духовну послідовність виникнення вчення про ноосферу: біогеохімічний підхід до біосфери, який він запропонував паризькій аудиторії, стимулює думку французьких філософів, які роблять наступний крок, котрий він, у свою чергу, уже сприйняв сам, сприйняв і обміркував далі. «Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу», — стверджував Вернадський. Обґрунтувавши у своїй «Біогеохімії» загальну схему еволюції верхньої оболонки нашої планети, В.І. Вернадський неминуче прийшов одного разу до необхідності аналізу ролі Людини в цих глобальних процесах. У результаті народжується вчення, яке пізніше одержало назву вчення про ноосферу.

Зміст учення В. І. Вернадського полягає в тому, що поява на Землі людини започаткувала якісно новий етап в еволюції планети. Активність людини багаторазово прискорює всі еволюційні процеси, темпи яких швидко зростають з розвитком продуктивних сил, зростанням технічної озброєності цивілізації. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності таїть у собі небезпеки, які нам важко передбачити. Саме тому незабаром повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься на сферу Розуму. Визначальною ідеєю вчення В.І. Вернадського про ноосферу є обґрунтування єдності людства й біосфери.

Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є ідея, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її. Вернадський як біогеохімік намагався довести, що ця єдність зумовлена насамперед функціональною відокремленістю людини від навколишнього середовища. Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, алей на ході думок людини.

Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбивало б лише фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він набагато глибший. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. У «Філософських думках натураліста» Вернадський писав: «... ми все більше та яскравіше бачимо в дії навколишні геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homosapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однією із форм її вираження. Це пов'язано, звичайно, насамперед з уточненням місця природної наукової праці й думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль. Так, останнім часом різко змінюється ступінь впливу живих істот на навколишню природу. Завдяки цьому процес еволюції переноситься у сферу мінералів. Різко змінюються ґрунти, води й повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася на геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: «Еволюція видів перетворюється на еволюцію біосфери».

Геологічною силою є, власне, зовсім не Homosapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У «Філософських думках натураліста» Вернадський зауважив: «Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки й людської праці біосфера переходить у новий стан — у ноосферу».

Перебудова навколишнього середовища завдяки науковій людській думці за допомогою організованої праці навряд чи є стихійним процесом. Корені цього процесу — у самій Природі і були закладені ще мільйони років тому в ході природного процесу еволюції.

Заселяючи всі куточки планети, спираючись на державно організовану наукову думку і на її породження — техніку — людина створила в біосфері нову біогенну силу, що підтримує розмноження й подальше заселення різних частин біосфери. Разом із розширенням ареалу проживання людство починає перетворюватися на все більше згуртовану масу, тому що існуючі засоби зв'язку — засоби передавання думки — охоплюють усю земну кулю. «Цей процес — процес повного заселення біосфери людиною — зумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов'язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвого передавання думки, її одночасного обговорення всюди на планеті». При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона як житель планети може й повинна мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини або роду, держав або союзів, а в планетарному аспекті. Вона, як і все живе, може мислити й діяти в планетарному аспекті тільки у сфері життя — у біосфері, у певній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов'язана й піти з якої вона не може. її існування є її функцією.

Вона несе її із собою всюди. І вона її неминуче, закономірно, невпинно змінює і з кожним днем соціальна, наукова й культурна єдність людства лише посилюється й збільшується. «Збільшення всеспільності, єдності всіх людських суспільств безупинно зростає і стає помітним протягом деяких періодів ледве не щорічно». Схоже, що ми вперше опинилися в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охопив одночасно всю планету. Вернадський бачив неминучість утвердження ноосфери, яка була підготовлена як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства.

Усі перераховані вище зміни в біосфері планети дали підставу французькому геологу Тайяру де Шардену стверджувати, що біосфера в даний момент в геологічному аспекті швидко переходить у новий стан — у ноосферу, тобто такий стан, коли людський розум і робота, яку він спрямовує, перетворюються на нову могутню геологічну силу.

 

Перехід біосфери в ноосферу

Вернадський, аналізуючи геологічну історію Землі, стверджує, що відбувається перехід біосфери в новий стан — у ноосферу — під дією нової геологічної сили — наукової думки людства. Однак у працях Вернадського немає завершеного й несуперечливого тлумачення сутності матеріальної ноосфери як перетвореної біосфери. В одних випадках він писав про ноосферу в майбутньому часі (вона ще не наступила), в інших — у теперішньому (ми входимо в неї), а іноді пов'язував формування ноосфери з появою людини розумної або з виникненням промислового виробництва. Про формування на Землі ноосфери він найбільш докладно писав, але переважно з погляду історії науки, у незавершеній роботі «Наукова думка як планетне явище».

У XX столітті, на думку й переконання вченого, дозріли значні матеріальні передумови для переходу в ноосферу, для здійснення ідеалу свідомо активної еволюції. Праці Вернадського дозволяють більш обґрунтовано відповісти на запитання про перехід біосфери в ноосферу, оскільки в них розглянуто ряд конкретних умов, необхідних для становлення й існування ноосфери.

Умови, необхідні для становлення та існування ноосфери:

1. Освоєння всієї планети. Ця умова виконана — досягнуто повсюдності розселення людства, тобто відбулося «повне захоплення людиною біосфери для життя»: уся Земля не просто аж до найбільш важкодоступних і несприятливих місць перетворена й заселена, але людина проникла в усі її стихії: землю, воду, повітря. На Землі не залишилося місць, де не ступала б нога людини. Вона обжилася навіть в Антарктиді, а зараз, як ми знаємо, може тривалий час жити в навколоземному космічному просторі.

2. Єдність людства. Друга, можливо, вирішальна передумова створення ноосфери — необхідно досягти єдності людства. Багато хто звик ставитися до ідеї єдності, рівноправності й братерства всіх людей як до шляхетної моральної ідеї, що почала завойовувати серця у відносно недавній історії, прийшовши зі світових релігій, великих філософських систем, літературних творів та утопічних побудов. Вернадський укорінює цю ідею значно глибше, трактуючи її як природний фактор. Як учений, Володимир Іванович висловився в цьому розумінні однозначно: «Геологічний еволюційний процес відповідає біологічній єдності й рівності всіх людей — Ноmо sapiens — і його геологічних предків. Не можна безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи. Біологічно це виражається у виявленні в геологічному процесі всіх людей як єдиного цілого стосовно іншого живого населення планети». Його погляд ученого-натураліста на історію вражає повагою до найдавніших наших предків, пам'ять про яких губиться в глибинах століть становлення людини, аж до інших відгалужень виду Homo. «Очевидно, усі морфологічно різні типи людини, різні роди й види спілкувалися між собою, були із самого початку відмінними від основної маси живої речовини, мали творчу здатність зовсім іншого характеру, ніж навколишнє життя, і могли між собою кровно змішуватися. Стихійно цим шляхом створювалася єдність людства». Ця єдність людства одержала ідейне усвідомлення значно пізніше, але в наш час, вважає Вернадський, вона багато в чому стала «двигуном життя й побуту народних масі завданням державних утворень». Будучи ще дуже «далекою від свого здійснення», ця єдність як стихійне, природне явище пробиває собі шлях, незважаючи на всі об'єктивні соціальні й міжнаціональні протиріччя й конфлікти. Учений бачить це в усвідомленні загальнолюдської культури, у подібних формах наукової, технічної, побутової цивілізації, в об'єднанні всіх найвіддаленіших куточків Землі за допомогою найшвидших засобів пересування, ефективних ліній сполучення та обміну інформацією.

3. Значні зміни у сфері засобів зв'язку та обміну між країнами. Ця умова виконується з величезним успіхом. За допомогою радіо й телебачення ми миттєво довідуємося про події в будь-якій точці земної кулі. Засоби комунікації постійно удосконалюються, прискорюються, з'являються такі можливості, про які недавно важко було навіть мріяти. І тут не можна не згадати пророчих слів Вернадського: «Цей процес— повного заселення біосфери людиною — зумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов'язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення на всій планеті». Донедавна засоби телекомунікації обмежувалися телеграфом, телефоном, радіо й телебаченням, про які писав ще Вернадський. Була можливість передавати дані від одного комп'ютера до іншого за допомогою модему, підключеного до телефонної лінії, документи на папері передавалися за допомогою факсимільних апаратів. Тільки останнім часом розвиток глобальної телекомунікаційної комп'ютерної мережі Internet започаткував справжню революцію в людській цивілізації, яка вступає в інформаційну еру. Розширення й розвиток мережі Internet, удосконалення обчислювальної і комунікаційної техніки відбувається в даний момент подібно до того, як іде розмноження й еволюція живих організмів. На це у свій час звернув увагу Вернадський: «... Хід наукової думки, наприклад, при створенні машин, як давно помічено, цілком аналогічний ходу розмноження організмів». Якщо раніш мережею користувалися тільки дослідники в галузі інформатики, державні службовці й підрядчики, то тепер практично кожен бажаючий може одержати доступ до неї. І тут ми бачимо втілення мрії Вернадського про сприятливе середовище для розвитку наукової праці, популяризації наукового знання, інтернаціоналізації науки. Якщо раніше людей розділяли кордони й величезні відстані, то тепер, можливо, тільки мовний бар'єр. «Усякий науковий факт, усяке наукове спостереження, — писав Вернадський, - де б і ким би вони не були зроблені, надходять до єдиного наукового апарату, у ньому класифікуються й приводяться до єдиної форми, відразу стають загальним надбанням для критики, міркувань і наукової праці». Якщо раніше для того, щоб вийшла у світ наукова праця, щоб наукова думка стала відома світу, були потрібні роки, то зараз будь-який учений, який має. доступ до мережі Internet, може представити свою працю на огляд усім користувачам мережі, причому не тільки текст статті й малюнки, але і рухливі ілюстрації, а іноді й звуковий супровід. У наш час мережа Internet — це світове співтовариство кількох десятків тисяч комп'ютерних мереж, які взаємодіють між собою. Населення Internet становить більш як 30 мільйонів користувачів і понад 10 мільйонів комп'ютерів, причому кількість вузлів кожні півтора року подвоюється. Вернадський писав: «Незабаром можна буде зробити видимими для всіх події, що відбуваються за тисячі кілометрів». Можна вважати, що це пророкування Вернадського збулося.

4. Посилення зв'язків, у тому числі політичних, між усіма країнами Землі. Цю умову можна вважати якщо не виконаною, то такою, що виконується. Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка виникла після Другої світової війни, виявилася набагато більш стійкою і дієвою, ніж Ліга націй, яка існувала в Женеві з 1919 р. по 1946 р. Слід, однак, зауважити, що на початку XXI століття ООН зазнає кризових потрясінь, про що, наприклад, свідчить слабкий її вплив на іракську кризу у зв'язку з посиленням тиску США на всю світову політику. У той же час спостерігається істотне просування НАТО на схід Європи, у т.ч. і на території пострадянських держав.

5. Людська діяльність як провідний геологічний чинник, його визначальна роль серед інших геологічних процесів, що протікають у біосфері. Цю умову також можна вважати виконаною, хоч саме переважання геологічної ролі людини в ряді випадків призвело до важких екологічних наслідків. Об'єм гірських порід, які видобуваються з глибин Землі у всіх шахтах і кар'єрах світу, у наш час майже у два рази перевищує середній об'єм лав і попелу, які викидають щороку всі вулкани Землі.

6. Розширення границь біосфери й вихід у космос. У своїх останніх роботах Вернадський не вважав границі біосфери постійними. Він підкреслював тенденцію до їх розширення в минулому внаслідок виходу живої речовини на суходіл, появи високостовбурної рослинності, літаючих комах, а пізніше — літаючих ящерів і птахів. У процесі перетворення на ноосферу межі біосфери повинні розширюватися, а людина повинна врешті-решт вийти в космос. Ці пророкування збуваються.

7. Енергетичне забезпечення переходу в ноосферу. Висуваючи ідею ноосфери, попередники Вернадського розуміли, які колосальні зміни в порядок речей вносить вторгнення людини в природу. Цьому положенню Вернадський надає точне наукове обґрунтування, увівши поняття культурної біогеохімічної енергії. У цілому біогеохімічна енергія — це вільна енергія, яка створена в процесі життєдіяльності природних організмів (живої речовини). Вона спричинює міграцію (переміщення) хімічних елементів біосфери й таким чином формує саму її історію. Із виникненням людини розумної жива речовина виявила небачений щодо складності й сили вид енергії, який зумовив незрівнянну з іншими формами міграцію хімічних елементів. «Ця нова форма біогеохімічної енергії, яку можна назвати енергією людської культури або культурною біогеохімічною енергією, є тією формою біогеохімічної енергії, яка створює в даний час ноосферу». Вона пов'язана з психічною діяльністю, з розвитком мозку, з появою розуму, але в такій формі, що вже відбувається перетворення біосфери на ноосферу. Звичайна біогеохімічна енергія живої речовини продукується, насамперед, шляхом розмноження (що властиво і людині), але її відмітною «видовою ознакою» стала форма енергії, «пов'язана з розумом»; вона настільки нестримно росте й настільки ефективна, що, на думку вченого, незважаючи на своє щодо земних епох колискове, можна сказати, «дитинство», уже «є основним чинником у її (усієї планети) геологічній історії». За влучним висловленням Вернадського, виникла, «нова форма влади живого організму над біосферою», що дає можливість «цілком переробити всю навколишню природу», переробити — у розумінні перетворити й одухотворити». Але, на жаль, відкриття нових джерел енергії несуть в собі загрозу руйнівного впливу на біосферу. Питання про використання різних видів енергії глибоко хвилювало Вернадського ще більш як півстоліття назад. У передмові до книги «Нариси й промови» він пророчо писав: «Недалекий час, коли людина матиме у своїх руках атомну енергію — таке джерело сили, що дасть їй можливість будувати своє життя, як вона захоче. Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до вміння використовувати ту силу, яку неминуче повинна їй дати наука?» Атомна енергія давно освоєна як у мирних, так і у військових цілях. Людство (а точніше політики) явно не готове обмежитися мирними цілями, більше того — атомна (ядерна) сила ввійшла в минуле століття насамперед як військовий засіб і засіб усунення конфронтуючих ядерних держав. Величезний ядерний потенціал підтримується почуттям взаємного страху й прагненням однієї зі сторін до хиткої переваги. Могутність нового джерела енергії виявилася сумнівною, воно з'явилося невчасно й потрапило не в ті руки. З метою розвитку міжнародного співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії в 1957 році створено Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

8. Рівність людей усіх рас і релігій. Ця умова якщо не досягнута, то, в усякому випадку, досягається. Рішучим кроком для встановлення рівності людей різних рас і віросповідань було руйнування наприкінці XIX століття колоніальних імперій.

9. Зростання ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої і внутрішньої політики. Цієї умови дотримуються у всіх країнах з парламентською формою правління.

10. Свобода наукової думки й наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов. Важко говорити про виконання цих вимог у країнах, де ще зовсім недавно наука перебувала під колосальним гнітом певних філософських і політичних побудов. У даний момент наука звільнилася від такого тиску, однак через важке економічне становище в науці пострадянських країн багато вчених змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, інші їдуть за кордон. Для підтримки науки цих країн створено міжнародні фонди.У розвинутих країнах, а також у деяких країнах, що розвиваються, наприклад, в Індії, державний і суспільний лад створюють режим максимального сприяння для розвитку вільної наукової думки.

11. Розумне перетворення первинної природи Землі. Такого роду перетворення природи Землі необхідні для того, щоб задовольнити всі матеріальні, естетичні й духовні потреби чисельно зростаючого населення. Ця умова, особливо в нашій країні, не може вважатися виконаною, однак перші кроки в напрямку розумного перетворення природи в другій половині XX століття, безсумнівно, почали здійснюватися. У сучасному світі відбувається інтеграція наук на базі екологічних ідей. Уся система наукового знання створює фундамент для екологічних завдань. Про це також говорив Вернадський, маючи на меті створення єдиної науки про біосферу. Екологізація західної свідомості почалася із 70-х років XX століття, створюючи таким чином умови для виникнення екофільноїцивілізації. У наш час екстремістські норми зеленого руху виявилися там уже непотрібними, оскільки працюють державні механізми регулювання екологічних проблем. У СРСР до 80-х років вважали, що соціалістичне господарювання несумісне з екологічною кризою. У період перебудови цей міф було розвінчано, активізувався рух зелених. На даному етапі політичне керівництво перенесло центр ваги в основному на вирішення економічних проблем, відсунувши проблеми екології на задній план. У світовому масштабі для вирішення екологічних проблем в умовах зростання населення планети необхідна консолідація зусиль світового співтовариства для вирішення глобальних проблем, що в умовах роз'єднаності держав у багатьох регіонах світу видається сумнівним.

12. Добре налагоджена система народної освіти й поліпшення добробуту трудящих. Виконання умови недопущення недоїдання й голоду, злиднів і поширення хвороб важко оцінити об'єктивно, коли йдеться про велику кризу, що стоїть на порозі голоду й убогості, Як про це пишуть усі газети. Однак Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери в ноосферу не може відбуватися поступово й односпрямовано, що на цьому шляху тимчасові відступи є неминучими. І становище, яке склалося у даний момент у нашій країні, можна розглядати як явище тимчасове й минуще.

13. Відвернення воєнної загрози із життя суспільства. Цю умову Вернадський вважав надзвичайно важливою для створення й існування ноосфери. Але вона не виконана й поки що не зрозуміло, чи може вона бути виконаною взагалі. Світове співтовариство докладає зусилля, щоб не допустити світової війни, хоч локальні війни все ще забирають багато життів.

Таким чином, ми бачимо, що наявні всі ті конкретні ознаки, усі чи майже всі умови, на які вказував Вернадський, для того, щоб відрізнити ноосферу від станів біосфери, що існували раніше. Процес утворення ноосфери поступовий, і, імовірно, ніколи не можна буде точно вказати рік чи навіть десятиліття, коли перехід біосфери в ноосферу можна буде вважати завершеним.

 


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 428; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!